| Главная » Файлы » Мои файлы |
основи експертизи якості медичної допомоги
| [ Скачать с сервера (81.5 Kb) ] | 13.09.2017, 11:31 |
| Тематичний план 1.Пацієнт та його правовий статус. Правовий статус законних представників. 2.Організаційно-правові основи експертизи якості медичної допомоги. 3.Професійні обов’язки медичних і фармацевтичних працівників. 1. Пацієнт та його правовий статус. Правовий статус законних представників. На сучасному етапі розвитку національної системи охорони здоров’я проводиться її реформування. Нова модель національної системи охорони здоров’я відпрацьовується в пілотних регіонах [1]. Пріоритетним, в ході проведення реформи, є запровадження первинної медико-санітарної допомоги та забезпечення якості медичної допомоги при використанні механізмів захисту населення від фінансових ризиків на випадок захворювання. Нормативно-правова база охорони здоров’я складається з п’яти груп нормативно-правових актів: 1) Конституція України [2] (ст. 49 – право на охорону здоров’я, надання медичної допомоги і медичне страхування); 2) Основи законодавства України про охорону здоров’я як основного спеціального закону в цій сфері; 3) Спеціальні закони в окремих сферах медичної діяльності (донорство, психічна допомога, окремі інфекційні захворювання тощо); 4) Галузеві кодекси, які містять загальні норми, що застосовуються в медичній сфері (Цивільний і Кримінальний кодекси, Кодекс про адміністративні правопорушення , Кодекс законів про працю [3] тощо); 5) Акти центральних та місцевих органів державної виконавчої влади (укази та розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і розпорядження МОЗ України, нормативно-правові акти інших органів влади). Конституція України в питаннях охорони здоров’я (ст. 49) не відповідає сучасним умовам і можливостям, а тому повинна бути змінена на таку, що відображає реалії та практичні можливості для поліпшення ситуації в сфері охорони здоров’я з урахуванням справедливого (тобто однакового для всіх) гарантованого рівня медичної допомоги. Постійне недофінансування бюджетних витрат і відсутність рівного доступу до якісної безоплатної медичної допомоги перетворило конституційну норму про право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування в загальну декларацію, що продукує соціальну несправедливість, усунення якої вимагає закріплення на конституційному рівні моделі єдиного медичного простору відповідно до європейських стандартів у сфері охорони здоров’я. Зважаючи на нагальну необхідність створення інститутів та механізмів, необхідних для реалізації та захисту права людини на охорону здоров’я відповідно до принципів, визначених Конституцією України, та приведення стандартів управління системою охорони здоров’я у відповідність з європейськими основними засадами державної політики у сфері охорони здоров’я та надання медичної допомоги, пріоритетними є такі напрями: забезпечення доступної та своєчасної, рівної та якісної медичної допомоги; забезпечення якості та доступності лікар- ських засобів, вакцин та інших імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення; гарантування належного рівня біобезпеки в країні як складової світової системи біобезпеки; гарантування гідності професії медичного працівника та участі медичного працівника у формуванні стандартів медичної професії і контролі за їх дотриманням; забезпечення справедливого, прозорого і відповідального управління системою охорони здоров’я та впливу громадськості на прийняття державних рішень у сфері охорони здоров’я. З огляду на це, на конституційному рівні необхідно закріпити право всіх і кожного з громадян України на доступну, своєчасну, рівну та якісну медичну допомогу; забезпечити належний рівень біобезпеки всередині країни та належний рівень біобезпеки країни у світі; забезпечити багатоканальне фінансування безоплатної медичної допомоги (бюджетне і недержавне фінансування за рахунок медичного страхування (обов’язкове і добровільне), благодійні внески, інші незаборонені джерела) за рівної участі закладів охорони здоров’я незалежно від їх форми власності; підвищити гідність професії медичного працівника та його участь у формуванні стандартів медичної професії і контролі за їх дотриманням, а також забезпечити справедливе, прозоре і відповідальне управління системою охорони здоров’я та вплив громадськості на прийняття державних рішень у сфері охорони здоров’я. Законодавчі акти в галузі охорони здоров’я часто містять загальні і суперечливі між собою норми. Закони повинні прийматися пріоритетно, відповідно до потреб населення, а не системи охорони здоров’я, ґрунтуватися на об’єктивно існуючих у суспільстві реаліях, бути фактично виконуваними і не йти врозріз із громадською думкою. Законодавчі акти досить часто не містять визначень основних понять. Надмірно використовуються санкції. Значна кількість питань регулюються не законами, а підзаконними актами. Останні превалюють серед засобів правового регулювання і містять норми, які практично встановлюють правове регулювання всього кола і обсягу відносин у цій сфері, встановлюють різні за змістом визначення тих самих понять і категорій, містять нечітку процедуру, залишають неврегульованими важливі питання на дискреційний розсуд працівників державних органів. Одна з проблем нормативного регулювання в сфері охорони здоров’я полягає в низькій ефективності законодавства в цій сфері, його невідповідності існуючим відносинам. Виявлення прогалин, колізій і тенденцій законодавства, судової та іншої правозастосовної практики, проведення моніторингу і досліджень пра- вових способів їх вирішення і тенденцій доцільно покласти на позавідомчу службу правової політики у сфері охорони здоров’я, підпорядковану Кабінету Міністрів України і Президенту України, до складу якої необхідно включити науковців і практикуючих юристів та медиків. Позитивно можна оцінити структуру законодавства в сфері охорони здоров’я в частині його поділу на положення Конституції, галузевих кодексів, базового і спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів. Права людини у сфері охорони здоров’я охороняються Конституцією України, ст. 49 якої визначає, що кожний має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. На конституційному рівні передбачено гарантію цього права, яка полягає в безоплатному наданні медичної допомоги державними і комунальними закладами охорони здоров’я. Цивільно-правові засади регулювання прав людини у сфері охорони здоров’я належним чином визначені статтями 281–287, 289–290 Цивільного Кодексу України, норми якого визначають основні особисті немайнові права людини в сфері охорони здоров’я (ст. 281 «Право на життя», ст. 282 «Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю», ст. 283 «Право на охорону здоров’я», ст. 284 «Право на медичну допомогу», ст. 285 «Право на інформацію про стан свого здоров’я», ст. 286 «Право на таємницю про стан здоров’я.. Основним спеціальним законодавчим актом в Україні у цій сфері є Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 1991 р., який визначає правові основи організації охорони здоров’я, забезпечення здорових і безпечних умов життя, лікувально-профілактичної допомоги. Окремі напрями охорони здоров’я регулюються спеціальними законами (з питань донорства, психічної допомоги, окремих інфекційних і неінфекційних захворювань тощо). 2.Організаційно-правові основи експертизи якості медичної допомоги. Відповідно до чинного законодавства України під закладом охорони здоров’я розуміють юридичну особу будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників. Отже, лікарня, амбулаторія, поліклінічна установа тощо є лікувально-профілактичними закладами. Винятком є приватно-практикуючі лікарі, зареєстровані як фізичні особи — підприємці, які отримали ліцензію на провадження медичної практики, відкрили кабінети, найняли на роботу лікарів з вищою освітою та середній медичний персонал. Кабінети, не створюють юридичної особи, тому медичні кабінети не належать до закладів охорони здоров’я [4]. Медичні заклади всіх форм власності та приватно-практикуючі лікарі у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України, а також нормативними документами уповноваженого органу управління та іншими нормативно-правовими актами. Чинним законодавством України передбачено, що медичний заклад будь-якої форми власності має такі права: • здійснювати господарську діяльність у передбаченому законом порядку. Для здійснення господарської діяльності ЛПУ залучає і використовує матеріально-технічні, фінансові, трудові та інші види ресурсів, використання яких не заборонено законодавством; • відкривати та закривати рахунки в Державному казначействі України, установах банків (у тому числі в іноземній валюті); • мати круглу печатку зі своїм найменуванням, штампи, а також бланки з власними реквізитами; • укладати угоди, у тому числі господарські угоди з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, а також фізичними особами відповідно до законодавства; • набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем, відповідачем або третьою стороною у справах, що розглядаються в судах України, міжнародних та третейських судах; • користуватися або оперативно управляти наявним майном та нематеріальними активами; • отримувати компенсацію за збитки, завдані внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними (підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду); • звертатися у порядку, передбаченому законодавством, до центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств і організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, для отримання інформації та матеріалів, необхідних для ведення основної діяльності; • здійснювати співробітництво з іноземними організаціями відповідно до законодавства; • здійснювати власне будівництво, реконструкцію, капітальний та поточний ремонт основних фондів у визначеному законодавством порядку. Заклади охорони здоров’я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері охорони здоров’я, а також суб’єкти господарювання, що виробляють продукцію, необхідну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством. Наприклад, пільгами щодо сплати ПДВ. Як зазначено у статті 18 Основ законодавства про охорону здоров’я, фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бю | |
| Просмотров: 494 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |