| Главная » Файлы » Мои файлы |
Семінар: ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО
| [ Скачать с сервера (96.3 Kb) ] | 26.04.2017, 00:26 |
| ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО СЕМІНАР 1 1. Поняття, ознаки, види господарської діяльності та принципи її здійснення Ключовим поняттям господарського права є поняття господарської діяльності, яке ми знаходимо в різних нормативно-правових актах, зокрема: - у Законі України від 16 квітня 1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність”, у ст. 1 якого подане таке визначення: “Господарська діяльність - будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару”; - у Законі України від 28 грудня 1994 р. (діє в редакції Закону України від 22 травня 1997 р.) “Про оподаткування прибутку підприємств”, у п. 1.32 ст. 1 дається дещо інше визначення: “Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені і на користь першої особи”. Проте в ч. 1 ст. З Господарського кодексу України, з врахуванням положень зазначених та інших законів, закріплюється уніфіковане поняття господарської діяльності: “Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи падання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність”. У цьому визначенні можна виділити кілька ознак господарської діяльності. Насамперед, саме слово “діяльність” означає систематичні дії членів суспільства, їх об'єднань, спрямовані на досягнення певного результату. Змістом цих дій є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, а метою - задоволення суспільних потреб у відповідних благах, які повинні мати цінову визначеність, тобто функціонувати як товар. Особливістю господарської діяльності є також її суб'єкти - не будь-які особи, а лише ті з них, що відповідно до вимог Господарського кодексу визнаються суб'єктами господарювання. Діяльність таких осіб здійснюється не тільки в їх власних (приватних) інтересах (зазвичай з метою отримання прибутку від реалізації вироблених благ), айв інтересах суспільства (для задоволення певних суспільних потреб у продукції, роботах, послугах). Задоволення суспільних потреб у певних благах вимагає від виробника відповідних знань, навичок, організації, засобів, що зумовлює професійні засади здійснення господарської діяльності. Отже, ознаками господарської діяльності є такі: - сфера здійснення - суспільне виробництво (господарська сфера); - зміст - виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб - споживачів в широкому розумінні (громадян як кінцевих споживачів, суб'єктів господарювання та різноманітних організацій, що використовують зазначені блага для задоволення своїх господарських чи інших потреб); - передача зазначених благ іншим особам на платній основі, тобто їх функціонування у формі товару; - професійні засади господарської діяльності; - спеціальний суб'єкт, який повинен зазвичай мати статус суб'єкта господарювання; - поєднання приватних інтересів виробника (в одержанні прибутку чи інших вигод/переваг від господарської діяльності) та публічних інтересів (суспільства в особі широкого кола споживачів - в отриманні певних благ; держави - в отриманні прибутків та інших обов'язкових платежів від суб'єктів господарювання; територіальної громади - (1) в забезпеченні зайнятості членів громади шляхом їх залучення на засадах індивідуального підприємництва чи трудового найму суб'єктами господарювання до господарської діяльності, (2) у задоволенні потреб громади в певних продукції, роботах, послугах, (3) в участі суб'єктів господарювання у вирішенні завдань територіальної громади в благоустрої, (4) у сплаті місцевих податків та зборів тощо). Отже, з врахуванням зазначених ознак можна дати таке доктринальне визначення господарської діяльності: Господарська діяльність - це така суспільно корисна діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату (як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно. Будь-яка господарська діяльність здійснюється на певних засадах, що враховують, з одного боку, ринкову орієнтацію вітчизняної економіки і відповідно передбачають значну свободу для суб'єктів такої діяльності (насамперед, підприємців), а з іншого - соціальне спрямування господарської сфери, що зумовлює встановлення певних обмежень для суб'єктів господарювання з метою врахування публічних інтересів (суспільства, держави, територіальної громади/громад, типових приватних інтересів громадян та організацій) в дотриманні встановленого державою суспільного господарського порядку, що передбачає дотримання суб'єктами господарювання різноманітних вимог щодо: - якості продукції, робіт, послуг, їх безпечності для життя і здоров'я споживачів; - екологічної безпеки виробництва; - добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції; - цивілізованого використання найманої праці (тобто з дотриманням вимог трудового законодавства) та ін. Це знайшло відбиття в Господарському кодексі, ст. 6 якого закріплює загальні принципи господарювання: - забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; - свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; - вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; - обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; - захист національного товаровиробника; - заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. 2. Види господарської діяльності Господарська діяльність надзвичайно різноманітна, що викликає потребу її класифікації з метою забезпечення оптимального правового регулювання господарської діяльності як такої та певних її видів, ураховуючи специфіку останніх. Господарську діяльність можна класифікувати за різними ознаками. За критерієм мети здійснення господарська діяльність може бути комерційною (підприємницькою) та некомерційною (ч. 2 ст. З ГК України): комерційна діяльність (підприємництво) має місце, якщо її суб'єкт (підприємець) діє з метою отримання прибутку; некомерційна господарська діяльність здійснюється для досягнення певних економічних і соціальних результатів, проте мета отримання прибутку при цьому відсутня (є неосновною). За предметом господарської діяльності розрізняють виробничу, торговельну, банківську, страхову, інноваційну, концесійну діяльність, спільне інвестування та ін. Залежно від ринку (внутрішній чи зовнішній), національної приналежності суб'єктів господарювання (вітчизняні товаровиробники/резиденти чи іноземні інвестори та нерезиденти) розрізняють господарську діяльність за участю вітчизняних товаровиробників (резидентів) і зовнішньоекономічну діяльність (за участю резидентів і нерезидентів), у тому числі іноземне інвестування (за участю іноземного інвестора). Специфіка здійснення певних видів господарської діяльності враховується в процесі її правового регулювання (розділ VI ГК України "Особливості правового регулювання в окремих сферах господарювання"; розділ VII ГК України "Зовнішньоекономічна діяльність", розділ VIII ГК України "Спеціальні режими господарювання"; спеціальні закони: "Про банки і банківську діяльність", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про страхування", "Про режим іноземного інвестування", "Про концесії", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди" та ін.). Першій з вищенаведених класифікацій господарської діяльності (на підприємництво та некомерційну господарську діяльність) особлива увага приділяється в Господарському кодексі України (глави 4 і 5). Підприємництво здійснюється на власний ризик і під власну відповідальність підприємця, який навіть може бути визнаний банкрутом у разі негативних фінансових результатів своєї діяльності (стійкої та значної неплатоспроможності). Для підприємницької діяльності притаманна ініціативність, що забезпечує пошук нових напрямів такої діяльності, запровадження новітніх технологій, виробництво принципово нових товарів або товарів з принципово новими властивостями (є необхідним для збереження або збільшення підприємцем своєї частки на ринку певного товару і відповідно - успішного функціонування в умовах економічної конкуренції). Для цього суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати значний рівень самостійності. Отже, характерними рисами підприємницької діяльності, що відрізняє її від некомерційної, є: наявність мети отримання прибутку від здійснення такої діяльності, що досягається шляхом задоволення суспільних потреб у певних товарах, роботах, послугах в результаті їх реалізації за плату (більшу, ніж собівартість виробництва цих благ); ініціативність, що забезпечує пошук і запровадження новітніх технологій, нових господарських зв'язків, оптимізацію власної діяльності; ризиковий характер такої діяльності, оскільки сам підприємець несе основні ризики у разі негараздів у своїй діяльності, невдалого вибору контрагентів тощо; власна відповідальність підприємця у разі невиконання (неналежного виконання) зобов'язань перед кредиторами, державою, територіальною громадою та іншими особами усім майном, що належить йому на праві власності чи праві господарського відання, а також можливість визнання підприємця банкрутом у разі його стійкої та значної неплатоспроможності; держава, територіальна громада чи інші особи (в тому числі засновники та учасники суб'єкта підприємництво) за загальним правилом не несуть субсидіарної відповідальності за результати його діяльності підприємця (крім деяких визначених законом випадків); усі вищезазначені риси зумовлюють ще одну - самостійність здійснення підприємницької діяльності, що дозволяє її суб'єкту вжити максимально можливі заходи для успішності такої діяльності та оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку, на поведінку контрагентів, на відгуки споживачів тощо. Узагальнене поняття підприємницької діяльності дається в ст. 42 Господарського кодексу: "Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку". Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (щодо окремих видів діяльності), в яких, відповідно до ч. 4 ст. 12 ГК України, забороняється підприємництво; здійснення такої діяльності відбувається на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який для цього створює некомерційне (казенне) підприємство. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, насамперед у тих випадках, якщо здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (біржова діяльність, наприклад). Однією з ознак некомерційної господарської діяльності, відповідно до ч. 1 ст. 52 ГК України, є самостійність її здійснення. Проте така діяльність - у зв'язку з відсутністю в її суб'єкта мети отримання прибутку - не може здійснюватися без відповідного фінансування, яке зазвичай надається власником майна (уповноваженим органом) і засновником (засновниками) суб'єкта такої діяльності. Некомерційна господарська діяльність притаманна для казенних підприємств (ч. 8 ст. 73, статті Некомерційна господарська діяльність 76-77 ГК України) та некомерційних комунальних підприємств (ч. З ст. 78 ГК України). Фінансування їх діяльності в разі збитковості здійснюється за рахунок відповідного бюджету, а в разі функціонування суб'єкта некомерційної господарської діяльності на базі приватної (приватні некомерційні підприємства) чи колективної власності (дочірні унітарні підприємства господарських товариств чи кооперативів) - за рахунок власника (власників) його майна та/або засновників (учасників). Своєю чергою це зумовлює залежність суб'єкта такої діяльності від власника (власників) майна та/або засновника (засновників), який (які) забезпечує (забезпечують) відповідне фінансування, а також застосування щодо майна суб'єкта некомерційної господарської діяльності спеціального правового титулу - права оперативного управління (ч. З ст. 76, ч. З ст. 78, ст. 137 ГК України). Остання (ст. 137 ГК) передбачає: 1) цільове використання майна, можливість розпорядження (за цільовим призначенням, у визначених власником майна межах) грошовими коштами, виробленими товарами (відвантаження контрагентам відповідно до державних контрактів та інших господарських договорів), сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими (застосування у виробничому процесі); 2) контроль з боку власника (безпосередньо або через уповноважений ним орган) за цільовим використанням майна та дотриманням встановлених меж використання; 3) право власника вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Здійснення суб'єктом права власності некомерційної господарської діяльності (як основної) зумовлює визначення джерел отримання коштів для покриття збитків від такої діяльності (для товарних і фондових бірж, наприклад, такими джерелами є періодичні внески членів біржі її надання учасникам біржових торгів не заборонених законом платних послуг, пов'язаних з основною діяльністю біржі). Принципи господарювання (ст. 6 Господарського кодексу України) 1. Забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання 2. Свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом 3. Вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України 4. Державне регулювання (оптимально обмежене) економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави 5. Захист національного товаровиробника 6. Заборона незаконного (поза межами компетенції) втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ ГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ 1. Поняття, значення організаційно-управлінських засад у сфері господарювання. Рівні та форми регулювання господарської діяльності. 2. Державний рівень організації та управління господарською сферою країни. 3. Особливості управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки. 1. Поняття, значення організаційно-управлінських засад у сфері господарювання. Рівні та форми регулювання господарської діяльності Господарська діяльність (як і будь-яка інша) вимагає організації та управління. Слово "організація" означає налагодження, впорядкування, приведення чогось у систему. Організація господарської діяльності - це система заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі та просторі всіх елементів господарської системи відповідного рівня: економіки країни, господарської системи певного регіону (Автономної Республіки Крим, певної територіальної громади, суб'єкта господарювання). Будь-яка господарська система складається з елементів (складових або підсистем), серед яких: суб'єкти (суб'єкти господарювання, органи управління та контролю, споживачі); майнова база (матеріальні ресурси, необхідні для функціонування системи); нормативне регулювання, що визначає правила функціонування відповідної господарської системи, в тому числі правовий статус суб'єктів, правові різкими майна, правові форми взаємовідносин між суб'єктами, відповідальність тощо; інформаційна підсистема, що забезпечує двосторонній зв'язок між центром системи та/або її елементами та інші складові. Господарські системи можуть бути різних рівнів: вищого - економіка країни (макроекономіка), середнього - економіка певного регіону, локального - суб'єкти господарювання, проміжних - господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, холдингові групи та інші об'єднання суб'єктів господарювання; в умовах глобалізації економіки особливого значення набувають транснаціональні господарські системи (транснаціональні корпорації, зокрема). Складність господарської система обумовлює складність і рівень регулювання. Загальнодержавний рівень застосовується для забезпечення функціонування економіки країни в цілому та визначення параметрів діяльності її складових (суб'єктів господарювання, їх об'єднань, органів управління різного рівня); регіональний рівень має врахувати специфіку господарської системи конкретного регіону в межах наданих державою повноважень; на локальному та проміжному рівнях суб'єкти господарювання та їх об'єднання з урахуванням вимог вищих рівній регулювання визначають особливість господарських зв'язків між собою, власні параметри діяльності тощо. Управління будь-якою господарською системою здійснюється в різних формах. До них належать: нормативне регулювання (тобто встановлення правил здійснення господарської діяльності конкретної системи); планування (визначення з фіксацією у відповідному правовому документі основних напрямів і конкретних результатів діяльності господарської системи певного рівня); управління поточними справами (вирішення конкретних організаційних питань); контроль (встановлення ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності учасників господарської системи певного рівня встановленим правилам, виявлення порушень, вжиття заходів щодо їх усунення). Господарська система - впорядкована (організована) на певних засадах сукупність складових, необхідних для забезпечення господарської діяльності певного рівня 1. Елементи (складові підсистеми ) • Суб'єкти (суб'єкти господарювання, органи управління та контролю, споживачі) • Майнова база (матеріальні ресурси, необхідні для функціонування системи) • Нормативна основа, що визначає правила її функціонування, в тому числі правовий статус суб'єктів, правові режими манна, правові форми взаємовідносин між суб'єктами, відповідальність тощо • Інформаційна система, що забезпечує двосторонній зв'язок між центром системи та/або її елементами та ін. 2. Рівні • Вищий рівень - економіка країни (макроекономіка) • Середній рівень - економіка певного регіону (АР Крим, області, міста, району, селища, села) • Проміжний рівень - господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, холдингові групи • Локальний рівень - суб'єкт господарювання2. Державний рівень організації та управління господарською сферою країни Хоча всі рівні організації господарської діяльності необхідні, проте державний має особливе значення, зумовлене роллю держави в суспільному житті. Як відомо, однією з основних функцій держави є організація життя в суспільстві з метою забезпечення умов для його нормальної життєдіяльності. Це стосується й сфери господарювання - економічної основи державного суверенітету, надзвичайно складної системи, що вимагає комплексного регулювання з урахуванням інтересів різних категорій осіб: суб'єктів господарювання, їх об'єднань, споживачів, найманих працівників, територіальних громад, держави, а також міжнародної спільноти (міжнародних організацій, до складу яких входить чи має намір увійти Україна). Комплексне та збалансоване врахування всіх цих інтересів спроможна забезпечити лише держава, використовуючи відповідні важелі. Заінтересованість держави в чіткій організації господарського життя зумовлена також наявністю у неї на праві власності значного масиву майна (насамперед засобів виробництва), що, відповідно, вимагає від держави як власника забезпечення управління державним сектором економіки. Крім того, у держави є потреба в забезпечення джерел поповнення державного бюджету для виконання нею функції організатора господарського життя в країні, зокрема для реалізації державних програм із залученням суб'єктів господарювання. Тому ГК України закріплює низку положень щодо форм реалізації державної економічної політики та її напрямів (статті 9-10 та ін.) Державна економічна політика - це закріплені у відповідних економіко-правових документах (прогнозах, програмах, законодавчих актах) цілі і завдання, що ставить держава, забезпечуючи комплексне вирішення подвійного завдання: поєднання в економічному житті ринкових засад господарювання і соціальної спрямованості економіки, що грунтується на оптимальному узгодженні інтересів суб'єктів господарювання, споживачів, суспільства в цілому та його різних верств. При цьому держава застосовує економічну стратегію та економічну тактики. Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабно економічних і соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження та примноження її економічного потенціалу й національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів і способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 9 ГК України). Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства (ч. З ст. 9 ГК України). У ст. 10 ГК закріплені основні напрями економічної політики держави: структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, вдосконалення міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення; складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу; інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на погреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного й відповідального використання цих коштів і здійснення контролю за ним (регулюється ГК і законами України: від 1S.09.1991 р. "Про інвестиційну діяльність", від 04.07.2002 р. "Про інноваційну діяльність"); амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих і рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі (регулюється Законом України від 22.05.1997 р. "Про оподаткування прибутку підприємств": ст. 8 "Амортизація", ст. 9 "Амортизація витрат, пов'язаних з видобутком корисних копалин"); політика інституційних перетворень, спрямована та формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення та власній основі розвитку різних форм власності та господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур (Закони України від 04.03.1992 р. "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону від 19.02.1997 p.); від 18.05.2000 р. "Про Державну програму приватизації" та ін.); цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових і роздрібних цін (основні положення містяться в гл. 21 ГК України та Законі УРСР від 03.12.1990 р. "Про ціни і ціноутворення"); антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії та умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки (визначається в главах 3 і 28 ГК України, Законі України від 11.01.2001 р. "Про захист економічної конкуренції", Законі від 07.06.1996 р. "Про захист від недобросовісної конкуренції", трьох законах від 22.12.1998 р. щодо захисту вітчизняного товаровиробника: "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного виробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну"); бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу (основні засади визначаються Бюджетним кодексом України, затвердженим Законом України від 21.06.2001 p.); податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обгрунтованого податкового навантаження та суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їхніх доходів (Закони України: під 25.06.1991 р. "Про систему оподаткування"; від 22.05.1997 р. "Про оподаткування прибутку підприємств"); грошово-кредитна політика, спрямована та забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки (закони України: від 20.03.1991 р. "Про байки і банківську діяльність" (в редакції Закону від 07.12.2000 p.); від 23.02.2006 р. "Про цінні папери та фондовий ринок"; від 15.03.2001 р. "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)"; під 12.07.2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"); валютна політика, спрямована та встановлення та підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання (Закон України від 23.09.1994 р. "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; Декрет KM України від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"); зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку та вітчизняного товаровиробника (закони України: від 16.04.1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність"; від 19.03.1996 р. "Про режим іноземного інвестування"; від 22.12.1998 р. "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту"; від 22.12.1998 р. "Про захист національного виробника від субсидованого імпорту"; від 22.12.1998 р. "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну" та ін.). У сфері господарювання держава також здійснює екологічну політику (забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення, що регулюється системою екологічного законодавства), та соціальну політику (щодо захисту прав споживачів, найманих працівників, працездатного безробітного населення, непрацездатних громадян тощо). Останній напрям регулюється системою трудового законодавства та законодавства про соціальне забезпечення. | |
| Просмотров: 647 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |