| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Вірш і проза
| [ Скачать с сервера (32.3 Kb) ] | 10.08.2017, 20:29 |
| Поняття поезії та прози і їх історичний розвиток У процесі свого історичного становлення як мистецтва слова література проходить два великі етапи, перший з яких умовно можна пов'язати з періодом панування поезії, спочатку у фольклорній, тобто колективно-авторській, а згодом у літературній, індивідуально-авторській формі, другий — з періодом панування прози, або літератури у власному розумінні цього слова. Поезією (від грец. ποίησιζ — творити) в широкому розумінні називають усю словесно-художню творчість. У такому значенні цей термін використовується, як правило, у тих випадках, коли, по-перше, йдеться не лише про індивідуально-авторську поезію та прозу, репрезентовані писемною (друкованою) формою, а й про усну колективно-авторську словесну творчість; по-друге, термін «поезія» вживається як оціночний, коли хочуть підкреслити високий рівень художньої майстерності твору (як віршового, так і прозового). У вузькому, загальноприйнятому сучасним літературознавством розумінні, поезією називають історично розвинений тип словесної творчості, який має віршовану форму мовлення. Отже, поезія — насамперед віршована форма літератури, але форма глибоко змістовна: «вірш — це текст, який сприймається як мовлення особливої ваги, розраховане на запам'ятовування та повтор» (М. Гаспаров). Віршовану поетичну форму в цілому характеризує піднесений лад думок, в яких відбиваються найбільш суттєві, загальнолюдські цінності буття, підкреслена емоційність, вишуканий підбір слів та форм їх звукового сполучення. Видатний англійський поет і теоретик вірша Кольрідж говорив, що «поезія — це найкращі слова у найкращому порядку». Поезія посідає особливе, почесне місце в літературно-художній творчості й на перших етапах історичного становлення літератури уособлює її в цілому. Витоки її сягають часів зародження словесного мистецтва, первісних форм його існування та розвитку в системі фольклорної творчості. Прозою (лат. prosa) називають тип словесно-художньої творчості, який протиставляється поезії як мові віршового типу. Проза, таким чином, — це невіршована мова, тобто мова, що не має чітко окреслених форм ритмічної організації, які розбивають мовленнєвий потік на однотипні словесні відрізки, інтонаційно виокремлені сильними паузами. Прозою в XIX столітті часто називали будь-які невіршові твори, у тому числі й нехудожні. Точного етимологічного пояснення походження слова «проза» не існує. Вважають, що латинське слово prosa з'явилося зі словосполучення preosa oratio — «невіршове мовлення», де prosa виникає із pro versa — «спрямоване вперед», «таке (мовлення), що ведеться прямо», без будь-яких зворотів, тоді як віршове мовлення (versa oratio) — це мовлення, яке завжди «повертається» (вірш з грецької — «ряд», а його латинський еквівалент versus означає «поворот», «повернення до початку ряду»). Художня проза веде свою генеалогію від публічних промов давньогрецьких ораторів і, хоч як це парадоксально, з огляду на те, що проза (художня) з'являється набагато пізніше, ніж поезія (власне вірш), саме з прозою пов'язаний той ключовий, «поворотний» момент, коли словесна творчість починає усвідомлюватись як мистецтво (в античному розумінні цього слова) – орієнтовно у V—IV століттях до нашої ери в Афінах. Сам термін «мистецтво» з'явиться набагато пізніше. Давні ж греки користувалися іншим терміном — «техне», «ремесло». Грецька художня проза зароджувалася в V— IV століттях як своєрідний антипод поезії, від якої вона переймала тематику й запозичувала засоби художнього вираження. Антиподом героїчного епосу стали твори істориків, антиподом поетичних енкомій — енкомії риторів, що вихваляли міфологічні та історичні персонажі. Ораторська мова призначалася тепер не лише для виголошення, а й просто для прочитання». Нова, тобто не повсякденна, а красномовна, художня проза, яка постала з ораторського мистецтва й певною мірою протиставила себе віршовим формам мовлення, своїми ознаками все ж таки нагадувала більше вірш, аніж просту, розмовну прозу. Давньогрецька й пізніша європейська художня проза — це так звана ритмічна проза, в якій, хоча й не в такій чіткій формі, як у вірші, мав місце симетричний поділ мовлення на словесні відрізки, які до того ж інколи мали співзвучні закінчення, що стали прообразом пізніших рим. Усталенню прози сприяли поява та розвиток писемності, яка поступово почала витісняти форму усного існування й поширення творів словесності. Форма відтворення словесного тексту літерами, буквеним письмом серед європейських народів уперше з'являється в давніх греків у VII столітті до нашої ери, у східних слов'ян — в XI столітті нашої ери. У повсюдний вжиток художня проза починає входити переважно тоді, коли писемність набирає форму друкованих видань. Саме в цей час розпочинається масове тиражування книг, які раніше переписувалися від руки в дуже обмеженій кількості примірників. Честь винаходу друкованого шрифту належить німецькому шліфувальникові Йоганну Гутенбергу, який жив у XV столітті. Масова форма розповсюдження прозаїчної літературної продукції стала однією з головних, у всякому разі зовнішніх причин, що зумовили витіснення поезії прозою і початок епохи панування останньої. Справжня перемога прози й літератури у власному розумінні настає тільки в період остаточного формування роману (початок XVTII ст. в Англії і Франції, кінець XVIII ст. — в Німеччині, перша третина XIX ст. — у Росії і друга половина XIX ст. в Україні). Елементи поетичної мови Віршування, або версифікація (лат. versus — вірш та facio — роблю) — 1) мистецтво виражати свої думки у віршованій формі; 2) система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови. Система віршування — це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на підставі певного ритмічногокритерію. Відповідно до просодичних властивостей мов вона розмежовується на 2 групи: — квантитативну (у рос. варіанті літературознавства — метричну, що характеризується нормативним чергуванням довгих та коротких складів, зумовлених кількістю часу, необхідного для вимови складу,та долучених до нього більших ритмічних одиниць) античне віршування, аруз, навіть народне віршування українців; — квалітативну, спрямовану на врахування не тривалості складів, а їхньої акцентної виразності, пов’язаної з принципом наголошеності та ненаголошеності. Ця група, що нині витіснила квантитативну, поділяється на такі версифікаційні підгрупи: 1) силабічну, де за первісну ритмічну одиницю править склад як такий, властиву мовам з постійним наголос (французька, польська та ін.); 2) тонічну, що спирається на повтор слів та словосполучень із своїм наголосом як основою ритму; 3) силабо-тонічну, базовану на чергуванні наголошених та ненаголошених складів, яка поєднує в собі силабічні й тонічні тенденції. Попри те в українському віршуванні спостерігаються проміжні версифікаційні форми. Верлібр, який трактується як різновид тонічного вірша, має довільну організацію. У віршах прозою мовиться про чергування довгих та коротких відтинків ритмізованого тексту. Окрім версифікації до елементів поезії також відносяться: - Метрика — система віршованих розмірів. - Строфіка — внутрішня структура строфи як ритмічно-інтонаційної цілості. - Акцентуація — система наголошення в поетичному тексті. - Інтонація — сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, акцентних буд, тембру і інших просодичних елементів поетичної мови. Прозові жанри і їх зв’язок з поетичними Незважаючи на те, що поняття жанру визначає зміст твору, а не його форму, більшість жанрів тяжіє або до поетичного написання (поеми, п'єси), або до прози (романи, повісті). Такий поділ, тим не менше, не можна сприймати буквально, оскільки існує безліч прикладів, коли твори різних жанрів писалися в незвичайних для них формі. Прикладами цього можуть служити романи і новели російських поетів, написані у віршованій формі: "Граф Нулін", "Будиночок в Коломні", " Євген Онєгін " Пушкіна, "скарбник", "Сашка" Лермонтова. Крім того, існують жанри, які однаково часто пишуться як у прозі, так і у віршах ( казка). У число літературних жанрів, традиційно відносяться до прози, входять: - Роман – великий за обсягом оповідний твір зі складним та розвиненим сюжетом. - Повість – рід епічний поезії, близький до роману, зображує якийсь епізод з життя; від роману відрізняється меншою повнотою і широтою картин побуту, звичаїв. | |
| Просмотров: 710 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |