| Главная » Файлы » Мои файлы |
Світ на початку ХХст.
| [ Скачать с сервера (153.5 Kb) ] | 14.02.2018, 22:07 |
| Перша частина Новітньої історії - період з 1914 по 1939 рік - один з найскладніших у всесвітній історії. Це час і нечуваного технічного прогресу в розвинутих країнах світу, і морального занепаду людства, коли європейські країни були втягнуті у Першу світову війну, найбільшу у XX ст. економічну кризу 1929 - 1933 рр., а в ряді країн Європи встановилися антигуманні тоталітарні режими. В економічному відношенні означений період - це дер¬жавно-монополістичний (імперіалістичний) капіталізм, наслідком становлення якого стало зростання еко¬номічної ролі держави у житті країни. Держава не тільки створювала умови для економічного розвитку країни (державні закони як «правила гри» в економіці), як це було раніше, а й сама ставала власником чи співвласником засобів виробництва. У розвинутих країнах Європи та СІЛА створено потужну важку про¬мисловість, впроваджено у виробництво найновіші тех¬нології. Головні політичні проблеми періоду - демократизація суспільства, створення соціального законодавства, зменшення протиріч між капіталом та найманою працею. Початок XX ст. характеризується революціями: в Росії у 1917 р. - у лютому повалено монархію, а в жовтні вста¬новлено невідомий до цього часу політичний режим -«диктатуру пролетаріату», у Німеччині, Австро-Угорщині, Фінляндії, Словаччині. Посилився національно-визвольний рух в Азії і Африці: • у Туреччині скинуто султана і проголошено республіку; • Китай об'єднано і встановлено національний уряд на чолі з партією Гоміндан; • в Індії британські колонізатори змушені піти на розширення представництва індійців в органах влади. Перестали існувати імперії - Німецька, Австро-Угорська, Османська, Російська. На їх руїнах виникли незалежні держави: Радянська Росія (РРФСР), Польща, Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія (колишні внутрішні колонії Росії), Австрія, Угорщина, Чехословаччина» Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 р.т Югославія), що утворилися в результаті розпаду Австро-Угорщини. Істотно змінилися кордони європейських держав - 70% сучасних кордонів є результатом гео-політичних змін, які відбулися після Першої світової війни. В економіці війна загострила суперечності між власниками і найманими робітниками, посилила вплив монополій і держави на суспільство, мілітаризацію народного господарства. У політиці - зміцнила демократичні режими в країнах традиційної демократії (США, Франція, Великобританія). У країнах, де традиції демократії були слабкими - Німеччині, Італії, Росії, Іспанії встановлено тоталітарні режими або авторитарні -у Польщі, Румунії, Югославії, Болгарії. Протистояння демократії і тоталітаризму (фашизму, нацизму, комунізму) посилюється в 30-ті роки. КЛАС НАЗВА ПЕРІОДУ ХРОНОЛОГІЧНІ МЕЖІ 6 Історія стародавнього світу Від найдавніших часів до V ст.. 7 Історія середніх віків V – кінець XV ст. 8 Нова історія, частина перша Кінець XV – кінець XVIII ст. 9 Нова історія, частина друга Кінець XVIII –1914 р. 10 Новітня історія, частина перша 1914 – 1939 рр. 11 Новітня історія, частина друга 1939 – 1999 рр. 2. Людство XX ст. стало співучасником і свідком виник¬нення нової форми політичного режиму - тоталітарної диктатури. Вся перша половина XX ст. пройшла під його впливом, тоталітарні держави розв'язали найжахливішу Другу світову війну, і до сьогодні людство повністю не перебороло цієї хвороби. Людство і до XX ст. знало різні форми державного насильства - деспотію, тиранію, диктатуру, однак такі нелюдські форми насильства, як дов¬ела німецько-американський філософ Г. Арендт («Джерела тоталітаризму», 1951 р.), виникли вперше саме у нашому столітті. Тоталітаризм (від латинського «totalitas» - «повнота», «цільність»; вперше цей термін був застосований у 1925 р. лідером італійських фашистів Б. Муссоліні для характеристики політичного і державного режиму, який встановився тоді в Італії. Невдовзі термін «тоталітаризм» утвердився і в політології) - політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення. Це поняття, що охоплює низку політичних режимів XX ст., в яких влада базується на однопартійній системі і всезагальному втручанні держави в економіку, культуру, суспільне й політичне життя. Найбільш вдалу спробу систематизувати характерні риси тоталітарного режиму зробили К.Фрідріх та З.Бжезинський у праці «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956). Вони відокремили шість основних ознак, наявність яких, на їхню думку, дозволяє визначити режим як то¬талітарний. До числа цих ознак належать такі: 1) політична система спирається на ретельно розроблену іде¬ологію, яка пронизує усі сфери життя суспільства і дотри¬мання якої є загальнообов'язковим; 2) існує єдина масова партія, членство у якій відкрито лише для незначної час¬тини суспільства. Партія має олігархічну структуру й або переплітається із державною бюрократією, або контролює її; 3) управління здійснюється за допомогою системи теро¬ру, який скеровує і здійснює партія і таємна поліція; 4) засоби масової інформації перебувають під жорстким контролем влади; 5) засоби збройної боротьби монополізовано партією та урядом; 6) вони ж жорстко контролюють еко¬номічне життя. Отже, характерні риси тоталітаризму - послідовний антилібералізм і антидемократизм; нічим не обмежене насильство, яке, до того ж, видається за одну з найбільших чеснот людства; заборона будь-якої опозиції проти правлячої партії; одержавлення всієї власності або повний контроль над нею з боку держави; прагнення держави і правлячої партії до встановлення необмежено¬го контролю над особистістю, її духовним життям і творчістю; культ особи вождя і маси, що слухняно і радісно підпорядковується йому; матеріальна і духовна ізоляція суспільства. Основна мета будь-якої тоталітар¬ної держави - впровадження у життя ідеї, явно утопічної, як наприклад: побудова всесвітнього на¬цистського Третього Райху в Німеччині чи світова рево¬люція і торжество комунізму в усьому світі в Росії, СРСР тощо. Які ж були причини того, що людство опинилося на межі тоталітарної безодні, а деякі суспільні сили і до сьогодні співають хвалу цій антилюдській системі? Су¬часні дослідники виділяють їх декілька: • економічна: наприкінці XIX - на початку XX ст. в ре¬зультаті об'єктивного "економічного розвитку державно-мо¬нополістичного капіталізму держава отримала у свої руки величезну власність (заводи, фабрики, залізниці тощо), во¬на стала не тільки втручатися в економічне життя суспільства, а й підпорядковувати собі індивідуальне життя людини. За роки Першої світової війни владними структу¬рами у кожній державі кожного із воюючих блоків, що прагнули здобути перемогу, було накопичено певний досвід керування суспільством, соціально-політичними та соціаль¬но-економічними процесами. У дії було перевірено мобілізаційні можливості суспільства, ідеології, економіки. Досвід світової війни довів можливість велетенської концен¬трації народногосподарських ресурсів в руках держави, мілітаризації економіки на тривалий час, управління соціальними процесами за допомогою мобілізації бага¬томільйонних мас населення; • структурна: технологічний розвиток людства значно випереджає його соціальний і духовний розвиток - людина ні духовно, ні фізично не встигає за тими технічними пере¬твореннями, які відбуваються у суспільстві. Аби їх «пере¬травити», потрібен час; • психологічна: іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет пов'язує появу тоталітаризму з виходом на політичну аре¬ну в XX ст. «масової людини», яка у кризових ситуаціях легко підпадає під вплив антилюдських ідей; • політико-технологічна: насамперед, повинні були з'явитися засоби масової інформації (спершу це були дешеві газети, котрі орієнтувалися на масового читача, згодом радіо й телебачення), сформуватися їхній масовий споживач (принаймні мінімально освічені прошарки населення). Внаслідок цього умоглядні проекти тоталітарної перебудови суспільства, які перед тим розроблялися поодинокими теоретиками, дістали змогу трансформуватися в ідеологію, яка за сприятливих обста¬вин могла спонукати до дій великі маси населення. Суттєвою обставиною був і вихід на арену суспільно-політичного життя наприкінці XIX - на початку XX ст. масових політичних партій. Відбулося це, коли було скасовано цензи - майновий та осілості, роздвинуто вікові рамки участі громадян у голосуванні, до виборчих кам¬паній допущено жінок. Відтак поступово сформувалися демократичні норми, згідно з якими політична партія, котра перемагає на виборах, могла виступити у ролі вершителя долі суспільства. | |
| Просмотров: 494 | Загрузок: 18 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |