| Главная » Файлы » Мои файлы |
Поняття та ознаки засобів індивідуалізації
| [ Скачать с сервера (153.0 Kb) ] | 08.07.2017, 15:17 |
| Поняття та ознаки засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг Поряд з творами літератури, науки і мистецтва та результатами технічної творчості, правом інтелектуальної власності регулюються відносини у сфері використання та охорони спеціальних символів, що застосовуються товаровиробниками для індивідуалізації себе та результатів своєї діяльності. Правова охорона цієї групи спеціальних позначень забезпечується інститутом засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Окремі аспекти індивідуалізації дістають вияв у різних інститутах цивільного права. Так, у речовому праві ще давньоримські юристи поділяли речі на індивідуально визначені, тобто ті, для яких наявні спеціальні ознаки, та родові, що характеризуються загальними ознаками об'єктів відповідного виду чи групи. Серед особистих немайнових прав фізичної особи виділяють право особи на індивідуальність, тобто на збереження своєї мовної, культурної чи національної самобутності, та право на ім'я, за рахунок якого відбувається індивідуалізації особи у цивільних правовідносинах, її характеристика як носія цивільних прав та обов'язків. У межах договірного права існують угоди, правовий механізм яких передбачає використання лише індивідуальних об'єктів (договори оренди, позички, зберігання) та договори, спрямовані на розпорядження родовими речами (договір позики, банківські правочини). В інституті авторського права індивідуалізації також надається суттєве значення. Одним з основних прав автора є право на індивідуалізацію, що проявляється у можливості власного позначення як творця твору та характеристики результату своєї творчої діяльності. Поступово правом забезпечується правова охорона не лише індивідуалізованих об'єктів - засоби їх розрізнення також отримують самостійну охорону, не пов'язану та незалежну від правового режиму ідентифікованого об'єкта та правового статусу суб'єкта індивідуалізації. Засоби індивідуалізації стають цінністю для їх володільця, а тому потребують самостійної охорони. Часто вартість засобу індивідуалізації значно перевищує цінність позначеного об'єкта. Виникає нагальна потреба у забезпеченні захисту прав суб'єкта на засіб індивідуалізації. У законодавстві та у сфері правової науки застосовуються різні терміни для характеристики засобів розрізнення суб'єктів та об'єктів цивільних правовідносин. У доктрині для системної характеристики комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень вживаються такі терміни, як "розрізняльні позначення", "засоби індивідуалізації", "комерційні позначення" тощо. Враховуючи, що в науковій літературі для позначення системи правових норм, що забезпечує охорону комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень, уже протягом тривалого часу застосовується категорія "засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг", її використання доцільне і в подальшому. Водночас, беручи до уваги громіздкість даної категорії для повсякденного застосування, у тому числі на практичному рівні, для системної характеристики позначень, що використовуються товаровиробниками, можливе також застосування скороченого формулювання - "засоби індивідуалізації". У сфері цивільного права можна простежити, принаймні, два аспекти використання терміна "засіб індивідуалізації" - у широкому та у вузькому сенсі. У першому випадку - ним охоплюються будь-які форми реалізації індивідуалізації у межах цивільних правовідносин (ім'я, псевдонім, індивідуальність фізичної особи, її місце проживання, дата та місце укладення договору тощо). Правова охорона таких об'єктів забезпечується не лише правом інтелектуальної власності, а також нормами про особисті немайнові права фізичної особи та іншими інститутами цивільного права. При вузькому тлумаченні засоби індивідуалізації являють собою спеціальні позначення чи комбінації позначень, які не вводять в оману споживачів та придатні для ідентифікації юридичних осіб - підприємців, товарів, послуг чи походження товарів з географічного місця, де їх характеристики значною мірою співвідносяться з географічним походженням. На такі засоби поширюється правовий режим інтелектуальної власності, проте наявність особливого функціонального призначення та специфіка суб'єктивних прав зумовлює особливу їх охорону, самостійну стосовно об'єктів авторського та патентного права. Як елемент системи охорони права інтелектуальної власності засоби індивідуалізації слід розуміти у вузькому значенні. На сьогоднішній день не викликає суттєвих заперечень характеристика права інтелектуальної власності як підгалузі цивільного права. Систему права інтелектуальної власності традиційно поділяють на дві складові: авторське право та право промислової власності, беручи за основу існуючий на міжнародному рівні поділ об'єктів інтелектуальної власності на ті, що підпадають під охорону Бернської та Паризької конвенцій. Проте, враховуючи практичне значення, яке отримали засоби індивідуалізації в умовах ринкової економіки, розширення їх видової чисельності та величину нормативного масиву, присвяченого регулюванню правовідносин, пов'язаних з їх використанням, слід наголосити на формуванні поряд авторським та патентним правом, інституту засобів індивідуалізації як самостійної складової права інтелектуальної власності. Інститут засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг охоплює правову охорону трьох об'єктів інтелектуальної власності: комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень. Комерційне найменування являє собою оригінальне позначення юридичної особи, що займається підприємництвом, яке дозволяє індивідуалізувати її серед інших осіб та не вводить в оману споживачів щодо справжнього характеру діяльності особи. Торговельною маркою відповідно до ст. 492 ЦК України визнається будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Географічне зазначення можна визначити як назву географічного місця, що вживається у позначенні товару, який має ряд особливих якісних характеристик, зумовлених місцем його походження. Таким чином, якщо комерційне найменування слугує засобом індивідуалізації суб'єкта - юридичної особи - підприємця, то торговельна марка та географічне зазначення застосовуються для ідентифікації виготовленої продукції чи наданих послуг. В останній період намітилась тенденція до розширення меж інституту засобів індивідуалізації за рахунок включення до сфери його правової охорони нових об'єктів, що виконують ідентифікуючі функції, - комерційних позначень, та доменних імен. На відміну від комерційних найменувань, що використовуються для позначення юридичних осіб - підприємців, комерційне позначення є засобом індивідуалізації цілісного майнового комплексу, що належать юридичній особі чи фізичній особі - підприємцю. Доменне ім'я є засобом позначення інформаційних ресурсів у мережі Інтернеті. Слід наголосити, що наразі лише формуються правові норми щодо охорони цих об'єктів у вітчизняному законодавстві. ЦК України закріпив нову термінологію для позначення окремих видів засобів індивідуалізації. До набрання чинності ЦК України для характеристики позначення юридичної особи - підприємця застосовувався термін "фірмове найменування" або "фірма". ЦК України у ст. 420 відносить до переліку об'єктів права інтелектуальної власності комерційні (фірмові) найменування, вказуючи тим самим на тотожність таких засобів індивідуалізації. На відміну від ЦК України, що для позначення виробленої продукції використовує категорію "торговельна марка", спеціальний закон у цій сфері - Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та система підзаконного регулювання замість поняття "торговельна марка" застосовують категорію "знак для товарів і послуг". Зокрема, згідно ст. 1 Закону знак для товарів і послуг характеризується як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Варто підкреслити, що ст. 420 ЦК України відносить до переліку об'єктів права інтелектуальної власності "торговельні марки (знаки для товарів і послуг)", тому зазначені поняття тлумачаться ЦК України як тотожні. Як і у сфері інших засобів індивідуалізації ЦК України використовує для позначення місця походження товару новий для вітчизняного законодавства термін "географічне зазначення". Закріплення даної правової категорії зумовлюється потребою уніфікації термінології та гармонізацією національного законодавства з міжнародно-правовими вимогами, зокрема з положеннями Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності СОТ (Угода ТРІПС)1. Проте на рівні спеціального законодавства, зокрема Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів"2 наразі ще не відбулася відповідна зміна правових термінів. Правова охорона засобів індивідуалізації має свої особливості, зумовлені специфікою об'єкта та функціональним призначенням засобів, індивідуалізації, що дозволяють їх відмежувати від результатів творчості, що охороняються авторським та патентним правом. Насамперед, засоби індивідуалізації не є технічними рішеннями та самі по собі не є творчими досягненнями у сфері літератури, науки або мистецтва, а являють собою спеціальні позначення словесного, графічного чи іншого характеру, що використовуються для розрізнення суб'єктів цивільних правовідносин, виробленої ними продукції чи наданих послуг. Метою використання засобів індивідуалізації є необхідність позначення особи чи продукції, а не надання нових корисних властивостей новому продукту, що задовольняють певну суспільну потребу або задоволення митецьких чи інших творчих інтересів суспільства. Не спрямовані засоби індивідуалізації також на відкриття нових чи покращення існуючих результатів у різноманітних сферах техніки та технології. Ціллю використання таких позначень є забезпечення ідентифікації суб'єкта-товаровиробника, вироблених ним товарів чи наданих послуг, відмежування їх від однорідної діяльності або продукції конкурентів. На відміну від результатів, що охороняються авторським правом та суміжними правами, для забезпечення правової охорони засобів індивідуалізації не надається правове значення творчому характеру досягнутого результату. Творчі зусилля творця об'єкта, що є засобом індивідуалізації, не мають юридичного значення при встановленні правового режиму охорони комерційних найменувань, географічних зазначень або торговельних марок. Як слушно зазначав О. А. Підопригора, "засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг відрізняються від інших об'єктів промислової власності не лише функціональним призначенням. Вони також різняться і рівнем творчості - одна справа створити винахід, інша - знак для товарів і послуг". Пріоритетне значення при встановленні режиму правової охорони ідентифікуючих позначень надається можливості об'єкта виконувати розрізняльні функції та відсутності схожості чи тотожності нового позначення до тих засобів, що використовуються іншими товаровиробниками. Тому не може бути надана правова охорона засобу індивідуалізації, наприклад, плодово-ягідної продукції у вигляді словесного позначення "яблуко", оскільки таке позначення лише вказує на характер товару та не має щодо нього розрізняльної здатності. Проте стосовно комп'ютерних виробів застосування позначення у вигляді яблука цілком можливе, оскільки воно не є описовим стосовно ідентифікованих товарів. Відомий американський виробник - комп'ютерна компанія "Арріе" - вже протягом тривалого часу використовує символ яблука на своїй продукції. Для отримання правової охорони позначення має бути новим. При цьому, новизна засобу індивідуалізації розуміється не в абсолютному значенні як світова новизна, а у відносному, тобто позначення має бути новим щодо раніше зареєстрованих чи заявлених на реєстрацію засобів індивідуалізації у межах території відповідної держави щодо однорідних товарів чи послуг або однорідного характеру господарської діяльності. Так, у реєстрації найменування "закрите акціонерне товариство "Дніпро" буде відмовлено у разі наявності раніше зареєстрованого господарюючого суб'єкта з організаційно-правовою формою закритого акціонерного товариства та з словесним позначенням "Дніпро". Проте, якщо форми здійснення підприємницької діяльності не збігаються (наприклад, раніше зареєстрованим є товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро") або не є тотожними елементи спеціального найменування (закрите акціонерне товариство "Широке Дніпро"), та не збігаються територіальні межі та сфери здійснення підприємницької діяльності, то найменування нового суб'єкта "закрите акціонерне товариство "Дніпро" буде підлягати державній реєстрації. Аналогічно при реєстрації позначення для ідентифікації продукції враховується його новизна стосовно раніше зареєстрованих засобів індивідуалізації щодо тих самих або схожих (споріднених) товарів чи послуг. Так, не може бути зареєстрованим як торговельна марка позначення "Арріе" для комп'ютерів та високоточної техніки з огляду наявність раніше зареєстрованої марки американського виробника, проте це позначення може отримати правову охорону стосовно товарів, не пов'язаних з комп'ютерами (наприклад виробів текстильної або хімічної промисловості). Тобто, правова охорона засобів індивідуалізації не є абсолютно безмежною. Вона обмежується певною сферою господарської діяльності, характером продукції чи формою господарювання, у рамках якої управомочений суб'єкт має виключні права на використання відповідного засобу індивідуалізації. За межами цієї сфери господарювання використання розрізняльного позначення третіми особами не буде вважатися порушенням прав інтелектуальної власності. Особливості прав інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації Суб'єктивні права на засоби індивідуалізації мають ряд особливостей, зумовлених специфікою об'єкта правової охорони. Насамперед, слід наголосити, що права на засоби індивідуалізації, на відміну від авторських та патентних прав, діють безстроково, тобто упродовж всього періоду існування відповідного управомоченого суб'єкта або протягом періоду чинності правоохоронного документа на відповідний засіб індивідуалізації з можливістю пролонгації невизначену кількість разів. Зокрема, чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи (ст. 491 ЦК України). Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням (ст. 504 ЦК України). Право на засоби індивідуалізації належить до кола абсолютних прав, тобто таких, що діють щодо всіх третіх осіб, які зобов'язані утримуватися від порушення правомочностей, наданих його правоволодільцю. На відміну від відносних прав, управомоченому суб'єкту протистоїть не конкретна особа, зобов'язана здійснити чи утриматися від вчинення певних визначених дій, а всі треті особи, на яких покладений обов'язок не порушувати право на засоби індивідуалізації та не перешкоджати у здійсненні його правомочностей. Права на засоби індивідуалізації є більш обмеженими за обсягом правової охорони порівняно з характером охорони прав у сфері авторського та патентного права. Якщо обсяг правової охорони твору чи винаходу обмежується лише часовими рамками та територіальними кордонами, то у галузі засобів індивідуалізації такі обмеження є більш істотними. Так, межі правової охорони торговельної марки визначаються переліком товарів чи послуг (ст. 494 ЦК України), географічного зазначення - характеристиками товару та районом його походження (ст. 501 ЦК України), комерційного найменування - предметом діяльності юридичної особи (ст. 489 ЦК України). Тому на території однієї держави, в один і той же час може бути декілька не пов'язаних між собою правоволодільців ідентичної торговельної марки, яка використовується для позначення різних класів товарів чи послуг, функціонувати юридичні особи з однаковими комерційним найменуванням, що реалізують свою діяльність у різних сферах, чи діяти особи, що застосовують для позначення своєї продукції єдине географічне зазначення. Таким чином, сфера повноважень суб'єкта авторського чи патентного права є ширшою від обсягу правомочностей суб'єкта права на засіб індивідуалізації. Тому, якщо автор чи винахідник має виключне право на результат своєї творчості та може заборонити будь-яке використання ідентичного об'єкта третьою особою, то суб'єкт права на комерційне найменування, торговельну марку чи географічне зазначення обмежений у механізмі реалізації даного права. Обсяг права заборони визначається характером охорони засобу індивідуалізації та обмежується класом товарів чи послуг, сферою функціонування чи межами географічного району діяльності суб'єкта. Права на засоби індивідуалізації тісно пов'язані h сферою особистих немайнових прав особи. Право на комерційне найменування, торговельну марку чи географічне зазначення залежить від особистих немайнових прав господарюючого суб'єкта, насамперед від права на ділову репутацію. Ефективність участі особи у цивільних правовідносинах під своїм комерційним найменуванням чи торговельною маркою впливає на рівень її ділової репутації, і, навпаки, набута репутація найчастіше пов'язується з найменуванням юридичної особи, позначенням виготовленої продукції чи наданих послуг. Суб'єктивне право на засоби індивідуалізації виникає у силу реєстрації засобу індивідуалізації або його правоволодільця. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права (ст. 501 ЦК України). Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом (ст. 494 ЦК України), що видається за результатами державної реєстрації торговельної марки. На відміну від виникнення прав на торговельну марку та географічне зазначення, право інтелектуальної власності на комерційне найменування охороняється без обов'язкової його реєстрації та є чинним з моменту першого використання цього найменування (ст. 489 ЦК України). Враховуючи, що перше використання комерційного найменування може бути забезпечене лише після реєстрації юридичної особи - правоволодільця, суб'єктивне право на комерційне найменування виникає з моменту реєстрації юридичної особи. Особливості проведення такої реєстрації визначаються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Характерною рисою права на засоби індивідуалізації є те, що воно одночасно виступає обов'язком управомоченої особи. Так, якщо торговельна марка не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково. У цьому разі дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання (ст. 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"). Юридична особа не лише вправі виступати в цивільному обороті під власним комерційним найменуванням, а й зобов'язана згідно з вимогами законодавства здійснювати свою діяльність під власним іменем. З цією метою юридична особа повинна використовувати своє точне найменування, структура якого відповідає вимогам закону. Якщо комерційне найменування вводить в оману споживачів щодо справжньої діяльності особи або не дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших, йому правова охорона не надається. Право на засоби індивідуалізації характеризується обмеженими можливостями розпорядження. Ця ознака органічно випливає із зв'язку права на засоби індивідуалізації з комплексом особистих немайнових прав особи та зумовлена призначенням його об'єкта - ідентифікацією суб'єкта або виробленої ним продукції у сфері цивільного обороту. На відміну від інших об'єктів інтелектуальної власності, у сфері комерційних найменувань існують обмежені можливості розпорядження. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування можуть переходити до іншої особи лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною (ч. 2 ст. 490 ЦК України). Конструкція суб'єктивного права на географічне зазначення взагалі не охоплює правомочність розпорядження. Право на використання зазначення, за умови його реєстрації, має будь-який виробник, який у межах відповідного географічного району виробляє товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до реєстру (ст. 9 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів"), тому у законодавстві закріплюється заборона власника географічного зазначення на видачу ліцензій на використання, зазначене будь-яким особам. Проте суб'єкт права на торговельну марку має весь обсяг правомочності розпорядження, що включає можливість її вільного надання або передачі третім особам на підставі відповідних цивільно-правових договорів. Стаття 489. Правова охорона комерційного найменування 1. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. 2. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. 3. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. 4. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються. 1. Поняття "комерційне найменування" є новелою Цивільного кодексу України. Раніше законодавству України був відомий лише такий термін, як "фірмове найменування", який, між тим, теж не був законодавчо визначений у праві України. Принциповою відзнакою комерційного найменування від фірмового є те, що останнє може використовуватися лише юридичними особами, тоді як учасниками комерційної діяльності можуть бути, скажімо, і приватні підприємці без статусу юридичної особи. Тому поняття "комерційне найменування" за своїм змістом значно ширше, ніж така правова категорія, як "фірмове найменування". Остання співвідноситься з першою як частина і ціле. Комерційне найменування виконує здебільшого дві функції: дистинктивну, тобто дозволяє відрізнити одного учасника комерційної діяльності від іншого незалежно від того, які товари чи послуги вони реалізують та пропонують на ринку, та запобіжну, тобто не дає ввести в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. 2. Охорона права інтелектуальної власності на комерційне найменування передбачає можливість реалізації заходів, визначених законом, за допомогою яких власник комерційного найменування може в разі необхідності забезпечити відновлення своїх порушених прав, припинити їх порушення та застосувати до порушника інші санкції. Правова охорона найменування, згідно з нормою цієї статті, здійснюється незалежно від того, зареєстровано воно чи ні, головне щоб комерційне найменування було дистинктивним. У даному разі це означає, що споживачі визнають найменування як посилання на специфічне комерційне джерело. З цієї позиції, зокрема, можна пояснити ситуацію, що зазначена у п. 4 даної статті, коли наявність в осіб однакових комерційних найменувань не вважатиметься протизаконною за умови, якщо споживачі товарів, які ці особи виробляють (реалізують), та послуг, які ними надаються, не будуть введені цим в оману. Приміром, це може статися, якщо підприємства діють на територіальне розмежованих ринках, або одна з фірм спеціалізується виключно на виробленні машинного обладнання, а інша, скажімо, напоїв. Таким чином, комерційне найменування, яке за своєю природою не здатне служити для розпізнавання учасника комерційного обороту, може отримати матеріальний захист тільки за рахунок того, що воно фактично асоціюється з позначеннями певної особи, тобто здобуло авторитет. Передумовою для захисту комерційного найменування є принаймні факт його незаконного використання в комерційному обороті. Для правової охорони комерційного найменування вирішальним є момент початку його використання, за допомогою якого у разі виникнення правової колізії можна буде виявити пріоритетність права інтелектуальної власності на комерційне найменування тієї чи іншої особи. Захист права на комерційне найменування може відбуватися як у рамках цивільно-правових правовідносин (позивний порядок), так і в адміністративному порядку через заяву до Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень, яка подається в письмової формі з додаванням документів, що підтверджують порушення прав на комерційне найменування. 2. Право на комерційне найменування Комерційне найменування є одним із об'єктів інтелектуальної власності, що входить до групи засобів індивідуалізації, які мають певні особливості цивільно-правового регулювання і не можуть розглядатись як об'єкти промислової власності або авторського права. Захист такого об'єкта розпочався з прийняттям в 1883 р. Паризької конвенції про охорону промислової власності, яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р. Зазначена конвенція визначила серед об'єктів промислової власності і фірмові найменування. Визначення такого об'єкта Паризька конвенція не наводить, а лише закріплює положення" відповідно до якого фірмове найменування охороняється у всіх країнах Союзу без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знаку. За радянських часів питання правової охорони комерційних найменувань не були врегульовані детально. 22 червня 1927 р. була прийнята постанова ЦВК і РНК СРСР, якою затверджувалося Положення про фірму. Це був перший нормативний акт, який був присвячений такому об'єкту, як комерційні (фірмові) найменування. Дане Положення було єдиним нормативним актом радянського часу, який врегульовував особливості використання фірмових найменувань. Крім того, воно діяло і в незалежній Україні до прийняття нового Цивільного кодексу України. В роз'ясненнях Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" від 10 червня 2004 р. визначалося, що у зв'язку із вступом у силу Цивільного та Господарського кодексів України до правовідносин, які виникли з 1 січня 2004 р. не застосовується Положення про фірму 1927 р.1 Цивільний кодекс України став першим нормативним актом незалежної України, який врегульовував питання, пов'язані із використанням та правовою охороною комерційних найменувань. Крім того, він увів дещо нове поняття "комерційне найменування" в нормативний обіг, оскільки до прийняття Кодексу використовували поняття "фірмове найменування". В той самий час Цивільний кодекс України не дає чіткого розуміння самого поняття "комерційне найменування", а лише визначає підстави для надання найменуванню правової охорони. Такими підставами є можливість вирізнення однієї особи серед інших та ідентифікація справжньої діяльності особи, якій належить конкретне комерційне найменування. Щоб зрозуміти, що таке комерційне найменування, слід звернутися до чинного законодавства України, у якому використовується багато різних термінів. Серед них, зокрема, фірма, назва суб'єкта підприємницької діяльності, комерційне найменування, фірмове найменування. У Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. серед об'єктів промислової власності йдеться про фірмові найменування. У Законі України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р. йдеться також про фірмові найменування. У новому Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р. говориться про комерційні найменування. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 р. також містить поняття "комерційне (фірмове) найменування". При такій різноманітності термінів всі вони, однак, мають на увазі саме комерційне найменування, за допомогою якого кожен конкретний суб'єкт підприємницької діяльності вирізняється на ринку товарів та послуг. Розглядаючи історичний аспект, слід зазначити, що виникнення інституту фірмового найменування слід віднести до середньовіччя, до епохи розвитку міського життя й торговельних відносин. Товариські об'єднання, що виникали в той час, намагалися шляхом зовнішнього відмежування одне від одного не допустити змішування їх із боку клієнтів. Вони почали використовувати для цього у всіх ділових відносинах особливе позначення товариства, до якого включалися чи імена всіх товаришів, чи ім'я одного з них із вказівкою на існування товариства1. Таким чином, із самого початку це було найменування колективу купців, що їх індивідуалізувало, але згодом і одноосібні купці почали користуватися певною фірмою, тобто почали завжди однаково підписуватися й позначати своє ім'я в торговельних відносинах для вирізнення себе від інших купців, що носили схоже ім'я. Широкому розповсюдженню такої фірми сприяла й та обставина, що до XIV ст. використання прізвищ не було загальноприйнятим. Надалі на розвиток застосування таких позначок значною мірою вплинуло й те, що їх використання було можливе там, де не було змоги поставити прізвища, а саме - на товарах. Однак такі особисті знаки не були виключною власністю купців2. Таке саме значення, як позначки індивідуальних купців, мали і знаки торговельних товариств, причому це виявлялося в тому, що знаки товариства складалися за допомогою об'єднання знаків усіх товаришів. Однак і вони не були фірмою в повному розумінні цього слова, оскільки ще не замінювали собою підпису. Але в XIII ст. товариства поряд із таким знаком при своєму виникненні приймають і особл | |
| Просмотров: 934 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |