| Главная » Файлы » Мои файлы |
ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУДЮВАННЯ
| [ Скачать с сервера (23.1 Kb) ] | 01.07.2017, 11:55 |
| ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУДЮВАННЯ ПЛЕМІННОЇ СПРАВИ У ТВРАИННИЦТВІ Україна має значний потенціал у сфері виробництва сільськогосподарської продукції та глибинні традиції у галузі розведення тварин. За даними державної служби статистики України, у січні – березні 2014 року в Україні вироблено 848,6 тис. т м’яса, що на 8 % більше, ніж у відповідний період 2013 року, 2129,8 тис. т молока, виробництво якого зросло приблизно на 2 % та 4766,8 млн. штук яєць, що на 6,5 % більше, ніж у 2013 році. У січні 2014 року було експортовано живих тварин та продуктів тваринного походження на 74 701 400 дол. США, що складає 1,7 % від загальної кількості експортованих товарів. Однак, у той самий період імпорт вказаних товарів майже вдвічі переважає експорт. Поряд з іншими факторами, це свідчить про те, що наша держава досі знаходиться у пошуку оптимальної системи правового регулювання у сфері тваринництва. Підвищення якісних характеристик продукції тваринництва можливе лише за сталого поступу племінної справи, яка, у свою чергу, набуває розвитку завдяки селекції та генетично – інженерній діяльності. Питання організації і здійснення останніх хоча й урегульовані приписами аграрного законодавства, проте недостатньо. Різними аспектами правового регулювання племінної справи у тваринництві займалися такі науковці, як Е.Я. Борисенко, С.С. Ковальова, В.Ю. Лебедев, С.І. Марченко, Л.В. Струк – Струтинська, В.В. Шовкун. Проте, зазначеними та іншими дослідниками не повною мірою висвітлено особливості та проблеми правового механізму регулювання племінної справи в Україні. Метою цієї статті є аналіз чинного національного законодавства з питань правового забезпечення племінної справи у тваринництві, а також її селекційної та генетично – інженерної складових та формування пропозицій щодо його вдосконалення. У законодавстві термін «племінна справа» визначається як система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин [5]. Пропонуємо надати таке розширене тлумачення поняття племінної справи у тваринництві: це сукупність (множина) взаємопов’язаних заходів (робіт) – зоотехнічних (зокрема, масовий відбір у тваринництві, схрещування просте промислове, перемінне й поглинаюче, водне, відтворювальне, частково поглинаюче тощо, чистопорідне розведення), селекційних (цілеспрямована творча діяльність фахівців щодо створення нових порід тварин) та організаційно-господарських (організація господарської діяльності у сфері племінної справи у тваринництві, в тому числі ліцензування її окремих видів, вимоги до роботи з племінними (генетичними) ресурсами, державне управління й державний контроль у цій галузі), спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей сільськогосподарських тварин, результатом яких в окремих випадках є селекційно – племінне досягнення. При цьому, зоотехнічні заходи виступають науково – методологічним підґрунтям племінної справи, селекційні – становлять масив конкретних творчих дій фахівців зі створення нових порід тварин, а організаційно – господарські заходи опосередковують державне регулювання племінної справи у сільському господарстві. Щодо суб’єктного складу племінної справи у тваринництві, то чинна редакція ст. 5 Закону України «Про племінну справу у тваринництві» від 15.12.1993 № 3691 – ХІІ (далі - Закон) серед її суб’єктів називає: а) власників племінних (генетичних) ресурсів; б) підприємства, установи і організації незалежно від форм їх власності та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у виробництві, збереженні, використанні, створенні, визначенні племінної цінності племінних (генетичних) ресурсів, торгівлі ними й надають послуги, пов’язані з цією справою; в) власників неплемінних тварин – споживачів племінних (генетичних) ресурсів і замовників послуг з племінної справи у цій сфері [5]. Неважко помітити, що класифікація здійснюється за різними критеріями відносно різних груп суб’єктів: в одному випадку це наявність статусу власника племінних ресурсів, в іншому – необхідність отримання статусу господарюючого суб’єкта. При цьому, незрозумілою є логіка законодавця у відокремленні споживачів від власників генетичних ресурсів та необхідності мати у власності неплемінних тварин. Очевидно, законодавець прагнув надати більше можливостей для правового захисту споживачам племінних ресурсів, однак такий підхід лише ускладнює розвиток договірних відносин у досліджуваній сфері. Тому варто погодитися з Шовкуном В.В., який пропонує поділяти суб’єктів відповідної сфери діяльності за юридичним статусом на такі дві великі групи: а) тих, що мають діяти виключно як юридичні особи (беруть участь у виробництві, збереженні, використанні, створенні, визначенні племінної цінності племінних (генетичних) ресурсів, торгівлі ними й надають послуги, пов’язані з племінною справою у тваринництві); б) тих, що можуть мати статус осіб як юридичних, так і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності (споживачі племінних (генетичних) ресурсів чи замовниками послуг з племінної справи в цій сфері) [6, с. 79]. До об’єктів, згідно зі ст. 4 Закону, відносять велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней, птицю, рибу, бджіл, шовкопрядів, хутрових звірів та кролів, яких розводять з метою одержання від них певної продукції [5]. Слушними є зауваження більшості вчених про те, що об’єктами племінної справи у тваринництві мають бути не самі племінні тварини, а їх породи. В.В. Шовкун зазначає, що до племінних (генетичних) ресурсів належать як племінні тварини, так і їх продукція, що може використовуватися для відтворення племінного стада. За таких обставин, об’єктами племінної справи у тваринництві мають бути не лише племінні тварини, а й їх сперма, ембріони та яйцеклітини [7, с. 113]. Від суперечностей суто доктринальних перейдемо до проблем законодавства. Слід зазначити, що згідно зі ст. 8 Закону суб’єкти племінної справи мають здійснювати свою діяльність відповідно до загальнодержавних програм селекції у тваринництві. Ці програми розробляються на період 5–10 років та здійснюються Кабінетом Міністрів України і затверджуються в установленому законом порядку. На даний час діє Загальнодержавна програма, затверджена Законом України «Про Загальнодержавну програму селекції у тваринництві на період до 2010 року» від 19 лютого 2004 року № 1517-IV [3]. Тому існує нагальна потреба у прийнятті нової програми селекції у тваринництві, наприклад, до 2024 року. Це дозволить у подальшому уникнути труднощів при узгодженні діяльності у сфері племінної справи з нормами нової програми у разі здійснення такої діяльності суб’єктами племінної справи поза приписами програми. Серйозні прогалини зустрічаються також на рівні законодавства про юридичну відповідальність у сфері племінної справи. Зокрема, на рівні ст. 11 Закону України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» передбачено два види правопорушень у сфері і ідентифікації та реєстрації тварин, однак конкретних видів стягнень за перелічені правопорушення не встановлено. У зв’язку з цим, слушною є думка В.В. Шовкуна про доповнення КУпАП статтею 1072 «Відповідальність за порушення законодавства про ідентифікацію та реєстрацію тварин». Склади правопорушень мають полягати у невиконанні розпоряджень уповноважених органів та осіб про усунення фактів порушень у сфері ідентифікації та реєстрації тварин; створенні перешкод уповноваженій особі у здійсненні контролю і нагляду за дотриманням вимог щодо ідентифікації та реєстрації тварин. Крім того, він пропонує викласти в іншій редакції ст. 21 Закону зазначивши, що порушення законодавства про племінну справу у тваринництві тягне за собою цивільну, господарську, адміністративну або іншу відповідальність згідно із законом [6, с. 139 - 140]. Останнім часом значного поширення у племінній справі набуло поширення біотехнології, оскільки це дозволяє користуватися перевагами генної інженерії. 31.05.2007 Верховною Радою | |
| Просмотров: 454 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |