| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Психологія злочинної поведінки
| [ Скачать с сервера (41.6 Kb) ] | 29.08.2017, 16:05 |
| ЗМІСТ 2 ВСТУП 3 Розділ І. Злочинна дія та кримінальна поведінка: співвідношення понять 5 Розділ ІІ. Структура кримінальної поведінки 7 Розділ ІІІ. Психологічна оцінка кримінальної поведінки 10 Розділ IV. Мотив у механізмі кримінальної поведінки 13 ВИСНОВКИ 16 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 17 ВСТУП Кримінологічний інтерес представляє вивчення тих факторів, які впливають на формування та розвиток індивідуальної злочинної поведінки або лежать в основі детермінації відповідних процесів. Окрім традиційного підходу до дослідження таких факторів через аналіз злочинності і правопорушень, можливим є виділення також причин і умов конкретних злочинів, що також становить практичний інтерес, а також психологічних аспектів відповідної поведінки. Злочинність і детермінуючі її фактори є складним явищем, яке хвилювало, хвилює і, вочевидь, хвилюватиме людство ще довгий час. Відомо, що злочинність – це результат дії безлічі обставин, чинників, причин, які знаходяться в неоднаковому співвідношенні між собою. Для дослідження повноти середовища, реалізації зовнішніх функцій останніх, необхідно встановити якомога більше обставин, причинно-наслідкових зв’язків, встановити співвідношення тих або інших факторів і умов, що впливають на основний об’єкт впливу системи, власне визначаючих конфігурацію механізму здійснення базової діяльності. Очевидно, що своєчасне виявлення і усунення причин та умов індивідуальної злочинної поведінки має не тільки правове значення, але й спричиняє позитивний психологічний вплив, демонструючи прагнення і здатність осіб, які здійснюють кримінальне переслідування, всебічно, повно і об’єктивно встановити всі обставини вчинення злочину, у тому числі, його причини та умови. Необхідно також відзначити соціальне значення їх профілактичної діяльності, оскільки виявлені і усунуті причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, не можуть сприяти аналогічному або іншому злочинному діянням. На наше переконання значне місце серед умов і причин скоєння злочину є саме психологічний аспект такого злочину зокрема та злочинної поведінки в цілому. Відповідно, об’єктом дослідження даної роботи є злочинна, або кримінальна, поведінка, а предметом – психологічна сторона такої поведінки. Різні сторони особистості, від природи здібностей і до природи відхилення поведінки є предметом гострої, багаторічної дискусії таких вчених як Б.Г. Ананьєв, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, С.Л. Рубінштейн, К.К. Платонов та ін. Актуальність дослідження визначеної теми полягає в тому, що дієва протидія злочинності можлива лише за умови всебічного розгляду особи злочинця, вивчення психології злочинної поведінки та можливих шляхів корекції такої поведінки. Таким чином, метою даної роботи є визначення поняття та структури кримінальної поведінки, її ознак і особливостей для синтезу можливих шляхів протидії злочинності. Розділ І. Злочинна дія та кримінальна поведінка: співвідношення понять В літературі часто зустрічається використання термінів "кримінальна поведінка" і "злочин" в якості синонімів, але таке слововживання є не зовсім точним, оскільки злочинна поведінка - поняття більш широке, яке включає не тільки сам злочин як суспільно небезпечне, протиправне діяння (дія або бездіяльність), але і його джерела; виникнення мотивів, постановку цілей, вибір засобів, прийняття суб’єктом майбутнього злочину різних рішень. Аналізуючи з психологічної сторони злочинну поведінку слід помічати не тільки сам злочин, але і його зв’язки з зовнішніми факторами, а також "внутрішні, психічні процеси і стани, які спрямовують і контролюють його виконання". Кримінальна поведінка - це процес, який розгортається у часі і просторі. Він включає не тільки самі дії, які змінюють зовнішнє середовище, але і психологічні явища, які їм передували, та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку[1; 25 c.]. Психологічна сутність кримінальної поведінки полягає в активному прагненні особи домогтися здійснення поставленої мети. Це прагнення знаходить своє вираження у свідомо мотивованих діях, спрямованих на досягнення певної мети, незалежно від того, чи збігається вона з реальними суспільно небезпечними наслідками. Таким чином, психіка завжди залучена у злочинну діяльність. Як правило, вона виступає центральною сполучною ланкою окремих дій цієї конкретної особи. Через неї досягається єдність у регуляції цих дій і поведінки в цілому [2; 100 c.]. Що ж стосується злочинної дії, то це категорія, яка служить інструментом юридичного аналізу, пізнання явищ злочинності в їхній психолого-правовій формі [1; 26 c.]. Юрист виявляє такі компоненти в діянні суб'єкта, які свідчили б про наявність ознак складу злочину, передбачених тією або іншою кримінально-правовою нормою, тобто встановлює ознаки діяння, істотні з погляду закону. Іншу позицію займає психолог. Його основна мета — вивчити той психологічний механізм, що внутрішньо обумовлює і детермінує злочинну дію[7; 78 c.]. Спираючись на юридичний аналіз, він досліджує психологічні передумови злочинної дії, їхній зв'язок з іншими особливостями особистості, а також із зовнішніми факторами. З позиції психології злочинна дія являє собою специфічну форму того або іншого конкретного виду дії або діяльності. Тобто злочинна дія є одиницею виміру кримінальної поведінки [1; 26 c.]. Розділ ІІ. Структура кримінальної поведінки Якщо схематично уявити собі процес формування та прояву злочинної поведінки суб’єкта, який навмисно скоїв злочин, тоді такий процес умовно можна розділити на два основних етапи. Перший етап - мотиваційний. На даному етапі у суб’єкта під впливом потреби, що виникла, формується досить активний потребовий стан, який може пізніше перейти в мотив протиправної поведінки, а саме у тих випадках, коли потреба, що виникла, не може бути реалізована законним шляхом [7; 112 c.]. На даному етапі часто відбувається боротьба мотивів. Процесу мотивації, змістом якого є боротьба мотивів на скоєння злочину, супутніми є процеси цілеутворення, вибір об’єкта на який суб’єкт планує спрямувати свої злочинні дії. Спочатку мотиви та цілі можуть і не співпадати. Проте надалі можливий своєрідний зсув мотиву на ціль. Своєрідним закінченням даного етапу є прогнозування, яке протікає або в розгорнутому вигляді з програванням подумки ролей - образів, або у стисненому, згорнутому вигляді, і потім - прийняття рішення. Після того як прийняли рішення, оцінюються умови, в яких будуть скоюватись протиправні дії, з точки зору того, наскільки вони будуть сприяти досягненню поставлених цілей, підшукуються, вибираються засоби та способи, знаряддя злочину. У випадку підготовки групового злочину розподіляються ролі з їх функціональними обов’язками між його учасниками. Інтерес складають найбільш загальні закономірності виникнення і формування мотивів злочину. При цьому в мотиваційних процесах можна виділити такі найбільш важливі етапи: • поява потреби, як джерела активності особистості; • перехід потреби в мотив протиправної поведінки [7; 114 c.]. Виникненню мотивів будь-якої діяльності, протиправної теж, передує поява певної потреби. В результаті переживання суб’єктом потреби, що виникла, як своєї, особистісно-значимої, появляється особливий, актуальний для даного суб'єкта, потребовий стан. Потребовий стан не є чимось застиглим, зарання запрограмованим. Під впливом різних суб’єктивних і зовнішніх факторів потреби можуть змінювати свою напругу, згасати і відтворюватись знову, персоніфікуватись у відповідності до основних структур особистості - світоглядом, ціннісними орієнтаціями. Потреби в онтогенезі особистості зазнають внутрішньої перебудови. Потребова сфера багатьох правопорушників характеризується порушенням рівноваги між різними видами потреб і способами їх задоволення, переважанням в її структурі духовно збіднених, асоціальних потреб, які суттєво переважають нормальні потреби цих осіб і у випадку боротьби мотивів можуть „переважити”, негативно вплинувши на вибір цілей і засобів діяльності. В залежності від того, яке значення надає потребі конкретна людина, вона або стає спонукальною силою (мотивом), або поступово втрачає своє актуальне значення. Виявлення інтересів і потреб, які можуть бути задоволені за допомогою злочину, допомагає визначити коло осіб, які можливо причетні до його здійснення, обґрунтувати та намітити версії про підозрілих. Часто, зізнавшись у скоєні злочину, винуватці вперто відмовляються назвати справжні мотиви, приховуючи їх від суспільства і свого оточення менш засуджуючими спонуканнями. Це - своєрідний психологічний захист, самовиправдання, перенос відповідальності за скоєне на потерпілого, приписування собі благородних мотивів, прагнення до справедливості. Таким чином, особистісний зміст самооцінок злочинців має ніби дві сторони; одна для себе (своєрідний "робочий варіант") і інша - для навколишніх, яка виконує тактичну (приховати справжні спонукання від органів правосуддя, щоб полегшити міру покарання) і морально -психологічну (виправдати свої вчинки перед найближчим оточенням) функції. В процесі формування мотиву ми бачимо своєрідний трикутник; потреба - особистісний зміст – ситуація. Це – елементи, які постійно взаємодіють між собою [1; 97 c.]. Ситуативно зумовлений розвиток мотивації має місце і в злочинній поведінці. Цю ситуацію називають криміногенною. Такою її можуть зробити різні обставини: невизначеність, непередбачливість розвитку події, поведінка різних осіб, екстремальність, швидкоплинність подій, що відбуваються; конфліктний характер стосунків сторін з наявністю провокуючих елементів; безконтрольність, відсутність певного порядку, дисципліни. Досить важливе місце в процесі формування мотивів мають психологічні механізми цілеутворення. Ціль дій, в порівнянні з мотивами завжди більш предметна. В ній ніби акумулюються в свідомості людини і її потреби, її прагнення, інтереси і самі мотиви зсуваються на ціль діяльності. | |
| Просмотров: 525 | Загрузок: 14 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |