| Главная » Файлы » Мои файлы |
ПОНЯТТЯ, ОСНОВНІ РИСИ ТА ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРИВАТИЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ
| [ Скачать с сервера (173.0 Kb) ] | 30.04.2017, 07:35 |
| ВСТУП 3 Розділ 1. ПОНЯТТЯ, ОСНОВНІ РИСИ ТА ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРИВАТИЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ 5 1.1. Поняття приватизації земель 5 1.2. Правові засади приватизації земель в Україні 9 Розділ 2. СУБ’ЄКТИ, ОБ’ЄКТИ ТА ФОРМИ ПРИВАТИЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ 14 2.1. Суб’єкти приватизації земель 14 2.2. Об’єкти та форми приватизації земель 16 Розділ 3. ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ ГРОМАДЯН НА ПРИВАТИЗАЦІЮ ЗЕМЕЛЬ 22 3.1. Сучасні проблеми здійснення приватизації земель в Україні 22 3.2. Шляхи підвищення ефективності захисту прав громадян під час приватизації земель 23 ВИСНОВКИ 25 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 27 ВСТУП Актуальність та ступінь дослідження проблеми. Право власності на землю завжди була актуальною, тому что земля є скарбом народа і держави, а три правомочності тобто: користування, володіння та розпорядження є прерогативою будь-якого суспільства, питання лише якій форми власності на землю надавався пріорітет. Проблематикою земельних відносин, окремих інститутів земельного права вивчали і продовжують вивчати вітчизняні юристи, зокрема, питанням земельного права присвячені праці В. Семчика, М. Шульги, В. Андрєйцева, П. Кулинича, І. Костяшкіна, В. Мунтяна та багатьох інших. Незважаючи на існуючі дослідження, окремі аспекти земельних відносин залишаються науково дослідженими та нормативно врегульованими неналежним чином. Одним з найактуальніших питань сьогодення в Україні є питання приватизації земель, а також набуття права власності на земельну ділянку шляхом безоплатної приватизациї. Процес приватизації земель розпочався з отриманням Україною незалежності і одночасно земельною реформою (1992 рік) і триває до сьогодні. Об’єктом дослідження в роботі є суспільні відносини, що виникають у громадян України під час процесу приватизації земель Предметом дослідження є особливості правового регулювання приватизації громадянами землі в Україні. Метою роботи є аналіз особливостей правового регулювання приватизації землі громадянами та визначення шляхів удосконалення такого регулювання. Відповідно, завданнями дослідження визначено наступні: − охарактеризувати поняття, основні риси та юридичну природу приватизації земель; − дослідити суб’єкти, об’єкти та форми приватизації земель; − проаналізувати юридичні гарантії та особливості захисту прав громадян на приватизацію земель. Структурно робота представлена вступом, трьома розділами, висновками та списком використаних джерел. Розділ 1. ПОНЯТТЯ, ОСНОВНІ РИСИ ТА ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРИВАТИЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ 1.1. Поняття приватизації земель В Основному Законі країни тобто у Конституції 1996 року закладена основна правова ідея, яка полягає у забезпечені прав і свобод людини, гідних умов її життя, розвиток демократичної, соціальної, правової держави. Незважаючи на це до сьогодня залишається гострим питанням визначення складу суб’єктів конституційного права власності на землю. Як відомо, Конституція є основним джерелом права для усіх галузей та має найвищу юридичну силу, зокрема для цивільного та земельного законодавства. У Конституції України визначені положення, які встановлюють основи правового режиму землі як природного об’єкта і природного ресурсу, забезпечують права громадян на землю, визначають компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування щодо використання та охорони земель. Так, згідно зі ст. 13 Основного Закону [1], земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання, встановлює їх рівність перед законом. Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. До того ж, у цій статті вказується на гарантування права власності на землю, на можливість його набуття та реалізації громадянами, юридичними особами та державою. Крім того, Конституція України (ст. 142) встановлює, що земля та інші природні ресурси можуть перебувати у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Земельні відносини (у юридичному розумінні) – це врегульовані нормами права суспільні відносини, що полягають у конкретному зв’язку між суб’єктами, наділеними юридичною рівністю, а також уповноваженими та зобов’язаними суб’єктами – носіями суб’єктивних юридичних прав, обов’язків, відповідальності, з метою забезпечення права власності на землю, її раціонального використання, відтворення та охорони [22, с. 62]. У цьому розумінні набуття права власності на земелю відіграє визначальну роль, що є першочерговим у здійсненні суб’єктами-власниками землі їх інтересів у сфері земельних відносин, які пов’язані з основними правомочностями, отриманням вигод матеріального та нематеріального характеру від власності на землю. Потенціал відносин власності у широкому розумінні – це їх здатність впливати на розвиток продуктивних сил для досягнення мети суб’єктів цих відносин. Потенціал відносин земельної власності можна визначити як їх спроможність забезпечувати підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь для реалізації економічних інтересів землевласників, землекористувачів, місцевої громади і суспільства в цілому. Для реалізації свого права на землю треба спиратися на певні методологічні принципи. У процесі реформування відносин власності на землю, так само як здійснення іншиих реформ, повинно спиратися на загальнолюдські цінності, а саме : можливість обирати вільну працю, тобто власник у будь-який час може скористатися у повній мірі усіма складовими відносин власности: володіння, розпорядження та використання. Хоча землі і є природним ресурсом, сільськогосподарські угіддя забезпечують дохідність лише завдяки праці і виробництву в цілому. Відповідно, не можна реформувати відносини власності на землю залишаючи поза увагою необхідність змін у сфері виробництва. Відносини власності постійно розвиваються та вдосконалюються.на землю слід розглядати як такі, що розвиваються. В умовах директивно-планової економiки однiєю з головних причин не вирiшення продовольчої проблеми називалась монополія державної власності на землю. Зрозуміло, що перебування землі не у приватній власності не викликала у селянина підвищувати еффективність праці. Саме ринкова трансформація надала сільськогосподарські угіддя тим, хто обробляв ці землі. Проте довгоочікувана реформа із приватизації земель не забезпечила очікуваного підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Приватизація є складним юридичним процесом, що включає широке коло дій, потребує документального супровіду, а також наявність у суб’єктів правовідносин прав та обов’язків.процесом Передача земельних ділянок у власність є складним юридичним актом, що охоплює широке коло дій, потребує документального оформлення та супроводжується наявністю у суб’єктів правовідносин, які складаються, комплексу процедурних прав і обов’язків. Передача земельних ділянок у власність є, як вже зазначалося, складним процесом, який пов’язан із зверненням громадян або юридичної особи із заявою чи клопотанням, до яких додаються відповідні документи, далі заява розглядається відповидним уповноваженим органом, а далі відбувається ухвалення цим органом, потрібно отримати дозвіл на підготовку проекту відведення такої ділянки, далі розробляють проект відведення, він узгоджується, потім затверджується, здійснюється перенесення проекту в натуру шляхом встановлення меж земельної ділянки на місцевості; настає одержання документів, що посвідчують право на землю; здійснюється державна реєстрація цієї ділянки. На всіх зазначених стадіях праву та обов’язку одного суб’єкта відповідає право та обов’язок протилежного суб’єкта [28, с. 43]. Однією з наріжних засад дослідження механізму набуття права власності на земельні ділянки фізичними особами – громадянами України шляхом їх приватизації є з’ясування поняття самої приватизації. У науці земельного права існує певна сукупність понять, які визначають різні етапи процедури набуття земельної ділянки у власність. Такі поняття, як «надання», «приватизація», «придбання», «виникнення», «передача», «оформлення» права на земельну ділянку, позначають різні стадії цього процесу [13, с. 122]. Приватизація – це відчуження державного або комунального майна на користь недержавних юридичних та фізичних осіб. Таким чином, в результаті приватизації припиняється право державної чи комунальної власності і водночас виникає право приватної власності [23, с. 303]. Зрозуміло, що оскільки процес передачі землі у приватну власність досить складний процес, то звісно, що існує ґрунтова нормативно правова база. Цікавим є те, що всі процеси приватизації описані в нормативних докуметах зводяться до відчудження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, відповідно | |
| Просмотров: 1407 | Загрузок: 46 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |