| Главная » Файлы » Мои файлы |
Теорія хімічної спорідненості К.Бертоле
| [ Скачать с сервера (355.5 Kb) ] | 20.06.2017, 14:22 |
| 1. Розвиток уявлень про стехіометрію. Закон еквівалентів. (ст.4) 2. Теорія хімічної спорідненості К.Бертоле. (ст.4) 3. Історія закону сталості складу хімічних сполук(ст.4) 4. Історія закону простих кратних відносин. (ст.4) 5. Хімічна атомістика початку ХІХ ст. (ст.4) 6. Джон Дальтон і його атомне вчення. (ст.4) 7. Відкриття гальванічної електрики. (ст.4) 8. Експериментальні дослідження Г. Деві. (ст.4) 9. Г. Деві: відкриття лужних та лужноземельних металів. (ст.5) 10. Історія еквівалентів Воластона. (ст.5) 11. Історія закону об'ємних відносин газів Гей-Люсака. (ст.5) 12. Гіпотеза Авогадро. Історія питання. (ст.5) 13. І.Берцеліус і розвиток хімічної атомістики(ст.5). 14. Закон Дюлонга і Пті і атомістика ХІХ ст. (ст.5) 15. Правило ізоморфізму Мітчерліха і атомістика ХІХ ст. (ст.5) 16. Відкриття законів електролізу. (ст.6) 17. відкриття закону постійності кількості теплоти реакції. (ст.6) 18. Гіпотеза Праута і атомістика ХІХ ст. (ст.6) 19. Загальні положення атомістики Берцеліуса(ст.6). 20. Електрохімічна теорія Берцеліуса. (ст.6) 21. Атомна реформа Каніцаро. (ст.7) 22. Конгрес у Карлсрує. Роль у становленні хімії. (ст.7) 23. Реформи атомної маси елементів у ХІХ ст. (ст.7) 24. Ранні дослідження з органічної хімії Відкриття ізомерії. (ст.7) 25. Ранні дослідження з органічної хімії Синтез сечовини. (ст.7) 26. Встановлення складу жирів М.Шеврєлем. (ст.8) 27. Виділення морфію Ф. Сертюрнером. (ст.8) 28. Відомості про вуглеводи Ж. Гей-Люссака і Л. Тенара. (ст.8) 29. Берцеліус: поняття ізомерії; полімерії; метамерії; інші випадки ізомерії. (ст.8) 30. Я. Берцеліус про склад органічних сполук: дуалістичний принцип парності. (ст.8) 31. Первісні уявлення про склад й конституцію органічних речовин. (ст.8) 32. Дослідження мигдалевого масла: винайдення «бензоїлу» (ст.8) 33. Стара теорія радикалів. Розвиток теорії складних радикалів. (ст.8) 34. Теорія заміщення. Історія питання. (ст. 9) 35. Теорія ядер Лорана. Історія питання. (ст. 9) 36. Реформи Жерара й Лорана. (ст. 9) 37. Унітарна теорія. Історія питання. (ст. 9) 38. Ш. Жерар і його «еквіваленти». (ст. 9) 39. Класифікація органічних речовин за Жераром. (ст. 9) 40. Унітарна система. Історія питання. (ст. 9) 41. Теорія типів. Історія питання. (ст.9) 42. Теорія багатоосновних кислот Ю. Лібіха. (ст. 10) 43. Основні експериментальні роботи Дюма. (ст. 10) 44. Розвиток стереохімічних уявлень. (ст. 10) 45. Розвиток уявлень про конституції органі чних сполук. (ст. 10) 46. Теорія хімічної будови А.М.Бутлерова. (ст. 10) 47. Становлення стереохімії. Історія питання. (ст. 10) 48. Атомні маси у першій половині XIX ст. (ст. 10) 49. Підходи до класифікації хімічних елементів до відкриття періодичного закону.(ст..10) 50. Відкриття хімічних елементів у ХVIII-XIX ст. (ст.11) 51. Гіпотеза Праута і періодичний закон. (ст.11) 52. Закон тріад Деберейнера і періодичний закон (ст.11) 53. Таблиця хімічних елементів Гмеліна і періодичний закон. (ст.11) 54. Гвинтова лінія Шанкуртуа і періодичний закон. (ст.11) 55. Закон октав и таблиця Ньюлендса. (ст.11) 56. Таблиця елементів Мейєра. (ст.11) 57. Відкриття періодичного закону хімічних елементів. (ст.11) 58. Хто сформулював і в чому суть закону тріад? (ст.11) 59. Хто сформулював і в чому суть правила октав? (ст.11) 60. Хто сформулював і в чому суть правила земної спіралі? (ст.11) 61. У чому полягає внесок Антуана Лавуазьє у становлення системи хімічних елементів? (ст.11) 62. У чому полягає внесок Олександра де Шанкуртуа у становлення періодичного закону? (ст.11) 63. У чому полягає внесок Лотара Майєра у становлення періодичного закону? (ст.11) 64. У чому полягає внесок Вільяма Праута у становлення системи хімічних елементів? (ст.11) 65. У чому полягає внесок Іоганна Деберейнера у становлення періодичного закону? (ст.11) 66. У чому полягає внесок Леопольда Гмеліна у становлення періодичного закону? (ст.11) 67. У чому полягає внесок Джона Ньюлендса у становлення періодичного закону? (ст.12) 68. У чому полягає внесок Вільяма Одліна у становлення періодичного закону? (ст.12) 69. У чому полягає значення відкриття екаалюмінію? (ст.12) 70. У чому полягає значення відкриття екабору? (ст.12) 71. У чому полягає значення відкриття екасиліцію? (ст.12) 72. Назвіть відомі з давніх часів органічні речовини. (ст.12) 73. Назвіть органічні барвники стародавнього світу. (ст.12) 74. Хто першим синтезував ефір? (ст.12) 75. Назвіть перші виділені у 17 сторіччі органічні кислоти. (ст.12) 76. Хто, коли і у який спосіб першим виділив яблучну, винну, лимонну, галову, молочну і щавлеву кислоти? (ст.12) 77. Хто, коли і у який спосіб першим виділив гліцерин? (ст.12) 78. Хто і коли і у який спосіб першим виділив сечовину?(ст.13) 79. Хто і коли і у який спосіб першим синтезував сечовину) ?(ст.13) 80. Хто, коли і у який спосіб першим встановив склад жирів? ?(ст.13) 81. Хто і коли першим виділив морфін? ?(ст.13) 82. Хто і коли першим встановив склад вуглеводів? ?(ст.13) 83. Хто першим ввів термін «органічна хімія»? ?(ст.13) 84. Лавуазьє про склад органічних сполук. ?(ст.13) 85. Вважається, що органічна хімія як наука виникає в ???? році після робіт ????. ?(ст.13) 86. Суть віталізму? Назвіть відомих хіміків-віталістів XVII-XIX ст. ?(ст.13) 87. У чому полягає суть теорії залишків Жерара? ?(ст.13) 88. У чому полягає суть класифікації органічних речовин за Жераром (сходи згоряння)? ?(ст.13) 89. У чому полягає суть унітарної системи органічної хімії Жерара? ?(ст.13) 90. Хто першим коректно розмежував поняття «атом», «молекула» та «еквівалент»? (ст.14) 91. Хто і коли виявив перші гомологічні ряди органічних сполук (спирти, кислоти)? (ст.14) 92. Хто і коли першим ввів уявлення про гомологічні ряди органічних сполук? (ст.14) 93. Що являють собою гетерологічні ряди Жерара? (ст.14) 94. Що являють собою ізологічні сполуки Жерара? (ст.14) 95. Хто (три прізвища), коли і на основі дослідження яких сполук відкрив явище ізомерії? (ст.14) 96. Хто ввів поняття та термін ізомерія і органічну хімію? (ст.14) 97. Що являють собою полімери і метамери Берцеліуса? (ст.14) 98. У чому полягає суть дуалістичного принципу парності Берцеліуса? (ст.14) 99. У чому полягає суть теорії етерину? (ст.14) 100. У чому полягає суть теорії складних радикалів? (ст.14) 101. У чому полягає суть теорії заміщення Дюма? (ст.14) 102. У чому полягає суть теорії ядер Лорана? (ст.15) 103. У чому полягає суть теорії типів Дюма? (ст.16) 104. У чому полягає суть теорії багатоосновних кислот Грема-Лібіха-Жерара? (ст.16) 105. У чому полягає суть унітарної теорії будови органічних речовин Жерара? (ст.16) 106. У чому полягає суть теорії залишків Жерара? (ст.16) 107. У чому полягає суть класифікація органічних речовин за Жераром (сходи згоряння)? (ст.16) 108. У чому полягає внесок Карла Шеєлє в органічну хімію? (ст.16) 109. У чому полягає внесок Ж. Гей-Люссака у розвиток органічної хімії? (ст.16) 110. Чим відомий в органічній хімії Ілер Руель? (ст.16) 111. Чим відомий в органічній хімії Фрідріх Сертюнер? (ст.16) 112. Чим відомий в органічній хімії Мішель Шеврель? (ст.16) 113. Чим відомий в хімії Томас Грем? (ст.17) 114. Чим відомий в органічній хімії Якоб Шиль? (ст.17) 115. Чим відомий в органічній хімії Луі Тенар? (ст.17) 116. Період, географія діяльності, основні роботи: Карл Венцель. (ст.17) 117. Період, географія діяльності, основні роботи: Ієремія Ріхтер. (ст.17) 118. Період, географія діяльності, основні роботи: Клод Бертолле. (ст.17) 119. Період, географія діяльності, основні роботи: Жозеф Пруст. (ст.17) 120. Період, географія діяльності, основні роботи: Джон Дальтон. (ст.17) 121. Період, географія діяльності, основні роботи: Луїджі Гальвані. . (ст.17) 122. Період, географія діяльності, основні роботи: Алессандро Вольта. . (ст.17) 123. Період, географія діяльності, основні роботи: Гемфрі Деві. (ст.18) 124. Період, географія діяльності, основні роботи: Вільям Воластон.. (ст.18) 125. Період, географія діяльності, основні роботи: Жозеф Гей-Люссак. . (ст.18) 126. Період, географія діяльності, основні роботи: Амедео Авоґадро. . (ст.18) 127. Період, географія діяльності, основні роботи: Олександр де Шанкуртуа . (ст.18) 128. Період, географія діяльності, основні роботи: Лотар Майєр. (ст.18) 129. Період, географія діяльності, основні роботи: Дмитро Іванович Менделєєв (ст.18) 130. Період, географія діяльності, основні роботи: Вільям Праут. (ст.18) 131. Період, географія діяльності, основні роботи: Іоганн Деберейнер. (ст.18) 132. Період, географія діяльності, основні роботи: Леопольд Гмелін (ст.19) 133. Період, географія діяльності, основні роботи: Джон Ньюлендс. (ст.19) 134. Період, географія діяльності, основні роботи: Вільям Одлін. (ст.19) 135. Період, географія діяльності, основні роботи: Фрідріх Велер. (ст..19) 136. Період, географія діяльності, основні роботи: Жан Дюма. (ст..19) 137. Період, географія діяльності, основні роботи: Огюст Лоран. (ст..19) 138. Період, географія діяльності, основні роботи: Шарль Жерар. (ст..20) 139. Період, географія діяльності, основні роботи: Якоб Берцеліус. (ст..20) 1.Розвиток уявлень про стехіометрію. Закон еквівалентів. За открытым Лавуазье законом сохранения массы последовал целый ряд новых количественных закономерностей – стехиометрические законы. Первым стехиометрическим законом стал закон эквивалентов, который сформулировал немецкий химик Рихтер в результате проведённых им в 1791-1798 гг. опытов по изучению количеств вещества в реакциях нейтрализации и обмена. Первоначальная формулировка закона эквивалентов (термин "эквивалент" ввёл в 1767 г. Г. Кавендиш) была следующей: "Если одно и то же количество какой-либо кислоты нейтрализуется различными количествами двух оснований, то эти количества эквивалентны и нейтрализуются одинаковым количеством любой другой кислоты". 2.Теорія хімічної спорідненості Бертоле. Спостерігаючи під час єгипетської експедиції умови утворення солі в соляних озерах, він прийшов до висновку, що напрямок хімічних реакцій залежить від маси речовин і їх фізичних властивостей (леткість, розчинність, пружність), а також умов перебігу реакцій. Це привело його до ідеї хімічної спорідненості яку Бертолле вважав пропорційною масам реагуючих речовин. 3.Історія закону сталості складу хімічних сполук. Закон сталості складу був відкритий французьким вченим Жозефом Прустом у 1799 році при вивченні ним складу оксидів металів. Він формулюється так: кожна хімічна сполука завжди має один і той самий склад. Це пояснюється тим, що молекули кожної речовини завжди містять одну й ту ж кількість атомів тих самих елементів. Звідси випливає дуже важливий висновок: хімічний склад даної речовини не залежить від часу, місця і способу її одержання. 4.Історія закону простих кратних відносин. Дальтон висунув ідею про існування атомів різної маси і відкрив факт сполучення атомів у кратних співвідношеннях. Якщо два елементи, що реагують між собою, утворюють декілька сполук, то їх масові кількості відносяться як невеликі цілі числа. Відтак, елементи завжди з'єднуються між собою в певних масових кількостях, що відповідають їх еквівалентам. 5.Хімічна атомістика початку ХІХ ст. Атомно-молекулярне вчення ХІХ ст. характеризується експериментальним підтвердженням атомної будови, яке здійснив Дальтон. З теорій Дальтона і Авогадро витікали важливі наслідки про виникнення співвідношень атомів у молекулах. Тоді і виникла основна ідея для вивчення будови хімічних сполук, з’ясуванням порядку розташування атомів у молекулі і розподілом в ній хімічних зв’язків. 6.Джон Дальтон і його атомне вчення. Экспериментальное подтверждение атомной гипотезы нашёл английский химик Основные положения теории Дальтона состояли в следующем: 1. Все вещества состоят из большого числа атомов (простых или сложных). 2. Атомы одного вещества полностью тождественны. Простые атомы абсолютно неизменны и неделимы. 3. Атомы различных элементов способны соединяться между собой в определённых соотношениях. 4. Важнейшим свойством атомов является атомный вес. Уже в 1803 г. в лабораторном журнале Дальтона появилась первая таблица относительных атомных весов некоторых элементов и соединений; в качестве точки отсчёта Дальтон выбрал атомный вес водорода, принятый равным единице. 7.Відкриття гальванічної електрики. Перші кроки до гальванічної електрики зробив Гальвані, який досліджував “істотну електрику”. Він проводив досліди на жабах. Як висновок вважав, що “істотна електрика” має ту саму природу, що й “машинна” електрика. І що «ця електрика накопичується в нерівноважному стані у м`язових тканинах; через м`язевий нерв вона переходить у металеву дугу, а через неї – знову повертається у м`яз.» Згодом Вольт досліджував гальванічну електрику і це привели його до створення першого ГАЛЬВАНІЧНОГО ЕЛЕМЕНТА. 8.Експериментальні дослідження Г. Деві. Відкрив або отримав у чистому вигляді хімічні елементи: кальцій, барій, магній, стронцій, хлор, калій, натрій, літій. Відкрив фосген. Деві відкрив одурманючу дію закису азоту, названого веселящим газом, запропонував електрохімічну теорію хімічної спорідненості, розвинуту далі Й. Берцеліусом, отримав металевий натрій і калій при електролізі їхніх гідроксидів, виділив бор із борної кислоти, підтвердив елементарність хлору, описав явище так званої електричної дуги й відзначив залежність електропровідності від температури. 9. Деві: відкриття лужних та лужноземельних металів. Деві отримав металевий натрій і калій при електролізі їхніх гідроксидів, які раніше вважалися нерозкладними речовинами. За допомогою електролізу отримав амальгами кальцію, стронцію, барію, магнію. Магній відкрив у 1808 при електролізі злегка зволоженої білої магнезії з ртутним катодом, отримавши амальгаму нового металу, який виділив відгонкою ртуті і назвав магнезієм. У 1807 р. Г. Деві електролізом твердого їдкого калій (KOH) виділив калій і назвав його потассієм. Назва елементу кальцію походить від латинського calx, calcis — вапно («м'який камінь»). Деві змішував вологе гашене вапно з оксидом ртуті HgO на платиновій пластині, яка була анодом. Катодом служив платиновий дріт, занурений в рідку ртуть. В результаті електролізу виходила амальгама кальцію. 10.Історія еквівалентів Воластона. Воластон привёл таблицу эквивалентных масс элементов, которые большей частью совпадали с величинами атомных весов по Дальтону. Однако он противопоставлял понятие "эквивалент" дальтоновскому понятию "атом". Ето привело к путанице в химической теории. 11.Історія закону об'ємних відносин газів Гей-Люсака. В1808 Люссак експериментально відкрив закон об'ємних відносин: «При постійних температурі і тиску об'єми газів, які вступають у реакцію, відносяться між собою і до об’ємів газоподібних продуктів реакції, як невеликі прості числа.» Інтерпретація цього закону в ряді випадків суперечила даними Дальтона, що викликало різкі виступи останнього. 12.Гіпотеза Авогадро. Історія питання. Інтерпретація закону об'ємних відносин газів Гей-Люсака в ряді випадків суперечила даними Дальтона, що викликало різкі виступи останнього. Але в 1811 р. італійський хімік Амедео Авагадро (1776-1856) сформулював свій закон про те, що при однакових зовнішніх умовах (температура і тиск) в рівних обсягах газів міститься рівна кількість часток. Так як 1 моль будь-яких газів містять однакову кількість молекул — 6,02 • 1023, це число називають сталою Авогадро і позначають NA. 13. І.Берцеліус і розвиток хімічної атомістики. Огромный вклад в развитие химической атомистики и в решение проблемы атомных весов внёс шведский химик Берцелиус. Он занялся систематическим изучением элементного состава соединений, представив огромное количество доказательств в пользу закона постоянства состава. В 1814 г. Берцелиус опубликовал первую таблицу атомных весов, в которой были приведены атомные веса 41 элемента. Берцелиус подробно изложил также систему химических знаков, основанную на обозначении элементов одной или двумя буквами латинского названия элемента; число атомов элемента предлагалось указывать надстрочными цифровыми индексами (принятое в настоящее время указание числа атомов подстрочными цифрами предложил в 1834 г. Юстус Либих). 14. Закон Дюлонга і Пті і атомістика ХІХ ст. Закон удельных теплоёмкостей открыли в 1819 г. французские учёные Дюлонг и Пти. Закон Дюлонга-Пті визначає питому теплоємність твердого тіла за формулою c=3R/M, де c - питома теплоємність, R - універсальна газова стала, M - молярна маса. Дюлонг и Пти показали, что удельная теплоёмкость твёрдых элементов (точнее говоря, простых веществ в твёрдом состоянии) обратно пропорциональна атомному весу; метод Дюлонга-Пти, позволял, таким образом, определять атомные веса некоторых элементов. 15.Правило ізоморфізму Мітчерліха і атомістика ХІХ ст. Главную заслугу Мичерлиха составляет открытие изоморфизма (властивість атомів, йонів чи молекул взаємно заміщуватись у кристалах з утворенням кристалів мішаного складу — твердих розчинів заміщення.) І. проявляється, зокрема, в кристалах галунів. І. дуже поширений у природі. Открытие изоморфизма имело громадное значение для химии и минералогии. Берцелиус тотчас же воспользовался изоморфизмом для выяснения атомного состава различных тел (особенно соединений, отвечающих окислам типа R2O3). С открытием изоморфизма кристаллическая форма стала очень важным признаком для характеристики тел. 16.Відкриття законів електролізу. Відкриття електролізу стало можливим лише після створення Вольтом батареї гальванічних елементів. У 1800 англійські дослідники Нікольсон і Карлейль відкрили електроліз: вони встановили, що під час проходження постійного струму у воді чи водних розчинах вода розкладається на водень і кисень. Результати пізніших досліджень, завершених Майклом Фарадеєм 1833, були сформульовані у вигляді законів. Закони Фарадея - основні закони електролізу. Встановлюють взаємозв’язок між кількістю електрики, яка проходить через електропровідний розчин (електроліт), і кількістю речовини, яка виділяється на електродах. Перший закон: маса m речовини, яка виділилась на електроді під час проходження електричного струму, прямо пропорційна значенню q електричного заряду, пропущеного через електроліт, m=kq, де k – електрохімічний еквівалент речовини. Другий закон: електрохімічні еквіваленти елементів прямо пропорційні їх хімічним еквівалентам. K=A/vF, де A - атомна маса речовини, ν - заряд її йона, F - число Фарадея. Частка A/ν називається хімічним еквівалентом. 17.Відкриття закону постійності кількості теплоти реакції. Лише під кінець XIX сторіччя виробилося розуміння того, що тепло зумовлене хаотичним рухом атомів і молекул. До того вважалося, що обмін теплом між тілами викликаний перетіканням від одного тіла до іншого певної невловимої речовини. В XVII столітті Бехер запропонував теорію флогістону, за допомогою якої намагався пояснити горіння. Після відкриття кисню Антуан Лавуазьє запропонував свою власну калоричну теорію, в якій тепло визначалося, як певна невагома речовина, що перетікає між тілами. Перше начало термодинаміки сформульоване в середині 19 століття в результаті робіт Маєра, Джоуля і Гельмгольца: «Кількість теплоти, що надається системі, витрачається на зміну внутрішньої енергії системи і на здійснення системою роботи проти зовнішніх сил». δQ = dU + δA 18.Гіпотеза Праута і атомістика ХІХ ст. Изучив составленные Дальтоном таблицы атомных весов, английский химик Уильям Праут высказал в 1815-1816 гг. предположение о том, что атомные веса всех элементов должны быть целочисленны и кратны атомному весу водорода. Причина этого, по мнению Праута, состоит в том, что именно водород – основа всех остальных элементов (протил, своего рода аналог первичной материи античных философов). Впрочем, эта точка зрения, известная как гипотеза Праута, хотя и произвела значительное впечатление на современников, не получила широкого признания вследствие явных противоречий с опытными данными. 19.Загальні положення атомістики Берцеліуса. Уточнив і розвинув уявлення про атом і електричну спорідненість, запропонувавши першу концепцію хімічної взаємодії — електрохімічну теорію. Берцеліус вважав, що, оскільки солі в розчині під дією електричного струму розкладаються на негативні і позитивні компоненти, всі сполуки повинні складатися з позитивних і негативних частин-радикалів (дуалістична теорія Берцеліуса). Кисень найбільш електронегативний елемент, і ті елементи, які утворять з ним з'єднання з властивостями основ, електропозитивні, а ті, які утворять речовини з кислотними властивостями, електронегативні. У відповідності з цим Берцеліус отримав шкалу елементів, першим елементом якої був кисень, потім ішли сірка, азот, фосфор і т. д. з переходом через водень до натрію, калію і інших металів. До 1840-их років, однак, стало ясно, що електрохімічна теорія не може пояснити існування простих двоатомних молекул або реакцію заміщення водню хлором. 20.Електрохімічна теорія Берцеліуса. Развивая представления Дэви, Й. Я. Берцелиус разработал в 1811-1818 гг. собственную электрохимическую теорию сродства. На основании изучения продуктов разложения солей, кислот и оснований, выделяющихся на электродах, Берцелиус создал весьма простую и наглядную дуалистическую систему: 1. Все атомы (простые и сложные) электрически заряжены и биполярны; при этом один из зарядов преобладает; 2. Соединение атомов сопровождается частичной нейтрализацией их зарядов; 3. При пропускании электрического тока атомы восстанавливают начальную полярность; 4. Химическое сродство пропорционально полярности веществ и температуре. Все элементы Берцелиус расположил в ряд по знаку и величине присущего их атомам заряда. В начале электрохимического ряда располагался абсолютно электроотрицательный кислород, далее – электроотрицательные элементы (неметаллы) и переходный (индифферентный) элемент водород (оксид которого – ни кислота, ни основание). За водородом следовали переменные (одни оксиды которых – кислоты, другие – основания) и электроположительные элементы (щелочные и щелочноземельные металлы). Кроме электрохимического ряда элементов, имелся и электрохимический ряд сложных атомов оксидов, в котором кислоты (кислотные оксиды по современной классификации) являлись электроотрицательными, а основания – электроположительными. 21.Атомна реформа Каніцаро. Станислао Канниццаро на конгрессе химиков в Карлсруэ представил новую систему понятий. Он предложил рациональную систему атомных весов. Основываясь на данных о теплоёмкостях металлов и на плотностях пара, а частично и на химических соображениях, он установил и обосновал правильные атомные веса многих элементов, прежде всего металлов. 22.Конгрес у Карлсрує. Роль у становленні хімії. У 1860 на першому Міжнародному хімічному конгресі в Карлсруе (Німеччина) італійський хімік Станіслао Канніццаро знову повернув до життя забуту гіпотезу Авогадро, який передбачив, що рівні об'єми газів містять однакове число молекул. Канніццаро стверджував, що за допомогою гіпотези Авогадро можна розмежувати поняття «атомна вага» і «молекулярна вага» для газоподібних елементів і внести ясність в питання про атомну вагу взагалі. У 1869 російський хімік Дмитро Менделєєв, що був присутнім на конгресі в Карлсруе, опублікував свою періодичну таблицю. Всі відомі елементи він розташував відповідно до збільшення їх атомної ваги і розбив на періоди і групи, що відповідають зміні валентності. У таблиці були залишені пусті місця для ще невідкритих елементів; деяким з них Менделеєв навіть привласнив назви (екабор, екаалюміній і екакремній; префікс «ека» означає «одне і те ж»). Точність періодичного закону була продемонстрована відкриттями галію у 1875, ідентичного за своїми властивостями екаалюмінію, скандію (екабору) в 1879 і германію (екакремнію) в 1886. 23.Реформи атомної маси елементів у ХІХ ст. З часів Дальтона до не існувало ніякої відправної точки для створення системи елементів і ніякої угоди про те, як виражати склад сполук. У 1860 на першому Міжнародному хімічному конгресі в Карлсруе італійський хімік Станіслао Канніццаро повернув до життя забуту гіпотезу Амедео Авогадро який, виходячи з відкриття Люссаком закону об'ємних відношень, передбачив, що рівні об'єми газів містять однакове число молекул. Канніццаро стверджував, що за допомогою гіпотези Авогадро можна розмежувати поняття «атомна вага» і «молекулярна вага» для газоподібних елементів і внести ясність в питання про атомну вагу взагалі. У 1869 російський хімік Дмитро Менделєєв, що був присутнім на конгресі в Карлсруе, опублікував свою періодичну таблицю. Всі відомі елементи він розташував відповідно до збільшення їх атомної ваги і розбив на періоди і групи, що відповідають зміні валентності. У таблиці були залишені пусті місця для ще невідкритих елементів; деяким з них Менделеєв навіть привласнив назви (екабор, екаалюміній і екакремній; префікс «ека» означає «одне і те ж»). Точність періодичного закону була продемонстрована відкриттями галію у 1875, ідентичного за своїми властивостями екаалюмінію, скандію (екабору) в 1879 і германію (екакремнію) в 1886. 24. Ранні дослідження з органічної хімії. Відкриття ізомерії У 1845 Кольбе синтезував оцтову кислоту з початкових елементів вуглецю, водню і кисню. У 1850-ті роки П'єр Бертло почав систематичну роботу з синтезу органічних сполук і отримав метиловий і етиловий спирти, метан, бензол, ацетилен. Систематичне дослідження природних органічних сполук показало, що всі вони містять один або декілька атомів вуглецю, тому Кекуле у 1867 визначив органічну хімію як хімію сполук вуглецю. У 1837 Лібіх разом з Дюма уточнив уявлення про радикал. В итоге полемики Ю. Либиха и Ф. Вёлера было установлено (1823), что существуют два резко различных по свойствам вещества состава AgCNO — циановокислое (AgNCO) и гремучее (AgONC) серебро. Ещё одним примером послужили винная и виноградная кислоты, после исследования которых Й. Берцелиус в 1830 ввёл термин «изомерия». Подлинное объяснение изомерия получила лишь во 2-й половине XIX в. на основе теории химического строения А. М. Бутлерова (структурная изомерия) и стереохимического учения Я. Г. Вант-Гоффа (пространственная изомерия). 25.Ранні дослідження з органічної хімії Синтез сечовини. Перші експериментальні підтвердження єдності неорганічного і органічного світу були отримані на початку 19 ст. У 1828 німецький хімік Фрідріх Велер (1800—1882), нагріваючи ціанат амонію (цю сполуку відносили до неорганічних речовин), отримав сечовину — продукт життєдіяльності людини і тварин. У 1845 Адольф Кольбе (1818—1884), учень Велера, синтезував оцтову кислоту з початкових елементів вуглецю, водню і кисню. У 1850-ті роки французький хімік П'єр Бертло (1827—1907) почав систематичну роботу з синтезу органічних сполук і отримав метиловий і етиловий спирти, метан, бензол, ацетилен. Систематичне дослідження природних органічних сполук показало, що всі вони містять один або декілька атомів вуглецю і багато атомів водню. Внаслідок цих досліджень німецький хімік Фрідріх Август Кекуле (1829—1896) у 1867 визначив органічну хімію як хімію сполук вуглецю. Новий підхід до органічного аналізу був узагальнений німецьким хіміком Юстусом Лібіхом (1803—1873) творцем знаменитої дослідницької і учбової лабораторії в Гісенському університеті. У 1837 Лібіх разом з французьким хіміком Жаном Батистом Дюма (1800—1884) уточнив уявлення про радикал як про специфічну незмінну групу атомів, що входить до складу багатьох органічних сполук (приклад радикал CH3). Стало ясно, що визначити будову великих молекул можна, лише встановивши будову певного числа радикалів. 26. Встановлення складу жирів М.Шеврєлем Мишель Эжен Шеврёль – французский химик-органик, основные работы котрого были посвящены химии жиров. Совместно с Браконно установил, что большинство жиров состоит из стеарина и олеина; выделил стеариновую, олеиновую и пальмитиновую кислоты. В 1815 г. выделил из тканей животных холестерин 27.Виділення морфію Ф. Сертюрнером Впервые морфин был выделен немецким фармакологом Фридрихом Сертюнером из опиума в 1804 году (в Падерборне, Германия). Именно Сертюнер дал морфину его название по имени бога сновидений в греческой мифологии — Морфея, сына Гипноса, бога сна. 28. Відомості про вуглеводи Ж. Гей-Люссака і Л. Тенара. Гей-Люссак и Тенар показали, водород и кислород входят в состав сахара, глюкозы клетчатки и крахмала в пропорции 2: 1, так что они могут образовать воду. 29. Берцеліус: поняття ізомерії; полімерії; метамерії; інші випадки ізомерії Изучая в 1830 году виноградную кислоту, Берцелиус обнаружыл, что по составу она идентична винной и предложил объяснять различия их свойств неодинаковым расположением атомов. Для описания этого феномена предложил термин «изомерия». Извесны структурная (Бутлеров) и пространственная(Вант-Гофф) изомерии. Метамерия — вид структурной изомерии, при котором изомеры (метомеры) отличаются количеством атомов в углеводородном радикале (пентан-2-он, пентан-3-он). 30. Я. Берцеліус про склад органічних сполук: дуалістичний принцип парності Берцеліус вважав, що, оскільки солі в розчині під дією електричного струму розкладаються на негативні і позитивні компоненти, всі з'єднання повинні складатися з позитивних і негативних частин радикалів. 31. Первісні уявлення про склад й конституцію органічних речовин. Протягом всього 18 в. вчені розглядали життя як особливе явище, що не підкоряється законам світобудови. Тільки у 1777 Лавуазье передбачив, що процес дихання, аналогічний горінню. Велер, нагріваючи ціанат амоній, отримав сечовину, Адольф Кольбе синтезував оцтову кислоту з С, Н і О2. (Єдність орг. і неорг сполук). Новий підхід був узагальнений Лібіхом, який уточнив уявлення про радикал як про специфічну незмінну групу атомів, що входять до складу органічних сполук. У 1856р Хімік Жерар виділив чотири основних типи атомних груп, з яких, на його думку, і складалися всі органічні так неорганічні сполуки. 32. Дослідження мигдалевого масла: винайдення «бензоїлу» В 1832 г. появилась работа Либиха и Вёлера над горько-миндальным маслом (бензойным альдегідом). В нем были изучены и описаны свойства нового радикала — бензоила и расширено само понятие о радикалах, так как бензоил оказался содержащим, кроме углерода и водорода, — еще кислород. Дослідженням мигдалевого масла займався і Зінін, йому належить багато робіт по вивченню ароматичних сполук. 33. Стара теорія радикалів. Розвиток теорії складних радикалів Лавуазье вважав, що неорганічні кислоти — з'єднання кисню з простими радикалами (що складаються з одного елементу), а органічні — з'єднання кисню із складними радикалами (що складаються з вуглецю і водню). Лібіх і Дюма також вважали, що органічна хімія — це хімія складних радикалів, а неорганічна — хімія простих радикалів. Вони займалися розвитком теорії складних радикалів і ввели назву «метил» для CН3,а —«етил» для C2H5. 34. Теорія заміщення. Історія питання. В 1834 г. Дюма работами над действием хлора на скипидар и спирт обыкновенный ввел в науку понятие о "металепсии" (Замещения), он занимался изучением замещаемости водорода (элемента электроположительного, по Берцелиусу) другими элементами, например хлором (элементом электроотрицательным, по Берцелиусу). 35. Теорія ядер Лорана. Історія питання В 1832 г. появилась работа Либиха и Вёлера над горько-миндальным маслом, с другой стороны, Дюма работами над действием хлора на скипидар и спирт обыкновенный ввел в науку понятие о "металепсии", о замещаемости водорода другими элементами, например хлором. Обе идеи: идея предсуществования в молекулах органических веществ радикалов и идея металепсии были объединены Лораном в теории ЯДЕР. Суть теорії По Лорану, во всех органических веществах содержатся группы элементов, называемые ядрами; последние могут быть: 1) основными (состоят из атомов углерода и водорода, в каком-нибудь простом отношении) 2) производными (образуются из основных замещением большей или меньшей части атомов водорода атомами хлора, брома, йода, кислорода, азота и т. д. или, как допускал Лоран впоследствии и сложными атомными группами). Лоран допускал, что к Я. могут присоединяться различные атомы (в неопределенном количестве), которые обратно могут быть отняты без нарушения целости Я. Нарушение целости Я., имеет место, когда углерод выделяется из органического соединения в виде углекислого газа, окиси углерода и т. д.; тогда соединение или совершенно распадается, или образуется новое, самостоятельное Я. 36. Реформи Жерара й Лорана. Лоран сформулював «теорию ядер», яку критикували багато вчених – Берцеліус, Дюма, проте підтримав Жерар. Він (Жерар) також виправив еквіваленти деяких речовин і ввів нові принципи класифікації та теорію заміщення. 37. Унітарна теорія. Історія питання. Була ведена Жераром, який боровся з дуалістичними поглядами, на основі хитких узагальнень Дюми(теорія заміщення). Унітарна теорія полягає в розгляді будь-якої сполуки як одного цілого,що підпорядковується законам заміщення. 38. Ш. Жерар і його «еквіваленти». Жерар предложил принять половинные эквиваленты для органических веществ и соответственно исправить их формулы, а также уточнить атомные массы углерода, кислорода и серы (при Н=1 он принял 0 = 16 и S=32). Жерар исправил также эквиваленты серебра, свинца и щелочных металлов. 39. Класифікація органічних речовин за Жераром Жерар в 1842 высказал следующий принцип классификации: органические соединения должны быть распределены на группы в виде особой лестницы, верхними ступенями которой являются сложнейшие органические тела, нижними — вода и вуглекислота, продукти их згорания. 40. Унітарна система. Історія питання Унітарна система – це система поглядів в хімії 19 ст, в основу якої лягли уявлення про молекулу як про єдине ціле, що складається з атомів елементів. Вона виникла в 1830–40-х рр. на основі робіт Дюма, Лорана і Жерара. Це система суперечила з загальноприйнятою тоді дуалістичною системою Берцеліуса, згідно якої хімічні сполуки розглядалися як поєднання двох складових частин, що несуть протилежні електричні заряди. Непридатність цього переконання до реакцій заміщення водню хлором в органічних сполуках була одній з найголовніших причин падіння дуалістичної системи. Історичне значення полягає в чіткому розмежуванні понять атом, молекула і еквівалент, у введенні в хімію закону Авогадро, у виправленні атомних мас багатьох елементів і формул їх з'єднань. 41. Теорія типів. Історія питання. Теорія типів - одна з провідних хімічних теорій середини 19 ст. У 1839— 1840 Дюма запропонував розглядати хімічні сполуки як продукти заміщення одних елементів або радикалів іншими в небагатьох «типових» з'єднаннях. У 1853 Ш. Жерар розробив «нову т. т.» за якою складніші органічні сполуки можуть бути утворені від чотирьох основних типів речовин, замінюючи в них атоми Н іншими атомами або радикалами. (Наприклад, до типу водню відносили вуглеводні, металоорганічні сполуки, альдегіди, кетони, до типа води — спирти, кислоти, ефіри, до типа хлористого водню — моногалоген похідні вуглеводнів, до типа аміаку — аміни, аміди, іміди. З 1857 за пропозицією Ф. А. Кекуле вуглеводні стали відносити до типа метану. Т. т. сприяла розвитку органічної хімії, зокрема класифікації органічних сполук. ) 42. Теорія багатоосновних кислот Ю. Лібіха. В 1839 немецкий химик Юстус Либих дал такое определение кислотам: кислота — это водородосодержащее соединение, водород которого может быть замещён на металл с образованием соли. 43. Основні експериментальні роботи Дюма. Дюма встановив склад ацетону і естерів; вивчав дію хлору на органічні сполуки і сформулював емпіричні правила заміщення водню хлором, встановив, що жири є естерами. Отримав трихлороцтову кислоту, висунув першу теорію типів, визначив емпіричну формулу індиго, вперше отримав нітрили і розробив загальний метод їх синтезу. 44. Розвиток стереохімічних уявлень. Розвиток стереохімії почався більше 120 років тому. В 40-х роках 19 століття Луї Пастер провів розділення оптично неактивної виноградної кислоти на оптичні антиподи, а пізніше створив три класичних методи розділення рацематів. Згодом Вант-Гофф і ле Бель одночасно і незалежно висунули гіпотезу про тетраедричний атом вуглецю. Отже Пастер заклав експериментальні основи стереохімії, а Вант-Гофф і Ле Бель створили її теоретичний фундамент. 45. Розвиток уявлень про конституцію органічних сполук. Впервые элементарный состав ряда различных органических веществ определил А. Лавуазье. В начале XIX Гей-Люссак, Берцелиус и другие химики полагали, что свойства органических тел обусловлены не только качественным составом, но и конституцией соединения – некой внутримолекулярной упорядоченностью атомов и их группировок. В теориях 1820 – 1840 гг. конституция органических соединений мыслилась или как комбинация радикалов, или как способ пространственного расположения атомов. Жерар рассматривал молекулу как унитарную систему, в которой все атомы связаны между и способны замещаться на радикалы. Кекуле ввел в химию понятие валентности, что сделало возможным переход от понятия конституция к понятию химическая структура. 46. Теорія хімічної будови А.М.Бутлерова. Поняття «хімічна будова» вперше ввів Бутлеров у 1861 р. Він зауважував, що властивості речовин визначаються не тільки їхнім складом, а й внутрішньою структурою молекул, тобто порядком з'єднання атомів один з одним, які входять до складу молекули. У поняття «хімічна будова» О. М. Бутлеров включав також характер зв'язку атомів, їхній взаємний вплив один на одного. Наприклад, водень і кисень, утворивши воду, настільки змінилися від взаємного впливу, що вода вже не має властивостей ні водню, ні кисню, хоча й містить Гідроген і Оксиген. 47. Становлення стереохімії. Історія питання. Розвиток стереохімії почався більше 120 років тому. В 40-х роках 19 століття Луї Пастер провів розділення оптично неактивної виноградної кислоти на оптичні антиподи, а пізніше створив три класичних методи розділення рацематів. В 1874 році з'явились дві роботи —Я. Г. Вант-Гоффа «Розміщення атомів в просторі», яка містила гіпотезу про тетраедричний атом вуглецю, і стаття Ж. А. ле Беля, який одночасно і незалежно прийшов до цієї ідеї. 48. Атомні маси у першій половині XIX ст. Берцеліусy вдалося побудувати шкалу відносних атомних ваг. За пропозицією Дальтона атомна вага, що рівна одиниці, умовно була приписана водню, як найлегшому з усіх елементів. В подальшому, за пропозицією Берцеліуса, за одиницю для розрахунку атомних ваг був взятий кисень. В експериментальному відношенні це було набагато зручніше, тому що кисень сполучається зі значно більшою кількістю елементів, ніж водень. Одиниця для розрахунку атомної ваги отримала назву атомної одиниці маси (а. о. м.). За домовленістю атомна вага кисню була прийнята рівною 16 а. о. м. Дж. Дальтон обґрунтував атомну теорію побудови речовини, запровадив у хімію поняття атомної ваги. 49. Підходи до класифікації хімічних елементів до відкриття періодичного закону. Перший перелік хімічних елементів склав в 1789 р. французький хімік А. Л. Лавуазьє, який ділив елементи на метали й не метали. Далі цей поділ відстоював шведський вчений Я. Берцеліус, користуючись при цьому своїм правилом електро-хімічного дуалізму. Першу таблицю відносних атомних мас п'яти хімічних елентів (кисень, азот, вуглець, сірка і фосфор) склав англійський учений Дж. Дальтон в 1803 р. Й.В. Деберейнер сформулював правило тріад, згідно якого наводиться кілька рядів подібних елементів. Б. де Шанкуртуа розташував всі елементи в порядку зростання їх атомної важеля по висхідній спіралі, обернутій на поверхні циліндра (під кутом 45° до основи), поділеній шістнадцятьма вертикальними лініями. В 1863 р. англійський хімік Дж. Ньюлендс виділив 7 октав (кожний восьмий елемент повторює властивості першого).В 1864 р. німецький хімік Л. Мейєр опублікував схему, у якій елементи були розбиті на шість груп за ознакою однакової валентності. В 1870 р. Л. Мейєр вдруге запропонував таблицю, де всі елементи було розподілено вже на 9 колонок; у пояснювальному тексті він навіть говорив про хімічну періодичність. 50. Відкриття хімічних елементів у ХVIII-XIX ст. Д.І. Менделєєв передбачив існування елементів галію, скандію, германію. В 70-80-х роках XIX ст. було відкрито ряд подібних між собою рідкоземельних елементів, таких, як ітербій, самарій, неодим, тулій, гадоліній і т.д. Наприкінці XIX ст. були відкриті інертні гази (Не, Ne, Аr, Кr, Хе):в 1892 р. Релей і Рамзай відкритили аргон. Згодом Рамзай і Траверсі одержали ще один елемент, який був теж інертним газом – гелій. 51. Гіпотеза Праута і періодичний закон. В 1815 році для пояснення розташування атомних ваг елементів поблизу цілочисельних значень Проут запропонував гіпотезу про те, що всі елементи походять з водню шляхом його конденсації. З цієї гіпотези, звичайно, випливало, що атомні ваги всіх елементів повинні бути цілими, кратними атомній вазі водню. Значення: це була перша наукова гіпотеза про складність будови атома і викликала роботи по точному визначенню атомної маси хім.елементів. 52. Закон тріад Деберейнера і періодичний закон Суть: елементи в тріадах, розміщені в порядку підвищення атомної маси, мали схожі фізичні і хімічні властивості, атомна маса середнього елемента була близькою до напівсуми двох крайніх. Вочевидь, ця ідея прислужилася його послідовникам, у тім числі і славетному Д. І. Менделєєву, коли він залишав вільне місце в таблиці своєї періодичної системи для ще невідомих на той час елементів. Закон вказував на взаємозв’язок між атомною масою і властивістю елементів. 53. Таблиця хімічних елементів Гмеліна і періодичний закон. В 1843 р. Гмелін опублікував свою таблицю елементів, яка грунтувалась на об'єднані елементів в порядку зростання мас та розбитих на трiади, тетради и пентади (групи з трьох, чотирьох i п'яти елементів), таким чином удосконаливши Закон тріад Деберейнера. 54. Гвинтова лінія Шанкуртуа і періодичний закон. Французький хімік А. Шанкуртуа в 1862 р. розмістив елементи в порядку збільшення атомних мас по гвинтовій лінії, що піднімалася під кутом 45° на поверхні циліндра, поділеній вертикальними лініями на 16 рівних частин. При цьому елементи з подібними властивостями іноді опинялися один під одним. Але деякі елементи розміщені на гвинтовій лінії довільно, без урахування їх хімічних властивостей. 55. Закон октав и таблиця Ньюлендса. У 1864 англійський хімік Ньюлендс склав список елементів в порядку збільшення їх атомної ваги і помітив, що певний набір властивостей повторюється в кожному восьмому номері – закон октав. У 1865 р. він розмістив елементи в таблиці в порядку збільшення «атомних номерів», тобто атомної ваги. Таблиця Ньюлендса має сучасний вигляд: та сама октава — вісім груп, і перший елемент — водень. 56. Таблиця елементів Мейєра. у 1864 р. німецький хімік Лотар Мейєр опублікував таблицю, в якій йому вдалося із 63 відомих на той час елементів розмістити 27 за зростанням їх відносних атомних мас. Усі відомі елементи Лотар Мейєр не зміг включити у цю таблицю, оскільки для більшості з н | |
| Просмотров: 869 | Загрузок: 22 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |