Загальна інформація
Європейський суд з прав людини (далі – Суд) є міжнародним органом, який за умов, визначених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), може розглядати заяви, подані особами, які скаржаться на порушення своїх прав. Конвенція є міжнародним договором, на підставі якого більшість європейських держав зобов’язалися дотримуватися прав та основоположних свобод людини. Ці права гарантуються як самою Конвенцією, так і протоколами до неї (Протоколи № 1, 4, 6, 7, 12 і 13), згода на обов’язковість яких надана державами – сторонами Конвенції.
Підстави звернення до Європейського суду з прав людини
1. Ви можете звернутися до Суду, якщо вважаєте, що Ви особисто є жертвою порушення однією з держав – сторін Конвенції Ваших прав чи основоположних свобод, які захищаються Конвенцією та протоколами до неї.
2. Суд може розглядати лише ті заяви, в яких йдеться про порушення гарантованих Конвенцією та протоколами до неї прав – одного або кількох.
Європейський суд є наднаціональною міжнародною судовою установою, яка розглядає скарги осіб щодо порушення їхніх прав державами – сторонами Конвенції.
Відповідно до статті 19 Конвенції, Європейський суд створений для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї. Відповідно до статті 32 Конвенції, юрисдикція Європейського суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї та які передаються на його розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47 Конвенції. Відповідно, Суд не виконує функції національного суду та не має повноважень скасовувати або змінювати рішення національних судів. Суд також не може безпосередньо втручатися в діяльність органу влади, дія або бездіяльність якого спричинила порушення.
3. Суд може розглядати лише ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію та відповідні протоколи, і які стосуються подій, що відбувалися після дати ратифікації (відповідна інформація щодо дат ратифікації Конвенції та протоколів до неї розміщено на офіційному сайті Європейського суду :
http://www.echr.coe.int/NR/rdonlyres/741F36BA-623E-4682-9884-84AA52491182/NoticeUKR.pdf ).
4. Ви можете звернутися до Суду лише зі скаргами, предмет яких перебуває у сфері відповідальності суб’єкта владних повноважень (наприклад: парламенту, суду, прокуратури тощо) однієї з цих держав. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних інституцій.
5. Згідно з п. 1 статті 35 Конвенції, Суд приймає заяви до розгляду лише після того, як були використані усі внутрішні засоби юридичного захисту, і лише протягом шести місяців з дати винесення остаточного рішення. Суд не розглядає заяву, яка не відповідає цим умовам прийнятності.
6. Надзвичайно важливо, щоб перед зверненням до Суду Ви використали усі засоби судового захисту в державі, проти якої спрямована заява, які могли б призвести до усунення порушення, що є предметом оскарження; в протилежному випадку Ви маєте довести, що такі засоби захисту є неефективними. Це означає, що Вам слід спочатку звернутися до національних судів, яким підсудна справа, включаючи відповідну вищу судову інстанцію, для захисту своїх прав, про порушення яких Ви маєте намір поскаржитись до Суду. Крім того, використовуючи належні засоби захисту, необхідно дотримуватись національних процесуальних правил, зокрема, передбачених законодавством строків.
8. Якщо Ваша заява стосується рішення національного суду, наприклад, вироку, то після того, як Ви використали звичайну процедуру судового оскарження, немає потреби знову вдаватися до спроб перегляду цього рішення. Також не обов’язково використовувати позасудові засоби юридичного захисту або звертатися зі скаргами або заявами, наприклад, до парламенту, глави держави або уряду, міністра чи уповноваженого з прав людини, оскільки ці засоби захисту не вважаються такими, що необхідно використати перед зверненням до Суду.
9. Ви можете подати заяву до Суду протягом шести місяців після ухвалення остаточного рішення судом або органом влади, до компетенції яких належить визначення питання, що є предметом Вашого звернення до Суду. Шестимісячний строк відраховується з моменту Вашого ознайомлення або ознайомлення Вашого адвоката з остаточним судовим рішенням, за результатами звичайної процедури оскарження на національному рівні, або ж - у разі якщо Ви вважає, що ефективний засіб юридичного захисту щодо такого порушення на національному рівні відсутній - з моменту стверджуваного порушення.
10. Перебіг шестимісячного строку припиняється в момент отримання Судом від Вас першого листа, в якому чітко викладено – хоча б у стислій формі – предмет заяви, яку Ви маєте намір подати, або заповненого формуляру заяви. Звичайного запиту з проханням надати інформацію недостатньо, щоб зупинити перебіг шестимісячного строку.
Як подавати заяву до Суду
Офіційними мовами Суду є англійська та французька, але за бажанням Ви можете звертатися до Секретаріату Суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію. На початковій стадії провадження Суд може також листуватися з Вами цією мовою. Проте, якщо Суд не визнає заяву неприйнятною на основі надісланих документів, а вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію щодо скарг заявника, Суд вестиме листування англійською чи французькою мовою, а Ви чи Ваш представник, за загальним правилом, повинні будете надсилати подальші зауваження англійською чи французькою мовою.
12. Суд приймає лише ті заяви, які надіслані поштою (а не по телефону). Якщо Ви відсилаєте свою заяву електронною поштою або факсом, Вам обов’язково потрібно продублювати її звичайною поштою. Також немає необхідності бути особисто присутнім у Суді для усного викладення обставин справи.
Листи і документи, які надсилаються до Суду, не слід прошивати степлером, склеювати чи скріплювати іншим чином. Усі сторінки повинні бути послідовно пронумеровані.
Зміст заяви
Згідно з положеннями правила 47 Регламенту Суду, в заяві необхідно:
а) навести стислий виклад фактів, щодо яких Ви скаржитися, та суть Ваших скарг;
б) зазначити права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на Вашу думку, були порушені;
в) назвати національні засоби юридичного захисту, якими Ви скористалися;
г) навести перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення. До листа необхідно додати копії самих рішень (Суд не повертає надіслані йому документи, тому необхідно надсилати виключно копії, а не оригінали).
Правило 45 Регламенту Суду вимагає, щоб заява була підписана Вами як заявником, або Вашим представником.
Якщо Ви не бажаєте розкривати свою особу, Ви маєте про це зазначити в заяві до Суду та викласти причини на виправдання такого відступу від загального правила гласності провадження в Суді. У виняткових і виправданих випадках Голова Палати Суду може надати дозвіл на анонімність.
Адреса суду
Усю кореспонденцію стосовно скарги необхідно надсилати за адресою:
The Registrar
European Court of Human Rights
Council of Europe
F–67075 STRASBOURG CEDEX
FRANCE – ФРАНЦІЯ.
Листування з Судом
1. Після отримання від Вас першого листа або формуляру заяви Секретаріат Суду надсилає відповідь з повідомленням про те, що за Вашим іменем було відкрито справу, номер якої потрібно зазначати в усіх наступних листах до Суду. Надалі до Вас можуть звернутися за додатковою інформацією, документами чи роз’ясненнями, пов’язаними із заявою.
Секретаріат Суду не надає інформації щодо законодавства держави, проти якої спрямовано заяву, а також не надає юридичних консультацій стосовно застосування або тлумачення національного права.
2. Ви маєте своєчасно і сумлінно відповідати на листи Секретаріату Суду. Будь-яка затримка з відповіддю може розцінюватися як те, що Ви не зацікавлені у продовженні провадження в Суді, і розгляд заяви, відповідно, припиняється.
3. Якщо Ви вважаєте, що Ваша заява стосується одного з прав, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї, і що всі умови прийнятності, викладені вище, задоволені, Ви повинні ретельно і розбірливо заповнити формуляр заяви і повернути його до Суду в найкоротші строки та у будь-якому випадку не пізніше шести місяців з дати направлення першого листа до Секретаріату Суду. Якщо формуляр та всі необхідні документи не будуть надіслані до Секретаріату Суду до спливу вказаного строку, це буде розцінено як те, що Ви не бажаєте підтримувати заяву в Суді і, відповідно, Вашу справу буде знищено.
Конфіденційність інформації, надісланої до Суду
Згідно з правилом 33 Регламенту Суду, всі документи, що надійшли до Секретаріату Суду у зв’язку із заявою, за винятком поданих з приводу переговорів щодо дружнього врегулювання, як це передбачено правилом 62, мають бути доступними для громадськості, якщо з причин, викладених у пункті 2 цього правила, Голова Палати Суду не вирішить інакше - з власної ініціативи або за клопотанням сторони чи іншої заінтересованої особи.
Таким чином, за загальним правилом, доступ до всієї інформації, яка міститься в документах, наданих заявником Секретаріату Суду, зокрема до інформації про осіб, про яких йдеться в документах, є відкритим. Крім того, у разі якщо Суд викладе таку інформацію у рішенні щодо прийнятності або щодо суті справи, або ж у рішенні про вилучення справи з реєстру справ Суду, її може бути розміщено в інформаційній базі Суду HUDOC на офіційному Інтернет-сайті Суду.
Наявність представника чи адвоката
На початковій стадії подання заяви Ви не зобов’язані мати представника, а якщо Ви його маєте, він не обов’язково повинен бути адвокатом. Однак, якщо Суд вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію у справі, Вам потрібно, за загальним правилом, мати представника (крім особливих випадків), який є практикуючим юристом в одній із держав, що ратифікували Конвенцію. Представник повинен володіти однією з офіційних мов Суду (англійською або французькою).
Якщо Ви бажаєте звернутися до Суду через адвоката або іншого представника, Вам необхідно додати до формуляра заяви довіреність, яка б уповноважувала його діяти від Вашого імені. Представник юридичної особи (підприємства, об’єднання, і т.д.) або групи осіб повинен підтвердити свої юридичні повноваження представляти заявника.
Плата за звернення до Суду
Суд не може надати Вам допомогу з оплати послуг адвоката для підготовки заяви до Суду. В подальшому, а саме після рішення Суду про направлення заяви Урядові для надання зауважень, Ви, у разі браку коштів для оплати послуг адвоката, можете претендувати на отримання безкоштовної юридичної допомоги, якщо надання такої допомоги Суд визнає за необхідне для належного розгляду справи.
Процедура розгляду справи безкоштовна. Процедура розгляду справ Судом є письмовою, що не потребує Вашої особистої присутності у Суді. Вас обов’язково буде поінформовано про будь-яке рішення, винесене Судом у Вашій справі.
Після винесення остаточного рішення компетентним судом або органами влади особа має шість місяців для того, щоб подати заяву до Європейського суду з прав людини. Шестимісячний термін відраховується з моменту ознайомлення особи або її адвоката з остаточним судовим рішенням, винесеного в процесі звичайного оскарження, а не з моменту подальших відмов поновити розгляд вашої справи чи дати вашого прохання про помилування або амністію, або будь-якого іншого звернення несудового характеру до органів влади.
Вимога стосовно шестимісячного строку дії „закону про давність позову” може застосовуватися тільки у випадках, коли йдеться про конкретні та визначені події. У випадках, коли не можна оскаржити рішення чи дію державної влади, термін починається з моменту вступу в силу остаточного рішення або дії. Якщо у заяві йдеться про застосування положення закону, наслідком якого є порушення, що продовжується протягом тривалого часу, в таку разі не існує „точки відліку”, з якої починається шестимісячний строк.
Перебіг шестимісячного терміну припиняється в момент отримання Судом або вашого першого листа, в якому чітко викладено – хоча б у стислій формі – предмет заяви, яки маєте намір подати, або заповненого формуляру заяви. Простого запиту з проханням надати інформацію недостатньо для зупинення перебігу шестимісячного терміну.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови, але за бажанням особа може звертатися до Секретаріату Суду офіційною мовою однієї із держав, що ратифікувала Конвенцію.
Суд не приймає заяви за телефоном або електронною поштою, якщо вони не дублюються звичайною поштою. Також немає необхідності бути особисто присутнім у Страсбурзі для усного викладення обставин справи.
Усю кореспонденцію стосовно скарги необхідно надсилати за адресою:
The Registrar
European Court of Human Rights
Council of Europe
F-67075 STRASBOURG CEDEX
FRANCE – Франція
Після отримання Судом вашого першого листа або формуляру заяви Секретаріат Суду надсилає особі відповідь з повідомленням про те, що на її ім’я було відкрито тимчасову справу, номер якої потрібно зазначати в усіх наступних листах до Суду. У подальшому до особи можуть звернутися за додатковою інформацією, документами чи роз’ясненнями, пов’язаними з заявою. У той же час Секретаріат не може надавати вам інформацію щодо законодавства держави, проти якої спрямована заява, або надавати юридичні консультації стосовно застосування або тлумачення національного права.
В інтересах особи своєчасно і старанно відповідати на листи Секретаріату. Будь-яка затримка з відповіддю або відсутність її можуть бути розцінені як таке, що вона не зацікавлена у продовжені провадження у її справі. А тому, якщо вона не повертає заповнений формуляр заяви протягом року або не відповідатиме належним чином на будь-який з листів, відправлених їй у подальшому Секретаріатом, її справу буде знищено.
Якщо особа вважає, що її заява стосується одного права, гарантованих Конвенцією або Протоколами до неї, і що всі умови, викладені вище, задоволені, особа повинна акуратно і розбірливо заповнювати формуляр заяви і повернути його до Суду найпізніше через шість тижнів.
Згідно з положенням статті 47 Регламенту Суду, необхідно, щоб заява містила на
ісля того як Суд визнає заяву прийнятою, вступає в дію ст.38. Ця стаття передбачає дві цілком конфіденційні процедури.
1. Розгляд справи. У п.1 ст.38 передбачається, що суд розглядає справу разом із представниками сторін. Це положення також надає Суду дискреційні повноваження проводити розслідування. Якщо це має відбутись, то заінтересовані держави „створюють усі необхідні умови”.
Якщо не йдеться про „виняткові обставини” , всі слухання в Суді відкритті для публіки. За будь-яких обставин рішення Суду оголошується публічно. Суд не обов’язково ухвалює своє рішення одноголосно, і кожен суддя має право висловити особисту думку, яка буде опублікована разом із думкою більшості суддів.
2. Процедура дружнього врегулювання. У п.2 ст.38 сторонам пропонується використовувати Суд „з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини, визначених у Конвенції і протоколах до неї”. Ця процедура носить конфіденційний характер.
У пп. b п.1 ст.38 встановлюються два аспекти процедури дружнього врегулювання. Перший аспект визначає Суд як посередника між сторонами, другий аспект становить принцип, який має забезпечити, аби будь-яке дружнє врегулювання відбулося „на основі поваги до прав людини”. Роль Суду в будь-якій процедурі врегулювання полягає, таким чином, у гарантуванні поваги до спільного інтересу щодо прав людини, навіть у конкурентній справі, коли сторони домовляються залагодити її. Ця функція Суду як неупередженого захисника прав людини є с особливо важливою у випадках, коли наслідки порушення виходять далеко за межі інтересів особи, яка подала заяву, і коли ці наслідки можуть змусити відповідну державу вжити загальних заходів, які спрямовані на запобігання майбутнім порушенням того самого права стосовно інших осіб. Під час здійснення процедури дружнього врегулювання у багатьох випадках вдавалося досягти того, щоб уряд держави-відповідача вживав належні адміністративні або у деяких випадках законодавчі заходи з метою запобігання можливим порушенням Конвенції.
У разі досягнення дружнього врегулювання відповідно до пп. b п.1 ст.38 Суд вилучає справу з реєстру, „прийнявши відповідне рішення, яке містить лише стислий виклад фактів і досягнутого рішення” (ст.39). після цього припиняються будь-які процедурні дії у цій справі.
Листи і документи, які надсилаються до Суду, не слід прошивати степлером, склеювати чи скріплювати іншим чином. Усі сторінки повинні бути послідовно пронумеровані.
Секретаріат може попросити у Вас додаткові документи, інформацію або роз'яснення, пов'язані з Вашою скаргою.
Після отримання зразка заявки, Вам слід заповнити його уважно і розбірливо. Заявка повинна містити:
• стислий виклад фактів, щодо яких Ви скаржитися, та суть Ваших скарг;
• права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на Вашу думку, були порушені;
• національні засоби юридичного захисту, якими Ви скористалися;
• перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення. До листа необхідно додати копії самих рішень (Суд не повертає надіслані йому документи, тому необхідно надсилати виключно копії, а не оригінали).
ичерпання всіх національних засобів захисту.
Під поняттям "вичерпання національних засобів захисту" треба розуміти звернення заявника до всіх судових інстанцій держави, включаючи касаційну інстанцію – Верховний Суд України.
Проте, якщо особа оскаржує судове рішення, зокрема, вирок, не обов’язково робити спроби порушити процедуру перегляду справи після проходження звичайної судової процедури оскарження. Також не обов’язково використовувати несудові процедури, або звертатися з проханнями про помилування або амністію. Звернення (до Парламенту, голови держави або уряду, міністра чи уповноваженого з прав людини) не вважаються засобами правового захисту, які необхідно використати.
Перед тим як подати заяву до ЄС з прав людини, варто детально ознайомитися з положенням Конвенції про захист прав і основних свобод людини та протоколами до неї, бо Європейський суд з прав людини розглядає справи лише щодо тих прав, які проголошені в цих документах.
Критерії прийнятності заяви до розгляду Європейським судом з прав людини
Деталі
Згідно із ст. 34 Конвенції, Європейський суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від порушень однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених в Конвенції або Протоколах до неї (індивідуальні заяви). Крім того, відповідно до ст. 33, будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та Протоколів до неї, яке, на її думку, було допу¬щене іншою Високою Договірною Стороною (міждержавні справи).
Після того, як заява зареєстрована Секретаріатом Суду та виконані всі пов'язані з цим процедурні вимоги (докладніше див. розд. 15.19 цього Довідника), розпочи¬нається етап розгляду заяви з точки зору дотримання умов прийнятності цієї заяви для вирішення за суттю порушених у ній питань.
За офіційними даними статистики, у різні періоди і стосовно різних держав не¬прийнятними визнавалось від 90 до 95 і навіть 98 відсотків заяв. Україна за цим показником посідає одне з чільних місць, тому нехтування питаннями прийнятнос¬ті при поданні заяви до Європейського суду є неприпустимим. Навіть ретельно по¬будована, бездоганно аргументована правова позиція по суті справи може виявити¬ся безперспективною, якщо не буде юридично забезпечено прийнятність заяви. Цілком зрозуміло, що така особливість Страсбурзької юстиції є дещо незвичною для українських юристів, і це слугує джерелом помилок при підготовці заяв до Єв¬ропейського суду.
Умови прийнятності заяви сформульовані у Конвенції таким чином:
Суд, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, може взяти справу до розгляду лише після вичерпання всіх національних засобів правового захисту;
Суд може взяти справу до розгляду лише впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні;
Суд не розглядатиме індивідуальну заяву, якщо вона є анонімною, або за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом, або вже подана на розгляд до іншого органу міжнародного розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нової інформації;
Суд оголошує неприйнятною будь-яку заяву, якщо він вважає, що ця заява є не узгодженою з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необгрунтова¬ною або є зловживанням правом на подання заяви;
Відповідно до змін, внесених у Конвенцію Протоколом № 14, Суд також оголо¬шує неприйнятною будь-яку заяву, якщо він вважає, що заявник не зазнав сут¬тєвої шкоди, — але тільки в тому випадку, коли повага до прав людини, гаран¬тованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд ще не розглянув належним чином.
Якщо компетентний орган Суду визнав, що заява не відповідає критеріям прий¬нятності, про це приймається відповідне рішення, яке оскарженню не підлягає. Це рішення надсилається заявникові до відома. Відповідно до Протоколу № 14, зміни¬лася процедура та компетенція органів Суду стосовно прийняття рішень щодо прийнятності; запроваджено нову інстанцію — суддя, що діє одноособово.
Далі більш докладно розглядаються два найбільш застосовні критерії прийнят¬ності, передбачені п. 1 ст. 35, але слід пам'ятати, що всі умови прийнятності ма¬ють однакову юридичну вагу: достатньо встановлення невідповідності заяви хоча б одному з них, щоб заяву було визнано неприйнятною.
Вичерпання національних засобів захисту. Згідно з усталеною практикою Су¬ду, норма п. 1 ст. 35 Конвенції про вичерпання національних засобів правового за¬хисту полягає в тому, щоб надати державам можливість не допустити порушення або виправити порушення, про які стверджує заявник, ще до того, як заяву про ці порушення буде подано до Суду.
Правова система кожної держави має свої особливості, але Судом вироблені універсальні правила, за якими і належить визначати обсяг необхідних для забезпе¬чення вичерпання внутрішніх правових засобів. Стосовно України, за загальним правилом, заявник має пройти три судові інстанції—першу, апеляційну та каса¬ційну— і отримати у підсумку остаточне рішення, яке подальшому оскарженню не підлягає. Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокурори різних рівнів тощо не є тими органами (посадовими особами), які вправі вирішувати справи по суті, отже, звернення до них не вважається необхідним. Зокрема, щодо оскарження до прокуратури вищого рівня, Суд встановив, що цей засіб юридичного захисту не може розглядатись як «ефективний» та «доступний» для цілей ст. 35 Конвенції, ос-кільки статус прокурора в національному праві та його участь в кримінальному провадженні проти заявника не надають відповідних гарантій незалежного та без¬стороннього розгляду скарг заявника (див. рішення у справі Меріт проти України, 2004 р.).
Заявник повинен вичерпати засоби захисту саме того права, яке він має намір захищати в Європейському суді. При цьому заявникові не обов'язково посилатися на відповідну статтю Конвенції, коли він звертається до національного органу, але право, яке він захищає внутрішніми правовими засобами, має за змістом співпада¬ти з конвенційним правом, що згодом захищатиметься у Суді з прав людини.
Європейський суд неодноразово підкреслював, що вичерпаними мають бути лише ті засоби правового захисту, які є ефективними. На Уряд, який стверджує про невичерпання засобів правового захисту, покладається обов'язок переконати Суд у тому, що цей засіб захисту був ефективним і наявним, як теоретично, так і практично у відповідний час. Якщо Урядові це вдалося, тоді заявник має довести, шо засіб правового захисту, запропонований Урядом, був фактично вичерпаний, або що з якихось підстав він є неадекватним і неефективним за конкретних обста¬вин справи, або що існують особливі обставини, які звільняють його від дотриман¬ня цієї вимоги (див. рішення у справах Данкевич проти України, 2003 р.; Меріт проти України, 2004 р., та ін.).
Суд неодноразово наголошував, що при застосуванні цієї норми слід належним чином враховувати ситуацію, тобто ст. 35 слід застосовувати з певною мірою гнуч¬кості та без надмірного формалізму. Норма про вичерпання національних засобів правового захисту не с абсолютною і не може застосовуватися автоматично; при розгляді питання, чи було дотримано цю вимогу, важливо брати до уваги конкрет¬ні обставини справи. Це, зокрема, означає, що Суд реалістично враховує не просто існування формальних засобів правового захисту в правовій системі певної держа¬ви, а й загальний правовий та політичний контекст, у якому вони функціонують, а також особисті обставини справи самого заявника (див. рішення у справі Акдівар та інші проти Туреччини, 1996 р.). Виходячи з цього, Суд, з огляду на обставини конкретної справи, з'ясовує, «чи зробив заявник усе, що можна було розумно від нього очікувати, для вичерпання національних засобів правового захисту» (Меріт проти України).
Слід також розрізняти екстраординарні процедури, процедури поновлення про¬вадження у справі і процедури оскарження судового рішення. Конвенція не гаран¬тує права на відновлення провадження у конкретній справі. Також заявник зазви¬чай не зобов'язаний використовувати екстраординарний засіб захисту з метою дотримання правила про вичерпання, відповідно до п. 1 ст. 35 Конвенції (див. рі-шення Кучеренко проти України, Півень проти України, Козак проти України та ін.).
Шестимісячний термін. Відповідно до п. 1 ст. 35 Конвенції, Суд може брати справу до розгляду «впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні». Перебіг шестимісячного терміну, за загальним правилом, переривається отриманням первинного повідомлення від заявника, в якому той висловлює намір подати заяву та хоча б у загальних рисах визначає сут-ність своїх претензій до держави — відповідача. Перебіг шестимісячного терміну щодо заяв стосовно порушень, про які не йшлося в першому зверненні, не зупиня¬ється і діє до дати, коли така заява вперше потрапить до Суду. Що мається на ува¬зі? В одному з рішень Суд розглянув таку ситуацію: заявник у своєму першому листі до Суду скаржився здебільшого на несправедливість кримінального прова-дження, порушеного проти нього. Саме це і було, власне, предметом його первин¬ного звернення. Проте заявник також зазначав, що його тримали під вартою знач¬ний період часу, протягом якого державні органи не розглядали його справу з на¬лежною сумлінністю. На думку Суду, таке твердження цілком може вважатися де¬монстрацією наміру подати в подальшому скаргу щодо тривалості тримання під вартою, яка має розглядатися за п. З ст. 5 Конвенції, і, таким чином, перериває пе¬ребіг шестимісячного строку.
Визначення початкового моменту перебігу шестимісячного терміну має першо¬чергове практичне значення. Суд відмовився від суто формального підходу на ко¬ристь ретельного дослідження реальних можливостей заявника захистити своє пра¬во. За загальним правилом, шестимісячний термін починається тоді, коли заявник отримує можливість ознайомитись із остаточним рішенням у своїй справі. Найоче-видніший варіант —отримання копії судового рішення, але у деяких справах Суд визнавав початком цього терміну той момент, коли відповідне рішення ставало доступним для ознайомлення (в канцелярії суду, в електронному вигляді тощо) і заявникові було про це відомо.
Шестимісячний строк за виключних обставин може поновлюватись.
ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК
ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ЗАЯВ
I. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПІДСТАВИ НЕПРИЙНЯТНОСТІ
A. Невичерпання усіх національних засобів захисту
Стаття 35 § 1 – Умови прийнятності
«1. Суд може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні
засоби правового захисту, згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права
(…)»
44. Критерій прийнятності виходить із загальновизнаних принципів міжнародного
права, як це зазначено у самому тексті статті 35. Зобов’язання вичерпати всі
національні засоби захисту є частиною міжнародного звичаєвого права, визнаного
таким судовою практикою Міжнародного суду ООН (наприклад, справа Interhandel
(Suisse c. Etats-Unis), рішення від 21 березня 1959 р.). Посилання на це знаходимо
також в інших міжнародних договорах стосовно прав людини: у Міжнародному пакті
про громадянські та політичні права (пункту 1 с) статті 41) і Факультативному
протоколі до нього (стаття 2 і пункт 2 b) статті 5), Американській конвенції про захист
прав людини (стаття 46) і Африканській хартії про захист прав людини і народів
(стаття 50 і пункт 5 статті 56). Як зауважив Суд у справі De Wilde, Ooms i Versyp проти
Бельгії, держава може відмовитися від правила про вичерпання національних засобів
захисту, оскільки існує усталена міжнародна практика з цього приводу (§ 55).
45. Європейський суд з прав людини залишає собі субсидіарну роль по відношенню
до національних судових систем захисту прав людини; було б доречно, щоб
національні суди з самого початку мали можливість вирішувати питання сумісності
національного права з вимогами Конвенції (A, B і C проти Ірландії [ВП], § 142). Проте,
якщо заяву всежбуде подано доСтрасбурга, Європейський суд з прав людини повинен
мати змогу скористатися з думки національних судів, що перебувають у прямому й
постійному контакті з відповідними силами своєї країни (Burden проти Сполученого
Королівства [ВП], § 42).
46. Постає питання, чи певний засіб захисту є національним чи міжнародним. Якщо
він є національним, тоді, як правило, потрібно його вичерпати перед поданням заяви до
Європейського суду. Якщо ж він є міжнародним, то заяву може бути відхилено на
підставі пункт 2 b) статті 35 Конвенції (пор. пункт I.E.). Суд повинен визначити
характер інстанції, національний чи міжнародний, врахувати всі необхідні чинники,
зокрема, правову природу, установчі документи, компетенцію, місце (якщо воно є) в
3. Межізастосування правила
55. Відповідно до «загальновизнаних принципів міжнародного права», деякі
особливі обставини можуть звільнити заявника від обов’язку вичерпати всі доступні
для нього національні засоби захисту (Sejdovic проти Італії [ВП], § 55) (Див. нижче
пункт 4).
Це правило не застосовується також у випадку, коли доведено, що в
адміністративній практиці повторюються дії, несумісніз Конвенцією, а офіційні органи
держави ставляться до цього толерантно, таким чином роблячи будь-яке провадження
даремним чи неефективним (Aksoy проти Туреччини, § 52).
Якщо у конкретному випадку вимога до заявника щодо вичерпання національних
засобів захисту на практиці була б нерозумною і становила б непропорційну перешкоду B. Недотримання шестимісячного строку
Стаття 35 § 1 – Умови прийнятності
«1. Суд може приймати справу до розгляду лише (…) впродовж шести місяців від дати
постановлення остаточного рішення на національному рівні.»
1. Мета правила
66. Правило дотримання шестимісячного строку для подання заяви має на меті
гарантувати правову визначеність і забезпечити, щоб справи, в яких порушуються
питання, пов’язаніз Конвенцією, розглядалися впродовж розумного часу, не змушуючи
органи влади та інші зацікавлені особи перебувати у стані невизначеності надто довго
(P.M. проти Сполученого Королівства (déc.)).
67. Крім того, це правило надає потенційному заявникові достатній строк для
роздумів стосовно того, чи подавати заяву і, якщо вирішить, що так, чітко визначити
свої аргументи та окреслити стверджувану шкоду (O’Loughlin та інші проти
Сполученого Королівства (déc.)), воно також полегшує встановлення фактів у справі,
оскільки з плином часу справедливий розгляд поставлених питань стає
проблематичним (Nee проти Ірландії (déc.)).
68. Це правило окреслює часові межі нагляду з боку Суду і визначає як для осіб, так
і для органів влади період, зі спливом якого нагляд уже не здійснюється (İpek проти
Туреччини (déc.); Di Giorgio та інші проти Італії (déc.)). ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ЗАЯВ
24 © РадаЄвропи/Європейський суд з прав людини, 2011
69. Суд не може скасовувати застосування правила про шестимісячний строк
(наприклад, на підставі того, що Уряд не сформулював своїх попередніх зауважень з
цього приводу) (Belaousof та інші проти Греції, § 38).
70. Правило дотримання шестимісячного строку не вимагає, щоб заявник звертався
до Суду зі скаргою до того, як ситуація, пов’язана з цим питанням, буде врегульована
шляхом постановлення остаточного рішення на національному рівні (Varnava та інші
проти Туреччини [ВП], § 157)
2. Неанонімна заява
102. Формуляр непідписаної заяви, в якому зазначено усі особисті дані, що
виключають будь-який сумнів щодо особи заявника і після якого йде кореспонденція,
підписана належним чином представником заявника, не є анонімним: Kouznetsova
проти Росії (déc.).
103. Заява, подана від фіктивними прізвищами: особи користуються псевдонімами,
пояснюючи Суду, що в умовах існування збройного конфлікту вони змушені не
розкривати власних прізвищ, щоб захистити свою родину і друзів. З урахуванням того,
що «тактика приховування своєї ідентичності череззрозумілі причини, у випадку, коли
нею користуються реальні, конкретні заявники, особу яких можна ідентифікувати за
достатньою кількістю ознак, інших, ніж їхнє прізвище (…)» та «існування достатньо
тісного зв’язку між заявниками та подіями, про які йдеться у заяві», Суд не визнав таку
заяву анонімною: Chamaïev та інші проти Грузії i Росії (déc.). Див. також Chamaïev та
інші проти Грузії i Росії, § 275.
104. Заява, подана від представників Церкви або від асоціації релігійного чи
філософського спрямування без конкретизації особи членів цих організацій, не
відхиляється на підставі анонімності (статті 9, 10 і 11 Конвенції): Omkarananda i Divine
Light Zentrum протиШвейцарії (déc.).
3. Анонімну заяву у значенні статті 35 пункт 2 а) Конвенції слід відрізняти від питання нерозголошення
особи заявника в порядку винятку з нормального правила відкритості провадження у Суді і від
питання конфіденційності в Суді (див. правило 33 і пункт 3 правила 47 Регламенту Суду і практичні
інструкції у додатку). ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ЗАЯВ
© РадаЄвропи/Європейський суд з прав людини, 2011 29
D. Дублювання заяви
Стаття 35 § 2 b) – Умови прийнятності
«2. Суд не розглядаєжодної індивідуальноїзаяви, поданоїзгідно зі статтею 34, якщо вона:
(…)
b) за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом (…) і якщо вона не
містить нових фактів у справі.»4
105. Заява розглядається як «в основному та сама», якщо сторони, скарги і факти є
ідентичними: Pauger проти Австрії (déc.); Verein gegen Tierfabriken Schweiz (VgT) проти
Швейцарії (№ 2) [ВП], § 63.
1. Особа заявників
106. Заяви, що стосуються того самого предмету, але подані спільно фізичними
особами і асоціацією, яка вже подавала повідомлення до Комітету з прав людини ООН,
не розглядаються як заяви, представлені тими самими заявниками: Folgero та інші
проти Норвегії (déc.), те саме стосується повідомлення, поданого до Верховного
Комісара з прав людини в ООН неурядовою організацією, а не самими заявниками:
Celniku проти Греції, §§ 36-41. Те саме стосується заяви стосовно свавільного
затримання, поданої неурядовою організацією до Робочої групи ООН з питань
свавільного затримання, ізаяви, поданоїзаявниками: Illiu та інші проти Бельгії (déc.).
107. Наявність міждержавної заяви, поданої урядом, не позбавляє фізичну особу
можливості подавати власну заяву або формулювати власні скарги: Varnava та інші
проти Туреччини [ВП], § 118.
2. Ідентичність скарг
108. Поняття «скарга» визначається як мета або правова підстава заяви.
Скарга характеризується фактами, які вказують на порушення, а не лише правовими
підставами або аргументами, на які посилаються: Guerra та інші проти Італії, § 44,
Scoppola проти Італії (№ 2) [ВП], § 54, Previti проти Італії (déc.), § 293.
109. Суд аналізує скарги одну за одною. Відхиляються згідно з пунктом 2 статті 35
лише ті скарги, які по суті збігаються зі скаргами, розглянутими в іншій заяві: Dinc
проти Туреччини (déc.).
110. Якщо заявник повторює скарги, які він уже виклав у попередній заяві, така
заява оголошується неприйнятною: X проти ФРН (déc.) (№ 1860/63); Duclos проти
Франції (déc.); Clinique Mozart Sarl проти Франції (déc.); Rupa проти Румунії (déc.),
§ 52; Coscodar проти Румунії (déc.), § 27.
111. Хоч у новій заяві, суть якої була ідентичною до попередньої, оголошеної
неприйнятною, ішлося про іншу квартиру й іншого мешканця у тому самому будинку,
той самий заявник повторив скарги, сформульовані раніше, не надавши жодних нових
доказів, цю заяву було проголошено ідентичною по суті до попередньої, і, отже,
неприйнятною: X проти ФРН (déc.) (№ 2606/65).
112. Таким чином, заяви не є тими самими по суті, якщо вони стосуються таких
питань:
– спір щодо умов тримання під вартою заявника відрізняється від спору стосовно його
засудження Судом національної безпеки або від спору стосовно втрати
4. Раніше це положення фігурувало у статті 27. ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ЗАЯВ
30 © РадаЄвропи/Європейський суд з прав людини, 2011
депутатського статусу внаслідок розпуску партії, членами якої були заявники: Sadak
проти Туреччини, §§ 32-33;
– спір щодо умов тримання під вартою заявника і його засудження Судом
національної безпеки відрізняється від спору стосовно втрати депутатського статусу:
Yurttas проти Туреччини, §§ 36-37.
113. Суд самостійно встановлює правову кваліфікацію фактів і не вважає себе
пов’язаним тією кваліфікацією, яку надають цим фактам заявники або уряди. Отже,
заява, в якій ставиться питання про повторний розгляд на підставі інших положень
Конвенції фактів, які були викладені в іншій заяві, стосується тієї самої шкоди і, таким
чином, відхиляється як неприйнятна: Previti проти Італії (déc.), §§ 293-294.
F. Зловживання правомна подання заяви
Стаття 35 § 3 a) – Умови прийнятності
«3. Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34,
якщо він вважає:
a) що ця заява (…) є зловживанням правом на подання заяви; (…)»
1. Загальне визначення
138. Поняття «зловживання» згідно з пунктом 3 статті 35 слід розуміти у
звичайному значенні, яке визнається загальною теорією права – тобто як шкідливе
здійснення особою права для інших цілей, ніж ті, для яких його призначено. Таким
чином, вважається зловживанням таке поводження заявника, яке явно суперечить цілям
права на індивідуальне звернення, встановленого Конвенцією, і перешкоджає належній
роботі Суду або належному перебігу провадження (Miroļubovs та інші проти Латвії,
§§ 62 і 65).
139. З юридичної точки зору, з формулювання пункту 3 статті 35 випливає, що
заява, що вважається зловживанням правом на подання заяви, повинна оголошуватися
неприйнятною, а не просто вилучатися зі списку заяв. Дійсно, Суд наголосив, що
відхилення заяви на підставі зловживання правом на подання заяви є надзвичайним
заходом (там само, § 62). Справи, в яких Суд визначив зловживання правом на
оскарження, можна розподілити на 5 типових категорій: інформація, що заводить в
оману; вживання образливих формулювань; порушення вимоги про конфіденційність
під час процедури дружнього врегулювання; заява явно сутяжницька або позбавлена
реальної мети; а такожінші випадки, вичерпний список яких скласти неможливо.
B. Несумісність ratione loci
Стаття 35 § 3 a) – Умови прийнятності
«3. Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34,
якщо він вважає.
a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї (…)»
Стаття 32 §§ 1 і 2 – Юрисдикція Суду
«1. Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та
протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47.
2. У випадку виникнення спору щодо юрисдикції Суду, спір вирішує самСуд.»
1. Принципи
173. Прийнятність ratione loci вимагає, щоб стверджуване порушення Конвенції
мало місце у межах юрисдикції держави-відповідача або на території, реально
контрольованій цією державою (Chypre [Кiпр] проти Туреччини [ВП], §§ 75-81; Drozd i
Janousek проти Франції i Іспанії, §§ 84-90).
174. Якщо заяви ґрунтуються на подіях, що відбувалися поза межами території
Договірної Сторони, і якщо не існуєжодного зв’язку міжцими подіями і органом влади
в межах юрисдикції цієї держави, такі заяви відхиляються як несумісні з Конвенцією
ratione loci.
Суд повинен сам переконатися, що він має юрисдикцію: Blečić проти Хорватії [ВП],
§§ 65 і 67.
175. Якщо скарги стосуються дій, які відбувалися поза межами території договірної
держави, Уряд може подати попереднє заперечення, що заява є несумісною з
положеннями Конвенції ratione loci (Loizidou проти Туреччини (попередні заперечення),
§ 55; Rantsev проти Кіпру i Росії, § 203). Це заперечення розглядатиметься згідно зі
статтею 1 Конвенції (про обсяг поняття «юрисдикція» згідно з цією статтею див.
A. Індивідуальні заяви
Стаття 34 – Індивідуальнізаяви
«Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, що
вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення
прав, викладених у Конвенції або Протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються
не перешкоджатижодним чином ефективному здійсненню цього права.»
1. Предмет статті
6. Стаття 34, що ґарантує право на подання індивідуальної заяви, надає особам
реальне право звернення до суду на міжнародному рівні, вона є однією з
основоположних ґарантій дієвості системи органів Конвенції – «ключовою частиною
механізму» захисту прав людини (Loizidou проти Туреччини1
(попередні заперечення),
§ 70; Mamatkoulov і Askarov проти Туреччини [ВП], §§ 100 і 122).
1. Гіперпосилання ведуть до оригіналу вказаного рішення (текст оригіналу – англійською або
французькою мовами, які є двома офіційними мовами Суду). Запрошуємо читача ознайомитися з
інформаційною базою практики Суду (під назвою HUDOC), яка надає доступ до текстів рішень
англійською і/або французькою мовами, а також до певної кількості перекладів на інші мови, і
зокрема на українську. ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ЗАЯВ
© РадаЄвропи/Європейський суд з прав людини, 2011 9
7. Як живий документ, Конвенцію слід тлумачити в світлі сучасних умов життя.
Усталена практика Суду застосовується також і до таких процесуальних положень, як
стаття 34 (Loizidou проти Туреччини (попереднізаперечення), § 71).
2. Статус заяви
8. Сфера застосування: Кожна приватна особа може розраховувати на захист
системою Конвенції проти дій Держави Сторони Конвенції у випадку, коли
стверджуване порушення відбулося у межах юрисдикції цієї держави, відповідно до
статті 1 Конвенції (Van der Tang проти Іспанії, § 53). Потерпілий не повинен
уточнювати, яку саме статтю Конвенції було порушено (Guzzardi проти Італії, § 61).
9. Правомочні особи:
– Будь-яка фізична чи юридична особа може здійснити своє право на подання
індивідуальної заяви незалежно від громадянства, місця проживання, громадянського
стану, або правоздатності (стосовно матері, позбавленої батьківських прав, див.
Scozzari і Giunta проти Італії [ВП], § 138, неповнолітнього, див. A. проти
Сполученого Королівства, недієздатної особи без дозволу її опікуна, див. Zehentner
проти Австрії, §§ 39 і далі.
– Будь-яка неурядова організація, у широкому розумінні цього слова, тобто за
винятком тих організацій, що здійснюють урядові повноваження, може здійснювати
право на подання заяви. Щодо юридичних осіб публічно-правових організацій, що
не здійснюють урядових повноважень, див. Les saints monastères проти Греції, § 49, і
Radio France та інші проти Франції (déc.), §§ 24-26, а також організацій, юридично
й фінансово незалежних від держави, див. Compagnie de navigation de la République
islamique d’Iran проти Туреччини, §§ 80-81, або Unédic проти Франції, §§ 48-59.
З іншого боку, муніципалітет (Ayuntamiento de Mula проти Іспанії (déc.)) або його
відділ, який частково здійснює повноваження державної влади (Section de commune
d’Antilly проти Франції (déc.)), не має права на подання заяви на підставі статті 34
(див. також Döşemealtı Belediyesi проти Туреччини (déc.)).
– Будь-яка група приватних осіб: неформальна асоціація, що об’єднує, здебільшого
тимчасово, певну кількість осіб (справа «про мови в Бельгії»). Однак ні місцеві
адміністративно-територіальні утворення, ні інші офіційні органи не можуть
подавати через фізичних осіб, які їх утворюють або їх представляють, скарги проти
будь-якої дії, припиненої державою, від якої вони залежать і від імені якої вони
здійснюють публічну владу (Demirbaş та інші проти Туреччини (déc.)).
10. Стаття 34 не дозволяє подавати скарги in abstracto щодо будь-якого порушення
Конвенції. Не можна оскаржувати положення національного права лише тому, що воно
нібито порушує Конвенцію (Monnat проти Швейцарії, §§ 31-32), Конвенція також не
передбачає actio popularis (Klass та інші проти Німеччини, § 33; The Georgian Labour
Party проти Грузії (ріш); Burden протиСполученого Королівства [ВП], § 33).
11. Подання заяви через представника: якщо заявник не подає заяву особисто, а
призначає свого представника, згідно з пунктом 3 правила 45 Регламенту Суду, він має
представити письмову довіреність, належним чином підписану. Необхідно, щоб
представник довів, що він отримав конкретні та чіткі інструкції від особи, яка на
підставі статті 34 вважається потерпілою, від імені якої він виступатиме в Суді (Post
проти Нідерландів (déc.)). Про дійсність довіреності на представництво див. Aliev
проти Грузії, §§ 44-49. Про автентичність заяви див. Velikova проти Болгарії,
§§ 48-52. ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ЗАЯВ
10 © РадаЄвропи/Європейський суд з прав людини, 2011
12. Зловживання правом на подання індивідуальної заяви: стосовно поведінки
заявника, що суперечить цілям права на оскарження, див. поняття зловживання правом
на подання індивідуальної заяви за пунктом 3 статті 35 Конвенції (Miroļubovs та інші
протиЛатвії, §§ 62 і далі).
3. Свобода здійснення права на подання заяви
13. Право на звернення до Суду є абсолютним і не допускає жодних перешкод. Цей
принцип включає свободу спілкування з органами Конвенції (щодо листування під час
ув’язнення: Peers проти Греції, § 84; Kornakovs проти Латвії, §§ 157 і далі). Див.
також Європейську угоду 1996 року стосовно осіб, що беруть участь у провадженнях в
Європейському судіз прав людини (STCE 161).
14. Національні органи влади повинні утримуватися від будь-якого тиску на
заявника з метою примусити його відкликати заяву чи змінити пункти скарги. На думку
Суду, тиск може мати форму прямого примусу й неприхованого залякування заявників,
реальних чи потенційних, їхніх родин або представників у Суді, а й також
неправомірних опосередкованих дій або контактів (Mamatkoulov i Askarov проти
Туреччини [ВП], § 102).
Суд розглядає такожситуацію, коли заявника переконували не здійснювати право на
індивідуальне звернення (Colibaba проти Молдови, § 68).
Слід враховувати вразливість скаржника та ризик того, що органи влади можуть
впливати на нього (Iambor проти Румунії (№ 1), §212). Заявники можуть бути особливо
вразливими, якщо вони утримуються під вартою в очікуванні судового розгляду та їхні
контакти з родинами чи зовнішнім світом підлягають обмеженням (Cotleţ проти
Румунії, § 71).
15. Приклади, варті уваги:
– допити, що проводились органами влади з приводу подання заяв: Akdivar та інші
проти Туреччини, § 105; Tanrıkulu проти Туреччини [ВП], §131;
– погрози розпочати кримінальне переслідування проти адвоката заявниці: Kurt проти
Туреччини, §§159-165, або скарга органів влади на адвоката у національному
провадженні: McShane проти Сполученого Королівства, § 151;
– допит поліцією адвоката і перекладача заявниці, пов’язаний з вимогою
справедливого відшкодування: Fedotova проти Росії, §§ 49-51; і також Riabov проти
Росії, §§ 53-65, стосовно розслідування, замовленого представником уряду;
– унеможливлення зустрічі адвоката та лікаря заявника: Boicenco проти Молдови,
§§ 158-159;
– неповага до конфіденційності стосунків адвокат/заявник у кімнаті для побачень:
Oferta Plus SRL проти Молдови, § 156;
– погрози з боку представників пенітенціарних органів: Petra проти Румунії, § 44;
– відмова тюремної адміністрації надіслати заяву до Суду з посиланням на те, що не
було вичерпано усі національнізасоби захисту: Nurmagomedov проти Росії, § 61;
– тиск на свідка у справі, що розглядається Судом і стосується умов тримання у
в’язниці: Novinskiy проти Росії, §§ 119 і далі;
– зауваження представників пенітенціарних органів з намаганнями переконати
ув’язненого не подавати заяву у поєднанні з бездіяльністю і невиправданим
запізненням у наданні усього необхідного для його листування та документів,
необхідних для подання ним заяви до Суду: Gagiu проти Румунії, §§ 94 і далі; ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ЗАЯВ
© РадаЄвропи/Європейський суд з прав людини, 2011 11
– відмова представників органів влади надати заявникові-ув’язненому копії
документів, необхідних для подання заяви доСуду: Naydyon протиУкраїни, § 68.
– залякування і тиск на заявника з боку представників органів влади через подання
ним заяви до Суду: Lopata проти Росії, §§ 154-160.
16. Обставини справи можуть пом’якшити задеклароване втручання до подання
індивідуальної заяви: Syssoyeva та інші проти Латвії (вилучення з реєстру) [ВП],
§§ 118 і далі. Див. також справу Holland проти Швеції (déc.), у якій Суд визнав, що
знищення аудіозаписів слухання, здійснене в межах національного права, до закінчення
визначеного шестимісячного строку для подання заяви до Суду не зашкодило
ефективній можливості заявника здійснити своє право на звернення до Суду; і справу
Farcas проти Румунії (déc.), в якій Суд визначив, що неможливість вичерпати усі
національні засоби захисту через брак спеціального обладнання, що дає доступ до
відповідних державних служб, на яку посилався заявник, особа з фізичними вадами, не
становила для нього реальної перешкоди для здійснення ним права на оскарження.
4. Обов’язки держави-відповідача
a) Правило 39 Регламенту Суду
|