| Главная » Файлы » Мои файлы |
короткий аналіз теорії та судової практики
| [ Скачать с сервера (136.5 Kb) ] | 19.08.2017, 22:45 |
| Овчіннікової О.С. (8 група) На сьогодні, відповідно до чинного законодавства (ст. 92 ЗК), право постійного користування ЗД із земель державної і комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування". Відповідно до ч.1 ст. 104 ЦК, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Відповідно до ч.2-5 ст. 59 ГК: У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. Постає першим питання, чи можна вважати право постійного користування ЗД – майновим правом ю.о., і відповідно - чи переходить воно до правонаступників ю.о, що реорганізовується. Виходячи із формулювання ч.1ст. 86 ГК: «Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті», можна дійти висновку, що законодавець вважає право користування ЗД (зокрема право постійного користування) – майновим правом, на яке поширюється вищезазначені положення ст. ГК та ЦК щодо переходу прав при реорганізації ю.о. Стаття 66 ГК, що має назву «майно підприємства», передбачає: (ч.2.) Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від господарської діяльності, від цінних паперів; кредити; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України. (ч.5) Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах. Тобто право користування землею міститься у статті під назвою майно підприємства. На підтвердження такого твердження, можна також навести положення ч.3 ст. 92 ЗК: «Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"». Однак, право постійного користування земельною ділянкою є виключно земельними відносинами (ст.2 ЗК), не господарськими, які регулюються, відповідно до ст.3. ЗК, -КУ, цим кодексом, а також прийнятими відповіно до них н/п актами. Так, відповідно до ст. 4 ЗК, земельне законодавство включає ЗК, інші н/п акти у галузі земельних відносин. Хоча, відповідно до ст.9 ЦК, положення ЦК застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства, спочатку необхідно встановити, як ЗК та інше земельне законодавство регулює питання наслідків припинення ю.о. Відповідно до п.в ст. 141 ЗК, однією із підстав припинення права користування земельною ділянкою є: припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій. Де-юре, у разі припинення ю.о. – релігійної організації, П.,У., О. дежавної або комунальної форми власності,- до правонаступника не повинно переходити право постійного користування ЗД і воно, відповідно, припиняється. Однак,на думку судді Дніпропетровського апеляційного господарського суду Євстигнєєва О.С., існує проблема із тим, що до 2002 року ЗД у постійне користування надавались ю.о. усіх форм власності, і, на сьогодні, такі ЗД, у разі припинення ю.о. іншої форми власності або організаційно-правової форми, окрім вищезазначених, так і залишаються у держземкадастрі за вже не існуючими особами, оскільки держава позбавлена можливості припинення їхнього права пост. кор за такого юридичного формулювання . Ще більше неясності вносить позиція Першого заступника Голови ДержземагенстваУкраїни щодо можливості переходу права постійного користування при перетворенні ю.о. Нище, наведено текст Листа Державного агентства земельних ресурсів України від 05.06.2012 р. N 8528/17/11-12: «Державним агентством земельних ресурсів України розглянуто лист акціонерного товариства відкритого типу "Родон" і по суті порушених питань повідомляється наступне. Відповідно до частини другої статті 92 Земельного кодексу України визначено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності. Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Абзацом одинадцятим пункту 5.3 Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 зазначено, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством порядку станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення. Вищезгаданим Рішенням Конституційного Суду України положення пункту 6 визнано неконституційним та скасовано в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди. Таким чином, після реорганізації, юридичним особам, які використовували земельні ділянки на праві постійного користування, необхідно звернутися до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування для переоформлення права користування земельними ділянками на умовах оренди землі. Враховуючи положення статті 141 Земельного кодексу України, існуючий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою є дійсним, до прийняття рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про переоформлення права постійного користування земельною ділянкою та укладення договору оренди землі. Також статтею 108 Цивільного кодексу України встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходить усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи. Відповідно до частини п'ятої статті 59 Господарського кодексу України у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. У свою чергу, існуючий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою є дійсним для визначення та переоформлення правовстановлюючого документа на право користування земельною ділянкою новоствореного землекористувача, оскільки змінюється не лише організаційно-правова форма підприємства, а і його реквізити (назва). Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 N 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" передбачено у бланку державного акта вказувати назву юридичної особи, якій земельна ділянка належить на праві постійного користування.» По – перше, виходячи із рішення КСУ, в абз. 11 п.5.3 йде мова про недоцільність визнання ст. 92 ЗК неконституційною, оскільки йдеться про первинне набуття права постійного користування ЗД (використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення). В цьому рішенні спочатку обґрунтовано конституційність положення ст. 92 ЗК, а потім визнано не конституційним п.6 Перехідних положень ЗК, тому посилатись на тест рішення, в якому обґрунтовується рішення про незаконність зобов’язання щодо переоформлення права постійного користування на інше право.., як на вимогу до переоформлення цього права на право оренди після реорганізації юридичної особи є абсурдним. І як можлива одночасна дійсність держ. акту на право постійного користування ЗД для визначення та переоформлення правовстановлюючого документа на право користування ЗД новоствореного землекористувача та для переоформлення його на право оренди ЗД??? Логіка можлива, лише у разі можливості внесення змін до державного акту на право постійного користування в графі щодо назви ю.о. -землекористувача та її місцезнаходження, проте ні в згаданій в Листі Постанові КМУ від 02.04.2002 N 449, ні в Наказі Держкомзему від 22.06.2009 N 325, (зареєстрований в Мін’юсті України від 6 серпня 2009 р. за N 735/16751) «Про затвердження Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на ЗД і на право постійного користування ЗД», ні в інших н/п актах таке право не передбачене. Підсумовуючи законодавче регулювання, на мою думку, припинення релігійних організацій та ю.о. державної та комунальної форми власності є безумовною підставою для припинення права постійного користування, але щодо ю.о. іншої форми власності (ОПФ) – ні, тому, мабуть, доцільно було б повернутись до положення ЗК від 18 грудня 1990 р., який передбачав припинення юридичної особи, як підставу для припинення права постійного користування земельною ділянкою. Щодо судової практики можна навести такі приклади: I В постанові КАГСУ від 21.05.2008 суд, розглянувши апеляційну скаргу ЗАТ "Ніжинський консервний завод" на рішення Господарського суду м.Києва від 03.03.2008 у справі за позовом ЗАТ "Ніжинський консервний завод" до Ніжинської міської ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою, встановив: Рішенням господарського суду Чернігівської області від 03.03.2008 р. (суддя Фетисова І.А) відмовлено ЗАТ “Ніжинський консервний завод” у позові до Ніжинської міської ради про (16,7592 га), на якій розташоване виробництво підприємства (м. Ніжин, вул. Шевченка,160). Рішення суду мотивовано тим, що згідно останньої редакції Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою набувають лише суб’єкти державної і комунальної власності, до яких позивач не належить. За висновком суду позивач не може мати право на постійне землекористування, яке мав ЗАТ “Ніжинський консервний комбінат” і тому, що останній припинив свою державну реєстрацію в зв’язку з реорганізацією у ЗАТ “Ніжинський консервний завод”. Не погоджуючись з рішення суду ЗАТ “Ніжинський консервний завод” просить його скасувати, а позов – задовольнити, підтвердивши його право землекористування, яким володів його правопопередник, посилаючись на рішення Конституційного Суду від 22.09.2005 р. № рп / 2005. Заперечуючи проти скарги представник Ніжинської міськради просить рішення господарського суду залишити без змін. Міськрада вважає, що землі у постійне користування можуть надаватись лише суб’єктам державної і комунальної власності та громадським організаціям і підприємствам інвалідів (ч.2 ст 92 ЗК України), а позивач не є таким суб’єктом. Також міськрада вважає, що в зв’язку з реорганізацією ЗАТ “Ніжинський консервний комбінат” у ЗАТ “Ніжинський консервний завод” останній втратив право на постійне користування землею і повинен оформити право оренди землі або власності, як того вимагає новий Земельний Кодекс України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову. Правопопередник позивача ЗАТ “Ніжинський консервний комбінат” користувався спірною земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування землею (серія чн №19 реєстрації № 000009 від 24.02.1994 р.). Відповідно до п. 6 розділу X перехідних положень Земельного кодексу України користувачі зобов’язані були переоформити право постійного користування на оренду чи викуп землі. Проте, рішенням Конституційного суду від 22.09.2005 р. № 5 – рп/ 2005 зазначено (п. 5.2), що конституційна гарантія права користування власністю не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав користувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства. Таким чином, стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України. Згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод. Конституційний Суд України дійшов висновку (п. 5.3), що ст. 92 Земельного Кодексу України (2001 р.), визначаючи виключних суб’єктів постійного користування земельною ділянкою, не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування, набуте до 1 січня 2002 р. до його переоформлення. Отже, у спірному випадку і після 01.01.2002.р. ЗАТ “Ніжинський консервний комбінат” правомірно мав статус постійного користувача земельної ділянки, яка розташована під виробничими приміщеннями. 13.04.2007 р. на загальних зборах акціонерів ухвалено про реорганізацію ЗАТ “Ніжинський консервний комбінат” та ТОВ “ Сіверфуд” (яке у попереднього орендувало частину виробничих площ) шляхом їх злиття у ЗАТ “Ніжинський консервний завод” без зміни цільового призначення землі, на якій розташоване виробництво. Останній є правонаступником ЗАТ “Ніжинський консервний комбінат” та ТОВ “ Сіверфуд”, про що складено протокол №1 і вказано в п. 1.2 Статуту. Необхідно мати на увазі, що правові питання реорганізації підприємств регулюється не земельним законодавством, а цивільним. При припиненні юридичних осіб шляхом злиття відбувається правонаступництво, тобто, перехід усіх прав та обов’язків від попередників до наступника. В спірному випадку не здійснювалась ліквідація підприємств, яка своїм наслідком не має правонаступництва. Як вірно зазначено судом першої інстанції в оскарженому рішенні, право користування земельною ділянкою є суб’єктивним правом і являє собою встановлену об’єктивним правом можливість фізичних і юридичних осіб здійснювати реалізацію земельної правосуб’єктності стосовно користування відособленою земельною ділянкою. Спірні права не пов’язані виключно з особою, тому стосуються і повного правонаступника. Також суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не правильно застосував частину 4 ст. 91 Цивільно кодексу України до даних правовідносин, без врахування положень ст.104, ст.106 Цивільно кодексу України та ч 1 ст. 91 ЦК України, оскільки у відповідності ч 1 ст. 91 Цивільно кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа. Крім тих, які за своєю природою належить лише людині. Проте, у випадках правонаступництва, саме ця цивільна правоздатність (тобто сукупність прав і обов’язків) попередника передається новій юридичній особі, правонаступнику, без припинення такої цивільної правоздатності. Окрім того, не врахувавши положень рішення Конституційного Суду України віл 22.09.2005 р № 5-рп/2005, суд першої інстанції безпідставно ототожнив поняття “набуття” права (права постійного користування) з “переоформленням” такого права. Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України вказано, що використання терміна “набувають”, що означає “ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь”, після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III встановлює підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема п. в) частини 1 ст. 141 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III вказано, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій. А як вбачається з відомостей Управління статистики у Ніжинському районі від 04.12.2007 року № 1024/01-08, 1025/01-08, попередник позивача закрите акціонерне товариство “Ніжинський консервний комбінат” не належало до підприємств комунальної чи державної власності. Зважаючи на ту обставину, що на момент реорганізації позивача з повним правонаступництвом свого попередника, Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 р. №561- XII, який передбачав припинення юридичної особи, як підставу для припинення права постійного користування земельною ділянкою, втратив свою чинність, а новий Земельний кодекс України як підставу для припинення користування земельною ділянкою передбачив лише припинення підприємств, які належать до державної чи комунальної власності, та зважаючи, що п.6 Розділу X Перехідні положення, визнано неконституційними, то суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що на момент здійснення реорганізації позивача у Земельному Кодексі України була відсутня імперативна норма, яка передбачала припинення права постійного користування земельною ділянкою в зв’язку з припиненням (реорганізацією) юридичної особи приватного права. А тому позивач, у зв’язку з повним правонаступництвом прав і обов’язків свого попередника, в тому числі і суб’єктивного права щодо постійного користування земельною ділянкою розміром 16,7592 га, розташованою за адресою 16600, Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Шевченка 160, має право на постійне користування земельною ділянкою розміром 16,7592 га, розташованою за адресою Чернігівська область м. Ніжин, вул. Шевченка 160. Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про відсутність у правонаступника прав на користування земельною ділянкою без зміни цільового призначення, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Керуючись ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Рішення господарського суду Чернігівської області від 03 березня 2008 року по справі № 13/57 скасувати. 2. Позов задовольнити. 3. Визнати за ЗАТ “Ніжинський консервний завод” право постійного користування земельною ділянкою розміром 16,7592 га, розташованою за адресою 16600, Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Шевченка 160.» У майже аналогічній справі за позовом ПАТ «Шепетівський цукровий завод»м. Шепетівка до Шепетівської міської ради м. Шепетівка та до Управління держкомзему в м. Шепетівці про визнання права постійного користування земельними ділянками суд доходить протилежного висновку. В мотивувальній частині рішення він зазначає: «Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області № 1023 від 22.10.1995 року «Про перетворення орендного підприємства Шепетівського цукрового комбінату у відкрите акціонерне товариство», перетворено орендне підприємство Шепетівський цукровий комбінат у відкрите акціонерне товариство (п. 1 Наказу), встановлено, що акціонерне товариство є правонаступником орендного підприємства, яке приватизується (п. 2 Наказу), затверджено статут відкритого акціонерного товариства (п. 3 Наказу). Протоколом № 7 загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства «Шепетівський цукровий комбінат»від 23.07.2010 року у зв’язку з необхідністю приведення Статуту товариства у відповідність до чинного законодавства України, внесено зміни до Статуту ВАТ «Шепетівський цукровий комбінат»: змінено назву товариства з відкритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство, затверджено нову редакцію Статуту АТ «Шепетівський цукровий комбінат». Публічним акціонерним товариством «Шепетівський цукровий комбінат»20.09.2010 року надіслано заяву до Шепетівської міської ради та управління Держкомзему у м. Шепетівка за № 2997-09 відповідно до якої позивач просив у зв’язку з реорганізацією Шепетівського цукрового комбінату здійснити заміну актів на право постійного користування землею від 30.06.1994 року серії ХМ № 65, № 66 вказавши землекористувачем його правонаступника ПАТ «Шепетівський цукровий комбінат». Шепетівською міською радою та управлінням Держкомзему у м. Шепетівка з посиланням на п. «В»ст. 141 ЗК України, абз. 11 п. п. 5.3 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 повідомлено товариство, що видати державні акти на право постійного користування землею публічному акціонерному товариству «Шепетівський цукровий комбінат»неможливо... Відповідно до статті 19 Закону України «Про господарські товариства»від 19.09.1991 року, при реорганізації товариства вся сукупність прав та обов’язків товариства переходить до його правонаступників. Однак, з огляду на приписи статті 2 Цивільного кодексу УРСР, які зазначали, що земельні відносини регулюються земельним законодавством, та статті 1 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, які передбачали, що земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього, правонаступництво у цивільних відносинах не розповсюджувалось на спірні земельні правовідносини. Діючі на час реформування ДП «Шепетівський цукрокомбінат»- створення орендного підприємства «Шепетівський цукровий комбінат»і створення ВАТ «Шепетівський цукровий комбінат»норми Земельного кодексу України не передбачали жодних виняткових підстав для набуття права користування земельними ділянками правонаступниками колишніх землекористувачів та не встановлювали автоматичний перехід права постійного користування до правонаступника. Це стосується також і рішення зборів акціонерів ВАТ «Шепетівський цукровий комбінат» від 23.07.2010 року про створення публічного акціонерного товариства. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент створення Шепетівського цукрокомбінату, у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства їх право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється. Отже, реорганізація Шепетівського цукрокомбінату є юридичним фактом для припинення його права на користування земельною ділянкою.» Тому, дане питання не має однозначної відповіді як з аналіз норм законодавства, так і з судової практики, тому, воно має бути вирішене законодавцем. На мою думку, реорганізація має бути підставою для припинення права постійного користування, а на сьогодні це питання вирішується відповідно до того, коли була проведена реорганізація та які положення ЗК, ЦК діяли під час її проведення. | |
| Просмотров: 521 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |