| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
СУДОВО-МЕДИЧНА ТРАВМАТОЛОГІЯ
| [ Скачать с сервера (65.5 Kb) ] | 17.07.2017, 17:25 |
| Одним з найважливіших розділів судової медицини є травматологія (грец. trauma — пошкодження, logos — вчення) — вчення про пошкодження. Судово-медична травматологія вивчає особливості пошкоджень, що мають значення для судово-медичної практики. В зв’язку з цим у цьому розділі розглянуті питан¬ня травми, які потребують експертної оцінки для розв’язан¬ня завдань, поставлених органами дізнання, слідства чи су¬ду. З медичної точки зору тілесним пошкодженням, або травмою, називається порушення анатомічної цілості або фізіологічної функції тканин, органів, систем, що виникають внаслідок дії чинників навколишнього середовища (механічних, хімічних, біологічних та психічних). Через численність і різноманітність пошкоджень їх класифікують за походженням залежно від діючих чинників, властивостями, наслідками тощо. 1. Класифікація пошкоджень 1. За характером чинників навколишнього середовища всі пошкодження можна розподілити на фізичні, хімічні, біологічні і психічні. 1. Пошкодження фізичними чинниками, до яких належать: а) механічна травма від дії тупих, гострих предметів, знаряддя, вогнепальної зброї, а також усі види механічної асфіксії; б) термічна травма від дії високих і низьких температур; в) електрична травма від дії атмосферної і технічної електрики; г) променева травма від дії іонізуючого випромінювання; д) барометрична травма від змін атмосферного тиску. 2. Пошкодження хімічними чинниками, до яких відносять хімічні опіки та отруєння. 3. Пошкодження біологічними чинниками (інфекційними, бактеріальними токсинами) за умов введення їх штучним шляхом, або насильним позбавленням людини їжі та води, внаслідок чого настає розлад здоров’я або смерть. 4. Пошкодження психічними чинниками (психічна травма внаслідок страху, переляку, сильного душевного хвилювання). II. За властивостями пошкодження поділяють на анатомічні (рани, садна, синці, переломи кісток, пошкодження внутрішніх органів, розділення тіла на частини) і функціональні (біль, шок, струс головного мозку, серця). Функціональні пошкодження нерідко поєднуються з анатомічними. III. За наслідками пошкодження є смертельні і несмертельні. Смертельні пошкодження призводять до смерті людини, несмертельні поділяють на тяжкі, середньої тяжкості і легкі тілесні пошкодження (відповідно до ст.ст. 101, 102, 106 Кримінального кодексу України). На практиці одні пошкодження спостерігаються рідко, інші за певних умов — часто. Класифікація ушкоджень: 1 Ізольовані - це ушкодження однієї анатомічної ділянки чи одного сегмента опорно-рухового апарата. 2 Множинні - це ушкодження двох або більше органів однієї порожнини чи анатомічної ділянки, або кількох сегментів опорно-рухового апарата. 3 Сукупні - це ушкодження двох або більше органів різних порожнин, або одночасне ушкодження внутрішніх порожнин та ізольовані чи множинні ушкодження опорно- рухового апарата внаслідок однієї причини. 4 Комбіновані - це поєднання дії на організм кількох видів механічних чинників або механічних та інших ушкоджувальних чинників (термічних, хімічних, радіаційних та інших). Для послідовного та повного опису ушкоджень слід додержуватися певної схеми. Опис ушкоджень повинен включати такі дані: 1) локалізацію. При визначенні локалізації ушкоджень необхідно зазначити анатомічну ділянку тіла, в якій воно розміщено, потім деталізувати розміщення (за умови вертикального положення тіла). Деталізацію розміщення ушкоджень слід проводити щодо анатомічних орієнтирів, за необхідності - з урахуванням умовних ліній. Доцільно зазначити висоту розміщення ушкодження, замірюючи від підошовної поверхні стопи потерпілого; 2) вид ушкодження. Після встановлення локалізації необхідно назвати вид ушкодження. При цьому слід користуватися загальновживаними визначеннями - садно, синець, рана та ін.; 3) форму ушкодження. Форму ушкодження слід зазначити відповідно до геометричних фігур (овальна, округла, трикутна, прямокутна). Якщо форма ушкодження не точно відповідає геометричній, додають слово "неправильно" (неправильно овальна, неправильно трикутна та ін.). Можна також назвати форму ушкодження відповідно до форми букв алфавіту (Т-подібної форми, Г-подібної форми, П-подібної форми та ін.); 4) розмір ушкодження. Розмір ушкодження необхідно зазначити в сантиметрах, при цьому якщо ушкодження має круглу форму, необхідно навести його діаметр. Якщо воно має довжину та ширину, то слід зазначити спочатку більший, а потім менший розмір (наприклад, 3 х 0,5 см). Визначити довжину рани слід при її зведених краях, що у ряді випадків має значення для встановлення розмірів діючої частини знаряддя. Іноді ушкодження може мати форму двох, трьох променів, які сходяться разом. У цих випадках слід визначити довжину променів та їх напрямок; 5) напрямок довжини ушкодження. У випадках, коли довжина ушкодження більша, ніж ширина, слід визначити напрямок довжини щодо вертикальної осі тіла людини (наприклад, напрямок довжини рани вертикальний, горизонтальний, згори-вниз, зліва-направо та ін.); 6) колір. Необхідно зазначити колір синця, садна; 7) характер країв та кінців рани. Слід пам'ятати, що краї рани можуть бути рівними, гладкими, дрібнозазубреними, значно зазубреними, кінці рани - гострими, заокругленими, П-подібними, роздвоєними. У ряді випадків між краями рани, біля її кінців вглибині (на дні рани) можуть спостерігатися сполучнотканинні перетинки. 8) стан навколишніх тканин. Краї рани можуть мати садно, синці, при цьому слід визначити їх точну локалізацію, розміри. Якщо навколо ушкодження спостерігаються накладання (кіптява, бруд, мастило та ін.), треба зазначити їх локалізацію, колір, зайняту площу. 9) взаємне розташування ушкоджень. За наявності декількох ушкоджень, розміщення в одній анатомічній ділянці, слід визначити, крім їх локалізації, взаємне розміщення відносно одне одного. 2. Травматизм та його види Виникнення однорідних травм у людей, що перебувають у подібних умовах праці і побуту, називається травматизмом. Найбільш доцільною є класифікація травматизму на: 1) транспортний, до якого належать травми, спричинені різного виду транспортними засобами; 2) виробничий — промисловий і сільськогосподарський; 3) побутовий; 4) шкільний; 5) спортивний; 6) військовий; 7) інші види. В судово-медичній практиці найчастіше доводиться проводити експертизу в зв’язку з пошкодженнями при побутовому і транспортному травматизмі. Основними причинами виникнення травм є різні порушення правил поведінки в суспільстві і побуті, особиста необачність, недисциплінованість, невиконання встановлених правил та інструкцій з техніки безпеки, недоліки в організації виробництва і побуті, а також вживання алкоголю, що є небезпечним не тільки для сп’янілого, а й для оточуючих його осіб. Вивченням причин травматизму та профілактики його займаються різні за фахом лікарі, в тому числі й травматологи. Проте вивчення пошкоджень із судово-медичної точки зору відрізняється від клінічного і має певні особливості, які пов’язані з розв’язанням питань, що їх ставлять перед експертизою правоохоронні органи. До основних завдань, які розв’язують при цьому судові медики, належать: встановлення наявності пошкодження, його особливостей, механізму виникнення (предмет, яким воно утворене, особливості цього предмета), напрямок і сила дії предмета, послідовність нанесення пошкоджень, встановлення зажиттєвості і давності нанесення пошкоджень, з’ясування причини смерті або визначення ступеня тяжкості тілесного пошкодження відповідно до статей Кримінального кодексу України. Щоб у повному обсязі відповісти на ці питання, потрібно правильно описати пошкодження. Опис починається з визначення локалізації пошкодження — анатомічної ділянки і відстані в сантиметрах від анатомічних ліній і точок; у випадках автомобільної травми, вогнепальних пошкоджень потрібно вказати висоту розташування від підошви. Форму пошкодження зазначають як лінійну, щілиноподібну, або порівнюють з формою геометричних фігур і літерами абетки. Форму ран описують до і після зведення країв. Розміри пошкодження визначають за двома перпендикулярними лініями, у Г подібних і променистих ран вимірюють довжину окремих розривів (променів) від центру. На поверхні пошкоджень відмічають рельєф, колір, сторонні нашарування тощо. У ранах описують властивості країв (рівні, хвиляс¬ті, зазублені, фестончасті, нерівні тощо), наявність саден, крововиливів, відшарування, розчавлення тощо, а та¬кож особливості кінців (гострі, заокруглені, П — подібні то¬що). Описують стан прилеглих до рани тканин — наявність забруднення, сторонніх включень, плям крові тощо. Ці правила повинні пам’ятати і виконувати не тільки судові медики під час складання “Висновку експерта” а й лікарі лікувального профілю при описі пошкоджень у картці амбулаторного або стаціонарного хворого, які є не тільки медичними, а й юридичними документами. Ці документи нерідко є одними з основних матеріалів для судово-медичної експертизи, особливо в тих випадках, коли експертиза проводиться через деякий час після заподіяння пошкодження і первісна картина їх змінена операційним втручанням, процесом загоєння або пошкодженнями. 3. Пошкодження тупими предметами Пошкодження, заподіяні тупими твердими предметами, найчастіше спостерігаються в практиці судово-медичної експертизи внаслідок різноманітності таких предметів (палиця, молоток, обух сокири, поліно, грудка землі, шматок заліза тощо) в зв’язку з чим вони в будь-який момент можуть використовуватись для захисту або для нападу в навколишньому середовищі. Серед тупих предметів виділяють тупу зброю, тупе знаряддя і власне тупі предмети (М.І.Авдєєв, 1959). Тупа зброя — це найчастіше саморобні предмети, призначені виключно для нанесення пошкоджень (кастет, нунчак тощо). Тупе знаряддя — численні предмети, що використовуються в техніці, виробництві, побуті, господарстві як пристрої, засоби праці (лом, молоток, качалка тощо). Власне тупі предмети — це такі, що не мають спеціального призначення (наприклад, палка, камінь, кілочок, дошка, цегла) або мають спеціальне призначення (стілець), проте не належать до зброї або до знарядь праці, які за певних умов можуть використовуватись для нанесення пошкоджень. Тобто це велика кількість предметів, що постійно оточують людину, яка може ними навмисно або ненавмисно заподіяти пошкодження. Тупі предмети за формою і виглядом дуже різноманітні. Вид пошкоджень, спричинених тупими предметами, зумовлений характером, формою поверхні цих предметів, їхніми масою і щільністю, швидкістю руху, а також особливостями травмованої тканини. Цим і пояснюється велика кількість класифікацій тупих предметів, запропонованих судовими медиками, проте вони не повною мірою відпові¬дають вимогам повсякденної праці експертів. В цьому напрямі широкого визнання набула класифікація А.І.Муханова (1969), яка грунтується на особливостях форми травмуючої поверхні, що відображаються в ознаках пошкоджень. Відповідно до цієї класифікації, розрізняють такі види тупих предметів: 1) з плоскою переважаючою поверхнею (плита, поверхня стола, підлога тощо); 2) з плоскою обмеженою поверхнею (молоток, обух сокира); 3) з сферичною поверхнею (гантель, гиря); 4) з циліндричною поверхнею (ціпок, водопровідна труба); 5) з тригранним кутом (кут стола); 6) з ребром або двогранним кутом (край цегли, край поверхні молотка). До тупих предметів належать також голова людини, якщо нею заподіяна травма, рука стиснена в кулак, зуби, взута в чобіт нога, коліно тощо. Виділяють чотири види механізму дії тупих предметів: удар, стискання, розтягування, тертя. Удар — поштовх, виникає внаслідок короткочасної дії тупого предмета на тіло людини під прямим або близьким до прямого кутом. Залежно від сили удару можуть виникати синці, садна, рани, переломи кісток, розриви внутрішніх органів. Якщо удар наноситься з великою силою предметом, що має достатньо травмуючу поверхню, то виникає струс тіла або його частин (головного мозку, серця), розриви внутрішніх органів, масивні крововиливи в порожнини тощо . Стискання відбувається тоді, коли протягом деякого часу сили тупих предметів спрямовані назустріч одна одній. Тяжкість травми залежить від маси і площі предмета, яким заподіяна травма. Стискання може спричиняти деформацію частини тіла (наприклад, голови при перекочуванні колеса вантажного автомобіля), пошкодження внутрішніх органів, кісток. При розтягуванні сили травмуючих предметів, що діють на тіло людини, спрямовані в протилежних напрямках. При цьому утворюються тріщини, надриви шкіри, рвані рани, відриви частин тіла, кінцівок. Тертя виникає в разі сковзання тіла по предмету або під час руху тупого предмета під кутом до ділянки тіла. В таких випадках утворюються садна, неглибокі рани. При тривалому волочінні тіла можуть утворюватись ділянки стирання шкіри або “спилювання” шкіри і м’яких тканин, аж до кісток. Тупі предмети спричиняють такі ушкодження. Садно — це порушення цілості епідермісу або епітелію слизової оболонки, іноді сосочкового шару дерми, тобто це поверхове пошкодження шкіри, яке не проникає через всю її товщу. При загоєнні садна не виникає рубець. Садно за морфологією дуже схожа на подряпину, проте вона відрізняється від нього тим, що, по-перше, є тонкою, вузькою, має лінійну форму, а садно — найчастіше невизначену, неправильну форму, по-друге, у подряпини можна виміряти тільки довжину, а у садна — довжину і ширину, тобто визначити площу. Садна майже завжди відносять до легких тілесних пошкоджень. Синець — це просякування підшкірної жирової клітковини, або глибших тканин кров’ю, що вилилася із пошкоджених судин. Синці можуть утворюватися і під слизовими оболонками. Скупчення крові у вигляді згустків або в рідкому стані з утворенням порожнин дістало назву гематоми. Глибоко розташовані синці у живих осіб нерідко виявляються не відразу після травми, а лише через кілька днів. Як і садна, синці часто спостерігаються в судово-медичній практиці. Насамперед вони є свідченням насилля — дії тупих предметів. Локалізація їх вказує на місце прикладання сили. Синці поширюються в різних напрямках, проте здебільшого це відбувається донизу від місця дії тупого предмета внаслідок переміщення крові міжтканинними щілинами пухкої клітковини або між фасціями. Наприклад, при ударі лобової ділянки або перенісся кров переміщується на повіки. За зміною кольорів синця, що зумовлено перетворенням гемоглобіну, можна визначити приблизно його давність. У перші години після виникнення синці мають червоно-багрове забарвлення, а потім протягом 1-2 днів синьо-червоне внаслідок відновлення гемоглобіну з оксигемоглобіну. Відновлений гемоглобін переходить у метгемоглобін, який поступово перетворюється в вердогемохромоген зеленого кольору, і на 3-4-й день синець набуває бурувато-зеленого забарвлення. Вердогемохромоген внаслідок розпаду замінюється білівердином, а останній, окислюючись, переходить у білірубін, зумовлюючи жовтий колір синця на 5-6-й день його утворення. Синці є основним показником зажиттєвості пошкодження, проте вони можуть утворюватися протягом деякого часу після настання смерті. Ранами називають механічні пошкодження шкіри, слизових оболонок і глибше розташованих тканин. Від дії тупих твердих предметів виникають забиті, рва¬ні, розчавлені, клаптеві, вкушені рани з характерни¬ми властивостями, які зумовлені механізмом дії травмуючо¬го предмета. В момент контакту його з шкірою виникає стискання тканин з деформацією їх, зміщення з розтягуван¬ням, що призводить до розриву шарів шкіри і утворення рବ¬ни. Формування ран залежить від багатьох умов: маси і консистенції предмета, сили, з якою він діє, кута дії та особливостей предмета, що спричинив травму. Внаслідок цього рани від тупих предметів набувають таких загальних ознак: нерівні (нерідко клаптеві), здерті, розчавлені, краї з відшаруванням від підлеглих кісток, тканинні перетинки між краями, що найчастіше спостерігаються на кінцях пошкодження. Стінки і дно цих ран також нерівні, розчавлені. Всі ці ознаки виражені не однаковою мірою і не завжди, проте здертість країв і тканинні перетинки між ними спостерігаються найчастіше. Тканинні перетинки є збереженими сполучнотканинними волокнами, які .протягнені від одного краю рани до другого і утворюються внаслідок того, що не всі тканини в ділянці рани розриваються через їх різну щільність, еластичність, нерівно¬мір¬ність розподілу сили удару тупим предметом, нерівності його поверхні. Перелом кістки — це часткове або повне порушення її анатомічної цілості. Переломи кісток можуть бути від¬критими, якщо вони супроводжуються порушенням цілості шкі¬¬ри, і закритими, коли її ці¬лість у місці перелому не порушена. Переломи поділяють на міс¬цеві (прямі, локальні), тобто які виникають в місці удару чи тиску травмуючого предмета, і віддалені (непрямі, конструк¬ційні), які утворюються на деякій відстані від місця прикладання сили (рис. 16). Місцеві переломи іноді дозволяють встановити властивості предмета, що спричинив травму, та її механізм. Віддалені переломи можуть вказувати тільки на механізм їх виникнення. Тріщина — один із різновидів перелому, при якому поверхні пошкодження кістки не розходяться. Розрізняють наскрізні тріщини і такі, що виникають тільки на одній з двох пластинок компактної речовини плоскої кістки. Тріщини мають важливе судово-медичне значення для розв’язання деяких питань. Напрям тріщини збігається з напрямом травмуючої сили, що дозволяє визначити напрям удару. Якщо тріщини від вдавленого перелому розходяться рівномірно в усіх напрямках, це свідчить, що удар був нанесений перпендикулярно. Коли предмет діє під кутом у будь-якому напряму, то в цьому ж напрямі буде відходити і більшість тріщин. Поперечний перелом основи черепа утворюється при ударах збоку, а повздовжній — при значних ударах спереду або ззаду. При розгалуженні тріщин утворюється гострий кут, який повернений вершиною в бік дії сили. За взаєморозташуванням тріщин можна визначити послідовність виникнення переломів черепа. Тріщини, що утворились раніше, ніколи не перетинаються тріщинами, що виникли при повторних пошкодженнях. Тріщина, яка утворилась від розриву кістки внаслідок деформації черепа при його стисканні, а інколи і при ударі, має зубчастий або пилкоподібний вигляд із найбільшим зіянням у середній частині. Переломи ребер. Ці переломи досить часто спостері¬гаються в судово-медичній практиці, і при правильній оцін¬ці дозволяють встановити механізм травми грудної кліт¬ки. Ребра як плоскі кістки за формою наближаються до арки, що зумовлює їх міцність. Переломи ребер можуть виникати як у місці прикладання сили, так і на відстані, в місцях найбільшого згинання. У місці прикладання сили ребро деформується і в ділянці зовнішньої пластинки зазнає компресії (стискання), а внутрішньої — розтягнення. Внаслідок цього лінія перелому на зовнішній пластинці ребра великозубчаста зі сколами і розщепленнями, а на внутрішній наближається до рівної лінії. Перелом ребра, що відбувається на відстані, теж зумовлений його деформацією, проте в протилежному напрямі. Внаслідок цього зовнішня пластинка ребра розтягується, а внутрішня зазнає компресії. Відповідно до цього лінія перелому на зовнішній пластинці ребра наближається до рівної, а на внутрішній поверхні вона великозубчаста. 4. Транспортний травматизм Значне збільшення кількості різноманітних транспортних засобів останнім часом зумовило почастішання випадків транспортного травматизму. Під транспортною травмою розуміють механічні пошкодження, заподіяні зовнішніми або внутрішніми частинами транспорту під час його руху, а також при падінні з транспорту, що рухається. В судово-медичній практиці транспортні засоби поділяють на безрейкові (автомобілі, мотоцикли, тролейбуси, трактори та ін.) і рейкові (поїзди, трамваї). Залежно від виду транспорту, що спричиняє пошкодження, розрізняють автомобільну, мотоциклетну, тракторну, гужову, трамвайну, залізничну, авіаційну і травму на водному транспорті. Спричинення всіх цих видів травм підлягає розслідуванню згідно з Кримінальним Кодексом України. Розслідування дорожньо-транспортних пригод, особливо в разі автомобільної, мотоциклетної, залізничної травми, нерідко становить труднощі, оскільки подія відбувається в дуже короткий час, нерідко без свідків, а якщо вони і є, то свідчення їх часто суперечливі, а водій — як зацікавлена особа, нерідко зникає з місця події. У зв’язку з цим правоохоронні органи ставлять до судово-медичної експертизи високі вимоги для з’ясування обставин пригоди. Пошкодження гострими предметами Гострими, називають предмети, що мають гострий кінець, гострий край (лезо) або їх комбінацію. Залежно від призначення або способу нанесення пошкоджень всі гострі предмети поділяють на: 1) ріжучі (бритва, столовий ніж); 2) рублячі (сокира, шабля, тесак); 3) колючі (шило, голка, цвях); 4) колючо-ріжучі (кинджал, фінський ніж, складаний ніж, ножиці); 5) пиляльні; 6) довбаючі (долото, стамеска); 7) свердлячі (свердло). Гострі предмети можуть спричинити подряпини та рани: різані, рубані, колоті і колото-різані. Різані рани утворюються внаслідок тиснення леза з одночасним рухом предмета по поверхні тіла. Найчастіше різані рани мають веретеноподібну лінійну форму, рівні, гладенькі, нездерті, майже без синюшності краї і гострі кути. Довжина рани найчастіше більша, ніж глибина і ширина. Один з кінців переходить у насічку чи надріз (подряпину) внаслідок витягнення гострого предмета з рани. Краї рани часто зіяють. Ступінь зіяння залежить від того, пройшов розріз уздовж чи впоперек м’язів та еластичних волокон шкіри. Щоб визначити справжню форму рани, потрібно звести її краї. Глибина залежить від сили натискання ріжучого предмета, гостроти леза і щільності тканин. Від дії ріжучого предмета під гострим кутом утворюються клаптеподібні рани. Якщо рана розташована в місці, де є опукла поверхня, вона має дугоподібну форму. У разі локалізації розрізу в складках шкіри форма рани при розправлянні шкіри зигзагоподібна. Якщо лезо ріжучого предмета тупе або з зазублинами, то краї рани можуть бути нерівні, з дрібними клаптиками. Різані рани можуть наноситися сторонньою або власною рукою. При з’ясуванні походження рани важливу роль відіграють її локалізація та особливості. Різані рани, заподіяні власною рукою, як правило, розташовуються в легкодоступних місцях, де близько є великі кровоносні судини в ділянці шиї, ліктьового та променезап’ясткового суглобів ліворуч, оскільки більшість людей — правші. Для різаної рани шиї, що заподіяна з метою самогубства, характерна локалізація на передньобічній поверхні ліворуч. Вона має скісний напрям, іде зверху вниз праворуч, порівняно неглибока. Якщо є кілька ран, вони розташовується паралельно одна одній (рис. 27). Уздовж країв таких ран і біля кутів, особливо нижнього, спостерігаються множинні надрізи і подряпини, що є важливою ознакою заподіяння їх власною рукою. Крім того, в цих випадках звертають увагу на розстебнутий і загорнутий усередину комір сорочки, щоб не заважав, на потьоки крові у вертикальному напрямі, тому що в цей момент людина часто перебуває у вертикальному положенні, на відсутність слідів боротьби і самооборони, наявність біля трупа ріжучого предмета, передсмертної записки тощо. Різані рани шиї, що нанесені сторонньою рукою (рис. 28), як правило, локалізуються на передній поверхні шиї, мають горизонтальний напрям, досить глибокі, досягають хребта з надрізом окістя хребців. Різані рани можуть бути заподіяні в ділянці рук під час боротьби і самооборони, а також з метою самогубства або симуляції самооборони. Рани, що виникають під час боротьби і самооборони, глибокі, мають різний напрям, тому що жертва, намагаючись захиститися від нападаючого, затуляється руками, хапає ріжучий предмет. Якщо рани заподіяні власною рукою, вони найчастіше згруповані на внутрішній поверхні променезап’ясткового суглоба або на долонній поверхні кисті, часто множинні і неглибокі, розташовуються паралельно одна одній, з поверхневими надрізами і подряпинами вздовж країв і біля кінців. Ці рани загоюються з утворенням рубців. І якщо людина залишається жити, то вони можуть вказувати на спробу самогубства або калічення. Рубані рани спричиняються лезом під час удару важким предметом, найчастіше сокирою. Характерними ознаками таких ран є їх значна величина і глибина з розсіченням прилеглої кісткової тканини. Характер поранень залежить від гостроти леза рублячого предмета, його маси, сили нанесення ударів, а також від того, якою частиною леза заподіяно пошкодження (рис. 29). Якщо останнє спричинене середньою частиною гострого леза сокири, то рана матиме веретеноподібну, а при зведенні країв — щілинну або лінійну форму з гострими кутами без переходу їх в насічки і надрізи. При нанесенні ударів “носком” чи “п’ятою” сокири рана має форму трикутника з одним загостреним і другим П-подібним кінцями. Якщо весь клин сокири занурюється в тіло, утворюються щілинні рани з двома П-подібними чи закругленими кінцями. Нерідко кінці ран мають невеликі розриви від дії ребер клина сокири. У разі дії рублячого предмета під гострим кутом до поверхні тіла виникають клаптеві рани із здиранням одного краю з боку гострого кута. Тупі сокири, колуни можуть утворювати рани, краї яких синюшні і здерті, що нагадує забиті рани. Рубані рани, які інколи схожі на різані, відрізняються відсутністю подряпин біля кутів, а також пошкодженнями на кістках, які можуть бути у вигляді насічок (врубів), розрубів. Насічки, лінійні вруби виникають при ударах з незначною силою. Більші за силою удари спричиняють вруби та лінійно-щілиноподібні розруби кісток з рівними краями, які можуть переходити в площину розрубу, що йде через частину або всю товщу кістки. Якщо сокира проникає в порожнину черепа досить глибоко, то по краях пошкодження кістки виникають дрібні і великі осколкові переломи, а від кінців пошкодження внаслідок розтягнення кістки відходять тріщини. Окремі нерівності, різні зазубрини, зубці на лезах рублячих предметів на поверхні розрубу залишають сліди ковзання у вигляді валиків і борозенок, що чергуються (траси), і можуть бути виявлені неозброєним оком при бічному освітленні. Використовуючи трасологічний і профілографічний методи при вивченні цих слідів, можна визначити конкретний екземпляр травмуючого предмета. Рубані рани голови, як правило, завдаються з метою вбивства, значно рідше — самогубства. Рани, що заподіяні власною рукою, розташовані на невеликій площі в ділянці лоба, лобово-тім’яній, лобово-скроневій. У більшості випадків це множинні рани, паралельні одна одній, з відповідними насічками на кістках, що часто мають форму маленьких трикутників від “носка” або “п’яти” сокири (рис. 30). Внаслідок численних ударів у кістці утворюється отвір, що проникає в порожнину черепа, через який пошкоджуються мозкові оболонки і речовина мозку на незначну глибину. Крововиливи під оболонки мозку та зовнішня кровотеча є основними причинами смерті в цих випадках. Рани, що заподіяні з метою вбивства (рис. 31) лезом сокири з великою силою, розташовуються в будь-якій частині голови, характеризуються розрубами кісток, переломами і тріщинами навколо них із значним руйнуванням речовини головного мозку на значній площі, крововиливами не тільки під оболонки мозку, а й у його шлуночки. У випадках вбивства можна спостерігати на кистях рук глибокі рубані рани, що розташовуються в різних напрямках (захисні рани). Вони виникають, коли жертва закриває голову руками. | |
| Просмотров: 477 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |