| Главная » Файлы » Мои файлы |
Інститут юридичної особи
| [ Скачать с сервера (58.1 Kb) ] | 10.07.2017, 21:41 |
| суб'єктом права є фізична особа. Водночас в цивільних відносинах беруть участь і організації, учасниками яких виступають фізичні особи. Для того, щоб та чи інша організація могла бути учасником цивільного обігу, тобто могла набувати цивільних прав та обов'язків, захищати свої права, вона повинна бути визнана суб'єктом цивільного права — юридичною особою. Інститут юридичної особи — це сукупність правових норм, які визначають правоздатність юридичної особи, її організаційно-правові форми, порядок здійснення діяльності, процедуру утворення та порядок реорганізації та припинення. Інститут юридичної особи з'явився як форма задоволення громадських потреб в централізації капіталу для реалізації значних господарських проектів, а також з метою захисту різних корпоративних інтересів. Організація, яка не відповідає певним, встановленим ознакам, прав юридичної особи не набуває, а отже, не є суб'єктом цивільного права. Цивілістична наука традиційно виокремлює такі ознаки юридичної особи: - організаційна єдність. Для того, щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати як єдине ціле з визначеною структурою. Завдяки цьому воля окремих її членів перетворюється на єдину волю юридичної особи, яка і виступає як єдиний суб'єкт права, що уособлює наміри осіб, які належать до її складу; - майнова відокремленість (економічна ознака), тобто наявність відокремленого майна, яке є необхідною передумовою участі в цивільному обігу. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності (наприклад, господарські товариства) або на праві господарського відання чи оперативного управління (наприклад, державні унітарні підприємства) і відокремлене від майна її членів та не залежить від їх долі; - можливість виступати в цивільному обігу від свого імені (матеріально-правова ознака). Кожна юридична особа повинна мати індивідуальне найменування, яке б містило вказівку на її організаційно-правову форму та характер її діяльності. Юридична особа може діяти лише від свого імені, набувати та здійснювати майнові й особисті немайнові права, виконувати обов'язки та нести самостійно майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями. Конкретне місцезнаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобов'язань тощо; - здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському чи третейському суді (процесуально-правова ознака). Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридичних осіб регулюється цивільним процесуальним правом. Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою. Отже, юридична особа — це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайнових прав, нести цивільну відповідальність і виступати позивачем та відповідачем в суді. Цивільна правосуб'єктність юридичної особи складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності. В доктрині радянського цивільного права традиційно вважалося, що юридична особа має спеціальну правоздатність, тобто кожна юридична особа може здійснювати лише таку діяльність, яка передбачена її статутом чи відповідним положенням. У вітчизняному цивільному законодавстві відповідно до сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного декларується принцип універсальної правоздатності юридичної особи, тобто юридична особа може мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 ЦК). Водночас окремі види діяльності юридична особа може здійснювати лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії) — займатися медичною практикою, капітальним будівництвом, наданням охоронних послуг та ін. Дієздатність юридичної особи виникає одночасно з правоздатністю і здійснюється її органами. Залежно від підстав класифікації розрізняють такі органи юридичної особи: 1) одноособові (директор, ректор, начальник) та колегіальні (правління, рада, колегія); 2) ті, що обираються, та ті, що призначаються; 3) керівні та структурні, залежно від повноважень. 2. Суб’єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська організація. У науці цивільного права деякий час домінувала думка про багатосуб’єктність права власності громадських організацій, відповідно до якої це право водночас належить кільком суб’єктам. Так, профспілки багатоланковою системою, яка складається з багатьох організацій різних рівнів, що мають право юридичної особи. Якщо організація утворює багатоланкову систему, де первинні ланки (юридичні особи) об’єднуються з ланками (також юридичними особами) вищих рівнів, то суб’єктом права власності на майно таких організацій визнається громадська організація як ціле (спілка композиторів, дитячий фонд), а не окремі її ланки (первинні, обласні, республіканські), хоч вони й наділені правами юридичної особи. Чи не має тут суперечності? Названі ланки громадських організацій, визнані юридичними особами і суб’єктами цивільно-правових відносин, мають майно (відокремлене від майна інших організацій), яким вони можуть володіти, користуватись, розпоряджатись у межах, визначених статутом, але наявність вказаних правомочностей не означає, що їм належить право власності на це майно. Власником цього майна у цілому є громадська організація як система у складі своїх підрозділів, які мають лише право оперативного управління або право повного господарського віддання з приводу наданого їм майна. Якщо громадська організація є одноланковою, тобто єдиною юридичною особою, а не системою юридичних осіб, то саме вона й буде суб’єктом права власності (наприклад коло взаємодопомоги). Об’єктом права власності громадських організацій виступає майно необхідне для здійснення статутних завдань організацій, споруди з відповідним устаткуванням, санаторії, будинки відпочинку, клуби, будинки культури, стадіони, піонерські табори, інше майно. Відповідно до характеру діяльності громадських організацій об’єктами її власності можуть бути підприємства. Одним з різновидів об’єктів права власності громадських організацій виступають майнові фонди цих організацій. У статутах або відповідних положеннях, як правило, не здійснюється диференціація майна за фондами. Але специфіка правового режиму окремих видів майна громадських організацій дає змогу провести узагальнену його класифікацію, поділивши його на грошові кошти і майно у натурально-речовому визначенні. У юридичній літературі немає єдиного погляду щодо класифікації об’єктів права власності громадських організацій. Є думка, що об’єкти права власності поділяються на основні виробничі фонди, основні фонди невиробничого призначення, оборотні фонди. Критерій для такої класифікації - цільове призначення і використання об’єктів. На думку Ю.К. Толстого, який, зважаючи на те, що громадські організації, як правило, не займаються господарською діяльністю, визначив, що їх майно поділяється на основні засоби та інші матеріальні цінності. До основних засобів належать споруди, устаткування, культурний, спортивний, господарський інвентар, книги у бібліотеках, майно та інвентар піонерських таборів. До інших матеріальних цінностей - бланки членських квитків, господарські, будівельні матеріали, паливо, малоцінний і швидко зношуваний інвентар, спецодяг, а також інші матеріали, які перебувають на складах або у дорозі 3.Право власності господарських товариств Господарські товариства створюються і діють на підставі Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року, який визначає поняття, види, порядок утворення і діяльності товариств, а також права і обов’язки їх засновників та учасників. До господарських товариств належать: • акціонерні товариства; • товариства з обмеженою відповідальністю; • товариства з додатковою відповідальністю; • повні товариства; • командитні товариства. Господарські товариства згідно зі статтею 1 Закону України "Про господарські товариства" визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Господарські товариства є юридичними особами і одноосібними власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших законних підставах. Отже, суб’єктом права власності господарських товариств виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасники набувають лише зобов’язальне право вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частку в майні, що залишається після ліквідації товариства ( ліквідаційну квоту ). Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб’єктів права власності є можливість добровільного об’єднання майна та зусиль учасників для створення ними нового суб’єкта господарської діяльності. Таким чином, для господарських товариств характерні деякі спільні ознаки: • договір учасників як підстава виникнення; • наявність у товариства прав юридичної особи, тобто створення нової, самостійної організації; • виникнення права власності товариства в цілому (при збереженні прав учасників зобов’язального характеру) на майно, передане учасниками або одержане в результаті власної господарської діяльності; • наявність комерційної мети діяльності ( отримання прибутків ); • необхідність особистої участі члена товариства в діяльності даної організації. Об’єктом права власності господарського товариства відповідно до ст. 26 Закону України "Про власність" і ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" є: • грошові та майнові внески його членів, передані йому у власність; • виготовлена продукція; • доходи, одержані від господарської діяльності; • майно, набуте на підставах не заборонених законом. Вкладами учасників і засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Закони України "Про власність" і "Про господарські товариства" надають право учасникам цих товариств вносити в якості вкладу майнові права, а саме: право користування землею, водою, спорудами тощо. В цьому випадку право власності на майно товариству не передається. У товариства виникає лише право користування чужою річчю. Розмір вкладу учасника, який передав у вигляді вкладу майнове право (право користування), оцінюється учасниками товариства, виходячи із загальноприйнятої плати за користування аналогічним майном. Вкладом також можуть бути об’єкти інтелектуальної власності, які також підлягають оцінці учасниками товариства. Право власності господарських об’єднань Закон України “Про підприємства в Україні” (ст.3) надає підприємствам право об’єднувати на добровільних засадах виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Підприємства можуть об’єднуватись в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами. Об’єднання діють на підставі договору або статуту, що його затверджують їх засновники або власники. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства, які при входженні до об’єднання зберігають права юридичної особи. Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Отже, господарське об’єднання являє собою складну організацію, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа. Будучи юридичною особою, господарське об’єднання є власником майна, яке юридично відокремлене від майна його членів. Власність господарських об’єднань виникає на основі власності їх членів. Об’єднання стає власником частини майна своїх членів, добровільно переданої у його власність. Право власності господарського об’єднання закріплює належність майна, добровільно переданого юридичній особі його засновниками – іншими юридичними особами. Отже, суб’єктами права власності виступають господарські об’єднання як новостворені юридичні особи. Об’єктом права власності об’єднання є майно, добровільно передане йому підприємствами і організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підприємствах, не заборонених законом. Оскільки підприємства, які входять до складу об’єднань, зберігають права юридичної особи, їх майно не входить до складу об’єктів права власності господарського об’єднання. Щодо відповідальності, то об’єднання не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а члени не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного. Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки з цього правила. За рахунок майна засновників, отриманих доходів об’єднання може не тільки набувати майно, а й створювати нові організації з правами юридичної особи. Ці підприємства можуть входити або не входити в об’єднання залежно від установчих документів об’єднання і самого підприємства. Власником таких підприємств (їх майна) є об’єднання.Об’єднання здійснює право володіння, користування, розпорядження, закріпленим за ним майном, яке складається із основних фондів, оборотних коштів, інших матеріальних цінностей, відповідно до мети своєї діяльності і призначення майна. Після припинення діяльності об’єднання, майно, яке залишається, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього. 4. Власність кооперативів Кооперативом визнається заснована на членстві громадян організація для спільного ведення господарської та іншої діяльності шляхом особистої трудової участі та об’єднання майна його членів. Кооператив, як первинне об’єднання громадян, виступає суб’єктом виробничих відносин, які складаються між конкретним кооперативом і державними організаціями, а також між кооперативом і його членами з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання відповідних матеріальних благ і послуг. Врегульовані нормами права ці відносини набувають форми правових. Кооператив виступає власником певних матеріально-фінансових ресурсів (засобів виробництва, обміну або предметів споживання), які становлять економічну основу його діяльності. Майно, що оформлене, придбане за рахунок внесків громадян, тобто за рахунок приватної власності, належить на праві власності кооперативу як юридичній особі. Отже, власність кооперативу як юридичної особи - це власність приватна. Суб’єктом права власності в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна яких оформлена власність кооперативу, а кооператив, товариство в цілому, які в товарно-грошових відносинах чи інших цивільно-правових відносинах виступають від свого імені як від юридичної особи. Як єдиний власник належного йому майна, кооператив самостійно відповідає за зобов’язаннями всім належним йому майном. Він не несе відповідальності за зобов’язаннями своїх членів, а члени кооперативу не несуть відповідальності за його боргами, якщо інше не передбачено законодавством або статутом кооперативу. Отже, право власності кооперативів є одним із видів права приватної власності і розглядається як право юридичних осіб (кооперативу, товариства та їх об’єднань, спілок та створених ними підприємств, організацій) володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм майном. Суб’єктами права власності в системі кооперації можуть бути кооперативи, об’єднання, кооперативів (спілки), а також створенні ними підприємства, організації, що є юридичними особами. Відповідно до п.1 ст.9 Закону України “Про споживчу кооперацію” від 10.04.1992р. власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками базуються на засадах членства і договорів. Члени кооперативу, передаючи у його власність частку майна у вигляді паю, стають суб’єктами майнових прав, зокрема суб’єктами права на майновий пай. Майнові відносини на засадах членства в кооперативі здійснюється за правилами зобов’язального права, яке означає що член кооперативу має право вимагати частку (пай) у майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов’язаний компенсувати йому цю частку грішми або ж видати на розмір паю частину майна в натурі. Після того, як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу він стає її власником або власником конкретної суми грошей. Об’єктами права власності кооперативу відповідно до ст.24 Закону України “Про власність” є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Згідно з п.2 ст.9 Закону України “Про споживчу кооперацію” власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілками можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. У Законі України “Про сільськогосподарську кооперацію” (ст.20) перелічені ті самі об’єкти права власності кооперативу що і в Законі України “Про власність”. Об’єднання сільськогосподарських кооперативів (п.6 ст.26 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”) є власником майна, добровільно переданого йому членами об’єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. До складу об’єктів права власності об’єднання не належить майно членів об’єднання. Власністю об’єднання є також майно створених ним підприємств, які не мають права вийти зі складу об’єднання без його згоди. Об’єкти права власності споживчої кооперації відповідно до п.5 ст.9 Закону України “Про споживчу кооперацію” можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами. Основними джерелами утворення кооперативної власності є доходи від виробничої діяльності. Кооператив - самоокупне підприємство. Він не може існувати, якщо його робота буде збитковою або нерентабельною. Закон встановив для кооперативів досить сприятливі господарські умови: відсутність жорсткого планування, застосування, як правило, договірних цін, відсутність обмежень з оплати праці, право виходу на зовнішні економічні зв’язки та інше. Це дає можливість успішно реалізовувати завдання, поставлені перед кооперацією в цілому. Самостійним джерелом утворення власності кооперативу є грошові та інші майнові внески кооперативних і державних підприємств та організацій, а також громадян, які не є членами кооперативу, але працюють у ньому за трудовим договором. Майно кооперативу, до якого у вартісному вираженні входять основні і оборотні фонди в період його створення, становить статутний фонд кооперативу. У процесі кооперативної діяльності статутний фонд може збільшуватися або зменшуватися залежно від збільшення чи зменшення обсягів діяльності. Особливістю правового режиму майна кооперативів та їх об’єднань є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески - це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення і діяльності кооперативів та їх об’єднань, які створюються на засадах членства. Обов’язкові розміри паю встановлюють загальні збори членів-засновників кооперативу. Розмір паю для вступників у кооператив у процесі його функціонування визначається статутом кооперативу. Член кооперативу має право на пай, тобто на частку в майні кооперативу у вартісному вираженні. Член кооперативу не є суб’єктом права власності на конкретне майно кооперативу чи на його частку, оскільки власником виступає кооператив як юридична особа. | |
| Просмотров: 483 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |