| Главная » Файлы » Мои файлы |
Запалення
| [ Скачать с сервера (118.7 Kb) ] | 09.09.2017, 09:53 |
| Запалення це типовий патологічний процес, що виникає в результаті ушкодження тканини й в иявляє себе комплексом структурних, функціональних і метаболічних порушень, а також розладами мікроциркуляції. Зовнішні ознаки запалення. Припухлість (tumor), почервоніння (rubor), жар (color), біль (dolor) і порушення функції (functio laesd). Ці ознаки відомі як пентада Цельса—Голена. Фактори, здатні викликати розвиток запалення, називають флогогенними : 1) фактори фізичного походження (механічні, термічні, іонізуюча радіація, ультрафіолетове випромінювання та ін.); 2) хімічні фактори (кислоти, луги, солі важких металів, феноли, альдегіди та ін.); 3) біологічні агенти (віруси, бактерії, найпростіші). Стосовно організму флогогенні агенти можуть бути екзогенними й ендогенними. Методи вивчення запалення: • Конгейм уперше запропонував вивчати зміни місцевого кровообігу при запаленні на брижі жаби (дослід Конгейма). • Подружжя Кларків розробило таку методику. На двох протилежних ділянках шкіри вуха кроля видаляли епідерміс і на його місце вставляли диски зі слюди. У такому прозорому віконці можна було безперервно спостерігати кровообіг при запаленні в тонкому шарі тканини між дисками. • Пізніше Сельє запропонував вивчати кровообіг при запаленні в судинах защічних мішків хом'яка, роздутих повітрям. • Широко використовують також біохімічні методи дослідження (Менкін), що дозволяють вивчати біологічно активні речовини і порушення метаболізму у вогнищі запалення. • Порівняльно-еволюційний підхід до вивчення запалення був запропонований /. /. Мечніковим. Патогенез запалення 1) альтерацію; 2) порушення мікроциркуляції з явищами ексудації і еміграції; 3) проліферацію. Ці компоненти іноді називають стадіями запалення, зазначені процеси не є строго послідовними, оскільки вони перекриваються в часі. В основі альтерації лежать дві групи явищ: 1) ушкодження клітин і позаклітинних структур; 2) утворення медіаторів запалення. Первинна альтерація — це ушкодження тканини, яке виникає внаслідок безпосередньої дії флогогенних агентів. Вторинна альтерація — це ушкодження тканини, що виникає в результаті дії факторів, які утворилися внаслідок первинної альтерації. Фактори, що викликають розвиток вторинної альтерації: 1. Медіатори запалення (лізосомні фактори, активований комплемент, лімфокіни-лімфотоксини). 2. Вільні радикали й пероксиди. 3. Гіпоксія, що виникає в результаті місцевих розладів кровообігу. 4. Місцевий ацидоз. 5. Підвищення осмотичного і онкотичного тиску у вогнищі запалення. Причини розвитку місцевого ацидозу: Первинний ацидоз виникає в перші ЗО хв. унаслідок деполімеризації основної інтерстиціальної речовини і вивільнення карбоксильних і сульфатних груп. Вторинний ацидоз розвивається пізніше й обумовлений порушеннями обміну речовин у вогнищі запалення. До його виникнення причетні накопичення молочної кислоти (активація гліколізу), вихід з ушкоджених клітин недоокиснених продуктів циклу Кребса (три- і дикарбонових кислот), вивільнення вільних жирових кислот, амінокислот і фосфорної кислоти в результаті гідролітичного розщеплення тригліце-ридів, фосфоліпідів, білків, АТФ. Чому розвиваються гіперосмія й гіперонкія? Збільшення осмотичного тиску у вогнищі запалення (гіперосмія) зумовлене насамперед виходом іонів калію з ушкоджених клітин, а також вивільненням калію зі зв'язаного з внутрішньоклітинними білками стану. Останнє є результатом протеолізу, що відбувається в клітинах за умов їхнього ушкодження. Збільшення онкотичного тиску (гіперонкія) обумовлене: 1) надходженням білків у тканину із крові в процесі ексудації (плазмове джерело); 2) розщепленням великих білкових молекул на дрібніші під дією лізосомних ферментів (тканинне джерело). Порушення обміну речовин у вогнищі запалення Запалення завжди починається з посилення обміну речовин. У гострому періоді запалення переважають процеси розпаду, катаболізму. Відбувається збільшення інтенсивності споживання кисню й активація процесів гліколізу. Під дією лізосомних гідролаз великі молекули розщеплюються на дрібні. Це все характеризують терміном "пожежа обміну". Аналогія полягає не тільки в тому, що обмін речовин у вогнищі запалення різко підвищений, але й у тому, що "горіння" іде не до кінця, а з утворенням недоокиснених продуктів. Пізніше відбувається активація анаболічних процесів, що забезпечують явища відновлення (репарації). Збільшується синтез нуклеїнових кислот, різко зростає утворення глікозаміногліканів, глікопротеїнів, колагену й інших компонентів сполучної тканини. Медіатори запалення — це біологічно активні сполуки, які утворюються у вогнищі запалення і визначають його патогенез. Розрізняють медіатори клітинного (утворюються в клітинах) і плазмового (утворюються й надходять із плазми крові) походження. До медіаторів клітинного походження відносять лізосомні фактори, продукти вільнорадикального окиснення, продукти тканинних базофілів, похідні арахідонової кислоти, цитокіни, фактори росту. Медіаторами плазмового походження є кініни, продукти активації комплементу, продукти активації системи зсідання крові і фібринолітичної системи. Лізосомні фактори: лізосомні ферменти (кислі й нейтральні гід-ролази) і неферментні катіонні білки. Роль лізосомних ферментів, джерелом яких є лейкоцити, полягає в ініціюванні таких змін. 1. Вони викликають вторинну альтерацію. 2. Беруть участь в утворенні і активації інших медіаторів запалення: стимулюють дегрануляцію тканинних базофілів, активують калікреїн-кінінову систему, систему комплементу; вивільнюють арахідонову кислоту з фосфоліпідів клітинних мембран. 3. Безпосередньо підвищують проникність капілярів завдяки дії еластази, колагенази і гіалуронідази на компоненти базальної мембрани судинної стінки. 4. Викликають розвиток фізико-хімічних і метаболічних змін у вогнищі запалення: активують гідролітичне розщеплення речовин, чим сприяють розвитку місцевого ацидозу й гіперонкії. Неферментні катіонні білки лізосом викликають вторинну альтерацію, підвищують проникність судин, активують хемотаксис лейкоцитів. Фактори що викликають дегрануляцію тканинних базофілів: 1. Безпосередня дія флогогенного агента на тканинні базофіли (механічне ушкодження, температура, продукти бактерій, хімічні речовини - лібератори гістаміну). 2. Комплекси антиген-антитіло. 3. Активні протеази, зокрема, лізосомні. 4. Побічні продукти активації комплементу - СЗа, С5а. Медіатори запалення при дегрануляції тканинних базофілів: 1. Біогенні аміни — гістамін і в деяких видів тварин (зокрема щурів) - серотонін. Основні ефекти гістаміну, що мають важливе значення в патогенезі запалення: а) розширення артеріол, що веде до розвитку артеріальної гіперемії в осередку запалення; б) підвищення проникності мікросуцин (венул) - одна з причин запального набряку; в) подразнення нервових закінчень, що зумовлює розвиток болю; г) спазм гладких м'язів бронхів, матки, кишок. Цим, зокрема, пояснюють порушення функції зазначених органів при їхньому запаленні. 2. Гепарин. Другий основний компонент гранул тканинних базофілів є глікозаміно-гліканом. Його вважають протизапальним медіатором, оскільки він (1) має антикоагулянту дію, (2) гальмує адгезію і агрегацію тромбоцитів, (3) зв'язує біогенні аміни, (4) пригнічує активацію комплементу та калікреїн-кінінової системи. 3. Фактори, що впливають на клітини крові. До них можна віднести поліпептиди: (1) фактор еміграції еозинофілів, (2) фактор еміграції нейтрофілів, а також сполуку фосфоліпідного походження — (3) фактор*агрегації тромбоцитів (ФАТ). Останній відіграє особливо важливу роль у патогенезі запалення. Утворюючись одразу після стимуляції тканинних базофілів, ФАТ зумовлює такі ефекти у вогнищі запалення: а) активує процеси агрегації тромбоцитів та вивільнення їхніх гранул. Як наслідок, з тромбоцитів в осередок запалення виходять серотонін адреналін, аденінові нуклеотиди (АТФ, АДФ, АМФ), арахідонова кислота та тромбок-сани, тромбоцитарний фактор росту та інші; б) навіть у дуже низьких концентраціях зумовлює розширення артеріол (артеріальну гіперемію) і збільшення проникності венул. Кількісно ці ефекти ФАТ відповідно в 100 і 10000 разів сильніші за дію гістаміну; в) значно посилює адгезію лейкоцитів до ендотелію судин (крайове стояння) і стимулює хемотаксис нейтрофілів та макрофагів у вогнищі запалення. Крім наведених вище медіаторів запалення під час дегрануляції тканинних базофілів вивільнюються лейкотрієни (повільно реагуюча субстанція анафілаксії), гідролітичні ферменти, катіонні білки. Активація калікреїн-кінінової системи У плазмі крові є неактивний протеолітичний фермент калікреїноген. З появою в крові активних протеаз (лізосомні ферменти, фактор Хагемана, трипсин, тромбін, плазмін та ін.) відбувається відщеплення ділянки молекули калікреїногену, в результаті чого він перетворюється на активний фермент — калікреїн. Під дією калікреїну відбувається відщеплення від а2-глобуліну плазми крові (кініногену) пептидів, які отримали назву кініни. Найважливішими кінінами є калідин і брадикінін, що складаються відповідно з 9 і 10 амінокислотних залишків (рис. 41). У вогнищі запалення кініни викликають: 1) розширення артеріол (артеріальну гіперемію); 2) підвищення проникності судинної стінки; 3) подразнення нервових закінчень (біль). Медіатори запалення похідні арахідонової кислоти: простагландини, тромбоксани, простациклі-ни, лейкотрієни (рис. 42). Рис. 41. Механізми активації калікреїн-кінінової системи Рис. 42. Похідні арахідонової кислоти - медіатори запалення Під дією ферменту фосфоліпази А2 (активується іонами кальцію) відбувається вивільнення арахідонової кислоти з фосфоліпідів клітинних мембран. Далі можливі два шляхи її перетворення: циклооксигеназний і ліпоксигеназний. У результаті активації першого утворюються "класичні" простагландини Е2, D2, F2 , тромбоксани й простацикліни, при активації другого - лейкотрієни С4, D4, E4. Простагландини утворюються практично у всіх клітинах. Вони мають властивість розширювати артеріоли, звужувати венули, підвищувати проникність судинної стінки, зменшувати поріг больової чутливості нервових закінчень. Тромбоксани утворюються в тромбоцитах. Вони викликають звуження артеріол і агрегацію тромбоцитів. Простацикліни переважно вивільняються ендотеліальними клітинами судин і є антагоністами тромбоксанів. З їх дією пов'язано розширення артеріол і пригнічення агрегації тромбоцитів. Місцем утворення лейкотрієнів є лейкоцити і тканинні базофіли. У вогнищі запалення вони стимулюють хемотаксис лейкоцитів і підвищують проникність кровоносних судин. Цитокіни - це збірне поняття для позначення великої групи біологічно активних речовин білково-пептидної природи, що регулюють взаємодію між різними типами клітин. Цитокіни синтезуються (1) активованими лімфоцитами (лімфокіни);2) моноцитами і макрофагами (монокіни), а також (3) багатьма іншими клітинами (нейтрофілами, фібробластами, ендотеліальними клітинами, тканинними базофілами, клітинами нейроглії та ін.). На сьогодні описано понад 50 різних цитокінів. Залежно від функціональних ефектів їх поділяють на чотири групи. I. Інтерлейкіни (ІЛ). Це сполуки, що регулюють взаємодію між різними видами лейкоцитів. Відомі нині 18 видів інтерлейкінів беруть участь у здійсненні імунних реакцій, у патогенезі алергії. II. Інтерферони (ІНФ). Зазначена група білків здійснює природний неспецифічний противірусний захист. III. Гемопоетичні колонієстимулятивні фактори (КСФ). Ці сполуки (гемопоети-ни) здійснюють регуляцію кровотворення в червоному кістковому мозку. IV. Фактори, що пригнічують ріст пухлин, зокрема, фактор некрозу пухлин (ФНП) За участю в патогенезі запалення цитокіни поділяють на (1) прозапсиїьні і (2) протизапальні. Спричинювані ними ефекти виявляють себе на місцевому рівні (в осередку запалення) і на рівні організму (системна дія). Цитокіни є причетними до розвитку основних подій, що складають суть запального процесу, а саме: а) вторинної альтерації. З-поміж інших цитокінів прямий стосунок до ушкодження клітин і позаклітинних компонентів має ФНП-р (лімфотоксин) — продукт активації макрофагів і Т-лімфоцитів. Високі його концентрації (1) спричинюють цитоліз (т.зв. кілінг-ефект), (2) посилюють генерацію вільних радикалів у вогнищі запалення; (3) індукують синтез колагеназ і, як наслідок, сприяють деградації колагену; б) еміграції лейкоцитів. Ряд цитокінів (ІЛ-1, ФНП, ІНФ-у) індукують синтез адге-зивних білків в ендотеліальних клітинах, що сприяє розвиткові крайового стояння (прилипання до поверхні ендотелію) нейтрофілів, моноцитів і лімфоцитів. Крім того, деякі інтерлейкіни (ІЛ-6, ІЛ-8) значно посилюють хемотаксис лейкоцитів у вогнищі запалення; в) проліферації. Однією з властивостей багатьох цитокінів є їхня мітогенна активність, що виявляє себе посиленням процесів проліферації в осередку запалення. Водночас, деякі цитокіни (ІЛ-1, ФНП) стимулюють синтез колагену і новоутворення кровоносних судин (ангіогенез); г) загальних проявів запалення (див. запит. 14.37). У розвитку таких змін особливо велике значення має інтерлейкін-1 (ІЛ-1) (рис. 43). Рис. 43. Деякі системні ефекти інтерлейкіну-1 Серед відомих сьогодні цитокінів є й протизапальні медіатори, зокрема ІЛ-10, який пригнічує синтез лейкоцитами багатьох біологічно активних сполук — активних учасників | |
| Просмотров: 642 | Загрузок: 12 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |