| Главная » Файлы » Мои файлы |
Учасники адміністративного процесу
| [ Скачать с сервера (76.5 Kb) ] | 10.11.2017, 18:38 |
| В юридичній літературі звертається увага на необхідність розмежування понять «учасники процесу» та «суб’єкти процесу». Як правило, під терміном «суб’єкти процесу» розуміють усіх без виключення осіб, що приймають участь у процесі, включаючи адміністративний суд, який саме здійснює розгляд справи, визначає її хід та приймає остаточне рішення по справі [4, с. 265]. Правове становище учасників адміністративного судочинства регламентоване главою 5 КАС України. Законодавець у цих нормах встановлює склад учасників адміністративного судочинства та їхні процесуальні права та обов’язки [1]. До учасників адміністративного процесу відносять: 1. Осіб, які беруть участь у справі - сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (ст. 47 КАС України). 2. Інших учасників адміністративного процесу – секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач (ст. 62 КАС України). Учасником адміністративного процесу є особа, яку чинним законодавством України наділено процесуальними правами та обов’язками у сфері розгляду адміністративних справ адміністративними судами та яка вступає до адміністративного процесу для захисту своїх прав та законних інтересів, захисту прав та законних інтересів інших осіб, або з ціллю сприяння здійсненню адміністративного процесу. Тобто це особа, яка може вчиняти процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу, хоча б в однієї зі стадій адміністративного процесу справі [4, с. 265]. Основними учасниками адміністративної справи в позовному провадженні є сторони. Особа, яка порушує процес і звертається до суду з проханням про захист своїх прав, свобод та інтересів, а також суб’єкт владних повноважень, є позивачем. Інтерес позивача в адміністративному процесі, перш за все, пов’язаний з відновленням порушених прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Особа, на яку позивач вказує як на порушника свого права і яка внаслідок цього притягується судом до відповіді, є відповідачем. Для того, щоб процес у конкретній справі розпочався, необхідно, як правило, наявність двох сторін з протилежними інтересами. Тому, якщо позивач не може назвати конкретного порушника свого права, процес не може виникнути. В тому випадку, якщо в ході процесу одна із сторін вибуває (наприклад, у випадку смерті і за неможливості правонаступництва) процес повинен бути припинений провадженням [2, с. 104]. Структура сторін у адміністративному процесі не може бути зведена завжди до структури сторін в матеріальних правовідносинах, хоча в більшості випадків сторонами в адміністративному процесі є суб’єкти спірних матеріальних правовідносин. Так, як обидві сторони мають юридичну зацікавленість в результаті справи, то ця юридична зацікавленість має особистий, матеріальний та процесуальний характер [3, с. 120]. Важливою умовою одержання статусу учасника адміністративного процесу є володіння особою такою ознакою, як адміністративна процесуальна правосуб’єктність, яка включає в себе адміністративну процесуальну правоздатність та адміністративну процесуальну дієздатність [4, с. 267]. В.М. Котенко підкреслює, що характерною ознакою сторін є також і те, що процес в адміністративній справі ведеться від імені та в інтересах сторін навіть у тому випадку, коли справу порушує не особисто позивач, а інші особи в його інтересах [2, с. 105]. Адміністративне процесуальне законодавство надає сторонам широкі процесуальні права і покладає на них відповідні обов’язки. Ст. 49 КАС України передбачає наступні права: знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів; знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання і відводи; давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; знайомитися з технічним записом, журналом судового засідання, протоколом про вчинення окремої процесуальної дії і подавати письмові зауваження до них; робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень; оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів; користуватися іншими процесуальними правами. Крім цього, законодавець у ст. 51 КАС України зазначає, що позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову, змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову. Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі . На підставі вище викладеного підсумуємо що, виходячи з положень глави 5 КАС України, законодавець провів поділ учасників адміністративного процесу за підставою наявності в них юридичної заінтересованості у результатах розв’язання адміністративної справи. Зокрема, до учасників адміністративного процесу відносять: осіб, які беруть участь у справі та інших учасників адміністративного процесу. Осіб, які беруть участь у справі можна відрізнити від інших учасників адміністративного процесу за наявності у перших ознаки юридичного інтересу в результаті справи. Наявність адміністративної процесуальної правосуб’єктності дає змогу учасникам адміністративного процесу використовувати процесуальні права та обов’язки для досягнення тих цілей, що стоять перед ними при вступі в процес. Що стосується процесуальних прав і обов’язків осіб, які беруть участь у справі, то вони не зовсім однакові, але рівність положення цих осіб підтверджується тим, що вони мають рівні процесуальні права і обов’язки. В адміністративних справах запроваджено презумпцію вини відповідача - суб’єкта владних повноважень, що підтверджує ч. 2 ст. 71 КАС України. Сторонами в адміністративному процесі є особи, публічно-правовий спір між якими становить предмет розгляду та розв’язання в адміністративному судочинстві. Сторони виступають головними учасниками в адміністративному провадженні, без яких не можливий сам процес. Сторони шукають в суді захисту коли вважають, що порушено їхні права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин. Тобто публічно-правовий спір може мати місце й тоді, коли порушення прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин не мало місця в дійсності. Суд повинен буде розглянути такий спір, тому що правосуб’єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що їхні права, свободи та інтереси порушені. Сторони в адміністративному процесі, як і всі особи, що беруть участь у справі, мають юридичний інтерес в результаті вирішення справи. Цей інтерес має особистий, як матеріальний, так і процесуальний характер. Характерною рисою сторін є також те, що процес в адміністративній справі ведеться від імені та в інтересах сторін, навіть у тому випадку коли справу порушує не особисто позивач, а інші особи в його інтересах або сторони особисто не беруть участі в процесі. Крім вищезазначених, ознаками сторін є наступні: постановлення судом рішення саме з приводу справи сторін; поширення на сторони всіх правових наслідків судового рішення; несення сторонами судових витрат. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (див. коментар до ст. 3 КАСУ). Позивач може заявити вимогу про захист в суд особисто або в її інтересах, у передбачених ЗУ випадках, в суд можуть звернутися інші особи (ст. 60 КАСУ). Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Позивач є ініціатором порушення адміністративного процесу. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (див. коментар до ст. 3 КАСУ). Згідно зі ст. 3 цього Кодексу під суб'єктом владних повноважень в цьому Кодексі мається на увазі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідач не звертається до суду, останній притягує його до участі у справі. Стаття 51. Права та обов'язки сторін. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. 2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову. 3. Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. 4. Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Порядок та наслідки відмови від адміністративного позову під час підготовчого провадження врегульовано ст. 112 цього Кодексу, а під час судового розгляду справи - ст. 136 цього Кодексу. Наслідками часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом є ухвалення постанови суду про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до статті 164 цього Кодексу. При повному визнанні відповідачем адміністративного позову і прийнятті його судом, приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Порядок визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження врегульовано ст. 112 цього Кодексу, а під час судового розгляду справи - ст. 136 цього Кодексу. В суді апеляційної чи касаційної інстанції визнання адміністративного позову відповідачем вже неможливе. Заперечення проти адміністративного позову виражається у відхиленні позову відповідачем з обґрунтуванням своєї позиції певними обставинами та пред’явленими доказами. Воно може набувати процесуальний або матеріально-правовий характер. В першому випадку відповідач заперечує проти виникнення справи, посилаючись на процесуальні обставини (справа непідсудна даному або взагалі адміністративному суду, тотожна справа вже розглядається судом тощо). В другому випадку підставами для заперечення позову відповідачем є матеріально-правові обставини (відсутність якого-небудь права позивача, наприклад, права на отримання пільг тощо), тобто це – заперечення проти задоволення позову. У разі примирення сторін суд, згідно зі ст. 157 КАСУ, постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. У разі коли суд прийняв ухвалу про закриття провадження у справі на підставі досягнення сторонами примирення, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається (ст. 157 КАСУ). Здійснення примирення сторін під час підготовчого провадження врегульовано ст. 113 цього Кодексу, а під час судового розгляду справи - ст. 136 цього Кодексу. Сторони можуть прийняти рішення про примирення у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (ст. ст. 194 КАСУ, 219 КАСУ відповідно). Розпорядження диспозитивними правами повинно перебувати під уважним наглядом суду, оскільки спір між двома сторонами в публічно-правовій сфері може торкатися інтересів держави, територіальної громади, великого кола осіб тощо. Тому законодавець передбачив обставини при наявності яких адміністративний суд не прийматиме відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнаватиме умов примирення сторін. Таким чином, якщо вищезазначені процесуальні дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси, суд продовжує розгляд справи по суті. Розглядаючи питання процесуального становища сторін адмініст¬ративного судового процесу, необхідно торкнутися проблеми заміни неналежної сторони. В ході розгляду адміністративної справи суд може з'ясувати, що одна з сторін, що беруть участь у справі, є нена¬лежною. Правове регулювання заміни неналежної сторони в адміні¬стративному судочинстві здійснюється нормами ст. 52 КАС України. Неналежним позивачем може бути визнана особа, якій не нале¬жить право вимоги за поданим адміністративним позовом, а нена¬лежним відповідачем — особа, яка не повинна відповідати за пред'явленим адміністративним позовом. У випадку коли буде вста¬новлено, що позивач або відповідач за адміністративною справою є неналежними, суд може здійснити заміну однієї з сторін. Умовами такої заміни будуть, по-перше, згода позивача на заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, а по-друге, заміна можлива, якщо вона не спричинить зміни підсуд¬ності адміністративної справи. Питання щодо заміни неналежного позивача може бути вирішено по-різному в залежності від обставин справи. Так, коли первісний позивач є неналежним і суд визначив належного, при наявності зго¬ди неналежного первісного позивача, суд своєю ухвалою замінює позивача. У випадку коли первісний позивач є неналежним і суд визначив належного, проте неналежний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний бажає вступити в процес, суд допус¬кає останнього як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. В разі коли неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден взяти участь в ньому, суд припиняє провадження у справі на підставі відмови позивача від позову. Че¬рез відмову позивача від позову суд припиняє провадження в справі і в тому випадку коли належного позивача не встановлено, а нена¬лежний позивач згоден вибути з процесу. Останній варіант має місце тоді, коли неналежний позивач не згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити в процес, отже суд здійснює розгляд справи та відмовляє неналежному позивачеві в задоволенні позову. Заміна неналежного відповідача також може здійснюватись у декількох варіантах. По-перше, якщо судом встановлено, що первіс¬ний відповідач є неналежним, при наявності належного відповідача та згоді позивача, суд здійснює заміну відповідача. По-друге, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. При відмові у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. По-третє, якщо позивач згоден на заміну неналежного відповідача, а належного не визначе¬но, суд припиняє адміністративне провадження на підставі відмови позивача від позову. По-четверте, якщо належного відповідача не¬має, а позивач заперечує проти вибуття зі справи неналежного відповідача, то справа розглядається у звичайному порядку. Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд ад¬міністративної справи починається спочатку. Тобто це означає, що процесуальні дії, вчинені неналежними сторонами, не мають сили для належних сторін. Треба зазначити, що заміна неналежної сторони можлива в суді першої інстанції в ході всього розгляду справи. Своєю чергою інтерес позивача та відповідача може бути двох видів: 1) матеріально-правовий інтерес. Для позивача він означає за¬доволення його вимог, претензій, викладених у адміністра¬тивному позові. Матеріально-правовий інтерес відповідача зводиться до спростування судом вимог, претензій позива¬ча, викладених ним у адміністративному позові; 2) процесуально-правовий інтерес. Такий інтерес позивача по¬лягає у отриманні ним судового рішення на його користь; отриманні судового рішення про задоволення позову. Про¬цесуально-правовий інтерес відповідача означає постанов-лення такого рішення адміністративного суду, яким би бу¬ло відмолено у задоволенні вимог позивача. Крім того, набуття процесуально-правового статусу позива¬ча і відповідача відповідними учасниками правовідносин від¬бувається лише у разі, якщо вони наділені правосуб'єктністю. Традиційно правосуб'єктність учасників правовідносин, у тому числі і сторін, складається із двох елементів: правоздат¬ності та дієздатності. Правоздатність сторін адміністративного процесу означає їх здатність мати процесуальні права та обов'язки в адмініст¬ративному судочинстві (ч. 1 ст. 48 КАС України). Адміністративна процесуальна дієздатність сторін адмі¬ністративного процесу — здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові, належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатни¬ми, а також фізичним особам, що досягли цього віку, у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони, відповід¬но до законодавства, можуть самостійно брати участь (ч. 2 ст. 48 КАС України). Наявність у сторін правосуб'єктності є необхідною умовою виникнення та розвитку адміністративного процесу за їх учас¬тю. Особа неправоздатна, особа обмежена у дієздатності чи взагалі визнана недієздатною не може виступати повноцінним учасником адміністративного процесу, її дії не викликають ніяких правових наслідків. Процес, порушений за ініціативою неправоздатного чи не¬дієздатного позивача, надалі не розвивається, якщо ж адмініст¬ративна справа вже порушена, то вона припиняється. Так, наприклад, відповідно до ч. З ст.ст. 108 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо вона: 1) подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності; 2) подана від імені позивача особою, яка не має повноважень на ведення справи. Згідно із ст. 155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо: 1) її подано особою, яка не має адміністративної процесуаль¬ної дієздатності; 2) її від імені позивача подано особою, яка не має повнова¬жень на ведення справи. Крім того, якщо особі не належить право звертатись до адміністративного суду із певною правовою вимогою або ж ця вимога звернена до особи, яка не зобов'язана по ній відповіда¬ти, то суд першої інстанції, встановивши такі обставини, про¬водить заміну неналежної сторони (ст. 52 КАС України). Виходячи із положень КАС України, які закріплюють про¬цесуальні повноваження та види сторін адміністративного про¬цесу (ст.ст. 48-51), можна зробити висновок, що такими сто¬ронами можуть бути різні за своєю організаційно-правовою побудовою та статусом суб'єкти. Сторонами адміністративного процесу є (ст. 50 КАС Ук¬раїни), як було визначено, є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути такі категорії суб'¬єктів: 1) фізичні особи — громадяни України, іноземці чи особи без громадянства; 2) юридичні особи — підприємства, установи, організації; 3) суб'єкти владних повноважень, а саме: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними влад¬них управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Слід наголосити на тому, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відпові¬дачами лише за адміністративний! позовом суб'єкта владних повноважень у таких випадках: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без грома¬дянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом. З вищевикладеного бачимо, що позивачем в адміністра¬тивній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповіда¬чем в адміністративній справі є суб'єкт владних повнова¬жень, якщо інше не встановлено КАС України. Наявність сторони-суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, які будуть розглядатись та вирішуватись адміністративним судом є обов'язковою, оскільки в іншому разі такі відносини втрачають ознаки публічних, а відтак вже не можуть відноситись до справ адміністративної юрисдикції. Відсутність суб'єкта владних повноважень у спірних право-відносинах прямо вказує на їх приватно-правовий характер і такі справи мають розглядатись загальними, а не спеціалізова¬ними судами загальної юрисдикції. Звернення позивача до суду із адміністративним позовом дозволяє адміністративному суду зробити припущення, що між цим позивачем і вказаним у позовній заяві відповідачем, існують певні матеріальні правовідносини, які набули ознак спірних внаслідок того, що, на думку позивача, його оспорює чи порушує відповідач. Сторони правовідношення, існування якого допускається, відповідно стають сторонами у процесі по даній справі. Проте це в жодному разі не означає, що сторони у процесі завжди відповідають сторонам публічно-правового відношення. Після розгляду справи по суті може виявитись, що між сторонами взагалі відсутні будь-які відносини'. Тому порушенню адміністративної справи у суді мають пе¬редувати дійсні, наявні публічно-правові відносини між пози¬вачем і відповідачем. Відсутність між сторонами правового відношення, урегульованого нормами публічного права, ви¬ключає можливість виникнення адміністративного процесу. Так, наприклад, адміністративна справа буде порушена у суді лише за умови перебування позивача і відповідача у держав¬них службових правовідносинах. Виходячи із положень ст. 17 КАС України, до публіч¬но-правових відносин між позивачем і відповідачем, які будуть розглядатись і вирішуватись адміністративними судами, слід віднести: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реа¬лізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних дого¬ворів; 4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у ви¬падках, встановлених законом; 5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим проце¬сом чи процесом референдуму. Процесуальна позиція позивача і відповідача, крім того, ха¬рактеризується різною поведінкою цих учасників адміністра¬тивного процесу. Так, позивач займає активну, "наступальну", позицію в адміністративному процесі, яка виражається у вису¬ненні через адміністративний суд до відповідача певних ви¬мог. Завдяки позивачу порушується адміністративна справа у суді, саме він надалі певним чином визначатиме можливість розвитку процесу. Натомість відповідач, як правило, займає пасивну, "оборонну", позицію у процесі, намагаючись спро¬стувати доводи та аргументи позивача. Задля належної реалізації своїх процесуальних позицій, за¬безпечення своїх суб'єктивних інтересів сторони наділені від¬повідним обсягом процесуальних повноважень, якими вони вправі вільно розпоряджатись, впливаючи таким чином на спірні правовідносини, які є предметом судового розгляду. Сторони, завдяки своїм процесуальним повноваженням, мо¬жуть змінити перебіг адміністративного процесу, домовившись між собою, наприклад, про укладання мирової угоди. Обов'язок сплатити судові витрати, які виникають у зв'язку із розглядом адміністративним судом публічно-правового спо¬ру, повністю покладається на сторони, оскільки, по-перше, адміністративна справа порушується і розглядається судом ви-ключно у інтересах позивача та відповідача, по-друге, усі ви¬трати по справі виникають у зв'язку із спором цих осіб'. Наведений аналіз особливостей сторін адміністративного процесу дозволяє зробити висновок, що позивачем у адмініст¬ративному процесі слід визнати фізичну або юридичну особу, на переконання якої порушено чи оспорюються її суб'єктивні права і яка у зв'язку із цим звертається до суду із адміністра¬тивним позовом. Подібне за змістом визначення позивача міститься і у ст. З КАС України — це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного су¬ду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання пов¬новажень якого подана позовна заява до адміністративного суду. Натомість відповідач —фізична або юридична особа, яка, на думку позивача, має відповідати по заявленим до адмініст¬ративного суду вимогам і яка залучається останньою до адмі¬ністративного процесу. Згідно із Кодексом адміністративного судочинства України, відповідач— суб'єкт владних повнова¬жень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (ст. З КАС України). Отже, і позивач, і відповідач у адміністративному процесі є лише його можливими сторонами (учасниками), оскільки по¬зивач може й помилятись щодо дійсного порушення чи неви¬знання своїх прав, свобод та інтересів. Так само позивач може помилятись і щодо особи відповідача, вказуючи на особу, яка зовсім не причетна до порушення чи оспорювання прав, сво¬бод та інтересів цього позивача. Наприклад, позивач (працівник ОВС) вважає, що його не¬правомірно було понижено в спеціальному званні на один ступінь, оскільки такий вид дисциплінарного стягнення, на ЙОГОпереконання, не передбачений законодавством. У зв'язку з цим позивач звертається до адміністративного суду із вимо¬гою визнати за ним право на збереження наявного спеціально¬го звання. Але оскільки таке стягнення закріплено Законом України "Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України"', то особа, понижена у спеціальному званні, не має права вимагати збереження наявного спеціального звання. Відповідно, особа понижена у спеціальному званні, зважаючи на такі обставини справи, не може бути позивачем. Отже, викладене дозволяє навести такі ознаки сторін адмі¬ністративного процесу: 1) мають власний відмінний від інших інтерес щодо резуль¬татів розгляду та вирішення публічно-правового спору; 2) сторони вступають у адміністративний процес з метою за¬хисту власних, суб'єктивних прав, свобод, інтересів, а від¬так, діють від власного імені; 3) адміністративна справа порушується виключно в інтересах та завдяки волевиявленню сторін; 4) сторони адміністративного процесу обов'язково мають бу¬ти наділені відповідним обсягом правосуб'єктності; 5) правовідносини між позивачем і відповідачем регулюють¬ся диспозитивним методом правового регулювання, тоді як відносини між цими суб'єктами і судом грунтуються на імперативно-диспозитивних засадах; 6) набуттю особами статусу сторін адміністративного проце¬су мають передувати публічно-правові відносини між можливим позивачем і відповідачем; 7)сторонами адміністративного процесу є: фізичні (громадя¬ни України, іноземці чи особи без громадянства), юри¬дичні особи (підприємства, установи, організації"), суб'єкти владних повноважень (орган державної влади, орган міс¬цевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконан¬ня делегованих повноважень); 8) однією із сторін адміністративного процесу обов'язково виступає суб'єкт владних повноважень; 9) остаточне рішення по адміністративній справі безпосеред¬ньо поширюється на сторони; 10) судові витрати, які виникають у зв'язку із порушенням адміністративної справи покладають на сторони. | |
| Просмотров: 500 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |