| Главная » Файлы » Мои файлы |
Адміністративне процесуальне право
| [ Скачать с сервера (97.2 Kb) ] | 04.12.2013, 23:05 |
| Одночасно із виникненням адміністративного права для забезпечення законності діяльності влади починає формуватися інститут адміністративної юстиції. Праобразом сучасного адміністративного процесу була адміністративна юстиція, яка традиційно розглядалася, як спосіб забезпечення законності адміністративної діяльності влади в державі. Виникнення, розвиток та формування адміністративного процесу нерозривно пов’язаний із формуванням української державності . 1.Історичні періоди становлення й розвитку адміністративного процесу. Процес становлення національної адміністративної юстиції умовно можна поділити на чотири основні періоди: 1) адміністративна юстиція на Українських землях доби Російської та Австро-Угорської імперій; 2) адміністративна юстиція часів формування Української державності (1917-1920 роки – період Центральної Ради, Гетьманату та Української Народної Республіки); 3) адміністративна юстиція України часів її перебування у складі СРСР (1920-1990 роки); 4) новітня адміністративна юстиція України. 1)Основний Закон, прийнятий вперше в Україні та підписаний Пилипом Орликом – Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького 5 квітня 1710 року, залишаючись дотепер першим в історії конституційним документом, містив у собі ознаки зародження адміністративної юстиції в Україні. За Правовим укладом та Конституцією відносно прав і вольностей Війська Запорозького 1710 року передбачалося, що у разі допущення провини козацькою старшиною або іншими урядовцями така справа – кримінальна чи якась інша – мали передаватись на розгляд Генерального суду. 2) Зокрема, Конституцією Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року визначалися судові органи, уповноважені розглядати адміністративні справи, певним чином закріплювався процесуальний порядок здійснення правосуддя. Конституцією Української Народної Республіки 1918 року встановлювалось, що найвищим судом республіки є Генеральний Суд УНР, утворений із колегії, вибраної Всенародними Зборами строком на п’ять років. Генеральний Суд наділявся повноваженнями найвищої касаційної інстанції, і не міг бути судом першої та другої інстанцій та мати функції адміністративної влади. Усі спори з приводу розмежування компетенції, які б виникали між органами державної влади, з одного боку, та органами державної влади і місцевого самоврядування, з іншого, розв’язувалися адміністративними судами. За часів правління Павла Скоропадського адміністративна юстиція також не була залишена гетьманською владою поза увагою. Законом про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 року Генеральний Суд України визнавався вищим судом України з адміністративних справ. Однак, найбільш змістовно діяльність судових органів щодо розгляду адміністративних справ визначав проект Основного Державного Закону УНР доби Директорії (1920 р.). Зокрема, передбачалося створення в судовій системі України Вищого адміністративного суду України, який мав розглядати і вирішувати, дотримуючись судового порядку, питання щодо законності розпоряджень адміністративних органів і органів самоврядування, а також спори між адміністративними органами і органами самоврядування. Про роль, яка відводилась Вищому адміністративному суду в системі судових органів Української держави того часу, свідчить той факт, що адміністративними судами нижчої інстанції мали виступати загальні суди, яким надавалось право вирішувати, чи відповідають розпорядження місцевих органів вимогам закону і чи не перевищила місцева влада своєї компетенції. 3) А.І. Єлістратовим у 1922 році запропонував проект "Положення про верховний адміністративний суд та про обласні і губернські адміністративні суди Республіки” Цінність цього проекту визначалася тим, що у ньому пропонувалося досить вичерпно, як на той час, у систематизованому вигляді визначити важливі процесуальні питання, пов’язані із вирішенням публічно-правових спорів: систему адміністративних судів; підсудність адміністративних справ; вимоги, які висувалися до посад суддів адміністративних судів; форму та зміст адміністративного позову; процесуальний порядок розгляду та вирішення адміністративних справ. (12 жовтня 1927 р.) в Україні вперше було прийнято Адміністративний кодекс, який і дотепер залишається єдиним кодифікованим нормативно-правовим актом у галузі адміністративного права. Аналіз цього законодавчого акта свідчить, що, недивлячись на відсутність у його змісті положень про адміністративну юстицію, він все ж містив деякі норми, що мали на меті забезпечити законність в галузі діяльності адміністративних органів. Завданням Адміністративного кодексу УРСР було забезпечення законності в адміністративній галузі та систематизація правил, що регулюють діяльність адміністративних органів та інших органів влади у зазначеній галузі. окремі риси адміністративної юстиції проявилися в діяльності ряду органів, що одержали назву „квазісудових” органи, які належали до системи виконавчої влади Страхові ради Житлові комісії Податкові комісії Третейські суди Судові земельні комісії 18 липня 1963 року Цивільного процесуального кодексу УРСР Конституції Української РСР від 20 квітня 1978 року року Закону УРСР "Про судоустрій Української РСР”принципи правові гарантії Незважаючи на позитивні зрушення в галузі судового захисту прав людини, судовий порядок оскарження в УРСР різними законодавчими актами суттєво обмежувався, оскільки діяло загальне правило, що не могли бути оскаржені до суду дії органів державного управління і посадових осіб, щодо яких було встановлено інший порядок оскарження. 4) Цей період становлення адміністративної юстиції України характеризується активним розвитком, по-перше, національного законодавства про адміністративну юстицію, по-друге, наукових досліджень даного правового інституту, що пов’язано, передусім, з настанням нової епохи Українського державотворення та законодавства. Незважаючи на досить сприятливі умови та плідні результати процесу становлення адміністративної юстиції в Україні, він, однак, тривав довгий час, супроводжуючись численними дискусіями та прийняттям низки нормативно-правових актів. Становлення новітньої адміністративної юстиції України, на нашу думку, було ознаменовано, перш за все, проголошенням державного суверенітету України та створенням незалежної української держави. 6 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства України. Моделі адміністративного процесу: У світі існує 3 основні моделі адміністративного процесу: 1) Романо-германська (Німецька) модель: характеризується тим, що всі повноваження в сфері адмін. Процесу здійснюються спеціалізованими судами, які здійснюють правосуддя у сфері публічно-правових відносин. Так у ФРН, на підставі закону «про адміністративні суди» здійснюється правосуддя у сфері фінансових відносин, соціальних відносин, конституційних відносин, адміністративно-правових. Саме ця модель є для України взірцем. 2) Англосаксонська модель: для цієї моделі характерним є здійснення адміністративного процесу судами загальної юрисдикції та, частково, так званими адміністративними трибуналами. Зважаючи на це, ця модель не є показовою для України. 3) Французька модель: у межах цієї моделі адміністративний процес здійснюється самими ж представниками адміністративної влади, тобто спеціалізованого адміністративного судочинства ця модель не знає. Зважаючи на ту обставину, що в Україні спостерігається рецепція адміністративного права, для вітчизняного адміністративного процесу показовою є романо-германська модель адміністративного процесу. Проте, ми не можемо 100% віднести адміністративний процес України до названих моделей, оскільки в державі сформована своя власна модель адміністративного процесу: Вітчизняна модель адміністративного процесу поєднує у собі елементи романо-германської та англосаксонської моделей (меншою мірою). Так, згідно ст. 17 КасУ, адміністративний процес здійснюється спеціалізованими судами (адміністративними судами) – прояв романо-германської моделі; та, частково, загальними судами – прояв англосаксонської моделі. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ Адміністративний процес України на сьогоднішній день представляє собою доволі неоднорідне та неоднозначне явище. Зокрема, у сучасній адміністративно-правовій та адміністративно-процесуальній науці розрізняють такі уявлення про адміністративний процес: 1) «Судовий» адміністративний процес – поняття та зміст якого закріплено у п. 3,4 ст. 3 КасУ. – адміністративний процес – це діяльність адміністративних судів щодо розгляду та вирішення публічно-правових суперечок учасниками яких є суб’єкт владних повноважень (органи державної влади, ОМС, посадові та службові особи цих органів. 2) «Управлінський» адміністративний процес («адміністративне право академічний курс» за загальною редакцією Авер’янова) Управлінський адміністративний процес – це розгляд та вирішення усіма без винятку органами державної влади індивідуальних адміністративних справ – широке розуміння адміністративного процесу. Вузьке розуміння адміністративного процесу – полягає у розгляді та вирішенні справ про адміністративні правопорушення. ( справи про адміністративні правопорушення регулюються кодексом України про адмін. правопорушення.) Адміністративний процес представляє собою різновид юридичного процесу, про який писав Горшельов «Теории юридического процесса») Ознаки адміністративного процесу: > Адміністративний процес являє собою адміністративного суду та інших учасників адміністративної справи (сторони, треті особи, їх процесуальні представники, ОМС, органи державної влади, спеціалісти, експерти, перекладачі, судові розпорядники, секретарі судових засідань – ст. 23, 24, 47, 62 КАСУ) щодо розгляду та вирішення у судовому порядку публічно-правових суперечок. > Основне призначення адміністративного процесу полягає у захисті суб’єктивно-публічних прав, свобод, законних інтересів, фізичних та юридичних осіб, які перебувають у публічно-правових відносинах із суб’єктами владних повноважень (п. 7 ч.1 ст.3 КАСУ), які здійснюють владні управлінські функції та інші публічні повноваження (функції регулювання, загально організаційна діяльність, надання адміністративних послуг, видача різноманітних документів, дозволів фізичним і юридичним особам), а також укладання адміністративних договорів, здійснення заходів адміністративного примусу (адмін. попередження, припинення, забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення) Адміністративний процес складається із таких основних компонентів, як стадії: 1) Відкриття провадження у справі (поняття адміністративного позову)(порушення адміністративної справи) 2) Підготовче провадження (підготовка адміністративної справи до судового розгляду) 3) Судовий розгляд адміністративної справи Перші 3 стадії є обов’язковими!!! 4) Апеляційне провадження (апеляція)5) Касаційне провадження (касація) 6) Перегляд рішення ВСУ 7) Провадження за нововиявленими обставинами 8) Судовий контроль 9) Виконавче провадження Друга складова – провадження (ст. 17 КАСУ) 1) За зверненнями фізичних та юридичних осіб щодо рішень, дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень (п. 1,2 ч. 2 ст. 17 КАСУ) 2) Провадження за зверненнями суб’єктів владних повноважень (п. п. 3-5 ч.2 ст. 17 КАСУ) 3) Провадження, що виникають із виборчих справ та справ про референдум (п. 6 ч.2 ст. 17 КАСУ) Стадії адміністративного процесу – сукупність однорідних процесуальних дій адміністративного суду учасників адміністративної справи щодо досягнення одного конкретного процесуального результату. Так, наприклад, подаючи адміністративний позов (ст. 105-107 КАСУ), позивач прагне відкриття провадження у справі, а суд перевіряє цей позов на відповідність вимогам, вміщених у статтях КАСУ. Провадження – сукупність подібних однорідних адміністративних справ, які розглядаються за особливими правилами, передбаченими КАСУ. Поняття управлінських функцій та публічно-правових відносин використовуються адміністративними судами, сторонами для правильного визначення адміністративної справи, яка підвідомча адміністративному суду. Адміністративно-процесуальна діяльність в Україні забезпечується судами. Адміністративний процес являє собою сукупність послідовних процесуальних дій адміністративного суду та учасників адміністративної справи, яка має на меті захистити суб’єктивно-публічні. Поняття адміністративно-процесуального права Взаємопов’язаною категорією із адміністративним процесом я адміністративно-процесуальне право. Яке, на відміну від адміністративного процесу являє собою не діяльність, а галузь вітчизняного права. Сукупність адміністративних процесуальних норм, вміщених у КАСУ, і які визначають повноваження адміністративних судів щодо розгляду і вирішення публічно-правових суперечок, визначають процедуру звернення до адміністративного суду та послідовність розгляду і вирішення адміністративних справ у судовому порядку. (ст. 1 КАСУ) КАСУ було прийнято і підписано у 2005 році. До цього у ВР був проект адміністративно-процесуального кодексу, але в останню мить назву було змінено. Тим не менш, правильніше було б назвати як адміністративний процесуальний кодекс. Сам КАСУ складається із 7 розділів: 1) Загальні положення – описує поняття та категорії, які використовуються надалі у змісті цього кодексу (зокрема, ст. 3 – понятійний апарат, що забезпечує адміністративний процес), описується призначення КАСУ (ст. 1), завдання адміністративного судочинства (ст. 2), засади організації та здійснення адміністративного процесу. Зокрема, у статтях 7 – 16 КАСУ описуються принципи адміністративного процесу 2) Організація адміністративного судочинства – найбільш важливими для організації адміністративного судочинства є норми статей 17-21 КАСУ. Зокрема, ці статі присвячені таким принципово важливим питанням, як юрисдикція адміністративних судів, поняття підсудності адміністративних справ та види підсудності. 3) Провадження судів різних інстанцій Принципи адміністративного процесу. Зважаючи на ту обставину, що сучасне АПП України є галуззю національного права України, воно, відповідно, успадковує, використовує загальні принципи, які розроблені теорією права. І, в свою чергу, загально правові принципи поширюються і на адмін. процес. Таким чином, ми можемо стверджувати, що принципи, закріплені у КУ, інших НПА, поширюються і на організацію та здійснення адміністративного судочинства. Принципи як правова категорія становлять основу адміністративного процесу, визначають закономірності здійснення правосуддя в адміністративних справах, і характеризуються такими ознаками: 1) Принципи, що застосовуються в межах адмін. процесу містять вимоги, і мають бути враховані усіма без винятку учасниками адміністративного судочинства під час розгляду і вирішення публічно-правових справ. Це своєрідні правила поведінки, яким підпорядковуються і адміністративний суд, і сторони, треті особи, їх процесуальні представники. 2) Принципи адміністративного процесу, відтворені у КУ та Законах України, випливають з окремих правових норм, або безпосередньо закріплені у спеціальних нормах. 3) Принципи адміністративного процесу завжди є наслідком (результатом) наукового пізнання. 4) Принципи адмін. процесу є категоріями об’єктивними. Тобто, переважно, не залежать від конкретної людини, і поява існування принципів адміністративного процесу безпосередньо обумовлена природою права, існування права, визнання людини найвищою соціальною цінністю. Принципи адміністративного процесу – об’єктивно існуючі, закріплені у статтях КУ, КАСУ, ЗУ, нормах міжнародного права, керівні основоположні правила здійснення адміністративного судочинства, які є обов’язком, як для адміністративного суду (ст. 23-24),так і для осіб, що беруть участь у справі (ст. 47 КАСУ), а також інших осіб, що є учасниками адміністративного процесу. Порушення, невизнання, або неточне відтворення принципів адміністративного процесу обумовлює порушення законних прав і свобод учасників адмін. процесу, і є підставою для апеляції та касації. | |
| Просмотров: 2834 | Загрузок: 162 | Рейтинг: 5.0/1 | |
| Всего комментариев: 0 | |