| Главная » Файлы » Мои файлы |
Поняття та особливості цивільних правовідносин
| [ Скачать с сервера (71.0 Kb) ] | 04.04.2017, 13:43 |
| Отже, цивільне правовідношення - це особисте немайнове або майнове відношення, врегульоване нормами цивільного права, що виникає між автономними і рівноправними суб'єктами, які наділені суб'єктивними цивільними правами та суб'єктивними цивільними обов'язками. Цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнова відокремленими, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини. Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права та обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права. Виходячи із сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин: а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права; б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю; в) суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Види: 1. Регулятивні та охоронні відносини. В основу розмежування зазначених видів правовідносин покладено такий критерій, як підстави виникнення. Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин відбувається правомірна діяльність громадян та організацій. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод. Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим. 2. Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини. В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов'язаних осіб і ступінь їх конкретизації. Громадяни та організації, що мають суб'єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосередньо не пов'язані з діяльністю інших суб'єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад, власника з володіння і користування своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в її здійсненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тобто у суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права. До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов'язані з майновими , особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як житія, здоров'я, честь, гідність, недоторканність особистого життя . В абсолютних правовідносинах визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зобов'язана сторона — це кожен, чий обов'язок полягає в утриманні від порушення суб'єктивних прав, тобто невизначене коло осіб — кожен і всі. Загальнорегулятивні відносини відображають зв'язок кожного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов'язаної сторін — кожен і всі.' Наприклад, цивільно-правові відносини, пов'язані із здійсненням права на здоров'я, на здорове навколишнє середовище, є загальнорегулятивними.. 3.Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різняться характером поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідносинах покладено обов'язок активної поведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єктивного права (у разі невиконання обов'язку). До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо . У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного обов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримуватися від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони.Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, навпаки, має, так би мовити, повноцінне суб'єктивне право з його трьома повноваженнями: право вимоги, право на захист порушеного суб'єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку.До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо. 4. Речові та зобов'язальні відносини. Вони різняться об'єктом правовідносин. Об'єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності. У зобов'язальних відносинах об'єктом є дії . 5. Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об'єктом є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових відносинах об'єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство. 10 Принципи цивільного права Цивільне право базується на певних правових принципах. Під принципами цивільного права розуміють основні засади, в яких втілені найхарактерніші риси цього права. Становлення і розвиток цивільного права базується як на загально-правових принципах, так і на спеціальних. 1. Принцип справедливості, яка має бути розглянута в трьох аспектах: Формальна справедливість, яка природно присутня в самому понятті права, яка має демонструвати безсторонність та послідовність, як при виробленні, так і застосуванні правил. Ця ідея втілюється в принципі формальної рівності. Змістовна справедливість, яка втілюється в такому загальному принципі права як пропорційність. Процедурна справедливість, що вимагає додержання процедурних правил, спрямованих на забезпечення справедливості результату, незалежно від інших обставин 2. Принцип рівності, який виходить з того, що всі, хто знаходиться в однаковому становищі мають рівні права, свободи та обов'язки, і є рівними перед судом та законом, але права, свободи та обов'язки є різними, коли право враховує розумні й об'єктивні відмінності між особами (здійснює діфференціацію), або створює тимчасовві сприятливі умови для певної категорії осіб, з метою компенсації існуючої фактичної нерівності. 3. Принцип свободи, який обумовлює такі вимоги, що мають бути втілені в праві: принцип "дозволено все, що не заборонено законом"; принцип поваги і непорушності прав людини; принцип автономії; принцип плюралізму; принцип толерантності; принцип субсидіарності та ін. Згідно з цим принципом право: Ґрунтується на визнанні свободи беззаперечною соціальною цінністю. Послідовно втілює її ідею у своїх принципах та інститутах. Закріплює легітимовану міру свободи. За допомогою юридичних засобів захищає її від будь-яких порушень. 4. Принцип гуманізму, вимогою якого є концентрування права навколо людини, її цінностей та інтересів, забезпечення їх юридичної захищеності, створення умов для людського розвитку. [3] • Загальні принципи. Вони характерні для права в цілому, визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Вони діють у всіх галузях права, через що їх називають загальними (за обсягом), або основними. До них належать: 1. Принцип правової визначеності, згідно з яким суб'єкти повинні мати змогу планувати свої дії із впевненістю, що знають про їх правові наслідки, тобто застосування актів повинне бути передбачуваним для індивідів. 2. Принцип пропорційності, відповідно до якого правові обмеження повинні переслідувати істотну й легітимну мету, і при цьому мають бути об'єективно виправданими, обгрунтованими. 3. Принцип добросовісності - принцип,який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Принципи законності — це система керівних положень та ідей, що визначають природу законності, її місце у суспільстві та у системі інших правових категорій. Ці ідеї обумовлені закономірностями суспільного розвитку, є засобом формування мотивів правомірної поведінки та переконання суб'єктів з приводу необхідності дотримання законів, вони відображають ставлення суспільства до нормативно-правових актів; опосередковано регулюють суспільні відносини, сприяють дотриманню та виконанню правових приписів всіма суб'єктами права; забезпечують єдину ідейну основу законності та єдність її природи; характеризують місце законності у системі правових категорій та призначення у системі регулювання суспільних відносин. [4] 11 Місце цивільного права в системі правових галузей Радикальні економічні й політичні перетворення в суверенній і незалежній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи, її фундамент становлять різні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням на активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які становитимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності. В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб'єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти мають створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності. Посилюється роль цивільно-правового договору в самостійній організації господарської діяльності суб'єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає його місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі і залежно від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод правового регулювання та функції даної галузі. Взаємодія галузей сучасного права забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі. Цивільне право як самостійна галузь права має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання та функції 12 Відмежування цивільного права від інших галузей права Відмежування цивільного права від інших галузей права здійснюється за предметною ознакою, тобто за колом суспільних відносин, які регулюються відповідною галуззю права, а також за методом правового регулювання. Проте відмежування виключно за предметом регулювання не завжди можливе. Так, відносини, пов'язані із правом власності, регулюються не лише цивільним, а й земельним, трудовим, фінансовим правом. Охорона права власності здійснюється і в цивільно-правовому, і в кримінально-правовому, і в адміністративно-правовому порядку. У цих випадках цивільне право відмежовують від галузей права не лише за предметом, а й за властивим лише для таких галузей методом. Це, насамперед, конституційне, адміністративне, кримінальне право, процесуальні галузі права. Так, конституційне право закріплює основні особисті права громадян України, встановлює рівність усіх форм власності, недоторканність, свободу підприємницької діяльності, визначає загальні принципи правової системи. Цивільне право не тільки конкретизує названі положення Конституції України, а й містить норми щодо регулювання інших приватноправових за характером відносин. Адміністративне право регулює відносини, що виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Для цивільного й адміністративного права спільним є предмет регулювання - майнові відносини, проте методи регулювання цих відносин - різні. Ознака підлеглості однієї сторони іншій - є найхарактернішою для адміністративно-правового методу регулювання суспільних відносин, якому поняття "юридична рівність сторін" - невідоме. Фінансове право регулює відносини, що виникають у сфері здійснення державою своєї бюджетної, податкової чи іншої діяльності. Процесуальні галузі права (цивільного, кримінального) регулюють не самі суспільні відносини, а лише процедуру розгляду цивільно-правових спорів чи кримінально-правових деліктів відповідними юрисдикційними органами. Цивільне право певною мірою межує із трудовим правом у питаннях щодо регулювання договору підряду і трудового договору, відшкодування шкоди, заподіяної особі. Проте, характерним для трудових правовідносин є те, що вони виникають у зв'язку із здійсненням особою права на працю і безпосередньо пов'язані з процесом праці. Цивільне право у ці відносини не втручається. Земельне право за предметом регулювання дещо подібне до цивільного права, проте метод регулювання земельних відносин за своєю природою наближається до адміністративного права. Близьким до цивільного є сімейне право, проте учасниками сімейно-правових відносин виступають особи, пов'язані між собою, як правило, родинними чи сімейними відносинами - батьки і діти, дід, баба - онуки, брати - сестри, подружжя. У цивільних правовідносинах коло суб'єктів значно ширше - ними можуть виступати будь-які фізичні чи юридичні особи. 13 Система цивільного права як галузі права. Система цивільного права - це структура галузі як невід'ємний атрибут усіх реально існуючих соціальних систем. Цивільно-правова структура є будовою та внутрішньою формою організації системи цивільного права як єдність взаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структури виступають юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, які регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу Отже, система цивільного права являє собою структуру, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені в певній послідовності Структура системи цивільного права (як і будь-якої конкретної галузі права) визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються цією галуззю права. Тому система є об'єктивною закономірністю права. При цьому загальні ознаки різноманітних відносин, які входять до предмета цивільного права, зумовлюють єдність їх правового регулювання, а специфічні ознаки конкретних видів цих відносин - диференціацію їх правового регулювання. Система сучасного цивільного права має наметі пізнання цивільно-правового матеріалу, тобто слугує потребам практики, поліпшує вияснення відповідності знов прийнятих цивільно-правових норм з нормами права, які були раніше прийняті або існували в певний період в іншій редакції чи були скасовані. Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність. Спеціальна, або особлива, частина регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається із таких інститутів: 1. Право власності. Інші речові права. 2. Зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори й позадоговірні зобов'язання). 3. Авторське право. 4. Право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у виробництві. 5. Спадкове право. 6. Правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. Систему сучасного цивільного права слід відрізняти від систематики, або систематизації, цивільно-правових норм. Закони мають бути доступними і зручними для користування. Це досягається шляхом раціональної систематизації цивільного законодавства, тобто його впорядкуванням на підставі класифікаційної ознаки, що її суб'єктивно обирає систематизатор. Вони бувають різними. Наприклад, можна впорядкувати цивільне законодавство, яке регулює господарську діяльність організацій, шляхом створення систематизованих збірників з господарського законодавства. 14 Співвідношення і взаємозв’язок цивільного права і цивільного законодавства Термін «цивільне право» вживається не тільки стосовно галузі права, а й також для позначення сукупності законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини, які належать до предмета цивільно-правового регулювання. У цьому значенні «цивільне право» (тут точніше вести мову про «цивільне законодавство») є системою нормативних актів, що містять цивільно-правові норми. Співвідношення між цивільним правом і цивільним законодавством виглядає таким чином: цивільне право – це сукупність концепцій, правових ідей, юридичних норм; цивільне законодавство – це система нормативних актів, що регулюють суспільні відносини в цивільній сфері. Таким чином, цивільне право може бути охарактеризоване як внутрішня форма права, зміст якого визначається соціальними та економічними особливостями регульованих ними суспільних відносин, а цивільне законодавство – як зовнішня форма права, зумовлена його змістом. Звідси випливає, що цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права. При визначенні поняття «цивільне законодавство» постає практично важливе питання: що слід розуміти під терміном «законодавство»? Конституційний Суд встановив, що в цьому випадку цей термін слід розуміти в широкому значенні, включаючи до нього не лише закони, а й інші відомі нині нормативні акти. При цьому Суд зазначив, що це визначення стосується саме ч. 3 ст. 21 КЗпП України і не є єдино правильним в інших випадках використання цього терміну. Так у деяких нормативних документах законодавством слід вважати лиш закони, а в інших – увесь спектр нормативних документів. Слід також зазначити, що, застосувавши до терміна «законодавство», що розглядається у ч. 3 ст. 21 КЗпП, розширене тлумачення, Конституційний Суд зазначив, що не вважає такий стан справ правильним. Розширене тлумачення поняття «законодавство» характерне і для концепції цивільного права України, де цією категорією охоплюються не тільки закони і підзаконні акти, а й договори та звичаї. Зокрема, як випливає з гл. 1 ЦК «Цивільне законодавство України», у ЦК термін «цивільне законодавство» слугує для позначення всіх сукупностей норм і правил, що регулюють цивільні відносини. Отже, цивільне право – це система нормативних актів, що регулюють суспільні правовідносини в цивільній сфері. Характерними ознаками цивільних правовідносин є такі: Висновок. Цивільне законодавство – це система нормативних актів, які містять в собі цивільно-правові норми. Цивільне право – це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство – система нормативних актів. Цивільне право – внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються; цивільне законодавство – зовнішня форма права, тісно зв'язана з його змістом. Отже, цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права. 15 система цивіл законодавства Структура цивільного законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи цивільних нормативних актів. Цивільно-правові акти залежно від їх юридичної сили і престижу перебувають на різних структурних рівнях, а тому система цивільних правових актів у цілому є поліструктурною. Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) і звичайні. Найвищу юридичну силу має Конституція Укр. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і мають відповідати їй. Конституція Укр. містить у собі норми різних галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в ст. 13, 14 і 41. Ст. 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції Укр. заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденцій та ін. Конституцію Укр. можна розглядати як центр всієї структури українського законодавства, в тому числі цивільного законодавства. Відповідно до ст.8, закони Укр., акти Президента Укр., акти КабМіну та інших органів виконавчої влади приймаються на основі Конституції і мають відповідати їй. Після Конституції вищу юридичну силу мають закони. В Укр. законодавчу владу здійснює Верховна Рада. Отже, закон - це нормативний акт, який приймається Верховною Радою Укр. Одним з найважливіших законів Укр. є ЦК Укр. Елементом системи цивільного законодавства Укр. є укази Президента Укр. Значну роль у регулюванні майнових відносин відіграють постанови і розпорядження КабМіну Укр. На рівні постанов КабМіну затверджуються досить важливі нормативні акти. Наступною частиною структури законодавства є відомчі нормативні акти. Вони є найменш організованою частиною ієрархічної структури законодавства. 16 Порядок підписання та оприлюднення нормативно-правових актів Порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності регламентується Указом президента України “про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10 червня 1997 р. Згідно з положеннями зазначеного Указу Закони України, інші акти Верховної ради України, акти президента України та Кабінету Міністрів України не пізніш як у п’ятнадцятиденний строк після їх прийняття і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є “офіційний вісник України” і газета “Урядовий кур’єр”. | |
| Просмотров: 519 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |