| Главная » Файлы » Мои файлы |
Методологія дослідження державно-правових явищ
| [ Скачать с сервера (270.5 Kb) ] | 08.07.2017, 15:02 |
| 1.Методологія дослідження державно-правових явищ. Методи теорії держави і права - це сукупність прийомів і способів вивчення предмета, сутності теорії держави і права, які виражають вихідні позиції й підходи до досліджуваних явищ. Методологія юридичної науки - це наука про системи підходів і методів, способів наукового дослідження, а також теорія про їхнє використання при дослідженні державно-правових явищ. Сучасна наука виділяє такі методи вивчення державно-правових явищ, які умовно поділяються на три групи: загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні. До загальнофілософських методів дослідження належать: S діалектичний метод (вивчення державно-правових явищ у їхньому розвитку, багатоманітності та зв'язку); •S метод метафізики (розглядає державу і право як вічні й незмінні інститути, які не пов'язані один з одним та з іншими суспільними явищами). До загальнонаукових методів дослідження відносять: S історичний метод (вивчення явищ в їх історичному розвитку, хронологічному порядку); S конкретно-соціологічний метод (отримання даних про фактичну поведінку суб'єктів у державно-правовій сфері); •S статистичний метод (вивчення кількісних змін у державно-правовому житті, обробка цих цифрових спостережень); •S системно-функціональний метод (виявлення функцій окремих елементів, їхня взаємозалежність, особливість способу дії кожного з них); S логічний метод (можливість уникнути випадковостей, неважливих відомостей у ході дослідження державно-правових явищ); •S метод сходження (дослідження державно-правових явищ у переході від абстрактності до конкретності) та інші. Спеціальні методи дослідження, тобто такі, які прийнятні для дослідження лише однієї науки (наприклад, в юриспруденції - способи усвідомлення, тлумачення юридичних норм, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики тощо), включають: •S нормативно-догматичний метод (вивчення самих правових явищ, їхньої зовнішньої обробки і кваліфікації'); •S порівняльно-правовий метод (зіставлення загальних і особливих якостей правових систем чи їхніх окремих елементів); S спеціально-юридичний метод (аналіз державно-правової практики в процесі опису юридичних норм, зовнішні ознаки правових явищ); •S тлумачення змісту чинного законодавства (встановлення, на основі різноманітних прийомів і принципів, точного змісту законів, підзаконних актів, з'ясування та роз'яснення їх. Розглядаючи методологію порівняльного правознавства, вкажемо на те, що в цілому вона являє собою сукупність прийомів і способів дослідження об'єктів науки порівняльного правознавства. Кожен окремо і всі разом взяті грунтуються на загальних і загальнонаукових методах. Порівняльне правознавство використовує методологічний арсенал правової науки .. Іншими словами, порівняльне правознавство відрізняється швидше специфічним предметом, ніж специфічним методом. Порівняльно-правовий метод є необхідний, але аж ніяк не єдиний елемент методологічного апарату порівняльного правознавства. Жоден з методів на практиці не діє в чистому вигляді, він завжди взаємозалежний, переплетений з іншими методами. Крім власне порівняння і зіставлення різних елементів правової системи, широко використовуються і такі методи, як - Формально-юридичний (аналіз сутнісного змісту права тієї чи іншої країни); - Соціологічний (з'ясування особливостей праворозуміння в рамках окремої правової родини або національної правової системи). Вивчаючи методологію порівняльного правознавства, слід виходити з наявності загальних правил порівняльно-правового аналізу: - Правильний вибір об'єктів порівняльного аналізу і коректна постановка цілей, обумовлених його природою і потребами суб'єкта порівняльного правознавства; - Порівняння на різних рівнях з використанням методів системно-історичного аналізу та аналогії для з'ясування внутрішніх зв'язків і залежностей в рамках порівнюваних правових систем, а також розвиток останніх в конкретних державах і суспільствах; - Правильне визначення ознак порівнюваних правових явищ, норм і інститутів, а також встановлення суспільних і державних завдань, вирішення яких зумовило їх появу і розвиток; - Виявлення ступеня подібності та відмінностей юридичних термінів, які використовуються в зіставляються правових системах; - Розробка і застосування критеріїв оцінки подібності, відмінностей і непорівнянності правових явищ, норм і інститутів; - Визначення результатів порівняльно-правового аналізу та можливостей їх використання в нормотворчій діяльності та розвитку законодавства. 2.Змішане порівняльне право як обєкт наукового вивчення. Досліджуючи питання про об'єкт порівняльного правознавства, М.М. Марченко відзначає, що його об'єктом завжди виступає правова реальність, яка об'єктивно існує в різних країнах. Об'єкт порівняльного правознавства ніким не вигадується і не виводиться ні з чого. Він існує в житті, у реальній дійсності1. На думку Ю.О. Тихомирова, об'єкти порівняльного правознавства — не умоглядні висновки кабінетних учених, а реальні загальноправові процеси, що вимагають аналізу й оцінки, вживання адекватних державно-правових заходів, і здійснення необхідних дій2. Порівняльне правознавство як наука зосереджується на розгляді тих аспектів правової реальності, які виступають як сукупність компонентів, що зумовили єдність та відмінність правових проявів у рамках правових систем. Таким чином, об'єктом порівняльного правознавства є правова реальність, що включає всі без винятку правові явища, пов'язані з правовою системою суспільства, зокрема правові норми, правову культуру, правову ідеологію, правосвідомість, правові відносини, правову практику, правову психологію і т. ін. На сучасному етапі розвитку порівняльного правознавства до сфери його інтересів залучаються дедалі нові об'єкти. 3. Загальна характеристика правових систем сучасності 4. Правова система: поняття, характеристика. Питання про поняття правової системи, яке належить до стрижневих у компаративістиці, є безумовно непростим. Як справедливо зазначають О. І. Харитонова і Є. О. Харитонов, у сфері порівняльного правознавства це поняття, незважаючи на його широке застосування, залишається малодослідженим. У сучасній юридичній літературі даються неоднакові визначення правової системи, і майже кожне з них має своє “раціональне зерно”. Така різноманітність обумовлюється насамперед тим, що правова система є складним соціальним явищем, якому притаманні певні риси. їх з'ясування значною мірою сприятиме встановленню змісту поняття “правова система”. 1. Правова система є частиною суспільної системи. Слід враховувати, що виникнення, розвиток, існування та функціонування правової системи тісно пов'язані з дією в певному суспільстві інших соціально-регулятивних систем (політичної, економічної, моральної, релігійної тощо). 2. Правова система є єдністю позитивного права та тісно пов'язаних і взаємодіючих з ним юридично значущих реалій — юридичної практики, правової ідеології тощо. У цьому аспекті правова система є частиною більш широкого поняття “правова дійсність”, яке охоплює всі без винятку існуючі в суспільстві правові явища. Правова система відрізняється від правової дійсності тим, що вона поєднує в собі лише найбільш активні елементи правової дійсності, які так чи інакше стосуються позитивного права. 3. Правова система існує в суспільствах з більш-менш розвинутою державною організацією, які можна вважати націями в сучасному їх значенні і де відповідно встановлюється своє, національне право. Тенденція до закріплення державного і національного характеру правових систем посилилась внаслідок широкого руху в напрямку створення національних кодексів, що мав місце в Європі в XIX столітті і перекинувся на інші континенти. 4. Правова система має суттєве значення для характеристики права тієї чи іншої конкретної країни. За довгу історію людського суспільства право розвивалося головним чином у певній країні у вигляді національної правової системи. Тому, характеризуючи право, звичайно говорять про національну правову систему. 5. Правова система має територіальний характер. Він обумовлений тим, що за загальним правилом дія правової системи окремої країни обмежується певною територією, на яку поширюється суверенітет цієї держави. 6. Правова система є історичним правовим явищем. Досліджуючи будь-яку правову систему, слід враховувати, що вона є системою, яка колись виникла, безперервно розвивається і колись припинить існування. Отже, правова система не залишається раз і назавжди даною, а постійно змінюється в ході історичного процесу. Втім, не всі її елементи розвиваються однаковими темпами. 7. Правова система акумулюює цінності даної історично конкретної цивілізації, культури, нації, так само як і принципові особливості економічного, політичного, духовного розвитку, самобутність юридичних відносин у конкретній країні. 8. Правова система характеризується здатністю до накопичення, зберігання та передавання відповідної інформації. Це дає підстави деяким вченим стверджувати, що правова система є особливим різновидом соціально-правової пам'яті. Перелічені риси свідчать про те, що правова система є багатоплановим явищем, яке включає цілий комплекс компонентів, що здійснюють нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини. Причому важливо зазначити, що правова система — це не механічна сума складових, а нова, соціально-політична, ідеологічна, юридична якість, яка не властива окремим її частинам. 5. Елементи структурної організації правової системи. До структури правової системи, як правило, включають: 1) право — головний, цементуючий елемент правової системи, навколо якого інтегруються всі інші елементи. Це базова підсистема в системі. Саме вплив права визначає напрямки розвитку і функціонування системи в цілому; 2) правовідносини, що виникають внаслідок переходу правових норм на основі відповідних юридичних фактів у фактичні суспільні відносини; 3) права й обов'язки особи — своєрідну візитну картку цієї системи; 4) правову культуру і правосвідомість, яким зараз надається особлива (ключова) роль і які є свого роду барометром правової системи; 5) юридичну практику, в тому числі судову. Без цього елемента правова система була б мертвонародженим утворенням; 6) правову поведінку; 7) систему юридичної освіти; 8) систему правової інформації; 9) зв'язки між цими елементами, які визначають результат їхньої взаємодії (наприклад, законність, правопорядок). Ю.О. Тихомиров до структури правової системи включає чотири групи елементів: 1) праворозуміння, правові погляди, правосвідомість, правову культуру, правові теорії і концепції, а також правовий нігілізм; 2) правотворчість як пізнавальний і процесуально оформлений спосіб підготовки й ухвалення законів та інших правових актів; 3) правовий масив, що включає структурно оформлену сукупність офіційно прийнятих і взаємопов'язаних актів; 4) правозастосування, яке є способом реалізації правових актів і забезпечення законності'. 6.Співвідношення понять «правова система» та «система права» Поняття “правова система” слід відрізняти від поняття “система права”. Поняття “система права” відображає порядок побудови і взаємозв'язків між нормами, інститутами та галузями права конкретної держави. Водночас у понятті “правова система” відображається не стільки внутрішня структура права, скільки автономність і своєрідність правової системи як самостійного соціального утворення. У компаративістиці розрізняють вузьке і широке значення терміна “правова система”. У вузькому значенні правова система — це право певної держави і пов'язані з ним правові явища. Саме в цьому значенні термін “правова система” використовується у словосполученні “національна правова система”. Правовою системою в широкому розумінні є певна сукупність національних правових систем, об'єднаних за спільними ознаками. Термін “правова система” в широкому значенні є тотожним терміну “правова сім'я”, що активно використовується в порівняльному правознавстві. 7.Критерії класифікації правових систем світу Однією з перших класифікацій правових систем уважається класифікація, запропонована на початку XX ст. А. Есмайном, основними критеріями якої були історія розвитку правових систем, їх структура та відмінні особливості. На цій основі ним були виділені такі правові сім'ї: романська, німецька, англосаксонська, слов'янська та ісламська. Не дивлячись на те, що цій класифікації дорікали у відсутності чітких критеріїв, проте вона, за словами К. Цвайгерта і X. Кьотца, є «щасливою знахідкою» для порівняльного правознавства. Автором наступної класифікації був А. Леві-Ульман. В основу його класифікації було покладено критерій, що є одним із найважливіших компонентів правової системи, — правові джерела. На підставі ролі правових джерел у правовій системі він виділив континентально-європейську, англо-американську і мусульманську правові сім'ї. У порівняльно-правовій літературі є класифікація правових систем, в основу якої покладено расовий і мовний критерії. Зокрема, Н. Созер-Холл на підставі цих критеріїв виділив: індоєвропейську (що поділяється на греко-римську, германську, англосаксонську, слов'янську, іранську й інші Наступний етап в історії класифікації правових систем пов'язується з іменами відомих компаративістів А. Армінджона, Б. Нольде і М. Вольфа. Як критерій класифікації правових систем вони висунули такий змістовний принцип, як співвідношення загального і особливого, та виділили такі правові сім'ї: французьку, германську, скандинавську, англійську, російську, ісламську та індуську. Однією з найпоширеніших і обґрунтованих класифікацій правових систем є класифікація, запропонована Р. Давидом. У її основі лежить ідея, згідно з якою класифікація правових систем повинна бути заснована на поєднанні двох критеріїв: ідеологічного, що включає релігійні, філософські особливості, економічні і соціальні структури, і юридичної техніки, що включає як основну складову джерела права. На цій підставі виділяються три основні правові сім'ї: романо-германська, англо-саксонська і соціалістична, до яких примикає решта правових сімей, зокрема релігійні і традиційні правові системи (мусульманське і індуське право, право країн Далекого Сходу), а також правові системи країн Африки2. Інша поширена класифікація правових систем належить К. Цвайгерту і X. Кьотцу, в основу якої покладено критерій «стилю права». Суть цієї класифікації полягає в тому, що окремі правопорядки і цілі групи правопорядків володіють своїм певним стилем, тому, порівнюючи правопорядки, необхідно прагнути виявити цей правовий стиль і провести їх групування в правові системи. Стиль права складається, на думку авторів, з п'яти чинників: походження і еволюції правової системи; своєрідності юридичного мислення; специфічних правових інститутів; природи джерел права і способів їх тлумачення; ідеологічних чинників. На цій підставі К- Цвайгерт і X. Кьотц спробували визначити, з одного боку, критерії, що лежать в основі відмінності правових сімей, з іншого — критерії стилю і його наукове тлумачення. Заслуговує уваги класифікація правових систем, запропонована К. Осакве, побудована на принципах безлічі критеріїв та сукупності об'єктивних і суб'єктивних чинників. 8.Суспільно-правове призначення правової системи Поняття “правова сім'я” має суттєве значення для порівняльного правознавства. Так, використання цього поняття полегшує порівняльно-правові дослідження. Коли б сьогодні хтось захотів охопити всі правові системи, він, за справедливим зауваженням професора Саідова, просто потонув би в цьому емпіричному матеріалі. У XX столітті кількість національних правових систем збільшилася майже втричі й нині наближається до двохсот, тож вивчити правові системи кожну окремо неможливо. Тому дослідження насамперед повинне бути обмеженим кількістю правових систем. Для цього доцільно визначити у складі тієї чи іншої правової сім'ї так звані материнські правові системи, де вперше були створені оригінальні правові рішення1. Саме їх вивчення є найбільш корисним. Крім того, дослідження можна сконцентрувати на порівнянні правових сімей як певних “моделей”, особливих типів права, до яких входить більш-менш значна кількість правових систем. Неможливо обійтися без поняття “правова сім'я” і при формуванні загального уявлення про правову картину світу. Тільки глибоке й усебічне вивчення правових сімей та правових систем, узятих спочатку кожна окремо, а потім — у їхньому взаємозв'язку і взаємодії, дозволяють намалювати чітку правову картину світу, що адекватно відображає реальну дійсність. Таке дослідження побудоване на діалектичному прийомі сходження від абстрактного до конкретного і у зворотному напрямі. Крім того, поняття “правова сім'я” допомогає у вивченні окремих правових систем. Завдяки об'єднанню правових систем у правові сім'ї компаративісти можуть виявити внутрішню спільність принципів та інститутів правових систем, побачити загальну основу правових систем, яка ховається за їхньою зовнішньою різнорідністю. 9. Функції правової системи. Правова система виконує певні функції. Зокрема, інтегративну, регулятивну, комунікативну й охоронну. Головною і визначальною є функція інтеграції суспільства, об'єднання різних верств населення для досягнення певного рівня життя, реалізації важливої ідеї. Наприклад, щодо України — це побудова громадянського суспільства, соціальної, правової демократичної держави. Інтегративна функція забезпечує об'єднання всіх правових інститутів із правовою поведінкою і правовою діяльністю в єдине ціле, їх взаємодію з іншими соціальними інститутами, які й дають змогу забезпечити цілісність соціуму. Роль цієї функції має постійно зростати в умовах трансформації українського суспільства, створення консенсусних стосунків соціальних груп, поєднання розвитку демократії з відповідальністю, підвищення довіри населення до держави, підтримання суспільного спокою і соціального миру. Регулятивна функція правової системи дістає вираження у формуванні нормативної основи, відповідних зразків діяльності, їх включення в масову і професійну правову свідомість і поведінку. З функції регулювання випливають і інші функції правової системи: фіксація правової волі народу, моделювання суспільних відносин (правовідносин), офіційне визначення міри свободи суб'єктів права тощо. Комунікативна функція правової системи забезпечує одержання учасниками правовідносин інформації про те, якою є позиція держави щодо необхідної, дозволеної чи забороненої поведінки. Соціальна життєдіяльність індивідуумів органічно пов'язана з одержанням, сприйняттям, засвоєнням і використанням такої інформації. Правова інформація є одним із різновидів соціальної інформації. За допомогою юридичних норм держава сповіщає учасників суспільних відносин про позиції держави щодо необхідної, дозволеної або забороненої поведінки. Охоронна функція правової системи органічно пов'язана з попередніми, її соціальне призначення полягає в охороні загальнозначущих, соціально важливих політичних, економічних, культурних, етнонаціональних, особистих відносин та відповідно витісненні явищ, що завдають шкоди розвитку цих відносин. Ця функція визначається шляхом правового впливу на поведінку людей, що здійснюється відповідно до волі й свідомості суб'єктів шляхом встановлення заборон і можливості практичної реалізації юридичної відповідальності. Цій меті підпорядковані такі правові засоби, як встановлення заборони надії, що порушують права громадян, громадських організацій, держави, визначення охоронних юридичних фактів (формулювання складів правопорушення, встановлення санкцій, широкі засоби профілактики правопорушень, у тому числі злочинності тощо) 10. Типологізація правових систем Типологізацію правових систем в один тип (сім'ю) можна робити на основі подібності в таких елементах: 1) генезис і еволюція права, ступінь рецепції римського права; 2) джерела права та їх ієрархія 3) структура системи права - зміст основних галузей та інститутів права як результату базування на подібній юридичній доктрині; 4) юридична техніка - юридичні терміни, категорії, поняття, конструкції і види систематизації нормативно-правового матеріалу - інкорпорація, кодифікація, консолідація; 5) правозастосовна діяльність, насамперед судова, включаючи принципи судочинства як наслідок спільності ідеологій. Типи (сім'ї) правових систем світу На основі подібності вказаних вище елементів правові системи держав світу можна об'єднати у такі типи (сім'ї): 1. Романо-германський тип (сім'я) правових систем, або європейсько-континентальний; його називають ще нормативно-актним (країни континентальної Європи - Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін.). У межах цього типу (сім'ї) правових систем виділяють два підтипи, або дві правові групи: o романська (Франція, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Італія, Португалія, Іспанія. Провідною в цій групі є національна правова система Франції); o германська, або центральноєвропейська (Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін. Провідною в цій групі є національна правова система Німеччини). 2. Англо-американський тип (сім'я) правових систем, або судово-прецедентний (Англія, Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою - колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є членами Британської Співдружності) та ін.). Усередині англо-американського типу (сім'ї) правових систем розрізняють два підтипи, або дві групи: * англійське загальне право (Велика Британія); o американське право (США). Окрім того, можливий поділ англо-американського типу (сім'ї) правових систем на дві групи: o європейське загальне право (Велика Британія, Ірландія); o позаєвропейське загальне право (США, Канада та ін.). Право кожної країни поза Європою набуло широкої автономії в межах англо-американського типу (сім'ї) правових систем. 3" Змішаний тип (сім'я) правових систем, або конвергентний чи дуалістичний - виник на стику двох класичних сімей правових систем: романо-германської й англо-американської і має специфічні ознаки. У межах цього типу (сім'ї) виокремлюються такі групи: o скандинавська, або північноєвропейська (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія); o латиноамериканська (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.). 4. Релігійний тип (сім'я) правових систем: o мусульманське право; o індуїстське право; o іудейське (єврейське) право. 5. Традиційний тип (сім'я) правових систем: o далекосхідна, або традиційно-ідеологічна, група (основні підгрупи - китайська, японська); o африканська, або звичаєво-правова, група (країни Африки, Мадагаскар). 11.Поняття змішанного типу правової системи. Змішаний (конвергентний) тип правової системи - сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі місцевих джерел права та широкого запозичення елементів правових систем романо-германського та англо-американського типу. Ознаки змішаного типу правових систем: 1) домінує нормативно-правовий акт як формальне джерело права; 2) судовий прецедент використовується нарівні з нормативно-правовим актом; 3) визнається поділ права на приватне і публічне; 4) нормі права (зразок поведінки) надається основна роль у регулюванні суспільних відносин; 5) проводиться кодифікація законодавства; 6) дотримується ієрархія нормативно-правових актів; 7) існує паритет процесуального і матеріального права. Змішаними можна вважати чимало правових систем сучасності. 12.Скандинавська група правових систем: загальна хар-ка об'єднання правових систем скандинавських країн в одну групу (підтип) обумовлено спільністю їх генези і сучасного розвитку. Регіонами поширення північноєвропейського права є Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія. Географічно вони близькі до країн романо-германського типу правової системи. Проте, на відміну від нього, ця група правових систем не зазнала глибокого впливу римського права. Вона зазнала його лише частково — так само, як і впливу торгових звичаїв міст-держав німецького узбережжя Балтики за часів середньовіччя. Вплив римського права на скандинавські країни був опосередкованим — через континентальне право. У дусі цього права нормативно-правовий акт (закон) визнано головним джерелом права. Водночас з цим істотну увагу приділено судовій практиці, поширеній у країнах загального права, і визнано роль судового прецеденту. Інші властивості загального права (правило прецеденту, техніка судових доказів, пріоритет процесуального права над матеріальним правом і т.ін.) не знайшли підґрунтя для свого зростання. Автономність і самобутність скандинавської групи правових систем потребує їх розгляду за межами як загального права, так і континентального типу права. Основи єдності в нормах скандинавських країн були закладені ще у XII ст. Мірилом регулювання суспільних відносин стали норми давньо-германського права. Тісні політичні, економічні і культурні зв'язки північноєвропейських країн справили істотний вплив на формування єдиного скандинавського права. 13.Джерела (форми) права скандинавських країн Основними джерелами (формами) права скандинавських країн є такі: 1. Закони. Поділяються на конституційні і звичайні. 2. Підзаконні акти, прийняті урядом у порядку делегованого законодавства (у Швеції їх кількість перевищує кількість законів і прийнятих парламентом-риксдагом). 3. Підзаконні акти міністерств і відомств. 4. Правовий звичай. Визнається допоміжним юридичним джерелом права. Здебільшого застосовується у сфері торгового і морського права. Посилання на звичай включаються у тексти відповідних договорів. 5. Судовий прецедент. Є важливим і не завжди тільки допоміжним джерелом права. Його роль є особливо значною в Данії і Норвегії, менше — у Швеції. 6. Принципи права. Використовуються як джерело права при розгляді конкретної справи. Так, в Ісландії суддя при винесенні рішення у справі керується власною правосвідомістю, принципом справедливості. 14.Правове співробітництво скандинавських країн. Співробітництво скандинавських країн.Загальний курс на уніфікацію (лат. unio — єдність + filum — робити) скандинавського права виразився у виданні єдиних законодавчих актів. У 1880 р. на території Швеції, Данії та Норвегії набрав чинності єдиний Кодекс про вексель (оборотні документи). Вживалися успішні заходи у справіуніфікації торгового і морського права. У 90-х роках XIX ст. прийняті єдині закони про торгові знаки, торгові реєстри, фірми і ведення торгових справ за дорученням, ціни. Наприкінці XIX ст. завершилася уніфікація морського права. Планувалося уніфікувати все приватне право, щоб згодом створити єдиний Цивільний кодекс. Етапами до планованого створення цього кодексу стала уніфікація окремих галузей права власності і зобов'язального права. Зокрема, був розроблений законопроект про продаж рухомого майна (у Швеції набрав чинності в 1905 p., у Данії — у 1906 p., у Норвегії — у 1907 р., в Ісландії — у 1922 p.). Результатом правового співробітництва північноєвропейських країн стало прийняття законів про договори, які мають єдину концепцію. Закон про договори та інші законні операції в інститутах права власності і зобов'язального права набрав чинності у Швеції, Данії, Норвегії з 1915 по 1918 pp., у Фінляндії — у 1929 р. На зразок датського законодавства створено ісландські закони про договори (1936 р.) і про купівлю-продаж (1922 p.). Отже, у скандинавських країнах склалося єдине договірне право. Інтеграційні процеси в межах північноєвропейського права продовжуються й дотепер. Уніфікацію змістів інститутів, підга-лузей і галузей права стимулює створення в 1952 р. Північного союзу (Швеція, Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія). Закони, що готуються комісіями експертів для країн у рамках цього союзу, нерідко є ідентичними або дуже близькими. Особливо це стосується шлюбно-сімейного законодавства (рівність чоловіка і дружини, відмова від принципу вини як головної підстави розірвання шлюбу, зрівняння в правах дітей, народжених поза шлюбом, та ін.), законів про компанії, договори, делікти тощо. Північноєвропейське право впливає на правові системи країн Балтії. Процесу втягнення цих кра'їн в орбітувпливу скандинавського права сприяють інтеграційні процеси у сфері політики та економіки, поява спільних міждержавних структур. Так, з орієнтацією на скандинавське право в Литві в 1990 р. прийнятий закон про малі підприємства, у 1992 р. — постанова уряду про збільшення статутного капіталу державних акціонерних підприємств за рахунок власних ресурсів, у 1994 р. — закони про акціонерні товариства, про державні підприємства і підприємства самоврядування та ін. 15. Історичні умови розвитку правової системи Швеції. Перші племінні союзи на території Швеції відомі ще з початку нашого літочислення. Це були йоти і свеї, які об'єднували північно-німецькі племена і жили на південному сході Скандинавського півострова. За твердженням істориків, йоти і свеї були предками сучасних шведів. У VІ-VП ст. у середній частині Швеції виникло перше державне утворення - Свеаріке, що означає "держава свеїв". Від нього і походить сучасна назва країни Свер'є, тобто Швеція. Централізована шведська держава виникла в X ст. з ядром на рівнинних територіях, що простягалися вздовж західного узбережжя Балтійського моря і Ботнічної затоки. У ХІІІ-ХІV ст. Швеція вела завойовницькі війни і зуміла значно збільшити територію держави. Відкриття і освоєння багатих родовищ залізних руд та інших корисні копалин поступово перетворювало країну в одну із найбільших експортерів металу в Європі. Однак отримані доходи часто вкладались у мілітаризацію, зокрема у створення регулярної армії, морського флоту [35, С. 293]. Історія Швеції - це історія воєн та завоювань. Руйнівники і грабіжники за характером, вікінги тримали у страхові всю Європу. На зміну їм прийшли королі-воїни Густав Адольф (1594-1632 рр.) і Карл ХІІ (1682-1718 рр.), завойовницькі походи яких пройшли через Росію, Україну, Польщу, країни Балтики та Німеччину. У XVII столітті Швеція була великою державою серед європейських країн з домініонами, які простягалися вздовж балтійського узбережжя і охоплювали Фінляндію, балтійські держави, а також великі території у Норвегії, Росії, Україні, Польщі та Німеччині. Проте з 1814 року Швеції вдається уникати воєн - дуже мало країн спромоглися дотриматися миру протягом такого тривалого періоду в часі. Країна дотримувалась збройного нейтралітету в обох світових війнах. 16. Особливості правової системи Швеції. Швеція - унітарна держава, що складається з 24 округів (ленів). У ленах діють органи місцевого самоврядування - ландстинги, які обираються населенням на три роки. Діяльність ландстингів контролюєтьсягубернаторами, які представляють у ленах центральну владу. Губернатори стоять на чолі спеціальних адміністративних бюро. Державний лад Швеції визначений Конституцією 1974 р ., Яка складається з трьох основних законів - Закону про форму правління, Закону про престолонаслідування, Закону про свободу друку. Швеція - за формою правління конституційна монархія. Главою держави Конституція проголошує наслідного короля, однак повноваження його носять, по суті, формальний характер. За королем збереглися в основному церемоніальні обов'язки (наприклад, офіційне відкриття сесії парламенту). Функції його як глави виконавчої влади належать уряду і конституційно за ним закріплені. Рішення, прийняті урядом, не вимагають підпису короля, король не присутній на його засіданнях, нарешті, король не володіє правом призначати і звільняти членів уряду, суддів і вищих чиновників. 17. Історичні умови розвитку правової системи Норвегії. 18. Особливості правової системи Норвегії Правова система Норвегії входить в самостійну скандинавську (що іменується також "північної") правову сім'ю, що поєднує деякі риси як романо-германської, так і англо-американської систем. Перші записи норвезьких правових звичаїв відносяться до XII в. До цього часу вся територія країни, хоча і вважалася єдиним королівством, була поділена на 4 Тінга - об'єднання кланів зі своїми зборами представників кланів, стійкими правовими та іншими звичаями та ін Збірки правових звичаїв 2 з цих об'єднань - "Закони гулатінга" (1150 р.) і "Закони фростатінга" (1190 р.) збереглися до наших днів майже повністю і є найціннішими документами з історії середньовічного права. На основі цих збірок у період правління короля Магнуса, прозваного "поліпшувачів законів", був виданий перший загальнонаціональний звід "Закон землі" (1274-1276 рр..), В якому регулювалися питання, що відносяться до правового становища церкви, викладалися норми кримінального, земельного та торговельного права. Дія цього зведення законів було поширене на території, що належали в той час Норвегії, Гренландії, Фарерські, Оркнейські і Шетландськіє острова. На додаток до "Закону землі" було видано "Закон міст" (1276 р.), що замінив місцеві міські збірники звичаїв загальнонаціональними правилами торгівлі і мореплавання. Ці кодифіковані зібрання законів зберігали своє дію на території Норвегії протягом кількох століть, хоча окремі їх положення замінялися новими законами. Після завоювання країни Данією (1380 р.) розвиток норвезького права виявилося під сильним впливом данських правових традицій, оскільки більшість суддівських посад займали датчани і рішення, винесені місцевими судами, підлягали оскарженню в Верховний суд Данії. І все-таки, хоча на початку XVI в. Норвегія перетворилася майже в рядову датську провінцію, її правова система завжди залишалася в достатній мірі самостійною, і датські королі, які вважалися одночасно і королями Норвегії, видавали для неї окремі закони, іноді, правда, що співпадали з законами, виданими для Данії. У 1602-1604 рр.. для Норвегії було підготовлено і видано "Звід законів короля Крістіана IV", що представляв собою, по суті, нову редакцію законодавчих збірників Магнуса "поліпшувачів законів" - в перекладі з стародавньонорвежському та з включенням всіх (пізніше виданих для Норвегії) законодавчих актів. Дійсно радикальна реформа всього законодавства була здійснена в 1687 р. з виданням "Норвезького зведення законів короля Крістіана V" в 6 книгах. Він охопив усі галузі права та вважається основою сучасної правової системи країни, хоча формально силу зберігають дуже нечисленні його положення. При підготовці цього зведення законів було широко використана тодішнє датське законодавство, проте певний вплив на нього зробили концепції римського права, а також, мабуть, деякі традиції власне норвезького права. Подальший розвиток норвезького законодавства, у тому числі в період, коли країна, яка звільнилася від датського панування, була насильно приєднана до Швеції (1814-1905 рр..), Йшов шляхом видання окремих законів, а не одноразової суцільної кодифікації (здійснюються кожні два роки юридичним факультетом університету в Осло видання діють норвезьких законів з 1682 містять їх зборів у хронологічній послідовності). Поряд з законодавством важливим джерелом норвезького права визнаються звичаї, особливо у сфері торгівлі, де їм нерідко належить визначальна роль. Звичаї часто служать суттєвими доповненнями до чинних законів, у тому числі в сфері конституційного права, а за відсутності відповідних законів можуть самостійно регулювати правові відносини. Як один з основних джерел норвезького права виступають і судові прецеденти. Рішення Верховного суду, а іноді й інших судових інстанцій, винесені у конкретній справі, мають, по суті, силу "переконливого прецеденту" і ретельно вивчаються судами, які приймають рішення у справах, де виникають правові питання аналогічного змісту. При цьому повинно бути зазначено, що Верховний суд Норвегії в своїх рішеннях прагне формулювати не узагальнюються правові норми, а положення, що стосуються конкретних обставин розглянутого їм справи. У норвезькій системі права важливе значення надається роботам вчених-правників, трактують положення закону або судові рішення, а також матеріалами обговорення законопроектів, що дозволяє виявити "істинні наміри" законодавця (нерідко саме це питання стає предметом дискусії під час судових дебатів по конкретній справі). Серед джерел норвезького права з кінця XIX ст. зростає роль законодавчих актів, які все частіше видаються з питань, що раніше регулюватися виключно звичаями або судовими прецедентами. З 1880 р. спостерігається тенденція до зближення законодавства Норвегії та інших скандинавських країн, насамперед з питань торгівлі, мореплавання, а також сімейного, спадкового права та ін Важливу роль у цьому процесі відіграють комітети з представників усіх Скандинавських країн, що розробляють проекти законів, потім які вносяться на розгляд парламентів відповідних держав. Правові дослідження в Норвегії ведуться головним чином на правничому факультеті університету в Осло. 19. Історичні умови розвитку правової системи Данії 20. Особливості правової системи Данії Данія — конституційна монархія, де Королева виконує роль голови держави, а уряд формується з парламенту — «фолькетингу». Парламент у Данії однопалатний; депутати обираються шляхом пропорційного представництва, хоча кожен член парламенту також представляє виборчий округ. У складі парламенту 179 депутатів, з яких чотири з обираються від Гренландії та Фарерських островів. Загалом, Уряд Данії є урядом меншості (що не містить парламентської більшості), що означає, що політика Данії заснована на компромісах різноманітних політичних партій. У випадку, якщо Фолкетинг висловлює недовіру уряду, уряд повинен піти у відставку чи провести вибори. За Конституцією вибори повинні проходити кожні чотири роки. Якщо розподіл місць після виборів чітко вказує на певну партію або партії, монарх призначає їх як уряд. У випадку, якщо результат виборів не є чітким, Королева організує ряд нарад, на яких обрані партії висловлюють свої побажання. Тоді Королева призначає королівського повіреного, щоб він провів перемовини про формування уряду з обраними партіями. По закінченні перемовин проводиться ще одна нарада на чолі з Королевою, після якої монарх призначає нового прем'єр-міністра. В адміністративному відношенні Данія ділиться на 14 регіонів (амтів). Конституція надає чимало влади місцевим органам (14 амтів і 277 муніципалітетів). Головні партії: соціал-демократична, народно-консервативна, ліберальна і радикально-ліберальна («старі») та кілька «молодших» (народно-соціалістична, партія прогресу та інші). Склад уряду коаліційний. Правова система Данії входить в самостійну скандинавську (що іменується також "північної") правову сім'ю, що поєднує риси як деякі романо-германської, так і англо-американської систем. Найважливіший документ в історії права країни - "Датський закон Крістіана V" (1683), підготовлений за дорученням Короля шляхом перегляду раніше діючих законодавчих актів (вони всі з його прийняттям були скасовані). Він складається з 6 книг і представляє звід законів, Шкільні підручники галузям права. Найбільш докладно викладені кримінальні законів, які увійшли в останню книгу. Форма викладу окремих правових положень в ньому дуже казуістичності. "Датський закон Крістіана V" ніколи офіційно не скасовувався, проте до теперішнього часу залишаються чинними лише деякі другорядні його положення. З 1849 г., після скасування абсолютної монархії, почалася реформа законодавства (Зокрема, був ухвалений Кримінальний кодекс 1866 р.), в ході якої в основному і сформувалася діюча правова система Данії. 21. Історичні умови розвитку правової системи Ісландії 22. Особливості правової системи Ісландії Правова система Ісландії входить в самостійну скандинавську (що іменується також "північної") правову сім'ю. З часу заснування ісландського держави (930 р.) великий розвиток отримала система правових звичаїв, передавалися з покоління в покоління спочатку в усному, а потім у письмовій формі. Багато хто з цих правових звичаїв були викладені в рукописних книгах, що складаються з початку XII в. і що отримали назву "грагас" ( 'сірий гусак "- очевидно, за кольором плетіння). Деякі з пізніших збірок ісландських правових звичаїв, в зокрема дуже докладні "кодекси" 1235 і 1271 рр.., Служать нині важливим джерелом вивчення середньовічного права. Після підпорядкування Ісландії влади норвезьких королів в 60-х рр.. XIII ст. двічі були видані збірники законів для Ісландії (1271 і 1281 рр..), проте місцеві жителі чинили опір їх застосування, і протягом наступних століть норвезькі закони поступово втратили силу і були замінені низкою законів, поряд з якими продовжували діяти правові звичаї, записані в "грагас . У ході історичного розвитку Ісландія змогла зберегти свою самостійну правову систему, хоча до 1874 на її території діяли норвезькі одночасно, а потім й датські закони (з 1381 Ісландія разом з Норвегією виявилася під владою Данії). 23. Історичні умови розвитку правової системи Шотландії 24. Особливості правової системи Шотландії ШОТЛАНДИЯ У Європі романська родина приватного права об'єднує не лише правові системи держав, що знаходяться по сусідству (Франція, Італія, Іспанія), але й має «родичів», віддалених у просторі. Насамперед, поміж них варто згадати Шотландію, де існує власна правова система, що істотно відрізняється від сусіднього англійського «загального» права і виразно тяжіє до романської родини. Така дещо незвичайна спорідненість обумовлена дією низки чинників, у тому числі, історичних. Зокрема важливе значення мало те, що Шотландія і Англія до кінця XVIII ст. були самостійними королівствами, відносини між якими були достатньо складними і час від часу погіршувалися внаслідок непереборного тяжіння Англії до завоювання північної сусідки. Це протистояння і необхідність чинити тривалий опір сильному сусіду природно зумовлювали пошук союзу з іншими державами, — не такими близькими, зайнятими своїми справами, і до того ж, ворожими Англії. Під ці вимоги найліпше підходила Франція, «дружба» з якою протягом декількох століть була для Шотландії найдужчим козирем у політичних іграх з Англією і засобом забезпечення своєї незалежності. Результатом тісного співробітництва виявилося поміж інших проникнення французької (романської) культури (у тому числі концепції права) на північ Британських островів. Внаслідок цього шотландське право розвивалося інакше ніж право Англії. Не кажучи вже про те, що у Шотландії природно не сприймалися давні англійські правові звичаї та традиції, які були для Шотландії у добу Середньовіччя просто чужим правом іншої держави, не менш неприйнятними виявилися і більш пізні потуги королівського права, котрі втілювали для шотландців у собі експансію та агресивність англійської корони. Завдяки такому — спочатку політичному, а потім культурному протистоянню — шотландське право, на відміну від автаркічного англійського загального права, набуло рис більшої універсальності, запозичивши на континенті також чимало ідей та положень Римського права. Як і право більшості країн континентальних родин права, шотландське право являло собою симбіоз власного звичаєвого права, власного королівського законодавства, Римського права, що розвивався на підґрунті концепції природного права. Узагальнюючи їх, суддя і державний діяч Стер у 1681 р. опублікував «Інституції шотландського права», які містили систематизацію шотландського права на основі римського. Ця книга і дотепер служить класичним довідником з питань шотландського права. У 1707 р. Англія і Шотландія відповідно до договору між ними, рати | |
| Просмотров: 943 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |