| Главная » Файлы » Мои файлы |
Відкорковую море
| [ Скачать с сервера (65.5 Kb) ] | 04.07.2017, 11:22 |
| Саме в той вечір я показала йому фотокартку. Маленькі жабенятка витанцьовують чачу на білих колготках, на бордове платтячко з білим мереживом спадають чорняві кучері, посмішка на всі п’ять ,а то й шість зубів і великий слон,який щойно був зіркою арени цирку. Ця фотокартка була моїм поясненням. І перед тим як подарувати йому своє пояснення,показала ще одну фотокартку. Дівчинка років п’яти-шести в червоному костюмі, похмура, на щось ображена стоїть поряд з тим самим слоном-зіркою. “Що написано на зворотній стороні першої фотокартки, я сподіваюсь, ти не полінуєшся прочитати”,- кинула йому і вийшла на двір. Ричала і билась, розбігалась і падала ,блювала лялькорозкутістю і запивала бещеністю. Руки тремтіли сопрілими трупами. Голова невміло виконувала фуете повороти. Боляче бігунцем просилась душа. Ноги німіли. Спроби їх розім`яти були марні. Вони все одно нагадували ржавілі труби. Із вуст вилітало: «На здоров`я, смакуй, мій рідний любий хлопчик. Я розумію, що так і треба. Обійняти фальгою-руцями одне серце, щоб незабаром смакувало інше. Тільки ж ти його посоли, поперчи, почитай молитву перед заспокоєнням». Кохатися з небом заради ненашого нижче було тяжким випробуванням для мене… та для чого? Хтось помирає для того, щоб інший продовжував голити борідку. Так воно. Я йшла. Захлиналась. Думала. Зригувала надуманим. Залишала за собою волосся й ноги. Сполохана діями, заливалась «Жозефінами» - винами. Пережовувала повітря вже тлілого тіла. Викрикувала, читала стовбам термінове оголошення хворої душі: Сьогодні вночі я тебе рятувала, Змагаючись з світом в усьому на світі Від злих терористів страшної навали, Котрі щось погане хотіли зробити. На ранок ти десь, а у сні був так близько, Беззахисний, як недоношені діти,- Не розумів моєї англійської. Знадвору росте під вікном як під грифом «однакова завжди» обскубана туя. Так тепло від того, що є калорифер. Так страшно, що я тебе не врятую… А зараз стою і відкорковую море. Бандурою аморфною кряче серце, всередині дихають будинки, сваряться поверхи, вмирають дні Випиваю пляшку. Душа гноїться менструальним болем. Препарасьйон, релеве, падіння. Лагідна долоня бере мене міцно і тягне до себе. - Ти не уявляєш, яка на горищі тиша… Жучки, таргани , миші вїлись в моє оголене сопріле тіло…і я відчула ,як чоловік пальцями видовбує їх, ніби насіння. Моє тіло стікало поволі кавунним соком. Чоловік грів у долонях і жадібно ковтав мене. -Було холодно. Тебе спалили замість того, щоб гріти,- продовжував. Звідки і що він говорить? Правду. Говорить правду. Піке-піке-піке-грандбатман. Десь всередині обпало листя. - Коли паліпи розростаються - їх видаляють. Коли серце болить-не видалиш. Більше мені не хотілось говорити. Я зголодніла. Хотілось хліба, масла, солі. Але чоловік протягнув мені солодку вату і почав витанцьовувати ча-чу. Він говорив якісь дурниці і мені хотілось сміятись. Ми грали в гру- хованки в Парижі. Умови гри були такі: переможених не було, кожен будував свій піщаний «Париж» ( як він його уявляє для себе) і поряд малював все, що він хотів би заховати всередині. Всього має бути 5 малюнків. Якщо хоча б один малюнок «Парижу» співпаде з малюнком «Парижу» іншого гравця, вони мають оживити цей малюнок разом. Мені сподобались умови гри. Хотілось поскоріше її почати. Я забула про всі проблеми і перешкоди. Я буду в Парижі. Нехай навіть уявному. Море всміхалось і білою піною стікало на гаряче плече пірсу. Мені хотілось танцювати, та я проявляла стриманість. Ми почали будувати і малювати. Коли я закінчила будувати свій Париж, почала думати над малюнками. Я згадала свою бабусю і мені хотілось намалювати щось неймовірно тепле: її маленьке тільце, яке пахтіло медом і суницями, потріскані старечі долоньки, на яких скипало молоко, кожну сиву волосинку, колись ціловану сонцем і землею. Тому перший малюнок -сімя. Повітря запахло полуницею і вершками. Ніби божа рука збила в блендарі море і сонце. Спокійно і тепло. Захотілось рухатись. Я намалювала танець. Це для мене життя. Згадала як малою на своє пятиріччя тацювала голою з кукурудзою в руках і кричала тату: «Відійди, бабусі не видно». Дуже люблю танцювати, а особливо з кукурудзою. А ще краще-на морі. Далі я малювала те, що боліло мені дорослій : багато усміхнених людей – щастя, багато здорової іжі-здоровя. Пята картинка, яку я намалювала-море. Воно дарує людині найважливіше - лишитися хоч на мить собою. Я закінчила. Інший гравець теж намалював свій Париж. Я намалювала життя. Своє бажане життя. Небо тануло солодкою ватою. Ми заплющили очі і ковтали солодкий дощ. Легкість. Невимовна. Ми в Парижі. Ми танцюєм гавот. Голі і малі, полунично-вершкові і медово-молочні. Цілуємось і любимось. Граємо і живемо. Тут і зараз. Назавжди, однак на мить. Ми намалювали танець і ми його проживаєм. Небо лащиться до нас кицькою, вмиває нас дюшесками, і рисками, барбарисками. Пліє. Мяко. Глубоко. Пружно. Еластично. Наповну. Демі – позаду. -Сюїта. -Адажио. Чоловік задумався , засоромився і раптом радісно: -Опорна нога! Ми дивились один на одного мокрими від сміху очима. Ми розуміли все, що було невимовленим. Перед нами будувалось нове місто, в якому не літає літак минулого. Місто в шовковій блузі, місто, яке не визнає міцно затягнених корсетів. Заворожує, полонить, сповнене різних кольорів і ароматів. Ми несем ніжний оксамитовий шлейф душевного спокою. Мені не хотілось знати як його звуть і він не питав мене. Реверанси лишились позаду. Ми ж насолоджувались пті. Маленькими невагомими рухами відчували довершену силу. Ніяковіли з пристрасті…пристрасті жити. Краса й унікальність, молодість і ніжність. Цілунки і дихання. Поволі бються два серця. Посеред глибинного моря. Все життя прожити б. Удвох. Не роблячи різких кроків. Мій гравець дістав цигарки і затянувся. Із ще вчора цілованих мною вуст вилітають тепер із диму стриптизерки – наречені. Білі кружляють. Він їх роздягає поглядом. Тонкі, довершені, легкі. Випустив на волю. Сповиті видихом. Вони дякують, танцюють і бажають. Цілують йому руки, граються мізинчиком, кличуть за собою. Задирають суконьки і всідаються йому на голову. Це не мій гравець. Жадібний чоловічий язикатопролизаний погляд. Втопити в каві. Втопити й забути. Повернутись. Ловити дюшески далі, грати в ігри, танцювати. Жити. Його погляд заводив у темні алеї вже дорослого життя. Сум і скорбота. Я протягнула йому дві подушечки Орбіт. Вбий, вбий цих малих стриптизерок!!! Ревіла і оберталась туром душа, серце стрибало галопом. У роті займались сексом жувальні гумки. Темні тіні рекламували контрацептиви. Пташки-ножиці оголювали дерева. Небо скидало прозорі трупи на сірий асвальт. Я спалила себе в нашому місті, в його будиночку. Ані гри, ані життя. Париж зник. Минуле і майбутнє грали в ладки над моєю головою. - Тобі погано? Що з тобою? -запитав мене. - Голова запаморочилась від нестримного дикого сміху білих наді мною. - Вибач, не буду палити. Викинув цигарку і обійняв мене. - Кричати. Стати пітьмою. Хмаркою-крокодильчиком їсти іншу хмарку. - Я тебе не розумію… Спянілі спогади безперервно вистукують чечіткою. Байдужість підноситься мікстуркою до рота. Імпровізую, імпровізую смерть. Все, що ще вчора торкалось душі, сьогодні - торкається тіла. Все,що молила у Бога, здіймаючи руки до неба, плюється на мене і водить пірям горобця по вже черствій душі. Кашеміром гріти залізо безглуздо. Та не завжди розумієш. Легше стати тим самим залізом. Очі люті, червоними машинками врізаються в простір і стікають бурульками. Ковдрою вкривати бруд – єдине, що залишається робити людині, яка відчуває, яка ще трохи любить. Маленькі дівчатка, вертаючись з дитячого садочка, знімають дві шпильки - хлопчика і дівчинку - граються в любов. Дорослі- гублять сережки в ліжках, які одне за одним впиваються їм в голови шмарами- шмарклями. Сьогодні і вчора, було і вмерло. Покійся душенько –тут і зараз. «Лейс» і «Бекс» зараз врятують, а завтра будуть тебе вбивати. Порожні пляшки бються, щоб зрештою стати озером. Так розбийся, суко, мрію – в тобі втопитися. Туніку ссавця розмальовую мильцем .Крію серце чотирикамерне. Шию собі стальне реберце. Ніж твій - мене не дістане. Цукор, сушена кокосова стужка, олія пальмова, рослинний жир, мигдаль, молоко сухе знежирене, сироватка суха молочна,борошно пшеничне…вмирай «Рафаелкою». Бо я померла “Корівкою”. Сьогоднішнє море пачкою. Пуанти тікають з швачками. А я з тобою – колись втікала. Морква пускає коси до кроликів, яких ти ж вбиваєш. Так нехай буде засуха. Тихо. Зовсім тихо срібло плавиться в гниль. Чупа-чупсом смакую твій гострий біль. Плиска під впливом моря…божевільна зригую горем. Шеном зникає воля…море…доля…Штиль… Пояснення Реверанс (фр. уклін) — уклін, який виконується з нахилом голови і корпусу при переході з ноги на ногу і з присіданнями у четвертій позиції. Релеве (фр. піднімати) — термін, що означає підйом на півпальці обох чи однієї ноги і підготовка до виконання турів. Сюїта (танцювальне – ряд, послідовність) — хореографічна композиція, яка складається з декількох танців, що з'єднані однією темою і побудовані, як правило, за принципом контрастних між собою номерів або частин. Туніка — театрально-танцювальний костюм, частіше жіночий. Тур (оберт, поворот) — термін класичної хореографії, оберт тіла на 360° на підлозі (пірует) або в повітрі Шассе (фр. гнати) — стрибки з просуванням вперед, вбік чи назад, при виконанні яких одна нога навздогоняє другу, з'єднуючись, можуть виконуватися послідовно, а також як підготовка для великих стрибків; танцювальне па, яке зустрічається у багатьох бальних танцях. Ча-Ча-Ча — парний танець вільної композиції латиноамериканського походження, спорідний мамбі, румбі і меренгею. Виник на початку 50-х років. Чечітка — американський імпровізований сольний і дуетний танець, який виник в середині XIX ст. на півдні Сполучених Штатів. В кінці XIX–початку XX століття наситившись елементами ірландського танцю джига, чечітка стає всесвітньовидомим танцем. В основі чечітки — безперервна зміна мілких, дрібних вистукувань, які здійснюються, головним чином, за рахунок проковзних чистин ударів розслабленою ступнею об підлогу. Опорна нога — нога, яка являє собою опору тіла, в той же час як друга звільняється для виконання різних рухів. Пліє — м'яке, пружно-еластичне глибоке присідання. У побутовій хореографії виконується тільки напівприсідання — демі-пліє. Пті (маленький) — термін, що використовується для визначення малих рухів. Не бути Столик. Дві голови навпроти. Він докоряє «От ти, а ти!». Вона відказує «Досить, Кнок!» Гамлет, несіть рахунок. *** А дерево вмирало, падало листя, листя падало-боляче. Впавши, воно відчувало холод і відчай, жадібність і ненаситність лопат, які згрібали їх. Дощ любив листя, дощ завжди приходив на допомогу, він приходив, щоб врятувати. Дощ любили всі , він був могутній, завжди належав собі і тільки .... насправді він всіх любив однаково. А листятко з цього дерева захоплювалось дощем, молилось за нього, йому хотілось, щоб він нікуди не йшов, завжди був поруч. Коли дощ впустить свою сльозу-листятко міняє колір, форму. Листятко спостерігало за сірими крапочками. Після яких на підлозі залишаються білі палички. Крапочки курять. Листятко ніколи не розуміло цього. Чому одна сіра крапочка не може знайти іншу крапочку, адже я листятко знайшов дощ .Я люблю його. Мені не потрібні білі палички. Я так люблю танцювати з дощем, моїм дощем. Нам так весело-ми все наше життя. Дотик робить мене щастям, раєм і тоді я хочу дарувати всім щастя і поселяти всіх в рай ... і листочки і навіть сірі точки на землі .Дощ був на морі, моє дерево далеко від моря, я ніколи його НЕ бачив.Але дощ обіцяв, що як тільки я закрию очі-ми будем на морі .Я так і зроблю тільки коли врятую сірі точки. Коли вони змінять колір і знайдуть один одного. Щоб їм було з ким закрити очі. Дощ зробив із маленького листятка найкрасивіше, найщасливіше. Я нічого не боюсь. Дощ завжди був поруч... Він зробив листятко сильним. У листятка день народження. Але на день народження дощ не зявився, з'явилося сонце. Мале було зраділо, але пройшло вже багато років, а дощу не було. Може дощ стоїть в черзі за квитками на море, а може він стелить ковдру для листятка, адже він завжди піклувався про нього .... нічого.. прийде. адже він так довго не грів мене. Дощ боїться, що я замерзну. Нічого, він зробив мене сильним. Я попіклуюсь про себе. Головне - хай живе, я живу тільки тому що він живе. і кожний вечер листятко просить верхушку дерева попросити у Бога тільки хорошого для дощу, тільки його дощу. Листятко не бажає для сірих точок знайти один одного, він бажає просто бути один одним. | |
| Просмотров: 472 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |