| Главная » Файлы » Мои файлы |
Методичний соліпсизм та його критика Апелем
| [ Скачать с сервера (22.4 Kb) ] | 28.06.2017, 23:09 |
| Витоки такого поняття, як «методичний соліпсизм» треба шукати в Новому Часі – методологічний скептицизм Рене Декарта та радикальний скептицизм Девіда Юма. Але й перше і друге має інформативний характер, цінним є сам скепсис, сумнів. Саме в філософії Нового Часу актуальними стають питання, пов’язані з природою людського пізнання, досвіду, сприйняття, мислення. Так, майже в кожній теорії ми можемо побачити ряд питань, які стали ключовими, як у сфері філософії, так і у психології. Це питання про походження людського знання, про співвідношення досвіду та знання, з’ясування природи людських відчуттів, методів і процесів мислення і т.д. Ключовими в цьому плані є постаті Френсіса Бекона, Джона Локка, Томаса Гоббса, Рене Декарта, Девіда Юма, Джорджа Берклі та інших. В XVI-XVIII ст. сформувався новий методологічний підхід – психологізм,який багато в чому схожий з методичний соліпсизмом, який набув свого розвитку дещо пізніше. згідно психологізмом, в більш вузькому сенсі психологія є основою як традиційної так сучасної символічної логіки, а в більш широкому – і філософії також. Якщо ми прослідкуємо подальшу ґенезу, то можна побачити, що велике теоретико-пізнавальне значення для філософії мали психологічні концепції та вчення, наприклад: відкриття несвідомого З.Фрейдом, архетипи К.Юнга, гуманістичний напрямок психології Фромма. Але в більшій мірі, треба прослідкувати практично-філософські аспекти психологізму: субєктивація та натуралізація пізнання, трактовка наукового знання як результату діяльності суб’єкта, який задіяний в процесі пізнання; зв’язок структури пізнання з психологічними структурами. Сам пізнавальний процес, можна описати за допомогою понятійного апарату асоціативної психології. Наукове пізнання пов’язане з репрезентацією, умови розуміння в різних науках знаходяться в душах та індивідуальному досвіді окремих людей. Так, в психологізмі відсутній об’єктивний час, основним джерелом пізнання є досвід, відчуття, свідомість. В цьому випадку, я вважаю, що доцільніше звернутися до концепції Юма. Саме у Юма ми можемо побачити принципове ототожнення душі, психіки, свідомості, рівнозначність суб’єкту та об’єкту. Весь навколишній світ – це наші суб’єктивні відчуття, тому в деякій мірі матеріального світу не існує. Внутрішньою суперечністю є те, що згідно з розумінням Юма матеріальний світ, природа, тим не менш, вже існують у свідомості. Це можна побачити і у інших ідеях мислителів Нового Часу – це або свідомість як вроджені платонівські ідеї, або онтологічний доказ буття Бога у взаємозв’язку з власним існуванням у Рене Декарта. Але тим більше, на мою думку, подібні ідеї щодо природи людської психіки можна поставити під сумнів. По суті, все зводиться до абсолютизації людської психіки, крім відчуттів нічого не існує. Але тим не менш, психологізм, з якого можна виділити радикальний скептицизм та методологічний скептицизм відповідно Юма те Декарта має мало чого схожого з методологічний соліпсизмом. Теоретично, та частково, методологічний соліпсизм можна прослідкувати у деяких представників «Філософії життя», екзистенціалізму та постмодерну, але в той же час, якщо взяти одного з найрадикальніших та найвиразніших представників песимістичності – А.Шопенгауера, то він вважав, що представників крайнього соліпсизму ми можемо тільки знайти в психіатричній лікарні. Взагалі ж, враховуючи критику Аппеля, яка ж все ж таки стосується неопозитивістського напрямку досліджень, та особливість екзистенціалізму, постмодернізму, то можна сказати що ці напрямки дещо далеко від точності та виваженості і соліпсизм в них може виступати як художнім, символічним засобом зображення. Повертаючись все ж таки до основної теми, то треба звернути увагу до критики Аппелем сцієнтизму, який в неуникний спосіб обернеться методичним соліпсизмом (і тому для Аппеля перше та друге – це тотожні поняття) і сама методологія буде підмінена методичним соліпсизмом. В методичному соліпсизмі ми самі заперечуємо прагнення прийти до того, що не можна заперечити. В роботі «Трансформація філософії», в розділі «Методичний соліпсизм як трансцендентальна посилка ідеї єдиної науки» Аппель обґрунтовує свою позицію, звертаючись до творчості Вітгенштайна, який, на думку Аппеля ввів методичний соліпсизм в аналітичну філософі мови в якості трансцендентальної посилки, але в кінцевому рахунку відкинув його в рамках підходу аналітичної філософії мови, тобто йдеться про більше раннього Вітгенштайна. Також, Аппель, спираючись на філософську традицію, яка в деяких випадках має подолання методологічного соліпсизму(Гердер, Гегель, Пірс, Мід, Хайдеггер) висовує наступну тезу: як філософія, яка інтроспективно віддаляється від змісту свідомості та на основі цього висуває питання про існування деякого реального зовнішнього світу , а при випадку – і інших «Я», а з іншої сторони , філософія, де мова усвідомлюється як вільне від рефлексії відображення дійсності , з необхідністю заражається методичним соліпсизмом. Аппель вважає, що тільки та філософія, яка представляє свідомість не як receptaculum (вмістилище - лат.), а як опосередковане мовою розуміння реального в якості чогось, а з іншої сторони , розглядає пізнавальну функцію мови не як відображення, а як геменевтичний синтез предикації, та може інтегрувати в себе апріорі інтерсубєктивного взаєморозуміння. Звертачись до трансцендентального Я Аппель цитує Вітгенштайна: "Не существует мыслящего, представляющего субъекта" і разом з цим: - "Таким образом, есть некоторый смысл не психологически говорить о Я в философии... Я входит в философию потому, что "мир - это мой мир"", що пояснюється Вітгенштайном трансцендентальним усвідомленням того, що я , яке виражає себе в виразі «світ – це мій світ» не існує в світі, а проводить лінію єдиного світу, який можна описати на мові науки. «суб’єкт не належть до світу, але є границею світу». Аппель, спираючись на Вітгенштайна, говорить, що трансцендентальна єдність Я відворюється в трасцдентальній єдності мови, а це, зі своєї сторони слугує рівнем можливості та значимості науки. Закінчуючи аналіз Вітгенштайна, Аппель підходить до такої думки: в методичному соліпсизмі, виходячи з аналітичної філософії мови заперечується не існування інших об’єктів, а трасцедентально-прагматична або є трансцедентально-герменевтична основа комунікації з іншими суб’єктами для світорозуміння та само розуміння людини: «Тут можна побачити, що строго проведений соліпсизм співпадає з чистим реалізмом. «Я» соліпсизму згортається до непротяжної точки і залишається співвіднесенна з ним реальність». І на сам кінець, Аппель приходить до пояснення та обґрунтування | |
| Просмотров: 562 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |