| Главная » Файлы » Мои файлы |
Аутоімунні захворювання
| [ Скачать с сервера (46.6 Kb) ] | 15.09.2017, 10:11 |
| кція д.м.н., професора Кришталя М.В.: Алергія. Аутоімунні захворювання Алергія – неадекватно сильна реакція організму (гіперергія, гіперчутливість) на дію речовин антигенної природи, що викликає пошкодження тканин і може спричинити порушення гомеостазу. Іншими словами: алергія – це „імунітет” + „запалення”. Етіологія. Речовини, які викликають алергічну реакцію у того, чи іншого індивідуума називаються алергенами. Ними можуть бути повні та неповні антигени, які у інших осіб не викликають алергічних реакцій. Отже ніякої якісної відмінності між антигенами та алергенами немає. Алергени (антигени) поділяються на екзогенні та ендогенні. Екзогенні поділяються на інфекційні, до яких відносяться бактерії, гриби, віруси, інеінфекційні, серед яких розрізняють рослинні, лікарські, харчові, побутові, прості хімічні речовини. Ендогенні поділяються нанабуті та природні, до останніх відносяться тканини мозку, кришталика ока, щитоподібної залози, наднирників, чоловічих статевих залоз, тобто тих органів, які за нормальних умов відокремлені від клітин імунної системи щільними гістогематичними бар'єрами.Набуті в свою чергу поділяються на неінфекційні, які утворюються при денатуруючих впливах на тканини холоду, радіації, високої температури, та інфекційні, які можуть бути як простими, так і комплексами мікроорганізмів чи їх токсинів з тканинами. Патогенез. Розрізняють три стадії алергічних реакцій: імунологічну, біохімічну (патохімічну) і патофізіологічну. Імунологічна стадія алергічних реакцій починається при першому контакті імунної системи з алергеном і завершується після повторного зіткнення організму з цим алергеном. У цей період, який триває 1-2 тижні, відбуваєтьсясенсибілізація організму, тобто вироблення та розповсюдження по організму специфічних антитіл або імуноцитів, завдяки чьому імунна система набуває здатності до бурхливого реагування на повторне введення антигену. В залежності від швидкості розвитку проявів алергії після повторного введення антигену Кук поділив алергічні реакції нагіперергію негайного типу, яка пов'язана зі швидкою реакцією між антигеном і антитілом, а отже проявляється на протязі хвилин, і на гіперергію сповільненого типу, в основі якої лежить складна взаємодія між антигеном, Т-лімфоцитами та іншими імуноцитами, яка розвивається на протязі годин і діб. Біохімічна стадія алергічних реакцій характеризується вивільненням і активацією вже готових, або утворенням нових біологічно активних речовин (БАР) – медіаторів запалення, сигналом для чого є імунологічна реакція. Медіатори алергії та запалення поділяються нагуморальні та клітинні, до перших відносяться система комплементу, фактори згортальної та антизгортальної систем крові, протеолітичні ферменти крові, в тому числі калікреїн-кінінова система крові. Клітинні медіатори виробляються клітинами резидентами (тучні, макрофаги, ендотеліоцити) і емігрантами (моноцити, нейтрофіли, еозінофіли, тромбоцити, Т-лімфоцити). Тучні клітини містять і при активації вивільняють гістамін, гепарин, фактор активації тромбоцитів, еозінофільний хемотаксичний фактор, нейтрофільний хемотаксичний фактор тощо.Макрофаги in situ виробляють фактор некрозу пухлин, інтерлейкін-1, фактор стимуляції фібробластів, колонієстимулюючий фактор, естерази, протеази, колагеназу, еластазу, компоненти комплементу тощо. Нейтрофілисинтезують лізосомальні гідролази, катіонні білки (дефензини), лізоцим, лактоферин, мієлопероксидазу, селектини, інтегрини. Тромбоцитинакопичують і вивільняютьадгезивні білки, АДФ, серотонін, лізосомальні ферменти, фактор Віллебранда, тромбоксан А2 тощо.Ендотеліоцити синтезують ендотеліни, простациклін, селектини, інтегрини, NO тощо. Під час алергії та запалення нейтрофіли і макрофаги утворюють активні кисневі радикали, які активують перекисне окиснення ліпідів, що разом з активацією фосфоліпази А2вивільняє арахідонову кислоту і призводить до продукції значної кількості ейкозаноїдів (простагландинів, тромбоксанів, лейкотрієнів). Т-лімфоцити, що приймають участь у ГСТ, виділяють різноманітні лімфокіни, які впливають на макрофаги, інші лімфоцити, гранулоцити та на різні органи і системи в цілісному організмі. Патофізіологічна стадія алергічних реакцій складається із функціональних і структурних розладів у органах і тканинах організму, які виникають під впливом БАР. Основними органами-мішенями для медіаторів запалення й алергії є система кровообігу, органи дихання, нервова система і система крові. При алергічному запаленні діє одночасно велика кількість БАР, кожний з яких стимулює вироблення, виділення й активацію інших. Хоча дія кожного медіатора відрізняється від інших, їх сумарний вплив завжди однаковий. БАР знижують тонус судин, підсилюють їх проникність, спричинюють скорочення непосмугованої мускулатури бронхів і кишечника, підвищують вироблення слизу в дрібних бронхах, викликають біль, печію і свербіння шкіри, активують хемотаксіс лейкоцитів, порушують функціонування згортальної, протизгортальної та фібриноліточної систем крові. Все це при системному впливі веде до падіння артеріального тиску, утворення набряків, згущення крові та підсилення тромбоутворення в дрібних судинах при зниженні здатності до згортання в аорті й великих судинах, ядухи й кисневогоголодування. Сучасна класифікація алергічних реакцій. В залежності від особливостей патогенезу імунологічної стадії Кумбс і Джелл виділили пять типів алергічних реакцій: • Тип І – анафілактичні реакції,для яких є характерним фіксація підвищеної кількостіIgE та IgG4 на мембрані тканинних базофілів і наявність дрібнодисперсного антигену. При утворенні комплексу антигену з цими антитілами на поверхні тучних клітин відбувається їх дегрануляція, тобто вивільнення великої кількості медіаторів запалення із гранул тканинних базофілів.IgE і IgG4 не здатні активувати комплемент, тому прояви та наслідки анафілактичних реакцій цілком визначаються впливом медіаторів на органи і тканини. Реакції цього типу поділяються назагальну анафілаксію(анафілактичний шок) імісцеву анафілаксію(кропив'янка, бронхіальна астма, сінна гарячка, полінози тощо). • Тип ІІ – реакція цитолізу, або цитотоксичної дії, за якоїантиген є компонентом клітинних мембран або сорбований на них, а IgM iIgG1,2,3 вільно циркулюють у крові. При взаємодії антитіл з антигеном активується комплемент, що призводить до ушкодження клітин. За таким типом відбувається гемоліз еритроцитів при переливанні несумісної крові та при аутоалергічних анеміях, хвороба Верльгофа, реакція відторгнення трансплантату, цитолітична форма гломерулонефриту, дія великих доз антиретикулярної сироватки Богомольця. • Тип ІІІ – імунокомплексні реакції, які характеризуються утворенням у крові комплексів IgM i IgG1,2,3 з антигеном і комплементом. Комплекси, що циркулюють, осідають на стінках судин і ушкоджують їх в місцях зі зниженою швидкістю кровоплину (нирки, суглоби, шкіра, судинне сплетіння мозку тощо). До реакцій такого типу відносяться сироваткова хвороба, системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит, вузелковий періартеріїт, гломерулонефрит, склерозуючий паненцефаломієліт тощо. • Тип IV – реакція гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ), за якої з антигеном взаємодіють Т-лімфоцити, які за допомогою своїх специфічних медіаторів – лімфокінів залучають до руйнації антигену велику кількість інших лейкоцитів. Прикладами реакцій такого типу є реакція Манту, контактний дерматит, укуси комах, гранульоми при туберкульозі, лепрі, віспі, кору, герпесі, грибкових ураженнях тощо. Приймає участь ця реакція й у відторгненні трансплантату. • Тип V – стимулюючі алергічні реакції, або рецепторзалежні.Особливістю цих аутоімунних реакцій є утворення антитіл до клітинних рецепторів, що призначені для активуючих гормонів і медіаторів. Взаємодія специфічних антитіл з рецепторами призводить до підвищення функціональної активності клітин. Характерним прикладом такої реакції є хвороба Базедова-Грейвса (аутоімунний тиреотоксикоз). Механізми формування алергічних реакцій є різними для людей з нормальною імунною системою і для хворих на дисфункцію імунної системи. Алергія у здорової людиниможе виникнути лише під впливом надмірної кількості антигену. Потрапити в організм дорослої людини у великій дозі антиген може лише при парентеральному його введенні за допомогою шприца при вакцинаціях, ін'єкціях ліків тощо. В ранньому дитячому віці, на відміну від дорослих, через стінку тонкої кишки може проникати нативний білок у достатньо великих кількостях. Накопиченню антигену в організмі сприяють також захворювання печінки і нирок, які за звичайних умов переробляють, знешкоджують і виводять із організму залишки антигену. За мінімальної кількості антигену алергія пов'язана з особливостями функціонування систем організму. В імунологічній стадії алергія, зокрема, може бути наслідком переважання Т-хелперів ІІ типу над Т-хелперами І типу, які мають супресорний вплив на В-лімфоцити. Найбільша кількість алергіків зустрічається серед жінок, що пов'язано з тим, що естрогени пригнічують супресорну дію Т-хелперів І типу. Збільшується кількість алергічних захворювань і у старечому віці, що обумовлено віковою інволюцією вілочкової залози, а разом з тим і пригніченням функції Т-лімфоцитів. Тривалі стреси також сприяють проявам алергії, оскільки при цьому виникає акцидентальна (тимчасова) інволюція тимуса і масова апоптотична загибель Т-лімфоцитів. Анафілактичні реакції часто зустрічаються у людей, які колись перехворіли на гельмінтоз. Це пов'язано з тим, що гельмінти знешкоджуються еозінофілами, які атакують паразитів, на поверхні яких знаходяться IgE. Отже, хворі, або люди що перехворіли, на гельмінтоз мають підвищений титрIgE, який фіксуючись на тучних клітинах сприяє розвитку анафілаксії. У біохімічній стадіїпровокувати гіперергічний перебіг реакції може або надмірна потужність систем вироблення БАР, або недостатність систем протидії БАР, до яких відносяться інгібітори БАР (наприклад, інгібітори комплементу, в тому числі гепарин, інгібітори плазміну, антифосфоліпази, антиоксиданти, α1-антитрипсин, α2-макроглобулін), ферменти, що руйнують БАР (наприклад, гістаміназа, арилсульфатаза, кініназа), і клітини та органи, які дезактивують БАР (еозінофіли та печінка). У патофізіологічній стадіїалергічні реакції розвиваються більш потужно у людей з дефіцитом катехоламінів, які протидіють падінню артеріального тиску під впливом БАР, і глюкокортикоїдів, які знижують синтез ейкозаноїдів, попереджають дегрануляцію тучних клітин і зменшують чутливість органів-мішеней до дії БАР. Може сприяти алергії підвищення чутливості клітин до БАР, внаслідок збільшення на їх поверхневій мембрані кількості рецепторів до певного медіатора. В тих випадках, коли має місце реакція, що має всі ознаки алергії, але без імунологічної стадії, ми маємо справу з несправжньою алергічною реакцією. Такі реакції називаються пара- абогетероалергія (приклад: набрякКвінке, причина якого полягає у спадковому дефіциті інгібітора компонента комплементу). Аутоалергічні (аутоімунні) захворювання розвиваються внаслідок утворення антитіл проти антигенів власного організму. Основними механізмами виникнення аутоалергії є демаскування антигенів, зняття імунологічної толерантності та виникнення соматичної мутації Т-лімфоцитів. Демаскування антигенів, які за нормальних умов не контактують з нашою імунною системою, а тому є для неї чужими, стає можливим при пошкодженні гісто-гематичних бар'єрів та при руйнуванні клітин. В першому випадку стає можливим виникнення таких захворювань як тиреоїдит Хашимото, симпатичне запалення ока, розсіяний склероз, євнухоїдизм, хвороба Аддісона тощо. В другому випадку імунна система стикається з невідомими для неї внутрішньоклітинними антигенами і реагує на них як на чужі. Так, можливо, виникають в деяких випадках органонеспецифічні аутоімунні захворювання: системний червоний вовчак, за якого утворюються антитіла проти власного ДНК, не спадкова форма синдрома Шегрена – антитіла проти рібосомальних антигенів, склеродермія – антитіла проти центромера. Зняття імунологічної толерантності до нормальних компонентів тканин, можливо, перш за все, тому, що В-лімфоцити не мають толерантності до власних антигенів і не виробляють антитіл проти власних тканин лише тому, що їм цього не дозволяють Т-хелпери. При блокуванні супресорної функції Т-хелперів, що можливо при спадкових і набутих порушеннях функції тимуса і Т-лімфоцитів, В-лімфоцити виходять з-під контролю. Крім того, Т-лімфоцити можуть реагувати на власні гаптени, коли вони приєднуються до екзогенних макромолекул і мікроорганізмів. Т-лімфоцити не здатні відрізнити власні антигени від чужих і тоді, коли вони пошкоджуються радіацією, холодом, опіками, хімічними речовинами або активними кисневими радикалами та лізосомальними ферментами нейтрофілів. За таким механізмом виникають гломерулонефрит і ендокардит після перенесеної ангіни, холодова алергія тощо. Соматичні мутації Т-хелперів можуть призводити до виникнення заборонених клонів Т-лімфоцитів, які не здатні адекватно контролювати діяльність В-лімфоцитів. Мутація В-лімфоцитів може спричинити втрату ними властивості підкорятися супресорному впливу Т-лімфоцитів. Такі механізми можуть лежати в основі формування ревматоїдного артриту, за якого спостерігається утворення антитіл проти власних IgG, системного червоного вовчаку, аутоімунної гемолітичної анемії, хвороби Верльгофа, міастенії, перніціозної анемії Аддісон-Бірмера, ювенільного діабету і цукрового діабету ІІ типу та багатьох інших захворювань. Аллергия определение понятия, этиология Аллергия представляет собой патологически повышенную чувствительность организма к определенным антигенам (аллергенам), которая связана с перестройкой иммунной системы и повреждением собственных тканей. Основой аллергических реакций, как и иммунологических, являются реакции клеточного и гуморального иммунитета. Термин «аллергия» в 1906 году ввели австрийские педиатры Клеманс Пирке и Бела Шик. Медицинская статистика показывает необыкновенно большое возрастание частоты встречаемости аллергических болезней во всем мире во второй половине XX века. В западных странах количество больных аллергиями составляет в среднем 20 % населения, а местами – до 40-50 %. Существенно меньше таких больных (единицы процентов) в сообществах ведущих, «первобытный» образ жизни. Это доказывает, что в этиологии аллергии имеет значение не генетическая предрасположенность, а несоответствие физиологических реакций человека нарастающему давлению антропогенных факторов цивилизации. Аллергия (греч. allos – другой, иной + ergos – действие) – это типовая форма измененной иммунологической реактивности, характеризующаяся специфическим, избирательным повышением чувствительности организма к повторным воздействиям аллергена (веществам антигенной природы). Аллергены – это вещества антигенной и неантигенной (гаптены) природы, а также некоторые физические факторы (высокая и низкая температура, ультрафиолетовое облучение, ионизирующая радиация и т.д.), которые способны вызвать аллергическую реакцию. К общим свойствам аллергенов следует отнести относительно невысокую молекулярную массу, способность проникать в слизистые секреты и покровные ткани, хорошая растворимость, химическая стабильность in vivo, способность вступать в контакт с собственными белками организма. Особенностью их действия является способность проявлять эффект в крайне низких дозах, например, патогенно значимая суммарная доза аллергенов амброзии составляет всего 1 мкг за год. Классификация и характеристика аллергенов: А. По происхождению и природе: I. Экзогенные аллергены (экзоаллергены): 1. Пищевые (алиментарные), 2. Лекарственные, 3. Пыльцевые, | |
| Просмотров: 819 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |