| Главная » Файлы » Мои файлы |
Класифікація національних правових систем
| [ Скачать с сервера (156.0 Kb) ] | 12.05.2017, 14:07 |
| Усно: тема 3 (питання не розприділяємо): Класифікація національних правових систем (2 години). 1.Правова система: поняття, ознаки, структура. 2.Множинність правових систем. Необхідність класифікації правових систем. 3.Поняття “правова сім’я”. 4.Критерії класифікації правових систем. Правова ідеологія як один з критеріїв класифікації правових систем. 5.Класифікація правових систем Р. Давіда, її переваги та недоліки. 6.Класифікація правових систем К. Цвайгерта і Х. Кьотца, її переваги та недоліки. 7.Класифікація правових систем К. Осакве. її переваги та недоліки. 8.Поняття “західне право” у класифікаціях Р. Давіда, К. Цвайгерта, Х. Кьотца. 9.Інші класифікації правових систем. 10.Проблема класифікації “змішаних” правових систем 1.Правова система: поняття, ознаки, структура. Поняття і ознаки правової системи Правова система - це складне сумарне багатопланове поняття, через яке прямо відображається зв'язок права з усією структурою суспільства і держави. Правові явища й процеси в кожній державі можуть перебувати в багатозначних станах, однак при цьому зберігати в специфічній формі відносини правової спільності, цілісності, комплексності, що й дозволяє говорити про правову систему. Правова система - це обумовлений об'єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісний комплекс взаємозалежних і погоджених явищ і процесів, які постійно відтворюються й використовуються людьми і їх організаціями (у тому числі державою) як суб'єктами права для досягнення приватних і публічних цілей, забезпечення правопорядку. З позиції інструментального підходу правові явища й процеси є правовими засобами (інакше: засобами регулювання суспільних відносин) - спеціальними й загальними. У такому ракурсі правову систему можна представити як обумовлений об'єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісний комплекс правових засобів (спеціальних і загальних), які призначені для регулювання суспільних відносин або виникають внаслідок такого регулювання. Правову систему становлять: Спеціальні правові засоби, які діють: на макрорівні - це прості способи: дозволи, зобов'язання, заборони (первинні); заохочення, рекомендації, покарання, пільги та ін. (вторинні); на макрорівні - норми права; принципи права; суб'єктивне право; акти застосування права; акти тлумачення права та ін. Комплекс спеціальних правових засобів складає механізм правового регулювання, що забезпечує результативний правовий вплив на суспільні відносини. Конституція має фундаментальне значення для всієї правової системи завдяки сукупності основоположних норм. Загальні правові засоби - правосвідомість, правомірна поведінка, юридична практика, правове виховання, правова культура, правова законність, правовий порядок та ін. Загальні правові засоби - частина механізму правового впливу на суспільні відносини, а спеціальні і загальні правові засоби в сукупності -увесь механізм правового впливу на суспільні відносини. Ознаки правової системи: 1) є різновидом соціальної системи (поряд з політичною, економічною, релігійною тощо); 2) формується і функціонує в територіальних межах держави, тому таку правову систему називають національною (на відміну від міжнародних правових систем співтовариств - ЄС, Ради Європи); 3) детермінована унікальними історичними і географічними факторами розвитку суспільства, відображає національний менталітет, стан економічного розвитку і своєрідність державної форми, особливо державного (політичного) режиму, ступінь спадкоємності і запозичення у праві, що зумовило її неповторність і відносну стійкість у часі (основні ознаки вироблялися протягом історії); 4) тісно взаємодіє з економічною, політичною, ідеологічною, моральною та іншими соціальними підсистемами; володіє як механізмом перенесення їх вимог на мову юридичних норм, так і зворотним механізмом - переводити нормативно-правові приписи в реальну поведінку особи, групи, суспільства; 5) має в межах країни цілісність, єдність, суверенність, що задається безперервним розвитком суспільства, у процесі якого воно відмежовує себе від інших суспільств шляхом формування різних культурних норм і цінностей, в тому числі правових; 6) має власну структурну упорядкованість - є цілісною системою взаємозалежних, погоджених і тісно взаємодіючих спеціальних та загальних правових засобів, правових явищ і процесів; 7) є динамічною системою - її формування відбувається повсякчас, оскільки окремі елементи або застарівають і потребують оновлення, або змінюють свій характер і внутрішні зв'язки, тобто відбувається процес відтворення правової системи і використання її людьми і їх організаціями (у тому числі державою) як суб'єктами права; 8) має кінцеву мету - досягнення суб'єктами права приватних і публічних цілей, установлення злагоди і підтримання правового порядку в суспільстві. У правовій системі відбуваються складні і різноманітні внутрішні процеси, пов'язані із зовнішніми. Вони протікають як у системі в цілому, так і в окремих її елементах - підсистемах, ланках, блоках (законодавство, юридичні установи і юридична практика, правовідносини, правова культура тощо). Поняття, ознаки та види правових систем Правова система — це один із різновидів соціальних систем. До речі, поняття «система» використовується у різноманітних науках, у тому числі у правознавстві. Інтенсивні розробки у галузі системного підходу і загальної теорії системи розпочаті в середині XX ст., хоча термін «система» (гр. systema — складене з частин, сполучене) вживається вже у працях Канта (системність пізнання), Шеллінга та Гегеля. У XVII—XIX ст. різними спеціальними науками досліджуються визначені типи систем. Їх в оточуючому нас світі існує безліч. З точки зору науки, системами можуть бути і різні агрегати, і процеси, і явища. Соціальна форма руху матерії викликає до життя соціальні системи (суспільно-економічна формація, клас, держава, мораль, партія, трудовий колектив тощо). Головна особливість соціальних систем — їх зв'язок з вольовою діяльністю людей та їх різних об'єднань. Еволюція соціальних систем призводить до їх ускладнення, набуття завершених форм. Рух системи полягає в наближенні до цілісності, у тому, щоб підкорити собі всі елементи суспільства або створити органи, яких вона потребує. Таким чином, і в такий спосіб система у ході історичного розвитку перетворюється на ціле. Існує безліч різних визначень систем, які пропонують вчені-філософи, соціологи, юристи. Узагальнивши їх, можна зробити висновок, що система — це упорядкована сукупність елементів, взаємопов'язаних і взаємодіючих один з одним, яка має відносну самостійність і органічну єдність, характеризується внутрішньою цілісністю і автономністю функціонування. Перераховані ознаки притаманні й правовій системі, хоча поняття останньої «означає набагато більше, ніж просто явище, що формально підпадає під ознаки будь-якої системи». З цієї точки зору під правовою системою пропонується розуміти єдність відповідних їй компонентів (частин), які обумовленим способом об'єднані між собою (за змістовими і формальними критеріями) і які залежно від їх природи й характеру зв'язку між ними (об'єктивного, природного або суб'єктивного, довільного) складають відносно стабільну організацію. Розвиток суспільних відносин, зміна економічного та політичного устрою, деяких моральних постулатів привели українське суспільство до нового якісного стану, нової державності, яка з часом повинна стати дійсно правовою, соціальною державністю. Особливо важлива роль у вирішенні поставлених життям завдань належить правовій системі. Саме вона справляє великий вплив на характер змін у суспільстві, удосконалення законодавчого процесу, підвищення ефективності юридичного регулювання, формування суспільної та індивідуальної свідомості. Правову систему можна назвати дійсно загальнолюдською організацією у тому значенні, що вона має гуманітарний характер, покликана служити передусім людині. Характеризуючи утворені на сьогодні правові сім'ї, автори намагаються розкрити особливості української правової ментальності, її культурно-історичні, національні особливості, релігійні витоки, традиції. Згідно з думкою вітчизняних правознавців ми підійшли до такого етапу, коли можна аналізувати наявні факти вітчизняного правового життя з дещо інших, ніж раніше, позицій: не з формально юридичних, соціологічних, психологічних, а через призму національно-історичної, культурно-типологічної природи вітчизняного правового світу на користь пізнання конкретної цілісності і системності. Правова система — поняття складне і багатопланове, вона містить у собі цілий комплекс компонентів, справляє нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини. Елементи правової системи об'єднані спільною метою, завданнями, вони виконують деякі загальні функції, що, між іншим, не свідчить про однорідність та ідентичність останніх. Для того, щоб правильно визначити структуру правової системи, необхідно визначити критерії відбору її елементів. Основними вимогами в даному випадку будуть їх внутрішня упорядкованість (організаційний критерій), правове спрямування діяльності (правовий критерій), який повинен бути виражений нормативно у відповідних законодавчих актах, положеннях, що відображають мету створення правової системи, сферу діяльності, характер її основних завдань та функцій, особливості їх реалізації, специфічні принципи організації і діяльності тощо (програмний критерій). Причому зрозуміло, що поряд із загальними функціями кожний компонент правової системи виконує тільки йому притаманні, специфічні функції, що не заважає їм, однак, перебувати у логічному зв'язку один з одним. Правова система, за висловом французького вченого Ж. Карбоньє, являє собою «вмістилище й зосередження різних юридичних явищ, що існують у суспільстві водночас на одному й тому ж просторі». Взаємозв'язок елементів правової системи, їх функціонування обумовлює саме існування правової системи, оскільки ізольовано, в розрізненому вигляді вона існувати не може. Тому при дослідженні даної категорії доцільне застосування системно-структурного підходу, вивчення правової системи як у цілому, так і частинами. Системний підхід у даному випадку є одним із інструментів дослідження об'єкта як складного явища, що містить елементи, взаємозв'язок між якими забезпечує їх цілісність. Однак неможливо зрозуміти ціле, не вивчаючи індивідуальні особливості його частин. З цього приводу Гегель зазначав, що ціле за своїми характеристиками є те, що містить у собі частини. Але якщо воно буде розділене, то воно перестане бути цілим. Дослідження окремих компонентів правової системи необхідно поєднувати з вивченням різноманітних процесів, що дають змогу осягти цілісність правової системи, виявити її внутрішні й зовнішні зв'язки. Водночас правову систему не можна зводити лише до формальних якостей системного утворення, хоча вона і виступає такою. У неї необхідно вкладати більш глибокий, соціальний, конкретно-історичний та політичний зміст. Істотність правової системи полягає в тому, що вона відображає баланс інтересів різних соціальних груп, класів суспільства. Ці інтереси отримують відображення у праві, законах та інших частинах системи у вигляді державної волі, яка спирається на можливість владного примусу до відповідної поведінки і покарання порушників юридичних приписів. Правова система є важливим стабілізуючим і організуючим чинником. Цієї мети можна досягти за допомогою всіх структурних елементів, найбільш суттєві з яких будуть розглянуті далі. Всі елементи правової системи мають той чи інший ступінь нормативності, оскільки багато з них утворені від права, правових норм, їх складових. Нормативністю володіють і неправові явища, однак найбільш характерна ця ознака все ж таки для права. Тому цілком справедливим вважається, що право — нормативна основа всієї правової системи. Право виступає центральною ланкою правової системи. Норми права породжують правовідносини. Останні слугують формою реалізації юридичних норм. Правомірна поведінка учасників правовідносин складає сутність законності та правопорядку, які є наслідками функціонування правової системи, що свідчить про ефективність останньої. У сучасній юридичній літературі пропонується широкий діапазон вживання категорії «правова система» Ю. Тихомиров вважає, що поняття «правова система» являє собою структуру — інтегрований засіб цілісного юридичного впливу на суспільні відносини. У якості елементів системи він виділяє: по-перше, межу і принципи правового регулювання; по-друге, основні різновиди правових актів та їх об'єднання; по-третє, систематизуючи зв'язки, які забезпечують взаємодію всіх елементів і цілісність системи. С. Алексєєв назвав таке тлумачення вельми вузьким, відмітивши, що системоутворюючі зв'язки не можна вважати елементом правової системи, а скоріше проявом сутності останньої. Пізніше Ю. Тихомиров запропонував розглянути дві правові системи: «правову систему, що склалася історично» та «систему законодавства, що являє собою продукт раціональної діяльності, форм нормативного матеріалу». Це формулювання викликало заперечення М. Матузова, який вважає, що для визначення внутрішньої побудови права або законодавства немає потреби вводити поняття, для цього існують загальноприйняті традиційні категорії — «система права» та «система законодавства», «правова система», яких цілком досить, щоб відобразити сутність зазначених явищ, у тому числі з позиції системного підходу. С. Алексєєв включає в поняття правової системи саме право, судову, а також іншу юридичну практику, правову ідеологію, правотворчість та правозастосовну діяльність, індивідуальні державно-владні розпорядження (укази), правовідносини, юридичні санкції, систему законодавства, суб'єктивне право та інше. Останнім часом він запропонував виділити серед елементів правової системи: — власне об'єктивне (позитивне) право як сукупність загальнообов'язкових норм, виражених у законі, інших формах позитивного права; — правову ідеологію — активну сторону правосвідомості; — судову (юридичну) практику (правову діяльність). Саме через правову систему, її елементи відбувається зв'язок позитивного права з державою, з його органами, зі всією політичною структурою даного суспільства. У юридичній літературі запропоновано визначення правової системи як сукупності внутрішньо узгоджених, взаємопов'язаних, соціально-однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист). Як елементи правової системи виділяють: 1. Право як сукупність створених і охоронюваних державою норм. 2. Законодавство як форму вираження цих норм (нормативних актів). 3. Правові установи, які здійснюють правову політику держави. 4. Судову та іншу юридичну практику. 5. Механізм правового регулювання. 6. Правореалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення). 7. Права, свободи і обов'язки громадян (право в суб'єктивному значенні). 8. Систему утворених та функціонуючих у суспільстві правовідносин. 9. Законність і правопорядок. 10. Правову ідеологію (правосвідомість, юридичні доктрини та теорії, правову культуру тощо). 11. Суб'єкти права (індивідуальні і колективні). 12. Системні зв'язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи. 13. Інші правові явища (юридичну відповідальність, правосуб'єктність, правовий статус, законні інтереси тощо), які утворюють начебто «інфраструктуру правової системи». На нашу думку, такий широкий підхід найбільш повно окреслює обсяг поняття і характеризує правову систему як складне, цілісне структурне утворення в єдності всіх його складових частин. Тим часом Л. Явич виступає проти включення у це поняття всіх без винятку юридичних категорій, всієї правової діяльності, стверджуючи, що було б недоречно вважати елементами правової системи соціальні чинники, які безпосередньо впливають на правоутворення і правореалізацію, але не складають їх безпосереднього змісту. Українські вчені зазначають, що елементами, які входять до правової системи України, є: система права, правова політика, правова ідеологія і юридична (правова) практика, — зокрема, правотворча, правозастосовча, правоохоронна. Також поряд з елементами до правової системи, на їх погляд, входять споріднені з нею явища: норми і принципи міжнародного права, соціальні норми санкціоновані державою. Автори монографії «Правова система соціалізму» включають до правової системи норми та інститути, принципи, юридичні установи, правову свідомість, правову культуру, правотворчість, право реалізацію, правопорядок. Нарешті, В. Синюков визначає правову систему як соціальну організацію, яка включає також основні компоненти національної правової культури. Таким чином, він пропонує ще одне бачення суті і структури правової системи. Автор доповнює її деякими новими компонентами, які, по суті, охоплюються існуючим широким визнанням і розумінням даного явища, але не завжди перераховувалися при переліку основних рис і ознак реальності, що визначалася. До таких елементів він, до речі, відносить регіональну і місцеву правову інфраструктуру, системи і підсистеми нагляду, контролю, профілактики правопорушень, правового інформування і правових комунікацій, юридичну освіту, підготовку і перепідготовку кадрів, аналіз правової ідеології тощо. Багатозначність визначень правової системи, наявність різних тверджень, поглядів на цю категорію, специфічність авторських підходів свідчать про активну творчу розробку даної проблеми, про пошуки найбільш чіткої і повної характеристики досліджуваного правового явища. Пошуки, які провадять вчені у цій галузі, є помітним внеском у подальший розвиток юридичної науки, дають конкретний матеріал для використання у практичній діяльності. 2.Множинність правових систем. Необхідність класифікації правових систем Необхідність класифікації правових систем обумовлюється тим, що класифікація допомагає встановити найбільш важливі, загальні для всіх правових систем якості, сприяє їх більш глибокому пізнанню, дозволяє зафіксувати закономірні зв'язки між правовими системами. Класифікація полегшує визначення місця і ролі конкретної правової системи в загальній світовій системі, дає змогу робити обґрунтовані прогнози щодо шляхів подальiого розвитку як окремих правових систем, так і їхньої сукупності в цілому, сприяє уніфікації чинного законодавства й удосконаленню національних правових систем. Традиційно складним є питання про вибір критеріїв класифікації національних правових систем. У пошуках цих критеріїв юристи-компаративісти брали за основу різні фактори. Так, можливе об'єднання правових систем за цивілізаційною ознакою, за географічною, за регіональною та іншими загальними зовнішніми і внутрішніми ознаками. Класифікація може мати діахронний (історичний) або синхронний характер; її можна проводити як на рівні правових систем, так і в межах окремих галузей права різних правових систем. Звідси випливає принципова можливість множинності класифікацій, що побудовані за різними критеріями і здійснюються з різною метою. Проте при класифікації правових систем пріоритет повинен бути відданий критеріям юридичного порядку. На думку М. М. Марченка, критерії класифікації правових систем повинні відповідати, зокрема, таким вимогам: 1) мати у своїй основі постійні, фундаментальні, а не тимчасові та випадкові фактори; 2) бути більш-менш визначеними ознаками-критеріями; 3) мати сталий об'єктивний характер; 4) вирізняти основний, домінуючий критерій у разі, коли в основу класифікації правових систем покладено не одну, а кілька ознак-критеріїв. У сучасній компаративістиці щодо класифікації правових систем сформувались два основні напрямки. Так, одні автори беруть до уваги тільки найсуттєвіші відмінності і схожі риси правових систем і в цьому випадку обмежуються виокремленням на правовій карті світу трьох основних груп. Інші автори, беручи до уваги більшу кількість критеріїв, налічують до восьми правових сімей. Перший напрямок найбільш яскраво представлений у концепції правових сімей Р. Давида, другий — у концепції “правового стилю” К. Цвайгерта. Розглянемо ці класифікації більш детально. Класифікація Р. Давида. Відомий французький компаративіст пропонує два рівноправні критерії, за допомогою яких відбувається класифікація правових систем: - юридична техніка, якою користуються юристи тієї чи іншої країни, вивчаючи і практикуючи право; - однакові філософські, політичні й економічні принципи. Неважко побачити, що перший критерій, по суті, є технічний, а другий — ідеологічний. Пояснюючи перший критерій, Р. Давид зазначає, що правові системи належать до однієї правової сім'ї тоді, коли методи роботи юристів, способи створення, систематизації, тлумачення норм права, джерела права і юридичний словник різних правових систем є ідентичними або в цілому збігаються. В іншому випадку ці правові системи належать до різних правових сімей. Однак першого критерію недостатньо. Наприклад, якщо керуватись лише цим критерієм, то можна зробити висновок про те, що правові системи ФРН та НДР (йдеться про ситуацію до об'єднання цих держав) належали до однієї правової сім'ї. А це невірно, оскільки перша входить до романо-германської сім'ї, а друга входила до соціалістичної. Правові системи, що належать до однієї правової сім'ї, повинні спиратися на однакові філософські, політичні й економічні принципи. На підставі цих критеріїв Р. Давид висунув ідею трихотомії — виокремлення трьох правових сімей (романо-германської, англосаксонської, соціалістичної), до яких примикає весь інший юридичний світ, що охоплює чотири п'ятих планети за назвою “релігійні і традиційні системи”. У своїх більш пізніх роботах Р. Давид розподілив релігійно-традиційну правову сім'ю на окремі підвиди: мусульманську, індуську, іудейську сім'ї, а також на правові сім'ї країн Далекого Сходу, Африки та Мадагаскару. Класифікація К. Цвайгерта. Видатний німецький вчений висуває як критерій класифікації поняття “правовий стиль”. На думку К. Цвайгерта, поняття стилю як відмінної риси давно вже не є винятковим привілеєм мистецтва. Так, К. Цвайгерт наводить приклад застосування цього поняття в юриспруденції: згідно з 20-м каноном Кодексу канонічного права в разі відсутності відповідної ясно вираженої норми — норму, що підлягає застосуванню, слід вивести, виходячи з аналогії загальних правових принципів, що відповідають поняттю канонічної справедливості, постійно діючої панівної доктрини і стилю, практики римської курії. .Поняття “правова сім’я . Поняття “правова сім'я” 11. Правова сім’я Правова сім’я — це певна сукупність національних правових систем, об'єднаних спільністю історичного формування, структури права, його джерел, провідних галузей та інститутів, правозастосування, поняттійно-категоріального апарату юридичної науки. Поняття «правова сім’я» має суттєве значення для порівняльного правознавства. Так, використання цього поняття полегшує порівняльно-правові дослідження. У XX столітті кількість національних правових систем збільшилася майже втричі й нині наближається до двохсот, тож вивчити правові системи кожну окремо не можливо. Тому дослідження насамперед повинно бути обмеженим числом правових систем. Для цього доцільно визначити у складі тієї чи іншої правової сім’ї так звані материнські правові системи, де вперше були створені оригінальні правові рішення. Саме їх вивчення є найбільш корисним. Крім того, дослідження можна сконцентрувати на порівнянні правових сімей як певних «моделей», особливих типів права, до яких входить більш-менш значна кількість правових систем. Не можливо обійтися без поняття «правова сім’я» і при формуванні загального уявлення про правову картину світу. Тільки глибоке й усебічне вивчення правових сімей та правових систем, узятих спочатку кожна окремо, а потім — у їхньому взаємозв'язку і взаємодії, дозволяють намальовати чітку правову картину світу, що адекватно відображає реальну дійсність. Таке дослідження побудоване на діалектичному прийомі сходження від абстрактного до конкретного і у зворотному напрямі. Крім того, поняття «правова сім’я» допомогає у вивченні окремих правових систем. Завдяки об’єднанню правових систем у правові сім’ї компаративісти можуть виявити внутрішню спільність принципів та інститутів правових систем, побачити загальну основу правових систем, яка ховається за їхньою зовнішньою різнорідностю. Допомога в пізнанні окремих правових систем є особливо відчутною в ситуації, коли дослідник починає вивчення іноземної правової системи. Віднесення конкретної правової системи до певної правової сім’ї дозволяє, навіть без детального знайомства з конкретним правовим матеріалом, зробити низку висновків про її характерні риси. Поняття «правова сім’я» має наукове значення і для теоретиків права, оскільки принци¬пово важливі особливості права, однотипні елементи, його якості та риси розкриваються великою мірою саме в сім’ях національних правових систем. Численність та різноманітність правових систем — це очевидність, що обумовлена різнорідністю людських суспільств, у межах яких існує і упорядковує життя право. Дослідження правової карти світу доводить, що правових систем існує принаймні стільки, скільки суверенних держав. Підкреслюючи глибоку різницю в організації національних правових систем сучасності, порівняльне правознавство водночас допускає можливість їх зіставлення за певними принциповими критеріями для виявлення спільних ознак. Зазвичай критеріями, за якими порівнюються правові системи, виступають історичний розвиток правової системи, панівна правова ідеологія, структура права, система джерел права, провідні інститути і галузі, правова культура і традиції, механізм правозастосування тощо. Спираючись на ці критерії, ми можемо об'єднати різні правові системи у великі родини, що характеризуються спільністю рис. Це багато в чому й обумовлює сам факт існування окремих ареалів, групувань правових систем. Для позначення групи національних правових систем, що мають схожі юридичні ознаки, які дають підстави говорити про відносну єдність таких систем, порівняльне правознавство користується специфічною термінологією: “сім 'я правових систем”, “правові кола”, “форма правових систем”, “структурна спільність”. Проте найбільшого поширення в сучасній компаративістиці набув термін “правова сім'я”. Материнською основою та джерелом цих сімей стають, залежно від своєрідності історичного розвитку і культур, ті чи інші юридично самобутні національні правові системи — одна або кілька. На думку вчених-компаративістів, ситуація з об'єднанням національних правових систем у правові сім'ї нагадує ситуацію зі світовими релігіями. Наприклад, християнство об'єднує у своєму складі католицизм, православ'я та протестантизм, які, попри їх принципову розбіжність, засновані на фундаментальній єдності. Це стосується й інших світових релігій (ісламу, буддизму), в межах яких існують відповідні напрямки, секти, культи. Об'єднання правових систем у правові сім'ї нагадує також об'єднання національних мов у мовні сім'ї, яке проводять вчені-лінгвісти (наприклад, українська мова входить до підгрупи східнослов'янських мов славянської групи, яка, у свою чергу, є складовою індоєвропейської мовної сім'ї). До речі, ідея об'єднання правових систем у певні групи виникає в компаративістів у другій половині XIX століття саме під впливом лінгвістики. Отже, правова сім'я — це певна сукупність правових систем, об'єднаних спільністю історичного формування, структури права, його джерел, провідних галузей та інститутів, правозастосування, правосвідомості, понятійно-категоріального апарату юридичної науки. Поняття “правова сім'я” має суттєве значення для порівняльного правознавства. Так, використання цього поняття полегшує порівняльно-правові дослідження. Коли б сьогодні хтось захотів охопити всі правові системи, він, за справедливим зауваженням професора Саідова, просто потонув би в цьому емпіричному матеріалі. У XX столітті кількість національних правових систем збільшилася майже втричі й нині наближається до двохсот, тож вивчити правові системи кожну окремо неможливо. Тому дослідження насамперед повинне бути обмеженим кількістю правових систем. Для цього доцільно визначити у складі тієї чи іншої правової сім'ї так звані материнські правові системи, де вперше були створені оригінальні правові рішення1. Саме їх вивчення є найбільш корисним. Крім того, дослідження можна сконцентрувати на порівнянні правових сімей як певних “моделей”, особливих типів права, до яких входить більш-менш значна кількість правових систем. Неможливо обійтися без поняття “правова сім'я” і при формуванні загального уявлення про правову картину світу. Тільки глибоке й усебічне вивчення правових сімей та правових систем, узятих спочатку кожна окремо, а потім — у їхньому взаємозв'язку і взаємодії, дозволяють намалювати чітку правову картину світу, що адекватно відображає реальну дійсність. Таке дослідження побудоване на діалектичному прийомі сходження від абстрактного до конкретного і у зворотному напрямі. Крім того, поняття “правова сім'я” допомогає у вивченні окремих правових систем. Завдяки об'єднанню правових систем у правові сім'ї компаративісти можуть виявити внутрішню спільність принципів та інститутів правових систем, побачити загальну основу правових систем, яка ховається за їхньою зовнішньою різнорідністю. Допомога в пізнанні окремих правових систем є особливо відчутною в ситуації, коли дослідник тільки починає вивчення зарубіжної правової системи. Віднесення конкретної правової системи до певної правової сім'ї дозволяє, навіть без детального знайомства з конкретним правовим матеріалом, зробити низку висновків про її характерні риси. Це свого роду дедукція: відомо, що певна правова сім'я має певні характерні особливості. Також відомо, що правова система, яка досліджується, належить до цієї правової сім'ї. Отже, ми можемо зробити висновок про те, що даній правовій системі притаманні певні характерні особливості. Це дає можливість відразу ж сконцентруватись на їх дослідженні. Поняття “правова сім'я” має наукове значення і для теоретиків права, оскільки принципово важливі особливості права, однотипні елементи, його якості та риси розкриваються великою мірою саме в сім'ях національних правових систем Отже, правова сім'я — це певна сукупність правових систем, об'єднаних спільністю історичного формування, структури права, його джерел, провідних галузей та інсти¬тутів, правозастосування, правосвідомості, понятійно-ка-тегоріального апарату юридичної науки. Поняття «правова сім'я» має суттєве значення для порівняльного правознавства. Так, використання цього поняття полегшує порівняльно-правові дослідження. Коли б сьогодні хтось захотів охопити всі правові системи, він, за справедливим зауваженням професора Саідова, просто потонув би в цьому емпіричному матеріалі. У XX столітті кількість національних правових систем збільшилася майже втричі й нині наближається до двохсот, тож вивчити правові системи кожну окремо неможливо. Тому дослі¬дження насамперед повинне бути обмеженим кількістю пра¬вових систем. Для цього доцільно визначити у складі тієї чи іншої правової сім'ї так звані материнські правові системи, де вперше були створені оригінальні правові рішення. Саме їх вивчення є найбільш корисним. Крім того, дослідження можна сконцентрувати на порівнянні правових сімей як певних «моделей», особливих типів права, до яких входить більш-менш значна кількість правових систем. Неможливо обійтися без поняття «правова сім'я» і при формуванні загального уявлення про правову картину світу. Тільки глибоке й усебічне вивчення правових сімей та правових систем, узятих спочатку кожна окремо, а потім — у їхньому взаємозв'язку і взаємодії, дозволяють намалювати чітку правову картину світу, що адекватно відображає реальну дійсність. Таке дослідження побудо¬ване на діалектичному прийомі сходження від абстракт¬ного до конкретного і у зворотному напрямі. Крім того, поняття «правова сім'я» допомогає у ви¬вченні окремих правових систем. Завдяки об'єднанню пра¬вових систем у правові сім'ї компаративісти можуть вия¬вити внутрішню спільність принципів та інститутів пра¬вових систем, побачити загальну основу правових систем, яка ховається за їхньою зовнішньою різнорідністю. Допомога в пізнанні окремих правових систем є особливо відчутною в ситуації, коли дослідник тільки по¬чинає вивчення зарубіжної правової системи. Віднесення конкретної правової системи до певної правової сім'ї доз¬воляє, навіть без детального знайомства з конкретним правовим матеріалом, зробити низку висновків про її ха¬рактерні риси. Це свого роду дедукція: відомо, що певна правова сім'я має певні характерні особливості. Також відомо, що правова система, яка досліджується, належить до цієї правової сім'ї. Отже, ми можемо зробити висновок про те, що даній правовій системі притаманні певні харак¬терні особливості. Це дає можливість відразу ж сконцен¬труватись на їх дослідженні. Поняття «правова сім'я» має наукове значення і для теоретиків права, оскільки принципово важливі особли¬вості права, однотипні елементи, його якості та риси роз¬криваються великою мірою саме в сім'ях національних правових систем. 4.Критерії класифікації правових систем. Правова ідеологія як один з критеріїв класифікації правових систем. 3. Критерії класифікації правових систем Проблема класифікації правових систем на певні гру¬пи, або сім'ї, є однією з основних проблем порівняльно¬го правознавства. Сама ідея групування правових систем у правові сім'ї виникла в порівняльному правознавстві в 1900 році й набула великого поширення вже на початку XX століття. Так, наприклад, учасники І Міжнародного конгресу порівняльного права в 1900 році розрізняли французьку, англо-американську, німецьку, слов'янську і мусульманську правові сім'ї. Як відомо, класифікація — це система розподілу будь-яких однорідних предметів або понять за класами, відділа¬ми на основі певних загальних ознак (критеріїв). У нашо¬му випадку такими однорідними предметами виступають правові системи. Результатом класифікації правових сис¬тем є систематична одиниця — правова сім'я. Необхідність класифікації правових систем обумов¬люється тим, що класифікація допомагає встановити найбільш важливі, загальні для всіх правових систем якості, сприяє їх більш глибокому пізнанню, дозволяє зафіксувати закономірні зв'язки між правовими система¬ми. Класифікація полегшує визначення місця і ролі конк¬ретної правової системи в загальній світовій системі, дає змогу робити обґрунтовані прогнози щодо шляхів подальшого розвитку як окремих правових систем, так і їхньої сукупності в цілому, сприяє уніфікації чинного законо¬давства й удосконаленню національних правових систем. Традиційно складним є питання про вибір критеріїв класифікації національних правових систем. У пошуках цих критеріїв юристи-компаративісти брали за основу різні фактори. Так, можливе об'єднання правових систем за цивілізаційною ознакою, за географічною, за регіо¬нальною та іншими загальними зовнішніми і внутрішні¬ми ознаками. Класифікація може мати діахронний (істо¬ричний) або синхронний характер; її можна проводити як на рівні правових систем, так і в межах окремих галузей права різних правових систем. Звідси випливає принципова можливість множин¬ності класифікацій, що побудовані за різними критеріями і здійснюються з різною метою. Проте при класифікації правових систем пріоритет повинен бути відданий крите¬ріям юридичного порядку. На думку М. М. Марченка, критерії класифікації правових систем повинні відповідати, зокрема, таким ви¬могам: 1) мати у своїй основі постійні, фундаментальні, а не тимчасові та випадкові фактори; 2) бути більш-менш визначеними ознаками-критеріями; 3) мати сталий об'єктивний характер; 4) вирізняти основний, домінуючий критерій у разі, коли в основу класифікації правових систем покладено не одну, а кілька ознак-критеріїв. У сучасній компаративістиці щодо класифікації пра¬вових систем сформувались два основні напрямки. Так, одні автори беруть до уваги тільки найсуттєвіші відмін¬ності і схожі риси правових систем і в цьому випадку об¬межуються виокремленням на правовій карті світу трьох основних груп. Інші автори, беручи до уваги більшу кіль¬кість критеріїв, налічують до восьми правових сімей. Пер¬ший напрямок найбільш яскраво представлений у кон¬цепції правових сімей Р. Давида, другий — у концепції «правового стилю» К. Цвайгерта. Розглянемо ці класи¬фікації більш детально. Класифікація Р. Давида. Відомий французький ком¬паративіст пропонує два рівноправні критерії, за допомо¬гою яких відбувається класифікація правових систем: — юридична техніка, якою користуються юристи тієї чи іншої країни, вивчаючи і практикуючи право; — однакові філософські, політичні й економічні прин¬ципи. Неважко побачити, що перший критерій, по суті, є технічний, а другий — ідеологічний. Пояснюючи перший критерій, Р. Давид зазначає, що правові системи належать до однієї правової сім'ї тоді, коли методи роботи юристів, способи створення, систе¬матизації, тлумачення норм права, джерела права і юри¬дичний словник різних правових систем є ідентичними або в цілому збігаються. В іншому випадку ці правові си¬стеми належать до різних правових сімей. Однак першого критерію недостатньо. Наприклад, якщо керуватись лише цим критерієм, то можна зробити висновок про те, що правові системи ФРН та НДР (йдеть¬ся про ситуацію до об'єднання цих держав) належали до однієї правової сім'ї. А це невірно, оскільки перша вхо¬дить до романо-германської сім'ї, а друга входила до со¬ціалістичної. Правові системи, що належать до однієї пра¬вової сім'ї, повинні спиратися на однакові філософські, політичні й економічні принципи. На підставі цих критеріїв Р. Давид висунув ідею три¬хотомії — виокремлення трьох правових сімей (романо-германської, англосаксонської, соціалістичної), до яких примикає весь інший юридичний світ, що охоплює чоти¬ри п'ятих планети за назвою «релігійні і традиційні системи». У своїх більш пізніх роботах Р. Давид розподілив релігійно-традиційну правову сім'ю на окремі підвиди: мусульманську, індуську, іудейську сім'ї, а також на пра¬вові сім'ї країн Далекого Сходу, Африки та Мадагаскару. Класифікація К. Цвайгерта. Видатний німецький вчений висуває як критерій класифікації поняття «право¬вий стиль». На думку К. Цвайгерта, поняття стилю як відмінної риси давно вже не є винятковим привілеєм ми¬стецтва. Так, К. Цвайгерт наводить приклад застосуван¬ня цього поняття в юриспруденції: згідно з 20-м каноном Кодексу канонічного права в разі відсутності відповідної ясно вираженої норми — норму, що підлягає застосуван¬ню, слід вивести, виходячи з аналогії загальних правових принципів, що відповідають поняттю канонічної справед¬ливості, постійно діючої панівної доктрини і стилю, прак¬тики римської курії2. Вчений вважає, що окремим правовим системам і їх групам притаманний певний стиль. Порівняльне право-знавство прагне виявити ці правові стилі та залежно від вирішальних стильових елементів розташувати окремі правові системи у правових колах. «Стиль права» як критерій для класифікації правових систем визначається, на думку К. Цвайгерта, п'ятьма факторами: 1) історичним походженням і розвитком правової си¬стеми; 2) панівною доктриною юридичного мислення та її специфікою; 3) своєрідними правовими інститутами; 4) правовими джерелами і методами їхнього тлума¬чення; 5) ідеологічними факторами. На цій основі К. Цвайгерт розрізняв вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загальну, соціалістичну, далекосхідну, ісламську, індуську. Однак на підставі запропонованих К. Цвайгертом критеріїв можливі й інші варіації, оскільки, на думку вче-них-компаративістів, не можна претендувати на матема¬тичну точність у галузі суспільних наук. Наприклад, деякі вчені, в цілому підтримуючи класифікацію К. Цвайгерта, додатково вирізняють на правовій карті світу латиноаме-риканську, іудейську, звичаєву, слов'янську правові сім'ї. Слід зазначити, що обидві класифікації (як найбільш загальна трьохчленна, так і більш детальна) є корисними і тому мають право на існування. Так, трьохчленний поділ правових систем на романо-германські, англо-американські та релігійно-традиційні системи може бути покладений в основу загальної характеристики стану і розвитку права в сучасних суспільствах. Цим якісно своєрідним, контрастним національним правовим системам притаманний особливий юридичний лад, вони мають характер базових, класичних юридичних типів. Тож саме ця найбільш загальна класифі-кація і покладена в основу нашого підручника. Виокремлюючи названі три базові елементи (романо-германську, англо-американську та релігійно-тради¬ційну правові системи), не слід випускати з поля зору ще один ряд правових систем. Його утворюють правові сис¬теми, які за своєю основою належать до однієї з трьох класичних груп, проте водночас мають свій особливий стиль, специфічний відтінок, особливий тембр. Завдяки цим особливостям можна виокремити сім'ї другого ряду: ро¬манське, германське, скандинавське, ісламське, індуське, іудейське право тощо. Можливі й інші класифікації правових систем. Ось Деякі з них. 1. Чисті правові системи та правові системи змішаного типу («гібридні»). Правові системи змішаного типу об'єднують прави¬ла та інститути, що походять з різних правових систем і взаємодіють між собою. Найбільш яскравими є взаємо¬відносини західних правових систем і традиційних право¬вих систем, що існують у межах більшості азіатських та африканських правових систем. До змішаних належать, зокрема, правові системи Філіппін, Японії, Шрі Ланкі, Маврикії, Камеруну. Така змішаність відображає, а іноді сприяє проявам справжнього юридичного плюралізму. 2. Розвинуті та нерозвинуті правові системи. Розвинуті правові системи — це системи, в яких роз¬крилися, розгорнулись якості писаного права; в них пра¬во є утворенням високого інтелектуального порядку, що виступає в суспільному житті як самостійний і сильний соціальний феномен. Нерозвинуті правові системи — це ті системи, в яких не розкрились, не розгорнулись якості права як само¬стійного і сильного соціального феномена, що відіграє особливу роль у житті суспільства. Такими системами в сучасному світі є релігійно-традиційні правові системи: основи рішень життєвих ситуацій тут взагалі перебувають поза правом — вони вкорінені у традиції, у релігійні нор¬ми, у постулати ідеології. 3. Материнські і дочірні правові системи. Материнські правові системи — це ті системи, де вперше були створені оригінальні правові рішення і які в подальшому утворили основу певної правової сім'ї. Дочірні правові системи — це системи, які побудовані за моделлю інших (материнських) правових систем. Так, материнською є англійська правова система, тоді як правові системи Канади, Австралії, Нової Зеландії, які побудовані за моделлю права Англії, належать до дочірних. Слід зазначити, що класифікація правових систем має відносний характер. По-перше, в деяких правових системах можна знайти інститути права, галузі й навіть пра¬вові системи, що за своєю природою і характером нале¬жать до інших правових сімей. Так, у правовій системі штату Луїзіана (США) як колишньої колонії Франції істо¬рично склалися і значною мірою зберігаються основні ознаки романо-германського права. Водночас правова система США, в межах якої існує правова система Луїзі¬ани, належить до сім'ї англо-американського права. По-друге, відносний характер класифікації вияв¬ляється у взаємному переплетенні норм, інститутів, пра¬вових традицій різних правових сімей. Це обумовлено тим, що правові сім'ї можуть належати до однієї цивілі¬зації. Так, сім'ї англо-американського та романо-гер¬манського права сформувалися під впливом західної пра¬вової традиції і мають багато спільного. По-третє, при класифікації слід враховувати об'єк¬тивний процес конвергенції, або зближення двох основ¬них правових сімей — англо-американської і романо-германської, який зменшує різницю між цими правовими системами. По-четверте, класифікацію можна проводити як на рівні правових систем, так і на рівні провідних галузей права. Необхідно брати до уваги те, що одну правову сис¬тему можна зарахувати до різних правових сімей залежно від того, яка галузь (або галузі) права береться за критерій. Наприклад, правові системи латиноамериканських країн при класифікації, заснованої на приватному праві, вияв¬ляться — з деякими відхиленнями — такими, що належать до романо-германської правової сім'ї, тоді як при класи¬фікації, заснованої на конституційному праві, більшість Цих країн потрапить до групи американського права сім'ї загального права. 5.Класифікація правових систем Р. Давіда, її переваги та недоліки. 6.Класифікація правових систем К. Цвайгерта і Х. Кьотца, її переваги та недоліки. 7.Класифікація правових систем К. Осакве. її переваги та недоліки. 8.Поняття “західне право” у класифікаціях Р. Давіда, К. Цвайгерта, Х. Кьотца. Класифікація Р. Давида. Відомий французький ком¬паративіст пропонує два рівноправні критерії, за допомо¬гою яких відбувається класифікація правових систем: — юридична техніка, якою користуються юристи тієї чи іншої країни, вивчаючи і практикуючи право; — однакові філософські, політичні й економічні прин¬ципи. Неважко побачити, що перший критерій, по суті, є технічний, а другий — ідеологічний. Пояснюючи перший критерій, Р. Давид зазначає, що правові системи належать до однієї правової сім'ї тоді, коли методи роботи юристів, способи створення, систе¬матизації, тлумачення норм права, джерела права і юри¬дичний словник різних правових систем є ідентичними або в цілому збігаються. В іншому випадку ці правові си¬стеми належать до різних правових сімей. Однак першого критерію недостатньо. Наприклад, якщо керуватись лише цим критерієм, то можна зробити висновок про те, що правові системи ФРН та НДР (йдеть¬ся про ситуацію до об'єднання цих держав) належали до однієї правової сім'ї. А це невірно, оскільки перша вхо¬дить до романо-германської сім'ї, а друга входила до со¬ціалістичної. Правові системи, що належать до однієї пра¬вової сім'ї, повинні спиратися на однакові філософські, політичні й економічні принципи. На підставі цих критеріїв Р. Давид висунув ідею три¬хотомії — виокремлення трьох правових сімей (романо-германської, англосаксонської, соціалістичної), до яких примикає весь інший юридичний світ, що охоплює чоти¬ри п'ятих планети за назвою «релігійні і традиційні системи». У своїх більш пізніх роботах Р. Давид розподілив релігійно-традиційну правову сім'ю на окремі підвиди: мусульманську, індуську, іудейську сім'ї, а також на пра¬вові сім'ї країн Далекого Сходу, Африки та Мадагаскару. Класифікація К. Цвайгерта. Видатний німецький вчений висуває як критерій класифікації поняття «право¬вий стиль». На думку К. Цвайгерта, поняття стилю як відмінної риси давно вже не є винятковим привілеєм ми¬стецтва. Так, К. Цвайгерт наводить приклад застосуван¬ня цього поняття в юриспруденції: згідно з 20-м каноном Кодексу канонічного права в разі відсутності відповідної ясно вираженої норми — норму, що підлягає застосуван¬ню, слід вивести, виходячи з аналогії загальних правових принципів, що відповідають поняттю канонічної справед¬ливості, постійно діючої панівної доктрини і стилю, прак¬тики римської курії2. Вчений вважає, що окремим правовим системам і їх групам притаманний певний стиль. Порівняльне право-знавство прагне виявити ці правові стилі та залежно від вирішальних стильових елементів розташувати окремі правові системи у правових колах. «Стиль права» як критерій для класифікації правових систем визначається, на думку К. Цвайгерта, п'ятьма факторами: 6) історичним походженням і розвитком правової си¬стеми; 7) панівною доктриною юридичного мислення та її специфікою; 8) своєрідними правовими інститутами; 9) правовими джерелами і методами їхнього тлума¬чення; 10) ідеологічними факторами. На цій основі К. Цвайгерт розрізняв вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загальну, соціалістичну, далекосхідну, ісламську, індуську. Однак на підставі запропонованих К. Цвайгертом критеріїв можливі й інші варіації, оскільки, на думку вче-них-компаративістів, не можна претендувати на матема¬тичну точність у галузі суспільних наук. Наприклад, деякі вчені, в цілому підтримуючи класифікацію К. Цвайгерта, додатково вирізняють на правовій карті світу латиноаме-риканську, іудейську, звичаєву, слов'янську правові сім'ї. Слід зазначити, що обидві класифікації (як найбільш загальна трьохчленна, так і більш детальна) є корисними і тому мають право на існування. Так, трьохчленний поділ правових систем на романо-германські, англо-американські та релігійно-традиційні системи може бути покладений в основу загальної характеристики стану і розвитку права в сучасних суспільствах. Цим якісно своєрідним, контрастним національним правовим системам притаманний особливий юридичний лад, вони мають характер базових, класичних юридичних типів. Тож саме ця найбільш загальна класифі-кація і покладена в основу нашого підручника. Виокремлюючи названі три базові елементи (романо-германську, англо-американську та релігійно-тради¬ційну правові системи), не слід випускати з поля зору ще один ряд правових систем. Його утворюють правові сис¬теми, які за своєю основою належать до однієї з трьох класичних груп, проте водночас мають свій особливий стиль, специфічний відтінок, особливий тембр. Завдяки цим особливостям можна виокремити сім'ї другого ряду: ро¬манське, германське, скандинавське, ісламське, індуське, іудейське право тощо. Можливі й інші класифікації правових систем. Ось Деякі з них. 1. Чисті правові системи та правові системи змішаного типу («гібридні»). Правові системи змішаного типу об'єднують прави¬ла та інститути, що походять з різних правових систем і взаємодіють між собою. Найбільш яскравими є взаємо¬відносини західних правових систем і традиційних право¬вих систем, що існують у межах більшості азіатських та африканських правових систем. До змішаних належать, зокрема, правові системи Філіппін, Японії, Шрі Ланкі, Маврикії, Камеруну. Така змішаність відображає, а іноді сприяє проявам справжнього юридичного плюралізму. | |
| Просмотров: 3349 | Загрузок: 32 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |