| Главная » Файлы » Мои файлы |
Строки і терміни позовної давності
| [ Скачать с сервера (93.5 Kb) ] | 04.04.2017, 00:23 |
| 1.Поняття та значення строків і термінів у ЦПУ 2.Види цивільно правових строків та термінів 3.Способи зміни строків 4.Поняття та види позовної давності 5.перебіг позовної давності 1 Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві Стратегічна лінія на нормалізацію соціально-економічного становища в Ук¬раїні визначає необхідність повніше враховувати фактор часу у господарській ді¬яльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямова¬ного регулювання людської діяльності. Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлю¬ються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспря¬мованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисципліну¬ють учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів. Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються пе¬редусім правовою нормою. Поняття "строк", "термін", "давність", "своєчасно", "негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм. У новому ЦК України, крім норм, що регулюють дію позовної давності, містяться загальні положення про строки і терміни, які стосуються усіх інститутів цивільного права (розділ V Книги першої). Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розгля¬датися у різних аспектах: а) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; б) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду на її своєчасність тощо. Строки розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (стро¬ку). Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення та особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон та¬кож має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встанов¬лені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхнє скорочення за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий характер строків, встановлюваних самими учасника¬ми правовідносин або за рішенням суду чи Іншого юрисдикціиного органу. Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки мають на собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існують уже об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за прави¬лами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон передбачає І во¬льові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на воєн¬ний стан Збройних Сил України, у складі яких перебувають позивач або відпові¬дач (ст. 78 ЦК УРСР, ст. 263 ЦК України); вчинення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання бор¬гу (ст. 79 ЦК УРСР, ст. 264 ЦК України) тощо. Суд за наявності поважних при¬чин прогаяння строку позовної давності, може відновити цей строк і захистити порушене право (ст. 80 ЦК УРСР, ст. 267 ЦК України). Учасники відносин мо¬жуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу людей, за¬лежить від їхньої волі та свідомості. Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин, формами існування І розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють со¬бою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утри¬мання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчен¬ня строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено. Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не посідають самостій¬ного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма час (строк) власти¬вий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не вчинив позову до відповідача про захист пору¬шеного права. В українській правовій термінології поряд з поняттям "строк", що відображає певний період (проміжок) у часі (наприклад, рік, місяць), часто вживається по¬няття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Тому новий ЦК Ук¬раїни окремо визначає поняття "строк" і "термін". Відповідно до ст. 251 ЦК Ук¬раїни строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана певна дія або подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається пе¬ріодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Поча¬ток строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном же визнається момент у часі, із настанням яко¬го пов'язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у цивільному праві зовсім не применшується. Як правова форма строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасни¬ків суспільних відносин на досягнення цілей, поставлених ними. 2. Види цивільно-правових строків (термінів) Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, зумовлює потребу їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групуються за різними крите¬ріями: 1. За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (тер¬міни), які визначаються: а) законом (наприклад, авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, який настає за роком смер¬ті автора); б) адміністративним актом (наприклад, місячним планом перевезення вантажів визначається строк дії зобов'язання залізниці з надання перевізних за¬собів, а вантажовідправника — з пред'явлення вантажів до перевезення протя¬гом календарного місяця); в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року); г) рішенням суду, господарського або третейського суду (наприклад, за рішенням суду дається відстрочення виселення наймача з жилої площі на три мі¬сяці). 2. За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин у вста¬новленні строків їх поділяють на імперативні, що не підлягають зміні за угодою сторін (наприклад, не допускається скорочення позовної давності), і диспози¬тивні, що визначаються за угодою сторін (наприклад, строки в орендних відно¬синах). 3. За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні й окремі строки (наприклад, річний строк дії догово¬ру — це загальний строк поставки продукції, окремі ж строки — місячні, квар-тальні тощо — визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку). У навчальній літературі наводяться також інші підстави для класифікації строків (визначені І невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві, максимальні й мінімальні тощо). Загальне значення для всіх інститутів цивільного права має поділ строків (термінів) за способами їх встановлення. Строк визначається закінченням пе¬ріоду часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями і годинами. Тер-мін, встановлений законом, іншими правовими актами, правочином (угодою) або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою. Строк або термін можуть бути визначені також вказівкою на подію, яка обов'яз¬ково має настати, або моментом витребування кредитора. Отже, закон допускає кілька способів визначення строку (терміну), кожний з яких може бути викорис¬таний самостійно або водночас з іншими. Найбільша визначеність у взаємовідносинах сторін досягається при позна¬ченні термінів календарними датами. Останні можуть бути конкретизовані вказівкою на години і навіть хвилини, які приурочені до певної дати. Наприклад, у договорах на виконання обчислювальних робіт строки подання замовником ви¬конавцеві вихідних документів визначаються не тільки календарними датами, а й годинами. Досить поширеним способом визначення строку у законодавстві і на практи¬ці є встановлення періодів часу, які обчислюються роками, місяцями, тижнями, днями й годинами. При цьому початковий і кінцевий моменти періоду можуть приурочуватися до певної календарної дати або події, яка обов'язково має наста¬ти. Наприклад, сторони обумовили, що договір підряду діє з 1 січня по 31 грудня такого-то року. Іноді строк або термін визначається вказівкою на подію, яка обов'язково має настати. За часову категорію може бути взято подію, настання якої є неми¬нучим, на відміну від події, що використовується при укладенні умовних угод (можливість настання події тут може бути ймовірною). Так, обов'язок щодо по¬повнення неподаних перевізних засобів на внутрішньому водному (річковому) транспорті обмежений рамками навігаційного періоду. І хоч відкриття й закриття навігації у конкретному водному басейні здійснюються за розпорядженнями (на¬казами) органів управління відповідним транспортом, настання і закінчення на¬вігаційного періоду до певної дати передбачити наперед неможливо, оскільки це залежить від ПОРОДНИХ умов у даному році. Нарешті, термін виконання зобов'язання може бути визначений моментом витребування кредитора. Відповідно до ст. 165 ЦК УРСР, ст. 530 ЦК України боржник має виконати зобов'язання у 7-денний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, догово¬ру або із суті зобов'язання. У законі або договорі можуть бути передбачені інші строки і порядок виконання зобов'язання за витребуванням кредитора. Так, у до¬говорі можна передбачити поставку продукції на вимогу покупця. У цьому разі поставка здійснюється на основі замовлень, поданих покупцем з виникненням його потреб у товарах, а в договорі зазначаються порядок і строки подання та виконання таких замовлень. У літературі правовідносини прийнято поділяти на регулятивні та охороню-вальні. У регулятивних правовідносинах встановлювані строки — це строки здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків, в охоронювальних — вони є строками захисту цивільних пав. До них належать строки: а) гарантій¬ні; б) оперативного захисту; в) претензійні; г) позовної давності; д) процесуальні | |
| Просмотров: 489 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |