| Главная » Файлы » Мои файлы |
Кримінально-процесуальне право України
| [ Скачать с сервера (192.0 Kb) ] | 28.06.2017, 22:41 |
| Актуальність теми. Забезпечення прав і свобод людини визначає розвиток більшості країн на шляху політичної демократії, економічного прогресу та співробітництва, виступає одним із основних завдань процесу реформування українського суспільства, що набуває особливого значення в контексті європейської інтеграції України. Проголошення в Конституції України курсу на формування правової держави, визначення нею головного обов’язку держави як утвердження прав та свобод людини неминуче виводять на перший план проблему ефективності юридичного забезпечення прав людини, зокрема ефективності захисту цих прав. Отже, сама концепція правової держави закладає об’єктивні передумови для конструювання й аналізу специфічного права людини на ефективний захист її прав та свобод. Крім того, дане право гарантується особі низкою міжнародно-правових документів, які формулюють його, зазвичай, як право людини на ефективний національний юридичний засіб захисту. Розвиток демократії у суспільстві передбачає як основну умову реальне гарантування прав і свобод особи. Однією із основних гарантій у цій сфері є забезпечення права особи на захист від кримінального переслідування, що виражається в реалізації функції захисту захисником в кримінальному процесі. Кримінально-процесуальне право України на сучасному етапі знаходиться в стані оновлення, про що свідчить прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року, що є суттєвим кроком у розвитку та вдосконаленні системи кримінального судочинства. Це рух у напрямку гуманізації та європеїзації кримінального процесу, забезпеченні належного захисту людини і громадянина, реалізації основних прав та свобод. Актуальним у даному контексті постає дослідження забезпечення правового статусу захисника у кримінальному провадженні через призму прийнятого процесуального законодавства. В результаті оновлення процесуального законодавства правовий статус захисника в кримінальному провадженні набув якісно нового значення. Дослідження питань щодо місця і ролі функції захисту у структурі кримінально-процесуальної діяльності, дотримання конституційних принципів зумовлено необхідністю визнання й послідовного закріплення у національному законодавстві міжнародно-правових норм і стандартів вирішення правових конфліктів. Проблемам удосконалення кримінально-процесуального права в частині правового статусу захисника та реалізації ним своїх функцій кримінального процесу присвячено чимало наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених: В. Д. Адаменка, С. А. Альперта, А. М. Бірюкової, А. Д. Бойкова, Т. В. Варфоломеєвої, Є. І. Виборнової, В. Г. Гончаренка, С. В. Гончаренко , Ю. М. Грошевого, Н. О. Дмітрєєвої, А. М. Левина, О. Ю. Львової, В. Т. Маляренка, М. А. Маркуша, О. Р. Михайленка , М. М. Михеєнка, А. В. Молдована , В. В. Назарова, В. Т. Нора, О. В. Острогляда, Д. П. Письменного, В. М. Савицького, О. Д. Святоцького, С. В. Слінька, Ю. І. Стецовського, М. С. Строговича, В.П. Шибіко, В. М. Тертишника, Р. А. Чайки, О. Г. Шила, М. Є. Шумила, і ряду інших, які стали фундаментальною базою для подальшого дослідження питань, що розглядаються. Особливої уваги заслуговують комплексні монографічні дослідження участі захисника у кримінальних справах, проведені І. Ю. Гловацьким і Я. П. Зейканом; правового захисту особи в кримінальному процесі України Ю. О. Гурджі, а також дослідження функції захисту в кримінальному процесі України П. М. Маланчука і правових, теоретичних та прикладних проблем функції захисту В. О. Попелюшка. Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у формуванні теоретичної бази, необхідної для розуміння правового статусу захисника та розробленні науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення правового статусу захисника і проблем реалізації його повноважень під час провадження у кримінальних справах. Відповідно до поставленої мети визначені основні завдання дослідження: - визначення поняття, місця і ролі функції захисту в кримінальному процесі; - з’ясування процесуального статусу захисника у кримінальних справах, як одного із основних суб’єктів функції захисту; - вивчення та аналіз міжнародно-правових стандартів та європейського досвіду; - аналіз судової практики, пов»язаної з реалізацією повноважень захисника; - формулювання пропозицій щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині здійснення функції захисту. Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають під час здійснення функції захисту захисником в кримінальному процесі. Предметом дослідження є реалізація функції захисту захисником в кримінальному процесі України. Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового тощо). Так, діалектичний метод пізнання процесів, що відбуваються під час здійснення функції захисту у кримінальних справах, дозволяє розглянути їх у розвитку та взаємозв’язку, виявити усталені напрями і закономірності в цілому. Історично-правовий метод передбачає вивчення розвитку правового статусу захисника, виявлення зв’язку минулого і сьогодення, системно-структурний підхід застосовувався при визначенні системи суб’єктів провадження у кримінальних справах та зв’язків між ними, виділенні стадій провадження у кримінальних справах. Важливого значення набуває також порівняльно-правовий метод, який дозволяє виявити переваги та недоліки зарубіжного досвіду, та соціологічний метод щодо з’ясування думки фахівців-практиків щодо проблеми, яка досліджується. Особливе місце серед методів дослідження займає прикладний метод, за допомогою якого аналізувалися матеріали судової практики. Метод моделювання, аналізу та синтезу був використаний при розробці пропозицій з удосконалення законодавства. За допомогою описаних методів було проведено дослідження, зроблено відповідні висновки для подальшого розвитку наукової думки, розвитку законодавства та практики правозастосування. Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дослідження склали наукові праці фахівців в галузі науки кримінально-процесуального права. Правову базу дослідження становлять приписи: Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, Законів Верховної Ради України, міжнародно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері кримінального судочинства. Апробація результатів роботи представлена участю у Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання суспільних відносин», проведеної в м. Харків 2-3 березня 2013 року (тези виступу «Проблемні питання правового статусу захисника за новим Кримінальним процесуальним кодексом України» - додаток 2 до магістерської роботи) та участю у Міжнародній науково-практичній конференції «Правове забезпечення політики держави на сучасному етапі її розвитку», проведеної в м. Донецьк 20-21 квітня 2013 р. ( тези виступу «Проблемні питання участі захисника в слідчих діях» - додаток 3 до магістерської роботи). Структура роботи зумовлена предметом дослідження, метою і завданнями. Робота складається з вступу, трьох розділів, які об’єднують дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЗАХИСНИКА 1.1. Поняття функції захисту в кримінальному процесі Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини і громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави [1] в усіх складових життя суспільства, включаючи сферу кримінальної юстиції. Відповідно, теоретичне вивчення проблем забезпечення конституційного права обвинуваченого на захист цілковито обумовлено завданням побудови правової держави, утвердження верховенства права та демократичних засад правосуддя. Функція захисту – одна з основних кримінально-процесуальних функцій. Вона є обов’язковим елементом розв’язання правових спорів у суді, слугує противагою функції обвинувачення. Без цієї функції не може повноцінно діяти система правосуддя. Неякісна реалізація завдань захисту становить пряму перешкоду встановленню істини, всебічному, повному і об’єктивному розгляду кримінальної справи, постановленню законного і обґрунтованого рішення. Функція захисту є формою забезпечення прав і свобод особи у кримінальному судочинстві [2]. В ряді статей Конституції України підкреслюється непорушність прав громадян, регламентуються умови забезпечення юридичної допомоги громадян, вказується, що "кожен має право на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" (ст.59)[1]. Конституційне закріплення цього положення надає особливе значення теоретичним аспектам функції захисту в кримінальному процесі. Своє завдання кримінальне судочинство вбачає в охороні прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть у ньому участь, а також у швидкому й повному розкритті злочинів, викритті винних та забезпеченні правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. З аналізу даної норми випливає фактично, що на слідчого, прокурора й суд покладено функцію захисту від необґрунтованого обвинувачення. Але така функція захисту має характер лише дотичний, опосередкований дією засади законності, а не прямий. Фактично слідчий і прокурор виконують функцію обвинувачення. Вони формулюють обвинувачення, застосовують примусові заходи впливу до особи. Суд також не виконує чисто функцію захисту, оскільки його завдання – бути нейтральним щодо сторін. Розглядаючи загальне поняття захисту в кримінальному процесі, слід зазначити, що вивченням цих питань займалися такі вчені – правознавці, як М.С.Строгович, Я.О.Мотовиловкер, Т.Н.Добровольська, Г.П.Саркисяц. В юридичному словнику за редакцією П.І.Кудрявцева дається наступне визначення: „Захист в кримінальному процесі – сукупність процесуальних дій, спрямованих на заперечення обвинувачення ( повністю або частково ), на доказування невинуватості обвинуваченого або меншої його вини” [3, 340]. Як вважає Т.Н. Добровольська, захист слід розуміти як “сукупність процесуальних дій, спрямованих на заперечення обвинувачення або пом’якшення відповідальності обвинуваченого (підсудного) [4, 394].” Ну думку Я.О. Мотовиловкера, “в кримінально-процесуальній літературі прийнято розмежовувати: а) право обвинуваченого на захист; б) принцип забезпечення права на захист; в) сам захист як сукупність процесуальних дій, спрямованих на реалізацію права на захист; г) функцію захисту в системі трьох основних кримінально-процесуальних функцій, під якою ... будемо розуміти регламентований законом напрямок діяльності суб’єктів захисту (обвинуваченого, захисника, законного представника), наділених правом (або обов’язком) використовувати всі вказані в законі засоби та способи для охорони законних інтересів обвинуваченого” [5, 84]. Наголошує на необхідності розмежування поняття “захист у кримінальному процесі” і “функція захисту” і П.М. Маланчук [2]. Перше може стосуватися захисту прав і інтересів будь-яких учасників кримінального судочинства й здійснюватися тією чи іншою мірою всіма суб’єктами кримінального процесу. Друге передбачає лише ту частину кримінально-процесуальної діяльності, яка спрямована на захист прав і інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. В.О.Попелюшко обґрунтовує, що захист як категорію права та напрям діяльності уповноважених на його виконання органів держави та інших осіб, слід розглядати в широкому розумінні, конституційно-правовому, та вузькому, суто кримінально-процесуальному. У широкому розумінні захист означає основану на нормах Конституції України, визнаних Україною міжнародно-правових та інших юридичних актах діяльність держави, її органів, громадських організацій, особи, спрямовану на запобігання, подолання справжньої чи уявної протиправної шкоди, що загрожує, або уже спричинена правам, свободам, законним інтересам особи, суспільства, держави. У кримінальному судочинстві термін та поняття захисту має більш вузьке, спеціальне значення і охоплює: 1) осіб, учасників процесу, суб'єктів, правомочних здійснювати захист (обвинувачений та його захисник), які, власне, і становлять сторону захисту; 2) найменування процесуальної функції; 3) діяльність суб'єктів захисту щодо реалізації наданих їм прав та повноважень у процесі здійснення виконуваної ними функції. Зміст захисту у вузькому його значенні охоплює: 1) доказова діяльність захисника-адвоката; 2) його роботу у правовому (матеріально - та процесуально-правовому) полі справи; 3) надання підзахисному необхідної юридичної допомоги. [6] Захист - система передбачених і не заборонених законом дій суб'єктів захисту та відносин, що виникають при цьому, спрямованих на повне чи часткове спростування фактичного та юридичного боку підозри у вчиненні злочину або обвинувачення у його вчинені, з'ясування обставин, які спростовують підозру або обвинувачення, виключають кримінальну відповідальність та покарання, забезпечують права, свободи та законні інтереси підзахисних. Захист, на відміну від обвинувачення, має в кримінальному процесі універсальний характер. Захист, в тому числі захист за допомогою захисника, виникає у особи з моменту початку появи кримінального переслідування, діє він до моменту припинення останнього, а в подальшому продовжується або завершується, в залежності від розсуду суб'єктів сторони захисту, насамперед, обвинуваченого, тобто реалізується на засаді диспозитивності. Захист - це усвідомлена, цілеспрямована діяльність як самого обвинуваченого (підозрюваного), так і захисника, цивільного відповідача і його представника. Саме вони являються суб'єктами функції захисту, їх цілеспрямованість отримує вираження у вигляді процесуального інтересу. Головне завдання захисту — повне або часткове спростування висновків, які містяться в обвинуваченні. Захист прагне перш за все показати необґрунтованість обвинувачення. Обвинувачення необґрунтоване, якщо твердження, які містяться в ньому, не відповідають об'єктивній дійсності або якщо докази, наведені для підтвердження обвинувального тезису, недостатні для доведення основаного на них висновку. Поряд із спростуванням фактів до завдання захисту входить оспорювання законності обвинувачення, її юридичної аргументації. Таке оспорювання стосується аргументації обвинувачення, пов'язаної як з юридичною оцінкою конкретних фактів, які відповідають елементам складу злочину, так і з встановленням кримінальної відповідальності обвинуваченого. Крім цього, захист прагне спростувати юридичну аргументацію санкції, яка може бути застосована до обвинуваченого, а якщо повне спростування неможливе - старається добитися більш сприятливої для обвинуваченого інтерпретації [7]. Право на захист – це суб’єктивне право підозрюваного, обвинуваченого. Воно починає реалізовуватися одночасно з повідомленням особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, тобто з цього часу підозрюваний набуває комплексу суб’єктивних прав, передбачених законом. Саме від цього моменту бере свій початок загальнопроцесуальна функція захисту особи від підозри (обвинувачення). Потім ця функція здійснюється підозрюваним, обвинуваченим, його захисником та законним представником упродовж усього кримінального провадження поряд зі здійсненням інших загальнопроцесуальних функцій. Органи кримінальної юстиції зобов’язані створити необхідні умови для повної реалізації підозрюваним, обвинуваченим цієї функції: надати можливість для здійснення самозахисту; забезпечити безперешкодну реалізацію підозрюваним, обвинуваченим наданих йому захисних прав; гарантувати у передбачених законом випадках залучення до процесу професійного захисника – адвоката. Захисник здійснює захисну функцію разом з підозрюваним, обвинуваченим, він не має власного інтересу у кримінальному провадженні [8, 39]. Функція захисту являє собою процесуальну діяльність, направлену на з'ясування обставин, які виправдовують обвинуваченого, виключають або пом'якшують його відповідальність, а також на охорону його особистих і майнових прав. Функція захисту може бути визначена як самостійна кримінально-процесуальна функція, сутність якої складає визначений процесуальною формою напрямок діяльності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, їхнього законного представника, захисника, цивільного відповідача та його представника щодо захисту прав і законних інтересів особи, стосовно якої ставиться питання про притягнення до кримінальної відповідальності, спростування підозри й обвинувачення, встановлення невинуватості особи або пом’якшення її відповідальності. Згідно з чинним законодавством функція захисту на всіх стадіях кримінального процесу вирізняється повною самостійністю. Функція захисту починає діяти значно раніше, ніж буде сформульовано слідчим обвинувачення, і може продовжувати діяти після того, коли обвинувачення буде припинено. Її поява, розвиток, розширення і звуження її сфер дії не можна розглядати тільки в зв'язку з пред'явленням обвинувачення, його припиненням, винесенням виправдувального вироку і закриттям справи. Завдання захисту полягає в тому, щоб захищати права кожного учасника, порушені в той чи інший момент судочинства.[9, ] Захисна функція є загальнопроцесуальною, вона виникає і здійснюється виключно як реакція на висунуту підозру, обвинувачення і є діяльністю, спрямованою проти цієї підозри, обвинувачення. Захист підозрюваного, обвинуваченого – це форма оборони, протистояння, протиборства з обвинувачем, що не характерно для публічного, посадового правового захисту, що має на меті охорону прав учасників процесу, яких ніхто не обвинувачує у вчиненні кримінального правопорушення. Як відомо, раніше захисник допускався до матеріалів справи лише з моменту повідомлення обвинуваченого про закінчення розслідування і пред’явлення йому для ознайомлення всього провадження у справі. З моменту пред’явлення обвинувачення захисник допускався до участі в розслідуванні лише у справах про злочини неповнолітніх та осіб, що мають фізичні або психічні вади. Після проголошення незалежності України і подальшої демократизації кримінального судочинства захисник почав брати участь у досудовому розслідуванні з моменту пред’явлення обвинувачення у всіх кримінальних справах без будь-якого винятку, а в разі затримання особи як підозрюваного або застосування до неї будь-якого запобіжного заходу до пред’явлення обвинувачення – з моменту затримання чи обрання запобіжного заходу. Підозрюваному і обвинуваченому надавалось право мати захисника і побачення з ним до першого допиту (ст. 43, 43-1, 44 КПК України 1960 р.).[10] З прийняттям нового КПК України (2012 р.)[11] захисник став допускатися до участі у досудовому розслідуванні з моменту повідомлення особі про підозру або затримання її за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. У юридичній літературі існують різні точки зору щодо того, з якого моменту в кримінальному процесі виникає функція захисту. На думку В.Д. Адаменко поява захисту обумовлена появою обвинувачення. Поки по кримінальній справі не оформлене конкретне обвинувачення у встановленому порядку, нема і не може бути функції захисту [12, 15]. Далі він пише, що підставою обвинувальної діяльності служить обвинувальний тезис так само, як в основі захисту лежить контртезис обвинувачення. Захищатися можна від конкретного і визначеного, обґрунтованого, аргументованого і сформульованого тезису, а також від дій по реалізації цього обвинувального тезису. Захист є функцією вторинною, похідною від функції обвинувачення. Де немає обвинувачення, немає і захисту [12, 17]. Цю ж точку зору в дещо іншій формі виражає професор М.С. Строгович, який вважає, що функція захисту зводиться до сукупності процесуальних дій, направлених на спростування обвинувачення, на встановлення невинності обвинуваченого або на встановлення обставин, які пом'якшують його відповідальність [13, 192]. Найважливішою гарантією функції захисту є рівність прав учасників судового розгляду щодо подання доказів та участі в дослідженні. Розбіжності у спрямуванні процесуальних функцій обвинувачення й захисту, проте, не виключають рівності їхніх процесуальних прав, можливостей щодо відстоювання своїх аргументів. Без змагальності й свободи у захисній діяльності функція захисту стає формальною. На цьому наголошував І. Я. Фойницький: «Досвід показує, що свобода суттєво необхідна для кримінального захисту: без неї останній перетворюється на дитячу забавку. Рабство, зауважує Каррора, деморалізує людину; чим більше адвокатський стан буде підпорядкований адміністративним владам або прокурору, тим більше буде зменшуватися в ньому почуття власної гідності, тим більше в ньому буде розвиватися дух антипатії й реакція проти виконавчої влади; приниження адвокатури природно навіває її членам бажання помститися прокуратурі за особисті утиски, провести й обдурити її на користь обвинуваченого» [14, 21] Про дію функції захисту в стадії досудового розслідування, але до появи обвинуваченого свідчать права, якими наділяється підозрюваний. Він може давати показання, заявляти клопотання і відводи, мати захисника, подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, вимагати перевірки прокурором правомірності затримання, обраний стосовно підозрюваного запобіжний захід може бути оскаржений. В ряді випадків підозрюваний не стає обвинуваченим в зв'язку з тим, що він енергійно здійснював свій захист, використовуючи надані для цього законом права. В повному об'ємі проявляються функції захисту при розгляді справ про застосування заходів медичного характеру до осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння. Відомо, що здійснення тут функції захисту не пов'язано з появою обвинуваченого. Згідно п.2 ч.2 ст.52 КПК України участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру - з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби. Це свідчить, що функція захисту здійснюється незалежно від наявності обвинувачення і виникає значно раніше появи обвинувачення. Захист виникає не тільки з появою обвинувачення, пред'явленого у встановленому законом порядку. Він не перестає діяти і після вступу вироку в законну силу. Суд виніс виправдувальний вирок, однак функція захисту продовжує діяти, так як мотиви виправдувального вироку можуть бути оскаржені виправданим. Функція захисту проявляється і в наступних стадіях: при виконанні вироку, судового нагляду і перегляду справ у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вирок вступив в законну силу, засуджений не оспорює його правильність, але необхідно вирішити питання, пов'язані з усуненням непорозумінь, які виникли при виконанні вироку. Ось чому в засідання суду, як правило, викликається засуджений, який наділяється рядом прав для захисту своїх інтересів.[15, 76] Викладені міркування дозволяють зробити наступні висновки. Роль захисту значно ширше забезпечення інтересів обвинуваченого, акт пред'явлення обвинувачення є лише однією із умов прояву захисту в кримінальному процесі. Багатогранність форм його прояву, різноманітність процесуальних засобів захисту законних інтересів учасників процесу не дозволяє розглядати функцію захисту лише як функцію, яка протистоїть обвинуваченню, як функцію, яка захищає інтереси тільки особи, якій пред'явлено обвинувачення. Протистояння обвинуваченню - це лише одне із завдань функції захисту. Не менш значна її роль в забезпеченні такого режиму діяльності слідчих і судових органів, коли ні один невинний не буде притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений. Таким чином, захист є реакцією на кримінальне переслідування і існує там, де воно виникло. 1.2. Поняття та участь захисника в кримінальному судочинстві Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист є участь захисника в кримінальному процесі, оскільки через юридичну необізнаність, а також психологічного шоку, стану пригніченості, викликаних фактом затримання, пред'явлення звинувачень і засудження, підозрювані не здатні самі повністю реалізувати свої процесуальні права, особливо тоді, коли перебувають під вартою, тобто в ізоляції. Для надання юридичної допомоги, психологічної підтримки їм необхідно звернутися до сторони особи, незалежного від слідчих органів, прокурора і суду, якій би вони повністю довіряли і могли б з ним радитися і спілкуватися на засадах довіри, конфіденційності. Основні принципи, що стосуються ролі юристів у кримінальному процесі, прийняті Конгресом ООН 27 серпня - 7 вересня 1990 року, передбачають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за правовою допомогою щодо захисту і відстоювання своїх прав і захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства. [16] Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у статті 14 проголошує право кожної людини в разі його звинувачення у вчиненні протиправної дії захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника. [17] Крім того, ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод вказує, що кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, має що найменше такі права, зокрема, захищати себе особисто або безпосередньо через юридичну допомогу захисника, вибраного на свій розсуд. [18] Конституційне право на правову допомогу і захист у кримінальних переслідуваннях і справах є одним з основоположних прав громадянина України, людини, оскільки забезпечує, сприяє реалізації інших прав, свобод і гарантій, закріпленим Конституцією України. Відповідно до ч.1 ст. 59 Конституції України кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Це право не може обмежуватися без врахування інтересів людини, який потребує юридичної допомоги. Відповідно до ст. 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Кримінальний процесуальний кодекс України 13.04.2012 р. закріплює у ст. 21 забезпечення права на захист як одну із загальних засад кримінального провадження, відповідно до якої підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Отже, постає необхідність у з’ясуванні правового статусу захисника у кримінальному провадженні. | |
| Просмотров: 561 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |