| Главная » Файлы » Мои файлы |
Леся Українка: крики її серця, невиспіване горе і невщухаюча «тридцятилітня війна»
| [ Скачать с сервера (38.6 Kb) ] | 04.04.2017, 00:30 |
| Тема: Леся Українка: крики її серця, невиспіване горе і невщухаюча «тридцятилітня війна». Мета: ознайомити учнів з віхами життєвого шляху Лесі Українки; розвинути в учнях уміння визначати роль родини, оточення та самоосвіти у формуванні її світобачення; розвинути навички самостійної роботи з літературними джерелами; оцінити вагомість постаті Лесі Українки в українській літературі та культурі; сформувати в учнів образ непересічного діяча літературного процесу і митця з індивідуальним світобаченням; ознайомити учнів з рисами неоромантизму; навчити учнів бачити риси неоромантизму в творчості Лесі Українки; виховувати в учнях зацікавленість творчим доробком поетеси. Тип: урок засвоєння нових знань і розвиток на їх основі умінь і навичок. Вид: урок-лекція (з елементами бесіди). Епіграф: «…Се хвора, слабосила дівчина – трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну. Але проте вона дівчина, у неї є м’яке жіноче серце…» (І. Франко) Хід уроку: І. Мотиваційний етап, забезпечення емоційної готовності до уроку: Вступне слово вчителя: Доброго дня! Епіграфом нашого уроку сьогодні будуть слова Івана Яковича Франка: «…Се хвора, слабосила дівчина – трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну. Але проте вона дівчина, у неї є м’яке жіноче серце…» Ви напевно уже здогадалися, про кого йтиме мова. Звичайно, вона одна з небагатьох в українській літературі, котра може «крізь сльози сміятись», «серед лиха співати пісні», сподіватись, хоч і без надії, змагатись за нове життя і, водночас, співати про весну, мріяти про любов. Отож, тема уроку: Леся Українка: крики її серця, невиспіване горе і невщухаюча «тридцятилітня війна». ІІ. Зміст уроку: Учитель: Життєвий шлях поетеси нелегкий, але він сформував її як першорядного митця, як душу, яка, за словами Єфремова, повна і віри, і зневір’я, надії і розпачу. Вона вміла дошкулити ворога своїм дужим словом, вдихнути бадьорість і волю до активності, вміла і просто зачепити натхненною піснею щоденні струни в душі людській. Отож, поговоримо сьогодні про основні моменти життя Лесі Українки та визначимо ключові риси напряму неоромантизм. Оскільки творчість Лесі Українки вивчалася вами раніше, я сподіваюсь на співпрацю у розгляді теми. Бесіда з учнями (учні розглядають світлини у підручнику, вчитель доповнює відповіді учнів цікавою інформацією, цитатами): Учитель: Назвіть справжнє ім’я Лесі Українки та розкажіть історію її псевдоніма. Учень: Справжнє ім’я Лесі Українки - Лариса Петрівна Косач (за чоловіком Квітка). Псевдонім її – це геонім. Учитель: Дійсно, Микола Зеров писав: «Леся – зменшене ім’я, яким звали її в родинному крузі, Українка – територіальна вказівка, цілком природна й доцільна в галицькому часописі». Де, коли, у якій родині народилася майбутня поетеса? У якому середовищі вона зростала? Як сім’я і родинні стосунки вплинули на становлення Лесі Українки-поета? Розкажіть про освіта Лесі Українки, її захоплення. Учень: Народилася майбутня поетеса 25 лютого 1871 року у м. Звягелі (нині Новоград-Волинський) у висококультурній дворянській родині, що з небагатьма іншими становила основу інтелігентного українського громадянства свого часу. Батько, Петро Антонович Косач, юрист за освітою, випускник Київського університету, був людиною гострого розуму, широких прогресивних поглядів. Він близько спілкувався з Лисенком, Драгомановим, сестру якого покохав, і вона стала його дружиною. 1866 року його відрядили до Луцька, згодом сім’я переїхала в с. Колодяжне. Всім своїм шістьом дітям Косачі дали вищу освіту, Леся отримала ґрунтовну приватну. Дбаючи про всебічний розвиток дітей, відповідне спілкування, батько запрошує на літо у маєток молодь. Петро Антонович дуже піклувався про «милую мою Лесичку», як він часто її називав. Для неї, її творчого усамітнення він побудував маленький білий будиночок у Колодяжному. Учитель: А що ви пам’ятаєте про матір Лариси Петрівни? Учень: Мати, Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова (літературний псевдонім – Олена Пчілка) – письменниця, етнограф, фольклорист, мистецтвознавець, видавець, член-кореспондент АН. Вона взяла виховання дітей у свої руки і повела його цілком по-українськи. Учитель: Дійсно, це так. Вона говорила: «В дітей мені хотілося перелити всю душу й думки – і з певністю можу сказати, що мені се удалося… Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я… Власне, я «наважила» і завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалу пізнавали її якнайбільше». Певно від матері передався Лесі хист до вивчення іноземних мов (володіла 10-ма). У 4 роки – читала, у 5 – грала на фортепіано. Під впливом матері у великій мірі сформувалася і літературна мова Лесі Українки: саме зі школи О. П. вона винесла уважність до народної фразеології і синтаксис, лексичні скарби і прагнення обходитися ресурсами народного словника, обережність в уживанні новотворів. Послухайте її поезію «МІ. Колискова», спробуйте вловити фольклорні мотиви. Пам’ятайте про настроєвість народних колискових пісень, про постійні епітети, які у них зазвичай використовуються. Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до нас. Спи ж ти, малесенький, Пізній-бо час. Любо ти спатимеш, Поки не знатимеш, Що то печаль; Хутко прийматимеш Лихо та жаль. Тяжка годинонько! Гірка хвилинонько! Лихо не спить… Леле, дитинонько! Жить – сльози лить. (Українка Леся. Поезія. Драматичні твори. – К.: Наук. Думка, 2001 – С. 8-9.) Ця поезія з циклу «Сім струн», який присвячений дядькові Михайлові. Хто пам’ятає, про кого йдеться? Учень: Дядько, Михайло Драгоманов, - історик і публіцист, громадський і культурний діяч, був змушений емігрувати до Болгарії, де працював професором Софійського університету. Учитель: Крім того, дядько був близьким Лесі. Старицька-Черняхівська згадувала: «…Пробування у М. П. Драгоманова ще зміцнило Лесину освіту і поширило її світогляд. Взагалі вже у ті молоді роки Леся була глибоко освіченою і щиро інтелігентною людиною. Та недовго користувалася Леся порадами і вказівками свого дядька. Смерть його тяжко вразила Лесю і лишила глибокий карбіж на її серці». Отже, духовна аура, в якій зростала і формувалась поетеса, була надзвичайно багата і сприятлива для початку творчості. Серед друзів родини – М. Старицький, М. Лисенко, І. Франко. Неабияке місце серед джерел впливу на особистість поетеси посідала і сповнена ніжної краси волинська природа, зелене Полісся, що так феєрично ожило згодом у «Лісовій пісні». Чарівний, фантастично-меланхолійний образ рідного краю супроводжуватиме поетесу протягом усього життя. На підтвердження послухайте поезію «Прощай, Волинь!» (Українка Леся. Поезія. Драматичні твори. – К.: Наук. Думка, 2001 – С. 17-18) із циклу «Подорож до моря», присвяченого сім’ї Комарова, громадського і літературного діяча. Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок! Мене від тебе доленька жене, Немов од дерева одірваний листочок… І мчить залізний велетень мене. Передо мною килими чудові Натура стеле – темнії луги, Славути красної бори соснові І Случі рідної веселі береги. Снується краєвидів плетениця, Розтопленим сріблом блищать річки, – То ж матінка-натура чарівниця Розмотує свої стобарвнії нитки. Дійсно, природа рідного краю була для поетеси тим джерелом, з якого вона черпала натхнення і сили. Та найбільше значення мала для Лесі, мабуть, література, якою жила й дихала, яку засвоювала з ранніх років, і в міру опанування мовами – в оригіналах. Навіть дитячі забави молодих Косачів, як свідчили друзі й рідні, мали літературний характер. Важливо, що Леся Українка добре знала українську історію. Вона написала підручник з історії для молодшої сестри. Про які ще захоплення Лесі українки ви знаєте? Учень: Живила, формувала естетичні смаки молодої поетеси і музика. Маючи тонкий музичний слух, вона із захопленням вчиться грі на фортепіано, імпровізує власні музичні твори, мріє стати піаністкою… Учитель: Дійсно, ця любов відбита у поезії «До мого фортепіано» (1890). Ось послухайте: До мого фортепіано Елегія Мій давній друже! мушу я з тобою Розстатися надовго… Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки веселі і сумні. То ж при тобі, мій друже давній, вірний, Пройшло життя дитячеє моє. Як сяду при тобі я в час вечірній, Багато спогадів тоді встає! Картина повстає: зібравсь гурточок, Провадить речі, і співа, й гука, На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок Чиясь весела виграва рука. Та хто се плаче там, в другій хатині? Чиє ридання стримане, тяжке?.. Несила тугу крить такій малій дитині, Здавило серце почуття гірке. Чого я плакала тоді, чого ридала? Тоді ж кругом так весело було… Ох, певне, лихо серцем почувала, Що на мене, мов хмара грізна, йшло! Коли я смуток свій на струни клала, З’являлась ціла зграя красних мрій, Веселкою моя надія грала, Далеко линув думок легкий рій. Розстаємось надовго ми з тобою! Зостанешся ти в самоті німій, А я не матиму де дітися з журбою… Прощай же, давній, любий друже мій! | |
| Просмотров: 685 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |