| Главная » Файлы » Мои файлы |
Суспільний і державний лад Римської Республіки
| [ Скачать с сервера (93.5 Kb) ] | 14.02.2018, 22:07 |
| Політична історія V-IV ст. характеризується зміцненням республіканського ладу і боротьбою плебеїв за його демократизацію. Але, незважаючи на успіхи плебса, державний лад залишався аристократичним. Римська община мала три типи народних зборів. Куріатні коміції втратили своє значення ще на початоку Республіки. За ними зберігалося вирішення лише деяких питань сімейного права, такі як: усиновлення, затвердження заповітів і обряд наділення вищою владою (imperium) магістратів, що зводився до чистої формальності. У кінці Республіки для цієї церемонії членів куріатних коміцій замінюють три авгура з тридцятьма ликторами, що ймовірно представляють курії. Центуріальні коміції, що скликалися вищими магістратами (консулами, диктаторами, преторами), продовжували збиратися за центуріями, як це було встановлене реформою Сервія Туллія. У ранню епоху військова організація співпадала з політичною. Згодом це положення зберігалося як пережиток. Збори по центуріях скликалися за межею міста, на Марсовому полі. Громадяни збиралися на світанку; спочатку всі вони були озброєні. Голосування відбувалося по центуріям, причому кожна центурія мала один голос. Рішення центуріальних коміцій було законом (lex), який входив в силу лише після формального схвалення його сенатом (aucto-ritas patrum). Після видання закону Гортензія законодавча діяльність відходить поступово до трибутних коміцій, і тільки питання війни і миру розглядалися завжди центуріатними коміціями. Вирішальне значення в цих коміціях по сервіанському устрою мали громадяни, що володіли високим майновим цензом [II. 5; 119]. З середини V ст. набули значення збори по трибам – трибутні коміції (comitia tributa). Спочатку в них брали участь тільки плебеї, що збиралися по трибам для вибору плебейських магістратів. Згодом нарівні з плебейськими зборами (concilia plebis) скликалися по трибам збори всіх громадян. У давнину трибутні коміції обирали лише нижчих магістратів, але потім їх роль в законодавчій діяльності Республіки збільшилась. Після ряду законів, останній з яких був проведений Гортензієм в 287 р., було встановлено, що рішення плебса по трибам мають силу закону, тобто прирівнюються до постанов центуріатних коміцій. Трибутні коміції збиралися в різних місцях: на Форумі, на Капітолії, іноді за містом. У кінці Республіки для виборів магістратів вони проводилися на Марсовому полі. Скликали і головували на них курульні магістрати (консул, диктатор, претор, курульний еділ) або ж плебейські магістрати (народний трибун, плебейський еділ). У першому випадку збори називалися comitia tributa, у другому concilia plebis. Голосування проходило по трибам. До уваги приймався голос окремої триби. Якщо за пропозицію висловлювалася більшість триб, воно ставало законом. Спочатку рішення називалося plebiscitum, згодом – lex plebeive scitum або просто lex [II. 7; 20]. На народних зборах відбувалися вибори магістратів і вирішувалися лише найважливіші питання. Порядок проведення засідань виключав можливість всебічного обговорення питань. Сфера компетенції різних видів народних зборів не була точно розмежована. Завдяки цьому безпосередній вплив народу на політичне життя був обмежений. Римські громадяни по суті були позбавлені політичної ініціативи, бо на народних зборах вирішували тільки ті питання, які підіймали магістрати, які збирали збори. Питання поточного політичного життя вирішувалися магістратами і сенатом. Магістратури ділилися на ординарні (звичайні) і екстраординарні (надзвичайні). Магістрат, як показує саме слово (magister – начальник), стоїть над народом, разом з народом він є носієм державної «величі». Образа його прирівнюється до образи величі римського народу. Під час перебування на своїй посаді магістрат не може бути притягнутий до відповідальності і не може бути зміщений. “Виконання обов'язків магістрату не служба, а honor – честь, пошана [II. 5; 122]”. Всі магістратури були неоплачуваними, виборними, терміновими (крім цензора всі ординарні магістрати обиралися на один рік), крім диктатури всі були колегіальними. Загальне поняття влади позначалося терміном potestas; вища ж влада, що включає верховне командування армією, вищу цивільну владу, а також певні релігійні функції (право ауспіції), носила назву imperium. Спочатку два консули (які називалися також praetores, judices) були єдиними виборними магістратами, яким належала вся повнота влади. Після появи інших виборних посадових осіб консули залишаються вищими магістратами, їм належить imperium majus, тобто вища цивільна влада, а під час війни вони керують арміями. По законах Ліцинія і Секстія (367 р.), один консул став обиратися з плебеїв. Консули обиралися центуріатними коміціями. У знак вищої влади попереду консула йшли 12 лікторів зі зв'язками лозин (fasces), в які за міською межею вкладалися сокири. Поза Римом консул мав необмежені повноваження у всіх відносинах, включаючи питання життя і смерті римських громадян, тим часом як в місті права консулів обмежувалися певними нормами. З 366 р. патриції добилися того, щоб з їх середовища центуріатними коміціями обирався один претор, який мав imperium minus і був молодшим колегою (collega minor) консулів, їх заступником. Головним обов'язком преторів була custodia urbis, тобто правоохорона в місті, а звідси витікала карна і цивільна юрисдикція, що стала згодом основною компетенцією претора. Посада претора стала доступна плебеям з 337 р. Попереду претора шли звичайно шість лікторів; в тих же випадках, коли він судив в Римі, при ньому знаходилися два ліктора. З 443 р. центуріатними коміціями стали обиратися два цензори, спочатку тільки серед патріціїв. Вони обиралися один раз в п'ять років терміном на півтора року. У їх компетенцію входило виробництво цензу і розподіл громадян по трибам і центуріям, а згідно із законом Овінія (біля 312 р.) вони стали складати і списки сенаторів. У зв'язку з цими обов'язками розвивається нова функція цензорів спостереження за вдачами (сurа mоrum). Нарешті, цензори беруть участь в фінансовому управлінні Республіки (визначення величини податків, мита). Посада цензора стала доступна плебеям з 351 р., а закон Публілія Філона 339р. встановив, що один з цензорів повинен бути обов'язково плебеєм. Рішення цензорів не могли бути опротестовані народними трибунами. Влада їх означалася як potestas, їм не привласнювався imperium, як консулам і преторам, тобто вони не мали права командування військом, але на цю посаду вибирали видатних громадян, часто тих, хто раніше займав вже консульську посаду, так як з часом цензура набула великого значення в політичному житті Рима. Особливе значення мав трибунат. Питання про походження трибуната вирішується по-різному. Едуард Мейер вважав трибунат старовинною плебейською посадою, що з'явилася задовго до сецессії плебеїв. На старовину цього інституту вказує те, що трибун вважався sacrosanctus, тобто недоторканним, і дія проти трибуна вважалася порушенням релігійних заборон. Спочатку чотири трибуни представляли чотири триби. Після сецессії плебеїв трибунат був визнаний посадою загальнодержавною. Більшість сучасних дослідників (Белох, Стюарт Джонс та інш.) зв'язує народний трибунат з військовим трибунатом. Військові трибуни були командирами плебса. Вони зіграли велику роль в плебейських страйках. Знов створена посада отримала популярне найменування. Пояснення цього заслуговує уваги. | |
| Просмотров: 488 | Загрузок: 14 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |