| Главная » Файлы » Мои файлы |
Особливості світосприймання стародавніх єгиптян
| [ Скачать с сервера (38.0 Kb) ] | 25.01.2013, 21:34 |
| Побережені ієрогліфами величні храми й надгробні пам'ятники Стародавнього Єгипту зачудовують сучасну людину, якій не так-то просто зрозуміти їх смисл і значення. Вони є свідками особливого світогляду стародавніх єгиптян, що допомагав їм вирішувати свої соціальні проблеми. Це своєрідне Втілення образу думок та дій — настільки дивного й водночас настільки близького нам. Для мислення стародавніх єгиптян характерний дуалізм у розумінні світу, який поєднував ціле з єдності й боротьби двох започаткувань, що відображаються і у двоїстому характері царської влади, і у протиставленні чорної землі та білого піску пустелі, Верхнього й Нижнього Єгипту. Це мислення підкоряється двом принципам магічного відчуття світу, бо походить від того, що між предметом та його визначенням існує взаємозв'язок, а саме: слова втілюють предмети та явища (звідси значення гри слів у історіях про створення світу), а мова впорядковує їх. Одночасно слова богів (ієрогліфічна система письма, складена з картинок, змальованих з натури, виникає одночасно з графічним мистецтвом Стародавнього Єгипту) являли собою відображення реальності. Зображення живої істоти, що обов'язково супроводжувалося її ім'ям, стає немов би здвоєним. Майже маніакальна пристрасть розміщувати реальність у рамках тривких вербальних та графічних символів, щоб закріпити її за допомогою однієї з вищих форм чаклунства — ось основна риса давньоєгипетської культури часів фараонів, яка пояснює природу її дивних пам'ятників та надписів. Саме в межах цього світогляду функціонує своєрідна картина світоздання: нескінченна водяна пучина оточує твердь Всесвіту; на Землі ці води набувають форми морів; вони заповнюють небо, яким прокладають свій шлях зірки; вони живлять річище підземної ріки (ночами сонце пливе нею із Заходу на Схід) і щороку знову омивають землю, розпливаючись на ній повінню Нилу. Цей океан, цей світ темряви заповнює собою весь простір Всесвіту до того часу, поки сонце, Атум-Ра, не підніметься над нею, відтіснивши назад густий морок. З висоти свого становища бог дав форму навколишньому світові, вдихнув у нього повітря, світло й життя, вступив у двобій із силами безодні. Потім він створив богів та людей, тварин і рослин. Але це було тільки початком. Щовечора бог сонця перетворювався на старого; щоранку, знову помолодівши, омитий водами вічності, він створював світ і вступав у бій, але кожного дня величезний змій Апоп гнав сонце на захід. Людство повстало, примусивши Ра піднятися в небо, але він продовжував зберігати порядок—маат — принцип істини та справедливості, ним встановлений, котрий став його життям. І ось усім живим істотам доводиться старіти й знову молодіти тут, на Землі, подібно до сонця, підкоряючись нескінченній круговерті життя, поки їх не торкнеться перст смерті й вони не увійдуть, як Осіріс, у застигле царство мертвих. Коли ж і Атум повернеться до свого правічного покою, час і простір перестануть існувати. Кілька різних міфів і тлумачень кожний по-своєму розповідають про одного, єдиного для всіх творця. Згідно головному вченню, що зародилося в Геліополі, саме Атум-Ра вказав -кожній речі її місце, однак жреці Мемфісу твердили, що першим з'явився Птах (Земля), який і створив небо, пустивши по ньому сонце. Мудреці говорили, що він виплекав ідею створення світу в своєму серці (а серце — «сідниця думки») і дав їй життя рухом язика (своїм животворящим словом). У часи фараонів розподіл усього сущого на чоловіче та жіноче начало вважався невід'ємною рисою життя. Творець створив два божественних устої, що втілювали в собі фізичний устрій світу. Це — повітря й світло — вогонь, земля й небо. Боги наступного покоління, які стояли ближче до людини, самі в багатьох проявах, як-то: боротьба за владу й зі смертю, нагадували її. Убитий Сетом Осіріс за допомогою Ісіди та Нефріди знайшов нове життя, торжествуючи над смертю, став володарем царства мертвих, його син Гор, народжений після смерті батька, став володарем Землі, коли переміг рідного дядька — Сета, який хоч і був вічним «порушником спокою», але в ті часи ще не ототожнювався з вищою силою зла її був неоднозначною фігурою. Його божественна лють наздоганяла з невідворотністю долі, примушуючи живих йти назустріч вічності та допомагати Ра й фараону одержувати верх над чужеземцями й змієм безодні. І Всі ці ідеї та образи служили основою обожнювання влади фараону, його давня титулатура ототожнює фараона з Гором — править він землею так, як бог небом, фараон є тим, хто відноситься до двох богинь, які охороняють його владу, є володарем Верхнього та Нижнього Єгипту, Золотим Гором, а також Гором — переможцем бога Сета Фараон як нащадок творця й володаря світу (в кінці Стародавнього Царства) має владу над усім космосом. Саме цей монументальний аспект давньоєгипетської влади втілений в статуї фараонів раннього періоду, й найперший, найвищий шедевр серед них — піраміда Хефрена. Владний, незворушний, з очима, спрямованими за далекий горизонт,.де царює його батько Ра, фараон власною особою зберігає рівновагу світу, якому кожний момент часу загрожує поверненням хаосу. Благополуччя країни обумовлене наявністю фараона. У ньому «здоров'я та зрілість народу втілювалися». Завдяки йому Єгипет перебував в тому щасливому становищі, коли в будь-якому аспекті, чи то про природу мова йде, чи то про діяльність людини, володарюють регулярність і порядок. Така теологічна теорія влади фараона, однак в житті точилася напружена внутрішня боротьба, обумовлена класовими та соціальними протиріччями давньоєгипетського суспільства. Не випадково у творі «Наука для фараона Мерикара», ідо свідчить про високий рівень культури політичної дум-к» геракліополітанської династії, фараон зображений насамперед як людина. Він дає поради іншому фараоно аі, своєму синові, користуючись рефлексією, знанням, речей та слова, основними факторами політики. Ось які порад» фараон дає своїм наступникам в управлінні кріаїною: «Подражай своим отцам, своим предкам; Добились они власти (над своими подданными) благодаря. обладанию знанием. Слова их остаются в их писаниях. Открой, прочитай и следуй их мудрости. Прежде нужно учиться, потом приобретать опыт». Царський автор у своїй «Науці» наводить кілька примітних думок. Наприклад, «багатий народ не повстає», «ІІЄ ршвмея — добре- самовладання», «створи собі пам'ятник любов'ю (оточуючих) тебе», «язик — меч (царя) », «мова- сильніша від будь-якої зброї» тощо. Багато уваг» в «.Науці» приділяється методам боротьби проти змовників* та бунтарів. Цар указує, як слід ставитися до підданих, відмежовуючи від основної їх маси своє оточення: «Шануй сановників, сприяй процвітанню народу, твого», та ін. Одним словом, владі належить навчатися-як професії — ось жорстокий урок революцій та повстань, які и&грясали давньоєгипетську цивілізацію. Теологічні підстави влади фараона виникають внаслідок усвідомлення елітою, яка правила країною, соціальних змі-н у часі, що різко підкреслюється в ході сощалы них революцій та потрясінь. Концепція- влади фараона — це не просто набір рецептів для збереження влади й реалізації методів соціального управління, а підстава, хоча й теолого-політичної влади, пояснення порядку, що склався, обставин у суспільстві та передбачення того, що відбудеться, коли порушиться даний соціум. Це монолітне суспільство, оспівуюче у своїх гімнах єдність творіння й таємницю творця, було водночас вкрай політеїстичним та фанатичним у своєму поклонінні богам. Давні єгиптяни визнавали всіх богів, які з незапам'ятних часів почиталися різними місцевими традиціями. Поступово весь цей обширний пантеон був підкорений певній логіці, у відповідності з якою з'явилася певна божественна ієрархія. Відтепер головне божество будь-якої провінції вважалося втіленням сонця, що відбилося й на їхніх іменах: Амон-Ра, Монту-Ра, Себек-Ра. Адже, по суті, боги були втіленням або творенням одного Бога, який стояв над усіма, а індивідуальність кожного з них визначалася його роллю в офіційних обрядах та місцевих релігійних церемоніях. З їх допомогою люди сподівалися наблизитися до Вищого Божества, що сходило до них у своїх творіннях. Реформа відомого фараона-просвіти-теля Ехнатона, який відмінив усі культи, окрім сонячного диска (бога Атона), не мала успіху головним чином через політеїзм, який не лише сформував релігійну терплячість давніх єгиптян, а й був нерозривно пов'язаний s централізованою бюрократичною державою. Яке ж місце належало в тому світові простим смертним? Адже в ньому доля всього сущого визначалася взаємодією між єдиною людиною, створеною з плоті й крові, фараоном та сонмом богів. На відміну від інших народів, які населяли в давнину Ближній Схід, життя Єгиптян було на диво «сучасним». Всі люди тут були рівними перед Творцем і, як правило, пояснювали свої досягнення мудрим вибором фараону. Між державою та .окремими особами не стояли ні узаконена аристократія, ні проміжкові інстанції. Людину визначали ім'я її батьків та титул, що відповідав її місцю в адміністративній системі. Чоловік та жінка були рівними перед законом, хоча жінка, звичайно, входила до сім'ї чоловіка, де їй відводилася шановна роль «господарки», виконання якої й ставало її головним заняттям. Єгиптяни цінували радощі сімейного життя, що знайшло відображення в малюнках та надписах на стінах гробниць та в літературних Пам'ятках. Дітей заводили охоче, про них піклувалися, причому не з метою продовження роду, а заради щастя, яке вони приносили, й пам'ятаючи про те, що колись саме ВОНИ зможуть дати своїм батькам нове життя, виконавши похоронні ритуали. Правила маат зобов'язували багатих допомагати бідннм, книги давньоєгипетських мудреців за 3 тисячі років до нашої ери говорили про милосерця й милостиню тими ж словами, які залунають пізніше з вуст нащадків Авраама. Вони привчали до культури поведінки, стриманості й зовнішньої скромності, до дисципліни, яскравим свідченням якої служать статуї та малюнки, що зображають фараонів. Правила маат створювали певні межі усвідомленню власної цінності індивіда. Адже справедливість не поодинока, за нею стоять боги, які не визнають порушення її законів: «Не май злихнамірів щодо інших людей, інакше боги покарають тебе Єгиптянину необхідно було уміти підкорятися законам, які орієнтують, як чинити в тій чи іншій ситуації. Якщо людина навчалася пристосовуватися до законів, вона буде щасливою. А щастя — велика цінність, яку ніщо не може замінити: «Будь щасливим все життя, не роби понад те, що належить робити, не скорочуй часу, відведеного для радощів, бо страшною є витрата часу, призначеного для утіхи. Не витрачай часу на роботу, окрім необхідного мінімуму, якого вимагає збереження господарства. Пам'ятай, що багатства можна досягти, якщо бажаєш, але ж яка користь від багатства, коли бажання згасли?» У цих словах міститься прадавня система гедонізму (етики насолоди). Гедонізм, що пронизував «Науку» Птахотепа, не був винятковим явищем у епоху фараонів, навпаки, все життя людини тоді проникалбся земними елементами: красою та принадами життя, неповторною цінністю утіх і щастя. Життя й цінності настільки поважалися в ту епоху, що переходили в загробний світ, в якому люди мали вести таке життя, як і на землі. Не випадково, відома «Книга мертвих» заснована у значній мірі на принципах Птахотепа. | Напочатку Давнього Царства тільки фараони могли увійти до загробного світу, і лише значно пізніше це стало доступним усім єгиптянам. Як свідчать вірогідні історичні дані та висновки вчених, 4,5 тисячі років тому давні Єгиптяни здійснили одну з найбільш дивних серед усіх соціальних революцій. В цій революції ніхто безпосередньо й свідомо не прагнув ні землі, ні влади, ні нових політичних інститутів. Ніхто не намагався встановити людські умови праці, не вимагав багатства фараонів та жерців. Успішно завершена народна революція експропріювала таємниці подолання смерті, магію, надгробні молитви, ритуали та їх потаємні значення, завдяки яким, як годі уявляли, володіли загробним життям. Революція за демістифікацію, та знищення езотеризму, але й не проти невігластва, а в ім'я повної рівності (читай: підкорення) людей перед однією ілюзією. Треба підкреслити, що фундаментальним принципом давньоєгипетської культури є віра у вічне життя, індивідуальне безсмертя. Завдяки цьому принципові давньоєгипетський світогляд, сконцентрований на владі фара-эна, лишав простолюдинам можливість самовираження, а вони, покликавши на допомогу всю магічну силу мистецтва, письменності й обрядів, намагалися- увіковічити свої мумії, імена, свою душу, що залишала: тіло (каі)-, й свою життєву силу (ка). їх чекало* віяне життя, дійсно божественне (кожний1 стане супутником сонця) і дійсно царське (кожний перевтілиться в Ocipica.) В часи Середнього Царства вважалося, що досягнення цього блаженства залежить від особистих якостей людини. І якщо в-храмах: лише, фараон-міг говорити від імені всього суспільства, то кожний єгиптянин,, залежно від своїх коштів і заслуг, міг виразити себе, звівши власну гробницю. Однак становище більшості єгиптян аж ніяк не було ідилічним. Вивчення жалюгідних останків:бідних поселень дозволяє історикам подивитися на повсякденне життя давніх єгиптян значно об'єктивніше, ніж оповідають нам про нього гробниці; й: храми. Нам належить детальніше- зупинитися наї значних успіхах генія давніх єгиптян в галузі муміфікації. Вони неможливі були без відповідних досягнень таких наук, як фізика, хімія, медицина, хірургія Наприклад єгиптяни використовували1 знання1 хімічних характеристик натрія-для муміфікації людського тіла — практичного» втілення життя* після смерти Сучасний аналізі компонентів: натрія довів,, що до йот складу входять карбонат натрію, хлористий натрій, сульфат натрію: Давній єгиптянин розумів хімічні функції: цих речовин—у процесі: муміфікації- він розміщував тіло в натрон на 70днів-, Він виймав мозок через ніздрі, а такі? операції вимагали точного знання анатомії, про що й свідчать добре» збережені мумії. Найважливішим внеском давні» ЄГИПТЯНІ у науку, слід вважати медичні, знання. Давньоєгипетський лікар' був одночасно жерцеміі' магом, що характерно'для Близькояо Сходу, де не було чіткої межі між-медициноюта релігією. І все ж саме в Стародавньому Єгипті, вперше в; світовій історії виникла реальна медицина: в сучасному її розумінні. Стародавні єгиптяни займалися й такою важливою галуззю науки, як математика, одним із крупних досягнень у якій був певний розвиток десяткової системи ліку. Будь-яка адміністративна й технічна діяльність (особливо будівельна) вимагає обчислень. Давньоєгипетська адміністративна організація вимагала знань арифметики та геометрії. Досить високого рівня, як на той час, набула геометрія. З високим степенем точності побудовані піраміди, палаци й монументи. У «Московському математичному папірусі» є рішення складних задач з обчислення об'єму перетнутої піраміди та півкулі. Об'єм циліндра обчислювали, перемножуючи площу його основи на висоту. Ця операція, пов'язана з циліндричною формою міри для зерна в державних сховищах, повторювалася досить час» то. Давні єгиптяни володіли також деякими елементарними знаннями з алгебри, могли вирішувати рівняння з одним та двома невідомими. Стародавня єгипетська культура обумовила специфічну форму існування науки, що стала особливою формою орієнтувальної діяльності людини для визначення місця її та всього людства у Всесвіті. Така специфіка пов'язана з тим, що інтелектуальна еліта жерців повивала спеціалізовані знання в пелену містики та релігії, аби зберегти своє господство. Насамперед, жерці ефективно використовували нагромаджені за тривалий час систематичні спостереження небесних явищ. Так, завдяки астрономічним спостереженням вони відкрили циклічність сонячних затемнень. Вони використовували гіпноз, пророцтво- й подібне, щоб викликати страх, збудоражити надію й примусити суспільство підкоритися. Спеціалізовані знання жерці застосовували для підсилення своєї влади, переконували людей, що вони є посередниками між людьми й ботами, що підношенням богам за допомогою жерців можна добитися їхньої благосхильності. | |
| Просмотров: 2470 | Загрузок: 110 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |