| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Зміст права власності на природні ресурси
| [ Скачать с сервера (181.2 Kb) ] | 13.07.2017, 14:07 |
| ПЛАН ВСТУП 3 1. ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ 4 ВИСНОВОК 10 ЛІТЕРАТУРА 12 ВСТУП Важливим напрямом забезпечення реалізації права власності на природні ресурси є здійснення його суб’єктами наданих їм прав та вико-нання покладених на них обов’язків власників природних ресурсів. З цією метою в цивільному, природоресурсному та екологічному законодавстві передбачені норми, які визначають обсяг прав та обов’язків власників зе-мель, вод, лісів, надр та інших об’єктів природного світу. Зміст права власності як суб’єктивного права складають правомоч-ності по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресур-сами в межах, визначених законом. Ні в екологічному, ні в цивільному за-конодавстві України не дається визначення понять "володіння", "користу-вання" і "розпорядження" як складових частин права власності на природ-ні ресурси. Закріплене в ст.2 Закону України "Про власність" визначення поняття права власності як врегульовані законом суспільні відносини що-до володіння, користування і розпорядження майном не стосується безпо-середньо природних ресурсів, оскільки за чинним законодавством України вони не є майновими об’єктами. У науковій літературі сформульовано ви-значення понять зазначених правомочностей. 1. ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ Тобто змістом права власності на природні ресурси є сукупність по-вноважень суб’єктів права власності щодо володіння, користування і роз-порядження належними їм природними ресурсами: Право власника об’єкта природи щодо володіння ним являє собою юридично забезпечену можливість утримувати територію, на якій розта-шований природний ресурс, земельну ділянку як свою власну, позначити її межі не тільки межовими знаками встановленого зразка, а й природними (дерева, купи) чи рукотворними (тин, piв тощо) об’єктами з метою регу-лювання чи повної заборони доступу інших oci6 на відповідну територію чи земельну ділянку. Право володіння - право фактичного (фізичного або господарського) панування над природним об’єктом. Природно, що фактичне володіння тим чи іншим природним об’єктом, а в даному випадку землею, надрами, лісами, тваринним світом, робить можливим здійснення інших правомочностей: користування та ро-зпорядження ними. Відомо, що неможливо використовувати природні ре-сурси, не маючи господарського або фактичного панування над ними. Проте правомочність власника природних ресурсів, як об’єктів права вла-сності, має певну своєрідність. Це викликано невіддільністю окремих при-родних ресурсів від навколишнього природного середовища, їх екологіч-ним взаємозв’язком, неможливістю їх вилучення та перенесення, напри-клад, до іншого місця. Право володіння може належати не лише власнику, але й особі, якій власник передає природний об’єкт на підставі угоди, наприклад, оренди. Власник при цьому не втрачає права володіння. Він перестає здійснювати його, але цілком зберігає можливість мати природний об’єкт у своєму гос-подарстві, у складі майна. Право володіння одним і тим же природним об’єктом належить у таких випадках і власнику, і особі, якій власник пере-дав об’єкт за договором. Тут володіння не відокремлюється від права вла-сності, тому що власник має згідно з законом право на витребування речі з чужого незаконного володіння. Разом з тим право володіння осіб, що не є власниками, істотно відрі-зняється від права володіння власника. Право володіння цих осіб має по-хідний характер. Власнику, крім права володіння, належать також право-мочності користування та розпорядження. Інші ж володарі, як правило, повністю позбавлені права розпорядження і мають право користування в межах, встановлених угодою з власником (наприклад, оренди земельної ділянки). Право володіння завжди повинно мати ту чи іншу правову підставу - титул. Правовою підставою володіння власника є його право власності. Для інших осіб такою підставою може бути угода з власником, адміністра-тивний акт та інші юридичні факти. Екологічне право визнає лише титуль-не володіння. Якщо особа фактично володіє окремим природним об’єктом, але без належної підстави (титулу), вона вважається незаконним власником. Право користування об’єктом природи - це юридично надана влас-нику можливість безпосереднього чи через створену ним юридичну особу господарського та іншого використання земельних та інших природних pecypciв з метою отримання доходів та інших благ від їх корисних власти-востей. З урахуванням екологічної специфіки природних ресурсів як об’єктів права власності під користуванням у даному випадку слід розумі-ти, забезпечену законом можливість їх безпосередньої господарської екс-плуатації для наданих цілей шляхом витягу з них їх корисних властивостей у тому числі отримання плодів та інших прибутків.: держава і органи са-моврядування, суб’єкти приватної, колективної власності. Найбільш повно права власника щодо використання природного ре-сурсу визначені у земельному законодавстві Так, згідно зi ст.90 ЗК влас-ник земельної ділянки, реалізовуючи надане йому законом суб’єктивне право користування нею, має право: - самостійно господарювати на землі, вирощуючи сільськогосподар-ські та iнші культури, переробляючи вирощену продукцію чи здійснюючи несільськогосподарську діяльність. Виключним правом власника земельної ділянки є вибір способу її використання відповідно до цільового призна-чення земельної ділянки. Органи державної влади та місцевого самовряду-вання не мають права примушувати власника ділянки використовувати її певним чином, доводити планові завдання чи іншим чином втручатися у здійснення ним права користування земельною ділянкою. Водночас суспі-льство зберегло за собою право здійснення державного, самоврядного та громадського контролю за використанням та охороною земель з метою не допущения порушення норм земельного та іншого законодавства. Власни-ки земельних ділянок зобов’язані виконувати видані посадовими особами відповідних органів влади приписи щодо припинення порушення вимог законодавства у галузі використання та охорони земель чи усунення нас-лідків земельних правопорушень; - споруджувати жилі будинки, виробничі та iншi бyдiвлi i cпоруди. Однак спорудження власником ділянки бyдiвeль i споруд може здійснюва-тися з дозволу органів державного архітектурно-будівельного контролю. Інакше таке спорудження вважатиметься незаконним; - вважати своєю власністю посіви і насадження сільськогосподарсь-ких та інших культур та вироблену сільськогосподарську продукцію, зве-дені на земельній ділянці відповідно до чинного законодавства будівлі та споруди. В земельному праві України діє презумпція належності власнику земельної ділянки розташованих на ній посівів, насаджень, будівель та споруд, якщо інше не передбачено виданим власником земельної ділянки актом чи угодою за його участю. Так, власник земельної ділянки може на-дати її в постійне користування чи оренду іншій особі. У разі надання ор-ганом влади земельної ділянки у постійне користування землекористувач відповідно до закону (ст.95 ЗК) та акта (рішення) власника про надання ділянки в постійне користування набуває статусу особи, на яку поширю-ється дія презумпції суб’єкта права власності на посіви, насадження, буді-влі та споруди, зведені ним на отриманій у постійне користування земель-ній ділянці. Якщо ж земельна ділянка передана в оренду, то на орендаря ділянки поширюється дія зазначеної вище презумпції, якщо в договорі оренди землі не зазначено інше; - використовувати в установленому порядку для власних потреб на-явні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі. Це пра-во власника земельної ділянки характеризується певними особливостями. По-перше, його об’єктом є не всі, а лише розташовані на земельній ділянці корисні копалини місцевого значення. Їх перелік затверджений наказом Держкомгеології країни від 9 червня 1994 р. "Про затвердження Переліку корисних копалин України місцевого значення". По-друге, власники земе-льних ділянок мають право використовувати корисні копалини місцевого значення, а також торф, лісові насадження, водні об’єкти та інші корисні властивості землі лише для власних потреб, тобто для (для зведення на зе-мельній ділянці будівель та споруд, опалення житлових будинків, власного споживання води чи для напування власної худоби тощо. Використання зазначених природних ресурсів власником земельної ділянки не для влас-них, а для інших потреб (для їх продажу чи виробництва певної продукції та матеріалів з метою продажу і т.п.) може здійснюватися лише після отримання додаткових дозволів відповідно до чинного законодавства. По-третє, згідно зі ст.23 Кодексу України про надра право власників земель-них ділянок на використання розташованих на земельних ділянках ряду природних ресурсів для власних потреб обмежене ще й певними просто-ровими межами. Так, вони можуть видобувати для своїх господарських та побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів. Право розпорядження об’єктом природи - законодавчо закріплена можливість власника відповідної території чи земельної ділянки, на якій розташований об’єкт природи, вирішувати їх юридичну долю шляхом вчинення дій, які не суперечать нормам чинного законодавства. Однак фа-ктично таким правом наділені лише власники земельних ділянок, а також окремих природних ресурсів, які можуть перебувати у приватній власнос-ті. Згідно зі ст.90 ЗК власник земельної ділянки має право: відчужувати земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування та інших цивільно-правових угод; передавати її в оренду; передавати зе-мельну ділянку в заставу (іпотека); передати земельну ділянку в спадщину шляхом написання заповіту та посвідченням його відповідно до вимог Ци-вільного кодексу України. Слід також відмітити, що порушені права власників земельних діля-нок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. При цьо-му власники ділянок мають право на відшкодування збитків, завданих по-рушенням права власності на земельну ділянку. Право розпорядження - це визнана за власником і гарантована йому можливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, еконо-мічного призначення або стану природних об’єктів, визначення їх юриди-чної долі (передача їх іншим суб’єктам права у власність. Такими діями є в основному угоди (купівля-продаж, даруванні обмін тощо). державна, са-моврядування, колективна, приватна власність. Внаслідок виконання цих угод власник передає іншому суб’єкту всі свої правомочності, тобто вичерпує своє право (на приклад, у разі прода-жу). Право розпорядження включає можливість вчинення не лише угод, але й інших юридичних актів. Так, розпорядження державною власністю на природні ресурси можливе шляхом видання адміністративних актів. Чинне законодавство проголошує рівність усіх форм власності, пе-редбачає створення рівних умов для їх розвитку та захисту (ст.2 Закону України "Про власність", ст.3 Земельного кодексу України). Проте факти-чно власники природних ресурсів володіють різним обсягом правомочно-сті розпорядження. У найбільш повному обсязі право розпорядження належить праву державної власності на природні ресурси. Зміст права розпорядження держави-власника складають повноваження щодо передачі природних об’єктів громадянам і юридичним особам у приватну власність, надання їх у використання і вилучення їх з використання. Не треба, проте, включати в поняття розпорядження правомочності держави як, суверена. Так, ви | |
| Просмотров: 444 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |