| Главная » Файлы » Мои файлы |
Вроджені вади опорно-рухового апарату.
| [ Скачать с сервера (249.5 Kb) ] | 26.09.2017, 10:56 |
| Відомо, що захворювання опорно-рухового апарату мають місце у 5-10% дітей. В загальній структурі вад розвитку вади розвитку кістково-м’язової системи складають близько 30%. У дітей першого року життя найчастіше зустрічаються природжені вади розвитку (кривошия, клишоногість, дисплазія кульшового суглобу та інші деформації кистей та стоп). З віком зростає питома вага деформацій хребта та грудної клітки. Більшість хвороб, як відомо, простіше попереджувати ніж лікувати, особливо в пізній термін. Авжеж, профілактика природжених деформацій опорно-рухового апарату поки ще має складнощі. Але, якщо їх своєчасно розпізнати, то вони можуть бути вилікувані в дитячому віці. Тільки лікування, яке розпочате на ранніх етапах, дає можливість запобігти інвалідності. Досвід свідчить, що такий підхід необхідний у всіх випадках статико-функціональних вад розвитку опорно-рухового апарату. Несвоєчасне виявлення призводить до прогресування порушень і деформації із ростом дитини. В основі раннього виявлення початкових симптомів ортопедичних хвороб лежать певні знання розвитку кожної дитини та необхідність ретельного огляду її, насамперед лікарем-педіатром. 1. Конкретні цілі заняття: 1. Визначити етіологічні та патогенетичні фактори найбільш поширених вад розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошиї, косорукості, вивиху стегна, клишоногості, синдактилії, полідактилії, ектродактилії, амніотичних перетяжках, недорозвитку та псевдоартрозі кісток гомілки. 2. Класифікувати та аналізувати типову клінічну картину найбільш поширених вад розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошиї, косорукості, вивиху стегна, клишоногості, синдактилії, полідактилії, ектродактилії, амніотичних перетяжках, недорозвитку та псевдоартрозі кісток гомілки. 3. Вміти провести клінічне обстеження дитини з найбільш поширеними вадами розвитку опорно-рухового апарату: кривошиї, косорукості, вивиху стегна, клишоногості, синдактилії, полідактилії, ектродактилії, амніотичних перетяжках, недорозвитком та псевдоартрозом кісток гомілки. 4. Складати план обстеження та аналізувати дані лабораторних та інструментальних обстежень при типовому перебігу найбільш поширених вад розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошиї, косорукості, вивиху стегна, клишоногості, синдактилії, полідактилії, ектродактилії, амніотичних перетяжках, недорозвитку та псевдоартрозі кісток гомілки. 5. Демонструвати володіння принципами лікування, реабілітації і профілактики найбільш поширених вад розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошиї, косорукості, вивиху стегна, клишоногості, синдактилії, полідактилії, ектродактилії, амніотичних перетяжках, недорозвитку та псевдоартрозу кісток гомілки. 6. Проаналізувати клініко-анамнестичні дані та результати додаткових методів обстеження з метою постановки клінічного діагнозу згідно класифікації та обґрунтувати його. 7. Проводити диференціальну діагностику найбільш поширених вад розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошиї, косорукості, вивиху стегна, клишоногості, синдактилії, полідактилії, ектродактилії, амніотичних перетяжках, недорозвитку та псевдоартрозу кісток гомілки. 8. Здійснювати прогноз життя при найбільш поширених вадах розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошиї, косорукості, вивиху стегна, клишоногості, синдактилії, полідактилії, ектродактилії, амніотичних перетяжках, недорозвитку та псевдоартрозі кісток гомілки. 9. Демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця та принципами субординації у хірургії дитячого віку. 2. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція) № Дисципліни Отримані знання та навики 1. Нормальна анатомія Знати анатомічні особливості опорно-рухового апарату у дітей. 2. Нормальна фізіологія Володіти уявленнями про фізіологічні процеси, які відбуваються в опорно-руховому апараті у дітей. 3. Патологічна фізіологія Ідентифікувати патофізіологічні процеси, які виникають в опорно-руховому апараті у дітей на основі виявлених симптомів 4. Догляд за хворими та сестринська практика Демонструвати володіння навичками догляду за дітьми раннього віку з найбільш поширеними вадами розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошиї, косорукості, вивиху стегна, клишоногості, синдактилії, полідактилії, ектродактилії, амніотичних перетинках, недорозвитку та псевдоартрозі кісток гомілки. 5. Пропедевтична педіатрія Володіти знаннями про основні клінічні симптоми найбільш поширених вад розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошиї, косорукості, вивиху стегна, клишоногості, синдактилії, полідактилії, ектродактилії, амніотичних перетяжках, недорозвиток та псевдоартроз кісток гомілки, мати уявлення про лабораторні та інструментальні методи обстеження. 6. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я Застосовувати знання про структуру надання медико-санітарної допомоги дитячому населенню для належного використання ресурсів системи охорони здоров’я в плані лікування та профілактики виникнення найбільш поширених вад розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошиї, косорукості, вивиху стегна, клишоногості, синдактилії, полідактилії, ектродактилії, амніотичних перетинках, недорозвитку та псевдоартрозі кісток гомілки. 8. Фармакологія Володіти знаннями про основні групи медикаментозних засобів, що застосовуються у лікуванні найбільш поширених вад розвитку опорно-рухового апарату у дітей. 4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття. 4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття № Термін Визначення 1. Вроджена м’язова кривошия Стiйке укорочення грудинно-ключично-соскоподiбного м’яза, обумовлене його недорозвитком, а iнколи травмою у перинатальному перiодi, що супроводжуєrься нахилом голови та обмеженням pyxiв у шийному вiддiлi хребта, а у тяжких випадках - деформацiєю черепа, хребта, надплiччя. 2. Косорукість (manus vara) Природжена вада розвитку обумовлена повним або частковим недорозвиненням однієї з кісток передпліччя, що спричинює відхилення кисті у бік ураження 3. Диспластичний вивих стегна Вада розвитку, яка розвивається на грунті дисплазії кульшового суглобу 4. Природжена клишоногість Природжена вада розвитку обумовлена вкороченням сухожилків м’язів та зв’язок по медіальній та задній поверхні гомілки та стопи 5. Синдактилія Вроджене зрощення пальців між собою 6. Полідактилія Вроджена наявність додаткового пальця 7. Ектродактилія Вроджена відсутність одного або декількох пальців або будь-якої частини пальців 8. Амніотичні перетинки Ниткоподібні циркулярні та напівциркулярні вдавлення аж до кістки, що можуть розміщуватися і на проксимальних частинах сегментів 9. Природжений несправжній суглоб (pseudoarthrosis) Патологічний стан, що супроводжується порушенням безперервності трубчастої кістки і виникненням рухливості в невластивих їй відділах. 4.2. Теоретичні питання до заняття: 1. Дати визначення понять: кривошия, косорукість вивих стегна, клишоногість, синдактилія, полідактилія, ектродактилія, амніотичні перетинки; недорозвиток і псевдоартроз кісток гомілки. 2. Причини виникнення найбільш поширених вад розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошия, косорукість вивих стегна, клишоногість, синдактилія, полідактилія, ектродактилія, амніотичні перетинки; недорозвиток і псевдоартроз кісток гомілки. 3. Класифікація кривошиї. 4. Класифиікація косорукості. 3. Класифікація вивиху стегна за ступенем важкості. 4. Класифиікація клишоногості. 5. Класифиікація синдактилії. 6. Класифиікація полідактилії. 7. Класифиікація ектродактилії. 8. Класифиікація недорозвитку та псевдоартроз кісток гомілки. 9. Патогенез виникнення найбільш поширених вад розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошия, косорукість вивих стегна, клишоногість, синдактилія, полідактилія, ектродактилія, амніотичні перетинки; недорозвиток і псевдоартроз кісток гомілки. 10. Клінічні прояви кривошиї, косорукості, вивиху стегна, клишоногості. 11. Клінічні прояви синдактилії, полідактилії, ектродактилії, амніотичних перетинок. 12. Клінічні прояви недорозвитку і псевдоартрозу кісток гомілки. 13. Діагностика найбільш поширених вад розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошия, косорукість вивих стегна, клишоногість, синдактилія, полідактилія, ектродактилія, амніотичні перетинки; недорозвиток і псевдоартроз кісток гомілки. 14. Лікування, профілактика та прогноз найбільш поширених вад розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошия, косорукість вивих стегна, клишоногість, синдактилія, полідактилія, ектродактилія, амніотичні перетинки; недорозвиток і псевдоартроз кісток гомілки. 4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті: 1. Робота з тестовими завданнями. 2. Робота студентів в палатах біля ліжка дітей з найбільш поширеними вадами розвитку опорно-рухового апарату у дітей: кривошия, косорукість, вивих стегна, клишоногість, синдактилія, полідактилія, ектродактилія, амніотичні перетинки; недорозвиток і псевдоартроз кісток гомілки: а) збір скарг, анамнезу захворювання; б) об’єктивне обстеження дітей; в) формулювання діагнозу згідно сучасної класифікації; г) скласти план обстеження хворої дитини; д) скласти план лікування хворої дитини. 3. Клінічний розбір показового випадку. 4. Розв’язання ситуаційних задач. Зміст теми вичерпно викладений у наступних джерелах: методичні розробки кафедри, навчальна та наукова література, інформація в мережі Internet. Вроджена м’язова кривошия Деформації шиї для яких є характерним невірне положення голови – нахил вбік та поворот – об’єднуються під загальною назвою «кривошия» (torticollis). Більшість випадків кривошиї є вродженою вадою і має м’язове походження. Вроджена м’язова кривошия – одне з найбільш частих ортопедичних захворювань у дітей. За даними більшості авторів, м’язова кривошия за частотою складає третє місце після вродженого вивиха стегна та клишоногості. В загальній структурі ортопедичних захворювань у дітей вроджена м’язова кривошия складає близько 25%. Головним елементом патогенезу кривошиї є патологічні зміни грудино-ключично-соско-подібного м’язу, які ведуть до його фіброзного переродження. Електронно-мікроскопічні дослідження, які були проведені на кафедрі дитячої хірургії НМУ імені О.О.Богомольця (Скібан В.О.,1978 р.) довели, що причиною їх виникнення є вроджена дисплазія м’язу. Диспластично змінений м’яз починає відставати в темпах росту, в порівнянні із здоровою стороною. Напруга скороченого м’язу викликає зближення міст його прикріплення. Це викликає нахил голови в бік ураження, та одночасний поворот у проте лежню сторону. Так виникає основний симптом захворювання – хибне положення голови. Надана послідовність розвинення м’язової кривошиї пояснює скудність симптоматиці у новонароджених перших днів життя. Першими симптоми захворювання, у більшості випадків, стає «псевдопухлина» м’язу в його середній або нижній частині, яка з’являється наприкінці другого тижня життя. Поступово зменшуючись «псевдопухлина» зникає через два-три тижні, адже м’яз стає більш щільним, менш еластичним, та відстає в рості. Виникнення «псевдопухлини», більшість авторів, пояснює мікротравмами при рухах та розвиненням асептичного запалювання в місцях де диспластичні зміни м’язу є найбільш наявними. Класичне положення голови при м’язовій кривошиї можна легко розпізнати починаючи з другого місяцю життя. В той же час з’являються і вторинні деформації – асиметрія черепа та обличчя. В шийному відділі хребта поступово формується кіфоз, або сколіоз. Своєчасно недіагностована та нелікована м’язова кривошия у віці 3-6 років викликає значну гемігіпоплазію скелета обличчя. В процес деформації залучаються всі кістки черепа, особливо нижня щелепа, виникає так званий «сколіоз обличчя». Компенсація хибного положення голови здійснюється за рахунок підйому надпліччя з боку ураження, так і рахунок бокового зміщення голови в напрямку ураженого м’язу. Труднощі диференціальної діагностиці м’язової кривошиї від інших форм кривошиї можуть виникати можуть виникати при наступних захворюваннях: - кісткові форми кривошиї внаслідок вродженого порушення сегментації в шийному відділі хребта, наявності додаткових шийних ребер, наявності патологічних змін (остеомієліт, пухлина) в хребцях шийного відділу; - десмогенні форми кривошиї, як наслідок запальних процесів в м’яких тканинах (лимфаденіт, флегмона та ін.); - неврогенні форми кривошиї в наслідок родової черепно-мозкової травми, спастичних паралічів, енцефалітів; - компенсаторні форми кривошиї при порушеннях зору та слуху. Треба пам’ятати про можливість випадків двобічної м’язової кривошиї. Для двобічної м’язової кривошиї характерна поза «людини, яка принюхується» - голова висунута вперед, шийний лордоз збільшений, рухи головою обмежені. Неоднакова ступінь змін ураження м’язів може викликати помилкове встановлення діагнозу тільки однобічної кривошиї. Лікування м’язової кривошиї здійснюється як консервативними, так і оперативними методами. У пацієнтів першого року життя лікування треба розпочинати з консервативних методів. Їх наполегливе та тривале застосування дозволяє вилікувати до 80% пацієнтів. Оперативні методи лікування мають бути використані тільки якщо вичерпані можливості консервативного лікування, або вже минув термін їх ефективного використання. Консервативне лікування треба розпочинати відразу після встановлення діагнозу. Комплекс процедур включає коригуючи укладки, лікувальну фізкультуру, масаж, фізіотерапію. Ведучими моментами є вправи лікувальної гімнастиці пасивного характеру на протязі перших 2-3 місяців після народження. Краще всього, якщо їх виконує мати перед кожним годуванням дитину по 5-10 хвилин. Виконується по 20-30 плавних поворотів голови дитини в бік ураження, та стільки же нахилів в протилежною, фіксуючи на декілька секунд в положенні досягнутої корекції. Після того як дитина розпочинає утримувати голівку рухи виконуються активно самою дитиною. Для цього використаються різні подразнюючи фактори (іграшки, голос матері та ін.). Активні і пасивні вправи цього періоду направлені на розтягування ураженого та зміцнення здорового грудино-ключично-соскоподібного м’язу. Хірургічне лікування, як і попереднє консервативне, має своєю метою усунення основної ланки захворювання – скорочення грудино-ключично-соскоподібного м’язу, що дає можливість зупинити розвинення ланцюжка вторинних змін. Оптимальний термін хірургічного втручання обмежується терміном від одного до трьох років. Основним показанням для оперативного лікування є не вік хворого, а прогресування деформації на тлі повноцінного консервативного лікування. Найбільш розповсюдженим є метод відкритого розтинання обох ніжок нижнього кінця грудино-ключично-соскоподібного м’язу, доповнений резекцією її частки і розтинанням фасції в боковому трикутнику шиї. При тяжких формах кривошиї можливе розтинання м’язу з обох кінців (біполярна міотомія). Наведена методика оперативного втручання є технічно достатньо простою, мало травматичною та достатньо ефективною. В післяопераційному періоді для забезпечення діастазу між кінцями м’язу який перетинали необхідно утримувати голову в положенні гіперкорекції в м’якому комірці типу Шанца на протязі 2-3 тижнів. Потім призначають з’ємний пластиковий головоутримувач на термін до трьох місяців після операції. В цей термін пацієнт отримує фізіотерапевтичні процедури, лікувальну гімнастику. Можливо виконання операцій міопластичного видовження грудино-ключично-соскоподібдного м’язу. Синдактилія – зрощення пальців (з ембріологічної точки зору, повне або часткове нерозділення пальців). Становить 1/2 всіх аномалій верхньої кінцівки, трапляється у вигляді шкірної, перетинчастої, кісткової та кінцевої форми. Хірургічне лікування - розділення пальців, заміщення дефекту шкіри місцевими тканинами або використання вільної шкірної пластики, а також шляхом дистракції в апаратах зовнішньої фіксації - здійснюється з дворічного віку, при кінцевій формі - у однорічному віці. Сьогодні при синдактилії перевага віддається дистракційному методу лікування, який не потребує вільної шкірної пластики, тобто є більш ощадливим, ніж інші способи (шкірний регенерат дозволяє як завгодно моделювати місцеві тканини), забезпечує одержання добрих анатомічних і функціональних результатів. Вади розвитку кисті та стоп нерідко супроводжуються амніотичними перетинками, які є ниткоподібними циркулярними та напівциркулярними вдавленнями аж до кістки, що можуть розміщуватися і на проксимальних частинах сегментів. Перетинки бувають поверхневими та глибинними, останні призводять до порушення лімфо- та кровопостачання, трофічних розладів. Оперативне лікування - видалення перетинок, пластика місцевими тканинами показана у перші роки життя дитини. Природжені несправжні суглоби (pseudoarthrosis) найчастіше виявляються у нижній третині кісток гомілки і утворюються внаслідок однієї з трьох патологій: локальної фіброзної дисплазії; нейрофіброматозу; мієлоангіодисплазії. Природжені несправжні суглоби можуть мати латентну та маніфестовану форми. Латентна форма проявляється антекурвацією гомілки у нижній третині; деформація прогресує з часом і поступово перетворюється на маніфестований несправжній суглоб. Клінічно на рівні несправжнього суглоба виявляється деформація та патологічна рухливість, навантаження за віссю неможливе. Рентгенологічно при несправжніх суглобах визначається склероз кінців суглоба, облітерація кістково-мозкового каналу кінців кістки, яка утворює суглоб, потоншення суглобових кінців. При маніфестованій формі хірургічне лікування здійснюється після 2 років. Найкращі результати досягаються при полілокальному остеосинтезі з видаленням патологічних тканин. Проводиться широка резекція тканин несправжнього суглоба, кінці зіставляються; вищерозміщений сегмент розтинається для подальшого подовження і зрівнювання довжини кінцівок. Для лікуванні використовують шпицеві апарати зовнішньої фіксації. Природжене вкорочення кінцівки може бути тотальним або утворюватися за рахунок недорозвинення одного з сегментів. При вкороченні понад 3 см здійснюють подовження шляхом остеотомії і дистракції в апаратах зовнішньої фіксації. Полідактилія частіше трапляється у вигляді шестипалості, але може бути й семи-, восьми-, і навіть десятипалість. Розрізняють три види полідактилії: 1) додатковий палець-рудимент; 2) додатковий палець (нормальна форма і розміри); 3) додатковий палець за рахунок роздвоєння основного (найчастіше великий палець - polex duplex). Якщо є додатковий палець-рудимент, його можна видалити у перші місяці життя дитини. У всіх інших випадках перед операцією обов’язково проводиться рентгенологічне дослідження для уточнення функціональної цінності пальців (тобто з’ясовують, який палець є головним для функції, а який їй шкодить). Косорукість (manus vara) найчастіше обумовлена повним або частковим недорозвиненням однієї з кісток передпліччя - ectromelia longitudinale рrох., що спричинює відхилення кисті у бік ураження (променева косорукість, ліктьова косорукість). У 50 % випадків косорукість пов’язана з аплазією променевої кістки. При цій ваді відхилення кисті досягає 180°, як правило, відсутній І палець, недорозвинені або відсутні м’язи, судини та нерви з боку променевої кістки. При дефекті дистального відділу променя недорозвинення, деформація передпліччя та відхилення кисті виражені менш різко. Дефект ліктьової кістки та ліктьова косорукість трапляються у 7 разів рідше, ніж променева. Консервативне лікування (редресація, коригуючі шини) починають від дня народження дитини; оперативне лікування - з 3-річного віку (тенотомія вкорочених м’язів, усунення вивиху кисті, поліцізація II пальця, подовження сегмента тощо). Окрім ectromelia longitudinale рrох., косорукість може бути обумовлена амніотичними перетинками, системними захворюваннями (хвороба Madelung), артрогрипозом або неврологічною патологією. Ectromelia longitudinale dist. супроводжується контрактурами у колінному та гомілковостопному суглобах. При повному недорозвиненні великогомілкової кістки гомілка вкорочена, деформована, є вивих у колінному та гомілковостопному суглобах; стопа у положенні варуса, супінації та еквінуса, нерідко немає І та II пальців. При частковому недорозвиненні великогомілкової кістки (дефект середнього та дистального відділів) наявний тільки вивих у гомілковостопному суглобі; вкорочення та деформація гомілки виражені меншою мірою. Природжене недорозвинення малогомілкової кістки спостерігається утричі частіше, ніж великогомілкової. При цій ваді гомілка вкорочена, викривлена, стопа у еквіно-вальгусному положенні, можуть бути відсутніми IV і V плюснові кістки та IV і V пальці. Ці вади реєструються одразу після народження дитини. До 6-місячного віку проводять консервативне лікування (редресація, коригуючі шини, пов’язки), з 6-місячного віку - оперативне лікування: розтин або видалення фіброзного тяжа (відсутня малогомілкова кістка), розтин вкороченого сумково-зв’язкового апарату, тенотомія вкорочених м’язів. З 2-річного віку можливо подовжувати кінцівки дистракційними апаратами, проводити транспозицію кісток тощо. Природжена клишоногість за частотою посідає перше місце серед природжених вад розвитку опорно-рухового апарату. У хлопчиків трапляється вдвічі частіше, ніж у дівчаток. За Т.С. Зацепіним, розрізняють типову та атипову форми клишоногості. Атипова форма виявляється в 20 % випадків і обумовлена аномаліями розвитку кінцівок (дефекти кісток гомілки, амніотичні перетинки), системними ураженнями (діастрофічна дисплазія, артрогрипоз). Типова клишоногість обумовлена недорозвиненням медіально-заднього зв’язкового апарату гомілковостопного суглоба. Вада діагностується одразу після народження. Основними клінічними ознаками природженої типової клишоногості є supinatio (внутрішній оберт плантарної поверхні); equines (плантарне згинання стопи у гомілковостопному суглобі); adductio (приведення переднього відділу стопи). З ростом дитини з’являється торсія кісток гомілки (скручування), плантарне згинання пальців (поперечне перегинання стопи з утворенням борозни Adams). Коли дитина починає ходити, на зовнішній поверхні стопи утворюється різке потовщення м’яких тканин зі слизовою сумкою всередині, виникає підвивих човноподібної та кубоподібної кісток, вкорочення стопи. За Т.С. Зацепіним, розрізняють такі ступені клишоногості: легкий - піддається повній ручній корекції без особливих зусиль; помірний - ручна корекція можлива при значних зусиллях; тяжкий - повна ручна корекція неможлива. Під час рентгенологічного дослідження (у дітей після 2 років) вивчають взаємовідношення кісток стопи, визначають великогомілково-таранний кут, таранно-п’ятковий кут; перший із них при природженій клишоногості збільшується (понад 100°); другий - зменшується (менше 35°). Консервативне лікування починають одразу після народження: у перші тижні здійснюють редресуючу гімнастику і бинтування за Fink - Attingen, потім - гіпсування (пов’язки змінюють кожні 2-3 тиж.). При неефективності консервативних заходів після 6-місячного віку вдаються до хірургічного втручання (тенолігаментокапсулотомія). З 1996 року метод лікування клишоногості за Ponseti почав приваблювати увагу та завойовувати популярність як метод, який уможливлює корекцію компонентів ідіопатичної клишоногості. Метод полягає в щотижневих коригуючих маніпуляціях зі зміною гіпсових пов’язок і у більшості пацієнтів – перкутанної ахіллотомії перед зміною останньої пов’язки, яка накладається на три тижні. Наголос робиться на корекцію деформації допомогою відведення переднього відділу стопи і розвороту його разом з п’ятою навколо нерухомої таранної кістки. Для підтримки корекції використовуються «відвідні брейси». Дисплазія кульшового суглоба та вивих стегна Особливої уваги потребує патологія кульшового суглоба, бо не втрачає актуальності твердження, яке висунув понад 100 років тому Anders: «Питання про патогенез природженого вивиху стегна є предметом жвавої суперечки». Про причини природженого вивиху стегна (ПВС) сперечалися ще за часів Hippocrates, який стверджував, що ПВС – це наслідок травми. На цьому грунтується його травматична теорія про виникнення патології. З точки зору В.Я. Віденського, «пологова травма може в окремих випадках призвести до вивиху стегна», а В.О. Маркс з цього приводу писав, що «серед немовлят, народжених кульшовим кінцем, вивих трапляється у 10 разів частіше». Dupuitren запропонував механічну теорію, в основу якої покладено спостереження про більшу частоту ПВС у тих випадках, коли на плід під час вагітності постійно діють механічні чинники - багатопліддя, маловоддя тощо. Свою точку зору він доводив тим, що дислокація вдвічі частіше буває у лівому кульшовому суглобі, ніж у правому, оскільки частіше трапляється перша позиція плода, при якій лівий кульшовий суглоб передлежить до передньої черевної стінки вагітної, отже, можлива постійна додаткова механічна дія на нього. Pravaz вважає, що ПВС є наслідком запального процесу, Раletta - вади первинної закладки, Stockard - дії тератогенних факторів у період органогенезу, Andren - дисфункції ендокринних залоз вагітних жінок, Humbert - паралічу м’язів, що оточують кульшовий суглоб. Переважно ПВС виявляється у дівчаток (у 5-7 разів частіше, ніж у хлопчиків), що стало підставою для виникнення теорії спадковості, яка була найбільш поширена у фашистській Німеччині. Навіть у 1936 р. на Кенігсберзькому конгресі ортопедів німецькі вчені запропонували ввести закон про стерилізацію, посилаючись на спадковий характер ПВС і на те, що люди з ПВС не можуть виконувати військові обов’язки. Маu вважав, що це проблема політична і «треба стерилізувати і вилікованих від ПВС людей». Hilgenreihner запропонував термін «дисплазія кульшового суглоба» і наполягав, що природжена дисплазія первинна, вона призводить до вивиху як вторинного явища, але інколи може і не супроводжуватися вивихом. Barta стверджує: «Не дивлячись на зростання наших знань, етіологія захворювання не встановлена й до сьогодні». Численність існуючих теорій свідчить про те, що відповідь на питання «Чому буває ПВС?» не може бути однозначною, а проблема природженої дисплазії і недорозвинення кульшового суглоба залишається однією з центральних в ортопедії і найважчою проблемою профілактики інвалідності. Її актуальність обумовлена як частотою патології, так і частотою виразних проявів дисплазії кульшового суглоба. Природжений вивих стегна посідає друге місце серед природжених деформацій опорно-рухового апарату: одне з 60 немовлят народжується з нестабільними кульшовими суглобами, а у 75 % дорослих з коксартрозом причиною є дисплазія (А.П. Крисюк). Цікавою є географічна розповсюдженість ПВС: серед населення Європи він частіше трапляється в Німеччині та у слов’янських народів; у країнах Азії й Африки дуже рідко. В чому ж причини такої географії? На це питання можуть дати відповідь такі статистичні дані (І.І. Мирзоєва): у новонароджених із патологією кульшового суглоба дисплазія спостерігається в 74 % випадків, підвивих - 15 %, вивих 11 %; у дітей 1-2 років - підвивих - 2,3 %, вивих - 97,7 %. Отже, вивихи і підвивихи формуються у післянатальному періоді внаслідок дисплазії. Їх географічна «гніздність» здебільшого обумовлена побутом і традиціями, які впливають на післянатальне формування кульшового суглоба. Сучасна точка зору більшості ортопедів зводиться до того, що при патології кульшових суглобів дисплазія є первинною. Це передхвороба, яка може призвести до підвивиху, вивиху, коксартрозу (М.В. Волков, Е.Ф. Лордкіпанідзе, Є.П. Меженіна, Я.Б. Куценок, О.Н. Гудушаурі й співавт.). Провокувати зміщення у кульшовому суглобі можуть натальні (10%) та післянатальні (90%) чинники. Головний натальний чинник - це слідова дизадаптація, а саме пологи при тазовому передлежанні, які супроводжуються спинальною травмою у зоні поперекового потовщення, наслідком чого є млявий моно-, парапарез (О.Ю. Ратнер). До натально обумовлених вивихів можна віднести і патологію, що виникає при міотонічному синдромі. Післянатальна дизадаптація у кульшовому суглобі є наслідком нелікованої дисплазії і, як правило, проявляється, коли дитина починає ходити - не підготовлені до статики елементи кульшового суглоба набирають положення дислокації (О.Н. Гудушаурі). У переважній більшості випадків йдеться не про природжений, а про диспластичний вивих стегна, який розвивається вторинно, на грунті дисплазії і є наслідком неуважності лікаря та батьків, невизначеної та нелікованої дисплазії. Виняток становлять тератологічні вивихи, дійсно природжені, які супроводжуються іншими множинними природженими вадами і формуються на ранніх етапах ембріогенезу. | |
| Просмотров: 1798 | Загрузок: 40 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |