| Главная » Файлы » Мои файлы |
Методичні рекомендації: Серцево-легенева реанімація в практиці хірурга-стоматолога
| [ Скачать с сервера (239.5 Kb) ] | 18.04.2017, 17:54 |
| 1. Актуальність теми. Життя організму тісно пов’язане з обміном речовин, насамперед з оксидним його типом. Надходження до тканин необхідної кількості кисню забезпечують головним чином дві системи: дихальна та серцево-судинна. Раптове припинення їх діяльності (або спочатку однієї з них) призводить до порушення і припинення обміну речовин аеробного типу і, зрештою, до смерті організму. Смерть не є раптовим процесом, а поступовим, оскільки життєдіяльність тканин після припинення серцевої діяльності і дихання якийсь час зберігається за рахунок обміну речовин анаеробного типу. Отже, якщо після припинення обміну речовин оксидного типу, але за життєдіяльності тканин можливо відновити функцію серцево-судинної системи і дихання, то можливе і відновлення нормального функціонування організму, тобто набуває значення серцево-легенева реанімація. На занятті студенти вирішують конкретну проблему: вчаться визначати ознаки та діагностувати клінічну смерть, виконувати основні етапи серцево-легеневої реанімації. Більшість питань, що розбираються на заняттях, носять характер проблемності. Користуючись знаннями з попередніх дисциплін (нормальної анатомії, фізіології та патологічної фізіології) та знаннями, отриманими при проведенні різних етапів реанімації, студенти навчаються диференційовано підходити до пацієнтів у стані клінічної смерті в залежності від їх віку та умов для проведення реанімаційних заходів. 2. Конкретні цілі: - Навчитись встановлювати діагноз клінічної смерті - Ознайомитись з етапністю проведення серцево-легеневої реанімації - Навчитись проводити штучну вентиляцію легень - Навчитись проводити закритий масаж серця - Ознайомитись зі спеціалізованими етапами проведення серцево-легеневої реанімації 3. Базовий рівень підготовки. Попередня навчальна дисципліна Отримані навики Нормальна анатомія Знати анатомічну будову серцево-судинної та дихальної систем у дорослих та дітей. Нормальна фізіологія Знати фізіологічні особливості кровообігу та дихання у дорослих та дітей. Патологічна фізіологія Знати патогенез гіпоксії клітин головного мозку. 4. План і організаційна структура навчального заняття з дисципліни. № п/п Етапи заняття Розподіл часу Вид контролю Засоби навчання 1. Підготовчий етап 15 хвилин 1.1. Організаційні питання 1.2. Формування мотивації 1.3. Контроль початкового рівня підготовки - письмове, комп’ютерне тестування; - усне опитування за стандартним переліком питань - підручники з хірургічної стоматології; - методичні розробки; - ситуаційні задачі; - тести «Крок-2»; - лекції 2. Основний етап - обстеження хворого під контролем викладача - упорядкування плану обстеження хворого - визначення головних та додаткових ознак клінічної смерті - проведення негайного етапу серцево-легеневої реанімації - проведення спеціалізованого етапу серцево-легеневої реанімації 55 хвилин - практичні навички проведення серцево-легеневої реанімації (проведення штучної вентиляції легень, проведення закритого масажу серця, вибір медикаментів при проведенні спеціалізованого етапу серцево-легеневої реанімації) - апарати для забезпечення штучної вентиляції легень, - апарати для відновлення кровообігу, - амбулаторна картка хворого, - стаціонарна картка хворого 3. Заключний етап 20 хвилин 3.1. Контроль кінцевого рівня підготовки - ситуаційні задачі - структурована письмова робота 3.2. Загальна оцінка навчальної діяльності студента 3.3. Інформування студентів про тему наступного заняття 5. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до занять. 5.1. Перелік основних термінів, параметрів, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття. Термін Визначення Клінічна смерть Стан, у якому перебуває організм протягом кількох хвилин після припинення кровообігу і дихання, коли цілком зникають усі зовнішні прояви життєдіяльності, проте навіть у найбільш вразливих щодо гіпоксії тканинах ще не настали необоротні зміни. Біологічна смерть Необоротні зміни в органах і тканинах, що виникають внаслідок пізнього або неправильного проведення серцево-легеневої реанімації. Головні ознаки клінічної смерті 1. Відсутність дихання 2. Відсутність кровообігу 3. Розширення зіниць і відсутність їх реакції на світло 4. Відсутність свідомості Перший (негайний) етап серцево-легеневої реанімації А. Забезпечення прохідності дихальних шляхів В. Проведення штучної вентиляції легень С. Проведення закритого масажу серця 5.2. Теоретичні питання до заняття: 1. Визначення клінічної смерті. 2. Визначення біологічної смерті. 3. Ознаки та діагностика клінічної смерті. 4. Етапи проведення серцево-легеневої реанімації. 5. Перший етап проведення серцево-легеневої реанімації. 6. Потрійний прийом Сафара. 7. Проведення штучної вентиляції легень. 8. Проведення закритий масаж серця. 9. Другий етап серцево-легеневої реанімації. 10. Третій етап серцево-легеневої реанімації. 11. Ускладнення, пов’язані з серцево-легеневою реанімацією. 5.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті: 1. Виявлення головних ознак клінічної смерті. 2. Виявлення додаткових ознак клінічної смерті. 3. Проведення прийомів виведення нижньої щелепи допереду. 4. Проведення потрійного прийому Сафара. 5. Проведення штучної вентиляції легень дорослому. 6. Проведення штучної вентиляції легень дитині. 7. Проведення закритого масажу серця дорослому. 8. Проведення закритого масажу серця дитині. 9. Проведення реанімаційних заходів однією людиною. 10. Проведення реанімаційних заходів двома людьми. 6. Зміст теми. За В.О.Нєговським, клінічна смерть - стан, у якому перебуває організм протягом кількох хвилин після припинення кровообігу і дихання, коли цілком зникають усі зовнішні прояви життєдіяльності, проте навіть у найбільш вразливих щодо гіпоксії тканинах ще не настали необоротні зміни. Тільки негайні заходи оживлення організму (реанімаційні заходи) - штучний кровообіг і IIIВЛ, спрямовані на головне завдання - забезпечення максимально можливого постачання кисню до головного мозку, - можуть бути порятунком для хворого. Якщо СЛЦР проводять пізно або неправильно, за клінічною настає біологічна смерть, тобто виникають необоротні зміни в органах і тканинах. Передусім необоротні зміни виникають в тканинах найбільш чутливих до гіпоксії. Це насамперед кора головного мозку. Внаслідок гіпоксії і гліколізу в мозку поступово виснажуються резерви глікогену, зменшується вміст глюкози, АТФ, АДФ, фосфокреатиніну, що спричиняє зменшення активності К-Nа-АТФ-ази, через що слабшає активність калій-натрієвого насоса. Тому в клітині збільшується вміст натрію і зменшується вміст калію, накопичується велика кількість молочної кислоти (кінцевий продукт гліколізу) і розвивається метаболічний ацидоз. Високий осмотичний тиск у клітині завдяки надлишку Na+ і недоокислених продуктів, а також підвищена проникність клітинної мембрани за умов гіпоксії й ацидозу сприяють надмірному надходженню води до клітини і розвитку набряку мозку. Одночасно активуються лізосомні ферменти, які сприяють аутолізу і морфологічним змінам у нервовій клітині, що означає неможливість подальшого відновлення її функцій. За звичайних температурних умов загибель нейронів кори головного мозку настає внаслідок 4-5 хвилинного припинення кровообігу. Незважаючи на те, що практично в усіх інших тканинах організму необоротні зміни настають значно пізніше, оживлення людини має сенс тільки тоді, коли є можливість відновлення нормальної функції всіх його тканин і органів, насамперед кори головного мозку. Саме тому тривалість клінічної смерті за звичайних умов обмежується періодом 4-5 хв. В організмі, який до клінічної смерті перебував в стані гіпоксії, необоротні зміни настають значно швидше, а період клінічної смерті значно скорочується. І, навпаки, якщо кровообіг припиняється раптово на фоні задовільного загального стану організму і в умовах низької температури навколишнього середовища (замерзання, переохолодження), тривалість періоду клінічної смерті дещо збільшується. У деяких випадках клінічній смерті передують преагонія і агонія. У період преагонїї відмічається плутаність свідомості, загальмованість, збереження пульсу тільки на сонних та стегнових артеріях, різке зниження АТ, часте поверхневе, іноді періодичне дихання, блідість шкіри з ціанотичним відтінком. Агонії зазвичай передує термінальна пауза, під час якої АТ знижується до нуля і дихання припиняється. З настанням агонії АТ дещо підвищується (до 15-20 мм рт. ст.), дихання глибоке, рідке, з участю допоміжних дихальних м'язів, відкритим ротом (агональне або риб'яче, гаспінг-дихання). Преагонія, агонія, клінічна смерть і найближчий післяреанімаційний період позначаються як термінальні стани. Якщо розвиток термінальних станів не зупинити, виникають необоротні морфологічні зміни, передусім в клітинах ЦНС, особливо в корі головного мозку (декортикація). Пізніше гинуть клітини інших відділів нервової системи (децеребрація, або смерть мозку). Припиненню кровообігу і дихання іноді передують провісники: - зниження АТ до 60 мм рт. ст. і нижче; - різке уповільнення пульсу(< 40 за 1хв); - тахікардія (> 150 за 1хв) з аритмією і шлуночковими екстрасистолами; - різке уповільнення передсердно-шлуночкової провідності, особливо наявність повної передсердно-шлуночкової блокади; - бради- (< 8 за 1хв) або тахіпное (> 40-42 за 1хв); - патологічні типи дихання (Біота, Чейна-Стокса, гаспінг-дихання). Головні ознаки клінічної смерті: 1. Відсутність дихання - припинення дихальних рухів (екскурсій грудної клітки). 2. Відсутність кровообігу - відсутність пульсу на магістральних (сонних або стегнових) артеріях. Відсутність пульсу на променевій артерії ще не свідчить про припинення кровообігу (спазм артерії може перешкоджати відчуттю пульсу за збереження діяльності серця). Крім того, реаніматор може прийняти пульсацію дрібних артерій власних пальців за пульсацію променевої артерії хворого. 3. Розширення зіниць і відсутність їх реакції на світло (з'являються через 1хв після припинення кровообігу). 4. Відсутність свідомості. Додаткові ознаки клінічної смерті: 1. Зміна кольору шкіри (мертвотно-блідий колір після первинного припинення кровообігу або виразний ціаноз - після первинного припинення дихання). 2. Атонія. 3. Арефлексія. 4. Клоніко-тонічні судоми, які виникають відразу після припинення кровообігу, можуть продовжуватись протягом 30с. Наявність будь-яких трьох ознак із чотирьох головних у будь-якому поєднанні дає право на діагноз «Клінічна смерть» і потребує негайного проведення СЛЦР. На встановлення діагнозу клінічної смерті слід відводити не більше 8-10 с. Ефективність відновлення життєво важливих функцій і подальший прогноз визначаються швидкістю надання допомоги. Якщо СЛЦР розпочати протягом перших 2хв після припинення кровообігу, успіху може бути досягнуто у 85-92% випадків. У разі збільшення цього терміну ефективність реанімації зменшується. Тому всі лікувальні заходи, спрямовані на відновлення кровообігу і дихання, повинні розпочинатись якомога раніше (негайно) на місці виникнення клінічної смерті - це перший (негайний) етап СЛЦР. Перший, негайний, етап або термінова оксигенація організму (за Петером Сафаром) складається з таких послідовних заходів: A. Відкриття дихальних шляхів - забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів. Б. Дихання для потерпілого - проведення штучної вентиляції легень. B. Циркуляція його крові - проведення зовнішнього масажу серця. Розпочавши і не перериваючи СЛЦР, потрібно обов'язково викликати бригаду швидкої медичної допомоги чи реанімаційну бригаду лікарні. Діагностика термінального стану та первинні реанімаційні заходи повинні розпочатися негайно на місці їх виникнення, що забезпечується парамедиками - співробітниками МНС, пожежної охорони, міліції та будь-якими особами, що володіють навичками реанімації. Другий, спеціалізований, етап СЛЦР - подальша підтримка життя - починається з моменту прибуття спеціалізованої бригади. Головне завдання цього етапу - якнайшвидше відновлення самостійного кровообігу. На цьому етапі застосовують різні лікарські засоби та інфузійні розчини, ручні або автоматичні респіратори для ШВЛ, здійснюють ЕКГ-діагностику причин припинення кровообігу, проводять дефібриляцію шлуночків із застосуванням електроімпульсної терапії. Послідовність дій під час проведення першого і другого етапу СЛЦР, що зумовлюють відновлення самостійного кровообігу, повинна бути настільки швидкою, наскільки це можливо, оскільки створюваний зовнішнім масажем серця штучний кровообіг становить тільки 30% нормального ХОС. Після відновлення кровообігу хворого госпіталізують у відділення інтенсивної терапії, де проводять третій етап СЛЦР або етап тривалої підтримки життя, тобто лікування післяреанімаційної хвороби: оцінюють стан хворого (ефективність проведення лікування, визначення причин смерті, можливості порятунку хворого), проводять заходи щодо відновлення функції головного мозку, а також функції інших органів. Перший, негайний, етап серцево-легеневої церебральної реанімації. СЛЦР на першому етапі проводять в певній послідовності: 1. Установлюють діагноз клінічної смерті. 2. Укладають хворого на тверду поверхню в положенні лежачи на спині і звільнюють від тісного одягу. 3. Забезпечують вільну прохідність дихальних шляхів. 4. Здійснюють ШВЛ. 5. Проводять закритий масаж серця одночасно з ШВЛ. Забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів. Ефективному проведенню ШВЛ може перешкоджати порушення прохідності верхніх дихальних шляхів, що, як правило, пов'язано із западанням язика або наявністю сторонніх тіл. Якщо обструкція верхніх дихальних шляхів зумовлена стороннім тілом, треба швидко відкрити рот і видалити його. Рот відкривають за допомогою одного з трьох прийомів: 1. Прийом схрещених пальців. Реаніматолог стає з головного кінця збоку від хворого, уводить вказівний палець у кут рота потерпілого і натискує ним на верхню щелепу. Потім напроти вказівного розташовує великий по лінії нижніх зубів і форсовано відкриває рот потерпілого. 2. Прийом «палець за зубами» для фіксованої щелепи. Уводять вказівний палець між щоками й зубами потерпілого і вклинюють його кінець за останнім кутнім зубом. 3. Прийом піднімання язика й шелепи. Уводять великий палець у рот і глотку хворого й одночасно ним піднімають корінь язика. Іншими пальцями захоплюють нижню щелепу в ділянці підборіддя і висувають її вперед. Після того як ротова порожнина стає доступною для маніпуляцій, одним чи двома пальцями очищають рот і глотку. У разі скупчення в порожнині рота значної кількості рідини її видаляють поворотом голови на бік. Однак, така тактика категорично заборонена у випадках ушкодження шийного відділу хребта. Якщо все ж необхідно повернути голову потерпілого на бік, то повертають на бік весь тулуб, підтримуючи голову, шию і грудну клітину потерпілого в одній площині. Якщо в порожнині рота є знімний протез і він цілий, його потрібно залишити, оскільки він зберігає контур обличчя і забезпечує герметичність лицевої маски під час проведення ШВЛ. Зламані протези чи зуби обов'язково видаляють. Для звільнення верхніх дихальних шляхів у разі западання язика слід використовувати потрійний прийом Сафара, що дає позитивний ефект у 100% випадків. 1-й момент - закинути голову потерпілого (у атланто-потиличному суглобі); 2-й момент - відкрити рот; 3-й момент - висунути вперед нижню щелепу; При цьому відбувається розтягування передніх м'язів шиї, внаслідок чого язик висувається вперед, піднімається над задньою стінкою глотки і відкриває вхід до трахеї. Для виконання потрійного прийому реаніматолог розташовується біля головного кінця пацієнта ліворуч або праворуч від нього. Штучну вентиляцію легень на негайному етапі СЛЦР здійснюють методом з рота в рот або з рота до носа. При цьому реаніматолог розташовується біля голови хворого праворуч або ліворуч від нього. Руки встановлює у зручній позиції таким чином, щоб лікті опиралися за можливості на тверду поверхню, і виконує потрійний прийом. Після цього робить глибокий вдих, відкриває рот потерпілого, своїми губами щільно охоплює його губи, закриває ніс двома пальцями і робить видих, тобто вдуває повітря в легені хворого. При пораненні губ, язика, нижньої щелепи, тобто у випадках, коли важко забезпечити герметизацію, ШВЛ здійснюють з роту в ніс. Реаніматолог своїми губами щільно охоплює ніс хворого і закриває його рот своєю щокою або великим пальцем. Коли ШВЛ проводять грудним дітям, реаніматолог охоплює губами рот і ніс. Об'єм повітря, що вдувається, дорівнює об'єму ротової порожнини реаніматолога. Виконуючи ШВЛ, потрібно одночасно зором контролювати правильність виконання штучного вдиху. Екскурсія грудної клітки свідчить про надходження повітря до легень, а підйом надчерев'я - до шлунка. Відсутність рухів грудної клітки є також негативною ознакою: повітря не надходить до легень. У таких випадках слід повторити ревізію верхніх дихальних шляхів і звернути увагу на правильність виконання потрійного прийому Сафара, іноді слід збільшити об'єм повітря, що вдувається. Недоцільно проводити вдих занадто форсовано чи дуже великим об'ємом (понад 1,5л), оскільки при цьому підвищується небезпека потрапляння повітря до шлунка, регургітації й аспірації шлункового вмісту до легень. Якщо спостерігається помірне роздування шлунка, потрібно повторно перевірити і забезпечити прохідність дихальних шляхів, не намагаючись видалити повітря зі шлунка, оскільки за спроби це зробити натисненням на ділянку надчерев'я значно зростає небезпека регургітації. У разі блювання ротову порожнину очищують від блювотних мас і продовжують ШВЛ. Видих у потерпілого відбувається пасивно. Під час видиху, зберігаючи закинуте положення голови, відкривають і рот і ніс. Частота штучних вдихів у дорослих хворих, як правило, 12 на 1хв (один вдих кожні 5с), у дітей - 20 (один вдих кожні 3с). У хворих з підозрою на травму шийного відділу хребта закидання, згинання і поворот голови абсолютно протипоказані. У таких пацієнтів оптимальним методом відновлення прохідності дихальних шляхів за неможливості швидкої інтубації трахеї слід вважати висування нижньої щелепи без закидання голови. Відновлення і підтримання кровообігу. Найпростішим і досить ефективним способом відновлення кровообігу є масаж серця, який слід проводити одночасно з ШВЛ. Проведення закритого масажу серця дає змогу забезпечити приблизно 20-30% нормального ХОС. Цього цілком достатньо для того, щоб запобігти необоротним змінам у життєво важливих органах і системах. При цьому відновлення вінцевого кровообігу і механічне подразнення міокарду сприяє відновленню серцевої діяльності. Масаж показаний при всіх видах припинення кровообігу. Розрізняють два основних види масажу серця: закритий (зовнішній, непрямий) і відкритий (внутрішній, прямий). Під час закритого масажу серце фіксоване в середостінні між грудиною і хребтом, при натисненні на грудну стінку в передньозадньому напрямку стискується і серце, а кров з його порожнин виганяється до великого і малого кола кровообігу. Крім того, під час натискання на грудну клітку до великого кола кровообігу надходить кров із судин легень. Після припинення натискання грудна клітка завдяки своїй еластичності розправляється і серце знову заповнюється кров'ю. Останнім часом позитивний ефект закритого масажу серця пов'язують не тільки з механічним витисненням крові до малого і великого кіл кровообігу, а й з функцією «торакальної помпи», тобто під час стискання грудної клітки підвищується внутрішньогрудний тиск, що збільшує систолічне спорожнення серця, зменшуючи навантаження на лівий шлуночок. Зважаючи на це, більшість зарубіжних авторів рекомендують проводити натискання на грудину одночасно з роздуванням легень. Проте на першому етапі СЛЦР таку методику використовувати не слід, оскільки через можливу регургітацію шлункового вмісту може виникнути потреба в тимчасовому припиненні ШВЛ. У більшості випадків закритий масаж серця дає змогу підтримувати систолічний АТ на рівні 60-70 мм рт. ст. протягом 1-2 год. Однак такий кровообіг не може усунути гіпоксію тканин та її наслідки. Більше того, кисневе голодування організму і метаболічний ацидоз поглиблюється. Масаж серця в поєднанні з ШВЛ і деякими іншими лікувальними заходами дає змогу лише зберегти (підтримати) життєдіяльність організму протягом кількох годин. Техніка проведення закритого масажу серця. Хворого укладають у положенні лежачи на спині на тверду поверхню (найчастіше на підлогу), розстібають чи розрізають одяг, якщо він стискає груди й живіт. Перед тим, як почати проведення масажу серця, потрібно підняти нижні кінцівки хворого вертикально й утримувати їх у такому положенні протягом 5-15 с. Це збільшує венозне повернення до серця до 1000мл. Маніпуляція протипоказана при переломах трубчастих кісток нижніх кінцівок. Під час утримування нижніх кінцівок у вертикальному положенні, за умови, що з моменту зупинки кровообігу пройшло не більше 30 с, реаніматолог робить різкий удар тильною стороною стиснутого кулака в нижню частину грудини хворого (прекардіальний удар). Іноді це може відновити серцеву діяльність. Можна наносити тільки один прекардіальний удар, оскільки перший удар може припинити шлуночкову тахікардію чи фібриляцію шлуночків, а вже другий може викликати зупинку серця. Тому, після нанесення прекардіального удару, потрібно відразу визначити пульс на сонній артерії, а за його відсутності - починати закритий масаж серця. При цьому реаніматолог розташовується збоку від потерпілого на колінах і кладе кисть однієї руки на межі між середньою і нижньою третинами грудини, а кисть другої руки - зверху, поперек першої для збільшення тиску. Правильний вибір місця для натискання на грудину запобігає небезпечним ускладненням: при натисканні на середину грудини - перелому її, при натисканні на ребра в ділянці серця - перелому ребер, ушкодження плеври, легень, осердя, серця. Ритмічними поштовхами, здійснюваними тільки проксимальною частиною кисті - ділянкою зап'ястя (пальці не повинні тиснути на ребра), натискують на грудину в напрямку хребта, зміщуючи її на 4-5см. Під час масажу у дорослих доцільно використовувати не тільки силу верхніх кінцівок, а й масу тулуба, для чого руки повинні бути випрямлені (розігнуті у ліктьовому суглобі). Після натискання на грудину, кисті не відривають від грудної клітки, але натискання припиняють, щоб дати змогу грудній клітці повернутись в початкове положення. Тривалість періодів натискання і розслаблення однакова. Кількість масажних рухів грудної клітки – 80-100 на 1хв. Дітям віком до 10-12 років закритий масаж серця можна робити тільки однією рукою чи пальцями обох рук, новонародженим і грудним дітям - кінчиками двох пальців, з частотою 100-120 на хв. Можна виділити два варіанта проведення негайного етапу СЛЦР. На першому реанімацію здійснює одна людина. У цьому випадку після кожних 2 вдихів виконують 15 натискань на грудну клітку. Потрібно зробити 5 циклів ШВЛ і закритого масажу серця у співвідношенні 2:15, а потім короткочасно припинити їх, перевірити ефективність проведення реанімації. На другому етапі реанімацію проводять два реаніматологи: один здійснює ШВЛ, а другий - закритий масаж серця (після 1 вдиху - 5 натискань на грудину). Правильність виконання масажу контролює реаніматолог, який проводить ШВЛ, за наявністю пульсової хвилі на сонній артерії, синхронної з натисканням на грудину. Ефективність першого етапу СЛЦР підтверджується такими ознаками: 1) звужуються зіниці; 2) відновлюється тонус повік (закривається очна щілина); 3) з'являються спонтанні рухи гортані; 4) виникають спроби самостійного дихання; 5) дещо поліпшується колір шкіри та слизових оболонок. Через кожні 2-5хв СЛЦР потрібно на кілька секунд припиняти, щоб перевірити, чи не з'явився пульс на магістральних артеріях. Масаж серця і ШВЛ слід продовжувати до відновлення серцевої діяльності і забезпечення кровообігу, достатнього для підтримки життєдіяльності вищих відділів ЦНС. Якщо протягом 30-45хв ознаки клінічної смерті зберігаються і немає можливості приїзду спеціалізованої реанімаційної бригади, реанімаційні заходи припиняють. Слід зазначити, що навіть досвідчений фахівець не завжди може з достатнім ступенем вірогідності засвідчити безперспективність реанімації, тому за наявності навіть найменших сумнівів щодо цього реанімаційні заходи слід продовжувати у повному обсязі. СЛЦР не проводять тільки при наявності ознак біологічної смерті. Відмова від реанімації - це розпорядження лікаря не використовувати СЛР для попередження смерті хворого від зупинки серця або дихання. Рішення лікаря повинно бути обґрунтоване тим, що хворий знаходиться в термінальному стані невиліковної хвороби і має померти протягом короткого проміжку часу. Мотивована причина відмови від СЛЦР обов'язково фіксується в історії хвороби. Рішення про відмову від СЛЦР повинно бути підписане двома лікарями і зав. відділенням і доведене до родичів хворого з детальним поясненням причин. СЛР не показана і її можна не розпочинати в наступних випадках: - смерть була пов'язана з важким необоротним перебігом захворювання (останні стадії злоякісних пухлин, сепсис, несумісні з життям травми та ін.) - якщо з моменту зупинки серця пройшло більше 5-7хв і наявні ознаки біологічної смерті. | |
| Просмотров: 2044 | Загрузок: 34 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |