| Главная » Файлы » Мои файлы |
Предмет цивільного права
| [ Скачать с сервера (47.5 Kb) ] | 26.05.2017, 23:00 |
| Предмет цивільного права. Відповідно до ст.1 ЦКУ предметом цивільно-правового регулювання є наступні суспільні відносини: 1)майнові відносини – пов’язані із належністю майна певним особам або із переходом майна від одних осіб до інших; 2)пов’язані з майновими особисті немайнові відносини; 3) особисті немайнові відносини не пов’язані з майновими. Майнові ¬– це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ. Майнові відносини поділяються на 2 види: 1) відносини речового характеру; 2) відносини зобов’язального характеру. Речові відносини поділяються на 2 види: а) відносини власності; б) інші відносини речового характеру. Відносини власності пов’язані з належністю майна певній особі (власнику), тоді як інші речові права пов’язані із знаходженням майна у осіб на інших підставах (інші майнові права). Другу групу майнових відносин складають зобов’язальні відносини, які пов’язані з переходом майнових благ від одних осіб до інших. 2. Метод цивільно-правового регулювання. Метод цивільно-правового регулювання – це спосіб впливу з боку держави на певні суспільні відносини. Методом ЦП є метод рівності сторін (диспозитивний метод), який полягає в тому, що сторони цив. правовідносин мають формально однакові права та обов’язки. Ознаки методу відображені в: 1) загальному юридичному становищі суб’єктів сучасного ЦП, тобто суб’єкти ЦП перебувають один щодо одного в юридично однаковому становищі. Юридична рівність сторін у цивільно-правових відносинах є правовим виразом економічної рівності учасників товарно-грошових відносин. Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов’язків і не підпорядковується іншій. 2) у специфіці юридичних фактів. Характерними юридичними фактами, які породжують цивільні права та обов’язки, є дії громадян, організацій. Це вияв їхньої волі зовні. Основним видом таких дій є угоди. Для ЦП характерно виникнення цивільно-правових відносин у результаті вольових дій (договорів, односторонніх угод) їх учасників. 3) У диспозитивних началах цивільного законодавства, які надають можливість вибору між кількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов’язків, розпоряджатися суб’єктивними правами на свій розсуд. 4) в особливостях цивільно-правових санкцій. Майновий характер відносин, які регулюються ЦП, наперед визначає відповідну функцію цивільно-правових санкцій, зокрема відповідальності та її форми: відновлення становища, яке існувало до порушення права, відшкодування збитків, сплата штрафних санкцій. Відновна функція цивільно-правової відповідальності вказує на існування у ЦП в ряді випадків відповідальності без вини. Особливості методу цивільно-правового регулювання – це юридичний вираз економічних особливостей суспільних відносин, що становлять предмет ЦП 3. Поняття цивільного права. ЦП – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. ЦП властиві особливі ознаки, які тісно пов’язані із специфічними рисами предмета і методу: 1) ЦП як сукупність юр-них норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання; 2) регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин; 3) сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації, держава, АРК, інші соціальні утворення; 4) метою цивільно-правового регулювання є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. 4. Система цивільного права України. Базовим елементом будь-якої системи права є правова норма. Базовим елементом ЦП є цивільно-правова норма, тобто певне правило поведінки, встановлене або санкціоноване компетентним державним органом. Цивільно-правовий інститут – це сукупність цивільно-правових норм, що регламентують відносно самостійну систему суспільних відносин. Підгалузями ЦП є право власності та зобов’язальне право. Від системи ЦП потрібно відрізняти систему цивільного законодавства як сукупність нормативних актів. ЦП поділяється на 2 частини: загальна і особлива. В загальній частині містяться норми, що визначають предмет і метод ЦП, правовий статус суб’єктів ЦП, відносини представництва та довіреності та інші аспекти участі суб’єктів цивільно-правових відносин. Особлива частина ЦП містить норми, що регулюють відносини власності та інші речові права, зобов’язальні відносини, відносини пов’язані із спадкуванням, відносини інтелектуальної власності, питання застосування іноземного ЦП на території України. 5. Поняття та види джерел цивільного права України, їх характеристика. Джерела ЦП – це спосіб вираження норм права, що приймаються компетентними органами держави і призначені регулювати майнові відносини, пов’язані з майновими особисті немайнові відносини та особисті немайнові відносини не пов’язані з майновими. Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) і звичайні. До основних законів належить КУ (28. 06. 96). КУ має найвищу юр-ну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі КУ і мають відповідати їй. КУ містить у собі норми різних галузей права, втому числі норми ЦП. Після КУ вищу юр-ну силу мають закони. Закон – це нормативно-правовий акт, що приймається ВРУ. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України, затверджений ВРУ 16.01.03, що вступив в дію з 01.01.04. він є єдиним кодифікованим актом цивільного законодавства. ЦК складається з 6 книг, норми кожної окремої книги становлять окремі цивільно-правові інститути. Актам цивільного зак-ва є також інші кодекси і закони: Сімейний кодекс, Земельний кодекс, „Про власність”, „Про заставу” тощо. Також до джерел цивільного права відносяться підзаконні акти: укази ПУ, постанови КМУ, відомчі нормативно-правові акти. 6. Дія цивільних законів. Дія у часі. Закон набирає чинності після 10 днів з його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом. але не раніше дня його опублікування, Закон публікується державною та російською мовами Президією ВР у “Відомостях ВРУ”, а також у газеті “Голос України” і є офіційною публікацією. Укази і розпорядження Президента України набирають чинності через 10 дня після їх опублікування в газеті “Урядовий кур’єр”, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні. Укази і розпорядження, які не підлягають опублікуванню, набирають чинності через 3 дні після їх підписання, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні. В постановах КМ У нормативного характеру має бути вказаний строк введення їх у дію. Якщо в постановах уряду не вказано строк введення у дію, вони набирають чинності з моменту їх прийняття. Розпорядження КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття і опублікуванню у Зібранні постанов Уряду не підлягають. Нормативні акти, які видають міністерства, інші органи державної виконавчої влади, органи господарського управління та контролю і які стосуються прав, свобод і законних інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державну реєстрацію зазначених актів здійснює міністерство юстиції У. Нормативні акти відділів, управлінь, інших служб обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також органів господарського управлінь і контролю набирають чинності через10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Дія у просторі і за колом осіб. Закони ВРУ, укази президента У, постанови і розпорядження КМУ, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України. Разом з тим орган, що видав цивільно-правовий нормативний акт може обмежити територію дії даного акта. Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, що перебувають на їй території, тобто громадяни У, юр особи, держава, територіальні громади, іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юр особи. Якщо дія цивільно-правового нормативного акта поширюється на певну територію України, то він діє тільки щодо тих осіб, які перебувають на даній території. Іноді в акті передбачено або випливає з його змісту, що він застосовується лише до певної групи суб’єктів. 7. Аналогія закону і аналогія права. Цивільному законодавству відомий інститут аналогії. У ЦКУ сказано, що цивільні права та обов’язки виникають з дій громадян та організацій, які хоч не передбачені законом, але внаслідок загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільного права та обов’язки. Із змісту зазначеної норми випливає, що цивільні правовідносини виникають також з дій, зокрема угод громадян і організацій, хоч і не передбачених законом, але таких, що відповідають загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Отже, в таких випадках керуються не конкретною нормою цивільного законодавства, а лише загальними засадами, змістом цивільного законодавства. Такий засіб заповнення прогалин закону називається аналогією права. Поряд з цим застосовується і аналогія закону – поширення на відносини, які безпосередньо не врегульовані в законі, правових норм, що регламентують подібні відносини. Цивільне законодавство регулює правомірну, суспільно корисну діяльність громадян та організацій. При цьому важливо передбачені всі можливі випадки вчинення правомірних дій. До того ж обмеження правомірної діяльності суворими межами закону призвело б до скасування розумної господарської ініціативи учасників цивільного обороту, що негативно позначилося б на розвитку майнових відносин, які виникають з метою задоволення мат і дух потреб громадян і організацій. В умовах радикальної економічної реформи законодавець заохочує ділову заповзятливість в економічній, комерційній діяльності. Аналогія права і закону в ЦП знаходить нове обґрунтування в принципі: дозволено все, що не заборонено законом. 8. Види суб’єктів цивільного права України. Суб’єктами цивільного права можуть бути фіз. особи(громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, громадські організації),держава, інші організації(релігійні, спільні підприємства, за участю укр. та іноземних юридичних осіб, іноземні організації). Правовий статус суб’єктів цивільних правовідносин визначається їх правосуб’єктністю (правоздатністю і дієздатністю). Активний суб’єкт – це суб’єкт права, пасивний суб’єкт – це суб’єкт обов’язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб’єкт права і лише суб’єкт обов’язку дуже мало. Як правило, кожен з учасників має суб’єктивні права і несе обов’язки. 9. Поняття цивільної правоздатності. Правоздатність – передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб’єктивні юридичні права і виконувати суб’єктивні юридичні обов’язки. Правоздатніть виникає з моменту народження і призупиняється зі смертю особи (ст.25 Цивільного кодексу України). Правоздатність – це не кількісне вираження прав суб’єкта, а постійне громадянський стан особистості; не саме володіння правами, а здатність володіння правами, набувати суб’єктивні права. Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні пра¬ва та обов’язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах. Цивільна правоздатність не може обмежуватись. Винятком цього є тимчасове обмеження правоздатності на підставі чинного законодавства. Наприклад, деякі категорії державних службовців не можуть займатися підприємницькою діяльністю(працівники правоохоронних органів, державні службовці як такі). Поняття правоздатності включає в себе право особи вчиняти будь-які дії, що не протирічать законодавству. 10. Зміст правоздатності громадян. Здатність мати цивільні права та обов’язки мають усі фізичні особи. Це означає, що фізичні особи мають здатність бути суб’єктом цивільних прав і обов’язків, мати будь-яке право чи обов’язок з тих, що надаються чи допускаються законом, тобто юридичну можливість, що витікає із закону. Лише за наявності правоздатності можливе виникнення конкретних суб’єктивних прав і обов’язків. Правоздатність є лише основою для володіння, вона ще не означає фактичну, реальну наявність в особи конкретних прав і обов’язків з числа тих, що передбачені чи допускаються законом. Кожна особа може мати безліч майнових і немайнових прав, однак конкретна особа ніколи не може мати їх усі, вона має лише їх частину. 11. Обмеження правоздатності громадян. Відповідно до Закону громадянин не має права відмовитись від правоздатності або обмежити її. Угода, спрямована на обмеження правоздатності, є недійсною. Проте допускається обмеження правоздатності у випадках і в порядку, передбачених Законом. Обмеження правоздатності можливе, як покарання за вчинений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права – обіймати певні посади, займатися певною діяльністю. 12. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Відсутність безвісти – посвідчений в судовому порядку факт тривалої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося встановити місце його перебування. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць – перше січня наступного року. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з’явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. 13. Оголошення громадянина померлим. Здійснюється за рішенням суду за умов відсутності за місцем проживання громадянина протягом 3 років, якщо місце його перебування невідоме та спроби виявити його не дали результату. Закон передбачає 2 спеціальні строки відсутності інформації: 1) якщо громадянин пропав безвісти при обставинах, що загрожували смертю або давали підстави це передбачати в строк 6 місяців; 2) якщо військовослужбовець або інша особа пропала у зв’язку з військовими діями, строк становить 2 роки з дня закінчення військових дій. На підставі рішення суду визнання громадянина померлим, органи ЗАГСу видають зацікавленим особам посвідчення про смерть. Днем смерті вважається день прийняття судом рішення, якщо в рішенні не зазначений інший день можливої смерті. Оголошення громадянина померлим встановлює лише презумпцію, а не сам факт смерті, і не впливає на правоздатність особи, якщо вона фактично жива. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п’яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження. 14. Поняття дієздатності громадян. Дієздатність – передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми свідомими діями, здійснювати (використовувати і виконувати) суб’єктивні юридичні права, обов’язки і нести відповідальність. Різновидами дієздатності є угодоздатність, тобто здатність (можливість) особисто, своїми діями укладати цивільно-правові угоди, і деліктоздатність — передбачена нормами права здатність нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення. У деяких випадках деліктоздатність передує настанню повної дієзатності. Наприклад, кримінальній відповідальності піддаються особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років, а за деякі види злочинів вона настає з 14 років. Потрібно зауважити, не досягнувши повної дієздатності, ці особи – деліктоздатні. Передумовою деліктоздатності є «вменяемость», тобто здатність в момент скоєння суспільно небезпечного діяння розуміти свої дії і керувати ними. Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у мо¬мент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров’я. Вона виникає у повному обсязі з на¬станням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. У Цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності: 1.неповна(відносна) дієздатність: 14-18років 2.часткова дієздатність: до 14років. До 14 років дитина самостійно може здійснити лише дрібні побутові угоди: придбати хліб, газету, книгу тощо. 3.обмежена дієздатність виражається в наступному: а) обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачена в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, духовності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни; б) обмеження прав і свобод людини і громадянина можливе за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами. У цьому випадку особа позбавляється права розпоряджатися майном, коштами; самостійно вона може здійснювати лише дрібні побутові угоди, всі ж інші дії особа повинна здійснювати під контролем спеціально призначеного піклувальника. 4.абсолютна недієздатність встановлена для тих осіб, що визнані недієздатними за рішенням суду внаслідок психічного захворювання, відсталого розумового розвитку. 15. Обсяг дієздатності неповнолітніх. За неповнолітніх (до 14 років) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Останні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов’язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, нале-жать неповнолітнім. Роль представників неповнолітніх полягає у тому, що вони виконують обов’язки і у відповідних випадках здійснюють права за неповнолітніх. У ряді випадків неповнолітні самі здатні здійснити належ¬ні їм права (наприклад, право користування жилим примі¬щенням). Неповнолітні віком від 14 до 18 років мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони можуть при цьому бути учасни¬ками багатьох цивільних правовідносин, що виникають з угод (наприклад, з договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування тощо), факту винаходу, раціоналіза¬торської пропозиції, створення творів науки, літератури, мис¬тецтва. У віці з 14 до 18 років неповнолітній може самостійно здійснювати дрібні побутові угоди та розпоряджатися власними доходами – зарплатою, стипендією. Але розширення прав завжди пов’язяно з підвищенням відповідальності – неповнолітній у віці з 14 до 18 років зобов’язаний з власного доходу відшкодувати завдану ним шкоду . Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) відбувається за рішенням органу опікунства і піклувальництва – за згодою батьків, всиновників чи піклувальників, а за відсутності такої згоди – за рішенням суду. Якщо особа до настання 18 років бере шлюб, вона може теж достроково отримати повну дієздатність. 16. Обмеження дієздатності громадян. Обмежена дієздатність виражається в наступному: а) обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачена в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, духовності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни; б) обмеження прав і свобод людини і громадянина можливе за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напіями чи наркотичними засобами. У цьому випадку особа позбавляється права розпоряджатися майном, коштами; самостійно вона може здійснювати лише дрібні побутові угоди, всі ж інші дії особа повинна здійснювати під контролем спеціально призначеного піклувальника. Ніхто не може бути обмеженим у дієздатності інше як за рішенням суду у відповідності закону. Відсутніть у дітей і психічно хворих власної дієздатності замінюється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб – батьків, опікунів, чи піклувальників. Звідси правосуб’єктність – категорія цільна, і в області цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут заміть правоздатної, але недієздатної особи може виступати її законний представник. Обмежено дієздатні громадяни можуть бути учасниками цивільно-правових відносин, що виникають з угод. Але вони укладають угоди з розпорядження майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклуваль¬ника (саме в цьому полягає обмеження дієздатності грома¬дян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами). 17. Визнання громадянина недієздатним. Громадянин визнається недієздатним, якщо він в наслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має повноцінної психіки, а тому не здатний розсудливо вести свої справи. За загальним правилом, громадянин вважається недієздатним з часу набрання сили рішення суду про визнання його недієздатним. Опікун може укладати угоди від імені недієздатного. Також опікун або організація, які зобов’язані здійснювати за недієздатним нагляд, відповідають за шкоду заподіяну недієздатним, якщо опікун не доведе, що шкода виникла не з їхньої вини. За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоров’я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. 18. Поняття місця проживання. При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб’єктивних прав суттєве значення має місце проживання фізичної особи. Наприклад, воно враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, визнання її померлою і т.д. За законодавством місце проживання – це місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Якщо таке місце визначити неможливо, то місцем проживання вважається місце знаходження майна особи або основної частини її майна. Повнолітня дієздатна особа самостійно вибирає собі місце проживання, реалізуючи тим самим особисте немайнове право вибору місця проживання. Однак неповнолітні, тобто ті, що не досягли 14 років, а також недієздатні такої можливості не мають. Місцем їх проживання визнається місце проживання батьків, усиновителів або опікунів. Слід відзначити, що прописка, реєстрація і т.д. не є визначними факторами при встановлення місця проживання. Місцем проживання буде вважатися місто фактичного знаходження громадянина. | |
| Просмотров: 463 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |