| Главная » Файлы » Мои файлы |
Анулювання свідоцтва
| [ Скачать с сервера (81.0 Kb) ] | 05.06.2017, 01:23 |
| Анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю: підстави та порядок здійснення Відповідно до Конституції України, людина, її права і свободи є вищою цінністю [1]. Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина – обов’язок держави. Нотаріус є природним захисником прав людини і особи, оскільки надає незалежну і неупереджену юридичну допомогу на основі рівності, законності і справедливості, попереджаючи виникнення правових конфліктів сфери цивільного обороту. Питанню загальнодержавного регулювання нотаріальної діяльності приділяють увагу у своїх публікаціях як практичні працівники у сфері нотаріату (В.Черниш, Л.Павлова, Ю.Козьяков, Н.Круковес, А.Єрух, М.Дякович, В.Марченко та ін.) так і науковці, які займаються дослідженнями проблем нотаріату та нотаріальної діяльності (серед вітчизняних науковців – С.Фурса, Є.Фурса, В.Баранкова, В.Комаров, Л.Падзієвська, С.Пасічник, серед російських – Г.Романовський, О.Романовська, Ю.Філімонов, Г.Черемних, В.Аргунов, В.Ярков та ін.). [8] Відповідно до статті 11 Закону України «Про нотаріат» Міністерство юстиції здійснює видачу свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю (далі – свідоцтво) видається Міністерством юстиції України на підставі подання Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі (далі – управління юстиції), а у випадку успішного складання особою іспиту Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України (далі - Вища кваліфікаційна комісія нотаріату) – на підставі її рішення. [3] Статтею 12 Закону України «Про нотаріат» передбачено можливість анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Метою цієї статті є детальне дослідження підстав та порядку здійснення такого анулювання. Для досягнення зазначеної мети у статті пропонуються аналіз чинного законодавства України, а також наукових праць.[3] Виходячи з положень вказаної статті зрозуміло, що питання анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю вирішується Міністерством юстиції України. До 6 вересня 2012 року анулювання свідоцтва могло здійснюватися як з власної ініціативи нотаріуса, так і за поданням відповідного управління юстиції. Відтак, у першому випадку, анулювання свідоцтва наставало за результатами розгляду власної заяви нотаріуса, у якій він зазначав про власне волевиявлення припинити заняття нотаріальною діяльністю. У другому випадку, реалізація інших підстав анулювання свідоцтва залежала від дій відповідного управління юстиції і настає незалежно від волі нотаріуса. Проте 6 вересня 2012 року Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо державного регулювання нотаріальної діяльності» дане положення було вилучено. [4] Оскільки н даний час Законом України «Про нотаріат» передбачена лише можливість анулювання свідоцтва лише за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, прийнятим на підставі подання Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, тому пропонуємо звернути особливу увагу на підстави та порядок такого анулювання. [3] Відповідно до ст. 12 Закону України «Про Нотаріат» підставами для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю є: • втрата громадянства України або виїзду за межі України на постійне проживання: Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про громадянство України» громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Варто звернути увагу на те, що втрата громадянства України є лише однією з підстав припинення громадянства за наведеною статтею. Згідно з ч. 1 ст. 18 зазначеного Закону громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Відповідно до ст. 19 цього ж Закону однією з підстав для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави. - набуття особою громадянства України на підставі ст. 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; - добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою. Підставами втрати громадянства згідно зі ст. 19 зазначеного Закону є також: датою припинення громадянства України у випадках виходу або втрати громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України. З огляду на наведене правомірним здається зазначення в Законі України «Про нотаріат», що свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю анулюється у випадку припинення громадянства України особою, яка одержала таке свідоцтво. Таку санкцію можна застосовувати і до особи, яка не здійснює нотаріальну діяльність, але отримала свідоцтво, оскільки у випадку припинення громадянства вона не відповідає вимогам, необхідним для зайняття посади нотаріуса відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат». • винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав чинності; Слід зазначити, що складання вироку суду передбачається тільки у кримінальному процесі. Згідно з частинами 2 та 3 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Отже, винесення обвинувального вироку суду означає факт доведення вини особи у вчиненні злочинного діяння, що є несумісним із зайняттям нотаріальною діяльністю. Слід зазначити, що це положення повинно застосовуватись не тільки до нотаріусів, як це зазначено безпосередньо у вказаній статті, але й до осіб, які отримали свідоцтво, але нотаріальною діяльністю не займаються, оскільки відсутність судимості за вчинення злочину є однією з обов'язкових вимог для зайняття посади нотаріуса відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат». [7] • винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили; Варто звернути увагу на те, що формулювання стосовно застосування до нотаріуса примусових заходів медичного характеру, яке міститься в ст. 30 Закону України «Про нотаріат», виявляється більш правильним і точним, оскільки їх застосування може здійснюватися на підставі ухвали суду (якщо відбувається колегіальний судовий розгляд) або на підставі постанови судді (якщо судовий розгляд є одноособовим), що охоплюється єдиним поняттям «рішення». Згідно зі ст. 92 Кримінального кодексу України примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, до спеціального лікувального закладу з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. У статті 93 Кримінального кодексу України визначено, що примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання. Таким чином, призначення судом примусових заходів медичного характеру здійснюється у випадку вчинення особою злочинного діяння і наявності у неї психічної хвороби або встановлення факту перебування її у стані неосудності чи обмеженої осудності. В юридичній літературі зазначається, що примусові заходи медичного характеру не можна розцінювати як покарання, оскільки вони принципово відрізняються від покарання своєю метою і методами, але є заходами примусу, бо призначаються і припиняються тільки судом, незалежно від згоди хворого або його законних представників. Примусові заходи медичного характеру застосовуються до психічно хворих, які становлять суспільну небезпеку внаслідок психічного розладу і скоєння суспільно небезпечних дій. Заходи медичного характеру не мають каральних ознак, не вважаються судимістю і не переслідують цілі виправлення. Суспільна небезпека психічно хворого розуміється як ймовірність або ризик скоєння ним суспільно небезпечних діянь, у тому числі і повторних. Суспільна небезпека психічно хворого характеризується двома критеріями: - юридичним, яким є факт вчинення психічно хворим суспільно небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України; - медичним, яким є наявність у цієї особи хворобливого розладу психічної діяльності, що виключає здатність усвідомлювати свої дії та/або керувати ними. Особливе значення психічного розладу полягає в тому, що коли він продовжує зберігатись, це може призвести до повторного діяння. Очевидно, що особа, яка вчинила злочин і страждає на психічний розлад, не може здійснювати нотаріальну діяльність. Так само це положення слід застосовувати і до осіб, які отримали свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, але не займають посаду нотаріуса. [7] • закриття кримінального провадження щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав; Відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав відбувається виключно за мотивованою ухвалою суду або постановою судді. Важливо, що анулювання свідоцтва відбувається саме в разі припинення кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих, але не з інших підстав, про що свідчить також і судова практика. Наприклад, постановою Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 року у справі № К-10789/10 задоволено касаційну скаргу Міністерства юстиції України, що стосувалася законності анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. У суді встановлено, що нотаріуса, свідоцтво якого анульовано відповідним наказом Міністерства, було визнано винним у скоєнні злочину, але звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обставин та втратою діями ознаки суспільної небезпечності; кримінальну справу з цих підстав закрито. Ці обставини не були враховані судами попередніх інстанцій.[7] | |
| Просмотров: 440 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |