| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Віктимологічний аспект в насильницьких злочинах
| [ Скачать с сервера (91.0 Kb) ] | 13.08.2017, 19:53 |
| Вступ………………………………………………………………….. 2 Розділ 1. Віктимологічна характеристика насильницької злочинності 1. Поняття та класифікація віктимності у насильницьких злочинах……………………………………………………………… 4 2. Віктимологічні аспекти жертв насильницьких злочинів … 7 Розділ ІІ. Взаємодія жертви і злочинця у різних видах насильницьких злочинах 1. Взаємодія жертви і злочинця у тяжких злочинних посяганнях ………………………………………………………………………… 9 2. Взаємодія жертви і злочинця у тяжких корисливих злочинах…………………………………………………………….. 12 3. Взаємодія жертви і злочинця у статевих злочинах………. 14 4. Стан, рівень та динаміка насильницьких злочинів……… 16 Висновок …………………………………………………………... 18 Список використаної літератури ................................................ 19 Вступ Несприятливі соціальні, економічні, психологічні та інші процеси, які зв’язані із розпадом СРСР, переходу до ринкової економіки та загальним загостренням соціально-економічної ситуації, сприяли до різкого загострення криміногенної ситуації, сильний сплеск насилля у супсляьстві. В умовах загального стресу, моральної дезорієнтації, значних матеріальних труднощів, насилля швидко отримало характер «буденного» явища. Кількісні, а особливо якісні параметри злочинності зумовили зростання її інтенсивності та тяжкості наслідків, що стало загрозою для безпеки суспільства. Тому важливим аспектом у контексті даної роботи є аналіз тих віктимологічних факторів, які сприяють скоєнню насильницьких злочинів. Важливо проаналізувати особливості особистостей жертв від насильницьких злочинів, їхні типологічні особливості, віктимологічні аспекти конкретних життєвих ситуацій у насильницьких злочинах, взаємодію жертви та злочинця у механізмі злочинної поведінки. Розділ І. 1. Поняття та класифікація віктимності у насильницьких злочинах «Віктимологія» в буквальному сенсі означає «вчення про жертву», проте важливо зазначити, що у контексті кримінологічної науки ми говоримо не про жертву взагалі (наприклад, від нещасного випадку) і не про постраждалих від правопорушення, а саме про жертву того чи іншого злочинного посягання. За останній час насильницькі злочини привертають до себе все більшу увагу, тому що збільшується кількість злочинів, які вчиняються у побуті та організованими групами. Частіше стали звертатися до насилля діти та неповнолітні. Ще однією причиною є широке використання зброї задля досягнення злочинного результату. Насилля – найбільш небезпечна форма злочинної діяльності. Під «насиллям» в етимологічному сенсі розуміється незаконне застосування сили тим або іншим класом (соціальною групою), примусово, тобто проти волі іншої особи, незаконний вплив на цю особу. . В кримінальному праві поняття «насилля» й «насильницьке» застосовується у загальнофілософському розумінні. Наприклад, А.А. Піонтковський зазначав, що «змістом насильницького впливу на особу є будь-який протиправний примус її до певних дій, які суперечать її бажанням». [1, 161] Саме ті злочини, які здійснюються за допомогою насилля й створюють групу насильницьких злочинів. Наслідок насильницьких злочинів багато в чому визначається поведінкою об’єкта, щодо якого застосовується насилля, тобто тут дуже важливим є віктимологічний аспект проблеми. За думкою Лунєєва основною розмежувальною ознакою насильницької злочинності є фізичне (психічне) насилля над потерпілим (жертвою) або загроза його застосування. Результатом насильницьких дій може бути заподіяння смерті, шкоди здоров’ю або психічної шкоди, які, зважаючи на різні правові ознаки, можуть кваліфікуватися по-різному. [2] Проаналізувавши вищенаведені визначення, можна дійти висновку, що насильницька злочинність являє собою множинність кримінальних діянь, які посягають на особу. Це такі діяння як: вбивства, заподіяння шкоди здоров’ю, грабежі, розбої, зґвалтування тощо. Насильницьких злочинів багато, всі вони різні, як і люди, які їх вчиняють, та особи, які страждають у результаті здійснення цих діянь. [3,9] Перейдемо до характеристики поняття «віктимність». У вітчизняній науці це поняття вивчається вже достатньо давно й існує багато думок вчених щод цього. Це поняття трактується не однозначно через те, що часто термін використовується для визначення об’єктів, абсолютно різних за своєю природою та об’ємом. Такий вчені як Л.В. Франк і В.І. Полубинський вважають, що «віктимність» - це властивість людини стати за певних умов жертвою злочину або, іншими словами, нездатність особи уникнути небезпеку там, де вона могла бути об’єктивно усунена. [4,22; 5,32-33] Д.В.Рівман зазначає, що «віктимність – це обумовлене існуванням злочинності стан вразливості окремо суб’єкта, яке виражається у об’єктивно наданій людині (проте не фатальній) можливості стати жертвою злочину» [5,22] Важливо, що віктимність – це поняття не лише особистісне, але й соціальне, яке обумовлене наявністю в суспільстві причин та умов для скоєння злочинів. Тому ніхто, по великому рахунку, із членів суспільства не застрахований від небезпеки стати жертвою злочину. Це не означає, що всі особи віктимні в однаковому степені, бо віктимність певних груп осіб обумовлена різними факторами, які, в підсумку, визначають її ступінь. Отже, віктимність у насильницьких злочинах – це обумовлений насиллям стан уразливості кожного конкретного суб’єкта, що виражається у об’єктивній характеристиці, яка властива цьому суб’єктові , стати жертвою злочину. Наведені вище вчені виділяють два види віктимності: - індивідуальну – потенційна здатність особи опинитися у ролі жертви злочину в результаті негативної взаємодії його особистісних якостей із зовнішніми факторами. Злочином лише реалізується такак властивість, об’єктивується дана здатність; - групову (масову) – підвищена загальна схильність окремих груп населення, категорій людей, яким властива схожість параметрів віктимності за ознаками демографії, моралі психології тощо при певних умовах ставати жертвою шкоди . [7] Проблема віктимної поведінки є надзвичайно складною у кримінологічній науці. Дослідження віктимності показують, що основною характеристикою віктимності жертв є сукупність таких показників: - розлад емоційної та аксіологічної сфери, які виражаються у порушенні потреб безпеки; - порушення норм безпечної поведінки; - типові віктимні відхилення – садизм,мазохізм; - нетипові віктимні відхилення – проституція, алкоголізм [8,41] 2. Віктимологічні аспекти жертв насильницьких злочинів Жертва злочину безпосередньо грає важливу роль у виникненні та розвитку різних кримінальних ситуаціях через свою легковажну, самовпевнену, часто розпущену поведінку. Процес перетворення особу у жертву злочину називається віктимізацією [6, 16] – процес реалізації суб’єктивних та об’єктивних потенцій реального, такого, що відбувся, потерпілого. В кримінологічному вченні поняття «потерпілий від злочину» й поняття «жертва злочину» - синоніми. Поняття «потерпілого від злочину» визначено у ст. 55 Кримінально-процесуального кодексу України, де зазначено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.[9] Жертва злочину – особа, щодо якої було застосовано насилля або проти якої було направлено чийсь злий умисел. Наявні на даний момент класифікації потерпілих дають нам можливість формувати типологію жертв різних злочинів. Основою для класифікації є соціально-демографічні, правові та інші ознаки. Існує класифікація жертв за ознаками типової поведінки и мотивації: агресивні (напад самих жертв на особу, яка спричинює шкоду), активні (підбурювачі), ініціативні (їх поведінка позитивна, але приводить до шкоди – наприклад, дії міліціантів), некретичні (необережні особи, які не можуть адекватно оцінювати ситуацію), пасивні (такі, які не перешкоджають вчиненню правопорушення з різних причин), нейтральні (потерпілий своєю поведінкою не визвав негативних дій – наприклад, свідок). [14, 99] Можливі впливи, які визначають «перевтілення» людини у той чи інший вид жертв можна розділити на об’єктивні (природно-кліматичні, екологічні фактори тощо) та суб’єктивні фактори (індивідуальні особливості людини – характер, темперамент, стать, вік, соціальне становище). [15,19] Розділ ІІ. Взаємодія жертви і злочинця у різних видах насильницьких злочинах Взаємодія жертви і злочинця у тяжких злочинних посяганнях Умисне вбивство й нанесення тяжкої шкоди здоров’ю, нанесення тяжкої шкоди здоров’ю, є тими злочинами, віктимний характер яких очевидний. Кримінологічний аналіз цих злочинів дозволяє скласти уявлення про те, який існує взаємозв’язок між стабільним та динамічним станом потерпілого, його психофізичними та соціальними якостями, демографічними характеристиками, становищем серед інших осіб, пов’язаної із ним подією злочину і поведінкою у перед злочинній ситуації й безпосередньо у обстановці вчинення злочину. Відомо, що більшість осіб, які скоюють такі злочини не відрізняються високим освітянським рівнем, тому часто вищеназвана обставина, а також низький культурний рівень, не дають змогу адекватно оцінити ситуацію особою, що спонукає іншого (контрагента) до насильницьких дій проти першого. До того ж часто буває, що такі злочини вчиняються на побутовій основі, що дозволяє оцінювати уразливість, яка притаманна жертві, злочинцеві. Багато постраждалих від цих злочинів знаходяться у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, що полегшує іншій особі реалізувати наявний злочинний намір. Отже, існують такі поведінкові аспекти жертв у тяжких злочинних посяганнях: 1. Поведінка потерпілого, яка не пов’язана із нападом на особу, яка завдає шкоди, проте така, яка грає роль «поштовху» у механізмі умисного вбивства або заподіяння шкоди здоров’ю. Характерними ситуаціями такого роду є ситуації, у яких діють особи, які є родичами. Цим самим «поштовхом» може бути небажання потерпілого поважати думку членів сім’ї. Часто конфлікт загострюється у зв’язку із недопустимою формою звертання потерпілого до особи, яка вчинює злочин: різного роду образи, приниження тощо. У таких випадках відбувається не просто нагнітання обстановки, а й прискорення насильницької реакції, провокація цієї реакції, так сказати,, напряму. 2. Поведінка потерпілого, яка не має «поштовхового» характеру, проте таке, яке створює обстановку, яка сприяє вчиненню умисного вбивства, заподіяння шкоди здоров’ю. Всі ситуації цього роду, незважаючи на їх різноманітний зміст, не містять якогось конкретного поштовху до вчинення правопорушення, проте являють собою умову, яке сприяє вчиненню злочину. Можливі наслідки тієї чи іншої поведінки потерпілий від злочину, зазвичай, не може передбачити. Значення такої поведінки у механізмі злочину у різних ситуаціях не однаково. В одних випадках ця поведінка є єдиним критерієм, який реально створює можливість скоєння злочину, в інших – ця поведінка є важливою, проте не єдиною умовою, яке сприяє вчиненню злочину. [6, 52] 3. Позитивна поведінка потерпілого, яка є поштовхом до вчинення вбивства або тяжкої шкоди здоров’ю. Позитивна поведінка розуміється тут як така поведінка, що спрямована на захист третіх осіб від злочинного посягання. Найчастіше це втручання з метою запобігання злочину. Часто це бувають ситуації які пов’язані із діями по затриманню злочинця, припинення злочинних дій, не пов’язаних із захистом третьої особи. Така поведінка може заключатися у пред’явленні вимог службового характеру, вимог нормальної поведінки у побуті, сім’ї, користуванні законними майновими правами, у тому числі й праві на спадкування. До цієї категорії включаються й такі злочинні посягання, які вчиняються внаслідок давання показань особами у суді проти ув’язнених, які встали на шлях виправлення і таких, які допомагають адміністрації виправних закладів. 4. Нейтральна поведінка потерпілих, яка ніяк не повпливала на розвиток злочинної ситуації, тобто не було тим поштовхом, який би створював фактори, які сприяли б вчиненню злочинів. В основному, це люди, які в силу різних обставин стабільного чи разового характеру явилися перешкодою для злочинця, а також самим фактом свого існування покладали на злочинця певні обов’язки. Тут маються на увазі діти (в основному новонароджені), а також особи, які невиліковно хворі й престарілі. Злочинцями тут найчастіше виступають батьки або інші родичі. Злочини такого характеру є достатньо непоширеними, проте показовими у віктимоголічному плані. 2.Взаємодія жертви і злочинця у тяжких корисливих злочинах Кримінологія особливо виділяє корисливо-насильницькі злочини, тобто грабежі та розбої, досліджуючи їх, передусім, у системі злочинного насилляю Збільшується кількість цих злочинів, а відповідно і злочинців – грабіжників й тих, хто вчиняє розбої. Проте найбільшу тривогу у вчених викликає, не кількість, а жорстокість, з якою вчиняються ці злочини. Вибір жертви й способу вчинення злочину у специфіці механізму вчинення розбійних нападів та грабежів, які у сьогоденні є однією з традиційних форм прояву організованої злочинності.[20,134] Аналіз літературних джерел показує, зо способи вчинення грабежів та розбоїв за останні 15-20 років не отримали значних змін. [16, 50-51]. Проте існує цікава тенденція останніх років: жорстокість по відношенню до потерпілих при вчиненні корисливо-насильницьких посягань. Грабежі й розбої з вулиць «переміщаються» у квартири, будинки. Існує різні форми поведінки особи у перед кримінальних ситуаціях, які не обмежуються лише фактами скоєння ними злочинів. Як вважає П.С. Дагель, ця різноманітність форм може бути зведена залежно від відповідності (невідповідності) дій потерпілого нормам, які функціонують у суспільстві, до позитивної, нейтральної та негативної поведінки. У свою чергу негативна поведінка включає в себе: 1. злочинну; 2. іншу протиправну (яка пов’язана з можливістю застосування до особи цивільно-адміністративно-правових й дисциплінарних санкцій); 3. власне аморальну [16, 10] У момент вчинення грабежів та розбоїв поведінка потерпілих залежить від двох категорій факторів: впливу зовнішнього середовища, у даному випадку, злочинного насильства й його інтенсивності, а також індивідуальних особливостей особи, які викликають найрізноманітніші реакції на зовнішню дії злочинної акції. Дуже важливий факт є у тому, що усіляка дія включає у себе свого роду асиметрії. Доведено, що поведінка людей у ситуаціях ризику, до числа яких належить й кримінальна ситуація, неоднакова й багато в чому залежить від особливостей особистості. Загальною тезою є факт, що до ризику схильні люди в залежності від їх статево-вікових факторів. Наприклад, люди похилого віку більше схильні виявляти безпечність у своїй поведінці. | |
| Просмотров: 534 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |