| Главная » Файлы » Шпаргалки » Шпаргалки |
Шпаргалка з Нормальної анатомії
| [ Скачать с сервера (683.5 Kb) ] | 11.09.2017, 20:48 |
| 1. Класифікація черепних нервів за складом волокон, походженням. Черепні нерви поділяють на: 1) несправжні ( І – ІІ пари) 2) справжні (ІІІ – ХІІ пари) Несправжні черепні нерви (І – ІІ пари) є виростками переднього мозку: І пара – нюхового мозку; ІІ пара – проміжного мозку. Тому мієлін цих нервів має походження з олігодендроглії, на відміну від мієліну справжніх нервів, який утворюють клітини Шванна. Справжні черепні нерви поділяють на: 1) чутливі нерви (VIII пара), які містять тільки чутливі волокна і відповідають задньому корінцю спинномозкового нерва; 2) рухові нерви (ІІІ, ІV, VI, XI, XII пари), які містять тільки рухові або рухові та вегетативні парасимпатичні волокна і відповідають передньому корінцю спинномозкового нерва; 3) змішані нерви (V, VII, IX, X пари), у складі яких проходять як чутливі, так і рухові волокна і які подібні до спинномозкових нервів. 2. Загальний план будови рухових, чутливих, змішаних черепних нервів. Намалювати схему. Коли справжній черепний нерв містить чутливі волокна, тоді він обов’язково має чутливий вузол черепного нерва (ganglion sensorium nervi cranialis) із чутливими псевдоуніполярними або біполярними нейронами, що знаходиться поза мозком і відповідає чутливому вузлу спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis); а також чутливі центри – ядра (nuclei) у стовбурі головного мозку, що відповідають чутливим ядрам задніх рогів спинного мозку. Коли справжній черепний нерв містить рухові волокна, він має рухові ядра у стовбурі головного мозку, що відповідають руховим ядрам передніх рогів спинного мозку. Коли у складі справжнього черепного нерва проходять парасимпатичні нервові волокна, він має парасимпатичні ядра у стовбурі головного мозку. За ходом такого черепного нерва обов’язково повинен бути парасимпатичний вузол (ganglion parasympathicum) з мультиполярними нейронами, в якому відбувається переключення парасимпатичних волокон. Несправжні черепні нерви є чутливими, але не мають чутливих ядер і чутливих вузлів. 3. Анатомічні відміни будови чутливих черепних нервів, похідних головного мозку, від справжніх чутливих черепних нервів. Анатомічні відміни черепних і спинномозкових нервів. Чутливий справжній черепний нерв обовязково має чутливий вузол черепного нерва (ganglion sensorium nervi cranialis) з чутливими псевдоуніполярними або біполярними нейронами, що знаходиться поза мозком; а також чутливі центри – ядра (nuclei) у стовбурі головного мозку. Несправжні черепні нерви є чутливими, але не мають чутливих ядер і чутливих вузлів. Спинномозкові нерви — це нерви, які відходять безпосередньо від спинного мозку. Є ряд ознак, які є спільними і для них, і для черепних; є ряд ознак, які відмінні. Так, черепні нерви є більш спеціалізованими: якщо всі спинномозкові нерви несуть усі можливі «загальні» види інформації у свій сегмент іннервації, то не всі черепні нерви мають усі можливі види волокон. «Спеціальні» види інформації забезпечуються тільки черепними нервами, спинномозкові нерви таких волокон не мають. Задня гілка спинно-мозкового нерва пов'язана з чутливим вузлом; теж саме є у чутливих (загальна чутливість) нервів. Подібно розташовані ядра як черепних, так і спинномозкових нервів: чутливі ядра розташовані вентрально (спереду), моторні — дорсально (ззаду). Спинномозкові нерви іннервують тіло за сегментарним типом; сегментарність голови поки що лежить в площині дискусії. 4. І пара черепних нервів: розвиток, загальна характеристика, утворення, топографія. Перша пара черепних нервів – нюховий нерв (n. olfactorius) за функцією належить до нервів спеціальної чутливості, а за розвитком є похідним відділу кінцевого мозку (а саме – нюхового мозку). N. olfactorius починається від слизової оболонки regio оlfactoria носової порожнини 15–20 тонкими безмієліновими нервами, які називаються нюховими нитками (fila olfactoria). Fila olfactoria є аксонами нюхових нейросенсорних епітеліоцитів (біполярних нейронів), розміщених в regio olfactoria. Fila olfactoria входять через дірчасті отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки в порожнину черепа і закінчуються в парній нюховій цибулині (bulbus olfactorius). Нюхова цибулина назад продовжується в нюховий шлях (tractus olfactorius), який переходить у трикутне розширення – нюховий трикутник (trigonum olfactorium), що лежить спереду від передньої пронизаної речовини (substantia perforata anterior). У ділянці вказаного трикутника волокна нюхового шляху розходяться на дві (інколи – на три та більше) смуги: присередню нюхову смугу (stria olfactoria medialis) та бічну нюхову смугу (stria olfactoria lateralis). Ці нюхові смуги, а також діагональна смуга (stria diagonalis) доволі чітко відмежовують передню пронизану речовину з трьох сторін. 5. ІI пара черепних нервів: розвиток, загальна характеристика, утворення, топографія. Друга пара черепних нервів – зоровий нерв (n. opticus) за функцією належить до нервів спеціальної чутливості, а за походженням є похідним проміжного мозку. N. opticus утворений аксонами гангліозних клітин сітківки (мультиполярних нейронів), які виходять через решітчасту пластинку білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae), залишають очне яблуко і, сполучившись між собою в міцний пучок, утворюють круглий товстий нерв. Розрізняють чотири частини зорового нерва: внутрішньоочну, очноямкову, канальну та внутрішньочерепну . Внутрішньоочна частина (pars intraocularis) є найкоротшою частиною нерва і розміщена у товщі оболонок очного яблука. По відношенню до решітчастої пластинки білкової оболонки внутрішньоочна частина, у свою чергу, поділяється ще на три частини: 1) передпластинкова частина (pars prelaminaris) – розміщена перед решітчастою пластинкою; 2) внутрішньопластинкова частина (pars intralaminaris) – розміщена між волокнами решітчастої пластинки; 3) запластинкова частина (pars postlamіnaris) – розміщена позаду решітчастої пластинки. Очноямкова частина (pars orbitalis) проходить у товщі жирового тіла очної ямки і має вигляд круглого тяжа діаметром до 5 мм та завдовжки близько 3 см. Оскільки очна ямка на 5–6 мм коротша, ніж очноямкова частина зорового нерва, нерв набуває S-подібної кривизни і при рухах очного яблука не натягується. Канальна частина (pars canalis) проходить через кістковий зоровий канал і має довжину 5–6 мм. Внутрішньочерепна частина (pars intracranialis) проходить у порожнині черепа від зорового каналу до зорового перехрестя; довжина її варіює від 4 до 17 мм. Зоровий нерв оточений двома піхвами, які є продовженням оболон головного мозку. Зовнішня піхва (vagina externa) зорового нерва є продовженням твердої оболони і, досягаючи очного яблука, переходить в його білкову оболонку; внутрішня піхва (vagina interna) є продовженням павутинної та м’якої оболон. Під павутинною оболоною, що вкриває зоровий нерв, розташований підпавутинний міжпіхвовий простір (spatium intervaginale subarachnoidale), де циркулює спинномозкова рідина. Внаслідок таких анатомічних особливостей формуються підтвердооболонний та підпавутинний шляхи розповсюдження крововиливів, інфекції, пухлин з порожнини черепа до ока і навпаки. 6. ІII та IV пара черепних нервів: розвиток, загальна характеристика, утворення, топографія. Третя пара черепних нервів – окоруховий нерв (n. oculomotorius), є еферентним (руховим) нервом . Більша частина волокон нерва починається від рухового ядра – ядра окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке розміщене під вентральною стінкою водопроводу середнього мозку на рівні верхніх горбків lamina tecti. Менша частина нерва чутливий корінець (сполучна гілка носовійкового нерва з війковим вузлом), починається від парасимпатичного додаткового ядра окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii), ядра Якубовича, від якого відходять передвузлові волокна. N. oculomotorius виходить із борозни окорухового нерва ніжки мозку і потрапляє у міжніжкову ямку. Проходячи крізь dura mater по бічній стінці sinus cavernosus, окоруховий нерв потрапляє через fissura orbitalis superior в очну ямку, де відразу розгалужується під гострим кутом на дві гілки: 1) тоншу верхню гілку (r. superior); 2) товстішу нижню гілку (r. inferior). Ramus superior іннервує m. levator palpebrae superioris et m. rectus superior. Ramus inferior іннервує m. rectus inferior, m. rectus medialis, m. obliquus inferior. Від нижньої гілки n. oculomotorius до парасимпатичного війкового вузла (g. ciliare) прямує гілка до війкового вузла, або парасимпатичний чи окоруховий корінець війкового вузла (ramus ad ganglion ciliare seu radix parasympathica ganglion ciliare seu radix oculomotoria), який несе передвузлові парасимпатичні волокна. У розташованому в очній ямці війковому вузлі ці волокна переключаються на завузлові волокна, які у складі коротких війкових нервів досягають очнoго яблукa, де іннервують m. ciliaris et m. sphincter pupillae. (писати не обовязково ↓) Повне ураження окорухового нерва патологічним процесом викликає: 1) опущення верхньої повіки (птоз), викликане паралічем (параліч – втрата рухових функцій) або парезом (парез – неповний паралiч) m. levator palpebrae superioris; 2) розширення зіниці (мідріаз) за рахунок паралічу m. sphincter pupillae i переваги симпатичної іннервації m. dilatator pupillae; 3) порушення акомодації внаслідок паралічу m. ciliaris; 4) розбіжну косоокість за рахунок збереження функції m. rectus lateralis (іннервується VІ парою черепних нервів) та m. obliquus superior (іннервується ІV парою черепних нервів) при паралічі всіх інших окорухових м’язів; 5) двоїння в очах (диплопія), яке виникає внаслідок того, що при косоокості зображення падає не на ідентичні поля сітківки обох очей; 6) випинання очного яблука із очної ямки (екзофтальм) за рахунок втрати тонусу паралізованими окоруховими м’язами при збереженні тонусу m. orbitalis, який має симпатичну іннервацію. Четверта пара черепних нервів – блоковий нерв (n. trochlearis), найтонший нерв, є суто руховим нервом. Він бере початок від рухового ядра – ядра блокового нерва (nucleus nervi trochlearis) і єдиний з усіх черепних нервів виходить на дорсальній поверхні стовбура мозку позаду lamina tecti, з’являючись з боків від вуздечки верхнього мозкового паруса. Нерв огинає збоку ніжку мозку і, проходячи через dura mater, розміщується у бічній стінці sinus cavernosus вздовж очного нерва (гілка V пари) спочатку під окоруховим нервом, а потім – вище нього. В очну ямку n. trochlearis потрапляє крізь верхню очноямкову щілину і, обігнувши сухожилок м’яза-підіймача верхньої повіки, іннервує m. obliquus superior. При ураженні блокового нерва виникає збіжна косоокість і двоїння в очах при погляді вниз. 7. Загальна будова вегетативного вузла голови: корінці, їх утворення; гілки, їх склад і обєкти іннервації. Війковий вузол; топографія, корінці, гілки, ділянки іннервації. Позаорганні парасимпатичні вузли розміщені поблизу органів, що іннервуються. До них відносяться 5 великих парасимпатичних вузлів голови (війковий, крило-піднебінний, піднижньощелепний, під’язиковий, вушний), а також парасимпатичні тазові вузли. До цих вузлів підходять три типи нервів чи корінців: чутливі, симпатичні та парасимпатичні. Перших два типи волокон проходять транзитом, при цьому чутливі волокна несуть інформацію до мозку, а симпатичні (постгангліонарні) – до органів, що іннервуються. Волокна парасимпатичних корінців закінчуються на нейронах вузлів. Аксони цих нейронів утворюють постгангліонарні волокна, які досягають органа, що іннервується. Периферійні гілки описаних вузлів утворені трьома різновидами волокон (чутливими, симпатичними і парасимпатичними). Війковий вузол (g.ciliare) має непостійну форму та величину (його довжина в середньому складає 2 мм). Цей вузол лежить у товщі жирової тканини у задньому відділі очної ямки на зовнішній поверхні зорового нерва (відступаючи на 7-8 мм від заднього полюса очного яблука). Війковий вузол має три корінці: 1) парасимпатичний корінець, radix parasympathica (утворений гілкою окорухового нерва до війкового вузла, r.n.oculomotorius ad ganglion ciliare); 2) симпатичний корінець, radix sympathica (утворений завузловими симпатичними волокнами, що у складі внутрішнього сонного сплетення відходять від верхнього шийного вузла, ganglion cervicale superius ) ; 3) чутливий корінець, radix sensoria (утворений сполучною гілкою носовійкового нерва з війковим вузлом, r.communicans n.nasociliaris cum ganglio ciliare). Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла у складі коротких війкових нервів (nn.ciliares brevis) прямують до очного яблука, пронизують склеру і іннервують війковий м’яз та м’яз-звужувач зіниці. 8. V пара черепних нерві: розвиток, загальна характеристика; внутрішньочерепна частина V пари, чутливий вузол V пари. П’ята пара черепних нервів – трійчастий нерв (n. trigemіnus) – є змішаним нервом . Він розвивається у зв’язку із похідними І зябрової дуги і складається з більшої чутливої частини та меншої рухової частини волокон. Чутливі волокона сприймають подразнення з шкіри лиця, твердої мозкової оболони головного мозку, слизових оболонок носа, рота, вуха, кон’юнктиви, крім ділянок, що іннервуються І, VІІ, VIII, ІХ та Х парами черепних нервів. Рухові волокона n. trigeminus іннервують всі м’язи, які є похідними І зябрової дуги (всі жувальні м’язи, m. mylohyoideus, переднє черевце m. digastricus, m. tensor velli palatini, m. tensor tympani). Трійчастий нерв має 4 ядра: 1) головне ядро трійчастого нерва (nucleus principalis nervi trigemini) є чутливим і проектується в дорсолатеральній частині верхнього відділу моста; 2) спинномозкове ядро трійчастого нерва (nucleus spinalis nervi trigemini) є чутливим і продовжується по всьому довгастому мозку до шийного відділу спинного мозку; 3) середньомозкове ядро трійчастого нерва (nucleus mesencephalicus nervi trigemini) є чутливим і розташоване більшою мірою в середньому мозку; 4) рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini) є руховим і розміщене в мосту присередніше чутливих ядер. Трійчастий нерв виходить із стовбура мозку спереду від середньої ніжки мозочка двома корінцями: 1) товстим чутливим корінцем (radix sensoria); 2) тонким руховим корінцем (radix motoria). Нерв пронизує tentorium cerebelli біля місця прикріплення його до верхнього краю піраміди скроневої кістки і входить в утворену розщіпленням dura mater трійчасту порожнину (cavum trigeminale). Тут, на виїмці кам’янистої частини в impressio trigemini, розташований чутливий вузол Гассера, або трійчастий вузол (ganglion trigeminale). Трійчастий вузол має півмісяцеву форму; він вигнутий дозаду і опуклий допереду. Довжина вузла в середньому становить 14–18 мм, ширина середньої частини дорівнює 6 мм, але до кінців він звужується до 4 мм. Трійчастий вузол утворений тілами псевдоуніполярних чутливих нейронів. Аксони цих нейронів ідуть назад, формують чутливий корінець трійчастого нерва і досягають його двох чутливих ядер – nucleus spinalis n. trigemini et nucleus principalis n. trigemini. Nucleus mesencephalicus nervi trigemini побудоване з псевдоуніполярних нейронів, дендрити яких проходять через ganglion trigeminale не перериваючись, транзитом. Таким чином, середньомозкове ядро трійчастого нерва можна розглядати як частину ganglion trigeminale, що “перемістилася” у стовбур мозку. Дендрити нейронів g. trigeminale et nucleus mesencephalicus nervi trigemini йдуть вперед і формують три великі гілки, які відходять від опуклого краю вузла: 1) очний нерв (n. ophthalmicus) 2) верхньощелепний нерв (n. maxillaris) 3) нижньощелепний нерв (n. mandibularis) 9. V пара черепних нервів: 1-ша гілка V пари – утворення, вихід з черепа, гілки, ділянки іннервації. 1 - очний нерв (nervus ophtalmicus), який виходить з порожнини черепа через верхню орбітальну щілину в орбіту; Ділянки іннервації: 1) очний нерв іннервує оболонки мозку, вміст орбіти, шкіру чола і спинки носа та ін. Гілки нерва: - оболонна гілка(ramus meningeus) іннервує оболонки головного мозку; - слізний нерв (nervus lacrimalis) іннервує слізну залозу (чутлива іннервація), латеральний кут ока; - надорбітальний нерв (nervus supraorbitalis) виходить через однойменний отвір на чоло, продовжується в лобовий нерв (nervus frontalis), який іннервує шкіру чола, верхню повіку; - носовійковий нерв (nervus nasociliaris) іннервує очне яблуко, м'язи ока (чутлива іннервація) кон'юнктиву, слізний мішок, носову порожнину, шкіру спинки носа; 10. V пара черепних нервів: 2-га гілка V пари – утворення, вихід з черепа, гілки, ділянки іннервації. Верхньощелепний нерв (II гілка трійчастого нерва). n. maxillarisвідходить від трійчастого вузла, спрямований вперед, виходить з порожнини черепа через круглий отвір в крилопіднебінну ямку. Ще в порожнині черепа від верхньощелепного нерва відходить менінгеальна гілка, r. meningeus (medius), яка супроводжує передню гілку середньої менінгеальної артерії і іннервує тверду оболонку головного мозку ділянці середньої черепної ямки. В крилопіднебінній ямці від верхньощелепного нерва відходять підочноямковий і виличний нерви та вузлові гілки до крилопіднебінного вузла. 1. Підочноямковий нерв, n. infraorbitalis, є прямим продовженням верхньощелепного нерва. Через нижню очноямкову щілину цей нерв проникає в очну ямку, залягає спочатку в підочноямкову борозну, а потім входить в підочноямковий канал верхньої щелепи. Вийшовши з каналу через підочноямковий отвір на передню поверхню верхньої щелепи, n. infraorbitalis ділиться на декілька гілок. Це нижні гілки повік (rr. palpebrales inferiores), які спрямовуються до шкіри нижньої повіки, потім зовнішні носові гілки, rr. nasales exerni, що розгалужуються у шкірі зовнішнього носа, і верхні губні гілки, rr. labiales superiores. Крім того, на своєму шляху ще в підочноямковій борозні і в каналі підочноямковий нерв віддає верхні передні, cередню і задні альвеолярні гілки, rr. alveolares superiores anteriores, medius еt posteriores, які в товщі верхньої щелепи утворюють верхнє зубне сплетіння, рlехus dentalis superior. Верхні зубні гілки, rr. dentales superiores, цього сплетіння іннервують зуби верхньої щелепи, а верхні ясенні гілки, rr. gingivales superiores, - ясна. Від підочноямкового нерва відходять також внутрішні носові гілки, rr. nasales internі, до слизової оболонки передніх відділів порожнини носа. 2. Виличний нерв, n. zygomaticus, відходить від верхньощелепного нерва в крилопіднебіннiй ямці, біля крилопіднебінного вузла і проникає в очну ямку через нижнюочноямкову щілину. В очній ямці віддає сполучну гілку, що містить післявузлові парасимпатичні волокна до слізного нерва для секреторної іннервації слізної залози. Потім виличний нерв входить у виличноочноямковий отвір виличної кістки. В товщі кістки нерв ділиться на дві гілки, одна з яких - виличноскронева гілка, n. zygomaticotemporalis, через отвір, на передній поверхні виличної кістки, спрямовується до шкіри виличної і щічної ділянок. 3. Вузлові гілки, rr. ganglionares, які містять чутливі і вегетативні волокна, йдуть від n. maxillaris (в крилопіднебінній ямці) до крилопіднебінного вузла і до гілок, які від нього відходять(див. парасимпатичну систему). 4. Крилопіднебінний вузол, ganglion pterygopalatinum. Належить до парасимпатичної частини вегетативної нервової системи. Гілками крилопіднебінного вузла є: 1. Медіальні і латеральні верхні задні гілки носа rr. nasales posteriores superiors mediales et laterales, які проникають крізь клиноподібно-піднебінний отвір та іннервують слизову оболонку порожнини носа, а також її залози. Найбільша з верхніх медальних гілок - носопіднебінний нерв, n. nasopalatinus, лягає на перетинку носа, потім йде крізь різцевий канал дослизової оболонки твердого піднебіння. 2. Великий і малий піднебінні нерви, n. palatinus minores et rr. раlаtіnі minores, через однойменні канали йдуть до слизової оболонки твердого і м'якогопіднебіння. 3. Нижні задні носові гілки rr. nasales posteriores inferiores, проходять в піднебінному каналі і іннервують слизову оболонку нижніх відділів порожнини носа. 11. V пара черепних нервів: 3-тя гілка V пари – утворення, вихід з черепа, гілки, ділянки іннервації. Нижньощелепний нерв (n. mandibularis ) - третя гілка,виходить з черепа Через овальний отвір у підскроневу ямку. Нерв змішаний, завтовшки 3,5 - 7.5 мм; складається з 30-80 пучків, в яких нараховується від 50000 до 120000 мієлінових нервових волокон. Від нижньощелепного нерва відходять такі рухові гілки: 1. Жувальний нерв (n. masstericus) після відгалуження від основного стовбура проходить над верхнім краєм бічного крилоподібного м'яза і через вирізку нижньої щелепи входить у жувальний м'яз з присереднього боку. Перед цим віддає чутливу гілочку до скронево-нижньощелепного суглоба. 2. Глибокі скроневі нерви (nn. temporales profundi) проходять по зовнішній основі черепа, огинаючи підскроневий гребінь, і проникаючи через присередню поверхню скроневого м'яза, розділившись перед цим на передню і заднюю скроневі гілки. 3. Бічний крилоподібний нерв (n. pterigoideus lateralis) проходить вперед і вниз до внутрішньої поверхні однойменного м'яза згори і збоку й розгалужується в ньому. 4. Присередній крилоподібний нерв (n. pterigocleus medialis) проходить вперед і вниз до внутрішньої поверхні однойменного м'яза. Поблизу вушного вузла віддає вузлові гілки, а також два невеликих нерви: до м'язів - натягачів піднебінної завіски і барабанної перетинки. 5. Щелепно - під'язиковий нерв (n. mylohyoideus) відходить від нижнього коміркового перед його входженням у нижньо-щелепний отвір; йде по однойменній борозні гілки нижньої щелепи й далі до щелепно під'язикового м'яза та до переднього черевця двочеревцевого м'яза. Чутливі гілки нижньощелепного нерва: 1. Оболонкова гілка (r. meningeus) відходить поблизу овального отвору і разом із середньою оболонковою артерією проникає до порожнини черепа через остистий отвір, де ділиться на дві гілки й іннервує тверду оболонку головного мозку та слизову оболонку комірок соскоподібного відростка скроневої кістки. 2. Щічний нерв (n. buccalis) проходить між головками бічного крилоподібного м'яза, по бічній поверхні щічного м'яза, доходячи до кута рота; віддає тонкі гілки, які пронизують щічний м'яз та іннервують слизову оболонку й шкіру щоки, а також шкіру кута рота. 3. Вушно - скроневий нерв (n. auriculotemporalis) має сполучну гілку до вушного вузла. Біля шийки нижньої щелепи нерв повертає догори, пронизує привушну слинну залозу і виходить на скроневу ділянку, супроводжуючи поверхневу скроневу артерію. Віддає такі гілки: суглобові (rr. articulares); привушні (rr. parotidei) у складі яких крім чутливих є парасимпатичні секреторні волокна з вушного вузла, які приєдналися до вушно - скроневого нерва за допомогою сполучноїгілки; нерв зовнішнього слухового ходу (n. meatus acustici externi), до шкіри зовнішнього слухового ходу та барабанної перетинки; передні вушні нерви (nn. auricularis anteriores) до шкіри вушної раковини й середньої частини скроневої ділянки. 4. Язиковий нерв (n. lingvalis) починається поблизу овального отвору, проходить між крилоподібним м’язом, до язикового нерва приєднується барабанна струна, що є продовженням проміжного нерва. У складі барабанної струни крім чутливих смакових волокон йдуть передвузлові парасимпатичні волокна до піднижньощелепного вузла, під'язикової та піднижньо - щелепної залоз. Далі язиковий нерв проходить між внутрішньою поверхнею нижньої щелепи та присереднім крилоподібним м’язом над піднижньощелепною залозою, по зовнішній поверхні під’язиково-язикового м'яза в складці слизової оболонки до бічної поверхні язика. Між волокнами під’язиково-язикового та підборідно-язикового мязів нерв розпадається на кінцеві гілки. За ходом нерва формуються сполучні гілки знижнім комірковим і під'язиковим нервами, а також з під нижньощелепним вузлом. У порожнині рота від язикового нерва відходять такі гілки: до перешийка зіва - до слизової оболонки зіва й заднього відділу дна порожнини рота, ясен та під'язикової залози, які проходять через м'язи язика й закінчуються в слизовій оболонці передніх двох третин язика, несучи також смакові волокна від сосочків язика. 5. Нижній комірковий нерв (n. alveolaris inferior) - змішаний, найбільша гілка нижньощелепного нерва. Спочатку проходить між крилоподібними м'язами із боку від язикового нерва, потім входить разом з однойменними судинами до каналу нижньої щелепи. 12. Піднижньощелепний та підязиковий вузли: топографія, корінці, гілки, ділянки іннервації. Піднижньощелепний вузол, g.submandibulare, розміром близько 3 мм, лежить на піднижньощелепній слинній залозі під n.lingualis. Піднижньощелепний вузол має три корінці: 1) парасимпатичний корінець, radix parasympathica (утворений барабанною стуною, chorda tympani); 2) симпатичний корінець, radix sympathica; 3) чутливий корінець, radix sensoria (утворений вузловими гілками піднижньощелепного нерва, rr.ganglionares n.mandibularis). Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла забезпечують секреторну іннервацію піднижньощелепної та під’язикової слинних залоз. Під’язиковий вузол, g.sublinguale, дуже мінливий за будовою, інколи розміщується на бічній поверхні під’язикової слинної залоза, але частіше являє собою скупчення нейронів по ходу гілок n.lingualis до під’язикової залози. Під’язиковий вузол має три корінці: 1) парасимпатичний корінець, radix parasympathica (утворений барабанною струною, chorda tympani); 2) симпатичний корінець, radix sympathica; 3) чутливий корінець, radix sensoria (утворений вузловими гілками піднижньощелепного нерва, rr.ganglionares n.mandibularis). Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла забезпечують секреторну іннервацію під’язикової залози. 13. VI пара черепних нервів і проміжний нерв; розвиток, загальна характеристика, ядра, топографія, гілки, ділянки іннервації. VI пара черепних нервів – відвідний нерв Шоста пара черепних нервів – відвідний нерв (n. abducens) є руховим нервом. Він має одне рухове ядро відвідного нерва (nucleus n. abducentis), яке розташоване в мосту і залягає в ділянці середніх відділів eminentia medialis ромбоподібної ямки під лицевим горбком. Нерв виходить з речовини мозку між заднім краєм мосту і пірамідою довгастого мозку (у цибулино-мостовій борозні). Далі нерв іде під мостом наперед, догори й назовні, пронизує тверду оболону головного мозку ззаду і збоку від dorsum sellae та виходить у печеристу пазуху. Тут він залягає назовні від внутрішньої сонної артерії. Із порожнини черепа відвідний нерв виходить крізь верхню очноямкову щілину і в очній ямці, проходячи під n. oculomotorius, іде присередньо до бічного прямого м’яза очного яблука, який він іннервує. При ураженні VI пари виникає парез або параліч бічного прямого м’яза, який проявляється обмеженням або неможливістю руху очного яблука назовні. В таких випадках виникає збіжна косоокість і двоїння в очах, яке посилюється при погляді в бік ураженого нерва. 14. VII пара черепних нервів і проміжний нерв; розвиток, загальна характеристика, ядра, топографія, гілки, ділянки іннервації. Крилопіднебінний вузол. VII пара черепних нервів – об’єднує два нерви: лицевий і проміжний. Лицевий нерв Ядра: 1) ядро лицевого нерва (соматомоторне) лежить у покришці моста. Волокна: нерв містить тільки рухові волокна (аксони мотонейронів соматомоторного ядра). Нерв виходить з порожнини черепа через внутрішній слуховий отвір → лицевий канал → шилососкоподібний отвір. Далі нерв проходить через привушну слинну залозу, утворюючи там сплетення, але не іннервуючи цю залозу, і врешті розгалужується на гілки («велика гусяча лапка»); - вискові (rami temporales); - виличні (rami zygomatici); - щічні (rami buccales); - крайова гілка нижньої щелепи (ramus marginalis mandibulae); - гілка шиї (ramus colli); - задні вушні нерви (nervi auriculars posteriores); - двочеревцевий нерв (nervus digastricus); - шило-під’язиковий нерв (nervus stylohyoideus). Примітка: ще в лицевому каналі від лицевого нерва відгалужується стремінцевий нерв (nervus stаpedius), який іннервує однойменний м’яз. Ділянки іннервації: мімічні м’язи, двочеревцевий м’яз (заднє черевце), шило-під’язиковий м’яз, підшкірний м’яз шиї, вушні м’язи, стремінце вий м’яз. Проміжний нерв (nervus intermedius). Ядра: 1) верхнє слиновидільне ядро (вегетативне парасимпатичне) nucleus salivatorius superior; 2) ядро одинокого шляху (соматосенсорне смакове) tractus solitarii. Ядра лежать у покришці мосту. Волокна: нерв змішаний, містить парасимпатичні волокна (аксони нейронів парасимпатичного ядра) і чутливі (смакові) волокна (відростки протонейронів чутливого вузла корінця (ganglion geniculi), який лежить у колінці лицевого каналу). Нерв виходить з порожнини черепа через внутрішній слуховий отвір, внутрішній слуховий хід, лицевий канал. В лицевому каналі нерв розгалужується на два нерви: - великий кам’янистий нерв (nervus petrosus major) – виходить через отвір каналу великого кам’янистого нерва, рваний отвір, потім через крилоподібний канал потрапляє в крилопіднебінну ямку; - барабанна струна (chorda tympani) йде по канальцю барабанної струни, виходить через кам’янисто-барабанну щілину. Ділянки іннервації: смакова іннервація передніх 2/3 язика, парасимпатична іннервація слізної залози, залоз носової порожнини, всіх слинних залоз, крім привушної. Великий кам’янистий нерв містить парасимпатичні волокна, які перериваються у парасимпатичному крилопіднебінному вузлі (ganglion pterygopalatinum). Вузол цей розміщений в крилопіднебінній ямці. Аксони вісцеромотонейронів вузла іннервують слізну залозу, утворюють носові нерви (nervi nasales), які через клинопіднебінний отвір йдуть у носову порожнину та іннервують залози носової порожнини, а також утворюють піднебінні нерви (nervi palatini), які через великий та малі піднебінні канали йдуть у ротову порожнину та іннервують залози піднебіння. Барабанна струна містить парасимпатичні та чутливі волокна. Парасимпатичні волокна перериваються у парасимпатичному вузлі піднижньощелепного трикутника. Аксони вісцеронейронів вузла іннервують піднижньощелепну та під’язикову слинні залози, а також дрібні залози ротової порожнини. Чутливі волокна закінчуються смаковими рецепторами в передніх 2/3 язика. Крило-піднебінний вузол, g.pterygopalatinum, розміром близько 5 мм, розміщений у крило-піднебінній ямці збоку від клино-піднебінного отвору. Крило-піднебінний вузол має три корінці: 1) парасимпатичний корінець, radix parasympathica (утворений великим кам’янистим нервом, n.petrosus major); 2) симпатичний корінець, radix sympathica (утворений глибоким кам’янистим нервом, n.petrosus profundus); 3) чутливий корінець, radix sensoria (утворений вузловими гілками верхньощелепного нерва, rr.ganglionares n.maxillaris). Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла забезпечують секреторну іннервацію залоз слизової оболонки порожнини носа, рота, глотки та сльозової залози. Гілки крило-піднебінного вузла Очноямкові гілки (rr. orbitales) входять в очну ямку через fissura orbitalis inferior у вигляді 2–3 тонких гілок, потім через задній решітчастий отвір проникають у носову порожнину й іннервують слизову оболонку задніх решітчастих комірок та клиноподібної пазухи. Бічні та присередні верхні задні носові гілки (rr. nasales posteriores superiores laterales et mediales) виходять з крило-піднебінної ямки в носову порожнину через foramen sphenopalatinum і іннервують верхні ділянки слизової оболонки бічної та присередньої (верхній відділ перегородки носа) стінки носової порожнини. Нижні задні носові гілки (rr. nasales posteriores inferiores) іннервують нижні відділи бічної стінки носової порожнини. Носо-піднебінний нерв (n. nasopalatinus) – нерв Скарпи, є найдовшою з задніх носових гілок. 1. nasopalatinus іде вперед між окістям і слизовою оболонкою носової порожнини, іннервує слизову оболонку перегородки носа, лягає в canalis incisivus i, проникнувши в порожнину рота, іннервує слизову оболонку твердого піднебіння. Великий піднебінний нерв (n. palatinus major) виходить із однойменного каналу через однойменний отвір у ротову порожнину і іннервує слизову оболонку піднебіння. Малі піднебінні нерви (nn. palatini minores) виходять із однойменних отворів на піднебіння, іннервують слизову оболонку м’якого піднебіння. Мигдаликові гілки (rr. tonsillares) цих нервів забезпечують іннервацію піднебінного мигдалика. Глотковий нерв (n. pharyngeus) іде до глотки і іннервує слизову оболонку хоан та склепіння глотки. 15. VIІI пара черепних нервів і проміжний нерв; розвиток, загальна характеристика, ядра, топографія, гілки, ділянки іннервації. VIII пара черепних нервів Присінково-завитковий нерв (n. vestibulocochlearis) утворений двома самостійними анатомічно і функціонально різними чутливими нервами. У ньому розрізняють систему волокон присінкового (n. vestibularis і завиткового (n. cochlearis) нервів. 1. Присінковий нерв проводить імпульси, що здійснюють контроль за положенням голови і тіла. Разом з іншими органами чуттів бере участь в орієнтованих реакціях. Рецептори присінкового нерва знаходяться в отолітових приладах внутрішнього вуха: ампулах трьох півколових каналів, перетинчастому мішечку (sacculus) і маточки (utriculus) присінка. Рецептори зв'язані з дендритами присінкового вузла, що лежить у глибині внутрішнього слухового ходу скроневої кісти, і утворюють ряд таких нервів: – маточковий нерв (n. utricularis) складає верхню частину присінкового нерва. Починається від рецепторів еліптичного закутка присінка внутрішнього вуха; – передній ампульний нерв (n. ampullaris anterior) складає разом з еліптичним нервом верхню частину присінкового нерва і має рецептори в передній перетинчастій ампулі півколового каналу; – бічний ампульний нерв (n. ampullaris lateralis), так само як і два попередніх, є складовою частиною верхнього відділу присінкового нерва. Контактує з рецепторами бічної ампули півколового каналу; – мішечковий нерв (n. saccularis) проходить у нижній частині присінкового нерва і його вузла, починається від рецепторів слухової плями мішечка; – задній ампульний нерв (n. ampullaris posterior) має рецептори в задній ампулі півколового каналу і нижньої чутливої плями присінка. Аксони нейронів gangl. vestibulare формують верхній корінець VIII пари нервів, що виходить зі скроневої кісти через внутрішній слуховий отвір за лицевим нервом. Верхній корінець проходить у задній мозок між мостом і мозочком, не доходячи до дна IV шлуночка. Аксони присінкового нерва розділяються на висхідні і низхідні пучки. Висхідні пучки присінкового нерва переключаються у верхнім ядрі моста і nucl. fastigii мозочка, а також у корі черв’яка. У мозочку відбувається безпосередній зв'язок між присінковими нервами і руховими ядрами. Низхідні пучки переключаються в ядрі низхідного корінця (нижнє ядро), медіальному і латеральному ядрах. 2. Завитковий нерв проводить звукові подразнення, сприймані рецепторами кортієва органа завитки. Дендрити, виходячи через канали спіральної пластинки завитка, досягають клітин спірального вузла (gangl. spirale), розташованого в каналі стрижня завитки. Аксони біполярних клітин формують нижній корінець присінково-завиткового нерва, який через внутрішній сонний отвір піраміди скроневої кісти виходить на основу черепа, проникаючи разом із присінковим нервом між мостом і мозочком до вентрального і дорсального ядер заднього мозку. У ядрах відбувається переключення на слуховой провідний шлях. 16. XI пара черепних нервів і проміжний нерв; розвиток, загальна характеристика, ядра, топографія, гілки, ділянки іннервації. Вушний вузол. ІХ пара черепних нервів – язикоглотковий нерв (nervus glossopharyngeus). Ядра: 1) двояке ядро (соматомоторне) 2) нижнє слиновидільне ядро (парасимпатичне) 3) ядро одинокого шляху Ядра лежать у довгастому мозку. Волокна: нерв змішаний, містить рухові волокна (аксони мотонейронів соматомоторного ядра), парасимпатичні волокна (аксони нейронів парасимпатичного ядра), чутливі волокна (відростки протонейронів чутливих верхнього та нижнього вузлів (ganglion superior et inferior), які лежать біля яремного отвору). Нерв виходить з порожнини черепа через яремний отвір. Ділянки іннервації: - рухові волокна формують гілки до шило-горлового м’яза (rami musculi stylopharyngei), які іннервують шило-горловий м’яз; - чутливі волокна іннервують: горло (горлові гілки – rami pharingei), корінь язика - язикові гілки (rami lingvalis); мигдаликові гілки (rami tonsillaris); сонну пазуху (гілка сонної пазухи – ramus sinus carotici); середнє вухо (барабанний нерв – nervus tympanicus); - парасимпатичні волокна йдуть разом з барабанним нервом, а потім виходять з барабанної порожнини у вигляді малого каменистого нерва (nervi petrosus minor). Малий камянистий нерв переривається в парасимпатичному вушному вузлі (ganglion oticum), який розміщений поблизу привушної слинної залози. Аксони вісцеромотонейронів вузла іннервують привушну слинну залозу. Вушний вузол, g.oticum, розміром близько 3 мм, розміщений в підскроневій ямці присередньо від n. mandibularis під овальним отвором. Вушний вузол має три корінці: 1) парасимпатичний корінець, radix parasympathica (утворений малим кам’янистим нервом, n.petrosus minor); 2) симпатичний корінець, radix sympathica; 3) чутливий корінець, radix sensoria (утворений вузловими гілками піднижньощелепного нерва, rr.ganglionares n.mandibularis). Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла забезпечують секреторну іннервацію привушної слинної залози. 17. Х пара ЧН. Розвиток, ядра, характеристика, вихід з мозку, з черепу, частини топографія. Іннервує похідні 4-5 зябрових дуг: автоматична регуляція внутр. органів. Ядра: чутл.nucl. Tractus solitarii рух.nucl ambiguus парсим.nucl posterior nervi vagi. Вихід з довгастого мозку з заоливної борозни 10-18 корінців. Вихід з черепа: яремний отвір з 9та11 чн. Має 2 чутл вузла: gang.sup(яремний отвір) gang.inf(1-1.5 cm) 4 відділи: головний, шийний, грудний та черевний. Головний відділ охоплює початковий відрізок нерва – від мозку до нижнього вузла блукаючого нерва. Нижньою межею шийного відділу вважається рівень відходження поворотного гортанного нерва. Межа між грудним і черевним відділом – місце проходження блукаючого нерва через діафрагму. Головний відділ блукаючого нерва найменш. має тільки дві гілки: оболонну і вушну. Оболонна гілка (r. meningeus) – чутлива, відходить від верхнього вузла, повертається у порожнину черепа, де іннервує тверду оболону головного мозку в ділянці задньої черепної ямки. Вушна гілка (r. auricularis) – чутлива, відходить від верхнього вузла, проходить через соскоподібний каналець скроневої кістки до заднього краю кісткової частини зовнішнього слухового ходу, іннервує шкіру задньої стінки зовнішнього слухового ходу, частину зовнішньої поверхні вушної раковини і барабанну перетинку. Шийний відділ блукаючого нерва віддає: глоткові гілки, верхній гортанний нерв, верхні та нижні шийні серцеві гілки. Глоткові гілки із чутливих, рухових і парасимпатичних волокон іннервують m. constrictor paryngis superior, m.constrictor pharyngis medius, м’язи м’якого піднебіння ,слизову нижньої половини глотки. Верхній гортанний нерв відходить від нижнього вузла, складається з чутливих, рухових і парасимпатичних волокон розділяючись на дві гілки – зовнішню та внутрішню. Зовнішня гілка (r. externus) – рухова, іннервує m. cricothyroideus et m. constrictor paryngis superior. Внутрішня гілка (r. internus) складається з чутливих і парасимпатичних волокон; іннервує слизову оболонку гортані вище голосової щілини, слизову оболонку надгортанника і кореня язика. Верхні та нижні шийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales superiores et inferiores) містять чутливі та парасимпатичні волокна; входять до складу серцевого сплетення. Грудний відділ: поворотний гортанний нерв, грудні серцеві гілки, бронхові гілки. Поворотний гортанний нерв (n. laryngeus recurrens) чутливі, рухові і парасимпатичні волокна.Від поворотного гортанного нерва відгалужуються: трахейні гілки, стравохідні гілки, нижній гортанний нерв. Грудні серцеві гілки (rr. cardiaci thoracici) містять чутливі та парасимпатичні волокна, відходять від блукаючого нерва нижче поворотного гортанного нерва і приєднуються до серцевого сплетення. Бронхові гілки (rr. bronchiales), містять чутливі та парасимпатичні волокна утворюють легеневе сплетення (plexus pulmonalis). Легеневе сплетення іннервує структури бронхового дерева та здійснює чутливу іннервацію нутрощевої плеври. Черевний відділ блукаючого нерва представлений переднім та заднім блукаючими стовбурами, які містять тільки чутливі та парасимпатичні волокна. Передній блукаючий стовбур Від нього відходять передні шлункові гілки. печінкові гілки (rr. hepatici), досягають воріт печінки. Задній блукаючий стовбур Від нього відходять задні шлункові гілки іннервує шлунок. чутливі та парасимпатичні волокна блукаючих нервів досягають майже всіх органів черевної порожнини. Блукаючий нерв іннервує органи малого таза, ліву половину товстої кишки Розвиток: ядра 3-12 чн форм до 4 тижня. Нерви розв. У стовбурі гол.мозку. 18. ХІ та ХІІ пари ЧН ХІ пара черепних нервів – додатковий нерв у процесі розвитку відокремився від Х є руховим нервом. Має: ядро додаткового нерва (nucleus nervi accessorii) – розміщене у передніх рогах верхніх шести сегментів спинного моз. подвійне ядро (nucleus ambiguus) – розміщене у довгастому мозку і є спільним для ІХ, Х та ХІ пар черепних нервів. Сукупність аксонів нейронів подвійного ядра утворює черепні корінці (блукаюча частина), radices craniales (pars vagalis). Вихід із речовини довгастого мозку позаду оливи з заоливної борозни нижче виходу блукаючого нерва. утворює спинномозкові корінці (спинномозкова частина), Спинномозкові корінці виходять зі спинного мозку між передніми та задніми корінцями верхніх шести шийних сегментів, з’єднуються в один стовбур, що піднімається вгору і проходить у порожнину черепа через великий отвір потиличної кістки. У порожнині черепа цей стовбур, з’єднуючись із черепними корінцями, утворює стовбур додаткового нерва (truncus n. accessorii), який прямує до яремного отвору. Після виходу з яремного отвору стовбур додаткового нерва поділяється на дві гілки – внутрішню та зовнішню. Внутрішня гілка (r. internus) приєднується до блукаючого нерва. Зовнішня гілка (r. externus), На рівні кута нижньої щелепи вона відхиляється дещо назад і розгалужується на м’язові гілки (rr. musculares), які іннервують m. sternocleidomastoideus et m. trapezius. ХІІ пара черепних нервів – під’язиковий нерв є руховим іннервує похідні постбранхіальних міотомів (м’язи язика). Під’язиковий нерв має одне рухове ядро – ядро під’язикового нерва (nucleus nervi hypoglossi), яке проектується на однойменний трикутник у нижній частині ромбоподібної ямки. Ядро під’язикового нерва продовжується у спинний мозок до рівня другого шийного сегмента, прилягаючи до ретикулярної формації. Протяжність самого ядра обумовлює і протяжність місць виходу аксонів його нейронів (у вигляді 10–15 корінців) по довжнику sulcus anterolateralis між пірамідою і оливою довгастого мозку. Біля каналу під’язикового нерва потиличної кістки залишають порожнину черепа. Далі під’язиковий нерв спускається вниз між внутрішньою сонною артерією та внутрішньою яремною веною, потім вигинається вперед і проходить під черевцем двочеревцевого м’яза в ділянку піднижньощелепного трикутника, утворюючи верхню сторону трикутника Пирогова. На рівні переднього краю m. hyoglossus під’язиковий нерв вступає у товщу язика, віялоподібно розгалужуючись на кінцеві язикові гілки (rr. linguales). Під’язиковий нерв іннервує всі м’язи язика. Гілки шийної петлі (яка походить з верхніх трьох шийних спинномозкових нервів) іннервують м’язи шиї, що лежать нижче під’язикової кістки, та m. geniohyoideus. 19. Розвиток серця. Розвиток серця у плода починається з 3-го тижня внутрішньоутробного розвитку з вісцерального листка мезодерми. з’являються дві закладки серця у вигляді трубок. Вони зближуються і зростаються, а перетинка між ними розсмоктується. Утворюється трубчасте серце. На 4-му тижні серце стає двокамерним. Поділ передсердь починається наприкінці 4-го тижня. Вже до кінця 5-го тижня утворюється перетинка і серце стає трикамерним. Передсердя сполучаються між собою через овальний отвір, який має клапан з лівого боку. Поділ шлуночків починається на 6-му тижні. Розвиток шлуночка завершується протягом 7-го тижня. М’язова тканина провідної системи серця з’являється дуже рано, одночасно зі скоротливим міокардом. З кінця 2-го місяця починається переміщення серця з ділянки шиї в грудну порожнину. Скорочення серцевого м’яза починаються на 22—23-й день, відразу після утворення трубчастого серця. У цей час довжина ембріона близько 3 мм. На 5-му тижні скорочення серця слабкі й аритмічні. Уже на 6-му тижні скорочення міокарда стають ритмічними з частотою 110 за 1 хв. 20. Зовн. Будова серця, камери Серце розташоване в нижньому середньому середостінні. Під час діастоли кров засмоктується,при систолі кров нагнітаєтьс. Поздовжня вісь серця справа наліво і ззаду наперед, приблизно під кутом 40° до стрілової і лобової площин. Серце в грудній порожнині обернене так, що його правий венозний відділ розміщений більше допереду, а лівий артеріальний відділ – донизу. У серці людини виділяють чотири поверхні і правий край: – груднинно-реброву поверхню, або передню поверхню (facies sternocostalis; facies anterior); вона випукла і обернена до груднини та ребер; –діафрагмову поверхню, або нижню поверхню (facies diaphragmatica; facies inferior); вона сплощена і прилягає до діафрагми; в клініці цю поверхню називають задньою; –праву і ліву легеневі поверхні (facies pulmonales dextra et sinistra), тобто бічні поверхні, що прилягають до легень; –правий край (margo dexter) – гострий, він утворюється при переході передньої поверхні серця в нижню і належить до правого шлуночка. Верхня розширена частина серця, утворена двома передсердями, називається основою серця (basis cordis) Нижній загострений кінець серця утворює верхівку серця (apex cordis), яка сформована лівим шлуночком. На поверхні серця є ряд борозен. Поперечно розташована вінцева борозна (sulcus coronarius) відокремлює передсердя від шлуночків. Попереду ця борозна переривається легеневим стовбуром і висхідною частиною аорти. На груднинно-ребровій поверхні добре виражена передня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis anterior), яка поділяє цю поверхню серця на правому шлуночку і лівим шлуночком. На діафрагмовій (нижній) поверхні серця вздовж проходить задня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis posterior). Вона починається від місця впадіння вінцевої пазухи в праве передсердя, йде вниз і досягає верхівки серця, де за допомогою вирізки верхівки серця (incisura apicis cordis) з’єднується з передньою міжшлуночковою борозною. У вінцевій і міжшлуночкових борознах проходять судини серця – вінцеві артерії і вени. Серце є порожнистим м’язовим органом, розділеним усередині на чотири порожнини (камери): праве і ліве передсердя, правий і лівий шлуночки. Передсердя розділені міжпередсердною перегородкою (septum interatriale), а шлуночки – міжшлуночковою перегородкою (septum interventriculare). Ззовні передсердя відділені від шлуночків вінцевою борозною, правий і лівий шлуночки розмежовані між собою передньою і задньою міжшлуночковими борознами. Передньоверхня частина кожного передсердя, що виступає вперед і присередньо, називається передсердним вушком (auricula atrii). Зсередини стінки серця вистелені ендотелієм. 21. Передсердя. Судини, вушко, Рельєф внут пов, міжпередсердна перегородка. Праве передсердя (atrium dextrum) має кубоподібну форму, тому в ньому можна виділити умовно шість стінок. Товщина стінок передсердя дорівнює 2–3 мм. надходить венозна кров з верхньої і нижньої порожнистих вен, вінцевої пазухи і частини найменших серцевих вен. Присередньою стінкою є міжпередсердна перегородка (septum interatriale), що розмежовує праве і ліве передсердя. На правій поверхні перегородки добре помітна овальна ямка (fossa ovalis), у цьому місці перегородка найтонша. Зверху і попереду овальна ямка обмежована чітким краєм – кантом овальної ямки (limbus fossae ovalis), кантом В’єссена. У плода на місці овальної ямки є овальний отвір серця (foramen ovale cordis), через який кров з правого передсердя потрапляє у ліве передсердя. Після народження овальний отвір закривається з боку лівого передсердя заслінкою овального отвору (valvula foraminis ovalis) Задньоверхня розширена частина правого передсердя називається пазухою порожнистих вен (sinus venarum cavarum). На задній стінці пазухи є два великих отвори. Вгорі відкривається отвір верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris), а внизу – отвір нижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris). Між цими отворами виступає міжвенний горбок (tuberculum intervenosum) – горбок Ловера – залишок заслінки, який у плода спрямовує потік крові з верхньої порожнистої вени в овальний отвір. Знизу отвору нижньої порожнистої вени розміщена серпоподібна заслінка нижньої порожнистої вени (valvula venae cavae inferioris) – заслінка Євстахія, яка простягається до нижнього краю овальної ямки. Нижче заслінки нижньої порожнистої вени на межі задньої і лівої (присередньої) стінок правого передсердя є отвір вінцевої пазухи (ostium sinus coronarii), яка збирає венозну кров від більшості вен серця. Справа цей отвір прикритий заслінкою вінцевої пазухи (valvula sinus coronarii) – заслінкою Тебезія. В праве передсердя впадає частина найменших серцевих вен (vv. cardiacae minimae; vv. cordis minimae) через отвори найменших вен (foramina venarum minimarum). Решта найменших серцевих вен впадає в інші камери серця. На межі правої і передньої стінок порожнина правого передсердя продовжується в щілиноподібний закуток правого вушка. Праве вушко (auricula dextra) має сплощену конусоподібну форму і спрямоване вперед і присередньо, охоплюючи висхідну частину аорти. Нижня стінка утворена правою передсердно-шлуночковою перегородкою (septum atrioventriculare dextrum), в якій є великий правий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum), що веде у порожнину правого шлуночка. Внутрішня поверхня правого передсердя гладенька, за винятком невеликої ділянки передньої стінки і внутрішньої поверхні правого вушка, де є ряд добре помітних вертикальних валків, що утворені гребенястими м’язами (musculi pectinati). Зверху над цими м’язами проходить межовий гребінь (crista terminalis), якому на зовнішній поверхні правого передсердя відповідає межова борозна серця (sulcus terminalis cordis). Ця борозна є місцем з’єднання первинної венозної пазухи з передсердям у зародка. Ліве передсердя (atrium sinistrum) має кубоподібну форму і відповідно шість стінок: верхню, задню, передню, праву (присередню), ліву (бічну) і нижню. Стінка лівого передсердя дещо тонша за стінку правого передсердя. Права (присередня) стінка представлена міжпередсердною перегородкою (septum interatriale). На її поверхні помітна плоска заглибина, що відповідає овальній ямці, яка обмежована тонкою складкою – заслінкою овального отвору (valvula foraminis ovalis). У задньоверхньому відділі лівого передсердя відкриваються попарно чотири отвори легеневих вен (ostia venarum pulmonalium), через які артеріальна кров поступає з легень у порожнину лівого передсердя. Отвори верхньої і нижньої правих легеневих вен (venae pulmonales dextrae superior et inferior) розташовані дуже близько один від одного на межі переходу задньої стінки у праву стінку. Отвори верхньої і нижньої лівих легеневих вен (оstia venae pulmonales sinistrae superior et inferior) також розташовані близько один від одного на межі переходу задньої стінки у ліву стінку лівого передсердя. Фактично задня стінка лівого передсердя розміщена між отворами правих і лівих легеневих вен і прилягає до низхідної частини аорти і стравоходу. На межі лівої і передньої стінок порожнина лівого передсердя продовжується в щілиноподібний закуток лівого вушка. Ліве вушко (auricula sinistra) має сплощену конусоподібну форму і спрямоване вперед і присередньо, охоплюючи легеневий стовбур. Нижня стінка утворена лівою передсердно-шлуночковою перегородкою (septum atrioventriculare sinistrum), в якій є великий лівий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare sinistrum), що веде у порожнину лівого шлуночка. Внутрішня поверхня лівого передсердя гладенька, лише у лівому вушку видно контури гребенястих м’язів (musculi pectinati). 22. Правий та лівий передсердно-шл. Клапани У правому передсердно-шлуночковому отворі міститься правий передсердно-шлуночковий клапан, або тристулковий клапан (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis). За конструкцією цей клапан є стулковим і складається з трьох елементів: стулок, сухожилкових струн і сосочкоподібних м’язів. Відповідно до стінок у цьому клапані є три стулки: передня стулка (cuspis anterior), задня стулка (cuspis posterior), перегородкова стулка (cuspis septalis). Стулки утворені складками ендокарда (ендотелієм), що містять щільну волокнисту сполучну тканину, в якій присутні еластичні і м’язові компоненти. сполучна тканина переходить у праве волокнисте кільце (anulus fibrosus dexter), яке оточує правий передсердно-шлуночковий отвір і є його опорою. Передсердна поверхня стулок – гладенька, а шлуночкова – нерівна. Від нижньої поверхні ближче до краю кожної стулки беруть початок по 10–12 сухожилкових струн (chordae tendineae), які своїми нижніми кінцями прикріплюються до верхівок відповідних трьох сосочкоподібних м’язів, що мають конусоподібну форму. Відповідно до трьох стінок правого шлуночка, від яких вони починаються, виділяють три сосочкоподібні м’язи: передній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris anterior) – найдовший і найбільший, задній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris posterior), перегородковий сосочкоподібний м’яз (m. papillaris septalis). Частина сухожилкових струн прикріплюється до м’ясистих перекладок міжшлуночкової перегородки, тому називаються несправжніми сухожилковими струнами (chordae tendineae falsae; chordae tendineae spuriae). Сухожилкові струни, що прикріплюються до одного сосочкоподібного м’яза, починаються від двох сусідніх стулок. На краю передсердної поверхні стулок навпроти місць початку сухожилкових струн помітні маленькі волокнисті вузлики (noduli fibrosi). Під час скорочення (систоли) шлуночка сухожилкові струни забезпечують щільне закриття клапана і унеможливлюють вивертання стулок у передсердя. Сосочкоподібні м’язи регулюють натяг сухожилкових струн, тобто є своєрідними амортизаторами. У лівому передсердно-шлуночковому отворі, лівий передсердно-шлуночковий клапан, мітральний клапан (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis). За конструкцією цей клапан є стулковим і складається з трьох елементів: стулок, сухожилкових струн і сосочкоподібних м’язів. Клапан має дві стулки – передню і задню, які утворені складками ендокарда (ендотелієм), що містить щільну волокнисту сполучну тканину, в якій присутні еластичні і м’язові елементи. Передня стулка (cuspis anterior) більша, своєю основою прикріплюється до передньоприсередньої частини краю передсердно-шлуночкового отвору. Задня стулка (cuspis posterior) менша розмірами за передню і прикріплюється до задньої частини цього отвору. В проміжках між основами передньої і задньої стулок часто трапляються додаткові малі зубцеподібні спайкові стулки (cuspides commissurales). Сполучна тканина стулок в місцях їх прикріплення до краю лівого передсердно-шлуночкового отвору переходить у ліве волокнисте кільце (anulus fibrosus sinister), що оточує отвір і є опорою клапана. Передсердна поверхня передньої і задньої стулок гладенька, а шлуночкова – нерівна. Від нижньої поверхні ближче до краю кожної стулки, а також від спайкових стулок, відходить по 10–15 сухожилкових струн (chordae tendineae), які своїми нижніми кінцями прикріплюються до верхівок переднього і заднього сосочкоподібних м’язів. У лівому передсердно-шлуночковому клапані сухожилкові струни дещо товщі порівняно із струнами правого передсердно-шлуночкового клапана. Передній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris anterior) починається від передньолівої стінки лівого шлуночка, а задній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris posterior) – від задньолівої його стінки. Верхівка переднього і заднього сосочкоподібних м’язів може розділятися на 2–3 сосочки. Сухожилкові струни, що відходять від спайкових стулок, прикріплюються як до сосочкоподібних м’язів, так і до м’ясистих перекладок. Сухожилкові струни, що прикріплюються до одного сосочкоподібного м’яза, беруть початок від двох сусідніх стулок. На краю передсердної поверхні стулок навпроти місць початку сухожилкових струн помітні маленькі волокнисті вузлики (noduli fibrosi). Під час скорочення (систоли) шлуночка сухожилкові струни забезпечують щільне закриття клапана і унеможливлюють вивертання стулок у передсердя. 23. Правий та лівий шлуночки Правий шлуночок (ventriculus dexter. За формою правий шлуночок нагадує тригранну піраміду з оберненою донизу верхівкою. Стінки правого шлуночка порівняно з лівим шлуночком значно тонші – 5–8 мм. Нижня стінка шлуночка, що прилягає до сухожилкового центру діафрагми, плоска, а передня стінка опукла. Передня (груднинно-реброва) і нижня (діафрагмова) поверхні розділені правим краєм (margo dexter). Ліва (присередня) стінка правого шлуночка утворена міжшлуночковою перегородкою (septum interventriculare), що випинається в його порожнину. Вона складається з двох частин: перетинчастої і м’язової. Верхня невелика одна п’ята частина міжшлуночкової перегородки, що прилягає до передсердь, називається перетинчастою частиною (pars membranacea) і побудована лише з волокнистої сполучної тканини, вкритої з обох боків ендотелієм. У цій частині перегородки ще виділяють передсердно-шлуночкову і міжшлуночкові ділянки. У цьому місці найчастіше виникають вроджені аномалії і вади міжшлуночкової перегородки. Більша частина міжшлуночкової перегородки називається м’язовою частиною (pars muscularis), бо побудована з серцевої м’язової тканини. | |
| Просмотров: 1720 | Загрузок: 26 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |