| Главная » Файлы » Мои файлы |
Науково-експертний висновок
| [ Скачать с сервера (53.0 Kb) ] | 07.07.2017, 14:34 |
| Романчук Ірина Вікторівна 14 група Науково-експертний висновок Питання: чи можливе прирощення часток у такій ситуації. Спадкоємець за заповітом помер до відкриття спадщини (тобто раніше заповідача), або відмовився від прийняття спадщини не зазначивши при цьому, на користь кого він відмовляється. В цих випадках частина спадкового майна, що мала б перейти до померлого спадкоємця або до того спадкоємця, який відмовився, спадкується іншими спадкоємцями за заповітом або спадкоємцями за законом? Нормативно-правові акти та довідкові джерела інформації, використані під час дослідження: Цивільний Кодекс України, Цивільний Кодекс УРСР, Методичних рекомендаціях щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29.01.2009 р., ані в Постанові № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», Експертно-правовий висновок І. В. Спасибо-Фатєєвої від 22.05.09р. Аналіз законодавства: Ст. 1268 ЦК визначає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно ст. 1273 ЦК спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини. І якщо він не відкличе свою відмову від прийняття спадщини, то відповідно до ч.1 ст. 1275 частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо у спадкодавця є особи, які мають право на обов’язкову частку в спадщині, то позбавити їх він не може. Тому такі особи незалежно від змісту заповіту, спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (ст. 1241 ЦК). Або ж, якщо спадкоємець за заповітом був один, то ч.2 ст. 1223 ЦК надає право на спадкування за законом спадкоємцям 1-5 черг – це одна ситуація. Спадкодавець не робив підпризначення спадкоємця згідно ст. 1244 ЦК, не позбавляв права на спадкування. Заповідального відказу не було, тому обов’язок за ним не переходить до інших спадкоємців за заповітом, а якщо і їх не було б, то заповідальний відказ втратив би свою силу (ст. 1239 ЦК). Розглянемо іншу ситуацію, коли один зі спадкоємців за заповітом помирає до відкриття спадщини, а спадкодавець не змінює заповіт. Така ситуація є неврегульованою в ЦК. І відповіді на таке питання немає ані в Методичних рекомендаціях щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29.01.2009 р., ані в Постанові № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування». У Методичних рекомендаціях зазначаються уточнення певних варіантів спадкування за законом, що охоплюються ч. 2 ст. 1223 ЦК шляхом її зіставлення з іншими статтями. У них указується: «Спадкування за законом виникає, якщо: спадкодавець не залишив заповіту; заповіт в цілому або його окреме розпорядження визнано недійсним; всі спадкоємці за заповітом не прийняли або відмовилися від прийняття спадщини; особа на користь якої складено заповіт померла до відкриття спадщини; заповітом охоплена лише частина спадщини». У Постанові Пленуму ВСУ також надається тлумачення безвідносно до ситуації, коли один із спадкоємців, позначених в заповіті, помирає: «5. За наявності заповіту на все майно правило частини другої статті 1223 ЦК застосовується у разі неприйняття спадщини або відмови від спадщини усіма спадкоємцями за заповітом. У разі неприйняття спадщини чи відмови від неї одним із спадкоємців за заповітом застосовується норма частини першої статті 1275 ЦК, відповідно до якої частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну». Отже, ВСУ намагався в п. 5 Постанови розглянути питання співвідношення статей 1223 та 1275, якими регулюються схожі ситуації, але обидві вони зводяться лише до неприйняття спадщини або відмови від спадщини. Натомість питання, яке поставлене, не охоплюється цими випадками, бо воно стосується того, коли спадкоємець помирає, а заповіт не було змінено. Варто звернути увагу на помилковість твердження про те, що спадкоємець, який помер, тим самим є таким, що не прийняв спадщину або відмовився від неї з посиланням на ст. 1223 ЦК. Адже спадщина приймається чи не приймається лише за умов настання смерті спадкодавця. Цього ж факту не було, оскільки спадкоємець помер раніше спадкодавця. Тому взагалі застосовувати ці категорії до правового режиму майна особи, яка склала заповіт, але є живою, не можна. Так само не можна підводити ситуацію, яка аналізується, й до того, що залишилася не охопленою заповітом уся спадщина, бо насправді була протилежна ситуація — саме вся спадщина розподілялася між вказаними в заповіті особами. Смерть же однієї з них не свідчить, що частка, яка їй призначалася за заповітом, залишилася нерозподіленою. Тому не може застосовуватися й ст. 1245 ЦК. При відповіді на питання, як поводитися в разі смерті одного із спадкоємців за заповітом до відкриття спадщини, слід виходити насамперед з волі заповідача. Ясно, що його воля полягала в тому, щоб спадкували особи, зазначені в заповіті. Утім, однозначно така ясність відсутня у відповіді на запитання про те, чи була його воля саме в тому, щоб вони спадкували лише в зазначених в заповіті частинах. Або, інакше кажучи, що важливіше для додержання волі заповідача: у разі смерті одного із спадкоємців, позначених в заповіті, допустити до спадкування тієї частки, що призначалася йому, спадкоємців за законом, чи зберегти коло спадкоємців, визначених у заповіті, а допустити зміну їх часток? 1. У першому випадку збережеться розмір часток успадкованого майна тих спадкоємців, які були позначені в заповіті. Тобто вони успадкують саме так, як це позначено в заповіті. Тим самим буде додержано волю заповідача стосовно того, що спадкуватимуть саме ці особи і саме в цій частині. Проте, крім них, будуть спадкувати й інші спадкоємці, щодо яких заповідач волі не висловлював. Вади цього варіанта полягають у тому, що заповідач не даремно заповів усе своє майно визначеним особам. Це свідчить про такі пріоритети: встановити саме осіб, які б спадкували, а не лише закріпити розмір їх часток при спадкуванні. Щодо розміру їх часток, то це важливо по відношенню до розподілу спадщини суто між ними (рівність або навпаки). 2. У другому випадку збережеться коло спадкоємців, але зміниться розмір їх часток у порівнянні з тим, як це було здійснено заповідачем у заповіті. Тим самим буде додержано волю заповідача стосовно того, що спадкуватимуть саме ці особи і до спадкування не допускатимуться інші спадкоємці (за законом). Проте частина кожного з них, визначена в заповіті, зміниться. Напевно, принципу розумності, добросовісності та справедливості (ст.3 ЦК) відповідає другий варіант, оскільки головний наголос у волі заповідача слід шукати у визначенні ним кола спадкоємців, лише між якими має розподілятися спадщина. Щодо часток цих спадкоємців, то якщо вони визначаються рівними (порівну, по одній третині тощо), то смерть одного з них і відповідний розподіл його частини між іншими спадкоємцями, позначеними в заповіті, не змінять основне прагнення спадкодавця заповісти визначеним особам з тим, щоб вони спадкували у рівних частках. Адже врешті-решт перерозподіл частки померлого спадкоємця між усіма спадкоємцями такого принципу розподілу спадщини не змінює. Схожа ситуація спостерігається при застосуванні ч. 1 ст. 1275 ЦК. Якщо відмова від прийняття спадщини спадкоємцем за заповітом призводить до переходу до інших спадкоємців за заповітом частки, яку він мав прийняти, то це свідчить про закріплення в праві того факту, що цим зберігається воля заповідача на спадкування визначеним ним колом осіб. Варто зазначити, що Верховний Суд УРСР у Постанові Пленуму від 23.03.1984 р. (втратила чинність) виходив з інших підстав. Він вважав, що основоположним для вирішення цього питання має бути воля спадкодавця, виражена не стосовно кола спадкоємців, а стосовно їх частки. На думку ВСУ, якщо в заповіті конкретно визначена частка спадкоємця, який відпав, вона переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо ж спадкодавець заповідав усе своє майно (без визначення часток) призначеним ним спадкоємцям (спільне закликання до спадкування), частка спадщини, що належала б спадкоємцю, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляєт | |
| Просмотров: 465 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |