| Главная » Файлы » Шпаргалки » Шпаргалки |
Шпаргалка "Господарське товариство"
| [ Скачать с сервера (169.2 Kb) ] | 08.02.2018, 21:06 |
| 1. Права та обов'язки учасників господарського товариства. Учасники господарського товариства - це суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин (споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації), які виступають засновниками (учасниками) товариства. Це можуть бути як юридичні особи, так і громадяни. Їх права і обов'язки як учасників господарського товариства (незалежно від виду товариства) встановлені ст. 88 ГК, згідно з якою учасники господарського товариства мають право: = брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами; =брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); = одержувати інформацію про товариство. На вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо; = вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства. Учасники товариства мають також інші права, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства. Так, згідно з п. 4) ч. 1 ст. 116 ЦК учасники товариства, крім перелічених прав, мають також право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом. Частина 3 ст. 88 ГК покладає на учасників господарського товариства наступні обов'язки: додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління; вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами, відповідно до ГК та закону про господарські товариства; нести інші обов'язки, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства (наприклад, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства (п.3 ч. 1ст. 117ЦК). 2. Асоційовані підприємства. Холдингові компанії 1.У широкому розумінні асоційовані підприємства- це група суб'єктів господарювання – юридичних осіб, у якій основне підприємство здійснює вирішальний вплив на управління або на діяльність залежного підприємства на підставі закону або договору, укладеного в групі підприємств. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншими (залежними) підприємствами, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цих підприємств кваліфікованою більшістю голосів. Прикладом можливого блокування є порядок прийняття деяких рішень в акціонерному товаристві. Так, згідно з ч. 4 ст. 159 ЦК деякі рішення приймаються ѕ від кількості акціонерів, що беруть участь у зборах. Отже, якщо підприємство-акціонер має 1/4 таких голосів, між ним та акціонерним товариством встановлюються відносини простої залежності. В цьому випадку відносини залежності є ситуативними (в залежності від кількості голосуючих). Однак згідно зі ст. 118 ЦК головним визнається підприємство, якому належить 20 або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи 20 або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства іншого (залежного) підприємства. Вирішальна залежність виникає, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування через переважну участь контролюючого підприємства у статутному фонді та/або загальних зборах чи в інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема завдяки володінню контрольним пакетом акцій. ГК не дає визначення контролю. Під цим терміном розуміється можливість одного суб'єкта господарювання забезпечувати вирішальний вплив на прийняття рішення підконтрольним суб'єктом, що здійснюється у випадках, передбачених законодавством. Контроль між асоційованими підприємствами може виникати в силу: переважної участі у статутному капіталі дочірнього підприємства; безпосереднього управління органами холдингової компанії діяльністю дочірніх підприємств; укладення договору про підпорядкування; інших підстав, коли фактично виникає контроль. Разом з тим, ч. 1 ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"серед інших підстав для публікації відомостей з Єдиного державного реєстру не містить вимоги опублікування відомостей про наявність простої чи вирішальної залежності. Для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, публікація цих відомостей не передбачається (ч. 3 ст. 29 зазначеного Закону). Варто зауважити, що інформація про власників пакетів акцій, які дорівнюють 5 відсоткам або більше, підлягає обов'язковому розкриттю в річному звіті відкритого акціонерного товариства серед відомостей про емітента.9 Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про учасників і засновників юридичної особи, які є загальнодоступними. Стаття 1 ЗаконуУкраїни "Прохолдингові компанії в Україні" визначає холдингову компанію як господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) яким володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія. Під державною холдинговою компанією розуміється холдингова компанія, утворена у формі відкритого акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить державі. Цим поняттям протирічить визначення холдингової компанії, до якого не включаються пакети акцій, що перебувають у державній власності. За законом про холдинги такі пакети акцій є складовими холдингових корпоративних пакетів, однак якщо 100 відсотків акцій самої холдингової компанії належать державі, то вона є державною холдинговою компанією. Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства. До прийняття Закону про холдинги ч. 6 та ч. 7 ст. 126 ГК регулювали порядок відповідальності головного підприємства за боргами дочірнього. Тепер положення про відповідальність стосується лише холдингової компанії та корпоративних підприємств. Згідно зі ст. 1 Закону про холдинги корпоративне підприємство - це господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія. Частина 6 ст. 126 ГК передбачає, якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства. З аналізу ч. 6 ст. 126 ГК випливає, що у випадку банкрутства корпоративного підприємства холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність залежно від її вини. Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, в тому числі Державної керуючої холдингової компанії, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації регулюються Законом України "Про холдингові компанії в Україні"та іншими нормативно-правовими актами Процедура створення, управління та припинення діяльності холдингової компанії регулюється Законом. Варто зазначити, що на сьогодні не існує жодної холдингової компанії, створеної за цим Законом, оскільки ним передбачається створення Єдиного державного реєстру холдингових компаній, що є невід'ємною частиною Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Більше того, згідно з ч. 4 ст. 3 Закону статусу юридичної особи холдингова компанія набуває з моменту її внесення до Єдиного державного реєстру холдингових компаній. Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації забезпечує ведення Державного реєстру холдингових компаній України. На сьогодні таким органом є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. 3. Поняття та види підприємств колективної власності Поняття підприємства колективної власності вміщене в ч. 1 ст. 93 ГК, згідно з якою підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Частина 2 зазначеної статті відносить до підприємств колективної власності: - виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, - підприємства громадських та релігійних організацій, - інші підприємства, передбачені законом. а) Одним з найпоширеніших видів підприємств колективної власності є виробничий кооператив. Виробничий кооператив є одним із типів кооперативів (іншими типами кооперативів є обслуговуючі та споживчі кооперативи). Згідно з ч. 1 ст. 95 ГК виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності. Аналогічне визначення містить і ч. 1 ст. 163 ЦК. Обидва ці визначення називають серед ознак виробничого кооперативу таку ознаку як особиста трудова участь громадян -членів кооперативу. Тому не можна погодитися з визначенням поняття виробничого кооперативу, що наведене в Законі "Про кооперацію" (ст. 2,6 Закону), за яким кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами. Знехтувавши такою ознакою як особиста трудова участь членів кооперативу і передбачивши участь у кооперативі юридичних осіб, законодавець, по суті, ототожнив виробничий кооператив з господарським товариством. Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ч. 2 ст. 95 ГК).Виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами, закріпленими у ст. 96 ГК: добровільність членства громадян у кооперативі та вільний вихід з нього; особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності підприємства; відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на умовах, встановлених статутом кооперативу; демократичний характер управління кооперативом, рівні права членів кооперативу при прийнятті рішень; розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу; контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, визначеному статутом. б) Інші підприємства колективної власності: - підприємства споживчої кооперації. Вся господарська діяльність споживчої кооперації можлива лише завдяки функціонуванню підприємств і організацій, що входять до її складу. Саме результати їх діяльності і є тим фінансовим джерелом, з якого "черпають воду" всі члени кооперації. - правове становище підприємств об'єднань громадян, релігійних організацій визначається ст. 112 ГК, згідно з якою підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань. 4. ВИДИ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ Види господарських товариств узагальнено названо у ст. 80 ГК (слід зазначити, що в назві ст. 113 ЦК вжито термін "види", а в ч. 2 цієї ж статті йдеться про "форми" господарських товариств - такі самі, як і види за ст. 80 ГК). Згідно з ч. 1 ст. 80 ГК і ч. 2 ст. 1 Закону "Про господарські товариства" до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. 1. Акціонерне товариство - це так зване товариство капіталів. Особливості його правового статусу обумовлені способом формування і функціонування статутного капіталу товариства. Акціонерним товариством є господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.Акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами (ст. З Закону України "Про акціонерні товариства"). Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. 2. Одним із найпоширеніших видів господарських товариств у сфері господарювання України є товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до ч. З ст. 80 ГК товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. 3. Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обмеженою відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК). Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення ЦК про товариства з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом. 4. Повним товариством згідно з ч. 5 ст. 80 ГК визнається таке товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору (статуту цей вид товариства не має). Засновницький договір повного товариства, крім відомостей, загальних для всіх видів товариств, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Такі вимоги випливають з особливого характеру товариства, зокрема, з ведення його справ, яке здійснюється в порядку, встановленому ст. 122 ЦК, а саме: кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства. 5. Порядок задоволення вимог кредиторів банкрута. Стаття 45. 1) у першу чергу задовольняються: вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв’язку з оплачуваною відсутністю на роботі,а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв’язку з припиненням трудових відносин та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; вимоги кредиторів за договорами страхування; витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату судового збору; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство, введення процедури санації, визнання боржника банкрутом; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди недійсною; вимоги щодо виплати основної грошової винагороди арбітражному керуючому; вимоги щодо відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов’язаних з виконанням ним повноважень розпорядника майна, керуючого санацією боржника або ліквідатора банкрута; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати Гарантійного фонду виконання зобов’язань за складськими документами на зерно, пов’язані з набуттям ним права регресної вимоги щодо зернового складу, - у розмірі всієї виплаченої ним суми відшкодування вартості зерна; 2) у другу чергу задовольняються: вимоги із зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації у ліквідаційній процедурі відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування України за громадян, які застраховані в цьому фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов’язань із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, крім вимог, задоволених позачергово, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування України, а також вимоги громадян – довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників); 3) у третю чергу задовольняються: вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом; 4) у четверту чергу задовольняються: вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника; 5) у п’яту чергу задовольняються: вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства; вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору у частині 5 відсотків обсягу стягнутих на користь боржника активів (повернення грошових коштів, майна, майнових прав), які на дату порушення провадження у справі про банкрутство перебували у третіх осіб; вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору у частині 3 відсотків обсягу погашених вимог конкурсних кредиторів, які підлягають позачерговому задоволенню та віднесені до конкурсних згідно з цим Законом; 6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги. 2. Вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Законом. 3. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. 4. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідатор (ліквідаційна комісія) не враховує суму грошових вимог цього кредитора. 5. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. 8. Погашення вимог кредиторів шляхом заліку зустрічних однорідних вимог проводиться за згодою кредитора (кредиторів) у випадках, якщо це не порушує майнові права інших кредиторів. 9. Погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку. 6. Правове становище комунального унітарного підприємства. Правовому статусу комунального унітарного підприємства присвячено ст. 78 ГК, згідно з якою комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Відповідно до п. 30 ст. 26 Закону України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" питання про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених ГК та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою. Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. Збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду. Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. За правовим станом комунальне підприємство певними ознаками нагадує державне підприємство. Зокрема, як і в державному підприємстві, в комунальному керівника призначає на посаду та звільняє з посади орган, до сфери управління якого входить підприємство. З керівником комунального підприємства укладається контракт, в якому визначаються його права та обов'язки, а також права та обов'язки органу, до сфери управління якого входить підприємство. Саме цьому органу призначений керівник комунального підприємства безпосередньо звітує про свою діяльність. 7. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю. Контроль- як правова форма державного регулювання економіки - це сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на визначення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень в діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, в тому числі застосування господарсько-правових санкцій. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю) визначені Законом України від 5 квітня 2007 р. "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"1. Відповідно до ст. 19 ГК держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах: - збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності2; - фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни; - цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги; - монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства5; - земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів; - виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності6; - споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг1; - зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання. 8. Санація боржника як судова процедура у справі про банкрутство. Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів виносить ухвалу про введення процедури санації строком на шість місяців. За вмотивованим клопотанням керівника санації чи комітету кредиторів цей строк може бути продовжено господарським судом, але не більше ніж на дванадцять місяців. Під санацією розуміється система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів і активів та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника. 4. З моменту винесення ухвали про введення процедури санації: керівник боржника звільняється з посади у порядку, визначеному законодавством; управління боржником переходить до керуючого санацією (Керуючий санацією боржника призначається господарським судом у порядку, встановленому цим Законом, з числа арбітражних керуючих, якщо інше не передбачено цим Законом) зупиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи щодо управління та розпорядження майном боржника, повноваження органів управління передаються керуючому санацією, за винятком повноважень, передбачених планом санації. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про введення процедури санації та призначення керуючого санацією зобов’язані здійснити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, його печаток, штампів, матеріальних та інших цінностей. Арешт на майно боржника та інші обмеження його дій щодо розпорядження майном можуть бути накладені виключно у межах процедури санації та у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів. Офіційне оприлюднення повідомлення про введення процедури санації здійснюється на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. Таке повідомлення містить характеристики і тип виробництва боржника, суми кредиторської заборгованості, строк подачі заявок інвесторами, який не може перевищувати двох місяців, тощо. 5. Керуючий санацією має право: звертатися до господарського суду в передбачених цим Законом та Господарським процесуальним кодексом України випадках; розпоряджатися майном боржника відповідно до плану санації та з урахуванням обмежень, передбачених законодавством; укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші правочини (договори); подавати заяви про визнання правочинів (договорів), укладених боржником, недійсними. 6. Керуючий санацією зобов’язаний: прийняти до господарського відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації; відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами; розробити та подати до суду у випадках, передбачених цим Законом, план санації, погоджений з комітетом кредиторів; розглядати вимоги кредиторів щодо зобов’язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації; повідомляти у десятиденний строк з дня винесення господарським судом відповідної ухвали орган, уповноважений управляти державним майном, про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов’язків; забезпечувати визначення початкової вартості майна шляхом проведення незалежної оцінки в разі відчуження майна у процедурі санації в порядку, установленому законодавством про оцінку майна, майнові права та професійну оціночну діяльність; 9. Поняття господарського товариства. Одним із найпоширеніших видів суб'єктів господарювання є господарські товариства. їх правовий статус визначається положеннями § 1 "Господарські товариства" глави 8 ЦК, глави 9 "Господарські товариства" ГК та Законом України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства". Правовий статус акціонерних товариств визначає Закон України від 17 вересня 2008 р. "Про акціонерні товариства". Частина 1 ст. 113 ЦК містить досить вузьке визначення поняття господарського товариства, відзначаючи, разом з тим, його головні ознаки: наявність статусу юридичної особи і наявність статутного (складеного) капіталу, поділеного на частки між учасниками. З інших статей ЦК випливають такі ознаки господарського товариства, як підприємницький характер його діяльності (ст. 84 ЦК), створення фізичними або юридичними особами. Узагальнене визначення поняття господарського товариства встановлене ГК. Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. З наведеного визначення випливають наступні ознаки господарського товариства: а) це підприємство або інший суб'єкт господарювання; б) його засновниками є юридичні особи та/або громадяни; в) товариство утворюється шляхом об'єднання майна засновників; г) учасники товариства беруть участь у підприємницькій діяльності товариства; д) товариство створюється з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених законом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника. Це положення не поширюється на повні та командитні товариства (ч. 2 ст. 114 ЦК). Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у ст. 2 ГК, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. У той самий час, учасниками повного товариства та повними учасниками (товаришами) командитного товариства можуть бути згідно з ч. 7 ст. 80 ГК лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються ГК та іншими законами. Господарські товариства є юридичними особами. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи, тобто вони продовжують діяти як суб'єкти права. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ст. 82 ГК установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут. Установчі документи господарського товариства відповідно до ст. 4 Закону "Про господарські товариства" повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. | |
| Просмотров: 549 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |