| Главная » Файлы » Мои файлы |
США у міжвоєнний період
| [ Скачать с сервера (30.5 Kb) ] | 14.02.2018, 22:04 |
| Після закінчення першої світової війни США взяли курс на посилення свого впливу на світову політику й економіку. Для реалізації цих намірів вони намагалися використати Паризьку конференцію 1919р. Президент США В. Вільсон особисто приймав участь у її роботі. Після прибуття до Європи він відвідав Англію, Італію і Францію. Американський президент відстоював гасла миру без анексій, роззброєння, свободу морів, свободу торгівлі та ін. Фактично реалізація таких принципів за¬безпечила б посилення впливу США на європейські держави-переможниці. При цьому він апелював до світової громадськості і домагався проведення відповідних рі¬шень через Лігу Націй. Однак Англія і Франція виступи¬ли єдиним фронтом проти спроб США встановити та¬кий міжнародний порядок. За таких обставин розпочалася підготовка мирної кон¬ференції. До Парижа почали з'їжджатися представники союзних держав для попередніх переговорів щодо май¬бутнього мирного договору. Президент США В. Вільсон прислав свого найближчого помічника і друга полковни¬ка Хауза. До столиці Франції прибули прем'єр-міністри і мініс¬три закордонних справ 27 країн, які воювали на боці Ан¬танти. Учасниками Паризької мирної конференції були також Польща, Чехословаччина і Сербо-Хорвато-Словенське королівство. Уряди переможених країн не були до¬пущені до участі в роботі мирної конференції, їхніх представників запрошено лише на заключний етап конференції для отримання готових текстів мирних договорів. Не був запрошений також і радянський уряд Росії. 18 січня 1919 р., у той самий день, коли в 1871 р. була проголошена Німецька імперія, відбулося офіційне відкриття Паризької мирної конференції. Впродовж перших чотирьох місяців переговори велися тільки між союзниками. Працювали такі органи конференції, як «Рада десяти» з представників США, Англії, Франції, Італії, Японії, і «Велика четвірка» («Рада чотирьох») у складі американського президента В. Вільсона, французького прем'єр-міністра Ж. Клемансо, британсь¬кого прем'єр-міністра Д. Ллойд-Джорджа, італійського прем'єр-міністра В. Орландо. Саме на засіданнях цих органів, куди не допускались ані журналісти, ані стенографістки, вирішувались умови миру. Малі країни фактично були відсторо¬нені від участі в обговоренні питань, які їх цікавили. Паризька мирна конференція засвідчила нове співвідношення сил на міжна¬родній арені. Насамперед зміцнилося міжнародне становище Сполучених Шта¬тів Америки, які внаслідок економічного піднесення мали змогу надавати значні позики європейським державам, що сприяло претензіям США на сві¬тову гегемонію. А оскільки засновники Антанти - Англія і Франція - не збиралися втрачати здобутків переможної війни, то між колишніми союзниками дуже швидко виник¬ли значні протиріччя. Так, згідно з домовленостями воєнного часу Італії були обіцяні значні терито¬рії в північно-західній частині Балканського півострова, а також колонії в Малій Азії. Проте після війни, скориставшись військовою та економічною слабкістю Італії, союзники відмовилися виконати свої обіцянки у відповідності з угодами 1915 і 1917 рр. Італійська делегація на знак протесту наприкінці квітня 1919 р. покинула Паризьку мирну конференцію, чим значно погіршила свої позиції при вирішенні остаточних умов мирного договору. | |
| Просмотров: 485 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |