| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Розгортання польського руху опору 1941 – 1943 років
| [ Скачать с сервера (70.5 Kb) ] | 01.06.2017, 23:31 |
| Зміст Вступ Розділ I. Окупаційний режим у Польщі Розділ II. Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни Висновки Список використаної літератури Вступ Жодна подія двадцятого століття не може зрівнятися з Другою світовою війною, з тими впливами, які вона вчинила на хід історичних подій. В неї було втягнуто 67 держав, 80% населення земної кулі і тривала довгих 6 років. Польща стала першою країною на шляху агресії гітлерівської Німеччини. Розгром Німеччиною польської армії у вересневих боях 1939 року призвів до ліквідації Польщі як держави. Окупована Польща перетворилася на полігон запровадження расистської політики гітлерівців, основними напрямами якої стали: ліквідація національної самосвідомості народу, знищення активних політичних діячів, інтелігенції, асиміляція частини населення та фізичне знищення людей, перетворення захоплених земель на аграрний придаток рейху. Особливістю окупаційного режиму стало те, що колабораціонізм як політичне явище в Польщі не мало поширення. На окупаційний режим Німеччини стало реакцією польського народу, яке вилилося в рух опору. Основними формами боротьби в початковий період окупації були зовнішньополітична та військова діяльність еміграції, та ідеологічні, організаційні, політичні дії патріотів в окупованій країні. Рух опору сприяв консолідації різних політичних об’єднань. На перший план в цих умовах висувалося завдання національного звільнення. Значними політичними силами, які протистояли окупації були: Армія Крайова, Армія Людова, Крайова Рада Народова. Всі вони мали різні погляди на майбутнє Польщі, що часто призводило до зіткнення та протиріч. Найтрагічнішою сторінкою війни стало створення навесні 1940 року концентраційних таборів, призначених для утримання великих мас осіб, призначених до знищення. Особливою жорстокістю відрізнялася гітлерівська політика стосовно євреїв. Становище поляків на окупованих землях було тяжким. Приниження людської гідності, заборона будь-якої національно-культурної діяльності, репресії призвели до повстання. Розпочатий 1 серпня 1944 року Армії Крайова виступ проти окупантів переріс у народне повстання, яке тривало до 2 жовтня й стало кульмінацією польського руху опору. Варшавське повстання стало трагедією тисяч людей. Причиною стало неспроможність керівництва передбачити наслідки повстання. Рух опору польського народу в період Другої світової війни є актуальною темою і в наш час. Ця проблема належить до маловивчених питань новітньої історії Польщі. Дослідження Другої світової війни в Польщі тривають, багато «білих плям» потрібно дослідити і розкрити людям. Потрібна переорієнтація від позиції радянських істориків, які висвітлювали події з погляду марксистської ідеології. Важливе значення має зв’язок цієї теми з сучасністю, адже сьогодні в світі тривають проблеми війни, сфер впливу. І тому трагічні сторінки війни повинні стати прикладом для створення миру і свободи сьогодні. Об’єктом дослідження є вивчення руху опору польського народу в період Другої світової війни. Предметом даного дослідження є особливості окупаційного режиму, розвиток польського руху опору. Теоретико-методологічною основою дослідження є загальні принципи об’єктивності, історизму, які в свою чергу передбачають об’єктивний опис і аналіз подій, явищ. Мета дослідження роботи – вивчити та проаналізувати особливості національно-визвольної боротьби польського народу в період Другої світової війни та території Польщі. Розділ I. Окупаційний режим у Польщі Друга світова війна почалася з реалізації секретного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. Відомо, що в ході переговорів у Москві Ріббентроп повідомив Сталіна про намір Гітлера напасти на Польщу 1 вересня 1939 року. Незважаючи на радянсько-польський договір про ненапад, чинний до кінця 1945 року, Сталін фактично висловив згоду приєднатися до агресії. Ввечері 31 серпня 1939 року група есесівців, перевдягнута у форму польських військових, захопила будинок радіостанції прикордонного з Польщею міста Глейвіц й інсценувала напад на німецьку територію. [8:265] Німецький план ведення війни виходив із того, що Англія і Франція не розпочнуть активних воєнних дій. Об’явивши 3 вересня Німеччині війну, Англія і Франція активних бойових дій не розпочали.[16:91]. Радянський Союз «захищав» західних українців і білорусів. 17 вересня 1939р. Червона Армія перейшла радянсько-польський кордон, а 28 вересня 1939р. було підписано радянсько-німецький договір про «дружбу й кордони», до якого теж додавалися секретні протоколи. Крім того, радянсько-німецьке зближення дало можливість радянському уряду мирним шляхом розв’язати питання про передачу СРСР Бессарабії і Північної Буковини (червень – липень 1940р) [17:1718] Продовжувалась «дивна» війна і після поразки Польщі. Польське керівництво було надто оптимістичним і продовжувало вважати, що Німеччина й досі потребує допомоги Польщі, як союзника проти Радянського Союзу [22:28]. Політика ж сталінського керівництва по відношенні до Польщі проводилась не тільки силами державного апарату армії, але і органами держбезпеки, за допомогою Комінтерну [12:147]. Комінтерн наголошував на те, що будуються радянсько-польські відносини на основі рівності. 11 січня 1944 року було опубліковано по заяві радянського керівництва о радянсько-польських відносинах по обвинуваченні антинародної політики польського емігрантського керівництва[10:321-322]. В заяві говорилося: «Тепер відкриваються можливості відродження Польщі як сильної і незалежної держави. Однак Польща повинна відродитися не шляхом захоплення українських і білоруських земель, а шляхом повернення в склад Польщі захопленими німцями земель» [3:361] (Додаток 1). Багато чисельні архівні документи свідчать, що зимовий наступ Червоної Армії в Польщі почався не раніше, а пізніше наміченого терміну, яка не мала відношення до офіційної пропаганди[11:29]. Це сприяло поглибленню розколу в радянсько-польських відносинах. Після завершення воєнних дій Гітлер запропонував Великобританії та Франції укласти мирний договір, обіцяючи за це утворити невелику «Польську державу». Отримавши відмову, 8 жовтня Гітлер спеціальним розпорядженням поділив окуповані землі на дві частини: землі на схід від Вісли, а також Сілезія та Помор’я були включені до складу Рейху як німецькі території, решта земель були об’єднані у Генеральне губернаторство для окупованих польських теренів зі столицею в Кракові. Німецький кордон проходив за 20 км від Варшави. Краківський, Варшавський, Люблінський та Кадомський «дистрикти» (в червні 1941р – також Галичина) утворювали генерал-губернаторство. Від приєднаних до Німеччини земель вони відділялися митним, валютним, поліцейським кордоном, що ускладнювало зв’язок між окремими регіонами, ставало на перешкоді рухові опору. Німецька політика на різних частинах окупованих територій була неоднаковою [21:170]. На землях, що увійшли до складу Рейху, передбачалося швидкими темпами впродовж десяти років здійснити повне онімечення шляхом переселення поляків на схід і заселення на їх місце німецьких колоністів. Генеральне губернаторство займалося розселенням поляків та їх використанням як дешевої робочої сили на некваліфікованих допоміжних роботах, переважно в сільському господарстві[7:512]. Це підтверджує документ з замітки Бормана бесіди з Гітлером на тему про Польщу 2 жовтня 1940 року «Фюрер підкреслив, що поляки народжені спеціально для тяжкої роботи. Потрібно, щоб життєвий рівень в Польщі був низьким. Генерал-губернаторство являється польським резервом, великим польським робітничим табором»(Додаток 2) [17:210]. Широко розмаху набуло примусове переселення поляків до Генерального Губернаторства. До червня 1941 року біло депортовано близько 800 тисяч осіб, а їхнє майно перейшло до близько 200 тисяч німецьких колоністів [7:412]. Однак брак німців змусив окупантів шукати нових резервів серед місцевого населення. Для цього було проведено записи частини поляків, які мали хоча б віддалені родинні зв’язки з німцями і відносили їх до німецького національного списку. Політика гітлерівської Німеччини в Генеральному губернаторстві була дещо іншою. За Генеральним планом «Ост» (квітень 1942 року) гітлерівці передбачали впродовж наступних 15 років звільнити терени Генерального губернаторства від поляків, залишивши тільки невелику їх частину для підневільних робіт, а решту переселити за Урал Становище поляків на окупованих землях у перші роки війни було тяжким. Крім репресій і заборони будь-якої національно-культурної діяльності, приниження людської гідності окупанти приступили до планової експлуатації природних багатств, знищення або вивезення культурних цінностей. Упродовж війни матеріальне становище польського населення постійно погіршувалося. Таким чином, окупаційний режим у Польщі розпочався майже відразу після окупації на землях, що увійшли до Німеччини, розпочалося проведення політики репресій, депортації і терору проти поляків та інших народностей. Гітлерівське керівництво створило цілу систему концентраційних таборів, які стали місцем трагедії мільйонів людей. В свідомості населення зародилося прагнення боротися за свою свободу і незалежність, і як результат зародження і розвиток руху опору проти фашизму. Розділ II. Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни Вже на початку війни склалися три основні течії визвольного руху. Перша – діюча регулярна армія. Друга – добровільні збройні загони, що складалися з цивільного населення та польських військовослужбовців, які переходили до партизанських дій. Третю течію опору становили різноманітні неорганізовані прояви громадянської непокори. Основними формами супротиву на початковому етапі були зовнішньополітична та військова діяльність еміграції, а також розгортання в окупованій країні підпільних політичних і організаційних дій. [22:10-11] | |
| Просмотров: 429 | Загрузок: 6 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |