| Главная » Файлы » Мои файлы |
РОЛЬ ЮРИДИЧНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ
| [ Скачать с сервера (57.4 Kb) ] | 01.09.2017, 09:17 |
| РОЛЬ ЮРИДИЧНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ У СУЧАСНОМУ ПРАВОВОМУ РОЗВИТКУ Антропологічний підхід до дослідження людини, культури й суспільства може бути розглянутий з різних точок зору: з погляду основних напрямків антропологічного знання — філософської, соціокультурної антропології, або просто з точки зору людського виміру явищ, що досліджуються. Роль і статус антропології в сучасних дослідженнях починаючи з 80-90-х pp. XX століття набуває дискусійності. В XXI столітті стає актуальним питання необхідності розгляду культур не тільки через прояви їх фрагментованості й розходжень, але в їхньому взаємозв'язку між собою. Реакція наукового співтовариства антропологів на виникнення транснаціональних інтересів наприкінці XX століття характеризується суперечливістю думок і оцінок [1, 235-256]. Сучасна юридична наука приділяє значну увагу розвитку досліджень, що одержали назву “юридична антропологія”. Суперечки тривають про статус цього наукового напрямку в системі правознавства, про коло проблем, що вирішуються ним, оскільки не викликає сумнівів те, що антропологічна спрямованість важлива для подальшого розвитку правової науки в XXI ст. [2-8]. Серед зарубіжних дослідників, що є засновниками юридичної етнографії і активно її розробляли, необхідно назвати Л. Г. Моргана, Дж. Самнер-Мена, Ф. Енгельса, І. Бахофена, Дж. Мак-Леннана, Ф. Гребнера, Ф. Боаса, Е. Дюркгейма, М. Мосса, Б. Маліновського, В. Д. Радклифф-Брауна, Р. Бенедикта, Д. Льові-Стросса, Абрам Еделя, Ж. Карбонье, Н. Рулана та ін., ідеї яких мають велике значення для розуміння юридичної антропології в цілому — як науки та наукової дисципліни. Велике значення мають роботи російських та вітчизняних філософів-антро-пологів та правознавців К. А. Абульханова-Славської, А. П. Альгіна, Б. Г. Ананьева, Н. М. Амосова, С. С. Батеніна, Л. П. Буєвої, А. В. Грібакіна, С. А. Гудимова, М. С. Кагана, Л. Н. Когана, А. А. Козловського, К. Н. Любутіна, В. Т. Пуляева, П. М. Рабіновича, В. В. Шаронова, Б. В. Маркова, Т. В. Холостова та ін. Традиційна проблематика юридичної антропології розглядається в аспекті вивчення антропології сучасного позитивного права, а також людини в системі національного права. Міжнародно-правовий вимір правового буття людини є прикладом конкретизації завдань антропології права стосовно до міжнародного права прав людини. В антропології особлива увага приділяється проблемам, що виникають у зв'язку з новими явищами в побутовому житті та біологічному бутті сучасної людини. Тому необхідно звернути увагу на поєднання теоретичних і практико-прикладних аспектів антропології права. При цьому варто уникати двох крайностей, продемонстрованих зарубіжною наукою. Перша з них — це захоплення емпіризмом, фактологічною стороною справи, без яких-небудь розгорнутих вихідних методологічних засад і прикінцевих теоретичних узагальнень. Інша крайність — це недостатня увага до емпіричних засад, чим характеризувалися, зокрема, майже всі напрямки так званої юридичної антропології, абстрактно-теоретичний рівень якої не поступався філософії права. В антропології права теоретичний і практико-прикладний аспекти повинні бути скоординовані, оскільки юридична антропологія є одночасно і теоретично, і емпірично орієнтованою дисципліною. Антропологічний підхід до права — значно більше широке поняття, ніж застосування конкретно-антропологічних методів, а розмежування напрямків дослідження в рамках єдиної науки “повинне йти не тільки у напрямку розмежування об'єктів дослідження, але й у випадках збігу їх об'єктів” [9, 42]. Антропологія права починає розробляти свої “методи аналізу права” [9, 302]. До числа факторів, які можна назвати суб'єктивними, можна віднести розвиток міжнародних наукових контактів. Діяльність досить численних міжнародних наукових організацій у правовій сфері побудована на основі закріплення антропологічних принципів у всіх галузях юридичної діяльності. Численні конгреси, симпозіуми, “круглі столи”, проведені цими науковими організаціями, стали сьогодні важливим фактором функціонування й розвитку антропології права як самостійної правової науки і навчальної дисципліни. Наприкінці XX ст. розвиток антропології права характеризувався не тільки кількісним ростом досліджень, а й появою нових тенденцій, які істотно відрізняються від антропології права попереднього періоду. Одна з них полягає в тому, що залишилися в минулому часи, коли ця наука ігнорувала сучасні правові системи і об'єктом її аналізу виступали виключно правові форми традиційних суспільств, правовий спосіб життя різних народів, інакше кажучи, юридична етнографія [10, 43-44]. На думку професора А. І. Ков-лера, антропологія права історично походила від антропології і розвивалася як галузь останньої, а одержавши самостійний статус, сьогодні активно взаємодіє з філософською, соціальною, культурною антропологією. Також значно підвищився інтерес до наукового аналізу актуальних проблем міжнародно-правового виміру правового буття людини. Антропологія права стала актуальною для сучасної цивілізації. Таким чином, людина стала центром в юридичній науці й практиці. Сьогодні юридична антропологія повинна розглядатися не як наука, звернена виключно до минулого, не як якесь доповнення до історії права або до етнографії, а як наука, заснована на принципі пізнання взаємодії традиційних і сучасних правових систем, їхнього синтезу — пізнання, що має своєю метою адекватне відображення правового буття людини” [11, 23]. Успішне здійснення правової реформи має потребу у відповідному концептуальному забезпеченні, центральним компонентом якого є антропологічне обґрунтування права, що полягає у знаходженні адекватного антропологічного підґрунтя правової теорії, оскільки результат трансформації правової системи визначатиметься тим, на який образ людини вона буде зорієнтована. У той же час залишається нез'ясованим сутність та специфіка людської природи. Якщо антична та середньовічна традиції трактували останню позитивно й вважалося, що людина володіє складною й досконалою біологічною організацією, то сучасна філософська антропологія звертає увагу на недостатність людської істоти, на те, що вона погано увійшла у природну матерію, а її тваринно-біологічна організація містить, на думку німецького філософа і соціолога А. Гелена, певну незавершеність. На основі фактора тілесності як специфічної відмінної риси людини формується антропологічний підхід до права [11]. Таким чином, право в цьому розумінні є природним феноменом, введеним у людську природу на зразок інстинктів, емоцій тварин, що живуть співтовариством. Оскільки люди недостатньо наділені цими інстинктами в порівнянні із тваринами, то ідеї, інститути й норми, які являють собою частину культури, можна розглядати як інстинкти, що замінюють ті, яких немає чи недостатньо розвинуті, які, в свою чергу, управляють співтовариствами у тваринному світі. Традиційно одним з основних завдань юридичної антропології є похідне від уявлень про сутності людини (або людську природу) обґрунтування ідеї права як особливого нормативного порядку. Існування юридичної антропології можливо тому, що в структурі людського буття існують такі моменти, які в зовнішньому вираженні обумовлюють можливість і необхідність права як особливої нормативної системи [12, 64]. При цьому обґрунтування права, хоча й з різним ступенем переконливості, може здійснюватися з різних методологічних позицій. Юридична антропологія відіграє істотну роль у науковому плані як засіб розвитку юриспруденції, будь-то загальної теорії соціології або галузевих юридичних дисциплін. Також вона займає значне місце у системі юридичної освіти. У науково-прикладному плані вона необхідна для законодавця при проведенні антропологічної експертизи законопроектів і всього законодавства. У менших масштабах використовує юридико-антропологічні дані судова практика. Антропологія права відіграє значну роль при вирішенні проблем міжнародно-правового захисту людини і суспільства в цілому. Всі антропологічні дослідження пов'язані з використанням переважно антропологічного підходу до вивчення людини, її культури і буття. Антропологічний підхід до дослідження людини, культури й суспільства розглядають із погляду основних напрямків антропологічного знання — фізичної, філософської, соціальної та культурної антропології або просто з погляду людського виміру досліджуваних явищ. Антропологічний підхід до дослідження людини в даному контексті пов'язаний з дослідницькою точкою зору. У зміст антропологічного підходу включаються вибір об'єкта й предмета, методології й методів пізнання людини, культури й суспільства. До числа методологічних основ антропологічного знання необхідно також віднести феноменологію, представлену вченням німецького філософа Э. Гуссерля (1859-1938) і його послідовників. Суть позиції Гуссерля являє собою критику позитивістських настанов і утвердження феноменологічного підходу до пізнавального процесу. Гуссерль засуджував об'єктивізм у науках про дух і вважав безглуздим його застосування в психології. Через об'єктивізм, на його думку, психологія не здатна дійти у дослідженнях до самої сутності духу [13, 113]. Філософ ввів поняття “життєвий світ” і тлумачив його як навколишнє життєве середовище, як незмінну основу суб'єктивного мислення натураліста, як методологію його розумової роботи. Таким чином, антропологічний підхід може бути корисний для подолання этноцентристського погляду на соціальний розвиток людини і суспільства, його використання є необхідно передумовою налагодження зв'язків між з цивілізаціями, правовими системами, державами і людьми, що представляють різні правові культури. Антропологічні знання є значною цінністю для сучасного механізму дії права, оскільки антропологія виступає певним ядром раціоналізації та ідеологізації культури. Юридична антропологія є продуктом діяльності людини, оскільки надає можливість вивчити певні суспільні процеси і впливати на них, а також використовувати її потенціал у формуванні правової реальності. Література 1. Hannerz U. Transnational Research // Handbook of Methods in Cultural Anthropology / Bernard R. (ed.). — Walnut Creek, California : Altamira Press, 1998. 2. Карбонье Ж. Юридическая социология / Ж. Карбонье ; пер. и вступ, ст. В. А. Туманова. — М. : Прогресс, 1986. — 350 с. 3. Рулан Н. Юридическая антропология : учебник / Н. Рулан. — М. : НОРМА, 1999. — 310 с. 4. Венгеров А. Б. Значение археологии и этнографии для юридической науки // Советское государство и право. — 1983. — № 3. — С. 28-33. 5. Пучков О. А. Предмет юридической антропологии // Российский юридический журнал. — 1999. — № 4. — С. 98-108. 6. Нерсесянц В. С. Юридическая антропология как наука и учебная дисциплина : [предисловие] // Юридическая антропология : учебник / Н. Рулан. — М., 1999. — С. 1-6. 7. Тишков В. А. Антропология права — начало и эволюция дисциплины // Юридическая антропология : закон и жизнь : сб. ст. — М., 2000. — С. 34-41. 8. Ковлер А. И. Юридическая антропология как учебная дисциплина // Homo Juridicus : материалы по юрид. антропологии / Ин-т этнологии и этнографии РАН. — М., 1997. — 254 с. 9. Керимов Д. А. Общая теория государства и права: предмет, структура, функции / Д. А. Керимов. — М. : Юрид. лит., 1977. — 136 с. 10. Саидов А. X. О развитии антропологии права // Право и политика. — 2002. — № 9. — С. 143-153. 11. Ковлер А. И. Антропология права антропология : учебник / А.И. Ковлер. — М. : Норма, 2002. — 446 с. 12. Максимов С. Антропологічні передумови правової теорії: досвід класичної філософії права // Вісник Львівського університету. Сер. юридична. — Вип. 37. — С. 64-69. 13. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философии // Вопросы философии. — 1986. — № 3. — С. 101-116. Антропологія- наука про походж.та еволюц.людини. Антропологічний підхід до дослідження людини, культури й суспільства може бути розглянутий з різних точок зору: з погляду основних напрямків антропологічного знання — філософської, соціокультурної антропології, або просто з точки зору людського виміру явищ, що досліджуються. Традиційна проблематика юридичної антропології розглядається в аспекті вивчення антропології сучасного позитивного права, а також людини в системі національного права. Міжнародно-правовий вимір правового буття людини є прикладом конкретизації завдань антропології права стосовно до міжнародного права прав людини. Юридична антропологія займає значне місце у системі юридичної освіти. У науково-прикладному плані вона необхідна для законодавця при проведенні антропологічної експертизи законопроектів і всього законодавства. У менших масштабах використовує юридико-антропологічні дані судова практика. Антропологія права відіграє значну роль при вирішенні проблем міжнародно-правового захисту людини і суспільства в цілому. Юридична антропологія є продуктом діяльності людини, оскільки надає можливість вивчити певні суспільні процеси і впливати на них, а також використовувати її потенціал у формуванні правової реальності. Розрізняється максимальна і мінімальна антропологія. Перша робить акцент на спроможності людини до змін і реформаторства. Друга - на необхідності людині залишатися самим собою. Максимальна антропологія намагається з'ясувати, що є оптимальною формою буття людини, але, як правило, виявляється байдужою до права і прав людини. Мінімальна антропологія відмовляється від навчання про цільове призначення людини. Те, яким повинна бути людина, залежить від рішення самої людини. Тема 10. Правова аксіологія: ціннісні основи права Аксіологічне вивчення права має важливе наукове, практичне та моральне значення. Право - найдавніший і геніальний винахід людства, не менш значущий для його розвитку, ніж ті або інші винаходи техніки (колеса, машини, комп'ютери), атому є одним з вищих загальнолюдських цінностей. Цінність відображає сутність, ціннісний рівень свідомості людини. Аксіологічне відношення дозволяє вирішити, чи варто пізнавати світ і змінювати його, чи варто взагалі жити, що людина може одержувати від світу і на що вона може сподіватися. Звідси можна зробити висновок: аксіологічний підхід є найважливішим способом розкриття природи людини. Завдання цієї теми - аналіз деяких питань аксіології права: виявлення природи правових цінностей, їх змісту та ієрархії, уявлення про право як цінність і його ціннісні критерії. § 1. Цінності в праві і право як цінність Теорія цінностей (аксіологія) застосовується і у сфері права. У будь-якому суспільстві система правового регулювання містить у собі різноманітні цінності, оцінки, оцінні критерії, норми, соціальні інститути. Загальновизнано, що правові цінності і оцінки (у сфері правосвідомості) мають регулятивне значення. Однак їм не можна дати точного і повного пояснення, не вдаючись до понять аксіології. Поняття «цінності» вперше з'являється у філософії І. Канта, який протиставив сферу моральності (волі) сфері природи (необхідності). Цінності самі по собі не мають буття, у них є тільки значущість; вони суть вимоги, звернення до волі, мети, поставленої перед нею. В історії філософії ми виявляємо декілька підходів в обґрунтуванні цінностей. Так, представники баденської школи неокантинства стверджували, що загальні цінності породжує «чиста воля», носієм якої є надіндивідуальна воля, а не індивідуальний суб'єкт. | |
| Просмотров: 697 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |