| Главная » Файлы » Мои файлы |
СКЛАД ЗЛОЧИНУ ХУЛІГАНСТВА
| [ Скачать с сервера (147.0 Kb) ] | 29.05.2017, 00:54 |
| ЗМІСТ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………………….……………...3 ВСТУП………………………………………………..…………………….…...…...4 РОЗДІЛ 1 СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ХУЛІГАНСТВО…………………………………....9 РОЗДІЛ 2 СКЛАД ЗЛОЧИНУ ХУЛІГАНСТВА………………………………..…….…...22 2.1. Об’єкт злочину……………………………………………..…………....22 2.2. Об’єктивна сторона..................................................................................32 2.3. Суб’єктивні ознаки ...................................................................................58 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..…73 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….77 ДОДАТКИ…………………………………………………………………...…..…91 ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення КК – Кримінальний кодекс КК РРФСР– Кримінальний кодекс Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки КК УРСР – Кримінальний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік ПВС – Пленум Верховного Суду МВС – Міністерство внутрішніх справ України ВСТУП Актуальність теми. Обов’язковою умовою нормального життя громадян та функціонування кожної держави є дотримання громадського порядку, норм моральності та безпечної життєдіяльності суспільства, що в свою чергу можуть бути реалізовані лише за умов належного правового регулювання та державної охорони конституційних прав, свобод та законних інтересів не тільки людини і громадянина, а й суспільства в цілому. Хуліганство - це найбільш небезпечне посягання на громадський порядок та мораль, що охороняється Кримінальним законом України. Підтвердженням того, що кримінально-каране хуліганство становить реальну небезпеку для суспільства є результати аналізу статистичних даних МВС та судової практики, які свідчать, що хуліганські прояви мають доволі поширений характер, часто стають підґрунтям вчинення, як правило, тяжких, а іноді і особливо тяжких злочинів. Кримінальна відповідальність за хуліганство містить в собі багато проблем, що потребують наукового дослідження. Ця тема розглядалася вченими ще з початку ХХ століття, і їй була присвячена велика кількість наукових робіт, особливо значний внесок серед яких становлять праці В.Е. Батюкової, М.Й. Коржанського, І.М. Данишина, В.В. Кузнецова, В.Т. Маляренка, В.О. Навроцького, В.В. Налуцишина, Г.І. Піщенка, С.С. Яценка, І.І. Косарьова, Г.З. Анашкіна, М.І. Бажанова, Л. О. Кузнецової, В.Н. Шапошникова, М.Т. Куца, П.С. Матишевського, С.Б. Гавриша, Є.В. Фесенка та ін. Ознаки кримінального хуліганства, які закріплені в ст. 296 Особливої частини Кримінального кодексу України 2001 року, набули такого характеру, що певною мірою ускладнює практичну можливість застосування цієї норми закону про кримінальну відповідальність. Так, питання, пов'язані з кримінально-правовою характеристикою ст. 296 КК України переважно розглядаються в навчальних підручниках та науково-практичних коментарях. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 10, прийнята 22 грудня 2006 року «Про судову практику в справах про хуліганство», та лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм матеріального права щодо кваліфікації хуліганства» залишили багато нероз'яснених питань та не сприяли виробленню єдиного підходу щодо кваліфікації злочину, передбаченого ст. 296 КК України. Сучасні тенденції, які склались в науці кримінального права та аналіз узагальнень, здійснених органами судочинства, що стосуються хуліганства, свідчать про актуальність дослідження питань кримінальної відповідальності за статтею 296 КК України, підтверджують своєчасність вибору теми дослідження. Наукова новизна. Новизна роботи визначається результатами проведення комплексного дослідження питань, що пов’язані з кримінальною відповідальністю за хуліганство, покарання за вчинення якого передбачене ст. 296 КК України. Проведено історично-правове та порівняльно-правове дослідження вказаної проблематики, що дозволило вияснити політико-правову та соціальну обумовленість виникнення кримінально караного хуліганства. Науковий внесок у розробку проблем відповідальності за хуліганство полягає в обґрунтуванні деяких юридичних положень, уточненні змісту та значення окремих юридичних ознак, термінів (термінологічних зворотів), що мають значення для науки кримінального права, практики та вдосконалення КК України. Запропоновано основні напрямки реформування кримінального законодавства України. Проаналізовано судову практику та статистику МВС України, що стосується хуліганства. Практичне значення одержаних результатів. Викладені у роботі положення можуть бути використані у практичній діяльності судів та правоохоронних органів при застосуванні кримінального законодавства; при проведенні занять з підвищення кваліфікації слідчих, прокурорів; у законотворчому процесі з метою вдосконалення кримінального законодавства. Об'єктом наукового дослідження є хуліганство як суспільно-небезпечне злочинне посягання. Предметом дослідження є кримінальна відповідальність, що передбачена за вчинення хуліганських дій. Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове визначення і розкриття змісту кримінальних ознак хуліганства; з'ясування особливостей юридичного складу цього злочину, враховуючи його понятійний апарат та практичні аспекти; поглиблення та конкретизація наукової бази для усунення помилок та полегшення практичного застосування цієї норми; наукове обґрунтування пропозицій щодо доцільності встановлення кримінальної відповідальності за вчинення хуліганства як самостійного складу злочину, передбаченого окремою статтею особливої частини Кримінального кодексу України; розгляд можливого передбачення хуліганських мотивів в інших статтях кримінального закону. Завдання роботи полягають у наступному: 1) дослідити історичні особливості генезису хуліганства на території України та здійснити порівняльний аналіз кримінально-правових норм про порушення громадського порядку та моральності за кримінальним законодавством України та окремих зарубіжних країн; 2) з наукових позицій вчених та з точки зору практичного значення визначити зміст поняття «громадський порядок», «моральність», їх співвідношення з поняттями «особлива зухвалість» та «винятковий цинізм» з метою визначення їх кримінально-правового значення; дослідити значення термінологічних зворотів «явна неповага до суспільства», «грубе порушення», «публічність» та визначити їх вплив на процес кримінально-правової кваліфікації; 3) на основі аналізу об'єктивних і суб'єктивних ознак хуліганства виявити існуючі недоліки в розумінні змісту цих оціночних ознак; 4) обґрунтувати з теоретичної та практичної точки зору пропозиції щодо перенесення змісту кримінально-правової норми про хуліганство в загальну частину КК України виключно як мотиву, що є обтяжуючою обставиною при вчиненні злочину. Методика. Дослідження торкається різних галузей наук, що стосуються висвітлення кримінально-правової природи хуліганства, кримінології, загальної психології, соціології. Методи дослідження. Методологічною основою кваліфікаційної роботи є методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань. Для цього у роботі було використано такі методи: історико-правовий (для встановлення генезису та юридичної природи хуліганства); порівняльно-правовий (при співставленні положень що регламентують відповідальність за хуліганство згідно українського законодавства з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн); діалектичний (для вивчення юридичної природи хуліганства як кримінально-правового явища, визначення його юридичних ознак та структурних елементів); формально-логічний (для аналізу основного і кваліфікованих складів хуліганства, визначення ознак відмежування кримінального хуліганства від дрібного); формально-догматичний (при тлумаченні окремих термінів, понять, визначень та понятійних (термінологічних) зворотів); статистичний (для дослідження статистичних даних та узагальнень слідчо-прокурорської та судової практики, що дало можливість оцінити стан, динаміку та тенденції хуліганських проявів в Україні та рівня їх небезпечності для суспільства); емпіричний (емпіричну базу роботи становить сукупність джерел інформації, що становлять цінність для дослідження хуліганства з практичної точки зору: матеріали судової практики в справах, що стосуються хуліганства; розглянуто понад сто кримінальних вироків в справах про хуліганство, винесених судами різних регіонів України за 2014 рік; статистична звітність Міністерства внутрішніх справ України про стан та структуру злочинності в Україні за 2005 - 2012 роки). Структура роботи та послідовність її частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі списку умовних позначень, вступу, двох розділів (другий з яких містять три підрозділи), висновків, списку використаних джерел та додатків. В першому розділі досліджено соціальну обумовленість хуліганства через історичний та порівняльний опис зародження, розвитку та становлення хуліганства як поняття, як соціального явища та злочину. В другому розділі проаналізовано склад злочину хуліганства. Висвітлення практичних аспектів проблематики кримінальної відповідальності за хуліганство здійснено за допомогою аналізу джерел інформації практичного та статистичного характеру. Повний обсяг кваліфікаційної роботи (без списку використаних джерел та додатків) становить 76 сторінок, 120 найменувань використаних джерел, 5 додатків (з них 4 графічних і 1 таблиця). РОЗДІЛ 1 СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ХУЛІГАНСТВО Формування стабільного та демократичного законодавства забезпечується через одночасне здійснення ґрунтовного аналізу існуючих соціальних потреб і орієнтирів та прогнозування майбутніх суспільних процесів і явищ. Тому з’ясування соціальних умов встановлення, зміни та скасування кримінальної відповідальності за ті чи інші діяння повинно бути обов’язковою передумовою вдосконалення закону про кримінальну відповідальність. Відтак, соціальна обумовленість, як першопричина встановлення та забезпечення кримінальної відповідальності, є невід’ємною складовою частиною кримінально-правової характеристики кожного кримінально караного діяння [75, с.77]. Розпочнемо дослідження соціальної обумовленості хуліганства з його історично аспекту. На нашу думку, дослідження соціальної обумовленості хуліганства через призму історично-правового аналізу дозволить найкраще висвітлити як соціальні, так і політико-правові причини встановлення відповідальності за хуліганство. Тому результати історично-правового аналізу будуть важливим доказом відповідності, або навпаки - невідповідності наукової концепції законодавству традиціям суспільства. Проаналізувавши етимологію слова «хуліганство», ми виявили значні розбіжності в думках науковців давніх часів, а також серед представників кримінально-правових наук сьогодення. Авторитетні джерела свідчать, що дане поняття виникло в кінці дев’ятнадцятого століття, тоді ж воно вперше з’явилося в документах правоохоронних органів. Етимологічне дослідження «хуліганства» пояснює кілька версій його походження. Найстарішу з них відкриває «The Compact Oxford English Dictionary»: можливо, від прізвища галасливої ірландської сім'ї з мюзиклу «The O'Hooligan Boys» 1890-х років [14]. Згодом у рапортах лондонської поліції з’явилися дані про затримання дев’ятнадцятирічного ватажка хуліганської банди, що поширювала прояви групового та масового безладу, вигукуючи образливі фрази, порушуючи громадський спокій в громадських місцях міста [19]. Цілком можливо, що дії цієї банди були проявами футбольного хуліганства, яке в цей час зародилося і почало розвиватися у Лондоні [16]. Також існує версія про те, що слово «хуліган» походить від назви союзу індіанських племен Північної Америки, яким за завзятий опір британські колонізатори приписували всілякі негативні якості [15, с. 285-286]. Вітчизняна ж версія етимології терміну «хуліган» наполягає на походженні від давньоруського «хулити», що означає «хаяти, срамословити, порочити, принижувати, осуджувати, сваритися, зневажати, ганьбити» [28, с. 625]. Звідси й «богохульство», тобто насмішка над святим. Академічний тлумачний словник української мови в 11 томах (1980) пояснює хуліганство як грубе порушення правил громадського порядку, загальноприйнятих норм поведінки, що є виявом неповаги до суспільства, до гідності людини. У словнику наводяться цитати українських письменників, де згадувалось це слово: «Бешкетувати, хлопці, ми не рекомендуємо! В нас хуліганство не в пошані (Остап Вишня, II, 1956, 19)» [88]. Отже, наразі немає єдиної думки про походження таких слів, як «хуліганство» й «хуліган», але вищезазначені факти дають підстави вважати, що хуліганством стали називати аморальне, егоїстичне ставлення до традиційних і об’єктивно сталих соціальних цінностей, встановленого суспільством порядку життєдіяльності, а також зневажливе ставлення до влади та противладні заколоти. Тому хуліганські дії стали розглядатись як негативне суспільне та політично шкідливе явище, знаходячи своє відображення в законодавстві як кримінально каране діяння. Отже, для визначення тенденцій реформації даного явища потрібно дослідити, яким чином воно передбачалось в законодавстві минулих часів і наскільки законодавство відображало соціальну обумовленість криміналізації хуліганства. До науковців, які вивчали історію становлення кримінальної відповідальності за хуліганство на теренах України належать: Кузнєцова Л.О., Налуцишин В.В., Кузнецов В.В., Батюкова В.Є., Єсіна Л.А., Буримов Р.Ю. та інші. Серед них існують різні думки щодо періодизації етапів генезису цього явища. Наприклад, Кузнєцова Л.О. виділяє такі етапи: «1) виникнення кримінальної відповідальності за хуліганство як мотив злочинної поведінки (перша половина XIII- перша половина XVIIст.ст.); 2) розвиток відповідальності та її диференціація (друга половина XVII- початок XXст.ст.); 3) законодавче оформлення ознак хуліганства як окремого складу злочину (1922-1960 рр.); 4) трансформація ознак хуліганства як мотиву злочину та окремого складу злочину (1960 р. й дотепер)» [45, с.57-58]. Налуцишин В.В. визначає періоди формування відповідальності за хуліганство в законодавстві: «а) 1917-1922 рр. - політико-нормативними документами хуліганство визначається як діяння з ознаками контрреволюційного вчинку (політичне хуліганство); б) 1922 – 1927 рр. - хуліганство визнається злочином проти особи; в) 1927 –1960 рр. – хуліганство визнається злочином проти порядку управління, яким завдається шкода громадському порядку; г) 1960 – 2001 рр. – злочин проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я; д) з 2001 р. по цей час – злочин проти громадського порядку та моральності» [65, с.195]. Інші науковці пропонують класифікацію за критерієм чинності основних правових джерел кримінального права. Результати дослідження історії українського законодавства через призму відповідальності за хуліганство дозволяє зробити висновок, що громадський порядок і громадський спокій, як одне з основних завдань держави, ставились під охорону багатьма законодавчими актами. Для формулювання власної періодизації коротко розглянемо, як хуліганство відображалось в законодавчих актах в хронологічному порядку. Вчені висловлюють думку, що вже в «Руській правді» було зафіксовано деякі ознаки хуліганства. В той час за вчинення протиправного діяння без підстави чи причини на те, а також за протиправне, нічим не спровоковане (мається на увазі з хуліганських мотивів), діяння покарання суттєво збільшувалось. Різноманітність плати за побої, рани залежала від того, чи були вони нанесені під час роздратованості, «у сваді» (сварки, бійки) або ж без будь-якої роздратованості [21]. Згідно Соборного уложення 1649 року, злочини проти громадського порядку пов’язані з посяганням на честь і гідність особи. Кузнєцов В.В. справедливо назвав такі дії хуліганськими, оскільки відповідно до Уложення вчинення злочину без будь яких причин, при відсутності особистої неприязні до потерпілого та наявності мети порушити громадський порядок утворювало злочин, за вчинення якого передбачалося більш суворе покарання [51, с.155]. «Уголовное уложение» 1903 року передбачало відповідальність за вчинення шуму, крику чи іншого безчинства в публічному місці або на громадських зборах, або поза ними, але з порушенням громадського спокою або порядку [30]. Наукові джерела початку двадцятого століття визначають хуліганство як злочин, подібний «озорству» (бешкетництву), об’єктом якого в основному виступає моральне та фізичне здоров’я особи. М.А. Горановський також зазначає, що хуліганство є не зовсім безцільним і безмотивним діянням. Він визначає спеціальний хуліганський мотив і мету, що полягає в «озлобленості, озвірілості по відношенню до тих, кому притаманні ознаки влади, інтелігентності і достатку… задовольняючи таким чином свою порочну натуру» [27,с.6]. Ми погоджуємось із певною особливістю даних мотивів, адже вони обумовлені особистими психологічними особливостями винуватого, небезпечність яких він не завжди може усвідомити самостійно. А.Н. Трайнін також зазначив, що хуліганство більше характеризує не зовнішній світ діянь, а світ внутрішніх психічних переживань суб’єкта злочину. Більшість авторитетних криміналістів (А.Н. Трайнін, М.П. Чубринський, П.І. Люблінський та ін.) не погодились із включенням хуліганства до кримінального законодавства, обґрунтовуючи думку тим, що «об’єктивні ознаки хуліганства надто загальноохоплюючі, і їх неможливо чітко визначити» [64, с. 239], [36, с.10-11], [65, с.14], [52, с.469-470]. Проте із приходом нової влади підходи до законотворчості змінилися, і Циркуляр Касаційного відділу Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету від 6 жовтня 1918 відносив до осіб, винних у політичному хуліганстві, «тих, хто виключно з метою внести дезорганізацію в розпорядження Радянської влади, або образити моральне почуття чи політичні переконання оточуючих, вчинить безчинство» [36, с.11], [21]. На наш погляд, таке визначення хуліганства як злочину не характеризувало юридичну природу цього діяння, а скоріше виходило із політичної ситуації та тогочасної ідеології, що ускладнювало однакове застосування цієї норми. В Кримінальному кодексі РРФСР 1922 року злочинами проти життя, здоров'я, свободи та гідності особи своє місце знайшло і хуліганство. Стаття 176 КК передбачала відповідальність за «хуліганство, тобто бешкетні, безцільні, пов'язані з явним проявом неповаги до окремих громадян або суспільства в цілому, дії, що караються примусовими роботами або позбавленням волі на строк до одного року» [96]. На відміну від інших злочинів, подібних за родовим об’єктом, хуліганство частіше зазнавало законодавчих реформ в період 1922-1960 рр. [25, с.9-11]. В жовтні 1924 році стаття 176 КК вийшла в новій, більш розвиненій редакції, де виділялися кваліфікуючі ознаки, а покарання було суттєво пом’якшено. 7 червня 1926 року хуліганство віднесено до злочинів проти порядку управління, вилучивши із визначення поняття хуліганства «неповагу до окремих громадян» , додавши таку ознаку, як явна неповага до суспільства, та збільшивши покарання за вказаний злочин до трьох місяців позбавлення волі в адміністративному порядку або двох років в кримінальному [64, с. 240]. 1927 року до КК УРСР увійшла і стаття 70, що передбачала відповідальність за хуліганські дії на підприємствах, установах, прилюдних місцях [51, с.179]. У зв’язку з уніфікацією кримінальних кодексів союзних республік КК УРСР 1960 року повністю відтворив зміст і місце ст. 206 КК РРСФР, де передбачалась відповідальність за просте, злісне (поєднане з особливою зухвалістю, винятковим цинізмом, опором правоохоронцю) та особливо злісне хуліганство (із застосуванням зброї). В новому кодексі стаття знаходилась у главі «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку і народного здоров’я» [5]. Далі указом Президії ВР СРСР «Про посилення відповідальності за хуліганство» 27.07.1966р. крім посилення відповідальності за адміністративну та кримінальну відповідальність було прискорено і спрощено розгляд кримінальних справ по хуліганству, що свідчить про жорстку політику влади. Отже, в умовах становлення і розвитку більшовицької та радянської влади розуміння хуліганства в суспільстві сильно змінилося. Не можемо не погодитись з думкою Налуцишина В.В. з приводу такої політики: «Радянська влада, забезпечуючи захист державних інтересів, відійшла від захисту інтересів окремих громадян, вбачаючи в хуліганських проявах діяння, що завдає шкоду, в першу чергу, державі» [64; 242]. Судячи з тогочасних наукових видань, що базувались на ленінських вченнях і в основному їх цитували, очевидно, що під хуліганством розуміли «спосіб дрібної буржуазії «показати себе» в умовах пролетарської революції ... В той період хуліганство визнавалось формою опору повалених ворожих класів революційній диктатурі пролетаріату, що диктувало необхідність безпощадної боротьби з ним» [91, с.20-21]. Таким чином, об’єктивні і суб’єктивні ознаки злочину стали чіткіше визначені, але в таких умовах хуліганські мотиви зводились до протиставлення своїх інтересів інтересам «пролетаріату», тобто будь-якого інакодумства. А таке визначення, на нашу думку, відображає далеко не всі елементи складу хуліганства. З розпадом СРСР настав час активного реформування старого законодавства. Перед законодавцями пострадянських країн постало питання доцільності передбачення кримінальної відповідальності за хуліганство. Більшість країн колишнього СРСР визнають кримінальну відповідальність саме за хуліганство та визначають його в своєму законодавстві практично однаково (Азербайджан, Білорусія, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан) [51, с.267]. Винятком є Кримінальний кодекс Литви (ст. 284) та Пенітенціарний кодекс Естонії (ст.ст. 262, 263), що передбачають відповідальність за порушення громадського порядку, яке за змістом однорідне хуліганству [49, с.292]. Натомість законодавства країн, що не входили до складу СРСР (наприклад, кримінальне законодавство Французької республіки, Федеративної Республіки Німеччини, Голландії, Королівства Данії, Королівства Швеції, Швейцарської Конфедерації, Королівства Таїланд, Польської Республіки, Японської Держави, Китайської Народної Республіки) передбачають відповідальності не за хуліганство в цілому, а за конкретні його види, що відрізняються об’єктом посягання та об’єктивною стороною. Прикладом таких є: зрив масового заходу, похоронної церемонії, богохульство, перешкоджання правомірному вираженні свободи слова, неправдиве повідомлення про тривогу, ігнорування законного наказу розійтись, вчинення скандалів, шуму, інших дій, що лякають громадян, підбурювання до вчинення злочину, непристойні, аморальні, збочені вчинки, масові бійки та ін. При цьому для кожного злочину законодавці передбачили різні кваліфіковані обставини (місця, знаряддя та методи вчинення злочину, конкретне ціле покладання злочинця та шкоду, завдану в результаті вчинення злочину) [36, с.19-24]. На нашу думку, таке розгалуження злочинів, що посягають на громадський порядок та моральність за чіткими критеріями, усуває масу проблем, які виникають при кваліфікації хуліганства в судах України. Крім того, зменшується потреба в роз’ясненні судам оціночних понять, що містяться в кримінальному кодексі. Для створення нині діючого основного кримінального закону України було створено дві робочі групи, які займалися складанням проектів. Одна з них працювала у складі комісії Верховної Ради України з питань правопорядку та боротьби зі злочинністю, а іншу очолив Кабінет Міністрів України. Звісно, за основу КК України 2001 року був прийнятий проект Кабінету Міністрів. Проте , на нашу думку, проект, що був розроблений комісією ВРУ ще в 1993 році на чолі з В.М. Сміттєнко і такими науковцями, як Г.І. Агафонов, В.П. Бахін, В.Б. Боровіков, О.Л. Дубовик, П.К. Кривошеїн, В.А. Мисливий заслуговував більшої уваги, адже містив прогресивні погляди на кримінальне право, які лише тепер набувають чинності в законодавстві. Зокрема в ньому було передбачено класифікацію караних діянь, яка включала кримінальний проступок, злочин, тяжкий злочин та особливо тяжкий злочин. Автори проекту також відмовились від криміналізації хуліганства як окремого складу злочину. Але враховуючи, що багато діянь може вчинятись на основі хуліганських спонукань, проект передбачив хуліганський мотив як кваліфікуючу ознаку в статтях про заподіяння тілесних ушкоджень всіх ступенів тяжкості, побої, мордування, порушення недоторканості житла, знищення чи пошкодження чужого майна та умисне вбивство [51, с.188]. Погодимося з думкою В.В. Кузнецова, що такий крок повністю відповідає сучасним вимогам кримінально – правової політики держави. | |
| Просмотров: 595 | Загрузок: 12 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |