| Главная » Файлы » Мои файлы |
проведення медико-біологічних експериментів
| [ Скачать с сервера (35.6 Kb) ] | 13.09.2017, 11:38 |
| 1. Поняття та види дефектів надання медичної допомоги Дефект надання медичної допомоги – це протиправний характер дій чи бездіяльність медичного працівника, що призвели до несприятливих наслідків для життя чи здоров’я пацієнта. Поняття дефектів надання медичної допомоги має три основні критерії: - медичний; - соціальний; - юридичний. Медичний критерій дефектів надання медичних послуг визначається некоректними діями медичних працівників з точки зору стандартів, норм, правил надання медичних послуг. Соціальні та юридичні критерії дефектів надання медичної допомоги визначаються суспільною небезпекою та характером злочинних дій або бездіяльності медичних працівників. У таких випадках покарання передбачено конкретними статтями Кримінального кодексу України. Уже зазначалося, що під дефектом надання медичної допомоги розуміють неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків, яке зумовило помилкову профілактику, діагностику, лікування пацієнта і спричинило несприятливий наслідок. За характером дефекти надання медичної допомоги поділяють на: • дефекти організації медичної допомоги; • дефекти профілактики; • дефекти діагностики; • дефекти лікування. Дефекти організації медичної допомоги - порушення в лікувально-профілактичному закладі правил, норм і порядку надання медичної допомоги, які регламентовані наказами Міністерства охорони здоров'я України, положеннями, інструкціями та іншими нормативними документами. Дефекти профілактики - допущення помилок при проведенні щеплень, а саме: недотримання графіку вакцинації; використання недоброякісних вакцин; помилки в техніці проведення щеплень; неврахування анамнезу пацієнта. Дефекти діагностики - помилкове або несвоєчасне виявлення патологічного процесу у хворого на різних етапах надання медичної допомоги. Дефекти лікування - неякісне лікування, що збільшило розвиток наявної патології або призвело до іншого несприятливого наслідку. Дефекти медичної допомоги поділяють на: 1) Дефекти догоспітального періоду надання медичної допомоги. 2) Дефекти госпітального періоду надання медичної допомоги. Догоспітальний період характеризується проведенням профілактичних заходів, першим етапом діагностики та амбулаторного лікування. Для більшості пацієнтів цей етап є завершальним. Догоспітальний період представлений швидкою медичною допомогою, поліклініками, травматичними пунктами та іншими лікувально-профілактичними закладами, які не призначені для надання медичної допомоги в умовах стаціонару. Дефекти надання медичної допомоги на цьому етапі виникають часто внаслідок специфіки періоду. На початковому етапі симптоматика захворювання майже завжди проявляється не в повному комплексі або захворювання взагалі може протікати атипово. Госпітальний період починається з надходження хворого до приймального відділення стаціонару. До цього етапу дефекту госпітального періоду відносять необґрунтовану відмову в госпіталізації пацієнта. До першої ланки лікувально-профілактичних закладів, що надають медичну допомогу в госпітальному періоді, відносять: районні, міські лікарні, медсанчастини, деякі відомчі лікувально-профілактичні заклади. Причини дефектів медичної допомоги криються в об'єктивних та суб'єктивних факторах, які умовно поділяють на 2 основних блоки: порушення організації медичного обслуговування; недостатність професійних та моральних якостей медичних працівників. Причини, що обумовили виникнення дефектів, пов'язаних з порушенням організації медичного обслуговування: • недостатня кваліфікація керівництва лікувально-профілактичного закладу, а саме: а) недостатні знання специфіки діяльності лікувально- профілактичного закладу; б) недостатні професійні знання та навички в галузі управління персоналом; в) відсутність лідерських якостей та вмінь управляти змінами; г) нестача здібностей до навчання та удосконалення майстерності керівника закладу; д) брак в управлінні матеріально-технічним забезпеченням, енергетичним і транспортним обслуговуванням лікувально-профілактичного закладу; е) недостатній контроль за якістю медичної допомоги; ж) нераціональний розподіл фінансових і трудових ресурсів; з) порушення стандартів, норм, правил надання медичної допомоги; і) неякісна організація праці в лікувально-профілактичному закладі. • недостатній рівень медичного обслуговування: а) відсутність необхідних засобів діагностики і лікування; б) неякісне транспортування хворого; в) недостатня якість харчування; г) недостатня якість догляду за хворими. Сутність дефектів надання медичної допомоги, що пояснюється недоліками професійних і моральних якостей медичних працівників, зумовлюють такі чинники: ♦ ненадання медичної допомоги хворому; ♦ нерозпізнане основне захворювання; ♦ нерозпізнане ускладнення основного захворювання; ♦ нерозпізнане супутнє захворювання; ♦ запізніла діагностика основного або супутнього захворювання; ♦ немотивована відмова від госпіталізації; ♦ запізніла госпіталізація; ♦ дефекти при проведенні інструментальних методів обстеження; ♦ дефекти при призначенні та проведенні медичних процедур; ♦ некоректне використання лікарських засобів; ненадання, запізніле надання або неякісна хірургічна допомога; ♦ дефекти анестезії та реанімації; ♦ дефекти вакцинації; ♦ ненадання, запізніле надання або неякісна хірургічна допомога. Причинами дефектів надання медичної допомоги, зумовлених недоліками професійних та моральних якостей медичних працівників, є упущення та недбалість. 2. Медичні правовідносини та їх склад Правовідносини у сфері охорони здоров’я – це результат впливу норм медичного права на поведінку суб’єктів медичного права, внаслідок якого між ними виникають правові зв’язки. Критеріями класифікації правових відносин у сфері охорони здоров’я є: 1) співвідношення взаємних прав і обов’язків суб’єктів: вертикальні, що характеризуються наявністю в однієї сторони державно-владних повноважень щодо іншої сторони відносини; горизонтальні, що характеризуються рівністю сторін. 2) за напрямами діяльністю, зокрема: правовідносини у сфері надання безоплатної медичної допомоги; правовідносини у сфері медичних експертиз; правовідносини у сфері проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. 3) за ступенем визначеності суб’єктного складу: абсолютно визначені – варіант правових відносин, коли носієві права кореспондує невизначена кількість пасивно зобов’язаних суб’єктів права. відносно-визначені – варіант правових відносин, коли носієві права кореспондують певні суб’єкти права. 4) за характером дій зобов’язаного суб’єкта: активні, де змістом обов’язків є здійснення певних позитивних активних дій; пасивні, що передбачають утримання від вчинення певних дій. Основні ознаки правовідносин: 1) є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб, організацій і спільнот; 2) виникають на основі норм права; 3) характеризуються наявністю сторін, що мають взаємні суб’єктивні права та юридичні обов’язки; 4) здійснюють суб’єктивні права чи додержують юридичні обов’язки, що контролюються га забезпечуються державою. Склад правовідносин у сфері охорони здоров’я – це характеристика правовідносин з точки зору їх внутрішнього устрою і взаємозв’язку складових елементів: суб’єкти, об’єкт і зміст. Зміст медичних правовідносин складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки, які реалізуються у поведінці суб’єктів медичних правовідносин. Можемо виділити три групи прав і обов’язків у правовідносинах щодо надання медичної допомоги: - ті, що складають суть (основу) правовідносин (право пацієнта на отримання медичної допомоги і обов’язок медичного працівника її надавати); - специфічні права й обов’язки, закріплені за окремими категоріями громадян (право матері на перебування в стаціонарі з дитиною, що потребує догляду та обов’язок закладу охорони здоров’я забезпечити його реалізацію); - додаткові права і обов’язки (право на перебування у палаті підвищеного комфорту за оплату на умовах, визначених законодавством). Суб’єктами права є учасники правовідносин, тобто носії суб’єктивних прав і обов’язків: 1) фізичні та юридичні особи; 2) державні та громадські організації (органи держави, профспілки, партії, фонди, ветеранські, молодіжні організації тощо); 3) різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону тощо). Суб’єкти медичних правовідносин: 1) надають медичну допомогу (медичні заклади). Розрізняють: державні, комунальні, приватні; 2) отримують медичну допомогу (пацієнти) — громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; 3) сприяють наданню медичної допомоги. Розрізняють: фінансово-економічні, кадрові, соціальні, юридичні служби, заклади охорони здоров’я. Об’єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Їх поділяють на матеріальні й духовні блага, дії суб’єктів, правовідносини, результати їх діяльності, у тому числі й духовні. 3. Правове регулювання проведення медико-біологічних експериментів в Україні Правові проблеми, що виникають при проведенні медико-біологічних експериментів, пов'язані з тим, що здійснення експерименту безпосередньо торкається права на життя - права на недоторканність життя, розпорядження життям, автономії людини, її гідності. Конституція України закріплює у ч. 1 ст. 28 повагу до людської гідності, а у ч. З ст. 28 на рівень конституційного права піднесено заборону піддавати особу без її згоди медичним, науковим чи іншим дослідам. З конституційної норми випливають такі вимоги до медико-біологічного експерименту: 1. Добровільність згоди людини на проведення щодо неї експерименту. 2. Він у жодному випадку не повинен мати характеру катувань чи бути пов'язаними з жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність особи, поводженням. Вказана норма знайшла своє відображення й у Цивільному кодексі України (ч. З ст. 281). До речі, Конституція України щодо цього положення відтворила норму ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, у якій передбачено, що жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам. Основи законодавства України про охорону є базовим юридичним документом, що регулює медичну діяльність, а також містить норми, присвячені експериментам з участю людини. У ст. 45 Основ законодавства України про охорону здоров'я передбачено умови, за яких допускається застосування медико-біологічних експериментів на людях. Окрім цього законодавець визначив категорії осіб, щодо яких забороняється проведення експериментів, а саме щодо: а) хворих; б) ув'язнених; в) військовополонених; г) терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою досліду. До міжнародно-правових актів, що врегульовують питання проведення біомедичних експериментів, належить насамперед Нюрнберзький кодекс від 20 серпня 1947 року, у якому сформульовано 10 принципів-умов проведення медичного експерименту на лю | |
| Просмотров: 793 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |