| Главная » Файлы » Мои файлы |
Методологічні основи аграрного права України
| [ Скачать с сервера (544.5 Kb) ] | 02.06.2017, 00:04 |
| 1.Методологічні основи аграрного права України 1 варіант – методологічні основи – включають предмет, метод, принципи, функції, завдання галузі права, 2 підхід – методологія – сукупність застосовуваних в науці методів, способи їх застосування. Слід відрізняти наукову діяльність від аналітики – наука починається із застосування наукових методів, наукових критеріїв оцінки отриманих знань. Методологія – сукупність теоретичних передумов, методів та засобів наукового дослідження . Джерела методології: 1.світоглядні постулати філософії, 2 загальні закономірності, 3 методи наукового пізнання формує сама наука. Рівні методології: вищий – загальна наукова методологія (загальні філософські світоглядні засади, система поглядів на світ, співвідношення буття, мислення та свідомості…), другий - загальна наукова методологія для певної галузі суспільних наук , третій – методологія окремої науки. Вчення про методи - складова її теорії. Метод – елемент теорії, результат теоретичного обґрунтування способу пізнання. Слід розрізняти метод пізнання і спосіб його реалізації. У теорії права методи наукового пізнання складаються з 4 частин: 1. методи, що безпосередньо випливають із філософського діалектичного методу як загального методу пізнання [ поділяються на теоретичні (синтез, аналіз, наукове абстрагування, перехід від абстрактного до конкретного, логічний - > метод логічної відповідності , метод гіпотез, порівняння - > схожості, різниці, контрольної групи,історизму, системно структурний із методу структурного аналізу та емпіричні : метод спостереження - > безпосереднє, посереднє, суцільне, вибіркове, зовнішнє, внутрішнє, метод експерименту , саме його називають загальнонауковим методом – метод наукового спостереження ] 2. загальнаукові методи 3. методи інших наук [ соціологічні методи: опитування, вивчення; статистичний метод - > статистичне спостереження, метод оцінки достовірності вибіркової сукупності висновків, метод математичної статистики ], 4. методи певної науки [ мається на увазі опрацьовані даною наукою методи. Чабаненко М.М. «Методи правового регулювання аграрних відносин» Харків, 2006р. Метод – спосіб впливу на конкретні ПВ. Чабаненко метод правового регулювання АПВ – сукупність встановлених державою способів чи прийомів правового регулювання, що характеризується особливостями юридичного впливу норм аграрного права на СВ, які виникають під час здійснення суб’єктами виробничої СГ діяльності. Л! дещо звужене. 1 . Загальні методи: А) диспозитивний (дозволу), Б) імперативний (заборона здійснення діяльності, обмеження – охоронні зони, особливості здійснення робіт в прикордонній смузі, в зонах можливого затоплення), В) метод рекомендацій. 1. Специфічні методи (Янчук): А) легалізаційний, Б) метод локально – правового регулювання, В) дозвільно – ліцензійний, Г) Метод колективного прийняття рішень, Д) інші. Чабаненко застосовує змішаний структурно – галузевий, специфіка якого полягає у застосуванні різних способів та прийомів правового регулювання АВ, а саме позитивними зобов’язаннями, дозволом чи заборонами. 2.Аграрне право у сучасній правовій доктрині України Аграрне право- порівняно нова галузь у системі права, яка об’єктивно сформувалась у 70-х роках минулого століття внаслідок об’єднання в єдиний косплекс правових норм, які регулювали суспільні відносини в колгоспах, державних с/г підприємствах, інших с/г виробничих структурах, що існували в той час. Об’єктом аграрних відносин цих різних суб’єктів стала насамперед їх с/г виробнича діяльність. Вона за змістом реалізується різними аграрними суб’єктами, проте має єдину спрямованість – на використання земель с/г призначення для виробництва відповідної продукції. З виникненням України як суверенної держави, радикальними змінами суспільних відносин на селі у зв’язку з реалізацією земельної та аграрної реформ істотно розширилося та набуло якісно нового змісту аграрне законодавство, що становить нормативно-правову базу АП як галузі права. Проте, як і раніше, воно акумулює законодавчі акти, що регулюють земельні, трудові, майнові, організаційні, управлінські та інші відносини різних аграрних суб’єктів. АП, це, 1) комплексна галузь права, яка є сукупністю різних за юр природою норм, що регулюють органічний за змістом комплекс аграрних суспільних відносин, а саме: трудових, земельних, майнових, організаційних, управлінських. 2) це інтегрована галузь права, норми якої регулюють відносини багатьох аграрних суб’єктів: фермерських господарств, с/г кооперативів, особистих селянських господарств, приватних і державних аграрних підприємств. 3) це спеціалізована галузь права, що зумовлено таким узагальнючим для всіх аграрних суб’єктів принципом їх основної діяльності, як с/г виробнича та пов’язана з нею діяльність. У свою чергу ця діяльність має певну специфіку – пов’язаність із використанням природних властивостей земель с/г призначення. Отже, АП – це комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права; вона охоплює різні правові норми, які регулюють аграрні відносини під час використання земель с/г призначення різними аграрними суб’єктами. 3.Законодавчі основи аграрного права України Джерела АП – це вираження державної волі в уніфікованих та діференційованих нормативно-правових актах, які приймаються компетентними органами держави, ораганами місцевого самоврядування та сільськогосподарськими організаціями, їхнімі об’єднаннями, і регулюють аграрні відносини в сфері сільськогосподарської діяльності. Насвність власних джерел є свідченням існування відповідної галузі права. У свою чергу АП характеризується множинністю джерел. Класифікувати джерела АП можна залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, якими регламентуються аграрні відносини: -закони ( це нормативно-правові акти вищого представницького органу держави, які регулююь найбільш важливі суспільні відносини, мають найвищу юридичну силу щодо всіх інших нпа) а) конституційні ( в першу чергу Конституція України) КУ: Ст. 13 визнає землі, інші природні ресурси об’єктами права власності Українського народу. Ст. 42 гарантує кожному право на здійснення підприємницької діяльності, в тому числі й у сфері сільськогосподарського виробництва. Ст. 55 гарантує право оскаржувати у суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, тощо. б) звичайні а бо поточні ЗУ “Про державну підтримку сільського господарства України”- покликаний визначати основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення. ЗУ “Про фермерське господарство”, ЗУ “ Про сільськогосподарську кооперацію”. Застосовуються в АП і кодифіковані нпа, які мають загально-уніфікований характер ( ЗК, ЦК, ГК). - підзаконні нпа (це нпа компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і на його виконання): а) нормативні акти Президента України та КМУ (укази ПУ, постанови КМУ) Указ ПУ “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрноо сектора економіки” від 29 січня 2001 року. Указ “Про заходи щодо забезпечення захисту майновихправ селян у процесі реформування аграрного сектора економіки”. Постанови КМУ: “Про організації біржового сільськогосподарського ринку” (95 р.) б) відомчі нпа (накази та інструкції Мінагрополітики, Державного комітету земельних ресурсів, МОЗ) Наказ Мінагрополітики “Про приведення нормативно-правових актів у відповідність із ЗУ “Про основні засади державного нагяду (контролю) у сфері господарської діяльності””. в) нпа органів місцевого самоврядування і виконавчої влади на місцях (рішення, розпорядження) г) локальні внутрішньогосподарські нпа (статути, угоди, колективні договори) +Окрему групу джерел становлять міжнародні договори. 4.Інституційне забезепечення аграрного права України АП- галузь права. До неї входять норми права та інститути. Особливим інститутом АП є інститут права членства в юридичних особах. Юридичні норми, що утворюють цей інститут, регулюють організаційно-правові відносини, пов’язані з у мовами і порядком вступу в члени Колетивних с/г підприємств(КСГП), сільгоспвиробничих кооперативів(СГПВК) тощо і виходом з нього, порядком і наслідком припинення членства. Важливим є також інститут права самоврядування в КСГП, СГПВК тощо. Правовий режим основних, обігових та інших громадських фондів у КСГП визначається інститутом права колективної власності. Його нормами регулюється порядок утворення, використання, поповнення всіх фондів у процесі розподілу продукції та доходів у колективному с/г підприємстві, правомочностей органів управління щодо здійснення права розпорядження майном і коштами, паювання і визначення дивідендів та їхня виплата. Важливим інститутом АП є інститут права засновництва та корпоративного права. Правові норми, що регулюють цей інститут, пов’язані з умовами і порядком заснування госп товариств. З прийняттям ЗУ “про фермерське господарство” правовим інститутом даної галузі права слід вважати правове становище фермерських господарств. Інститут правового регулювання виробничо-господарської діяльності всіх суб’єктів аграрного підприємства регламентує правове становище і господарську самостійність сільськогоподарського товаровиробника як юридичної особи приватного права, державних с/г підприємств, порядок утворення його виробничих підрозділів в основних, спеціалізованих і допоміжних галузях господарювання. Вимоги успішного здійснення соціально-економічної реформи зумовлюють необхідність вдосконалення внутрішньогосподарських трудових відносин у всіх суб’єктах аграрного підприємництва, що позначається на восконаленні відповідних правових інститутів, норми яких регулюють трудові відносини в с/г. Таким є інститут правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників. 5.Поняття та предмет аграрного права України Аграрне право України – це комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права; вона охоплює різін правові норми, які регулють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов’язано і з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель ільськогосподарського призначення різними аграрними суб’єктами. Для розмежування галузей права використовуються такі категорії як предмет і метод правового регулювання. Предметом АП є такі відносини, які являють собою комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин, які грунтуються на приватній, державній, комунальній власності і виникають у сфері с/г і пов’язаних з ними інших відносин с/г підприємств та їх об’єднань, а також діяльності селянських і особистих підсобних господарств. Предмет можна визначити як і сукупність комплексних, інтегрованих і спеціалізованих суспільних і аграрних відносин, які за своїм змістом є земельними, трудовими, майновими, організаційно-управлінськими; вони функціонують у процесі здійснення різними аграрними суб’єктами с/г виробничої та пов’язаної з нею іншої діяльності. Виробнича с/г діяльність – це не що інше, як процес землекористування, який породжує єдиний комплекс земельних і трудових відносин. Саме вирощування с/г культур як процес праці на землі становить першооснову предмета АП. Земельно-трудові відносини складаються переважно під час використання земель як основного засобу виробництва с/г продукції. З попердніми щільно пов’язані майнові аграрні відносини. ЦКУ закріпив підприємницьку сутнісь таких аграрних суб’єктів як виробничі кооперативи. ГК деталізовано майнові відносини у виробничих кооперативах та юр зафіксовано існування приватних підприємств, фермерських господарств і орендних підприємств, як підприємницьких структур. За умов ринкової економіки посилюється значення внутрішніх організаційно-управлінських відносин, які набирають самостійного характеру щодо вирішення проблем організації і управлінської діяльності в усіх структурниз формах с/г виробництва, при цьому значно зміцнюються демократичні засади управлінської діяльності, роль правових актів, особливо статутів ФГ, с/г виробничих і обслуговуючх кооперативів та ін. У зовнішньо-організаційно-управлінських відносинах змінюються методи адміністрування методами всебічної підтримки аграрного підприємтва. 6. Принципи АП України Принципи АП – наукові положення, основоположні засади, що визначають загальну спрямованість, найбільш суттєві риси правового регулювання аграрних відносин. Принципи визначають характер права в цілому або окремих груп правових норм, інститутів галузей права. Київська школа виділяє такі принципи АП: 1. Загальні – базуються на нормах КУ: — принцип законності – ст. 92 КУ, - які регулюються виключно законами; — принцип гарантування права власності - власність, економічна основа будь-якого виробництва, право власності визначає характер і зміст виробничо-господарської діяльності аграрних товаровиробників; — рівноправність суб’єктів господарювання. 2. Спеціальні – поєднання раціонального використання земель та інших природних ресурсів з ефективним веденням с/г виробництва: — пріоритетності розвитку АПК; — екологізації с/г виробництва (прийняти н.п.а., що регул. Порядок здійснення органічного ,,,,,,,,,,); інші. Деякі вчені пропонують такі принципи АП: — рівність учасників аграрно-правових відносин; — свобода аграрного підприємництва і добровільність вибору форм і напрямків господарської діяльності; — органічний зв'язок трудової діяльності з природно-кліматичними умовами виробництва; — пріоритетність розвитку аграрно-промислового комплексу; — демократизація системи управління агропромисловим комплексом; — всебічна охорона і зміцнення всіх форм власності і різноманітних організаційно-правових форм сільськогосподарських товаровиробників, що на них базуються; — господарська самостійність і відповідальність суб'єктів сільськогосподарської діяльності і праці; — невтручання державних органів у виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських товаровиробників. 7. Методи в аграрному праві України Чабаненко М.М. автореферат дисертації «Методи правового регулювання аграрних відносин» Харків, 2006р. Метод – це спосіб впливу на конкретні правовідносини. На думку Чабаненко, метод правового регулювання – сукупність встановлених державою способів чи прийомів правового регулювання, що характеризується особливостями юридичного впливу норм аграрного права на суспільні відносини, які виникають під час здійснення суб’єктами виробничої с/г діяльності. За Янчуком, методи – такі способи, за допомогою яких держава на основі існуючої сукупності правових норм забезпечує необхідну поведінку людей як учасників правовідносин або впроваджує ті засоби регулювання, які в конкретних умовах (політичних, економічних, соціальних) можуть дати максимальний очікуваний результат у здійсненні аграрних та земельних реформ, вирішенні продовольчої кризи, становленні ринкових відносин, у розвитку інфраструктури ринку тощо. Методи АП поділяються на: ? Загальні методи ? Спеціальні методи 1 . Загальні методи: А) диспозитивний (дозволу), Б) імперативний (заборона здійснення с/г діяльності, або обмеження – охоронні зони, особливості здійснення робіт в прикордонній смузі, в зонах можливого затоплення) – Постанова КМУ «Особливості здійснення с/г виробництва в зонах можливого затоплення» В) метод рекомендацій. 1. Специфічні методи (Янчук): А) легалізаційний, Б) локально – правового регулювання, В) дозвільно – ліцензійний, Г) метод колективного прийняття рішень, Д) інші. На думку Чабаненко, потрібно застосовувати змішаний (структурно – галузевий), специфіка якого полягає у застосуванні різних способів та прийомів правового регулювання аграрних відносин, а саме позитивними зобов’язаннями, дозволу чи заборони. 8. Система і структура АП України Система (структура )АП – науково обґрунтоване та логічно послідовне розміщення аграрно – правових інститутів, нормами яких регулюються суспільні аграрні відносини суб’єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та форм господарювання їх представницьких органів управління. (Інститути – сукупність норм, що регулюють однорідні правовідносини). Янчук ототожнює поняття система і структура – структура у нього пишеться в дужках, тому це одне і те саме. Є пропозиції вчених щоб перейменувати АП на С/Г право. Визначення системи аграрного права має важливе наукове і практично - прикладне значення при застосуванні й тлумаченні правових норм, систематизації (кодифікації, інкорпорації, консолідації) аграрного законодавства, при з’ясуванні науково - обґрунтованого співвідношення поняття системи аграрного права як галузі правової науки і навчальної дисципліни. Виділяють такі інститути: — інститут членства та участі в с/ - юридичні норми, що утворюють цей інститут, регулюють організаційно-правові відносини, пов’язані з умовами і порядком вступу, виходом з нього, порядком в наслідками припинення членства; — інститут внутрішнього управління с/г підприємства - ; — інститут становища суб’єктів підприємств; — інститут правового регулювання господарської діяльності у с/г – регулює правове становище і господарську самостійність с/г товаровиробника як юридичної особи, порядок утворення його виробничих підрозділів в основних, спеціалізованих, і допоміжних галузях господарювання. Норми цього інституту регулюють відносини планування виробничої та фінансової діяльності всього господарства і його підрозділів. (за Янчуком) АП містить ряд правових норм, які визначають трудові повноваження окремих категорій працівників (спеціалістів, механізаторів, тваринників, будівельників). Сукупність цих повноважень становить зміст трудової дисципліни як правової категорії. Тому є підстави правову регламентацію оплати праці, дисципліни праці, робочого часу також вважати інститутами аграрного права: — інститут правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників — інститут оплати праці — інститут дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників 9. Співвідношення та взаємодія аграрного права з іншими галузями правової системи України. Системі суспільних відносин, що врегульовані правом, відповідає система галузей права. Єдність галузей права України, як суверенної держави, проявляється в нерозривному зв'язку між собою всіх галузей права. Аграрне право також перебуває у діалектичному зв'яз¬ку з конституційним, земельним, цивільним, господарським, трудовим, фінансовим, цивільним процесу¬альним правом. Цей зв'язок історично зумовлений єдністю суспільних відносин як єдиного цілого. Діалектичний взаємозв'язок за¬значених галузей права з аграрним правом проявляється че¬рез системи правовідносин, як форми і засобу застосування норм права. АП і Конституційне право - Між КП і АП існує відповідне співвідношення. Через галузь АП впроваджуються (застосовуються) ті норми Конституції, для яких (залежно від особливостей суб'єкта і об'єкта аграрних правовідносин) є властивими юридична си¬ла прямої дії. Такою є правова норма ст. 36 Конституції Ук¬раїни, що визначає права громадян на об'єднання для досяг¬нення і реалізації певних прав. Порушення цієї конституцій¬ної норми має місце у випадку вчинення перепон для здій¬снення такого об'єднання. АП і ЗП - земельними є правовідносини щодо права власності на землю і права землекористування, правосуб'єктності учасни¬ків земельних правовідносин, процедурно-процесуальних від¬носин, пов'язаних із здійсненням землевпорядкувальних ро¬біт, правовий режим земель населених пунктів та інші зе-мельні правовідносини. Усі вони є предметом земельного права як галузі права. Однак організаційно-правові право¬мочності суб'єктів права власності на землі сільськогосподар¬ського призначення і права користування ними з боку дер¬жавних сільськогосподарських підприємств розглядаються як аграрні правовідносини, їхнім предметом, цілями і завдання¬ми є організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земельних ділянок для сільськогосподарських цілей, забезпечення їхнього екологічного використання, про¬дуктивності і якості як природного ресурсу. Додержання цих організаційно-управлінських вимог покладається на керівні органи і посадові особи, власників і суб'єктів землекористу¬вання. Ці правомочності охоплюють собою додержання зе¬мельного законодавства і належну охорону і збереження земель. Якщо ЗП регулюються суспільні відносини з приводу відтворення, використання, охорони земель То АП – використання земель с/г призначення; земельні ділянки для потреб оборони ГП і АП - В аграрному праві йдеться про специфічні право¬мочності суб'єктів аграрного права, що є юридичними особа¬ми. Зокрема з метою правового забезпечення охорони і захис¬ту майнових прав фермерського господарства відповідним галузевим правовим актом йому надано права юридичної особи. Цільове призначення земельних ділянок і зміст правосуб'єктності істотно впливають на їхню правову природу і підкреслюють їхню спільність і розмежування правовідносин. Характерним співвідношенням цивільного права і аграр¬ного права існує в процесі його реалізації інститут права власності і в першу чергу права власності колективного сільськогосподарського підприємства. Усі ті суспільні відносини власності (реалізація права володіння, права користування, права розпорядження), що складаються внутрі КСП, у фермерському господарстві спрямовані на здійснення внутрішньогосподарської діяльності і становлять собою виключно аграрно-правові відносини. Зовнішні ж відносини власності є одночасно предметом аграрного і цивільного права. Саме у цій частині відносини права власності — є основою аграрно-ринкових економічних відносин. ЦП характеризується статикою. АП – розглядає динаміку, тобто яким чином норми розглядаються в господарстві. АП і ЦП - правовідносини, що регулюються ЦК покликані визначати і регу¬лювати майнові правомочності громадян і юридичних осіб. Цю мету спрямовані досягати і норми аграрного права. Вчен¬ня про статус юридичної особи і визначення норми про неї викладені в провідних галузях права (цивільному). Таким же двоєдиним співвідношенням належить розглядати систему аграрно-договірних зобов'язань, стороною в яких є аграрно-виробничі чи підприємницькі аграрні підприємства. Цим співвідношенням слід розглядати ті договори, без яких неможлива виробничо-господарська діяльність у сільському господарстві. АП і ТП - аграрне право становлять правові норми і правові інститути, покликані регламентувати цілу систему трудових відносин між членами і конкретним колективним сільськогосподарським підприємством, між працівником і державним аграрним підприємством або ж міжгосподарським об'єднанням та ін. Ці відносини відповідно регулюються внутрішніми правовими актами про працю та оплату праці членів КСП, а стосовно найманих працівників — КЗпП України. У регулюванні внутрішніх трудових відносин допускається застосування в порядку допоміжного (субсидіарного) засобу правила трудового законодавства України. Звертає на себе увагу стан, що у взаєминах міжгосподарських будівельних і спеціалізованих виробничих підприємствax та об'єднаннях трудові відносини їхніх працівників регулюються нормами трудового, а не аграрного права. АП і Адміністративне право - правосуб'єктність аграрних підприємств та інших суб'єктів аграрного права реалізовується у своєрідному взаємозв'язку і співвідношенні з правоздатністю органів державного управління сільським господарством — органами Міністерства аграрної політики України, Державним Комітетом України по земельних ресурсах та ін. Повноваження останніх визначаються відповідними положеннями про ці органи, норми яких становлять галузь адміністративного пра¬ва України. Державна управлінська діяльність цих органів спрямована на здійснення державного управління державни¬ми сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та об'єднаннями. Державне регулювання сільським господар¬ством стосовно колективних (КСП, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи) і приватні в особі фермерських господарств. Державне регулювання ци¬ми суб'єктами аграрного права здійснюються лише шляхом рекомендацій (тобто свого роду керівництва ними з боку дер¬жави). Визнання самостійності аграрного права як галузі пра¬ва і своєрідності аграрних правовідносин зумовлюють специ¬фіку і забезпечують більшу ефективність застосування право¬вих норм щодо компетенції зазначених органів державного регулювання сільським господарством. 10. Об’єктивні і суб’єктивні передумови формування аграрного права у правовій системі України Процес становлення та розвитку науки аграрного права України відповідно до предмета її дослідження й конкретних історичних умов можна умовно поділити на 4 основні етапи: перший — кінець 60-х — початок 70-х рр. — становлення аграрно-правової науки — характеризується аналізом переважно загальнотеоретичних проблем сільськогосподарського права; другий — початок 70-х — початок 80-х рр. — розвитку української науки сільськогосподарського (аграрного) права — супроводжується дослідженням теоретичних проблем аграрного законодавства, розробкою перших аграрно-правових інститутів; третій — початок 80-х — початок 90-х рр. — активного розвитку української науки аграрного права та формування її як цілісної комплексної системи наукових знань — характеризується розширенням предмета аграрно-правової науки, поглибленням загальнотеоретичних її розробок, всебічним обґрунтуванням багатьох правових інститутів аграрного права в умовах агропромислового комплексу; четвертий — початок 90-х рр. — й донині — інтенсивного розвитку аграрно-правової науки на якісно новій основі в умовах незалежної Української держави — відзначається розширенням системи аграрно-правової науки, її предмета завдяки виникненню принципово нових правових інститутів, розширенню кола аграрних суб'єктів у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ, радикалізацією аграрного законодавства за умов переходу до ринкової економіки. Процес розвитку науки в напрямі "колгоспне право СРСР" — "аграрне право України" особливо складний. Він розпочався ще в умовах колишнього СРСР у 60-70-х рр. XX ст. і вже тоді характеризувався творчим науковим підходом до оцінки суспільних відносин у сфері сільського господарства (згодом — агропромислового комплексу), їх критичним аналізом і визначенням перспективи. Власну наукову позицію щодо зазначених явищ завжди мали українські вчені: В. 3. Янчук, Н. І. Титова, В. І. Семчик, В. С. Шелестов, Ц. В. Бичкова (Боцян) та ін. При цьому досить вагомою була їх позиція стосовно ролі законодавчої бази для становлення (замість колгоспного права) нової широкої комплексної спеціалізованої галузі аграрного права. Активний розвиток і значне розширення сільськогосподарського (аграрного) законодавства і формування на його базі комплексної, інтегрованої і спеціалізованої галузі аграрного права стимулювали й формування наприкінці 1960-х — початку 1970-х рр. нової галузі юридичної науки — науки аграрного права. Однак уже й до цього часу вченими колишнього СРСР, у тому числі й УРСР, досліджувалися найважливіші проблеми сільськогосподарського виробництва й використання земель сільськогосподарського призначення. В УРСР також досліджували як загальнотеоретичні проблеми колгоспного права, так і питання розвитку його окремих правових інститутів. Дослідження у сфері колгоспного та земельного права створили наукову базу для розробки теорії аграрного законодавства та однойменної правової галузі, її окремих правових інститутів. Тобто витоки аграрно-правової науки беруть свій початок ще в наукових працях фахівців у галузі колгоспного, земельного права, які виходили у світ задовго до виникнення згаданої науки. Вперше в юридичній науці думку про існування нової комплексної галузі аграрного права висловлено 1967 р. на сторінках журналу "Советское государство и право". Вчені В. М. Чхіквадзе та Ц. А. Ямпольська зазначали, що в житті намітилось утворення сільськогосподарського права як комплексної галузі, що охоплює і колгоспне право, й право, яке регулює діяльність державних сільськогосподарських підприємств. 1973 р. це положення розвинув М. І. Козир у статті "Советское сельскохозяйственное право: тенденции становления и развития", де він вирізнив об'єктивні та суб'єктивні передумови формування сільськогосподарського (аграрного) права, дав поняття цієї галузі права, її предмета, методу, системи. Опонентом М. І. Козиря став І. Ф. Панкратов, який у своїй статті "Сельскохозяйственное право как отрасль права? Нет оснований" заперечував можливість існування сільськогосподарського права як галузі права, мотивуючи це відсутністю єдиного предмета та єдиного методу правового регулювання цієї галузі. Аналогічними тоді були й погляди В. 3. Янчука (УРСР), який вважав передчасним визнання сільськогосподарського (аграрного) права як галузі права. Протилежну думку висловили у своїх працях 3. С. Беляева, В. В. Петров, А. А. Денисов, О. А. Кічатова, Г. О. Аксеньонок. Згодом проблема набуває міжнародного значення; вивчається та науково аналізується досвід інших країн щодо регламентації аграрних відносин. У травні 1972 р. у Флоренції проводився радянськоіталійський "круглий стіл" з питань аграрного права, де доповіді радянських учених (М. І. Козиря, Г. О. Аксеньонка, В. О. Кікотя, М. І. Краснова) були присвячені проблемам аграрного законодавства, формування аграрного права як галузі права та правової науки, керівництва та управління сільським господарством та ін. 1974 р. в редакції журналу "Советское государство и право" відбулася нова зустріч за "круглим столом" де розглядалися питання удосконалення правового регулювання сільського господарства. Під час обговорення виявилися різні підходи до розуміння аграрного права. Були визначені основні напрями наукових досліджень у галузі сільського господарства: поєднання розробки загальнотеоретичних і конкретних правових проблем, актуальність теоретичних досліджень і їх відповідність потребам практики, проведення комплексних досліджень тощо. Більшість учасників дискусії зійшлися в поглядах на визнання комплексної галузі аграрного законодавства, науки аграрного права та однойменної навчальної дисципліни. І навіть ті вчені, які не визнавали аграрного права як галузі права, не заперечували існування науки аграрного права, а також потреби в такій навчальній дисципліні. Це мало істотне значення для розвитку аграрно-правових досліджень. Наприкінці 70-х і на початку 80-х рр. XX ст. ученими-юристами колишнього СРСР було розроблено значну кількість праць, присвячених теоретичним проблемам аграрного права, його предмету, методу, а також аграрному законодавству як основі формування відповідної галузі права та ін. В УРСР, починаючи з 70-х рр., наука аграрного права досліджує також загальнотеоретичні проблеми аграрного права та різні сторони механізму правового регулювання суспільних відносин у сільському господарстві. Поряд із цим у працях українських авторів робляться висновки й щодо наявності окремих комплексних спеціалізованих правових інститутів аграрного права (зокрема, інституту матеріальної відповідальності працівників сільськогосподарських підприємств); й щодо формування в такий спосіб галузевої правової структури. Серед українських авторів, які розробляли теорію аграрного права, слід назвати В. С. Шелестова, Н. І. Титову, Ц. В. Бичкову. Початок 80-х рр. в УРСР позначився розширенням аграрно-правових наукових досліджень, всебічним обгрунтуванням правових інститутів аграрного права. Так, у цей час досить активно аналізуються проблеми аграрного законодавства та аграрного права (Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. С. Шелестов); правового регулювання суспільних відносин в умовах АПК (Ю. С. Шемшученко, В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова); сільськогосподарської кооперації (В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова, 3. А. Павлович); майнових відносин у сільському господарстві (В. І. Семчик); договірних відносин аграрних суб'єктів (В. К. Попов, Ц. В. Бичкова, В. В. Долежан); державного управління АПК (В. С. Шелестов, 3. А. Павлович); питання охорони земель сільськогосподарського призначення (В. В. Янчук, Д. А. Суржан); охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві (Ю. С. Шемшученко, В. Л. Мунтян, В. І. Андрейцев, В. К. Попов) тощо. Введення з 1982 р. у вищих навчальних закладах курсу "Сільськогосподарське право" (нині — "Аграрне право") та видання 1985 р. у Москві першого підручника з цієї навчальної дисципліни відіграло важливу роль у формуванні комплексних, систематизованих знань з цієї дисципліни у студентів-юристів, що, в свою чергу, позитивно позначилося на подальшому розвитку аграрно-правової науки. Слід зазначити, що українські вчені-юристи (В. 3. Янчук, В. С. Шелестов, В. В. Долежан) взяли активну участь в обговоренні цього підручника, продемонструвавши творчий підхід до своєї праці. Становлення української аграрно-правової науки характеризується певним наступництвом. Науковою базою для розробки теорії аграрного законодавства України і відповідної галузі права, окремих аграрно-правових інститутів слугували наукові дослідження у сфері колгоспного й земельного права, які здійснювалися ще задовго до виникнення науки сільськогосподарського (аграрного) права України. Як бачимо, наука аграрного права України генетично пов'язана з наукою колгоспного й земельного права, а також значною мірою — з наукою цивільного права. 11. Поняття, особливості та види джерел аграрного права. Під джерелами розуміють зовнішній вираз існування аграрно – правових норм. Джерелами АП є правові акти, які містять норми АП як галузі, а також норми, які є в актах інших галузей національного законо-ва в частині регул. аграрних відносин. Особливості: - Наявність великої кількості законодавчих та підзаконних актів - Відсутність кодифік. акту - Велика кі-ть актів рекомендаційного характеру, що стимулюють локальну правотворчість - Важливе значення локально-правових актів - Велика кількість комплексних норм. актів. - Зростання ролі міжн. Догов. - Наявність великої кількості публічних норм Джерела поділ. на 2 групи: уніфіковані і диференційовані( регулюють окрему галузь. Другий поділ на групи - 1-ша група визначає права, свободи та обов’язки людини і громадянина, а 2-га визначає правові основи власності, виділяючи державну, комунальну та приватну , 3-я містить норми, які визначають правові засади розвитку економічних відносин, в тому числі і в АПК, 4-а – норми, які визначають правовий статус одв, систему держ органів, їх компетенцію. Джерелами АП є КУ, Закони України, Постанови ВРУ, КМУ, Укази През-а,акти органів викон влади,Рішення КСУ, локальні акти, Міжн. догов. На сучасному етапі розроблено 2 варіанти структури Аграрного кодексу -Янчуком( преамбула,правовий режим майна, Субєкти, виробничо –господарська діяльність, аграрна оренда, Сг договори,сг працівники та їх захист, якість та безпека продук-ї, від-ть – всього 10 частин) -кафедрою труд, екол права за кер-вом Носика. 12. КУ як джерело АПУ КУ містить визначальні положення АП. Вона визначає права та обов’язки люд і гро-на, які поширюються і на селян як суб’єктів сг. Конституція закріплює і гарантує форми і види власності. КУ в ст.. 36 визначає право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення прав і свобод та реалізацію потреб, що є підставою для об’єднання в КСП, СГ кооперативи, спілки селян, асоціації тощо. Земля є основним об’єктом аграрних правовідносин. КУ визнала землю. Її надра, водні та інші природні ресурси об’єктами права власності Українського народу. КУ закріпила у ст.. 41 три форми власності – державну, комунальну та приватну. На підставі цієї норми здійснюється право повного господарського відання державними сг підприємствами. Ст.. 42 містить положення про правоздатність громадян займатися підприємницькою діяльністю. Це право пов’язано з можливістю утворення системи сг виробничих, постачальних, переробних товариств, підприємств та об’єднань. Також визначальне значення для АП мають положення КУ про правосуддя. Так, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, в тому числі і аграрні. Так, від - но до ст. 102 КE ПУ є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина, в тому числі аграрних. ВРУ будучі єдиним органом законодавчої влади приймає закону, які регулюють АП, в той час як КМУ і ПУ є суб’єктами законодавчої ініціативи тощо. 13.Закони України та Постанови ВРУ як джерела АПУ ЗУ у сфері аграрного права поділяються на уніфіковані та диференційовані. До уніфікованих належать: - Акти про організаційно- правову перебудову структури АПК, аграрну реформу й створення ефективних товаровиробників сг продукції(ЗУ Про КСП, Про особисте селянське господарство, Про сг кооперацію, Про споживчу кооперацію, Про кредитні спілки. - Акти про правовий режим земель сільськогосподарського призначення й земельну реформу - Акти про селекцію, насінництво, тваринництво, меліорацію земель( ЗУ Про насіння та садивний матеріал, Про племінну справу у тваринництві, Про ветеринарну медицину.. Диференційовані акти це нормативно-правові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб’єктів аграрного підприємництва. У конспекті закони поділяють на : 1.закони, які визначають пріоритетність розвитку аграрного сектору ЗУ Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК, ЗУ Про стимулювання розвитку сг України на 2001 – 2004 рік, ЗУ Про державну підтримку сг в Україні 2.закони, які регулюють правове становищ. суб. АП ЗУ Про КСП, Про СГ кооперацію, Про ФГ, Про ОСГ тощо 3.закони, спрямовані на регулювання виробничих відносин у сг ЗУ Про насіння та садивний матеріал, ЗУ Про охорону прав на сорти рослин, Про зерно та ринок зерна в Україні тощо. 4. закони, які регулюють від-ни у сфері дотримання правил екобезпеки в процесі сг виробництва ЗУ Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні ГМО, ЗУ Про захист прав споживачів, Про пестициди та агрохімікати. Постанови ВРУ Крім законів, ВРУ відповідно до КУ Приймає постанови(ст.. 91) -пост, спрямовані на регулювання тих чи інших сусп. відносин( від 6 квітня 2009 року Про рекомендації парламентських слухань на тему Сучасний стан та перспективи розвитку сг та харчової промисловості У., Про концепцію розвитку рибного госп-ва України, постанова про земельну реформу, що визначає основні завдання земельної реформи) - Постанови, які врегульовують питання набрання чинності законів(Постанова ВРУ про порядок введення в дію ЗУ Про колективне сг підприємство від 14 лютого 1992 року, про порядок введення в дію ЗУ Про особливості приватизації майна в АПК) 14. Міжнародні договори та міждержавні угоди Відповідно до КУ (ст. 9) міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надала ВРУ, є частиною національного зак-ва У. Так, існує Угода про Спільний аграрний ринок держав-учасниць СНД, яку Україна ратифікувала в 1999 році. Цією Угодою передбачено поетапне створення спільного аграрного ринку, що забезпечує вільний рух сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів, науково-технічної продукції, технологій, засобів виробництва і послуг для агропромислового комплексу національного походження. Координацію діяльності здійснює Міжурядова рада з питань АПК. Сторони встановлюють в рамках Спільного аграрного ринку узгоджену систему санітарної, фітосанітарної і ветеринарної регламентації, визначають правила торгівлі та стандарти на товари і послуги. Створення Спільного аграрного ринку передбачає: поетапне формування узгодженої торговельної та митної політики; забезпечення умов, які сприяють ефективному функціонуванню ринків товарів та послуг, розвитку конкуренції між товаровиробниками і захисту прав споживачів; розвиток виробничої кооперації та інших форм співробітництва, в тому числі по виробництву машин та устаткування, а також інших матеріально-технічних ресурсів для потреб агропромислових комплексів Сторін; стимулювання сільськогосподарських товаровиробників та інших суб'єктів ринкових відносин у розвитку виробництва та інфраструктури ринку; тощо Є також Міжнародна угода про зерно від 1995 року(Конвенція про торгівлю зерном), цілями якої є: a) сприяння міжнародному співробітництву в усіх галузях торгівлі зерном, b) сприяння розширенню міжнародної торгівлі зерном і забезпечення якомога вільнішого розвитку такої торгівлі, у тому числі усунення торговельних бар'єрів, а також нечесної й дискримінаційної практики; c) сприяння стабілізації міжнародних ринків зерна в інтересах усіх членів настільки, наскільки це є можливим, зміцнення світової продовольчої безпеки й сприяння розвиткові країн, економіки яких значною мірою залежать від комерційних продажів зерна. Двосторон. договори : -Угода між Міністерством аграрної політики України та Міністерством сільського господарства Туркменістану про співробітництво в галузі випробування та охорони сортів рослин;-Угода між Міністерством аграрної політики України та Міністерством сільського господарства і рибальства Республіки Франція про співробітництво в галузі насінництва;-Угода між Міністерством аграрної політики України та Міністерством сільського господарства Республіки Таджикистан про співробітництво в галузі агропромислового комплексу;-Угода між Міністерством аграрної політики України і Міністерством сільського господарства Литовської Республіки про співробітництво в галузі карантину рослин;-Угода про співробітництво в галузі сільського господарства між Міністерством аграрної політики України та Міністерством сільського господарства Китайської Народної Республіки тощо. 15.Укази ПУ у системі джерел аграрного права За змістом УП можна поділити: 1. УП, спрямовані на здійснення аграрної реформи та реалізації аграрної політики УП Про заходи щодо реформування аграрних відносин від 18 січня 1995 року; УП про основні напрямки розвитку АПК від 29 квітня 1998 року; УП про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання від 9.03.2000 року 2. УП, які спрямовані на реформування майнових відносин УП про додаткові заходи щодо вирішення соц. проблем на селі та подальшого розвитку аграрного сектору економіки від 21 лютого 2002 року. 3. УП щодо паювання земель УП щодо прискорення земельної реформи в сфері сг виробництва; УП Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки від 3 грудня 1999 року; УП спрямив на формування ринков. інфраструктури; УП про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку; УП спрямовані на ліквідацію надзвичайних ситуацій у сг. За часом прийняття -УП,які були прийняти до КУ – спрямовані на реформування зем. відносин в аграрному секторі економіки -УП видані в період 1996-1999 року(п.4 ПП КУ) -УП після 1999 року Також виділяють УП, які визначають політику щодо поліпшення стану певного сектору УП Про рішення РНБУ від 9 грудня 2005 року Про стан АПК та заходи щодо забезпечення продовольчої безпеки України; УП Про деякі заходи щодо поліпшення фінансового стану агр. cекторa економіки та розвитку тваринництва від 29 тр. 2009 -УП, спрямовані на інституційно-функціональне забезпечення АПК Загальні засади функціонування оввл визначені УП від 15 грудня 1999 року Про системи центральних органів Вик Вл. До системи вик вл належать мін-ва, виконкоми та центр орг. зі спец статусом; УП Про консультативну раду, з питань розвитку сг та с територій від 30 квітня 2009 року 16. рішення КСУ 1. загальні рішення - стосуються всіх галузей права: Рішення КСУ 9.07.1998р. «Справа про тлумачення терміну «законодавство», Рішення КСУ 9.02.1999р. «Про зворотну дію у часі законів та інших нормативно – правових актів», Рішення КСУ 11.11.2004р. «Справа про захист права власності організації споживчої кооперації», Рішення КСУ 11.05.2005р. «Справа про права акціонерів ЗАТ», Рішення КСУ 22.09.2005р. «Справа про постійне користування земельними ділянками», 2. Рішення КСУ 15.04. 2004р. «Справа про визначення мінімальної ціни на цукор». 18.Характеристика, види і юридична природа локальних нормативно-правових актів як джерел аграрного права України Соціально-економічне становище сільськогосподарських підприємств, їх суб'єктивні права і юридичні обов'язки за чинним законодавством обумовлюють можливість самостійно вирішувати питання господарської, фінансової, комерційної та іншої діяльності. У вирішенні цих питань, поряд із організаційно-управлінськими заходами, важливу роль відіграє їх правова регламентація, яка здійснюється на основі внутрішньогосподарських нормативно-правових актів. З урахуванням порядку набуття юридичної сили ці акти поділяються на: 1) внутрішньогосподарські нормативно-правові акти, що набувають юридичної сили з моменту їх реєстрації у виконкомі місцевої ради; 2) акти, що набувають юридичної сили з моменту їх прийняття найвищими органами самоврядування господарства — загальними зборами сільськогосподарських кооперативів, господарських товариств тощо. До першої групи належить статут сільськогосподарського кооперативу, до другої — правила внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці, положення про матеріальну відповідальність члена сільськогосподарського кооперативу за заподіяну господарству шкоду. У своїй сукупності ці акти становлять частину аграрно-правових актів і є джерелами аграрного права. Наведені акти вважаються правовими тому, що приймаються сільськогосподарськими підприємствами на основі аграрно-правових актів, виданих органами державного управління сільським господарством. Вони характеризуються тим, що вміщені в них правила поведінки є загальними на відміну від актів індивідуального призначення, тобто актів конкретного застосування норм аграрного права. Центральне місце серед локальних джерел аграрного права посідає статут сільськогосподарського кооперативу, який приймається кожним господарством із дотриманням вимог, закріплених у ст. 7 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». 19. Проблеми адаптації аграрного законодавства України до законодавства ЄС: тенденції і перспективи. . Держава, визначаючи аграрну політику, розроблюючи заходи, спрямовані на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і реалізацію аграрної реформи, водночас надає важливого значення вдосконаленню регулювання аграрних відносин. Нормотворча практика знає різні засоби вдосконалення та систематизації законодавства, які притаманні і законодавству аграрному. Інкорпорація — це такий засіб удосконалення нормативних актів, коли в них включаються всі подальші зміни та доповнення, а частини, які втратили своє значення, навпаки, вилучаються з акта. При інкорпорації форми законодавства лише упорядковуються, а зміст його залишається таким самим. Консолідація — об'єднання нормативних актів, виданих у різний | |
| Просмотров: 1851 | Загрузок: 43 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |