| Главная » Файлы » Мои файлы |
Основні положення Конституції 1791р
| [ Скачать с сервера (90.4 Kb) ] | 28.06.2017, 23:02 |
| 1. Причини, основні етапи і особливості французької буржуазної революції 2. «Декларація прав людини і громадянина» 1789. Її характерні риси 3. Основні положення Конституції 1791р. 4. Якобінська диктатура. Конституці 1793р. 5. Переворот 8 термідора 1794р. Конституція 1795рю та її суть 6. Занальна характеристика цивільного і кримінального права Франції періоду революції. 1. Велика французька революція - найбільша подія світової історії, яка поклала кінець феодальній епосі не тільки у Франції, а й у всій Європі. Цю революцію зазвичай називають буржуазною. Дійсно, в ній було багато буржуазного: знищення феодального політико-правового устрою, який не допускав буржуазію до влади, звільнення власності, промисловості, торгівлі від надмірного опікування феодальної держави. Але її значення для всього людства є ширшим і глибшим. Вожді революції Робесп'єр, Марат, Дантон, Сен-Жюст та ін., наслідуючи вчення пророків Просвітництва - Вольтера, Руссо, Монтеск'є, Дідро та ін., ставили перед собою загальнолюдські завдання: довести революцію до її кінцевої мети - Всезагального Блага, Свободи, Рівності і Братерства. До них справедливо можна зарахувати висловлені, щоправда, з приводу дещо більш ранніх подій, слова Ф. Енгельса: "Це був найграндіозніших переворот, пережитий до того людством, епоха, яка мала потребу в титанах і яка породила титанів за силою думки, пристрасті й характеру, за багатогранністю і вченістю. Люди, які заснували сучасну державу буржуазії, були чим завгодно, але не тільки буржуазно-обмеженими". Панування буржуазії і "болота", які зі страхом спостерігали за грізними подіями революції, прийде пізніше, коли гіганти - непримиренні вожді революції - переб'ють один одного, звільнивши місце для дій практичним і діловим персонажам, яких прийнято називати буржуа. І хоча революція не досягла цих вершин, вони розчистила до них шлях для майбутніх поколінь, залишивши їм у спадок Декларацію прав людини і громадянина та її кредо: "Люди народжуються і залишаються вільними і рівними у правах". Вивчення історії революцій, особливо таких, як Велика французька революція 1789-1794 років (до речі, як і російська - не менш велика і ще більш трагічна), не може бути прирівняне за своїм значенням до простого засвоєння однієї з тем навчальної програми. Революції подібні геологічним катастрофам. Як виверження вулканів, підриваючи холодну оболонку Землі, являють нам її бурхливі надра, так і революція збурює повсякденне життя. Вона відкриває прикриті до часу, доведені до крайнощів суперечності суспільства, відкриває саму людину з її фундаментальною підсвідомістю, дуже тонкою, нестійкою - людською. Революції засвідчують, наскільки небезпечний соціальний, класовий егоїзм, наскільки небезпечна історична сліпота верхів, які правлять суспільством і повелівають людьми. Народ, який піднявся в революції проти своїх гнобителів, небезпечний не тільки для них, - він небезпечний і сам для себе, і для своїх вождів. Жорж Дантон, один із вождів революції, попереджав: "Великий народ у революції подібний металу, який кипить у горнилі. Остерігайтеся: якщо ви не вмієте поводитися з плавильною піччю, ви загинете в полум'ї!" Слова видатного революціонера, на жаль, виявилися пророчими і відносно нього самого. При вивченні революції необхідно звернути увагу на її антропологію. Зазвичай, досліджуючи різного роду соціальні явища, звертають увагу на класи, класові інтереси, політичні партії та "рухомі сили". Це, безумовно, необхідно. Але при цьому важливо не пропустити й те, що люди - це не просто "атоми" класів і соціальних груп. Перш ніж поділитися на фельянів, жирондистів та якобінців (більшовиків, меншовиків), люди поділяються незалежно від класової належності на розумних і дурнів, на порядних і непорядних, на толерантних, поміркованих і на скажених екстремістів; на совісливих і безчесних, на благородних і підлоту. Належність до тієї чи іншої партії не робить людину ні кращою, ні гіршою. У партії фельянів ми бачимо чесного і послідовного демократа маркіза Лафайєта і "найвидатнішого оратора" революції графа Мірабо, який потайки брав хабарі в короля. В якобінців ми бачимо "непідкупного" Робесп'єра і мерзотників, які збагачувалися на жертвах терору, - Шнайдера і Барраса. Колишній священик абат Сійєс, педантичний творець Конституції Франції 1791 р., сусідить з також колишнім священиком кровопивцею Жозефом Фуше і з колишнім прелатом церкви, геніально прозорливим дипломатом, цинічним і непорядним зрадником, шахраєм Талейраном. Ці люди беруть участь в одній революції, по один бік (у крайкому разі на початку) барикад, але з різною метою: одні - з готовністю померти за Рівність, Братерство, Свободу, а інші - з готовністю грабувати майно жертв революції і пирувати ночами за зачиненими дверима, як це робили Шнайдер і Баррас. Революція поділяє не тільки суспільство - вона досить часто поділяє на ворогуючі частини і саму людину. "Непідкупний" Робесп'єр, республіканець і демократ, шанувальник Руссо перетворюється на жорстокого тирана - "сентиментального тигра", як говорив про нього Наполеон Бонапарт. Сам Великий Народ перетворюється на озвірілий натовп, який прагне крові. Це засвідчили печально знамениті "вересневі вбивства" 1792 року в Парижі, коли розлючені юрби народу витягали на вулиці родини аристократів і забивали їх насмерть залізними прутами. Тоді жертвами "народного терору" стали більше тисячі, як правило, ні в чому не повинних людей. Жертвою міг стати кожен, досить було мати "інтелігентний" вигляд і "немозолясті" руки. Революційні дії досить часто переходять у масовий психоз, примушуючи вождів революції ухвалювати рішення, які вони не ухвалили б за спокійних обставин. Про це писав Сен-Жюст: "Сила речей веде нас, очевидно, до результатів, яких ми не передбачали". Три французьких Бурбони - Людовик XIV, Людовик XV та Людовик XVI безтурботно правили Францією загалом 159 років. Становлення абсолютизму у Франції розпочалося ще при Людовикові XI (1423-1483 роки). З цього часу і до правління Людовика XVI (1754- 1793 роки) у Франції сталися значні зміни. Збільшилися міста, активізувалася торгівля, розвивалася промисловість. Чисельність населення сягла 28 млн чоловік. Самі королі мало турбувалися державними справами. При Людовикові XIII (1601-1643 роки) країною правив енергійний кардинал Ришельє, який сприяв зміцненню абсолютизму. Політику Ришельє при Людовику XIV продовжив кардинал Мазаріні. При правлінні Людовика XV і Людовика XVI абсолютизм у Франції зазнає кризи. При Людовикові XV країна фактично управлялася фаворитками короля - маркізою Помпадур і графінею Дюбаррі, а при Людовикові XVI - його дружиною Марією Антуанеттою (дочкою австрійського імператора). Розкішне марнотратне життя двору розорювало країну. В Семилітній війні (1756-1763 роки) Франція зазнала поразки, втративши Канаду. У 1786 році уряд Людовика XVI уклав в інтересах аристократів торговельну угоду з Англією, поставивши під удар французьку промисловість. Напередодні революції Франція переживає тяжку продовольчу кризу, декілька років поспіль країну охоплювали неврожаї, від голоду ("народної хвороби") помирали тисячі людей. За цих умов дворяни Франції розпочанають кампанію "тріажу". відбираючи в селян через суди третину громадських земель. Міністри фінансів (інтенданти), видатні економісти Тюрго і Неккер пропонували королю полегшити становище "третього стану", поширивши податок на духівництво і дворян. Але ця пропозиція зустріла жорстоку протидію двору. Для виходу з кризи було вирішено створити Генеральні штати. Ця станово-представницька установа, яка раніше відігравала помітну роль в управлінні країною, не скликалася з 1614 року протягом 175 років. На скликання Генеральних штатів, як на панацею, покладали надію всі класи, стани та королівський двір. На відміну від попередніх років Генеральним штатам належало зібратися в зовсім іншій Франції. Феодальний режим себе вижив, зміцнів "третій стан". У країні були популярні ідеї розуму, рівності, природних прав, народного суверенітету, які виникли в епоху Просвітництва. За традицією Генеральні штати складалися з трьох курій: духівництва, дворянства та "третього стану". Кожна курія включала 30 депутатів і мала один голос. Виходило, що курії духівництва і дворянства мали два голоси і завжди могли залишити в меншості курію "третього стану". Генеральні штати мали зібратися 5 травня 1789 року. Напередодні їхнього скликання, за пропозицією Неккера, кількість депутатів "третього стану" було збільшено вдвічі (до 600 чоловік). Крім цього, було вирішено, що курії засідатимуть разом (а не окремо, як це було раніше), а депутати голосуватимуть персонально. Під час виборчої кампанії складалися накази депутатам, які в Парижі були зведено в загальний "Наказ депутатам третього стану": "Ми вимагаємо, аби основним і конституційним законом було встановлено: рівне право на безпеку для їхньої особистості і на власність на їхнє майно; що внаслідок цього жоден громадянин не може бути позбавлений своїх природних прав, що ніхто не може бути позбавленим свободи інакше як за наказом судді". Наказ вимагав заборонити приказ "Lettre de cachet", за яким будь-яка особа могла бути відправлена до в'язниці безстроково без суду. 5 травня 1789 року за обставин революційного підйому відкрилося засідання Генеральних штатів. У тронній промові Людовик XVI дав зрозуміти, що не поступиться вимогам "третього стану". Недослухавши промови короля, депутати "третього стану" залишили залу і зібралися в іншому приміщенні (у залі для гри в м'яч). Король послав до них депутатів від перших станів передати, аби ті повернулися. У відповідь на вимоги короля "смутьян" Мірабо громогласно заявив: "Підіть і скажіть вашому панові, що ми зібралися тут за волею народу і можемо розійтися лише поступаючись силі багнетів". До "третього стану" стали приєднуватися найдальновидніші представники двох перших станів. Генеральні штати вийши з-під покори королю. 17 червня 1789 р. вони оголосили себе Національними зборами, а 9 липня - Установчими зборами (вищим законодавчим органом влади в революційній Франції). Спроба короля застосувати війська призвела до штурму і взяття Бастилії 14 липня 1789 р. Цей день вважається початком Великої французької революції. Говорячи про рушійні сили цієї революції, слід ураховувати відмінну особливість французького суспільства, яке було поділеним за класовими та соціальними ознаками. На відміну від Англії, де клас селян було вимито "огороджуванням", у Франції він становив переважну більшість населення. В Англії дворянство значною мірою або обуржуазилося, беручи участь у торговельних операціях, або було рекрутоване з середовища буржуазії (нове дворянство - джентрі) і, отже, мало до певної міри спільну з буржуазією соціальну базу. У Франції дворянство було станом переважно служивим, який жив виключно за рахунок експлуатації селянства. Французьке дворянство не брало участі у промисловому вирбництві й торгівлі. Раніше воно було опорою держави, але в умовах технічного прогресу у військовій справі дворянство історично пережило себе, перетворюючись на паразитуючий клас. Це виключало будь-який компроміс між дворянством та іншою частиною суспільства, зумовивши гострий і радикальний характер Французької революції. Політика двору не залишала можливості союзу між дворянством і буржуазією. До наведеного слід також додати наявність у Франції потужного пошарку інтелігенції з дворян і буржуазії, який пройшов "руйнівну" школу Просвітництва. Це зумовило антиклерикальний, суто світський характер французької революції. Оскільки Просвітництво торкнулося і частини освіченого духівництва, не дивно, що до лав революції примкнуло багато священиків - Ру, Фуше, Сійєс, Талейран та ін. Таким чином, Французька революція мала значну ідеологічну складову, основою якої були ідеї Просвітництва: природні права, рівність, суверенітет народу, поділ влади. При оцінюванні революції треба враховувати те, що на її перебіг значний вплив справили різного роду супутні історичні обставини, які досить часто виступали детонаторами революції. Для Франції це були голодні роки, що передували революції, і продовольча криза, яка все посилювалася. У перебігу революції традиційно виділяють три основні етапи: встановлення конституційної монархії, жирондистська республіка та якобінська диктатура. Деякі з істориків подовжують революцію до 1804 року, коли у Франції було встановлено Першу імперію. У другій половині XVIII ст. Франція вступила в період кризи. Поразка в Семилітній війні (1756-1763 pp.) наочно продемонструвала слабкість Франції, яка раніше вважалася наймогутнішою державою Європи. Міжнародний авторитет країни сильно підупав. Серед обкладеного численними податками народу зростало невдоволення. Політична та інтелектуальна еліта Франції замислювалася над тим, як вилікувати хворе суспільство. Більшість схилялася до того, що потрібно не лише коригувати зовнішньополітичний курс, а й шукати засобів для оздоровлення фінансів, сприяти розвиткові економіки, змінювати методи управління державою. Для таких висновків існували вагомі підстави. У другій половині XVIII ст. населення Франції становило 25 млн осіб. Воно поділялося на три стани: духівництво (бл. 130 тис. осіб), дворянство (бл. 350 тис. осіб), решта — всі інші верстви населення. Перші два стани були привілейованими і звільнялися від сплати податків. Більшість третього стану (понад 22 млн осіб) складало селянство. Переважна його більшість була вільною, мала у спадковому володінні земельні ділянки, за які на користь сеньйорів стягувалися численні повинності — грошовий або натуральний оброк, виконання різноманітних робіт, подорожні, мостові, ярмаркові, поденні збори тощо. Намагаючись збільшити свої доходи, дворянство відновлювало давно забуті сеньйоріальні права, що застаріли і вже не відповідали вимогам часу. Панівний у Франції феодальний режим — «старий порядок» — стримував розвиток країни. Її вищі верстви — банкіри, власники фабрик — мали мільйонні статки, давали позики королю, але не мали ніяких політичних прав. Марнотратство королівського двору, відсутність можливостей впливати на державну політику викликали дедалі більше роздратування серед буржуазії. За часів правління Людовіка XV (1715-1774 pp.) державна система та економіка Франції поступово деградувати. «На мій вік вистачить, — казав він, — а мій спадкоємець нехай виплутується, як зможе». Його наступник Людовік XVI (1774—1792 pp.) був досить непоганим королем. Одначе безсилість королівської влади в умовах поглиблення економічної кризи, непопулярність звиклої до розкошів королеви Марії-Антуанетти, австрійки за походженням, спричинились до того, що відповідальність за всі негаразди у країні покладали на короля. І справді, нерішучий Людовік XVI не знав, як подолати численні економічні проблемі. Щоб уникнути фінансового банкрутства своєї держані, король, за порадою міністра фінансів, вирішив здійснити податкову реформу. Для її розгляду передбачалося скликати Генеральні штати. Великих збитків селянському господарству завдавало монопольне право сеньйорів на полювання і заборону для селян на винищення дичини-голубів і кроликів, знищували посіви. Селяни платили також десятину на користь церкви і величезні податки державі. Серед селян стало посилюватися майнове розшарування, і виділялася більш заможна прошарок селян, які орендували землі понад свого наділу. Найбідніші селяни часто працювали поденниками у більш заможних. У сімдесяті-вісімдесяті роки розоряються дворяни посилили побори з селян, відновлюючи давно забуті повинності і домагаючись виділення на свою користь третини общинних земель. Селяни вкрай запекло зустріли ці нововведення. Піти від сеньйора або скаржитися на нього було нікуди. Дворянин сам судив селян або призначав суддів, які виконували його волю. Невдоволення владою і феодальними порядками в селянському середовищі посилювалося. У XVIII столітті прискорився розвиток торгівлі і ринкових відносин у промисловості. Більшість ремісників поступово потрапило в залежність від купців-підприємців, які відігравали роль скупників і роздавальників сировини. Напередодні 1789 розсіяна мануфактура стала переважною формою промисловості. На північному сході Франції швидко розвивалася бавовняна промисловість, зростало виробництво вовняних тканин і металевих виробів, але промисловий переворот в країні ще не почався. Великими промисловими центрами стали Ліон, Брест, Тулон. У Парижі вироблялася безліч предметів розкоші. Чисельність населення столиці до 1789 перевищила 500 тис. Збагаченню французької буржуазії сприяло зростання оборотів внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Розвивалася колоніальна торгівля. Використовуючи працю негрів-рабів, французькі плантатори на островах Гаїті, Мартініка і Гваделупа вирощували цукровий очерет, тютюн і збували ці товари до Франції та інші країни. Однак розвитку промисловості і торгівлі перешкоджали податковий тягар, свавілля державних службовців, цехові обмеження в містах і внутрішні митні кордони, на який стягується мита. Перед революцією Франція залишалася аграрною країною. Сільське господарство давало понад трьох чвертей усього доходу в скарбницю. З 25 мільйонів населення лише 2 мільйони проживало в містах. Основну масу населення становило селянство. Хоча у Франції до кінця XVIII століття кріпаків майже не залишилося, селяни продовжували виконувати різні феодальні повинності. У французькій деревце в XVIII столітті переважали грошові форми залежності. Селяни платили сеньйору щорічно невеликий поземельний грошовий внесок - чинш. Більш важкими повинностями були так званий шампар - оброк розміром близько однієї чверті врожаю і панщина на будівництві доріг. Повинності виплачувалися в грошах, так як панська оранки в маєтках французьких дворян майже відсутня. Вкрай руйнівними були великі одноразові платежі при віддачі в заставу або продажу селянського наділу, а також платежі за примусову обов'язок користуватися млином, виноградним пресом, кузнею сеньйора. Незважаючи на збереження зовнішнього блиску і пишності французької монархії в XVIII столітті, в країні наростав глибоку кризу феодально-абсолютистського ладу. Одним з проявів цієї кризи було паразитичне існування дворянства, що проводив життя в придворних розвагах і святах. Марнотратстві двору не знало меж. Придворний штат короля досяг 14-15 тис. чоловік і щорічно поглинав 40-50 млн. ліврів. Міжнародне становище Франції погіршувався. Хоча французькі війська опанували Лотарингією в 1735 році, а уряд домігся від Генуезької республіки поступки Корсики, Франція втратила Канаду в суперництві з Англією за колоніальні володіння і втратила свій вплив в Індії. У ході Семирічної війни (1756-1763) французька армія була розгромлена військами прусського короля Фрідріха II. Колишня військова міць Франції танула на очах. У країні існувала абсолютна монархія. Влада короля нічим і ніким не була обмежена / Зберігалася середньовічне поділ суспільства на три стани. Першим було духовенство, другим - дворянство. Обидва вони були привілейованими, хоча становили всього 4% з 25 мільйонів населення країни. Вони не платили податків, займали вищі державні посади. У третій стан, яке несло на собі всю тяжкість сплати податків, входили не тільки селяни, ремісники, наймані робітники, а й купці, власники мануфактур, банкіри. Заможні буржуа, володіючи економічною могутністю, прагнули до політичної влади в країні. Королівська влада і обидва привілейованих стану - дворянство і духовенство-наполегливо опиралися яким би то не було реформ. Вони міцно трималися за свої привілеї, впиваючись розкішшю і багатством. Якщо в Англії багато дворяни займалися торгівлею і промисловою діяльністю, застосовували найману працю, то у Франції лише незначна частина дворян займалася підприємництвом і була готова йти на деякі поступки на користь третього стану. У той же час розвиток ринкових відносин протягом усього XVIII століття руйнувало архаїчні бар'єри між станами, соціально-економічну та політичну системи французького абсолютизму. 2. Надзвичайне значення не тільки для Франції, а й для всієї Європи мало ухвалення 26 серпня 1789 року Декларації прав людини і громадянина. В її 17 статтях проголошувалися ідеї рівності, свободи, права, законності, правосуддя, недоторканності власності, народного суверенітету. Ухвалена 3 вересня 1791 року Конституція встановлювала у Франції лад конституційної монархії. Законодавча влада реалізовувалася Законодавчими зборами, виконавча-урядом, який призначався королем. Слід зазначити, що всупереч Декларації Конституція поділила громадян Франції на "активних" і "пасивних", наділивши виборчим правом тільки перших. Це суперечило принципу рівності громадян, проголошеному в Декларації. Зазначений документ є виразним і стислим викладом ідей суверенності людини та її прав, які обстоювали Дж. Локк, Ж. Ж. Руссо, французькі філософи-просвітителі, а також американська Декларація незалежності 1776 р. Стаття перша проголошувала: «Люди народжуються і залишаються рівними в правах...» Природними і невід'ємними правами у статті другій проголошувалися «свобода, власність,безпека і опір гнобленню», в інших статтях передбачалися також свобода слова, друку, віросповідання. Закон є висловленням всезагальної волі, а народ - «головним дійсним носієм суверенності» «жоден орган, жодна особа не можуть здійснювати владу, яка не виходить безпосередньо від народу» (стаття третя). У статті четвертій стверджувався ліберальний принцип: «Свобода полягає в тому, що дозволяється робити все, що не завдає шкоди іншому». В Декларації (стаття дев'ята) зафіксовано принцип презумпції невинуватості: кожна людина вважається невинною, доки не доведено її провину. Всі громадяни проголошувалися рівними перед законом, і «їм відкритий однаковою мірою доступ до всіх громадських посад і служб залежно від їх здібностей; єдиною відмінністю за рівності можуть бути чесноти й талант». За Декларацією «громадськість має право вимагати від кожної посадової особи звіту про її діяльність» (стаття п'ятнадцята). Суспільство, де не забезпечені ці права і не закріплений принцип поділу влад, «не є правовим» (стаття шістнадцята). Документ відіграв важливу роль в історії Франції, Європи, світу. Хоча оцінки щодо нього є діаметрально протилежними: від того, що проголошені принципи називають утопічними, до того, що вони вважаються основою сучасного цивілізованого суспільства. Декларація прав людини і громадянина – це маніфест антифеодального характеру, що закріпив політичні і правові погляди буржуазії на початковому етапі революції. Із цієї Декларації випливають основні принципи буржуазного права – священність і недоторканність приватної власності. Незважаючи на проголошену Деклорацією рівність усіх громадян, новий виборчий закон поділяв їх залежно від майнового цензу на активних і пасивних. До останніх, що не дістали права голосу, були віднесені всі неімущі. Після прийняття Декларації церковна власність була конфіскована і оголошена національним майном та підлягала продажу з торгів. У результаті вона перейшла до рук буржуазії і частково заможного селянства. Церква була позбавлена права реєструвати народження, шлюби, смерть. Було також установлено новий адміністративний поділ. Відповідно до нього Франція мала 83 департаменти, які складалися з дистриктів, кантонів, комун. Єдиною стала система оподаткування, були ліквідовані більшість феодальних пережитків, що гальмували розвиток торгівлі та інші. Скасовувалися всі дворянські титули і звання. У результаті цього були створені необхідні для буржуазії умови для підприємницької діяльності. Всі ці положення знайшли своє відображення у праві більшості країн. В Декларації 1789 року були проголошені такі основні права людини і громадянина: 1. Люди народжуються вільними і рівними в правах. Суспільні відмінності можуть грунтуватися тільки на суспільній користі. 2. Метою всякого політичного союзу є збереження природних і невід’ємних прав людини. Права ці суть: свобода, власність, безпека і опір гнобленню. 3. Джерело всієї верховної влади завжди є в нації. Ніяка установа, ніяка особа не може здійснювати влади, яка не походить прямо від нації. 4. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому, таким чином здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування такими ж правами. Ці межі можуть бути визначені тільки законом. 5. Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Все, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, чого закон не приписує. 6. Закон є вираз загальної волі. Всі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон мусить бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. Через те, що всі громадяни перед ним рівні, то вони повинні однаково допускатися до всіх занять, місць, громадських посад залежно від їх здібностей без будь-яких відмінностей, крім відмінностях в їх доброчинностях і талантах. 7. Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або заарештований інакше, як у випадках, визначених законом і за приписаними ним формами. Ті, які випрошують, віддають, виконують або примушують виконувати свавільні накази, підлягають карі, але кожен громадянин, викликаний або взятий в силу закону, повинен негайно коритися, чиняти опір, він стає винним. 8. Закон повинен встановлювати тільки строго і очевидно необхідні кари, ніхто не може бути покараний інакше, як в силу закону, встановленого і обнародованого до вчинення злочину і законно застосованого. 9. Через те, що кожна людина приймається за невинну до того часу, поки її не оголосили винною – то в разі необхідності її арешту всяка суворість, яка не є необхідною для забезпечення її особи, повинна бути суворо карана законом. 10. Ніхто не повинен бути турбований за свої переконання, навіть релігійні, якщо їх прояви не порушують громадського ладу, встановленого законом. 11. Вільний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших прав людини, кожен громадянин, отже, може вільно говорити, писати, друкувати при умові відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом. 12. Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила, таким чином ця сила встановлена для загальної користі, а не для приватної вигоди тих, кому вона доручена. 13. Для утримання громадської сили і для витрат по управлінню необхідне загальне оподаткування, податки повинні бути розподілені рівномірно між громадянами відповідно до їхніх засобів. 14. Всі громадяни мають право особисто або своїх представників визначати необхідність громадських податків, вільно на них погоджуватися, стежати за їх вживанням, встановлювати їх розмір, спосіб оподаткування, стягнення і строк, на які волни встановлюються. 15. Суспільство має право вимагати звіту у кожної службової особи своєї адміністрації. 3. Французька Конституція 1791 р. ...Немає більше ні дворянства, ні перства, ні спадкових, ні станових відмінностей, ні феодального порядку, ні вотчинної юстиції, ніяких титулів, звань і переваг, що випливали з цього порядку, ніяких лицарських орденів, ні корпорації, ні вирізних знаків, для яких необхідне було доведення дворянства або шляхетного походження, і ніяких інших переваг, окрім відзнак, даних посадовим особам при виконанні їх обов'язків. Не існує більше ні продажу, ні успадкування яких-небудь державних посад. Ні для жодної нації, ні для жодного індивіда не існує більше ніяких особливих переваг або винятків із права, спільного для усіх французів. Не існує більше ні станових цехових управ, ні фахових, художніх або ремісничих корпорацій. Закон не визнає більше ні релігійних обітниць, ні якихось інших зобов'язань, що протирічать природним правам або Конституції. Розділ 1. Основні положення, забезпечені Конституцією Конституція забезпечує такі природні і громадянські права: 1) усім громадянам відкрито доступ до місць і посад без будь-якої різниці, окрім тих, що випливають з їх здібностей; 2) усі податі мають розкладатися між усіма громадянами рівномірно, у відповідності з їх матеріальним становищем; 140 3) ті ж самі правопорушення будуть каратися одними й тими ж покараннями, незалежно від якоїсь особистої різниці. Конституція забезпечує також права природні і громадянські: — свободу кожного пересуватися, залишатися на місці або залишати його без небезпеки затримання або ув'язнення, а тільки у порядку, передбаченому Конституцією; — свободу кожного висловлювати в усній і письмовій формі, друкувати і оприлюднювати свої думки, не підпадаючи ні під яку попередню цензуру або перевірку до їх друкування, а також відправляти обряди того віросповідання, до якого він належить; — свободу громадян збиратися у громадських місцях, зберігаючи спокій і без зброї, з дотриманням поліцейських законів; — свободу звертатися до існуючих органів влади з петиціями, підписаними окремими громадянами. Законодавча влада не може видавати закони, що чинять перепони у реалізації природних і громадянських прав, перерахованих у цьому розділі і забезпечених Конституцією, або ті, що порушують ці права; а оскільки свобода полягає у тому, щоб робити все, що не шкодить правам інших або громадській безпеці, то закон може встановлювати покарання за діяння, які порушують громадську безпеку або права інших громадян, шкідливі для суспільства. Конституція забезпечує недоторканість власності і справедливе попереднє відшкодування, якщо встановлена законом громадська необхідність вимагатиме майнових жертв... Розділ 3. Про державні влади 2. ...Французька конституція має характер представницький; представниками є законодавчий корпус і король. 3. Законодавча влада належить Національним зборам, до складу яких входять представники, вільно обрані народом на певний термін. 4. Форма правління монархічна. Влада виконавча належить королю і здійснюється під його главенством міністрами та іншими відповідальними органами... 141 Глава I Про Національні законодавчі збори 1. Національні збори, що є законодавчим корпусом, діють постійно у складі однієї палати. §* Законодавчий корпус не може бути розпущений королем. Розділ 2. Первинні збори. Обрання виборщиків 1. Для виборів до Національних законодавчих зборів активні громадяни кожні два роки збираються на первинні збори у містах і кантонах... 2. Активними громадянами є французи за народженням або особи, що набули французького громадянства, яким виповнилось 25 років, мають місце проживання у місті або кантоні протягом встановленого законом періоду (не менше року), що платять у будь-якому місці королівства прямий податок у розмірі не менше вартості трьох робочих днів..., що не є слугами..., внесені до списку Національної гвардії за місцем свого проживання і прийняли громадянську присягу. Глава 2 Розділ 1. Про королівську владу і короля 1. Королівська влада неподільна — вона ввірена спадково правлячому дому і переходить по чоловічій лінії у порядку старшинства... 2. Особа короля недоторкана і священна... 3. Король править лише у відповідності із законом, і тільки іменем закону він може вимагати покори. Розділ 4. Про міністрів 1. Призначення і звільнення міністрів належить повністю королю. Глава З Про здійснення законодавчої влади Розділ 1. Повноваження і обов'язки Національних законодавчих зборів 1. Конституція дає виключно законодавчому корпусові такі повноваження і обов'язки: 1) законодавчу ініціативу і прийняття законів; король може тільки просити законодавчий корпус розглянути те або інше питання; 142 2) визначення державних витрат; 3) встановлення державних податей; 5) прийняття постанов про введення і ліквідацію державних посад; 8) щорічне прийняття, на прохання короля, постанов про кількість особистого складу і кількість суден, що утворюють сухопутні і морські сили. 2. Рішення почати війну може бути прийняте лише після затвердження королем постанови законодавчого корпусу, прийнятого обов'язково за формальною пропозицією короля. 3. Законодавчому корпусові належить ратифікація мирних, союзних і торгових договорів; жоден з договорів не набере чинності без такої ратифікації. Розділ 3. Про санкції короля 1. Постанови законодавчого корпусу надходять королю,який може з ними не погодитися. 2. У випадку, якщо король не дасть своєї згоди, така відмова має лише суспензивне (відтягнення, призупинення) значення. Якщо дві легіслатури (тобто два скликання законодавчого корпусу), що відбудуться за тією, що прийняла таку постанову, послідовно приймуть ту ж постанову і в тих жевисловлюваннях, то вважається, що король дав свою згоду. Глава 4 Про здійснення виконавчої влади 1. Вища виконавча влада зосереджується у руках короля. Турбота про охорону громадського порядку і спокою довірені йому. Король — верховний головнокомандуючий сухопутних і морських військових сил. Королю передано оборону зовнішньої безпеки королівства, охорону його прав і володінь. 2. Король призначає послів та інших агентів міжнародних зносин, командуючих армією і флотом. Глава 5 Про судову владу 1. Влада судова ... не може здійснюватись ні законодавчим корпусом, ні королем. 143 2. Правосуддя буде чинитись безмитно суддями, що обираються народом і затверджуються на посаді королем; ... судді не можуть бути зміщені інакше, як за злочини на посаді, що належним чином встановлені у судовому порядку, ні тимчасово усунені з посади інакше як внаслідок висунення проти них звинувачення. Громадський обвинувач призначається народом. 3. Суди не можуть ні втручатися у здійснення законодавчої влади, ні призупиняти застосування законів, ні втручатися в діяльність органів управління... Декрет, що передає у розпорядження нації землі духовенства (24 грудня 1789 р.) Національні Збори постановляють, що: 1) усі землі духовенства передаються у розпорядження нації з зобов'язанням забезпечити належним чином засоби на культ, на підтримку служителів культу, на допомогу бідним під наглядом і у відповідності з інструкціями провінціаль-них властей; 2) що при прийнятті рішень про суму, необхідну для забезпечення служителів культу, вона не повинна бути меншою 1200 ліврів на рік на кожен прихід, не враховуючи приміщення і прилеглої до нього садиби. Декрет Законодавчих Зборів про скликання Національного Конвенту (10 серпня 1792 р.) Національні законодавчі збори, беручи до уваги, що небезпека батьківщині дійшла крайніх меж...; що це зло ви-пливає головним чином з недовіри, яка виникла з поведінки глави виконавчої влади під час війни, розпочатої його іменем проти конституції і незалежності; що ця недовіра викликала у різних частинах держави бажання, схильне до позбавлення Людовика XYI довіреної йому влади; ...вдаючись до суверенітету народу і прийнявши в той же час заходи безпеки ... постановляють: 1. Французький народ закликається обрати Національний Конвент. 2. До тих пір, поки Національний Конвент не висловиться стосовно заходів, які необхідно вжити для охорони 144 суверенітету народу, ... глава виконавчої влади тимчасово усувається від своїх обов'язків. Найголовнішим результатом першим етапом революції" і діяльності Установчих зборів від стала Конституція, остаточний текст якої було складено основі численних законодавчих актів, мали конституційний характері і які у 1789— 1791 рр. Через протидії з боку короля у неї затверджена лише 3 вересня 1791 р., а ще через за кілька днів король присягнув на вірність Конституції. Попри свій суперечливого характеру, Конституція являла собою новий крок по дорозі закріплення сформованих два роки революції політико-правових порядків. Конституція відкривалася Декларацією правами людини і громадянина 1789 р., хоча остання не розглядалася як власне конституційного тексту. Така практика в, коли конституцію ви | |
| Просмотров: 728 | Загрузок: 14 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |