| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Теоретичні питання поводження з генетично модифікованими організмами
| [ Скачать с сервера (111.1 Kb) ] | 10.02.2014, 01:35 |
| Вступ Сучасна доктрина прав людини відносить право людини на охорону здоров’я та право на безпечне для життя і здоров'я довкілля до категорії її основних та невідчужуваних прав. Вони є фундаментальними, природ¬ними, невід’ємними, загальними правами і мають індивідуальний характер. Світ на початку третього тисячоліття зіткнувся з рядом глобальних проблем, які ставлять питання самого виживання цивілізації і серед них є проблеми, які виникли порівняно недавно та пов'язані з успіхами генної інженерії, коли за короткий період на людство звалилася лавина нових, так званих генетично модифікованих продуктів харчування. Но¬вітні досягнення в галузі біотехнології відкривають широкі перспективи, пов’язані з їх викорис¬танням у медицині та виробництві фармацевтичних препаратів, сільському господарстві та хар¬човій промисловості, зберіганні продуктів та по-передженні захворюваності тварин, переробці сміття, біологічному відновленні або очищенні довкілля тощо. Але переміщення продуктів генної інженерії за межі лабораторій і поширення їх у найрізноманітніших сферах люд¬ського життя, викликає певне занепокоєння як серед вчених, захисників довкілля, так і широкої громадськості. Тому невипадково проблеми застосування наукових досягнень у сфері біотехнології стали предметом значної кількості дискусій політичного, економічного, етичного змісту. Актуальним це коло питань є і для юридичної науки. Одну із провідних позицій у системі цих дослі¬джень посідають питання забезпечення екологічної безпеки в цілому та окремих її складових елементів. Адже, як слушно зауважує В.І.Андрейцев, забезпечення екологічної безпеки набуло зараз «загально юридичного регулятивно¬го і охоронного значення», що обумовлено збі¬льшенням впливу на людину та довкілля різних видів екологічно небезпечної діяльності, джерел та об’єктів виникнення екологічного ризику. У вітчизняній еколого-правовій літературі проблеми правового регулювання діяльності при поводженні з генетично-модифікованими організмами є новими. Вони тільки починають досліджуватись, тому науковий доробок у цій сфері незначний. Проте, можна виділити, наприклад, окремі публікації, в яких у загальному окреслювалась проблема необхідності здійснення правового регулювання генетично-інженерної галузі (М. Медведєва, Н. Мельничук) та аналізувались окремі положення міжнародних документів з даної проблематики (І. В. Тустановська). Питаннями правового регулювання гене¬тично-інженерної діяльності займаються також такі науковці, як Л. Струк-Струтинська, Ю. Ярошевська. Дослідженню проблем правового регулювання охорони довкілля та захисту людини при здійсненні генетично-інженерної діяльності сприяли праці зарубіжних вчених з даних питань, зокрема, Л. Крістоферсона, О. А. Красовського, В. Стеца, Т. Твардовскі, Р. Токарчука, А. Г. Тонєвицького та ін. Ґрунтовні дослідження загальнотеоретичних основ проблеми правового забезпечення екологічної безпеки та окремих аспектів даної проблеми були проведені такими авторами, як В. І. Андрейцев, І. Бакай, Г. І. Балюк, Н. В. Барбашова, Л. О. Бондар, П. А. Ваганов, Г. Вінтер, М. Н. Копилов, Л. Кремер. Метою даної курсової роботи є аналіз положень чинного національного екологічного законодавства, міжнародно-правових актів з питань регулювання здійснення генетично-інженерної діяльності для визначення основних еколого-правових проблем поводження з генно-модифікованими організмами. Предметом дослідження є екологічне законодавство України, зокрема ті його положення, що закріплюють загальні принципи охорони довкілля, регулюють забезпечення екологічної безпеки та порядок поводження з генетично-модифікованими організмами, а також норми міжнародного права у сфері охорони навколишнього природного середовища, вироблені в ході природоохоронної діяльності ООН, екологічне законодавство Європейського Союзу з питань забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПОВОДЖЕННЯ З ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНИМИ ОРГАНІЗМАМИ 1.1.Поняття генетично модифікованих організмів Генетично модифікований організм – це рослина, тварина чи мікроорганізм, генетичний код яких був змінений, віднятий чи доданий (з таких самих видів чи інших), для того щоб надати характеристик, не закладених природно. Наразі немає узгодженого всіма державами універсального визначення ГМО. Термін «генетично модифікований організм» законодавчо визначений Директивою ЄС 2001/ 18/ ЕС від 12 березня 2001 р. Відповідно до ст. 2 (2) цієї директиви організм є генетично модифікованим, якщо його генетичний матеріал був змінений неприродним шляхом, внаслідок спаровуванням та/ або природних рекомбінацій. Директива перераховує декілька технологій, використання яких дає генетично модифіковані організми. Це переміщення рекомбінанту ДНК, створеного за межами організму за допомогою лабораторних технологій та певних процедур, що використовуються для злиття клітин. Інколи різні терміни використовуються для розрізнення живих ГМО, тобто живих модифікованих організмів (ЖМО), та неживих ГМО. ЖМО – це, наприклад, ГМ рослини та їхнє насіння, яке може розмножуватись у навколишньому середовищі, а також ГМ риба та ГМ мікроорганізми для біоремедіації. Олія з ядер ГМ рослин є прикладом неживих ГМО. Картагенський протокол щодо біобезпеки пропонує таке визначення ЖМО: «ЖМО – це будь-які живі організми, що мають нову комбінацію генетичного матеріалу, отриманого щляхом використання сучасних біотехнологій» (Ст. 3g). У Законі України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31 травня 2007 року дається таке визначення: генетично модифікований організм, живий змінений організм (ГМО) - будь-який організм, у якому генетичний матеріал був змінений за допомогою штучних прийомів переносу генів, які не відбуваються у природних умовах. 1.2. Технологія генної інженерії та методи отримання ГМО Отримують генетично модифіковані організми за допомогою методів генної інженерії. Генна інженерія — це розділ молекулярної біології та генетики, метою якого є створення організмів з новими комбінаціями спадкових властивостей, зок¬рема, таких, що не поширені в природі. Цю технологію часто називають «сучасною біотехнологією» або «генною технологією», а іноді «рекомбінатною ДНК-технологією» або «генною інженерією».Технологія дозволяє переносити гени між видами, надаючи організмові нових властивостей. Її застосовують як у науково-дослідних цілях так і в господарських з метою отримання організмів із якостями, які важко або неможливо отримати методами класичної селекції. Генетична модифікація в цьому випадку носить цілеспрямований характер, на відміну від випадкового, який притаманний для природного та штучного мутагенезу. У Законі України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» вказано, що ГМО можна отримати за допомогою таких методів: • рекомбінантними методами, які передбачають формування нових комбінацій генетичного матеріалу шляхом внесення молекул нуклеїнової кислоти (вироблених у будь-який спосіб зовні організму) у будь-який вірус, бактеріальний плазмід або іншу векторну систему та їх включення до організму-господаря, в якому вони зазвичай не зустрічаються, однак здатні на тривале розмноження; • методами, які передбачають безпосереднє введення в організм спадкового матеріалу, підготовленого зовні організму, включаючи мікроін'єкції, макроін'єкції та мікроінкапсуляції; • злиття клітин (у тому числі злиття протоплазми) або методами гібридизації, коли живі клітини з новими комбінаціями генетичного матеріалу формуються шляхом злиття двох або більше клітин у спосіб, який не реалізується за природних обставин. 1.3. Історія виникнення генетично модифікованих організмів Роком заснування генної інженерії прийнято вважати 1977 рік, коли вперше було проведено цілеспрямований перенос гена. Перші генетично-модифіковані рослини з’явилися у 1983 році, у 1987 році були вироблені перші польові випробування генетично модифікованих сільськогосподарських рослин. Як підсумок - помідор, стійкий до вірусних інфекцій. У 1992 р. в Китаї почали вирощувати тютюн, який «не боявся» шкідливих комах. Але початок масового виробництва модифікованих продуктів почалося в 1994 р., коли в США з'явилися помідори сорту FlavrSavr, які не псувалися під час перевезення. У 1995 році американська компанія-гігант Monsanto запустила на ринок ГМ-сою RoundupReady. У ДНК рослини був впроваджений чужорідний ген для підвищення здатності культури протистояти бур'янам . Історично існували три типи компаній, залучених до сфери сільськогосподарських біотехнологій: так звані нові біотехнологічні фірми (напр., Plant Genetic System, яка зараз є частиною Bayer CropScience), агрохімічні фірми (напр., Syngenta, Monsanto, Bayer, BASF) та насіннєві компанії (напр., Pioneer Hi-Bred, зараз входить до DuPont group). Країни-лідери з культивування генетично модифікованих культур - це США, Аргентина, Бразилія та Канада, серед країн Сходу - Китай та Індія, що розширюють свої «трансгенні плантації». Восени 2000 року розгорівся навіть політичний скандал щодо використання ГМО. В складі кукурудзяних чіпсів, що продаються в США, була випадково виявлена ГМ-кукурудза марки Starlink компанії «Авентіс» (нині Bayer CropScience), не дозволена до вживання людиною, оскільки викликає сильні алергії. Кілька експортних організацій Японії оголосили про відмову від домовленостей про закупівлі американської кукурудзи. Японські імпортери заявили, що до відмови від контрактів їх змусили численні протести громадськості у своїй країні проти генетично модифікованих культур. Офіційний представник Мінсільгоспу США виступив з посненнями з приводу розпочатого конфлікту. Він заявив, що зерно сорту StarLink дійсно заборонене до вживання в їжу людиною, але абсолютно нешкідливе для тварин. Проте японська сторона досить твердо висловила на адресу американських експортерів побажання не допускати домішок трансгенної кукурудзи в зерні,що постачається до Японії. Але незабаром тон виступів американських представників змінився. Вони заявили, що вся кукурудза що відправляється в Японію буде неодмінно обстежена на предмет наявності StarLink. Після цієї заяви всі знають зерновики в США і в усьому світі схопилися за голову - на такі обстеження будуть потрібні колосальні витрати, що перевищують вартість всієї експортної кукурудзи. Пізніше все стало зрозуміло: американська фірма "Неоген" в штаті Мічиган оголосила про випуск на ринок декількох компактних наборів обладнання для швидкого визначення трансгенних домішок в партіях кукурудзяного зерна. Один з наборів спеціально призначений для визначення кукурудзи нещасливоготрансгенного сорту StarLink. Мінсільгосп США запевнив японських імпортерів, що за допомогою нового «диво-устаткування» будуть перевірені всі підготовлені до відправки до Японії партії кукурудзи, і зерно трансгенних сортів буде з них виключено. Японці оголосили про відновлення контрактів. Потім скандал розгорається в самих США. Кілька впливових організацій з охорони навколишнього середовища і захисту прав споживачів заявили, що готують серію судових позовів проти виробників кукурудзи сорту StarLink. Інститут сільськогосподарської та торговельної політики США розіслав прокурорам семи найбільших аграрних штатів країни лист з попередженням, що їх фермери і переробники знаходяться під загрозою великих втрат через «неадекватного» використання сорту StarLink. Відома компанія «Мішн Фудз» оголосила про відкликання з мережі магазинів і ресторанів по всій країні своїх продуктів, виготовлених із застосуванням кукурудзи, в якій, як з'ясувалося, присутній StarLink. Список відкликаних харчових продуктів (в основному це т.зв. «снеки» - зернові сніданки, пластівці, чіпси та ін) досяг 300 найменувань. Почалася ланцюгова реакція претензій багатьох фірм один до одного, відгуків та, зрозуміло, збитків. Однак скандал все ж таки приніс свої плоди. З огляду на його наслідки, в США були розроблені нові методи розділення трансгенних і звичайних сортів кукурудзи. Але випадки нелегального поширення ГМО, цим не вичерпуються. Навесні 2005 року з'ясувалося, що Швейцарська компанія «Сингента» протягом чотирьох років продавала в США незареєстрований сорт трансгенної кукурудзи. За цей час на американський ринок потрапило близько 133 млн. кг цієї кукурудзи. 1.4.Культивація ГМО в Україні та світі Тільки 20 видів рослин (із 220 000) складають більше 90% харчового раціону людства. А за останні 80 років у США, наприклад, зникло 97% всього різноманіття овочів. Із 7000 сортів яблук залишилось 900. Зараз існує 330 різновидів груш, тоді як було 2600. Навіть в Індії, де 50 років тому назад було 30 тис. сортів рису, зараз 75% культури представлено 10 сортами. Тому світовий сільськогосподарський ринок наповнюється більш дешевими про-дуктами, отриманими за допомогою новітніх біотехнологій. Зарубіжний ринок біотехно¬логічної продукції стрімко зростає кожного року, прогнозується його щорічний приріст на 7-8 %, а до 2015 року біотехнологічна про¬дукція в загальній масі товарообігу склада¬тиме не менше 20 %. США є країною з найбільшою площею у 62,5 млн. га, зайнятою ГМ культурами, що складає близько 50% загальної площі для вирощування ГМ рослин. Далі йдуть Аргентина (21 млн. га), Бразилія (15,8 млн. га), Індія та Канада (7,6 млн. га). Інші країни, де вирощувалися ГМ рослини у 2008 р., це (наведені за площею під ГМ культурами, починаючи з найбільшої): Китай, Парагвай, Південна Африка, Уругвай, Болівія, Філіппіни, Австралія, Мексика, Іспанія, Чилі, Колумбія, Гондурас, Буркіна-Фасо, Чеська Республіка, Румунія, Португалія, Німеччина, Польща, Словаччина та Єгипет. Як бачимо, Іспанія є провідною країною в Європі, що культивує ГМ рослини (79,269 га у 2008 р.). Загальна площа під ГМ рослинами (ЕС дозволив Bt кукурудзу) у Європейському Союзі складала більше 107,719 га у 2008 р. У 1996 році ГМ-сорти займали площу 1,7 млн. га, а 2006 року – 102 млн. га, тобто за десятиріччя площі ГМ-культур зросли в 60 разів, причому щорічний приріст ніколи не був менше 10%. У 2008 р. ГМ рослини вирощували на 125 млн. га 13,3 млн. фермерів у 25 країнах. Ці 125 млн. га складають 8% загальної площі для сільськогосподарських культур у світі. Найбільш поширеними генетично модифікованими організмами є сільськогосподарські культури. Наразі найпоширенішою генетично модифікованою рисою є стійкість до гербіцидів. Вона характерна для всіх основних ГМ культур. Друга найбільш поширена трансгенна риса – це стійкість до гербіцидів та протидія скупченню комах. Також на ринку присутні генетично модифіковані рослини, стійкі до вірусів – папайя та гарбузові. Як повідомлялося, австралійські дослідники, розробляють стійку до засухи пшеницю і досягають значного успіху у польових випробуваннях. Очікується, що цей різновид ГМ пшениці буде доступний через 5-10 років. Наразі на світовому ринку немає ГМ пшениці. У 2004 р. американська біотехнологічна компанія Monsanto відмовилась від своїх планів виведення ГМ пшениці на ринок через сильну опозицію з боку груп споживачів, а також фермерів США, які боялися втратити ринок ЄС. Однак сьогодні, є такі, хто через продовольчу кризу виступає за дозвіл ГМ пшениці для подолання голоду в країнах, що розвиваються. У світовому масштабі найбільш популярними є соя (65,8 млн. га у 2008 р., що складає 53%), кукурудза (37,3 млн. га), бавовна (15,5 млн. га) та рапс (5,9 млн. га). Також ГМ цукіні (відомі як гарбузові), ГМ люцерна та ГМ папайя вирощуються на невеликих площах у США, та цукрові буряки – у США та Канаді. У Китаї ГМ папайя та ГМ тополі вирощуються на рівні з ГМ різновидами томатів, тютюну та солодкого перцю. Крім дозволу на культивацію, у 124 випадках 23 культури були дозволені у світі з 1996 р. для імпорту як їжа чи корми. Список із 52 країн, які дозволили біотехнологічні рослини, починається з Японії, далі йдуть США, Канада, Південна Корея, Австралія, Мексика, Філіппіни, Нова Зеландія, Європейський Союз та Китай. Найбільша кількість дозволів стосується кукурудзи (40), бавовни (18), каноли (15) та сої (8). На сьогодні у 32 країнах світу вже створені зони, вільні від ГМО, а 6 країн: Польща, Греція, Швейцарія, Австрія, Венесуела і Чилі оголосили себе повністю вільними від ГМО. Останнім часом Україна привертає особливу увагу провідних біотехнологічних компаній, що зацікавлені у просуванні своєї продукції на нові ринки збуту. Так, за неофіційними даними, тільки у 2005 р. було засіяно генетично модифікованою соєю 45% посівних площ цієї культури в Україні, а також картоплі та кукурудзи. Насіння, харчові продукти та продовольча сировина, що ввозиться в Україну, не реєструється та не перевіряється на вміст ГМО, а це в свою чергу дає можливість неконтрольованої появи на продовольчому ринку продуктів харчування, що містять ГМО. За підрахунками підприємців близько 50% - 80% сої, що вирощується в Україні є генетично модифікованою. Більше всього ГМО виявлено в ковбасних виробах (до 85%). Особливо щільно насичені генно-модифікованою соєю варені ковбаси і сардельки-сосиски. На другому місці щодо вмісту ГМО розташувалося дитяче харчування. 70% всього дитячого харчування на Україну містить ГМ компоненти. Причому дізнатися, що в баночці з смачним пюре міститься Трансген практично нереально, адже на етикетці про це не пишуть. Серед виробників, які не гребують використанням ГМ компонентів Нестле і Данон, Similac. Третя позиція у кондитерської та хлібобулочної продукції. ГМ сою додають у печиво і шоколад, борошно, цукерки та морозиво, газовану воду. Ідентифікувати такі добавки для звичайної людини неможливо. Правда, хліб, який довго не черствіє - стовідсотково містить трансгени. Серед компаній, викритих Грінпісом у використанні ГМО, знамениті Марс і Снікерс, Кедбері, Кока-Кола, Пепсі. Трансгенну сою використовують при виробництві фаст-фуду (МакДоналдс), згущеного молока, кетчупів і соусів (Heinz Foods). З початку 2010 року в лабораторіях молекулярно-генетичних досліджень було проведено 11 тис. 720 випробувань зразків продовольчої сировини та харчових продуктів на вміст генетично модифікованих організмів. У 702 з них виявлено вміст ГМО (5,9% перевірених зразків). ГМО були знайдені, зокрема, в хлібобулочних, кондитерських, цукристих, м'ясних та ковбасних виробах, у м'ясних напівфабрикатах, молочній продукції тощо. Минулого року відсоток вмісту ГМО у продуктах харчування був приблизно на тому самому рівні - із 4 тис. 697 перевірених зразків продовольчої сировини та харчових продуктів ГМО містилось у 254 зразках (5,4%). При цьому у 122 зразках виявлено вміст ГМО понад 0,9%. 1.5. Переваги та недоліки використання ГМО У Законі України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31 травня 2007 року дається визначення біологічної безпеки та генетичної безпеки. На думку українського законодавця генетична безпека – це стан середовища життєдіяльності людини, при якому відсутній будь-який неприродній вплив на людський геном, відсутній будь-який неприродній вплив на геном об'єктів біосфери, а також відсутній неконтрольований вплив на геном сільськогосподарських рослин і тварин, промислових мікроорганізмів, який призводить до появи у них негативних та/або небажаних властивостей. У ст. 1 Закону України "Про за¬безпечення санітарного та епідемічного благопо-луччя населення" серед інших факторів середо¬вища життєдіяльності, що впливають або можуть впливати на здоров'я людини чи майбутніх по¬колінь, виділяються біологічні, до яких віднесе¬но, в тому числі, і генетично-модифіковані ор¬ганізми та продукти біотехнології. Без¬печним для людини вважається такий стан сере¬довища життєдіяльності, при якому відсутня не¬безпека шкідливого впливу його факторів на лю¬дину. Генетично-модифіковані організми, буду¬чи одним із таких факторів, можуть в окремих випадках виступати і як небезпечні фактори, до яких відносяться будь-які хімічні, фізичні, біоло¬гічні чинники, речовини, матеріали або продук¬ти, що впливають або за певних умов можуть негативно впливати на здоров'я людини. Генетично модифіковані організми є носіями екологічної не¬безпеки. На сьогодні жоден дослідник, що працює у сфері генної інженерії, жоден виробник, який використовує генетично-модифіковані компоне¬нти, жоден споживач відповідної продукції не може прогнозувати, яким чином використання ГМО впливатиме на довкілля та людину ні най¬ближчим часом, ні у віддаленій перспективі. Потенційна небезпека ГМО зумовлюється як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. Захисники ГМО стверджують, що ці організми абсолютно нешкідливі для людини. Дискусія на цю тему триває більше 10 років. З кожним днем з'являються нові наукові дані, що підтверджують факти негативного впливу ГМО на піддослідних тварин, у яких всі процеси в організмі протікають швидше, ніж у людини. Одні вчені говорять, що застосування ГМО призво¬дить до явно виражених наслідків, про що свідчать факти, наведені у низці наукових публікацій і конференцій. Висновки визначені і, на думку авторів. - неспростовні, і будь-які спроби захистити це виробництво є не що інше, як спроба відомств захистити свої інтере¬си. Вони зводяться до наступних моментів: 1. Молекули ГМО впливають на організм людини не хімічно, а біологічно. 2. При виробництві ГМО утворюється велика кількість порошкового пилу, здатного викликати алергічні і грибкові захворювання. 3. Чужорідні білки не можуть замінити природні, а чистої мікробіології не буває, так само як не буває безпечної генної інженерії. 4. Дію на організм названих добавок, технологій необхідно розглядати як потенційна біологічна зброя, про що прямо стверджувалося на науковій конференції з екології в Бергені (Норвегія) в 1990 р.. Українські екологи, зокрема, представники Всеукраїнської екологічної ліги, вважають, що до ризиків використання та широкого вжитку ГМО можна також віднести: • виникнення алергійних реакцій; • порушення обміну речовин; • формування стійкості організму до антибіотиків (при створенні ГМО використовуються маркерні гени стійкості до антибіотиків, які, потрапляючи в організм людини, можуть перейти у кишкову мікрофлору, наслідком може стати неможливість лікування багатьох інфекційних захворювань); • віддалений канцерогенний, тератогенний та мутагенний ефекти внаслідок безпосередньої дії трансгенних білків (вплив на здоров’я людини можуть чинити нові, «незаплановані» білки, що з’являються в генетично-модифікованих рослинах - це пояснюється тим, що в процесі створення ГМО неможливо передбачити, в яку саме ділянку геному вбудується новий ген); • потрапляння в організмі людини гербіцидів (більшість відомих трансгенних рослин стійки до використання сільськогосподарських хімікатів і здатні їх акумулювати. Є дані про те, що цукровий буряк, стійкий до гербіциду гліфосат, накопичує його токсичні метаболіти); • безконтрольне поширення трансгенів в природі, що несе загрозу біологічній різноманітності планети і жорстку економічну залежність фермерства від транснаціональних корпорацій. Одним із головних побоювань спеціалістів та екологічної громадськості викликає ризик порушення природних екосистем. З розширенням площ транс генних посівів культурних рослин в всьому світу ризик становиться незворотним. ГМО сторонні для навколишнього середовища, ніколи не були його частиною. Також є небезпека, що за допомогою цієї технології міжнародний тероризм може отримати новий напрямок. Адже за допомогою генної інженерії можна створити безліч нових і нікому не відомих вірусів. З такими вірусами впоратися буде дуже і дуже складно, адже при створенні можна їм буде надати будь-які властивості. Прибічники застосування генної інженерії у сільському господарстві переконані: харчуючись трансгенною їжею, людина піддається небезпеці не більше, ніж споживаючи звичайні продукти. Більше того, вони вважають, що без генної інженерії людству аж ніяк не обійтися. Деякі погляди покладаються на те, що вирощуючи ГМ-рослини значно підвищиться продуктивність сільського господарства й харчової промисловості. Так, наприклад, ГМ-культури виробляють власні пестициди і є стійкими до гербіцидів; продукція з ГМО має більший термін зберігання; використовуючи ГМО при вирощуванні лікарських рослин, в майбутньому будуть винайдені ліки від раку та СНІДу; трансгенна біотехнологія робить їжу більш дешевшою і це врятує від голоду країни, що розвиваються та світ від економічної кризи; завдяки вбудованому гену рис дозволяє синтезувати і накопичувати бета-каротин, що вирішує проблему авітамінозу А, на який страждають жителі Південно-Східної Азії; завдяки вмонтованим генам томати стійкі до вірусних хвороб; додатковий ген може виробляти в рослині лікарський препарат, а також протеїнові молекули-антитіла, які неможливо отримати штучно хімічним синтезом. Вчені говорять не пише про абсолютну безпеку ГМО, а й про можливості значного підвищення врожайності сільськогосподарських культур, спрощення і здешевлення їх вирощування та поліпшення споживчих властивостей. Вчені-прихильники ГМО стверджують: «Генна інженерія допоможе виростити сировину для біопалива, яке в найближчому майбутньому потіснить бензин з наших заправок. За допомогою ГМО можна буде створювати нові ліки, вирощувати рослини для виготовлення тканин. Так що у ГМО є майбутнє. Головне, щоб нечисті на руку торговці або політики не використовували це найбільше відкриття в зло людству». І хоча захисники ГМО переконують громадськість, що трансгени дешеві, мають високу врожайність, стійкі до дії кліматичних змін і вірусів, на сьогодні не існує науково достовірної інформації щодо безпечності ГМО для здоров'я людини та навколишнього природного середовища. РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВОДЖЕННЯ З ГЕНЕТИЧНО-МОДИФІКОВАНИМИ ОРГАНІЗМАМИ 2.1.Принципи міжнародно-правової регламентації поводження з ГМО Основними нормативними актами є: • Конвенція ООН з охорони біологічного різноманіття (5 червня 1992 р., Ріо-де-Жанейро) - уперше на міжнародному рівні проголошено необхідність обережного ставлення до живих видозмінених організмів, отриманих у результаті біотехнології • Картагенський протокол з біобезпеки (30 січня 2002 р., Монреаль)- проголошено принцип перестороги, визначає необхідний рівень захисту людини та довкілля в галузі безпечної передачі, обробки та використання живих видозмінених організмів, особлива увага приділяється транскордонному переміщенню ГМО • Конвенція «Про доступ до інформації...» 25 червня 1998 р., Оргус ) - доступ громадськості до екологічної інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень з питань довкілля,доступ громадськості до правосуддя з питань довкілля У зарубіжних країнах вико¬ристовуються дві протилежні концепції, а са¬ме: принцип достатньої еквівалентності та принцип перестороги. Суть принципу достат¬ньої еквівалентності полягає в тому, що будь-який ГМО, що визначається еквівалентним до існуючих організмів, вважається безпеч¬ним і не має бути предметом додаткового ре¬гулювання. Це означає, що будь-які тесту¬вання, випробування (апробації) ГМО не потрібні. Згідно з принципом перестороги, якщо існують підстави вважати, що певна техно¬логія або діяльність може спричинити шкоду і існує невизначеність стосовно такої шкоди, то від такого виду діяльності слід відмовитись. Даний принцип також відображено в Картахенському протоколі про біобезпеку, але Світова організація торгівлі не підтримує його та дозволяє обмежувальні заходи відносно торгівлі тільки у разі підтвердження ризику науковими дослідженнями. Європейський Союз та Сполучені Штати Америки запровадили дуже відмінне регулювання у сфері затвердження, реалізації та продажу, імпорту та маркування генетично модифікованих організмів. Така різниця пояснюється різним ступенем довіри споживачів до органів регулювання, діяльністю громадських організацій, інтересами та стратегією агробіотехнологічній промисловості, поведінкою фермерів в ЄС та в США, обсягами торгівлі зерновими власного виробництва на світових ринках та іншими факторами. Якщо говорити в загальному, ЄС демонструє політику «краще бути в безпеці, аніж жалкувати», базуючись на принципи перестороги в той час, як політика США слідує принципу достатньої еквівалентності. 2.2. Регуляторна система Європейського Союзу Європейський Союз розглядає генетично модифіковані організми як результат спеціального процесу виробництва. Тому було розроблено окрему, спеціальну систему правил поводження з ГМО, що набула чинності на початку 90-х років. До 2004 року в ЄС діяв неофіційний мораторій на затвердження нових ГМО. Під тиском торгівельних партнерів, особливо США, в 2004 року ЄС замінив мораторій на переглянуту регуляторну систему, що охоплює питання безпеки ГМО, маркування та відстеження, створивши найжорсткішу в світі кодекс законів стосовно ГМО. 2.2.1. Процедура затвердження ГМО Тільки затверджені ГМО можуть бути розміщені на ринку в ЄС (включаючи імпорт). Кожен випадок розглядається окремо. Процедура затвердження/дозволу є дуже складною та вимагає участі всіх країн-членів ЄС, тому що у разі затвердження ГМО може бути розміщеним на всіх 27 національних ринках країн-членів ЄС протягом наступних 10 років. Існує два законодавчих акта про затвердження ГМО в ЄС: • Директива 2001/18/EC щодо навмисного випуску в навколишнє середовище генетично модифікованих організмів для культивації, ввезення та переробки в промислові продукти; • Регламент 1829/2003 про генетично модифіковані продукти та корми, що розміщені на ринку 1) ГМО для використання в продуктах харчування та в кормах та 2) ГМО продукти харчування та кормів, визначених як продукти та корми, що містять, складаються чи виробляються з ГМО для культивації, ввезення та переробки в харчові/кормові промислові продукти. Якщо продовольство чи корми містять чи складаються з ГМО, заява на дозвіл подається відповідно до Регламенту 1829/2003. Тоді екологічна експертиза ризику (згідно до Директиви 2002/18/ЕС) виконується одночасно з оцінкою безпеки харчової продукції та кормів. Згідно з Директовою 2001/18/ЕС, заява (так звана нотифікація) подається на розгляд до уповноваженого органу в країні-члені, де ГМО вперше виводиться на ринок. Заява має містити інформацію, передбачену Статтею 13 Директиви, включаючи екологічну експертизу ризику, виконана заявником (компанією). Предмет екологічної експертизи ризику – визначити та оцінити потенційний шкідливий вплив ГМО на здоров’я людини та на навколишнє середовище, враховуючи кумулятивний та довготривалий вплив, що можуть бути результатом розміщення ГМО на ринку. Методологія оцінки у відповідності до якої, компанія має проводити випробування, наведена в Додатку 2 Директиви 2001/18/EC. Інформація розглядається органом у відповідності до Директиви. Протягом 90 днів з дати отримання заяви даним органом приймається рішення у вигляді звіту про перевірку та відправляється заявникові. У разі негативної оцінки, заява відхиляється, але заявник має право подати нову заяву на вищезгадане ГМО до уповноваженого органу іншої країна-члена ЄС. Якщо звіт не містить заперечень, відповідна установа відправляє його разом із заявою до Європейської Комісії, яка протягом 30 днів надсилає далі цю інформацію до відповідних органів інших країн-членів (обіг звіту). Протягом 60 днів Комісія та відповідні національні владні структури мають право вимагати додаткову інформацію, надавати коментарі з приводу даного питання та вносити заперечення щодо розміщення на ринку даного ГМО. Крім того, завдання Комісії – створити відкритий доступ до звіту про перевірку, щоб протягом 30 днів отримати коментарі від громадськості. Якщо Комісія чи інші країни-члени ЄС не мають жодних заперечень, орган, що виконував експертизу, надає письмове погодження для розміщення на ринку відповідного ГМО. Дозвіл є дійсним протягом 10 років та може бути поновленим на наступні 10 років за умови виконання певних умов. Всі продукти, отримані із затверджених ГМ рослин підлягають вимогливим правилам ЄС щодо маркування та відстежування. | |
| Просмотров: 1565 | Загрузок: 64 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |