| Главная » Файлы » Мои файлы |
Основи законодавства України
| [ Скачать с сервера (35.4 Kb) ] | 13.09.2017, 11:36 |
| Переліку загальнолюдських прав присвячено цілу главу Конституції України, де також зазначено, що держава гарантує дотримання цих прав, а порушені права людини мають бути поновлені в суді. На жаль, не менше половини зазначених прав існують тільки на папері. Взяти хоча б трудові права, з яких для медичних працівників реально реалізовується тільки право на достроковий вихід на пенсію. Проте знати ці права необхідно. І вимагати їх реалізації від оточення. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» у статті 74 визначає, що медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Такі єдині кваліфікаційні вимоги встановлюються МОЗ України. Відповідальність за дотримання їх несуть керівники закладу охорони здоров’я і ті органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження господарської діяльності в галузі охорони здоров’я. Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускають я до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації у порядку, встановленому МОЗ України, якщо інше не передбачено законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно із законодавством про освіту. Навчальні плани та програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників у встановленому порядку погоджуються з МОЗ України. Медичні і фармацевтичні працівники мають такі професійні права: 1. Заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації. 2.Належні умови професійної діяльності. 3.Підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п’ять років у відповідних закладах та установах. 4. Вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики. 5.Безоплатне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, потрібною для виконання професійних обов’язків. 6. Обов’язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров’я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров’ю у зв’язку з виконанням професійних обов’язків у випадках, передбачених законодавством. 7.Соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. 8. Встановлення у державних закладах охорони здоров’я посадових окладів (тарифних ставок) на основі Єдиної тарифної сітки у порядку, визначеному КМУ. 9.Скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством. 10. Пільгові умови пенсійного забезпечення. 11. Пільгове надання житла та забезпечення телефоном. 12. Безоплатне користування житлом з освітленням і опаленням тим, хто проживає і працює у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали медичними та фармацевтичними працівниками і проживають у цих населених пунктах, надання пільг щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва приватного житла, придбання автомототранспорту. Пільги на безоплатне користування житлом з опаленням та освітленням надаються: — працівникам за умови, якщо розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомісячним сукупним доходом працівника за попередні 6 міс. не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному КМУ; — пенсіонерам за умови, якщо середньомісячний сукупний прибуток сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 міс. не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному КМУ. 13.Першочергове одержання лікувально-профілактичної допомоги і забезпечення лікарськими та протезними засобами. 14.Створення наукових медичних товариств, професійних спілок та інших громадських організацій. 15. Судовий захист професійної честі та гідності. 16. Безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства. Дія пункту не поширюється на громадян, які раніше набули право на земельну частку (пай) та земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крім випадків успадкування права на земельну частку (пай), земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства відповідно до закону. 17. Лікарі дільничних лікарень та амбулаторій, розташованих у сільській місцевості, дільничні лікарі-терапевти, лікарі-педіатри та дільничні медсестри територіальних ділянок міських поліклінік, лікарі загальної практики (сімейні лікарі), завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, лікарі (старші лікарі) та середній медичний персонал виїзних станцій і відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги, станцій санітарної авіації та відділень планової та екстреної консультативної допомоги за безперервну роботу на зазначених посадах у зазначених закладах (на територіальних ділянках) понад 3 роки мають право на додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю 3 календарних дні. При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану відпустку у межах чинних норм. Законодавством може бути передбачено інші права та пільги для медичних і фармацевтичних працівників. На них також можуть поширюватися пільги, що встановлюються для своїх працівників підприємствами, закладами й організаціями, яким вони надають медико-санітарну допомогу. Медичні і фармацевтичні працівники зобов’язані: 1.Сприяти охороні та зміцненню здоров’я людей, запобіганню й лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу. 2. Безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях. 3. Поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагувати, зокрема і власним прикладом, здоровий спосіб життя. 4. Дотримувати вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю. 5. Постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності. 6. Надавати консультативну допомогу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров’я. Медичні та фармацевтичні працівники несуть також інші обов’язки, передбачені законодавством. 2. Конституційне регулювання права людини на охорону здоров’я в Україні Право на охорону здоров’я знайшло чільне місце в Конституції України. Стаття 49 визначає право на охорону здоров’я. Вона проголошує, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Тобто в Україні кожна людина володіє проголошеними конституційними правами і свободами в діючій системі охорони здоров’я та медичного забезпечення. При цьому реалізація права на охорону здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм. Ця правова норма засвідчує відповідальність державиза реалізацію громадянами права на охорону здоров’я. У ній також визначено складові забезпечення цього права, які включають соціальні, економічні, екологічні, медичні та інші заходи, що здійснюються на програмній основі. Конституційно закріплено, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. При цьому ефективність передбачає отримання максимально високих результатів профілактичних, діагностичних лікувальних, реабілітаційних заходів, що забезпечуються належною якістю медичної допомоги. Доступність для всіх громадян медичного обслуговування означає відсутність будь-яких територіальних, організаційних, фінансових та інших перешкод в отриманні необхідної допомоги. Забезпеченню та підвищенню доступності сприяє широка мережа закладів охорони здоров’я, яка згідно з конституційними нормами не може буги скорочена. У Конституції наголошується, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Фактично стаття 49 Конституції України відтворює відповідні загальносвітові засади, закріплені у статті 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Стаття 50 Конституції України містить положення про право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може буги засекречена. Отже, у 49 статті Конституції України всебічно та деталізовано охарактеризовано та регламентовано право на охорону здоров’я. Згідно з цією статтею держава зобов’язана забезпечити і створити рівні можливості для всіх громадян незалежно від рівня матеріального добробуту, приналежності до певного соціального прошарку, професії, службового становища тощо. 3. Право на життя і медична діяльність: питання співвідношення Право на життя забезпечується низкою соціальних гарантій. Серед них однією з основних гарантій є система охорони здоров’я.її постійний розвиток, прогрес медичної науки. Коли йдеться про медичну допомогу, то потрібно розглядати право на охорону не просто життя, а його якість, психологічний і фізичний стан людини, її повноцінність і активність в суспільстві, адаптованість суспільства до прийняття людей з фізичними і психічними вадами. Надання медичної допомоги часто входить у суперечність із правом на життя. Мова йде про практику трансплантації органів і тканин людини (коли в донора – живої людини – вилучають один з парних органів для наступної пересадки, піддаючи його життя серйозній небезпеці), про проведення операції онкологічним хворим (коли в результаті операції хворий помер, хоча без неї міг ще деякий час прожити), про операції переривання вагітності, про евтаназію та про інші медичні заходи. Право на життя необхідно розглядати як сукупність таких елементів: 1. право на збереження життя; 2. право на особисту недоторканність; 3. право вимагати від держави здійснення заходів, спрямованих на підтримку життя; 4. право розпоряджатися своїм життям; 5. право на охорону здоров'я і медичну допомогу. | |
| Просмотров: 442 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |