| Главная » Файлы » Мои файлы |
Світоглядні концепції та їх роль в становленні екологічного права
| [ Скачать с сервера (100.5 Kb) ] | 15.04.2017, 12:18 |
| Перелік питань рекомендованих до заліку з дисципліни Актуальні проблеми екологічного права України. 1. Світоглядні концепції та їх роль в становленні екологічного права. Екологічний світогляд - феномен, ідеальна особистісна якість, яка визначає місце особистості як суб’єкта неперервно еволюціонуючої акмеологічної системи “людина-природа”. Структура сучасних екологічних потреб Л і суспільства: (іншими словами – світоглядні концепції) 1) Потреби в збереженні НПС 2) Потреби у підтриманні якості природного середовища 3) Потреби в подоланні деструктивних процесів і де градаційних процесів 4) Забезпечення екологічно безпечного середовища 5) Потреби у створенні оптимальної парадигми для забезпечення нормальної життєвої діяльності Л 6) Потреби в поєднанні економічного та соціального прогресу із збереженням чистоти довкілля 7) Потреби в моделюванні економічно оптимальних і науково-управлінських процесів, що відбуваються в біосфері 8) Міжнародне співробітництво 9) Гуманізація міжнародних відносин як одного з найважливіших факторів збереження НПС 10) Забезпечення екологічної безпеки в цілому. 2. Науково-методологічні проблеми формування предмета екологічного права. Проблема визначення предмета ЕП. Петров – сукупність правових норм, які призначені для регулювання комплексних суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства і природи в національному і міжнародних масштабах. Панкратов – ЕП як комплексна галузь права складається з 3х частин. Шульга – це самостійна, не комплексна галузь права, яка будується на визначеній єдності екологічних відносин. Предмет екологічного права становлять такі види відносин – природо ресурсні; ант ропо охоронні (екологічна безпека); природо охоронні; + існує позиція щодо необхідності виділення – відносин, які пов’язані з екологічною мережею. Особливості екологічних відносин: 1) Виникають між Д (як власник прир ресурсів) та природо користувачами (підприємства, організації, установи, ф.о., юр.о., іноз.) 2) Виникають з приводу використання і охорони земель, лісів, вод, атмосферного повітря, фауни. Природоохоронні відносини Ст..1 ЗУ «Про ох НПС» - завдання ЗУ регулювати відносини у використанні, відтворенні і забезпеченні екологічної безпеки. Охорона природи – ціль нормативної діяльності Д. Охорона НПС (Шемшученко) – система політичних, економічних,…. і інших Д заходів, які спрямовані на забезпечення безпеки довкілля і збереження природних ресурсів. Природоохоронність може визначатися як діяльність із встановлення і підтримання такого режиму співіснування суспільства і довкілля за якої гарантується їх стабільність та розвиток. КУ – ст..50,66,16 В умовах науково-технічного прогресу, розвитком урбанізації і т.д. на першому плані виступає суспільний інтерес. Природоресурсні відносини Земельні, лісові, водні, атмосферні, повітряні і фауністичні. Антропоохоронні/антропогенні – нема сенсу виділення. Метод правового регулювання Комарницький: Методи поділяються на імперативні та диспозитивні (перевага надається імперативу). В екологічному праві ці два методи ідеально поєднанні. Екологічний метод проявляється до всіх без вийнятку подій і явищ в усіх аспектах поведінки Л. 3. Розвиток еколого-правових досліджень та їх основні напрямки в період 20-х-60 років минулого століття в Україні. В 20-30х роках розвивається земельна наука. В 50-х роках пропонується називати природо ресурсним правом (основоположник – Казанцев; в межах цієї галузі формується предмет, тобто система суспільних відносин щодо використання земель, права державної власності; формується право природокористування як провідний інститут, як об’єктивна та суб’єктивна категорія); виділяються відносини управління земельними та іншими фондами. Формування правової охорони природи; доцільність та необхідність формування правових вимог щодо охорони природних об’єктів, розглядалося як правова охорона природи в її широкому розумінні. Ідеологи – Титова, Мунтян. Запозичення міжнародних правових екологічних вимог,а також спеціальних екологічних термінів дозволяє запровадити в науку «поняття охорони нпс». У підручнику Вовк (Советкое екологическое право) розмежовується природоресурсне та природоохоронне право. Ніколос Правовое регулирование природопользования В перекладі Колбасова З середини XIX ст. до 60-х років XX ст. — екологія як наука зайняла своє місце серед інших природничих наук, було сформульовано основні теоретичні засади науки про взаємозв'язки живих організмів з навколишнім середовищем та між собою. Проф.. Удінцев «Русское поземельное право» «Лікарський статут» - забороняв будувати підприємства, які забруднюють НПС. З кінця 80х років 1987 на базі московського університету була проведена конференція, на якому було прийнято рішення об’єднати 3 блоки і назвати екологічним правом. В основу було взято термін «екологія» (вчення про взаємодію живих організмів із середовищем їх існування). На засадах екоцентричного підходу пропонується розглядати відновлювальну форму взаємодії людини і природи (Право України № 8, Бобкова, Вінник). Основні напрями розвитку з кінця 70х років і по цей час. Наукові дослідження: об’єктивні, комплексні, регіональні, міжнародні, міждисциплінарні. 5.Значення договорів і звичаїв у сфері охорони навколишнього середовища. Належність міжнародних договорів до джерел права України, в то¬му числі екологічного, випливає з Конституції України. Відповідно до ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов’яз¬ковість яких надана Верховною Радою України, є частиною націо¬нального законодавства. Згідно з Законом «Про міжнародні договори України» (2004) під міжнародним договором України розуміють укла¬дений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’яза¬них між собою документах, і незалежно від його конкретного найме¬нування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (ст. 1). В екологічному законодавстві України частка міжнародно-право¬вих угод є досить вагомою і з кожним роком зростає. Особливе місце серед джерел екологічного права займають міжнародна-правові акти, зокрема, міжнародні угоди за участю України. Згідно з Конституцією України і Законом України «Про міжнародні договори України» укладені і ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національно¬го законодавства України. Серед них, наприклад, Конвенція ООН «Про охорону біологічного різноманіття», прийнята у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро і ратифікована Україною 29.11.1994 р., Конвен¬ція про водно-болотні угіддя, що підписана у 1971 р. в Рамсарі (Іран) і ратифікована 29.10.1996 р. Міжнародно-правовими уго¬дами регулюються екологічні питання, що мають планетарний характер і не можуть ефективно регулюватись лише законодав¬ством однієї чи декількох країн. Аналогічного рівня конференція відбулася у Софії 1995 р., на якій схвалено Керівні принципи доступу до екологічної інформації та участі громадськості у прийнятті рішень у сфері навколишнього середовища. На основі цих Принципів у 1998 р. було прийнято однойменну Конвенцію, учасниками якої є 35 держав, в т.ч. і Україна. Залежно від змісту ці договори можна умовно поділити на дві групи: 1) комплексні договори, спрямовані на охорону навколишнього середовища в цілому: • Базельська конвенція про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх використанням 1989 р.; • Конвенція про біологічне різноманіття 1992 р.; • Конвенція про доступ до екологічної інформації та участі громадськості у прийнятті рішень у сфері навколишнього середовища 1998 р. 2) поресурсні договори, спрямовані на охорону окремих видів природних об’єктів: • Конвенція ООН з морського права 1982 р.; • Конвенція про забруднення моря скиданням відходів та інших матеріалів 1972 р.; • Конвенція про попередження забруднення моря з суден 1973 р.; • Конвенція про охорону дикої флори і фауни 1979 р.; • Конвенція про міжнародну торгівлю видами флори і фауни, які перебувають під загрозою зникнення 1973 р.; • Конвенція про збереження мігруючих видів тварин 1979 р.; • Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р.; • Віденська конвенція про охорону озонового шару 1992 р.; • Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 р. та Кіотський протокол до неї 1997 р.; • Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 р.; • Конвенція про оперативні повідомлення про ядерні аварії 1986 р.; • Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації 1986 р. Рішення міжнародних організацій та конференцій у сфері охорони навколишнього середовища, як правило, мають рекомендаційний характер. 7. Правові проблеми удосконалення громадського управління в сфері екології. Відповідно до законодавства України громадяни можуть впливати на формування екологічної політики як безпосередньо, так і опосередковано. Право громадян на участь у процесі прийняття рішень при здійсненні екологічного управління передбачено багатьма міжнародно-правовими актами. Зокрема, принципом 10 Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища розвитку встановлено: “Екологічні проблеми найкраще вирішуються за участю всіх зацікавлених громадян на відповідному рівні. На національному рівні кожен індивід повинен мати можливість належного доступу до всієї інформації про навколишнє середовище, яка є в розпорядженні владних структур, включаючи інформацію щодо небезпечних речовин та видів діяльності, а також можливості брати участь у процесі прийняття рішень. Держави сприяють інформуванню й участі громадськості”. Національним законодавством України також передбачено можливості здійснення громадянами та їх об’єднаннями функцій екологічного управління. У багатьох випадках воно регламентує участь громадськості в процесі екологічного управління значно ширше, ніж це передбачено міжнародними нормами. Зокрема, ст. 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” На основі аналізу положень законодавства з питань участі в процесі екологічного управління громадян та їх об’єднань, можливості щодо участі в еколого- управлінських процесах можна поділити на кілька груп: • вплив на формування екологічної політики на різних рівнях і участь у прийнятті екологічно значущих рішень; • громадський екологічний моніторинг; • ініціація і проведення екологічної експертизи; • здійснення громадського екологічного контролю. Останнім часом все більше уваги приділяється процедурним питанням щодо участі громадськості в прийнятті екологічно значущих рішень. Наприклад, уже згадувана Оргуська конвенція в ст. 6, 7, 8 передбачає, що кожна з країн – сторін Конвенції – забезпечує участь громадськості в прийнятті рішень щодо конкретних видів діяльності, у розробці планів, програм і політичних документів, пов’язаних з навколишнім середовищем, підготовці нормативних актів виконавчої влади і/або загальнообов’язкових юридичних актів. До недавнього часу обов’язковість проведення громадських слухань передбачалася лише з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки. Основною проблемою при проведенні громадських слухань є врахування зауважень, що виникли при їх проведенні. Відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування” та Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки” всі пропозиції за результатами громадських слухань підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Але розгляд не означає врахування, тобто сама ідея проведення громадських слухань може перетворитися на формальність, неприємну, але необхідну процедуру для органів влади. Разом із тим представники громадськості часто не є спеціалістами з екологічних питань, на їхню позицію можуть впливати різні чинники. Така ситуація потребує свого законодавчого вирішення. Необхідно було б внести зміни до Закону України “Про екологічну експертизу” в частині прав експерта громадської екологічної експертизи, прирівнявши його статус до статусу експерта державної екологічної експертизи, встановити строки проведення громадської екологічної експертизи на рівні строків проведення державної. Уявляється також доцільним змінити ставлення до висновку громадської екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи, в тому числі і громадської, є достатньо дорогим процесом, на експерта покладаються певні обов’язки. Тому у формулюванні “висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватись при проведенні державної екологічної експертизи, а також органами, що приймають рішення про реалізацію об’єкта експертизи” (ст. 42 Закону України “Про екологічну експертизу”) слова “можуть враховуватись” потрібно замінити на “повинні враховуватись”. 11. Поняття тектоекології в науці екологічного права. Тектоекологія – теорія еколог управління. Розробкою займались: Колбасов 1976 – розробив теорію консолідації, яка викликана необхідністю правильного застосування державою та її органами об’єктивних законів природи і забезпечення теперішніх і майбутніх поколінь Петров 1980 – запропонував еколого-економічну модель управління, на її основі була розроблена концепція управління якістю нпс; нова модель системи управління запропонована Шемшученко, в її основу покладені принципи держ управління- функціонування на строго правовій законодавчій основі; відповідальність держави перед громадянами; руйнування держ правовими засобами стереотипів споживацького відношення; формування бережливого ставлення до природи. Нечіткість – що це – еколог управління, управління в галузі екології, або управління у сфері нпс (ЗУ Про підтвердження відповідності). Можна наполягати в умовах майбутньої кодифікації екологічного законодавства чітко визначити цю правову дефініцію. Цей вид управління є видом соціального управління. Еколог управління розглядається як таке, що спрямоване на гармонізацію взаємин суспільства і природи (за умови, що природа визнаватиметься суб’єктом). Це сфера сусп. діяльності, щодо регламентації сусп. відносин до природи та її ресурсів. На засадах концепції сталого розвитку, управління має відображати стан законодавства у відповідній сфері; економічну політику держави; стан стандартів, нормативів та лімітів (розробка, додержання стандартів є визначальним, вони визначають загальні норми, вимоги); Кадастри природних ресурсів небезпечних факторів – як офіційних державних документів, де зареєстровані ці теорії. Система інформування – формується глобальна екологічна інформаційна система, регіональна, національна, об’єктова; заходи негайного інформування, систематичне інформування; має бути забезпечено вільний доступ. Стан підготовки управлінських керівників – управлінських менеджерів. Державно-правові документи – Основи державної політики У у галузі використання природних ресурсів, охорони нпс та забезпечення екобезпеки, схвалені ПВРУ; Концепція національної еколог політики У на період до 2020 року; ЗУ Про державно-приватне партнерство. В основі формування держ еколог політики – формування на регіональному, національному, місц, об’єктовому, басейновому рівнях; по сферах небезпечного впливу – промисловості, енергетиці, на транспорті, в сг тощо. Однак за чинним нац. еколог законодавством – за об’єктами (в галузі використання, відтворення і охорони земель, вод, лісів….) Деякі акти не виключають управління в галузі забезпечення екобезпеки – в галузі забезпечення охорони здоров`я, санітарного та епід благополуччя населення, в сфері забезпечення якості продуктів харчування та предметів побуту тощо. С-ма органів поділ на органи державного управління, самоврядне, громадське та виробниче. 18.Сучасні проблеми правового регулювання екологічного страхування в Україні. Є лише доктринальне визначення «екологічне страхування». Екологічне страхування – найважливіший елемент економічного стимулювання. ЗУ «Про ох НПС» ЗУ «Про страхування» - передбачає 46 видів об’єктів страхування; серед них – 15 – види об’єктів екологічного страхування. Страхується джерело підвищеної екологічної небезпеки на випадок забруднення, заподіяння шкоди життю Страхується природний об’єкт і комплекси на випадок настання надзвичайних екологічних ситуацій зумовлених стихійними лихами Страхується життя і здоров’я ф.о. на випадок настання надзвичайної екологічної ситуації обумовленою стихійним лихом чи техногенною аварією. Висновок: 1) недостатній понятійний апарат; 2) відсутність ЗУ «Про екологічне страхування». 19.Характеристика видів та проблеми обов’язкового екологічного страхування за законодавством України. Видами обов’язкового екологічного страхування, пов’язаними з джерелами підвищеної екологічної небезпеки, крім вказаних вище, є: – страхування від ризиків негативного впливу іонізуючого випромінювання на здоров’я персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках (ч. 1 ст. 15 Закону України, Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 08 лютого 1995 р.); – страхування екологічних ризиків діяльності, пов’язаної з ввезенням на територію України пестицидів і агрохімікатів, їх транспортуванням та використанням (ст. 9 Закону України “Про пестициди та агрохімікати” від 02 березня 1995 р.); – страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, відповідно до ст. 13 Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 р. 20.Проблеми та принципи правового регулювання фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища. За Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. Саме до цих бюджетів спрямовуються збори та інші платежі за користування природними ресурсами, викиди, скиди забруднюючих речовин і акумулюються на спеціальних статтях витрат природоохоронного призначення. З метою оптимізації фінансової політики цій сфері, наданні їй більш акцентованої на екологічний результат спрямованості в складі бюджетів утворюються спеціальні фонди охорони навколишнього природного середовища (ст. 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). 43. Принципи і методи функціонування правового механізму природокористування в Україні. Економічний механізм відіграє важливу роль у реалізації цілей екологічної політики господарського суб’єкта будь-якого рівня. Основними компонентами економічного механізму є [1, с. 458]: - правові основи здійснення економічної діяльності (права, обов’язки, ліцензії, обмеження тощо); - система відносин власності на основі засобів виробництва; - організаційна структура економіки, тобто система формальних і неформальних організаційних зв’язків, що формує реальні економічні відносини між господарськими суб’єктами; - система суспільних інститутів (традиції, моральні засади, релігійні звичаї тощо), що формують соціальне інформаційне поле економічної активності; - економічні інструменти – засоби зміни фінансового стану економічних суб’єктів (заходи, методи, важелі). Існує два види економічного механізму природокористування: механізми відшкодування збитків та механізми запобігання їм [3, с. 96-98]. Механізми відшкодування збитків виникають при техногенних і природних катастрофах, має забезпечувати проведення оцінки збитків, потреби у компенсаційних ресурсах та відшкодування витрат. При цьому варто розрізняти дві форми збитку – нанесений і відшкодований. Важливим засобом компенсацій є система страхування. Механізми запобігання збиткам мають забезпечувати: правовий та економічний захист діяльності запобігання збиткам; правову й економічну відповідальність за збільшення величини ризику; зацікавленість суб’єктів господарювання й управління у запобіганні ризику. Даний механізм має заходи як економічного, так і адміністративного характеру. Його складові можна умовно об’єднати у п’ять груп. 46.Законодавче забезпечення реалізації екологічної функції держави. Екологічна функція держави почала особливо виокремлюватися в останні десятиліття, що пов’язано з прогресуючим погіршенням стану навколишнього природного середовища планети. Екологічну функцію держави, таким чином, можна розглядати як внутрішню і в той же час – як зовнішню. Виходячи з того, що у сфері охорони довкілля держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) екологічну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення у цілому, можна виокремити дві основні форми реалізації державою екологічної політики –стратегію та тактику екологічної політики. Стратегія екологічної політики (або екологічна стратегія) включає в себе визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи із змісту об’єктивних процесів і тенденцій стану довкілля, змін у довкіллі та особливостей його охорони, що мають місце в національному та світовому господарстві, і з урахуванням законних інтересів суб’єктів екологічного права. Очевидно, що екологічна стратегія має розглядатися як складова частина загальнодержавної стратегії у сфері охорони навколишнього природного середовища. Таким чином, суб’єктами реалізації екологічної політики є держава, політичні партії, громадські організації як суб’єкти громадянського суспільства. Екологічна політика держави реалізується через екологічну функцію держави як напрямок діяльності держави. За основними напрямами до головних складових механізму реалізації державної екологічної політики належать: відповідна дер¬жавна інституційна структура; економічний механізм природокористування та екологічної діяльності; законодавчо-правовий механізмрегулювання екологічних відносин; механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих екологічних програм. У результаті реалізації основних напрямів (а вони розраховані на кілька десятиліть) передбачається створити збалансовану й ефективно діючу систему управління якістю довкілля. Принципові засади державної екологічної політики передбачені також Законом України «Про основи національної безпеки України»(2003). Відповідно до нього пріоритетами національних інтересів України в екологічній сфері є: здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захист населения та довкілля, зведення до мінімуму впливунаслідків Чорнобильської катастрофи; впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвишення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів; поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну річки Дніпро, та якості питної води; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічного стану; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону; недопущения неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів; реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення її участі в міжнародному співробітництві з цих питань. Екологічна функція держави є засобом реалізації її обов´язку перед громадянським суспільством, закріпленим у Конституції України (стаття 16). Тому держава зобов´язана забезпечувати фінансування екологічних витрат як за рахунок впливу на забруднювачів довкілля та природокористувачів, так і за рахунок бюджету. Екологічна функція держави почала особливо виокремлюватися в останні десятиліття, що пов´язано з прогресуючим погіршенням стану навколишнього природного середовища планети. Ця функція об´єктивно (адже планета єдина) виходить за межі держави, стає спільною для всіх держав. Нині укладено багато міжнародних угод про захист довкілля (рослинного світу, атмосферного повітря тощо)[2]. Вперше про це обґрунтовано написали О.С.Колбасов та Ю.С.Шемшученко[3]. Нині це є тим більш актуальним з огляду на глобалізацію екологічних проблем, протистояти яким спроможні високоорганізовані та добре координовані державно-організовані суспільства, що відстоюють спільні цивілізаційні цінності та рухаються одним шляхом розвитку. У юридичній науці та в законодавчих актах з питань охорони довкілля немає єдиного визначення всього комплексу елементів, які б спрямовувалися на охорону довкілля. Так, у спеціальній літературі можна зустріти терміни «державно-правовий механізм охорони довкілля», «економічний механізм охорони навколишнього природного, середовища» (зокрема, у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища»), «екологічний правопорядок» тощо. Оптимальним вважаємо термін «економіко-правовий механізм охорони довкілля» [4]. Тут насамперед поєднуються як власне економічні регулятори, так і правові чинники. Зазначений механізм передбачає організаційно-правову, інституційну, функціональну та економічну (ресурсну) сторони (елементи). Організаційно-правова сторона даного механізму включає в себе сукупність правових норм, вміщених у відповідних законодавчих актах, спрямованих на забезпечення охорони довкілля у правовій формі. Інституційна сторона охоплює собою систему органів державної влади та місцевого самоврядування, які прямо чи опосередковано беруть участь в охороні довкілля відповідно до покладеної на них компетенції. Функціональна сторона економі-ко-правого механізму охорони довкілля охоплює сукупність функцій з охорони природного середовища, що їх виконують зазначені органи влади у межах, встановлених актами чинного законодавства. Нарешті, економічна сторона цього механізму являє собою сукупність економічних регуляторів, визначених законодавством і спрямованих на забезпечення охорони довкілля. В єдності всі ці елементи становлять явище, яке охоплюється поняттям «економіко-правовий механізм охорони довкілля», який надає державній політиці у цій сфері чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності. Він тісно пов´язаний та закономірно залежить від економічної, політичної, правової, культурної систем суспільства, від особливостей побудови та функціонування державного механізму, а також від еколого-правової культури суб´єктів права. | |
| Просмотров: 722 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |