| Главная » Файлы » Мои файлы |
Еволюція доктринального тлумачення принципу верховенства права
| [ Скачать с сервера (98.5 Kb) ] | 05.06.2017, 01:09 |
| Конституційне закріплення визнання та дії в Україні принципу верховенства права привернуло увагу вітчизняних вчених та дослідників до проблеми визначення змісту цієї державно-правової категорії, адже центральне місце та фундаментальне значення цього принципу для становлення демократичної правової системи, розвитку всіх галузей національного права та законодавства беззаперечно визнано не тільки європейськими державами, але й універсальними та регіональними міжнародними організаціями. Актуальність доктринального осмислення підходів, що сформувалися у зарубіжних дослідженнях щодо визначення змісту, значення, критеріїв належного нормативно-правового закріплення та правозастосування принципу верховенства права обумовлюється, перш за все, відсутністю тривалої традиції демократичного розвитку правової системи України, недостатнім доктринальним опрацюванням змісту цієї правової категорії для потреб подальшого розвитку сучасної адміністративно-правової науки на основі європейських принципів та стандартів. Актуальність дослідження змісту та значення принципу верховенства права обумовлюється і потребами перегляду вітчизняної системи принципів адміністративного права, адже врахування принципу верховенства права як фундаментального (засадничого) в системі принципів адміністративного права України дозволить вирішити низку теоретико-правових та методологічних проблем розвитку вітчизняної адміністративно-правової галузі в цілому. З урахуванням вищевикладених підстав, метою та основними завданнями даної статті виступатимуть розгляд еволюції доктринального тлумачення принципу верховенства права у правових доктринах провідних європейських країн. Поряд з цим, врахування природно-правового, євроінтеграційного та міжнародно-правового аспектів значення принципу верховенства права відповідатиме не лише завданням реалізації євроінтеграційної політики Української держави, але й, що не менш важливо, потребам подальшої демократизації правової системи країни, доктринального перегляду основоположних засад правового регулювання відносин у публічно-правовій сфері, реформуванню системи законодавства країни. Поява та розвиток ідей верховенства права Принцип верховенства права вперше отримав доктринальне тлумачення як центральний елемент британської Конституції у роботі відомого англійського вченого-конституціоналіста кін. XIX – поч. ХХ ст.ст. Альберта Венна Дайсі “Вступ до науки конституційного права” [1] (англ. –“An Introduction to the Science of the Law of the Constitution”). Разом з цим, доцільно уточнити, що ідея верховенства права розглядалася і вченими Античності та Середньовіччя, де розуміння верховенства права виводиться з гіпотези про те, що найкращою формою державного правління є правління благонадійного диктатора. Зокрема, як підкреслював Платон (427-347 рр. до н.е.), практика свідчить про те, що люди з необхідними лідерськими якостями зустрічаються дуже рідко; він вважав утопією правління неблагонадійного диктатора. В свою чергу, Аристотель (384-322 рр. до н.е.) обстоював позиції верховенства права при розгляді питання, що краще для володаря: правити на власний розсуд або відповідно до права; він також чітко обґрунтовував необхідність правління відповідно до права, виключення саморозсуду. Як відмічає М.П. Рабінович, деякі елементи концепції верховенства права містяться ще у творах давньогрецьких і давньоримських мислителів (Аристотель, Цицерон, Сенека) та релігійних діячів і філософів доби Середньовіччя (Ф. Аквінський та ін.). На думку зазначеного автора, ця концепція інтерпретувалася у найширшому її розумінні, тобто як визнання необхідності підпорядкування „позитивного” (встановленого чи санкціонованого державою) права „непозитивному” (природні права людини, потреби людської природи, вимоги розуму, моралі тощо) [2]. Що стосується часів Раннього Середньовіччя (V-X ст.ст.), важливо підкреслити, що процес поступової феодалізації германських племен призвів до закріпачення вільного селянства, а відповідно до Капітуляції 847 р. від кожної вільної людини вимагалося обрати собі сеньйора з метою заступництва. Все населення перебувало в особистій залежності від короля, приносило йому присягу на вірність. Із укладенням Верденського договору, Франкська імперія була розподілена на окремі держави – Францію, Німеччину, Італію, Королівства Прованс, Бургундію, Лотарингію і Наварру. З них лише Франція вважається еталоном розвитку державності та права в добу Середньовіччя. Ідея верховенства королівської влади, королівського закону та слова усталилася у Франції з часів сеньйоральної монархії (IX-XIII ст.ст.), коли васали були зобов’язані визнавати верховенство сеньйора, король виступав верховним ленним сеньйором, а також були запроваджені інститути васальних договорів та опіки вищого сеньйора. Крім ленно-сеньйорального верховенства король як Rex Francorum здійснював верховне управління країною [3]. Водночас церква підтримувала претензії Папи Римського на світове панування, верховенство над світськими правителями, що призвело у 1304-1377 рр. до „Авіньйонського полонення Пап”, а згодом король був проголошений легістами „верховним законом”, а отже, особою, що може створювати законодавство за власною волею. За часів становлення абсолютної монархії у Франції (XVI-XVIII ст.ст.), короля почали вважати не першим сеньйором з-поміж інших, рівних йому, а главою держави, носієм верховної влади, де всі інші – його піддані. Відомими у цьому зв’язку стали такі вислови: „Держава – це я”; „Такою є наша воля”; „Що хоче правитель, те має силу закону”. Важливо відмітити і особливості розвитку середньовічної Німеччини та розуміння категорії „верховенства” у той період, адже, як відмічають історики, „в добу Середньовіччя домінувала доктрина, що Рим залишається центром світу, але вже не римського, а християнського, і цей світ очолюють два правителі: Папа Римський, котрий уособлює найвищу духовну владу, та імператор римський, який є захисником святого престолу та церкви, має оберігати мир і спокій у християнському світі, боротися з поганами. Власне такими правителями стали з Х ст. німецькі королі” [3]. На цій підставі німецькі королі-імператори намагалися присвоїти собі право коронувати інших королівською короною, диктувати своє волю європейським монархам, а у ХІ ст. вони претендували на право призначення Папи Римського. Розвиток доктринальних уявлень про зміст принципу верховенства права, а також про місце та роль права у державі, його співвідношення з законом та ідеєю законності необхідно розглядати, передусім, у тісному взаємозв’язку з особливостями розвитку національних правових систем, зокрема для цілей даного дослідження нами обрано Великобританію, Францію та Німеччину, де дістали доктринального розвитку, відповідно, принцип панування (верховенства) права, принцип законності та концепція правової держави. Принцип законності був запроваджений у французькій правовій доктрині після Великої Французької Революції 1789 року для протиставлення королівській сваволі, унеможливлення покарання особи без суду та слідства, всебічного захисту прав і законних інтересів людини та громадянина. На думку відомого французького вченого, видатного державного діяча Андре де Лобадера принцип законності означає, що „адміністративні власті зобов’язані у рішеннях, що вони приймають, дотримуватися закону чи, точніше, законності, тобто сукупності правових норм, багато з яких (та не всі) містяться у формальних законах” [4]. Сучасне доктринальне тлумачення принципу законності у французькій правовій доктрині пропонує визначати даний принцип як частину більш загального принципу, яким встановлюються вимоги щодо дотримання всієї сукупності правових норм. Таким загальним принципом, який має засадниче, основоположне значення, визнається принцип верховенства права. Обрання саме такого засадничого принципу, як зазначає відомий французький вчений М. Фромонт, відповідає вимогам щодо визнання, утвердження та забезпечення реалізації принципу верховенства права, що знайшли своє відображення в основних джерелах європейського та міжнародного права [5]. В свою чергу, теорія правової держави (нім. – Rechtsstaat), на думку німецького вченого Конрада Гессе, створює, структурно організовує та гарантує сукупність юридичного порядку, необхідного як для існування особи, так і для суспільного життя. Специфічним засобом цього порядку є закон. Останній визначає юридичне положення особи, регулює життєві умови та упорядковує їх. Правова держава є державою закону (нім. – Gesetzesstaat) [4]. Правова держава в оригінальному значенні німецької теорії була імплементована у національних правових системах низки європейських держав та закріплена у: ст. 1 Конституції Іспанії (1978 р.), ст. 2 Конституції Португалії (1976 р.), ст. 2 Конституції Угорщини, ст. 1 Конституції Словакії (1992 р.), ст. 2 Конституції Словенії (1991 р.) [5]. У деяких інших країнах принцип правової держави був закріплений у конституціях в оновленому, модифікованому значенні – з використанням лише окремих термінологічних положень німецької правової доктрини. Наприклад, у ст. 5 Конституції Швеції закріплені наступні положення: „Принципи діяльності держави регулюються правом. Право є основою та рамками діяльності держави. Діяльність держави має відповідати публічним інтересам та бути пропорційною визначеним цілям”. Аналогічні положення містяться у статтях 7, 8, 9 Конституції Польщі, де визначено: „Органи державного управління діють на основі та в межах права. Конституція є вищим правом Польщі” [5]. Також важливо відмітити, що у Великобританії принцип правової держави у згаданому значенні ніколи не використовувався. Британська доктрина та неписана Конституція закріпили принцип верховенства права (або панування права), який вагомим чином вплинув як на розвиток континентальних правових доктрин, так і на сучасне розуміння змісту принципу верховенства права у нормативних документах провідних регіональних європейських організацій. Разом з тим, слід відзначити, що на сьогодні доктринальне тлумачення принципу верховенства (панування) права у британській правовій доктрині наблизилося до континентального розуміння цієї правової категорії. Але певні відмінності все ще залишаються, зокрема, вони стосуються загальних засад відправлення правосуддя. Принцип верховенства (панування) права отримав доктринальне тлумачення як центральний елемент британської Конституції завдяки відомому англійському вченому-конституціоналісту А. Дайсі. Зокрема, А. Дайсі відзначив, що для досягнення максимального ефекту від застосування ідеї верховенства права, необхідно відрізняти три близькі за своїм змістом концепції: • панування права – ніхто не може бути зобов’язаний нести негативні наслідки у встановленому законом порядку сам або своїм майном, окрім як у випадку прямого порушення закону, в передбаченому законом порядку, в суді загальної юрисдикції; • верховенства права – не лише те, що жодна людина не може бути над законом, але й те (і це важливий момент), що до кожної людини, незалежно від посади або умов застосовуватиметься один (загальний, звичайний) закон, а справа підлягає розгляду в одному (загальному, звичайному) суді; • панування духу законності – проникність змісту Конституції верховенством права завдяки загальним конституційним принципам (наприклад, право на особисту свободу, право на публічні збори), які є результатом судових рішень, що визначають права індивідів у окремих справах, розглянутих судами, та оскільки у багатьох іноземних конституціях надаються гарантії прав індивідів, які виникають, або можливо виникли з загальних принципів конституції [1] . Загалом, як зазначає згаданий автор, верховенство права було властиве Англії ще з часів Нормандської навали, та характеризувалося двома основними рисами: 1) всемогутністю (англ. – omnipotence) та безспірним (англ. – undisputed) верховенством на території усієї країни центрального уряду; 2) пануванням (англ. – rule) або верховенством (англ. – supremacy) права. Доктрина верховенства права А. Дайсі, як відмічають сучасні західні дослідники, складається з трьох основних ідей : 1. право є вищим та протилежним деспотичній владі. Тільки у випадку, якщо діями особи було порушено закон, їй буде призначено покарання судом у встановленому законом порядку. Також підкреслено, що уряди не повинні мати широких дискреційних повноважень, вони обов’язково мають бути хоча б певною мірою обмежені; 2. кожна людина має бути рівною перед законом, що означає, незалежно від того, ким вона є, чи державним службовцем, чи селянином, у випадку порушення закону розгляд у суді буде відбуватися за тими ж законами; 3. норми конституції не є основним джерелом права, а основним джерелом виступають природні права людини. Кожна людина у суспільстві повинна мати свої права та свободи, які дозволяють їй робити все, що вона бажає. Кожний, чиї права порушені, має право на судовий захист [6 – 8]. Принцип верховенства права у сучасних правових системах Сучасні зарубіжні дослідники приділяють традиційно велику увагу вивченню змісту принципу верховенства права в національних правових системах. Закріплення принципу верховенства права на рівні конституцій багатьох європейських країн засвідчує важливе значення концепції та принципу верховенства права для розвитку демократичних засад державного управління. Зокрема, як зазначає Ж. Зіллер, відомий в Україні своїми фундаментальними адміністративно- та конституційно-правовими дослідженнями в сфері євроінтеграції та адміністративної конвергенції, зазначає, що концепції правової держави, законності та верховенства права розвивалися у різних країнах, проте, не будучи ідентичними, принцип законності, Rechtstaatlichkeit та rule of law разом передбачають підкорення адміністративному праву, а отже, судовому контролю. У цьому, як зазначає згаданий автор, полягає основа адміністративного права в усіх країнах Західної Європи у ХХ столітті [5]. З середини ХХ ст. принцип верховенства права отримав широке міжнародно-правове застосування. Вимоги щодо його утвердження та дотримання були закріплені в багатьох міжнародних договорах, угодах, деклараціях та хартіях, статутах та документах провідних міжнародних (наприклад, ООН) та європейських регіональних організацій (ЄС, РЄ, ОБСЄ та ін.). З урахуванням цього набули розвитку євроінтеграційний та глобалізаційний аспекти розуміння концепції | |
| Просмотров: 874 | Загрузок: 18 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |