| Главная » Файлы » Мои файлы |
«Вдосконалення механізму недопущення дискримінації у сфері праці за станом здоров’я »
| [ Скачать с сервера (51.5 Kb) ] | 04.04.2017, 11:11 |
| У своїй статті І. Сахарук аналізує основні проблеми, пов’язані з дискримінацією у сфері праці за станом здоров’я. Аналізує міжнародне (Конвенція Міжнародної організації праці №111 про дискримінацію в галузі праці та занять 1958 р. (ратифікована Україною 30 червня 1961 р.), Конвенція ООН про права інвалідів від 13 грудня 2006 р. (ратифікована Україною 16 грудня 2009 р.)) та національне (Конституція України, Кодекс законів про працю, Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні») трудове законодавство, а також досвід зарубіжних країн з даного питання. Досліджує спеціальні гарантії щодо захисту окремих категорій працівників, які найчастіше зазнають дискримінації за станом здоров’я. Так, серед таких осіб автор відзначає інвалідів (осіб з обмеженими можливостями), хворих на ВІЛ/СНІД та осіб з генетичними захворюваннями. Позитивним моментом автор визначає передбачення у законодавстві України квотування щодо працевлаштування осіб з обмеженими можливостями, але в той же час помічає і певні недоліки, оскільки встановлення нормативів робочих місць для осіб з обмеженими можливостями не вирішує проблему їх працевлаштування. На думку автора, цим питанням повинна займатися в першу чергу держава. Далі автор пропонує комплекс заходів для вирішення даної проблеми. Звертається увага і на дискримінацію, якої зазнають при прийомі на роботу також і особи, хворі на ВІЛ/СНІД. Серед таких порушень І. Сахарук виділяє вимоги пройти тестування на ВІЛ при прийомі на роботу і відмова у працевлаштуванні у разі позитивного результату, що не передбачено у трудовому законодавстві і є суттєвим порушенням. Автор виділяє також і інші прояви дискримінації: переміщення на посади, що вимагають нижчої кваліфікації і навиків (і, відповідно, зниження заробітної плати), звільнення з роботи при збереженні працездатності, відмова у страхових виплатах для покриття витрат, пов’язаних з ВІЛ/СНІДом. Як висновок, автор наголошує на необхідності вдосконалення діючого національного законодавства та механізму його реалізації. Крім того, важливим моментом є і подолання існуючих у суспільстві стереотипів та упереджень, які зумовлюють таку дискримінацію. Позитивними рисами даної статті є те, що автор проводить суттєвий аналіз проблеми, систематизує вивчений матеріал, наводить статистику, що безумовно сприяє виявленню слабких місць даного питання. Крім того, автор аналізує досвід зарубіжних країн, який можливо було б застосувати до України. Дана стаття може бути рекомендована до ознайомлення фахівцям в галузі трудового права, студентам, науковцям та безпосередньо особам, які можуть піддаватися дискримінації у сфері праці за станом здоров’я, оскільки у статті даються детальні пояснення, чому та чи інша поведінка роботодавця є неправомірною по відношенню до працівника, і як свої права відповідно до чинного законодавства можна захистити. КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Анотація до статті «Значення принципу свободи праці при укладенні трудового договору» (Д.С. Девізоров, Держава і право №54, 2011) студентки 4 курсу 3 групи Маковіцької М.А. КИЇВ – 2013 У даній статті Д.С. Девізоров визначає суть принципу свободи праці при укладенні договору та його необхідність як такого. В першу чергу, автор аналізує визначення даного принципу, яке міститься у ст. 43 Конституції України, та порівнює його з підходами інших науковців до його тлумачення, особливу увагу приділяючи поглядам В.В. Жернакова. Особливо автор наголошує і на тому, що свобода праці не сумісна з дискримінацією у сфері праці. В межах даного питання приділяється увага і гарантіям при прийнятті на роботу. Д.С. Девізоров наголошує також на необхідності визначення поняття «дискримінація», з метою відмежування її від обмежень, обумовлених турботою держави щодо осіб, які потребують соціального і правового захисту. Порушення заборони дискримінації в сфері праці у свою чергу є підставою для звернення до суду щодо усунення такої дискримінації. Іншою важливою складовою принципу свободи праці є свобода від примусу до праці, для визначення і глибшого тлумачення якої автор знову звертається до підходів В.В. Жернакова та П.К. Гончарова. Д.С. Девізоров аналізує гарантії, закріплені у Конституції Украіни, Кодексі законів по працю, Законі України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», Конвенцію МОП №29 тощо, та як одну з найважливіших гарантій виділяє заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Останньою він вважає: - незаконну відмову у прийнятті на роботу, причини якої належать до заборонених законодавством; - відмова, що не належить до професійних і ділових якостей особи, яка приймається на роботу; - немотивовану відмову, тобто відмову від посилання на будь-які мотиви. Як висновок, автор визначає прояви принципу свободи праці. Це, насамперед, вільне волевиявлення під час вступу на роботу, відсутність примусу, заборона дискримінації в сфері праці, які мають бути належним чином законодавчо закріплені, що створить реальні можливості для громадян України повною мірою реалізувати своє право на працю. «Основним завданням нормотворця є встановлення таких гарантій, які були б реальними, дійовими, а не фіктивними». На мою думку, дану статтю варто рекомендувати в першу чергу теоретикам в галузі трудового права. Практичного значення дана стаття не несе, і станом на 2011 рік питання гарантій вже було розглянуто неодноразово. Суттєвих нововведень та рекомендацій Д.С. Девізоров також не надає, тому мета написання даної статті виявляється неоднозначною. З погляду теорії, до даної публікації можна звертатися за поглядами на тлумачення принципу свободи праці, спиратися при аналізі законодавства, але не більше того. | |
| Просмотров: 434 | Загрузок: 14 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |