| Главная » Файлы » Мои файлы |
Екологічне законодавство
| [ Скачать с сервера (7.18 Mb) ] | 10.11.2017, 18:38 |
| Екологічне законодавство — це су¬купність правових норм (нормативно-правових актів), що регулюють використання і охорону навколишнього сере¬довища. Санітарне законодавство — це сукупність законів, які визначають вимоги та нормативи в галузі санітарно-гігієнічної охорони праці та побуту населення. Основне завдання державного санітарного нагляду України — контроль за здійсненням заходів, спрямованих на попередження та ліквідацію професійних та інфекційних захворювань, раціональну організацію праці та побуту насе¬лення, на ліквідацію та попередження забруднень водойм, грунту, повітря шкідливими промисловими викидами. Екологічне та санітарне законодавство України є взаємопов’язаними галузями законодавства, проте не варто їх ототожнювати, адже їхнє співпадіння є частковим. Екологічне законодавство передусім покликане регулювати екологічні правовідносини, а саме природоохоронні, природоресурсні та антропоохоронні. Основним об’єктом є навколишнє природне середовище. Санітарне законодавство регулює здебільшого лише антропоохоронні правовідносини, природоохоронні лише в аспекті забезпечення права людини на безпечне середовище. Значна частина правовідносин, що регулюються санітарним законодавством не є екологічними, оскільки не залежить від стану навколишнього природного середовища. 4. Потреба кодифікації санітарного законодавства України наразі об’єктивно існує через занадто високу кількість законів та підзаконних нормативно-правових актів щодо окремих аспектів забезпечення санітарного благополуччя, що часом суперечать один одному. В той же час бракує кодифікованих компіляцій законодавства на кшталт кодексів. Прийняття санітарного кодексу стало б досить успішним кроком щодо уніфікації санітарного законодавства України, особливо у разі законодавчого закріплення міжнародних санітарних норм та стандартів в ньому. 5. Видання настанов як нормативних актів МОЗ не передбачене законодавчо ( МОЗ розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції), настанова може вважатися лише рекомендаційним документом, оскільки законодавче визначення даного нормативного акту відсутнє. Згідно п.2 ст.4 Постанови КМУ від 25 березня 2015 р. № 267 «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров’я України» МОЗ відповідно до покладених на нього завдань розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції. МОЗ не має компетенції щодо регулювання правовідносин у сфері торгівельної діяльності (лише у разі реалізації лікарських засобів). Згідно ст.13 Постанови КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт виходить за межі компетенції органу, що його видав. Висновок. Відмова Мін’юсту у реєстрації настанов є правомірною. Задача 7 1. Господарські – оскільки в задачі йдеться про здійснення господарської діяльності суб’єктом господарювання. Санітарні – оскільки йдеться про санітарно-гігієнічну охорону населення від шкідливих впливів, пов’язаних із господарською діяльністю. Екологічні: антропоохоронні і природоохоронні. Антропоохоронні – оскільки йдеться про захист населення від потенційної шкоди від відходів. Природоохоронні – оскільки певні види відходів створюють ризик для навколишнього природного середовища. Адміністративні – оскільки йдеться про заборону певного виду діяльності суб’єктом, що діє від імені держави та має владні повноваження. 2. Обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання. Загальні положення про застосування даної санкції вміщені у ч.ч.1 та 2 ст.246 ГКУ: «1. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. 2. У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом.» Екологічне та земельне законодавство передбачає можливість обмеження, зупинення та заборони (тимчасової) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій в разі порушення ними екологічного законодавства (ст.ст.13-15,17,20 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.9 ЗКУ, постанова ВРУ «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 29.10.1992 №2751-ХІІ) (у 2014 році втратила чинність). В еколого-правовій доктрині (В.І. Андрейцев, М.В. Краснова та ін. вчені) застосування даного виду санкцій вважається проявом окремого виду юридичної відповідальності - еколого-правової. Втім, акти про зупинення та припинення господарської діяльності не визнані виконавчими документами у ЗУ «Про виконавче провадження» (ст.17), тому застосувати обмеження або зупинення примусово фактично неможливо. Від застосування описаних санкцій слід відрізняти припинення небезпечної діяльності як спосіб захисту цивільних прав (див. ч.2 ст.293 ЦКУ), що застосовується судом. 3. Норми щодо обмеження або зупинення господарської діяльності можуть належати до екологічного (містяться в ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища») та господарського (ГКУ) права. Припинення небезпечної ж діяльності може регулюватися нормами цивільного права (ЦКУ). 4. Згідно ст.2 Постанови КМУ від 22 червня 1999 р. N 1109 «Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні» нормативно-правові акти, видані головним державним санітарним лікарем України в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, посадовими особами та громадянами. Згідно п.15 ст. 10 даної постанови Головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, міст, районів та їх заступники, головні державні санітарні лікарі на водному, залізничному, повітряному транспорті та їх заступники, а також головні державні санітарні лікарі об'єктів з особливим режимом роботи у межах відповідних адміністративних територій (об'єктів) мають право видавати постанови про обмеження, тимчасову заборону чи припинення діяльності підприємств, установ і організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим залізничним складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм. Висновок. Дії лікаря є правомірними, а отже вимога ТОВ не підлягає задоволенню. Задача 5 МОЗ Міністерством охорони здоров’я (Позивач) було оскаржено до суду рішення Міністерства юстиції (Відповідач) про відмову реєстрації Настанов. Відповідач стверджує, що прийняття даного року актів належить до компетенції Міністерства охорони здоров’я. Проте Позивач вважає, що Міністерство вийшло за рамки законодавчо наданих йому повноважень, зокрема в сфері регулювання торговельної діяльності. Згідно ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією у межах і відповідно до законів України. Згідно п.2 ст.4 Постанови КМУ від 25 березня 2015 р. № 267 «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров’я України» МОЗ відповідно до покладених на нього завдань розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції. Згідно п.3 ст. 3 Постанови КМУ від 25 березня 2015 р. № 267 «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров’я України» одним із основних завдань МОЗ є забезпечення формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Згідно п.1, п.31 ст.4 Указу Президента України «Про Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України» одним із основних завдань Держсанепідслужби України є розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавчих актів, видання обов'язкових для виконання постанов, наказів, розпоряджень, висновків, приписів з питань усунення або обмеження шкідливого впливу на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності, організація і контролю за їх виконанням. Згідно п.б ст. 4 Постанови КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), які зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації та якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт. Згідно ст. 12 Постанови КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» у разі коли нормативно-правовий акт відповідає вимогам, зазначеним у цьому Положенні, орган державної реєстрації приймає рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта за встановленою Мін'юстом формою, заносить його до державного реєстру та на оригіналі акта робить напис встановленого зразка про дату державної реєстрації і номер акта згідно з державним реєстром. Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати про правомірність дій МОЗ, оскільки Настанови було прийнято в межах компетенції даного органу із дотриманням законодавчо визначеного порядку. У такому разі, відмова Мін’юсту порушує норми чинного законодавства, оскільки йдеться про невиконання чітко визначеного законодавством обов’язку. Мін’юст Міністерством охорони здоров’я (Позивач) було оскаржено до суду рішення Міністерства юстиції (Відповідач) про відмову реєстрації Настанов. Відповідач стверджує, що прийняття даного року актів належить до компетенції Міністерства охорони здоров’я. Проте Позивач вважає, що Міністерство вийшло за рамки законодавчо наданих йому повноважень, зокрема в сфері регулювання торговельної діяльності. Згідно ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією у межах і відповідно до законів України. Згідно ст.13 Постанови КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт виходить за межі компетенції органу, що його видав. Згідно ст. 5 Постанови КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» аа державну реєстрацію не подаються акти рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші). Згідно ст.13 Постанови КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов'язки. | |
| Просмотров: 498 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |