| Главная » Файлы » Мои файлы |
Задачі з екологічного права
| [ Скачать с сервера (7.18 Mb) ] | 04.11.2017, 21:45 |
| Екологічні: антропоохоронні і природоохоронні. Антропоохоронні – оскільки йдеться про створення об’єктів, що забезпечують безпеку життєдіяльності осіб та дотримання їхніх конституційних прав. Природоохоронні – оскільки настанови стосуються обмеження та мінімізації небезпечних впливів людської діяльності на навколишнє природне середовище. Адміністративні – оскільки адміністративно-правові норми регулюють правотворчість органів виконавчої влади. Земельні – оскільки йдеться про порядок розміщення споруд на земельних ділянках. Санітарні – оскільки йдеться про прийняття санітарних норм та забезпечення побутових потреб населення. Також маємо безпосередній зв’язок із господарськими правовідносинами, медичними правовідносинами, цивільними правовідносинами та правовідносинами із соціального забезпечення. 2. Більшість правовідносин, вказаних в задачі, взагалі не регулюється нормами екологічного законодавства. Основна неузгодженість спостерігається власне між діями МОЗ та нормами адміністративного права щодо компетенції центральних органів виконавчої влади. 3. Екологічне законодавство — це су¬купність правових норм (нормативно-правових актів), що регулюють використання і охорону навколишнього сере¬довища. Санітарне законодавство — це сукупність законів, які визначають вимоги та нормативи в галузі санітарно-гігієнічної охорони праці та побуту населення. Основне завдання державного санітарного нагляду України — контроль за здійсненням заходів, спрямованих на попередження та ліквідацію професійних та інфекційних захворювань, раціональну організацію праці та побуту насе¬лення, на ліквідацію та попередження забруднень водойм, грунту, повітря шкідливими промисловими викидами. Екологічне та санітарне законодавство України є взаємопов’язаними галузями законодавства, проте не варто їх ототожнювати, адже їхнє співпадіння є частковим. Екологічне законодавство передусім покликане регулювати екологічні правовідносини, а саме природоохоронні, природоресурсні та антропоохоронні. Основним об’єктом є навколишнє природне середовище. Санітарне законодавство регулює здебільшого лише антропоохоронні правовідносини, природоохоронні лише в аспекті забезпечення права людини на безпечне середовище. Значна частина правовідносин, що регулюються санітарним законодавством не є екологічними, оскільки не залежить від стану навколишнього природного середовища. 4. Потреба кодифікації санітарного законодавства України наразі об’єктивно існує через занадто високу кількість законів та підзаконних нормативно-правових актів щодо окремих аспектів забезпечення санітарного благополуччя, що часом суперечать один одному. В той же час бракує кодифікованих компіляцій законодавства на кшталт кодексів. Прийняття санітарного кодексу стало б досить успішним кроком щодо уніфікації санітарного законодавства України, особливо у разі законодавчого закріплення міжнародних санітарних норм та стандартів в ньому. 5. Видання настанов як нормативних актів МОЗ не передбачене законодавчо ( МОЗ розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції), настанова може вважатися лише рекомендаційним документом, оскільки законодавче визначення даного нормативного акту відсутнє. Згідно п.2 ст.4 Постанови КМУ від 25 березня 2015 р. № 267 «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров’я України» МОЗ відповідно до покладених на нього завдань розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції. МОЗ не має компетенції щодо регулювання правовідносин у сфері торгівельної діяльності (лише у разі реалізації лікарських засобів). Згідно ст.13 Постанови КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт виходить за межі компетенції органу, що його видав. Висновок. Відмова Мін’юсту у реєстрації настанов є правомірною. Задача 7 1. Господарські – оскільки в задачі йдеться про здійснення господарської діяльності суб’єктом господарювання. Санітарні – оскільки йдеться про санітарно-гігієнічну охорону населення від шкідливих впливів, пов’язаних із господарською діяльністю. Екологічні: антропоохоронні і природоохоронні. Антропоохоронні – оскільки йдеться про захист населення від потенційної шкоди від відходів. Природоохоронні – оскільки певні види відходів створюють ризик для навколишнього природного середовища. Адміністративні – оскільки йдеться про заборону певного виду діяльності суб’єктом, що діє від імені держави та має владні повноваження. 2. Обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання. Загальні положення про застосування даної санкції вміщені у ч.ч.1 та 2 ст.246 ГКУ: «1. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. 2. У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом.» Екологічне та земельне законодавство передбачає можливість обмеження, зупинення та заборони (тимчасової) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій в разі порушення ними екологічного законодавства (ст.ст.13-15,17,20 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.9 ЗКУ, постанова ВРУ «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 29.10.1992 №2751-ХІІ) (у 2014 році втратила чинність). В еколого-правовій доктрині (В.І. Андрейцев, М.В. Краснова та ін. вчені) застосування даного виду санкцій вважається проявом окремого виду юридичної відповідальності - еколого-правової. Втім, акти про зупинення та припинення господарської діяльності не визнані виконавчими документами у ЗУ «Про виконавче провадження» (ст.17), тому застосувати обмеження або зупинення примусово фактично неможливо. Від застосування описаних санкцій слід відрізняти припинення небезпечної діяльності як спосіб захисту цивільних прав (див. ч.2 ст.293 ЦКУ), що застосовується судом. 3. Норми щодо обмеження або зупинення господарської діяльності можуть належати до екологічного (містяться в ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища») та господарського (ГКУ) права. Припинення небезпечної ж діяльності може регулюватися нормами цивільного права (ЦКУ). 4. Згідно ст.2 Постанови КМУ від 22 червня 1999 р. N 1109 «Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні» нормативно-правові акти, видані головним державним санітарним лікарем України в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, посадовими особами та громадянами. Згідно п.15 ст. 10 даної постанови Головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, міст, районів та їх заступники, головні державні санітарні лікарі на водному, залізничному, повітряному транспорті та їх заступники, а також головні державні санітарні лікарі об'єктів з особливим режимом роботи у межах відповідних адміністративних територій (об'єктів) мають право видавати постанови про обмеження, тимчасову заборону чи припинення діяльності підприємств, установ і організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим залізничним складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм. Висновок. Дії лікаря є правомірними, а отже вимога ТОВ не підлягає задоволенню. Задача 5 МОЗ Міністерством охорони здоров’я (Позивач) було оскаржено до суду рішення Міністерства юстиції (Відповідач) про відмову реєстрації Настанов. Відповідач стверджує, що прийняття даного року актів належить до компетенції Міністерства охорони здоров’я. Проте Позивач вважає, що Міністерство вийшло за рамки законодавчо наданих йому повноважень, зокрема в сфері регулювання торговельної діяльності. Згідно ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією у межах і відповідно до законів України. Згідно п.2 ст.4 Постанови КМУ від 25 березня 2015 р. № 267 «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров’я України» МОЗ відповідно до покладених на нього завдань розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції. Згідно п.3 ст. 3 Постанови КМУ від 25 березня 2015 р. № 267 «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров’я України» одним із основних завдань МОЗ є забезпечення формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Згідно п.1, п.31 ст.4 Указу Президента України «Про Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України» одним із основних завдань Держсанепідслужби України є розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавчих актів, видання обов'язкових для виконання постанов, наказів, розпоряджень, висновків, приписів з питань усунення або обмеження шкідливого впливу на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності, організація і контролю за їх виконанням. Згідно п.б ст. 4 Постанови КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), які зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації та якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт. Згідно ст. 12 Постанови КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» у разі коли нормативно-правовий акт відповідає вимогам, зазначеним у цьому Положенні, орган державної реєстрації приймає рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта за встановленою Мін'юстом формою, заносить його до державного реєстру та на оригіналі акта робить напис встановленого зразка про дату державної реєстрації і номер акта згідно з державним реєстром. Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати про правомірність дій МОЗ, оскільки Настанови було прийнято в межах компетенції даного органу із дотриманням законодавчо визначеного порядку. У такому разі, відмова Мін’юсту порушує норми чинного законодавства, оскільки йдеться про невиконання чітко визначеного законодавством обов’язку. Мін’юст Міністерством охорони здоров’я (Позивач) було оскаржено до суду рішення Міністерства юстиції (Відповідач) про відмову реєстрації Настанов. Відповідач стверджує, що прийняття даного року актів належить до компетенції Міністерства охорони здоров’я. Проте Позивач вважає, що Міністерство вийшло за рамки законодавчо наданих йому повноважень, зокрема в сфері регулювання торговельної діяльності. Згідно ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією у межах і відповідно до законів України. Згідно ст.13 Постанови КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт виходить за межі компетенції органу, що його видав. Згідно ст. 5 Постанови КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» аа державну реєстрацію не подаються акти рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші). Згідно ст.13 Постанови КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов'язки. Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати про правомірність дій Мін’юсту, оскільки видання настанов як нормативних актів МОЗ не передбачене законодавчо ( МОЗ розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції), настанова може вважатися лише рекомендаційним документом, оскільки законодавче визначення даного нормативного акту відсутнє. Акти ж рекомендаційного чи роз’яснювального характеру на державну реєстрацію не подаються. Також МОЗ не має компетенції щодо регулювання правовідносин у сфері торгівельної діяльності (лише у разі реалізації лікарських засобів), що також може бути підставою відмови у реєстрації Настанов. Задача 7 ТОВ «Вежа» Представником ТОВ «Вежа» (далі «Позивач») було оскаржено до суду рішення Головного державного санітарного лікаря м. Кіровограда (далі «Відповідач») про заборону діяльності «Позивача», що здійснює підприємницьку діяльність щодо імпорту на територію України вторинної сировини з метою її подальшої реалізації українським фізичним та юридичним особам для використання у виробництві. «Відповідач» стверджує, що дана діяльність суперечить чинному законодавству. Проте «Позивач» вважає дане рішення обмеженням його господарської діяльності. «Відповідач» стверджує, що діяльність « Позивача», у частині ввезення в Україну відходів є неприйнятною, проте суд не може з цим погодитись, керуючись при цьому нормами чинного законодавства. Зокрема, відповідно до ЗУ «Про відходи» для перевезення відходів необхідний дозвіл, надання якого належить до компетенції Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, його органів на місцях у сфері поводження з відходами. «Позивачем» до своєї позовної заяви було додано дозвіл, а також ліцензію видану органом ліцензування господарської діяльності зі збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України) Міністерством екології та природних ресурсів України. Відповідно до ст. 36 того ж закону забороняється ввезення в Україну відходів з метою їх зберігання чи видалення, проте метою діяльності «Позивача» є імпорт вторинної сировини для її реалізації фізичними та юридичними особами для використання у виробництві. Відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 року № 1775-Ш2, наказу Міністерство екології та природних ресурсів (мінприроди)України "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками, що визначаються Кабінетом Міністрів України)" від 4 листопада 2011 року № 4313 ліцензійні умови встановлюють організаційні, кваліфікаційні, технологічні та інші вимоги для провадження господарської діяльності зі збирання та заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини, перелік яких визначений Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягають ліцензуванню" від 28 лютого 2001 року № 183. Ці Ліцензійні умови поширюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що здійснюють збирання та заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини. Тобто, за наявності ліцензії «Позивач» правомірно займається зазначеною господарською діяльністю. Санітарний лікар Представником ТОВ «Вежа» (далі «Позивач») було оскаржено до суду рішення Головного державного санітарного лікаря м. Кіровограда (далі «Відповідач») про заборону діяльності «Позивача», що здійснює підприємницьку діяльність щодо імпорту на територію України вторинної сировини з метою її подальшої реалізації українським фізичним та юридичним особам для використання у виробництві. «Відповідач» стверджує, що дана діяльність суперечить чинному законодавству. Проте «Позивач» вважає дане рішення обмеженням його господарської діяльності. Відповідно до Ст. 246 ГКУ 1. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. 2. У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом. Зокрема, у ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року визначені такі види правопорушень у даній сфері: порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів, а також невиконання спеціальних правил поводження з відходами, наслідком якого може бути порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище або порушення норм екологічної безпеки. А також відповідно до ст. 42 Закону України “Про відходи” від 5 березня 1998 року до них належать: порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров’я людини та економічних збитків; порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і транзиту через її територію відходів як вторинної сировини тощо. Згідно з пунктом 15 Постанови КМУ від 22 червня 1999 р. N 1109 Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні Головні державні санітарні лікарі у порядку, встановленому головним державним санітарним лікарем України мають право : б) видавати приписи, постанови, а також вносити пропозиції власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними особам: про обмеження діяльності об'єкта нагляду у разі виявлення порушення санітарного законодавства, що безпосередньо не впливає негативно на стан здоров'я людей, але може зумовлювати такий вплив; в) видавати постанови про: обмеження, тимчасову заборону чи припинення діяльності підприємств, установ і організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим залізничним складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм. Задача 2 1. Види правовідносин: Природоохоронні правовідносини охоплюють відносини щодо охорони природних об’єктів та їх ресурсів, Правовідносини із забезпечення екологічної безпеки складають відносини стосовно попередження та уникнення погіршення екологічної ситуації у певній місцевості і в країні в цілому, Антропоохоронні правовідносини включають відносини щодо охорони життя і здоровя людини від впливу стихійних сил та природних явищ, а також самої людини у природному середовищі від негативних наслідків природних явищ. Управлінські правовідносини у сфері охорони довкілля об’єднують групу відносин щодо здійснення спостереження за станом довкілля, дослідження кількісних і якісних змін, що відбуваються у природному середовищі, здійснення контролю за якістю довкілля, організації та проведення екологічної експертизи, прогнозування, програмування та інформування щодо змін у природньому середовищі, здійснення розподілу та перерозподілу природних обертів та їх ресурсів між природо користувачами або вилучення природних об’єктів з користування. Відповідно до ст. ст.50 Конституції України «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.» Відповідно до ЗУ «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»: Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (далі - Програма) визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в Європейському Союзі. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування. Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України інтеграції України до Європейського Союзу, до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики. Державна політика України щодо адаптації законодавства формується як складова частина правової реформи нормопроектування, нормопроектування, інституціонального, процесу адаптації законодавства України. В Україні створено основні політико-правові та організаційні засади адаптації законодавства. Зокрема, Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 року ( 998_012 ) (далі - УПС) визначено пріоритетні сфери адаптації законодавства. Спільною стратегією щодо України, схваленою Європейською Радою на Гельсінкському саміті 11 грудня 1999 року, Європейський Союз підтримав процес економічних перетворень в Україні та в Україні та спрямовується обов'язкового врахування на забезпечення єдиних вимог законодавства Європейського підходівСоюзу під часспеціалістів, створення належних умов для підготовки кваліфікованих науково-освітнього, нормопроектного, технічного, фінансового забезпечення до поступового наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу у визначених пріоритетних сферах. Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженою Указом Президента України від 11 червня 1998 року N 615 ( 615/98 ), визначено основні положення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України в європейський правовий простір, мету та етапи адаптації законодавства. Програмою інтеграції України до Європейського Союзу ( n0001100-00 ), схваленою Указом Президента України від 14 вересня окремих пріоритетів, обумовлених досягнення критеріїв, що випливають із цілей валютного, економічного та політичного союзу держав - членів Європейського Союзу і сформульовані Європейською Радою на Копенгагенському саміті в червні 1993року. УказомПрезидента України від 30серпня2000року N 1033зметою координації діяльності органів державноївлади з питаньадаптаціїзаконодавстваствореноприПрезидентовіУкраїниНаціональну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. | |
| Просмотров: 636 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |